Рішення № 97264520, 28.05.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/4562/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2021 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Радчука А.А.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Луганського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (вул. Богдана Ліщини, 38, м. Сєвєродонецьк, Луганська область, 93402, код ЄДРПОУ 07668758) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, суд -

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Луганського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, в якому просив:

визнати протиправною бездіяльність Луганського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (раніше Луганського обласного військового комісаріату) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 рік в кількості 14 календарних днів, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу 23.12.2015;

зобов`язати Луганський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки (раніше Луганський обласний військовий комісаріат), (Луганська обл., м. Сєверодонецьк, вул. Богдана Ліщини, 38) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 рік кількості 14 календарних днів, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу – 23.12.2015р.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач по 23.12.2015 року проходив військову службу у Луганському обласному військовому комісаріаті Луганської області, який на момент звернення до суд у зв`язку з реформуванням перейменовано в Луганський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки.

Згідно витягу з наказу підполковника запасу ОСОБА_1 вбачається, що звільнено у запас відповідно до ч. 6 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з урахуванням вимог ч. 8 цієї ж статті за пунктом «і» та виключено зі списків особового складу Южненського міського військового комісаріату Одеської області з 30.07.2017 року згідно наказу військового комісара Южненського міського військового комісаріату №46 від 03.07.2017.

30.04.2015 року, за місцем проходження служби, отримав статус та посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2 та набув право відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів. війни, гарантії їх соціального захисту» на додаткову відпустку із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік, яку щороку не використовував.

Всупереч вимогам ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» позивачу при звільненні не виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 рік в кількості 14 днів, а тому позивач вважає бездіяльність відповідача щодо невиплати йому при звільненні грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій протиправною, у зв`язку із чим, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою судді від 30.03.2021 року відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

26.05.2021 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого не визнає позов у повному обсязі з огляду на наступне.

Відповідач вважає, що грошова компенсація як соціальна гарантія може бути виплачена у разі наявності відповідного права на вiдпустки. Позивач не набув вiдповiдного права на отримання грошової компенсації за неотриману додаткову відпустку, оскільки частиною 19 статті 10-1 Закону України «Про соціальний i правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» припинено надання військовослужбовцям додаткової відпустки.

За час з 2015 по 2017 роки позивачем не були використані 28 календарних дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій. (Керівними документами Луганського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки та іншою нормативною базою не передбачена форма довідки про кількість невикористаних днів додаткової відпустки, як учаснику бойових дій).

Таким чином на дійсний час у позивача відсутня підстава для нарахування та виплати йому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 10.11.2017 року.

Також відповідач вважає, що посилання позивача на Кодекс законів про працю України є помилковим, оскільки передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів щодо оплати працi не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо), що також зазначено в пункті 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці».

Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 проходив військову службу у Луганському обласному військовому комісаріаті.

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 30.04.2015 року набув статусу учасника бойових дій.

Згідно витягу з наказу від 03.07.2017 року №46 підполковника ОСОБА_1 , військового комісара Южненського міського військового комісаріату одеської області, звільненого наказом Командувача Сухопутних військ Збройних сил України від 27 квітня 2017 року №112 у запас відповідно до пункту «а» частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з урахуванням підпункту «і» пункту 1 частини восьмої цієї ж статті з правом носіння військової форми одягу та вважати, що справи і посаду здав.

На звернення позивача, Луганським обласним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки від 22 лютого 2021 року №ВП/248 , позивача повідомлено, що за час проходження військової служби у Луганському обласному військовому комісаріаті з 30.04.2015 року (дата отримання посвідчення учасника бойових дій) по 23.12.2015 року (дата виключення зі списків особового складу Луганського обласного військового комісаріату) додаткова відпустка як учаснику бойових дій (14 календарних днів) позивачу не надавалась. Заборгованості у Луганського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки перед позивачем не існує.

Додатково повідомлено, що в Луганському обласному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки дані про ймовірне надання позивачу додаткової відпустки як учаснику бойових дій у місці подальшого проходження служби в 2015 році, відсутні.

Позивач вважає бездіяльність відповідача щодо невиплати йому при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій такою, що порушує його права, тому звернувся до суду з даним позовом.

Частиною 2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 2 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” від 25.03.1992р. №2232-XI визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно з ч. 1,2 ст.9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991р. №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Ст. 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII передбачено, що учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Згідно із п. 8 ст.10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім пункту 14 статті 101 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Пунктами 17, 18 ст.10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” передбачено, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів. В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до п. 19 ст.10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

Так, ст.1 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій; мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Таким чином, в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Разом з тим, суд враховує, що згідно п.3 розділу ХХХ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260 у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

Таким чином, на відповідача законодавством покладається обов`язок сплатити позивачу компенсацію за всі дні невикористаної додаткової відпустки за 2015 рік.

Відповідно до ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” № 3744-ІV від 23.02.2006р., суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Європейським судом з прав людини у рішенні від 10.03.2011р. (остаточне 10.06.2011р.) у справі “Сук проти України” (Заява № 10972/05) сформовано позицію, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним (рішення у справі “Кечко проти України” (Kechko v. Ukraine), згадане вище, пункт 23).

Згідно з позицією Європейського суду у справі “Yvonne van Duyn v. Home Office” (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії.

Також, Європейський суд з прав людини у справах "Кечко проти України", "Ромашов проти України", "Шевченко проти України" зауважив, що реалізація особою права, яке пов`язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань, є безпідставними. Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Таким чином, якщо держава задекларувала певні правила проведення розрахунку при звільненні військовослужбовця, то вона зобов`язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що відповідач - Луганський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки не довів, що не нараховуючи ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2015 рік, як учаснику бойових дій, діяв відповідно до закону, обґрунтовано, добросовісно та розсудливо, пропорційно (зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позивач при звільненні з військової служби мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2015 році додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”, а відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2015 рік, як учаснику бойових дій.

Тотожних висновків дійшов Верховний Суд у зразковій справі №620/4218/18.

Рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16.05.2019 року у зразковій адміністративній справі № 620/4218/18 позов ОСОБА_1 було задоволено, визнано протиправною бездіяльність Військової частини А1815 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 22 жовтня 2018 року, зобов`язати Військову частину А1815 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 22 жовтня 2018 року.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року у зразковій адміністративній справі № 620/4218/18 апеляційну скаргу Військової частини А1815 залишено без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16.05.2019 року залишено без змін.

Згідно з ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч.3 ст.291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Згідно з ч.2 ст.13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Відповідно до ч.ч.5-6 ст.13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Верховний Суд у вказаному рішенні дійшов наступного висновку, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

За таких обставин, бездіяльність Луганського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації ОСОБА_1 за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 рік є протиправною.

При цьому, з аналізу приписів ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260 вбачається, що обов`язок нарахування та виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки покладено саме на військові частини в яких військовослужбовці проходять службу, а отже вимоги підлягають задоволенню шляхом зобов`язання Луганський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки (раніше Луганський обласний військовий комісаріат), нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 30.04.2015 року (дата отримання посвідчення учасника бойових дій) по 23.12.2015 року (дата виключення зі списків особового складу Луганського обласного військового комісаріату), виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу – 23.12.2015р.

Згідно з ч. 1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно з ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Відповідно до п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Серявін та інші проти України” від 10.02.2010 року, заява 4909/04, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 09.12.1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України “Про судовий збір”

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 9, 72, 77, 90, 139. 205, 229, 242-246, 255, 293, 295 КАС України, суд –

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Луганського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (вул. Богдана Ліщини, 38, м. Сєвєродонецьк, Луганська область, 93402, код ЄДРПОУ 07668758) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Луганського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (раніше Луганського обласного військового комісаріату) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 рік.

Зобов`язати Луганський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 30.04.2015 року (дата отримання посвідчення учасника бойових дій) по 23.12.2015 року (дата виключення зі списків особового складу Луганського обласного військового комісаріату), виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу – 23.12.2015р.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст. ст. 293, 295 КАС України.

Суддя А.А. Радчук