Рішення № 97263773, 03.03.2021, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

03 березня 2021 року Справа № 280/3836/20 ПР/280/5/21 м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Стрельнікової Н. В.,

за участю секретаря Фесик А.В.

представника позивача: Галька Н.О.

представника відповідача: Заїченко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Запоріжжі адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1

до військової частини 3042 Національної гвардії України

про стягнення середнього заробітку,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Військової частини 3042 Національної гвардії України (далі - відповідач), в якому позивач просить суд: зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу суму середнього заробітку за весь час затримки 158968,44 грн.; стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу у сумі 6000 грн.

10.08.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що рішенням Запорізького окружного адміністративного суду 23.03.2020 у справі № 280/1020/20, зокрема, зобов`язано Військову частину 3042 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 02.08.2019. З посиланням на норми Конституції України, Кодексу законів про працю України та судову практику зазначає, що має право на отримання середнього заробітку за затримку виплати коштів при звільненні, право на яке встановлено судовим рішенням. Просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Відповідач позов не визнав, надав до суду відзив на адміністративний позов (вх. №38495 від 20.08.2020), в якому зазначає, що позивач був звільнений з військової служби згідно з наказом командувача НГУ (по особовому складу) від 07.06.2019 №87 та наказом командира військової частини 3042 НГУ (по стройовій частині) від 02 серпня 2019 року №165. Частиною 5 ст. 122 КАС України в даному випадку передбачений місячний строк звернення до адміністративного суду. Разом із тим провадження у даній справі відкрито 10.08.2020, тобто зі спливом майже 2 (двох ) років після звільнення з військової служби. Просить у задоволенні позову відмовити.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини 3042 Національної гвардії України про стягнення середнього заробітку, залишено без розгляду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду.

Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2020 року скасовано, справу направлено для проводження розгляду до суду першої інстанції.

Справа 280/3836/20, автоматизованою системою документообігу суду 08.02.2021 передана на новий розгляд в провадження судді Стрельнікової Н.В.

Ухвалою суду від 09.02.2021 справу прийнято до провадження. Призначено розгляд адміністративної справи №280/3638/20 (провадження №СН/280/5/21) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини 3042 Національної гвардії України про стягнення середнього заробітку, у загальному позовному провадженні. Замінено засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням. Призначено підготовче засідання на 03.03.2021.

Протокольною ухвалою від 03.03.2021 закінчено підготовче провадження та призначено справу по суті на 03.03.2021.

У судовому засіданні 03.03.2021, на підставі ст.243 КАС України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до ст. 229 КАС України, у судовому засіданні здійснювалось повне фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів, а саме: звукозаписуючого пристрою "Акорд".

Представник позивача у судовому засіданні просив позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти позовних вимог, просив відмовити у задоволенні позову.

Вислухавши представників сторін та розглянувши матеріали, з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивач - ОСОБА_1 проходив військову службу у внутрішніх військах МВС України та Національній Гвардії України.

Згідно наказу командира військової частини 3042 Національної Гвардії України (по стройовій частині) від 02.08.2019 №165 майора ОСОБА_1 звільнено у запас за підпунктом «ґ» (через сімейні обставини або інші поважні причини) п. 2 ч.5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», виключено із списків особового складу військової частини 3042 Національної Гвардії України та всіх видів забезпечення і направлено для зарахування на військовий облік до Енергодарського ОМВК Запорізької області.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 23.03.2020 у справі №280/1020/20 визнано протиправною бездіяльність Військової частини 3042 Національної гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 2 серпня 2019 року; зобов`язано Військову частину 3042 Національної гвардії України нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 02 серпня 2019 року.

Вказане судове рішення виконано відповідачем 24.04.2020, про що свідчить копія платіжного доручення №493 від 23.04.2020, яка міститься в матеріалах справи (а.с. 39).

Позивач, зазначаючи, що таким чином відповідач не розрахувався з позивачем в повному обсязі на день його звільнення 02.08.2019, внаслідок чого позивач набув право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, звернувся з даним позовом до суду

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що до даних правовідносин слід застосовувати норми Конституції України, Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Кодексу законів про працю України, норми Указу Президента України від 10.12.2008 за №1153/2008, яким затверджено «Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України».

Так, стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, суб`єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України.

Предметом спору є правомірність/протиправність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за весь час затримки в розмірі 158, 968, 44 грн.

Статтею 116 Кодексу законів про працю України (КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

В силу статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно частини 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що умовами застосування частини 1 статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум.

Отже, при відсутності спору про розмір виплачуваних при звільненні сум, роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Натомість, наявність спору щодо розміру виплачуваних при звільненні сум, не дає підстави для виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а лише починаючи з періоду коли вичерпано спір, тобто ухвалено судове рішення.

За правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Водночас, частиною 2 статті 117 КЗпП України визначено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже вказана норма регулює питання сплати відшкодування в разі повного або часткового задоволення позову щодо невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗПП.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач був звільнений 02.08.2019, однак на час звільнення позивача зі служби відповідачем не був здійснений в повному обсязі розрахунок з позивачем, а саме, не виплачена заборгованість із грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік.

Питання про право позивача на грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учасника бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік, вирішено рішенням Запорізького окружного адміністративного суду 23.03.2020 у справі №280/1020/20 та зобов`язано відповідача виплатити позивачу заборгованість із грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік.

Вищевказане судове рішення повністю виконане відповідачем 24.04.2020, про що свідчить копія платіжного доручення №493 від 23.04.2020, яка міститься в матеріалах справи (а.с. 39).

Так, суд бере до уваги, що рішення Запорізького окружного адміністративного суду 23.03.2020 у справі №280/1020/20 набуло законної сили 07.08.2020, отже у позивача виникло право на отримання відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України з моменту коли вирішено спір, а саме, коли набуло чинності рішення суду (з 07.08.2020).

Оскільки відповідачем без зволікань виконано вказане рішення суду після набуття ним законної сили, то затримки відповідачем у виплаті безспірних сум при звільненні позивача зі служби - не відбулося.

При цьому період, в який розглядався спір (до набрання рішенням законної сили 07.08.2020), суд не може визнати затримкою при розрахунку, оскільки в судовому порядку вирішувався спір між сторонами про наявність чи відсутність у позивача права на компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учасника бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік.

Після вирішення такого спору в судовому порядку та встановлення права позивача на компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учасника бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік невідкладно виплати були здійснені.

Крім того, статтею 117 КЗПП України, на яку посилається позивач, регулюєтеся питання наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум.

Натомість в спорі, який вирішено Запорізьким окружним адміністративним судом від 23.03.2020 у справі №280/1020/20, питання стосувалося взагалі наявності чи відсутності у позивача права на одержання компенсації за невикористані дні додаткової відпустки (а не розміру виплат). Водночас, матеріали справи не містять будь-яких даних, що позивач на час звільнення зі служби був незгоден з розміром нарахованих та не виплачених сум.

Отже, суд прихлодить до висновку, що у задоволенні позовних вимог щодо зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу суму середнього заробітку за весь час затримки (з 31.07.2018) у розмірі 206 364грн. необхідно відмовити, оскільки рішення суду, яким було вирішено питання про право позивача, невідкладно виконане відповідачем 24.04.2020 та виплачені відповідні суми.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що відсутні підстави стверджувати, що положення ст. 117 КЗПП передбачають в даних обставинах право позивача на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати.

Такі висновки суду сформовані з урахуванням правової позиції Верховним Судом, висловленої зокрема у постановах від 24 січня 2018 року у справі № 807/1502/15 та від 27 червня 2018 року у справі № 810/1543/17 та постанови Верховного Суду від 07.08.2019 по справі №802/2360/17-а (адміністративне провадження №К/9901/62312/18).

Також, Указом Президента України від 10.12.2008 за №1153/2008 затверджено «Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі.

Вказаним «Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

На відміну від зазначеного спеціального законодавства, КЗпП України не регулює питання проходження військової служби.

Зокрема, ст.3 КЗпП України визначає, що законодавство про працю регулює трудові відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

При цьому, положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не передбачають такого виду відповідальності адміністрації установи, як виплату середнього заробітку за час затримки нарахування та здійснення виплат при звільненні, а також даний акт не містить відсильної норми про права військовослужбовця щодо отримання такої компенсації.

Аналогічне застосування норм права здійснено Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.01.2020 по справі №560/2342/19 (адміністративне провадження №К/9901/1886/20).

Також, суд бере до уваги, що у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Меньшакова проти України» від 08.04.2010 передбачено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до ст.117 КЗпП України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень, статті 116, 117КЗпП України більше не застосовуються, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права.

Тобто, з прийняттям судового рішення, статті 116, 117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судове рішення, що прийняте на користь позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З огляду на викладене вище, позовні вимоги позивача є необґрунтованими і не підлягають задоволенню. Доводи позивача не приймаються судом до уваги виходячи з вищезазначеного.

Приписами ст. 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 1 ст. 143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

У зв`язку з відмовою у задоволенні заявлених позовних вимог, відповідно до вимог ст. 139 КАС України, питання щодо судових витрат судом не вирішується.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до військової частини 3042 Національної гвардії України (71504, Запорізька область, м. Енергодар, вул. Промислова, 65, код ЄДРПОУ 08803684) про стягнення середнього заробітку відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили у порядку та строки, передбачені ст. 255 КАС України та може бути оскаржене у порядку та строки, передбачені ст. ст. 293, 295, 296 та 297 КАС України.

Повний текст рішення складено та підписано 27.05.2021

Суддя Н.В. Стрельнікова