Ухвала суду № 97254709, 27.05.2021, Залізничний районний суд м. Львова

справа № 465/220/21

УХВАЛА

27 травня 2021 року м.Львів

Залізничний районний суд м.Львова в складі головуючого судді Колодяжного С.Ю., розглянувши клопотання позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про залучення співвідповідача до участі у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до держави в особі Державної казначейської служби України, треті особи – Вища рада правосуддя, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, про відшкодування моральної шкоди, завданої суддею в процесі здійснення правосуддя,

встановив:

В провадженні Залізничного районного суду м.Львова перебуває цивільна справа за вказаним позовом, розгляд якої здійснюється, як визначено ухвалою про відкриття провадження від 05.05.2021 року, в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

24.05.2021 року до суду надійшло уточнення (доповнення) до позовної заяви, підписане позивачами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , яке містить, окрім іншого, також клопотання про залучення до участі у справі в якості співвідповідача судді Франківського районного суду м.Львова Мартьянової С.М., з покликанням на те, що діями цієї судді при розгляді цивільної справи № 462/2699/18 заподіяно позивачам моральної шкоди, про відшкодування якої заявлено у даному позові.

Вивчивши клопотання і наведені в такому доводи, перевіривши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

Так, згідно з ч.1 ст.51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача.

Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі (ч.2 ст.51 ЦПК України).

Зі змісту даних норм вбачається, що належними є сторони, які є суб`єктами спірних правовідносин. Належним є відповідач, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права. Відтак, неналежним відповідачем є особа, яка не має відповідати за пред`явленим позовом. У момент порушення справи не завжди достовірно відомо, чи є відповідач належним. Якщо під час судового розгляду буде встановлено, що особа, до якої пред`явлено позов, не повинна відповідати за ним, оскільки не є учасником спірних правовідносин, то суд мав би у позові відмовити.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (постанова від 17.04.2018 року Великої Палати Верховного Суду у справі № 523/9076/16-ц).

Разом з тим, ЦПК України передбачає, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (ч.1 ст.19).

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про цивільне право (справи за позовами, що виникають із будь-яких цивільних правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

Відповідно до п.1 ч.7 ст.56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя зобов`язаний своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства.

Дії (бездіяльність) судді Франківського районного суду м.Львова Мартьянової С.М., яку позивачі просять суд залучити співвідповідачем у даній справі, про які стверджують позивачі, стосуються нерозгляду тривалий час цивільної справи № 462/2699/18 щодо невиплати заробітної плати ОСОБА_1 , внаслідок чого, як зазначають позивачі, суддя позбавляє ОСОБА_1 права на отримання належної йому заробітної плати, права на життя, на доступ до суду та справедливий судовий розгляд.

У зв`язку з цим суд зауважує, що закони України не передбачають можливість розгляду у суді позовних вимог про визнання незаконними дій/бездіяльності іншого суду щодо вчинення процесуальних дій, оскільки такі дії/бездіяльність є пов`язаними з розглядом судової справи. І хоча позивачі не заявляють вимогу про визнання такої бездіяльності протиправною, вважаючи її підставою позову про відшкодування відповідачем моральної шкоди, вирішення заявленої до судді-відповідача позовної вимоги, підставою для якої вказана бездіяльність цієї судді, що виразилася у несвоєчасному розгляді справи, передбачатиме оцінку такої бездіяльності, що є втручанням у здійснення правосуддя суддею-відповідачем (п.61 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 року у справі № 757/43355/16-ц, п.22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року у справі № 761/35803/16-ц).

Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом (ч.1, 3ст.6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Щодо цивільної відповідальності, до якої позивачі має намір притягнути суддю-відповідача, Консультативна рада європейських суддів зазначає, що, беручи до уваги принцип незалежності суду: i) засобом захисту від судових помилок (стосовно питань юрисдикції, суті справи або процедури розгляду) повинна бути належна система апеляційного оскарження рішень (як з дозволу суду, так і без дозволу); ii) будь-яка компенсація за інші недоліки в процесі здійснення правосуддя (у тому числі, наприклад, порушення строків розгляду справи) може вимагатися тільки від держави; iii) недоцільним є притягнення судді до будь-якої особистої відповідальності за здійснення ним уповноважених професійних обов`язків, навіть шляхом відшкодування збитків державі, крім випадків навмисного порушення (пункт 76 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів).

Крім того, якщо держава повинна була виплатити компенсацію стороні через помилку у відправленні правосуддя, саме у держави, а не у сторони справи має бути право притягнути суддю до цивільної відповідальності шляхом подання судового позову (пункт 37 Висновку № 18 (2015) Консультативної ради європейських суддів).

Велика Палата Верховного Суду вважає, що означений підхід однаково застосовний як особисто до суддів, так і до судів, в яких вони здійснюють правосуддя (п.36 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 року у справі № 757/43355/16-ц).

На підставі процесуального закону між судом й учасниками справи виникають процесуальні правовідносини, зокрема щодо розгляду та вирішення справ і реалізації процесуальних прав та обов`язків. Проте оскарження діянь суддів (судів), вчинених у цих правовідносинах, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, а також про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ (постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2018 року у справі № 820/5586/16, від 21.11.2018 року у справі №757/43355/16-ц (пункт 62), від 13.03.2019 року у справі № 462/32/17, від 20.03.2019 року у справі № 295/7631/17, постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 31.07.2019 року у справі № 636/5534/15).

Отже, вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можна оскаржити до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені. Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можна усунути лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді) (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 року у справі № 757/43355/16-ц (пункт 63), від 20.03.2019 року у справі №295/7631/17, постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 31.07.2019 року у справі № 636/5534/15).

Згідно з пунктом 21 Великої хартії суддів (Основоположних принципів), затвердженої Консультативною радою європейських суддів 17 листопада 2010 року, засоби для виправлення суддівських помилок мають бути передбачені відповідною системою апеляційного оскарження. Виправлення будь-яких інших помилок в адмініструванні правосуддя є виключною відповідальністю держави.

Відповідачем за позовом про відшкодування шкоди, завданої у процесі здійснення правосуддя, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя, що зокрема визначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2019 року у справі № 711/2652/17).

Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України).

Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (ст.170 ЦК України).

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (ч.2 ст.48 ЦПК України).

Отже, у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (п.6.22 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 5023/10655/11 від 20.11.2018 року). Суд не наділений повноваженнями представляти державу у суді за позовом про відшкодування шкоди, завданої під час здійснення правосуддя, зокрема внаслідок несвоєчасного виконання процесуального обов`язку з вручення судового рішення.

Натомість позивачі вважають, що саме суддя, яка, на їхню думку, допустила бездіяльність, що стала підставою для звернення з позовом, має відповідати за вимогою про відшкодування шкоди.

Оскільки суд дійшов висновку про те, що суди, як і судді не можуть бути відповідачами у справах за позовами про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю судді (суду) під час здійснення правосуддя, необґрунтованими є доводи клопотання про залучення судді як співвідповідача за даним позовом.

Відповідно до ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.08.2019 року у справі № 761/35803/16-ц вказує про те, що такі спори із суддею (судом), як відповідачем, не можна розглядати ні за правилами цивільного, ні за правилами адміністративного та кримінального судочинства, і звертає увагу на те, що приписи «суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини другої статті 122 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року; пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України у редакції, чинній з цієї дати, передбачає аналогічний припис), «суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 205 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року; пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України у редакції, чинній з вказаної дати) стосуються як позовів, які не можна розглядати за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати (також близькі за змістом висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 21.11.2018 року у справі № 757/43355/16-ц (пункти 42, 66), від 20.03.2019 року у справі № 295/7631/17).

Таким чином, оскільки залучення співвідповідача - судді Франківського районного суду м.Львова Мартьянової С.М. неминуче призведе, за наведених мотивів, до закриття в подальшому провадження у справі, а таке залучення буде пов`язане із вчиненням процесуальних дій щодо такого відповідача, що порушить принцип розумності та своєчасності розгляду справи, тому суд вважає необхідним в задоволенні клопотання про залучення співвідповідача відмовити.

За змістом п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 вказаної Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis рішення у справі «Peretyaka And Sheremetyev v. Ukraine» від 21 грудня 2010 року, заяви №17160/06 та № 35548/06, § 33).

Відсутність правової регламентації можливості оскаржити рішення, дії та бездіяльність суду (судді), відповідно ухвалені або вчинені після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до цивільної відповідальності за несвоєчасний розгляд справи є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити юридичну визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та з судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.

Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними означеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, а також встановленням у законі можливості звернення до держави з позовом про відшкодування шкоди, зокрема, завданої протиправною бездіяльністю суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 року у справі № 757/43355/16-ц (пункти 51-52), від 13.03.2019 року у справі № 462/32/17, від 20.03.2019 року у справі №295/7631/17).

На підставі викладеного, керуючись ст. 2, 51, 258-261 ЦПК України, суд

постановив:

У задоволені клопотання позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про залучення до участі у справі як співвідповідача судді Франківського районного суду м.Львова Мартьянової Світлани Мирославівни - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею і в силу статті 353 ЦПК України окремому оскарженню в апеляційному порядку не підлягає.

Суддя /підпис/

З оригіналом згідно.

Суддя: С.Ю. Колодяжний