Вирок № 97253122, 28.05.2021, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 712/18839/12

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 травня 2021 року м. Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в особі:

головуючого – судді Придачука О.А.;

за участю секретаря судового засідання – Бомбушкар В.П.;

прокурора – Логвін Д.О.;

представника потерпілих ОСОБА_1 , ОСОБА_2 – Рутковського С.В.;

захисника – адвоката Човганина М.І.;

підсудного – ОСОБА_3 ;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгороді справу про обвинувачення:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, українця, уродженця с. Горінчево, Хустського району, Закарпатської області, з вищою освітою, одруженого, пенсіонера, мешканця АДРЕСА_1 , раніше не судимого

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України

ВСТАНОВИВ:

15 червня 2004 року ОСОБА_3 перебуваючи в адміністративному будинку урологічного відділення обласної клінічної лікарні, яка знаходиться за адресою м. Ужгород, вул. Капушанська, 22, будучи завідуючим відділення урології обласної клінічної лікарні та медичним працівником - лікарем вищої кваліфікаційної категорії за спеціальністю «урологія» та лікарем-хірургом другої кваліфікаційної категорії, в порушення «Основ законодавства України про охорону здоров`я», відповідно до вимог яких кожен громадянин України має право на кваліфіковану медичну допомогу, яка повинна надаватись професійно підготовленим медичним працівником відповідно до медичних показань, та в порушення вимог стандартів якості надання медичної допомоги, неналежно виконуючи свої професійні обов`язки через несумлінне ставлення до них, не провів належне передопераційне обстеження хворого ОСОБА_4 , без заключення УЗД жовчного міхура, діагностування конкременту жовчного міхура, загального аналізу сечі, що відповідно до стандартів надання хірургічної допомоги населенню Закарпаття (2000 рік) у хворих з жовчно-кам`яною хворобою в передопераційному періоді є обов`язковим, без встановлення групи крові хворого, встановив йому діагноз – «хронічний калькульозний холецистит» (жовчно-кам`яна хвороба), при цьому оформив клінічний розбір та неповний за змістом передопераційний епікриз, призначивши оперативне втручання – лапароскопічну холецистектомію (видалення жовчного міхура).

У подальшому, 16 червня 2004 року, ОСОБА_3 перебуваючи в адміністративному будинку урологічного відділення обласної клінічної лікарні, яка знаходиться за адресою м. Ужгород, вул. Капушанська, 22, встановивши хворому ОСОБА_4 діагноз - хронічний калькульозний холецистит, не госпіталізував хворого в профільне хірургічне відділення, де наявний медичний персонал підготовлений для проведення такого роду операцій та післяопераційного спостереження хворого, провів хворому ОСОБА_4 лапароскопічну холецистектомію з використанням лапараскопа, не зазначивши в протоколі оперативного втручання дані про сам жовчний міхур (гострий чи хронічний холецистит), складність оперативного втручання, наявність інтраопераційного ускладнення, кількість та місце встановлення дренажних трубок.

Лапараскопічна холецистектомія лікарем ОСОБА_3 хворому ОСОБА_4 внаслідок неналежного виконання свої службових обов`язків через несумлінне та недбале ставлення до них виконана неякісно, не професійно, з ятрогенним пошкодженням правої печінкової протоки, в результаті чого 19.06.2004 року стан хворого ОСОБА_4 погіршився, й надалі прогресивно погіршувався не зважаючи на інтенсивну терапію, яка проводилась хворому, у зв`язку з чим лікуючим лікарем ОСОБА_3 було вирішено провести повторне оперативне втручання.

В цей же день, 19.06.2004 року, виконано повторне оперативне втручання – лапаратомію, під час якої виявлено загальний жовчно-фібринозний перитоніт, гостру паралітичну кишкову непрохідність, інтраопераційне пошкодження правої печінкової протоки, в результаті чого при наростаючих явищах серцево-судинної недостатності ІНФОРМАЦІЯ_2 о 18.00 годині ОСОБА_4 помер.

Відповідно до висновку комісійної судово-медичної експертизи №28 від 17.03.2005 проведеної Закарпатським обл. бюро СМЕ, смерть ОСОБА_4 наступила внаслідок різкої декомпенсації організму, різкого набряку легень та тканини головного мозку, які розвинулись на фоні жовчно-кам`яної хвороби, хронічного калькульозного холециститу, інтраопераційного пошкодження правого печінкового протоку, розлитого фібринозно-жовчного перитоніту, токсичної дистрофії міокарду, нирок, септичної гіперплазії селезінки.

У випадку смерті ОСОБА_4 мало місце інтраопераційнепошкодження поза печінкових жовчних протоків, що призвело до жовчовитікання в черевну порожнину з розвитком жовчного перитоніту, що і явилося безпосередньою причиною його смерті.

Помилки, допущені ОСОБА_3 і неправильна тактика лікування хворого ОСОБА_4 знаходиться в прямому причинному зв`язку з настанням його смерті.

Крім того, ОСОБА_3 , 21 серпня 2004 року, перебуваючи в адміністративному будинку урологічного відділення обласної клінічної лікарні, яка знаходиться за адресою м. Ужгород, вул. Капушанська, 22, будучи завідуючим відділення урології обласної клінічної лікарні та медичним працівником, в порушення «Основ законодавства України про охорону здоров`я», відповідно до вимог якого кожен громадянин України має право на кваліфіковану медичну допомогу, яка повинна надаватись професійно підготовленим медичним працівником відповідно до медичних показань, та в порушення вимог стандартів якості надання медичної допомоги, неналежно виконуючи свої професійні обов`язки через несумлінне ставлення до них, не провів належне передопераційне обстеження хворого ОСОБА_2 , без плану обстеження, не виконавши алгоритм дообстеження, нехтуючи висновком гістологічного дослідження від 21.08.2004, яке показало, що у хворого злоякісного росту немає, встановив йому хибний діагноз – «Тумор правого придатка ст.ІІ кл.гр.ІІ» (пухлина яєчка), не вказуючи при цьому навіть придатка якого органу, що в послідуючому призвело до хибних дій ОСОБА_3 , як лікуючого лікаря та надання ним некваліфікованої медичної допомоги зазначеному пацієнту.

Так, встановивши хибний діагноз «Тумор правого придатка ст.ІІ кл.гр.ІІ» (пухлина яєчка) ОСОБА_3 , виконав хворому ОСОБА_2 не показане оперативне втручання, в якому не було потреби - правобічну орхофунікулектомію, тобто видалення правого яєчка з його придатком (оперативне лікування, яке виконується при пухлинах яєчка), не описавши при цьому в протоколі операції яєчко з придатком, та причин, які послужили підставою для видалення даного органу.

Крім цього, лікуючий лікар ОСОБА_3 , в порушення вимог стандартів якості надання медичних послуг, у щоденнику не відобразив динаміку перебігу захворювання, не зазначив алгоритм подальшого обстеження хворого ОСОБА_2 , згідно поставленого йому діагнозу, а у виписці з історії хвороби не вказав рекомендації.

Внаслідок встановлення хибного діагнозу та надання некваліфікованої медичної допомоги, не показаного оперативного втручання, в якому не було потреби, лікарем ОСОБА_3 у хворого ОСОБА_2 необґрунтовано видалено орган - праве яєчко з його придатком, та, крім цього, у хворого виникло ускладнення проведеної операції у вигляді ушкодження лімфатичного колектору - головної лімфатичної судини, яка супроводжує артерію чи вену, виник вторинний лімфостаз (порушення відтоку лімфи) правої нижньої кінцівки.

Відповідно до висновку комісійної експертизи №172 від 05.03.2012 проведеної Закарпатським обл. бюро СМЕ - на момент проведення комісійної судово-медичної експертизи у ОСОБА_2 виявлено тілесні ушкодження у вигляді рубця правої калиткової ділянки і лімфодеми – набряку тканин обумовлених лімфостазом правої нижньої кінцівки на всьому протязі. Вторинний лімфостаз являється ускладненням проведеної операції (ушкодження лімфатичного колектору) і може знаходитись в причинному зв`язку з зазначеною операцією.

Крім цього, відповідно до висновку додаткової комісійної експертизи ОСОБА_2 від 26.06.2012 за №184 проведеної Закарпатським обл. бюро СМЕ , тілесні ушкодження, які виникли внаслідок некваліфікованої медичної допомоги, не показаного оперативного втручання, в результаті якого у потерпілого ОСОБА_2 необґрунтовано видалено орган – праве яєчко з його придатками, та яке призвело до виникнення ускладнення внаслідок проведеної операції – ушкодження лімфатичного колектору, і як наслідок - виникнення вторинного лімфостазу, – відноситься до середнього ступеню тяжкості тілесних ушкоджень, які потягли за собою стійку втрату працездатності менш як на одну третину.

Крім того, ОСОБА_3 23 листопада 2004 року перебуваючи в адміністративному будинку урологічного відділення обласної клінічної лікарні, яка знаходиться за адресою м. Ужгород, вул. Капушанська, 22, будучи завідуючим відділення урології обласної клінічної лікарні та медичним працівником, в порушення «Основ законодавства України про охорону здоров`я», відповідно до вимог якого кожен громадянин України має право на кваліфіковану медичну допомогу, яка повинна надаватись професійно підготовленим медичним працівником відповідно до медичних показань, та в порушення вимог стандартів якості надання медичної допомоги, неналежно виконуючи свої професійні обов`язки через несумлінне ставлення до них, не провів належне передопераційне обстеження хворого ОСОБА_5 , не витримавши доопераційний алгоритм обстежень, без заключення УЗД нирок та опису ренгтген-обстеження нирок, не діагностувавши у хворого двобічного піонефрозу, без обґрунтування доцільності провів хворому ОСОБА_5 оперативне втручання по видаленню каменів із нирок, що призвело до розвитку післяопераційного ускладнення - розлитого гнійно-фібринозного перитоніту.

Під час проведення оперативного втручання ОСОБА_3 , внаслідок неналежного виконання своїх службових обов`язків через несумлінне ставлення до них, виконав тільки секційну нефролітотомію справа, але оперативне втручання виконав не в повному об`ємі, так як видалив лише фрагмент кораловидного каменя тільки з верхнього полюса правої нирки, що в подальшому призвело до ниркової недостатності, у зв`язку з чим 02.12.2004 хворому ОСОБА_5 проведено повторне оперативне втручання – лапаротомію, проте незважаючи на проведене лікування, стан хворого погіршувався та ІНФОРМАЦІЯ_3 о 22.40 годині констатовано смерть ОСОБА_5 .

Відповідно до висновку комісійної судово-медичної експертизи №28 від 17.03.2005 проведеної Закарпатським обл. бюро СМЕ , смерть ОСОБА_5 наступила внаслідок різкої декомпенсації організму, різкого набряку легень та тканин головного мозку, які розвинулись на фоні сечокам`яної хвороби, піелогідронефрозу, вторинної атрофії нирок, розлитого гнійно-фіброзного перитоніту.

Лікуючим лікарем ОСОБА_3 не була обґрунтована доцільність виконання оперативного втручання.

Наявність хронічної ниркової недостатності в доопераційному періоді та пізня діагностика післяопераційних гнійно-септичних ускладнень призвела до поліорганної недостатності, а згодом і смерті хворого ОСОБА_5 .

Помилки, допущені ОСОБА_3 і неправильна тактика лікування хворого ОСОБА_5 знаходяться в прямому причинному зв`язку з настанням його смерті.

Вказаними діями підсудний ОСОБА_3 вчинив злочин передбачений ч.1 ст.140 КК України.

У судовому засіданні підсудний ОСОБА_3 свою вину у вчиненні злочину передбаченому ч.1 ст.140 КК України не визнав та зазначив, що у його діях немає складу злочину і доказів його вини у матеріалах справи немає. Показав, що у 2004 році до нього разом з мамою звернувся ОСОБА_4 з калькульозним холециститом. Він його проконсультував. У хворого ОСОБА_4 вже були результати УЗД, зроблені в Іспанії. Він запропонував ОСОБА_4 операцію, однак він відмовився. Через деякий час він знову прийшов з мамою і сказав, що хоче робити операцію. В той же день хворий був повністю обстежений і підготовлений до операції на вівторок. У понеділок ОСОБА_4 обстежив анестезіолог. Зазначив, що якщо б не було хоча б одного аналізу то анестезіолог не надав би згоди на операцію. Він прооперував ОСОБА_4 , його стан був задовільний, ускладнень не було. Після операції протягом першої доби у хворого все було добре, жовч не протікала біля трубки . На другий день перестала виділятися жовч, тому він видалив трубку і наклав пов"язку. Близько 18 години він передзвонив у відділення, де йому сказали, що з хворим ОСОБА_4 все нормально, пояснили, що трохи промокла жовчю пов"язка, температура тіла 37,5, у відповідь він сказав, що якщо будуть якісь зміни чи погіршення стану хворго, щоб йому зателефонували. Він повторно зателефонував близько 19 год. та йому повідомили, що все добре з пацієнтом.

Також показав, що хворих у відділенні обходить черговий лікар-хірург, але тоді він обходу не робив, оскільки головний лікар ОСОБА_6 своїм наказом заборонив робити вечірній обхід. Близько 23 год. він зателефонував у відділення знову і запитав який стан хворого ОСОБА_4 , на що йому повідомили, що погіршень немає, пов"язка промокає жовчю, але це нормально. Вночі його не викликали. На третій день вранці, приблизно о 06 год. йому зателефонувала мама хворого ОСОБА_4 та повідомила, що її сину стало гірше. Після дзвінка матері о 06 год.10 хв. він одразу ж приїхав до лікарні. У лікарні побачив , що пов"язка у хворого промокла більше і є ознаки перитоніту. Сказав щоб готували крапельницю. ОСОБА_4 було зроблено УЗД і він одразу сказав, що треба робити операцію, оскільки побачив ознаки перитоніту та жовч у черевній порожнині. Додав, що при погіршенні стану хворого ОСОБА_4 медсестра мала повідомити чергового хірурга і лікаря прийомного покою, який мав його викликати, однак про стан хворого його ніхто не повідомляв. Під час УЗД лікар ОСОБА_7 після виявлення у черевній порожнині ОСОБА_4 рідини порадив, що можна неоперативним шляхом видалити рідину, однак він наполіг на операції. Після цього зателефонував головному лікарю ОСОБА_6 та розповів ситуацію і повідомив, що потрібно робити повторну операцію. Проте головний лікар ОСОБА_6 заборонив йому її проводити, а сказав оперувати лікарю ОСОБА_8 . У зв"язку з цим він зателефонував ОСОБА_8 і сказав, що треба негайно робити термінову операцію, але ОСОБА_8 відповів, що зайнятий, тому що їде купляти собаку на ринок. Зважаючи на терміновість випадку подзвонив начмеду ОСОБА_9 , однак той також заборонив оперувати. ОСОБА_8 , прийшов десь приблизно о 12 год. Під час проведення операції ОСОБА_8 , у якій він брав участь в якості другого асистента , у черевній порожнині хворого ОСОБА_4 було виявлено багато рідини – фібрину, яку в процесі операції відсмоктали та промили кишківник. Почали шукати жовчну протоку. Однак, ні місця пошкодження жовчних шляхів, ні місця виділення жовчі виявлено не було. ОСОБА_8 , знайшов пошкодження, і сказав , що це дирка з якої витікає жовч, однак з неї виділялася кров, а не жовч. Він йому говорив, що це не те пошкодження. ОСОБА_8 не бачив праву жовчну протоку. Він зробив на протоці дренаж по методиці ОСОБА_10 , однак за результатами розтину померлого дренаж був поряд із протокою (це не по ОСОБА_10 ). При асистуванні на операції він заперечував і говорив, що це не є пошкодженням жовчної протоки. Накладати шви ОСОБА_8 доручив ОСОБА_11 . Коли ОСОБА_12 вийшов із операційної він сказав йому, що він пошкодив жовчну протоку, що це ятрогенне пошкодження, що є неправдою, бо коли пошкоджена протока то зразу виділяється жовч. На лапороскопі це б було видно. Під час накладення швів у хворого ОСОБА_4 ставалася неодноразова зупинка серця, реанімуючі заходи результату не дали і хворий помер. Після операції до нього підійшла мати померлого ОСОБА_4 і сказала, що ОСОБА_8 , сказав, їй, що це ОСОБА_3 пошкодив жовчну протоку і він винний у смерті ОСОБА_4 .. Просила у нього 3000 дол. США. На третій день після смерті проводився розтин тіла померлого ОСОБА_4 . На розтині він був присутній, також були присутні судово-медичний експерт, анестезілолог. ОСОБА_8 на розтин не прийшов. На розтині було констатовано поганий стан печінки, перитоніт, знищена підшлункова. Встановлено, що смерть настала в результаті крововиливу в наднирник. Жовчні протоки були прохідні. Однак у довідці про смерть написано, що було пристіночне пошкодження жовчного протоку, що не відповідає дійсності. Такий запис у довідці про смерть змусили написати ОСОБА_8 та головний лікар ОСОБА_6 .

Також зазначив, що його медичний стаж становить 53 роки. На час проведення операції у нього була відповідна друга категорія по хірургії, що давала йому право на втручання такого роду. ОСОБА_4 було госпіталізовано не до профільного хірургічного відділення, а до урологічного відділення з дозволу головного лікаря. Існувала практика згідно з якою хворого за його заявою чи заявою родичів могли перевести до того чи іншого відділення. Додав, що ОСОБА_4 прийшов до нього з усіма аналізами, а також з результатами УЗД, зробленими у Християнському центрі та у Іспанії. Крім того, у нього були взяті всі необхідні аналізи, і якщо б не було хоча б одного аналізу анестезіолог не дав би дозвіл на операцію. Також показав, що післяопераційний період у ОСОБА_4 проходив у звичайному режимі, пов`язка завжди трохи протікає, поки не заживе отвір. Йому не сказали, що у хворого ОСОБА_4 погіршення. Мати хворого ОСОБА_4 сказала, що йому стало гірше тільки о 6 год. ранку, і він негайно приїхав. Рідина у черевній порожнині хворого ОСОБА_4 утворилася як реакція на запалення. Через отвір жовч протікати не могла. З ложа жовчного міхура можливий витік жовчі. Наявність фібрину у черевній порожнині ОСОБА_4 свідчила про перитоніт.

Також додав, що при повторній операції виявлено печінкове пошкодження правої печінкової протоки, з дефектом менш ніш на 1/3 окружності, з якого виступає жовч, ці дані, а також задовільний стан хворого, протягом перших трьох діб після лапароскопічної холецистектомії, що свідчить, що очевидного дефекту у правй жовчній протоці, протягом цього часу не було. Ймовірно він настав на 3 добу, що може бути повязано із частковим розплавленням стінки жовчного протоку електричним струмом під час лапароскопічної холецистокомії, і не може розцінюватись як тілесне ушкодження. Воно розцінюється як помилка, а не як тілесне ушкодження. А за помилку не судять. Все це дає підстави вважати, що домінуючою причиною смерті це є вилив у наднирник, який виник та тлі жовчного перитоніту.

Крім того додав, що під час операції, коли розрізали черевну порожнину ОСОБА_4 виявили велику кількість рідини, забарвленої в жовч (у протоколі ОСОБА_8 зазначив, що було три літра жовчі). І коли ОСОБА_8 , шукав пошкодження жовчного протоку механічним зондом зробив дирку у протоці і від цього появилась кров. ОСОБА_8 написав, у операційному журналі що - виявлення дефекту жовчної протоки на 1/3 її діаметру і нібито жовчна протока дренована за методикою ОСОБА_10 , тобто дренажна трубка повинна була знаходитись в просвіті жовчної протоки. Такі твердження суперечать даним розтину померлого ОСОБА_4 .

Що стосується хворого ОСОБА_2 підсудний показав, що ОСОБА_2 поступив до урологічного відділення з підозрою на пухлину правого яєчка. ОСОБА_2 до цього лікувався чотири роки, але безрезультатно. Він проконсультував хворого ОСОБА_2 , оглянув, обстежив повністю і запропонував операцію на що він погодився. Під час операції він мав взяти матеріал на біопсію і в залежності від результатів біопсії приймати рішення.

Під час операції, розрізав калитку звідти виділився гній. Придаток до яєчка бугристий, твердий спаяний з яєчком, що свідчить про онкологію. Він узяв матеріал на біопсію. Вийшовши до матері повідомив, що виділилось багато гною, і, що взяв матеріал на цитогістологію. Через 20 хвилин йому принесли результати в яких виявили атипові мегаклітини, що свідчить про туберкульоз яєчка, рак. Цей діагноз давав можливість вибирати, або видаляти яєчко, або залишати. Він викликав маму і повідомив, що це є запальний процес і сказав, що клітини типові для пухлини і для туберкульозу. Він порекомендував видалити яєчко і взяти на біопсію частину сім`яного канатика, на що вона погодилась.

Він зробив операцію та видалив яєчко з придатком. На шостий день рана зажила, він зняв шви та повідомив, що немає результату гістології і потрібно прийти через тиждень. Скарг щодо набряку кінцівки від ОСОБА_2 не поступало. Зі скаргами на набряк кінцівки ОСОБА_2 з"явився через чотири місяці. Він госпіталізував ОСОБА_2 та призначив йому консультацію у судинного хірурга. На УЗД у хворого ОСОБА_2 було виявлено тромбоз нижньочеревної вени. Лікар ОСОБА_13 , який оглядав хворого ОСОБА_2 відправив його додому і сказав щоб той прийшов після різдвяних свят. Проток крові по вені був знищений. По гістології виявлено великі атипові клітини – запальний процес. У ОСОБА_2 було підтверджено туберкульоз, який супроводжувався неспецифічним запаленням. Від операції до лімфостазу хворому не проводилася протитуберкульозна терапія. Лімфатичну систему при операції на калитці він не пошкоджував. Судинний хірург сказав, що є тромбофлебіт, лімфостаз пізніше був написаний. Операція на калитці не могла призвести до тромбозу і лімфостазу. Також зазначив, що обстеження хворого ОСОБА_2 до операції проводилося по стандарту, під час підготовки до операції лікарі дали всі дозволи на проведення операції. Він видалив сімяні канатики та взяв на біопсію зразки. Всі стандарти були дотримані. Поставлений ним діагноз – "тумор правого придатка" був не кінцевий, а клінічний. ОСОБА_14 пішло на дорозслідування. Тумор не підтвердився. Показав, що причинний зв"язок між операцією та пошкодженням лімфатичного колектора відсутній, ускладнення у хворого ОСОБА_2 сталися у зв"язку з тим, що у нього чотири роки був запальний процес. У нього був тромбоз черевної вени.

Щодо епізоду по хворому ОСОБА_5 підсудний ОСОБА_3 показав, що хворого ОСОБА_5 привезли 23.11.2004 року. У нього у нирках були камені. Він лікувався у м. Ленінград, де йому робили операцію. За два роки до того він також робив хворому ОСОБА_5 операцію по видаленню каменів. У хворого ОСОБА_5 вже була остання стадія ниркової недостатності. Він вже був на порозі смерті у 2002 році, коли він робив йому операцію на двох нирках. Після операції у ОСОБА_5 було покрашення, але ниркова діяльність не покращилась. Після цієї операції у 2002 році, ОСОБА_5 поступав на лікування ще раз, і він робив йому операцію на паращитовидній залозі. У хворого була гнійна норіца правої нирки. Ця операція проводилася на 1-2 стадії ниркової недостатності. У 2004 році ОСОБА_5 принесли на носилках, і він сказав родичам, що йому допомогти вже неможливо. Однак, сестра ОСОБА_5 просила продовжити йому життя, і він сказав, що спробує видалити камені. В ході операції він видалив ОСОБА_5 камінь з правої нирки, однак сеча краще не проходила. У хворого були скарги на вздуття живота, тому що у нього була кишкова непрохідність. ОСОБА_5 був проконсультований лікарем – проктологом, який був невпевнений в кишковій непрохідності і призначав медикаментозне лікування. Вночі йому зателефонували і сказали, що у ОСОБА_5 вздутий кишківник. Він говорив, що не можна оперувати хворого ОСОБА_5 , однак головний лікар ОСОБА_6 наказав, оперувати хворого без його відома. Перевідний епікриз він не давав. Із відділу урології перевели хворого в хірургію №2 без його відома, без передачі історії хвороби, без оформлення документів. Він забіг в операційну і побачив, що хворий знаходиться на операційному столі, розрізаний. Йому повідомили, що в очеревині є свіжа кров, оскільки пошкоджена печінка. Трактували так, що пошкодження внаслідок його дій. Однак, свіжа кров не може йти 12 днів після його операції. Звідки конкретно кров йому не повідомили. Хворий ОСОБА_5 був септичний, тобто по всьому тілу була інфекція. Він сказав оперуючим, що це все результат їхніх дій і вийшов з операційного залу. Після операції, без передачі історії хвороби, хворого ОСОБА_5 госпіталізували в реанімацію урологічного відділення, оскільки зрозуміли, що він помре. Зазначив, що за наслідками операції не було виявлено механічної непрохідності кишківника і був перитоніт. Але перитоніт не міг бути 12 днів після його операції. Після другої операції хворий ОСОБА_5 на третій або четвертий день помер. Також зазначив, що при нирковій недостатності кишківник завжди вздутий. Тут була помилкова діагностика, тому що прийняли паралітичну непрохідність за механічну, яку при операції не було виявлено. Чому хворого ОСОБА_5 забрали від нього на операцію йому ніхто нічого не пояснював, підстав для невідкладної операції не було. Хворий ОСОБА_5 був наркоман. Вказівку забрати хворого ОСОБА_5 на операцію дав головний лікар ОСОБА_6 . При підготовці ОСОБА_5 до першої операції всі необхідні аналізи були проведені, УЗД не робилося, оскільки не потрібно було. Рентген вже був зроблений раніше. Чому в історії хвороби немає результатів та знімку ренгена йому не відомо. Додав, що причиною смерті ОСОБА_5 є ниркова недостатність термінальної стадії, перитоніту у нього не було, оскільки якщо б він був то хворий ОСОБА_5 не дожив би до другої операції. Смерть ОСОБА_5 не можна було попередити, він міг померти в будь-яку хвилину. У ОСОБА_5 у нирках були гній та камені.

Також підсудній зазначив , що відсутність можливості проведення у головному бюро повторного вивчення гістологічних препаратів не дозволяє комісії визначити причину смерті. Були відсутні гістологічні препарати, вони знищені. У експертизі вказано, що ОСОБА_6 порушив свої функціональні обов`язки, згідно яких мав контролювати якість обстеження , лікування та утримання хворих в стаціонарі. Крім того, вважає , що висновки Закрпатської СМЕ є незаконними.

Незважаючи на невизнання підсудним своєї вини, винуватість підсудного ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.140 КК України, повністю підтверджується зібраними на досудовому слідстві та безпосередньо дослідженими та перевіреними в судовому засіданні доказами, яким судом надано ретельну оцінку, що грунтується на всебічному, повному і об"єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності.

По епізоду неналежного виконання лікарем ОСОБА_3 своїх професійних обов`язків, що спричинило смерть ОСОБА_4 .

З оголошених в судовому засіданні показів потерпілої ОСОБА_15 (т.2 а.с. 78-81, 83-86), яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 (т.5 а.с. 21-23), встановлено, що у листопада 2000 року її син ОСОБА_16 виїхав на заробітки в Іспанію. Під час перебування за кордоном у нього були болі в правому боці, поблизу жовчного міхура. На ці болі він неодноразово їй скаржився. В березні 2004 року син повідомив їй, що йому викликали швидку допомогу у зв`язку з виникненням значних болісних відчуттів в області жовчного міхура, тобто в правому боці черева. Лікарі лише надали йому знеболювальні, після чого біль припинилася. 31.04.2004 року ОСОБА_4 повернувся до України, після чого в середині травня у нього був повторний приступ болючості. Цей приступ був незначний, а тому лікарів швидкої допомоги не викликали. Однак, для перевірки стану здоров`я ОСОБА_4 звернувся до християнського медичного центру міста Мукачева, де йому було проведено ультразвукове обстеження правої та лівої нирок. Після огляду нирок, лікарі в Мукачеві сказали, що у жовчному міхурі ОСОБА_4 було виявлено невеликі камені. Для отримання медичної допомоги лікарі порекомендували звернутися до лікарів-хірургів для проведення оперативного втручання, тобто, для операційного видалення каменів з жовчного міхура. Вона звернулася до своєї знайомої, яка оперувалася у лікаря-уролога обласної клінічної лікарні ОСОБА_3 , яка порекомендувала їй звернутися до нього для проведення операції. 11.06.2004 року вона разом із сином прибула в м. Ужгород в обласну клінічну лікарню, де звернулася до завідуючого урологічним відділенням лікарні ОСОБА_3 з проханням провести операцію щодо видалення каменів з жовчного міхура. При розмові з ОСОБА_3 вони показали йому дані ультразвукового обстеження, проведеного в Мукачеві. Оглянувши його ОСОБА_3 запропонував відразу провести оперативне втручання, тобто провести операцію в той самий день. На цю пропозицію ОСОБА_4 відмовився, мотивуючи необхідністю порадитися та «настроїтися» на проведення операції. Тоді ОСОБА_3 дав нам свої телефони і запропонував звернутися після вирішення всіх питань. Протягом вихідних днів, оскільки це була або субота або неділя, а також враховуючи, що ОСОБА_4 необхідно було повертатися до Іспанії на заробітки, останній прийняв рішення все-таки звернутися до ОСОБА_3 для проведення операції. ОСОБА_4 зателефонував ОСОБА_3 і домовився про зустріч 15.06.2004 року на 10 год.

15.04.2004 року прибувши в м. Ужгород вони звернулися до працівників лікарні, які пояснили що ОСОБА_3 знаходився на операції, і тоді вони в ургентному порядку звернулися до чергового лікаря, після чого ОСОБА_4 було поміщено до стаціонарного відділення урологічного відділення обласної клінічної лікарні. Вони зайшли до третьої палати, до якої його було направлено. Побачивши інших хворих, вони вирішили просити дозволу від ОСОБА_3 прибути для проведення операції наступного дня, тобто 16.06.2004 року, на що ОСОБА_3 погодився.

16.06.2004 року вони повторно прибули в м. Ужгород біля 8 год.. після чого у ОСОБА_4 було виміряно тиск та проведено електрокардіограму щодо стану серцевої діяльності. ОСОБА_3 особисто провів бесіду з ОСОБА_4 і як потім повідомив їй син, він передав ОСОБА_3 грошові кошти на його вимогу в сумі 200 дол. США для проведення операції.

Біля 13 год., точного часу пригадати не може, в той самий день ОСОБА_4 було доставлено до операційної зали, де протягом 1 год. йому було проведено операцію. Наскільки їй було відомо, асистував ОСОБА_3 його рідний син – ОСОБА_17 . Операція проводилася за допомогою лапароскопа, оскільки на тілі сина вона помітила чотири дірки від оперативного втручання. Після операції ОСОБА_4 вирвав сумішшю коричневого кольору. Після проведення операції ОСОБА_4 прийшов до тями, і вона весь час, аж до 11 год. 17.06.2004 року постійно перебувала поряд із сином.

За цей період він не скаржився на болі, однак відчував слабкість, як вона здогадувалася від наркозу. ОСОБА_4 не вставав взагалі.

Біля 11 год. 17.06.2004 року в лікарню прибула її невістка, ОСОБА_18 , яка замінила її, а вона пішла додому.

18.06.2004 у ОСОБА_4 з`явилася нудота, здуття живота, рвота. Біля 16 год. того ж дня вона помітила, що у сина почала виділятись жовч з рани, стан здоров`я погіршився. Вона неодноразово звертала на це увагу працівників медичного персоналу відділення і благала викликати ОСОБА_3 для того, щоб той оцінив стан хворого та вжив можливих заходів для покращення його стану, однак ОСОБА_3 обмежився лише усними вказівками про проведення певних маніпуляцій, які до покращення стану не призвели. Медична сестра відділення звернулася до ОСОБА_3 по телефону, проте той обмежився лише усними вказівками про проведення певних маніпуляцій. Однак, ці дії до покращення стану ОСОБА_4 не призвели, навпаки його стан значно погіршився, збільшилися виділення з ран, нудота та рвота.

19.06.2004 року вона повторно особисто зателефонувала до ОСОБА_3 на домашній телефон, однак конкретної відповіді від нього не отримала. Проте через 10 хв. після закінчення з ним розмови, біля 7 год. ОСОБА_3 прибув до лікарні та зайшов до палати, де знаходився її син. За його вказівкою медсестрами ОСОБА_4 було перевернуто на інший бік, після чого з ран витекло більше 800 грам рідини, схожої на жовч, жовто-коричневого кольору. За вказівкою ОСОБА_3 вона купувала різні ліки, крапельниці, які відразу давалися ОСОБА_4 , однак ці заходи не давали позитивних результатів.

Згодом ОСОБА_4 було проведено ультразвукове обстеження за результатами якого ОСОБА_3 зателефонував хірургу ОСОБА_8 зі свого робочого кабінету і запросив його негайно прибути до лікарні для огляду її сина.

У зв`язку з важким нервовим стресом вона вже не могла постійно перебувати поряд з ОСОБА_4 і вийшла на вулицю та очікувала результатів повторної операції, яка тільки починалася. Також зателефонувала невістці та сину- ОСОБА_19 .

Після початку операції, яку проводив ОСОБА_8 вони очікували її результати. Через певний час, точного часу вона не пригадує. Оскільки перебувала у стресовому стані, під реанімацією до них підійшов хірург ОСОБА_8 , який покликав їх до свого кабінету, де сказав, що має надію на позитивний результат проведеної операції. Крім того, ОСОБА_8 вказав на хороший стан її сина. Потім на вимогу медсестри, якої саме вона не пригадує, вони знову придбали ліки, які також передали до операційної зали. Ще через деякий час до них вийшов ОСОБА_3 , який повідомив, про те, що у ОСОБА_4 клінічна смерть, але лікарі знову запустили серце. Вони всі разом вийшли на двір, де їх знайшов ОСОБА_3 і запросив до себе в кабінет, де повідомив про те, що ОСОБА_4 помер. Тоді вона відразу почала вимагати від ОСОБА_3 написати пояснення з якої причини він не прибув до її сина напередодні проведення повторної операції, копію пояснення якого вона надала до своїх попередніх скарг.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_20 показала, що в повному обсязі підтримує покази дані нею під час досудового слідства. Нею , як лікарем паталогоанатомом ОКЛ 21.06.2004 було проведено патолого-анатомічний розтин померлого ОСОБА_4 в присутності лікарів ОСОБА_3 та ОСОБА_21 . За результатами розтину нею встановлено, що хворий ОСОБА_4 помер в результаті інтоксикації. Було виявлено розлитий жовчний перитоніт. Для встановлення причини перитоніту було розшито рану і встановлено, що пошкодження правого жовчного протоку було поверхневим , не проникаючим і з нього не могла поступати жовч. Було зроблено висновок, що жовч поступала з ложа жовчного міхура, куди відкриваються жовчні капіляри, які повинні бути видалені під час операції, але вони настільки тоненькі, що в більшості випадків видалити їх повністю практично не можливо, тому встановлюється дренаж. Оскільки поранення жовчної протоки відсутнє, дренаж забраний методом виключення був поставлений діагноз, що жовч поступала через тонкі капіляри, які залишилися на ложі жовчного міхура.

За результатами розтину лікарем ОСОБА_20 складено протокол, а патолого-анатомічний діагноз нею було внесено до історії хвороби (т. 2 а.с. 61-63).

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_22 показав, що у 2004 році він працював на посаді чергового хірурга в Ужгородській ОКЛ. Хворого ОСОБА_4 він пам"ятає. 19.06.2004 року він вийшов на чергування та почав обхід у відділеннях хірургічного профілю. У відділенні урології до нього підійшов ОСОБА_3 , який повідомив йому, що є пацієнт якому потрібно робити ургентне втручання, оскільки після проведеної ним ( ОСОБА_3 ) першої операції виникли ускладнення, а саме розвинувся перитоніт. Також ОСОБА_3 повідомив йому, що викликає ОСОБА_8 . Після приходу ОСОБА_8 хворого ОСОБА_4 було доставлено в операційну. Оперуючим був ОСОБА_8 , він був першим асистентом, а ОСОБА_3 – другим, анестезіолог- ОСОБА_23 . Перед операцією пацієнт був оглянутий анестезіологом. Під час операції у ОСОБА_4 виявили розвинутий перитоніт, який виник внаслідок підтікання жовчі у вільну черевну порожнину через пошкодження жовчної протоки розміром 3 мм. ОСОБА_3 будучи асистентом, пошкодження бачив від початку і до кінця. Під час операції ОСОБА_8 показував ОСОБА_3 звідки тече жовч. Під час операції вони усунули пошкодження шляхом встановлення трубки у порожнину протоки та зашили швом. ОСОБА_3 під час операції та діагнозу в протоколі не заперечував. Проте після закінчення операції пацієнт почав помирати на операційному столі, і реанімаційні заходи, які вживалися ними протягом години не допомогли, стан хворого погіршувався внаслідок чого пацієнт помер в операційній.

Показав, що ушкодження правої жовчної протоки могло призвести до смерті, оскільки пацієнт помер від перитоніту, причиною якого було пошкодження протоки. На те, що пошкодження протоки сталося під час першої операції свідчить і те, що на петлях кишок знайшли нашарування фібрину. А це значить, що пройшла доба, або і більше з моменту перитоніту. На думку ОСОБА_8 джерелом виникнення перитоніту було насічення правої жовчної протоки, інших причин не знайшли.

На його думку хворий не міг прийти без обстеження на першу операцію, однак ОСОБА_4 був у приватному закладі і чи був обстежений перед операцією йому не відомо.

З оголошених в судовому засіданні показів свідка ОСОБА_24 (т.2 а.с. 67-68), встановлено, що останній чергував в урологічному відділенні ОКЛ з 18.06 на 19.06.2004 з 15 год. 30 хв. до 8 години ранку наступного дня. В 3 палаті відділення знаходився на лікуванні післяопераційний хворий ОСОБА_4 , якому було зроблена операція на жовчних шляхах завідувачем відділення ОСОБА_3 . Стан ОСОБА_4 можна було віднести до середньої важкості. Він постійно скаржився на біль в ділянці в післяопераційної рани, нудоту, здуття живота. Для зняття нудоти ним було введено необхідні медичні препарати. Поряд з ОСОБА_4 знаходилася його мати, оскільки хворий знаходився постійно в лежачому положенні. Враховуючи скарги ОСОБА_4 вона неодноразово зверталася по допомогу. Оскільки ОСОБА_24 було вичерпано доступні методи полегшення болю, тощо, біля 19 години того ж дня він звернувся за консультацією до лікаря ОСОБА_3 , який запропонував повторного оглянути хворого, описати його стан. Оглянувши хворого ОСОБА_4 він встановив, що пов`язка на рані хворого була значно просочена, температура тіла була біля 37,2 С, інші вказані вище симптоми. На це ОСОБА_3 повідомив, що при необхідності він може повторити проведені раніше маніпуляції, при цьому, він сказав, що пізніше передзвонить і з`ясує динаміку хвороби та стану хворого.

Біля 7 години ранку наступного дня, перед закінченням чергування, до відділення прибув ОСОБА_3 , який оглянув хворого, після чого наказав ОСОБА_24 йти в реанімаційне відділення та взяти у операційних медсестер набір інструментів. Згодом, в його присутності ОСОБА_3 виконував маніпуляції, які саме пригадати не зміг. Біля 8 год. ОСОБА_24 здав чергування та пішов додому. Згодом, зі слів працівників відділення, йому стало відомо про смерть ОСОБА_4 .

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_25 показав, що він працював на посаді завідуючого другого хірургічного відділення. За наказом начмеда ОСОБА_26 йому було доручено провести рецензію історії хвороби ОСОБА_4 який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 в урологічному відділенні ОКЛ. В оперуванні хворого ОСОБА_4 він участі не брав. При дослідженні медичної документації ним встановлено, що були відсутні дані ультразвукового обстеження на підтвердження виявленого калькульозного холециститу, що унеможливлює операцію. Також встановлено, що хворому раніше ніж потрібно видалили дренажну трубку та пізно виявили жовчний перитоніт, який став наслідком ятрогенного пошкодження правого жовчного протоку. Історія хвороби оформлена була вкрай недбало, у такій не відображений динамічний нагляд. Виявлені недоліки були викладені у рецензії, яка була зачитана на клініко-патологоанатомічній конференції, на якій був присутній ОСОБА_3 . При підозрі на перитоніт потрібно було робити повторне УЗД, рентген та термінову операцію. Пошкодження жовчної протоки, яке сталося під час першої операції та несвоєчасне діагностування і відповідно запізніла операція стали причиною смерті ОСОБА_4 .

Додав, що достеменно не пам"ятає всіх обставин, підтримав раніше надані ним під час досудового слідства покази.

З оголошених в судовому засіданні показів свідка ОСОБА_25 (в частині хворого ОСОБА_4 ) убачається, що на займаній посаді завідувача хірургічним відділенням № 2 Ужгородської обласної клінічної лікарні він працює з 2001 року. В коло його службових обов`язків входить лікування проктологічних та гнійно-септичних хворих, контроль за якістю лікування та діагностичного процесу у відділенні, дача рецензії на померлих хворих в частині правильності надання їм медичної допомоги, інші обов`язки передбачені посадовою інструкцією та діючим законодавством України з питань охорони здоров`я.

11.07.2004 року за наказом начмеда ОКЛ ОСОБА_26 йому було доручено провести рецензію історії хвороби ОСОБА_4 , 1961 року народження, померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 в урологічному відділенні. Для цього йому було надано історію хвороби, заповнену на ім`я ОСОБА_4 та бланк реєстраційної картки (КДЛВ) (клінічних досліджень летальних випадків).

Під час вивчення історії хвороби ним були виявлені наступні недоліки та прорахунки в проведенні медичного лікування хворого ОСОБА_4 : відсутність доопераційного ультразвукового дослідження - верифікація калькульозного холециститу (наявність каменів в жовчному міхурі), пізно виявлене післяопераційне ускладнення - ятрогенне (інтраопераційне, тобто таке, що сталося з вини оперуючого хірурга) пошкодження правого жовчного протоку, яке привело до розлитого фіброзного жовчного перитоніту, паралітичної кишкової непрохідності, що в свою чергу призвело до розвитку інтоксикації; історія оформлена вкрай недбало, протокол операції неінформативний (не вказано локалізацію та наявність дренажних трубок, неописані дані операційної бригади, щоденники не відображають динаміку перебігу захворювання, не відмічено даних щодо осіб, які підписували щоденники).

Крім того, з матеріалів історії хвороби вбачається, що лікування хворого проводив ОСОБА_3 , в тому числі ним проведена операція щодо видалення жовчного міхура.

Вказаний хворий поступив у відділення урології 15.06.2004 року після чого 16.06.2004 року був прооперований ОСОБА_3 , а 19.06.2004 року у зв`язку з ускладенням був повторно оперований головним хірургом ОСОБА_8 . Під час проведення повторної операції хворий помер на операційному столі.

Виявлені недоліки були відображені в рецензії від 14.07.2004 року, яка була зачитана на клініко-патологоанатомічній конференції від 14.07.2004 року, за участю всіх лікарів відділень ОКЛ. Конференція відбулася в клубі ОКЛ. На цій конференції ОСОБА_3 намагався переконати всіх присутніх в тому, що він в ускладненнях не винуватий, і що не було інтраопераційного пошкодження жовчних протоків.

Враховуючи отримані дані, пояснення ОСОБА_3 , дані медичної документації, патологоанатомічного дослідження та дані детальної рецензії випадку лікування та смерті хворого ОСОБА_4 , 1961 року народження, в урологічному відділенні ОКЛ винесено рішення конференції, яким визнано, що:

- обстеження хворого на низькому рівні та невиконання основних стандартів лікуючим лікарем ОСОБА_3 ;

- лапароскопічна холецистектомія виконана неякісно, непрофесійно, з ятрогенним пошкодженням правої печінкової протоки оперуючим хіргом ОСОБА_3 ;

- халатне відношення медичного персоналу урологічного відділення до своїх обов`язків, де завідувачем був ОСОБА_3 ;

- халатне ведення історії хвороби вказаними особами;

- несвоєчасне розпізнання післяопераційного ускладнення – жовчного перитоніту.

Поряд з цим зобов`язано адміністрацію лікарні вжити заходів до недопущення в подальшому аналогічних недоліків (Т.2 а.с. 72-74, т.6 а.с. 24-29).

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_27 показав, що за спливом часу не пам"ятає всіх обставин просив задавати йому запитання. Показав, що всі дії зроблені ним під час операції ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відображені в історії хвороби. Під час огляду хворого ОСОБА_4 у нього не було встановлено жодних протипоказань щодо застосування анестезії. Після операції хворий прокинувся та був при свідомості, все було нормально. Під час другої операції він присутній не був. Стосовно пошкоджень під час першої операції ОСОБА_4 він нічого пояснити не може, це не входить в його обов`язки. Стосовно передопераційного обстеження ним хворого ОСОБА_5 він також не пам`ятає всіх обставин, через тривалий час, що пройшов.

З оголошених в судовому засіданні показів свідка ОСОБА_27 убачається, що, починаючи з 2001 року він працює в Ужгородській ОКЛ, а на займаній посаді з 2002 року. Крім того, він є анестезіологом, прикріпленим до урологічного відділення ОКЛ. До проведення операції він зобов`язаний перевірити стан хворого. Визначити його готовність до оперативного втручання, після чого з урахуванням отриманих даних вибрати і провести правильний та необхідний вид знеболення.

15.06.2004 року ним було проведено огляд історії хвороби ОСОБА_4 , після чого оглянуто самого хворого ОСОБА_4 . Згідно встановленого плану операцій йому напередодні стало відомо про те, що в урологічному відділенні буде проведена операція з хворим ОСОБА_4 . З історії хвороби йому стало відомо про те, що з ним планується до проведення операція – лапароскопічна холецистектомія. Ним було визначено, що у хворого не було жодних протипоказань щодо застосування до нього анестезії до початку операції. Про вказані дані ним було складено відповідний документ під назвою «Передопераційний огляд анестезіолога», який був приєднаний до історії хвороби.

Оперативне втручання було проведено на наступний день під ендотрахеальним наркозом. Він був присутній під час проведення операції, оперував ОСОБА_3 та ОСОБА_17 , однак деталі самого оперативного втручання пояснити не може. Що стосується анестезіологічного забезпечення, ускладнень не було. Хворий після операції прокинувся на столі, а згодом був транспортований до палати урологічного відділення з його рекомендаціями про ранньо післяопераційну інфузійну терапію. Про вказані вище проведені ним маніпуляції робилися своєчасні записи до історії хвороби та анестезіологічної карти. Згодом він особисто мав розмову з хворим ОСОБА_4 , який з ним спілкувався, покази пульсу та тиску, дихання були в нормі (т.2 а.с. 72-74, т.6 а.с. 24-29).

Свідок ОСОБА_27 повністю підтримав покази дані ним на досудовому слідстві.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 показав що, його було викликано на огляд хворого з перитонітом. У нього піднялася жовч, а тому було поставлено питання про повторну операцію. Хворого він не пам`ятає. Його було оглянуто анестезіологом, взято в операційну залу. На лапаротомії знайшли розлиту жовч, приблизно 3 літри, роздуті петлі кишківника. Знайдено отвір у протоці, який катетером задренували та промили. Потім на другу добу або в кінці першої хворий помер. У нього була ниркова недостатність внаслідок перитоніту.

Також показав, що перед повторною операцією ОСОБА_4 зроблені всі аналізи, про що записано у його рецензії. Жовч витекла через пошкодження жовчних протоків, точніше написано у протоколі оперативного втручання. Причиною смерті ОСОБА_4 є серцева і ниркова недостатність, причиною яких є перитоніт. Під час операції він показував ОСОБА_3 звідки тече жовч, оскільки ОСОБА_3 йому асистував.

З оголошених у судовому засіданні показів свідка ОСОБА_8 убачається, що у 2004 році ОСОБА_8 , працював на посаді головного хірурга управління охорони здоров`я Закарпатської ОДА.

Що стосується питання лікування хворого ОСОБА_4 , то з цього приводу може показати, що ним було проведено рецензію медичної картки громадянина ОСОБА_4 , який поступив в урологічне відділення ОКЛ м. Ужгород 15.06.2004 року згідно заяви на ім`я головного лікаря обласної клінічної лікарні ОСОБА_28 для оперативного лікування з приводу жовчно-кам`яної хвороби до завідуючого відділення урології ОКЛ ОСОБА_3 .

Діагноз при госпіталізації хворого ОСОБА_4 – хронічний калькульозний холецистит. При первинному огляді лікарем ОСОБА_3 встановлено попередній діагноз - хронічний калькульозний холецистит, однак ніяких заключень УЗД жовчного міхура в історії хвороби виявлено не було. Лікуючим лікарем у плані обстеження перераховано методи досліджень серед яких зазначено УЗД жовчного міхура, загальний аналіз сечі, однак результати цих досліджень в історії хвороби відсутні, як відсутня і група крові ОСОБА_4 .

При первинному огляді лікуючим лікарем ОСОБА_3 зазначено, що ОСОБА_4 хворіє жовчно-кам`яною хворобою протягом декілької років. В плані обстеження пацієнта дана інформація відсутня.

16.06.2006 року лікуючим лікарем ОСОБА_3 оформлено клінічний розбір та передопераційний епікриз, які є неповними за своїм змістом.

В цей же день, тобто, 16.06.2004 року хворому ОСОБА_4 виконано оперативне втручання, однак, в протоколі оперативного втручання відсутні дані про сам жовчний міхур, складності оперативного втручання, наявність інтраопераційний ускладнень, кількість та місце встановлення дренажних трубок.

Разом з тим, в протоколі відсутні дані про те, хто був асистентом та анестезіологом на операції та не зазначено, хто операційна сестра.

В історії хвороби не зазначено відомостей про кількість виділень та їх характер в післяопераційному періоді за 17.06. та 18.06.2004 року.

19.06.2004 року стан хворого ОСОБА_4 погіршився. Згідно записів з історії хвороби о 6 год. 30 хв. пов"язки післяопераційної рани промокли жовчю, хоча в пояснюючій записці чергової медсестри ОСОБА_29 зазначено, що вже 18.06.2004 року біля 15 год. 30 хв. хворого ОСОБА_4 турбували болі в області післяопераційної рани, нудота, а пов`язка промокла рідиною жовтого кольору, незважаючи на інтенсивну терапію, яка проводилася хворому.

Необхідно зазначити, що якщо лікар побачив, що пов"язка у хворого промокла, жовта, хворий має температуру, то він повинен зробити все для того, щоб не допустити до повторної операції, лікарю ОСОБА_3 потрібно було негайно зробити ОСОБА_4 . УЗІ, аналізи і т.д. Те, що у хворого ОСОБА_30 була кишкова непрохідність означає, що хворий ОСОБА_4 був запущений, що свідчить про недбале ставлення ОСОБА_3 до своїх пацієнтів та в цілому до своїх обов`язків лікаря в післяопераційний період.

ОСОБА_3 мав другу кваліфікаційну категорію лікаря – хірурга, що не давало йому права проводити таку складну операцію, яку він зробив ОСОБА_4 .

У зв"язку з погіршенням стану хворого лікуючим лікарем було вирішено виконати повторне оперативне втручання.

19.06.2004 року його, як головного хірурга управління охорони здоров"я було викликано для виконання повторного оперативного втручання. При проведенні операції було виконано лапаротомію, під час якої виявлено загальний жовчно-фібринозний перитоніт, гостру паралітичну кишкову непрохідність, інтраопераційне пошкодження правого печінкового протоку.

Він добре пам"ятає даний випадок та може сказати, що 19.06.2004 року була субота. У нього був вихідний. Він знаходився вдома. Йому зателефонував ОСОБА_3 і сказав, щоб він приїхав у лікарню. Так як необхідно виконати повторну операцію ОСОБА_4 .

Він сказав ОСОБА_3 , що якщо буде згода головного лікаря, то він негайно приїде. Головний лікар дав дозвіл на повторне оперативне втручання, ОСОБА_3 повідомив його про це. Він сказав, щоб хворого готували до операції і перевели в операційну.

Коли він приїхав у лікарню, хворий не був підготовлений до операції і ще, приблизно годину, він чекав поки хворого ОСОБА_4 підготують до операції. ОСОБА_3 при повторній операції був асистентом.

ОСОБА_4 була виконана лапаротомія, дренування правого печінкового протоку, назоінтестинальна інтубація тонкого кишківника, санація та дренування черевної порожнини.

В ранньому післяопераційному періоді у хворого ОСОБА_4 наступили дві зупинки серцевої діяльності. При наростаючих явищах серцево-судинної недостатності ІНФОРМАЦІЯ_5 о 18 год. 00 хв. хворий ОСОБА_4 помер.

На комісійному секційному дослідженні померлого ОСОБА_4 встановлено діагноз: жовчно-кам`яна хвороба, хронічний калькульозний холецистит, інтраопераційне пошкодження правового печінкового протоку, розлитий фібринозно-жовчний перитоніт. Окрім цього, на розтині померлого, а також при гістологічному дослідженні тканин та органів померлого виявлено токсичний гепатит, токсичну дистрофію міокарду, нирок, септичну гіперплазію селезінки та обширний крововилив в лівий наднирник.

Він переконливо може сказати, що у хворого ОСОБА_4 було інтраопераційне пошкодження правого печінкового протоку, яке виникло при першій операції, яку робив ОСОБА_3 .

Провівши експертизу медичної документації померлого ОСОБА_4 було зроблено наступний висновок:

1. основна частина заключного діагнозу не відповідає даним гістологічного заключення від 22.06.2004 року, судити про характер холециститу не можливо, так як в протоколі операції інформація про зміни жовчного міхура відсутня, відсутній і післяопераційний діагноз;

2. ведення медичної документації не задовільне так як лікуючим лікарем ОСОБА_3 не дотримано основних вимог та стандартів надання хірургічної допомоги населенню Закарпаття: в передопераційному обстеженні відсутні дані загального аналізу сечі, дані групи крові, ультразвукового обстеження жовчного міхура і жовчних протоків.

Протокол операції від 16.06.2004 року є поверхневим, не відображає технічних складностей лапароскопічної холецистектомії , як і куди вставлені дренажні трубки і т.д.

Необхідно зазначити, що повторні реконструктивні та відновлювальні операції, це одні із самих складних в абдомінальній хірургії. У хворих з жовчно-кам`яною хворобою мають виконуватися лапароскопічні оперативні втручання хірургами вищої категорії, які досконально володіють технікою відновних і реконструктивних операцій на жовчний шляхах і можуть в будь-який момент перейти на конверсію, або виконати повторне оперативне втручання при інтра- та післяопераційних ускладненнях. Хворі з патологією жовчного міхура і жовчних протоків повинні госпіталізуватись у профільні хірургічні відділення, де є підготовлений медичний персонал, який може прийняти адекватне рішення і має певну настороженість при різних неординарних ситуаціях в післяопераційному періоді у цієї категорії пацієнтів.

Такі складні операції в області роблять тільки декілька хірургів, ОСОБА_3 не мав права на виконання такої операції.

Під час проведення повторної операції, він показав ОСОБА_3 звідки витікає жовч – з печінкового протоку, а потім поставив дренаж. У черевній порожнині хворого було 3-4 літри жовчі.

З приводу залучення асистентом під час проведення операції ОСОБА_4 сина ОСОБА_3 – ОСОБА_17 , який був інтерном хірургічного відділення Ужгородської міської лікарні зазначив, що асистентом під час операції повинен бути кваліфікований хірург, який у випадку неможливості проведення операції оператором – основним хірургом, який проводить операцію, може замінити його і виконати оперативне втручання на належному рівні в повному об`ємі. В даному випадку може сказати, що навряд чи інтерн хірургічного відділення ОСОБА_17 міг виконати таке оперативне втручання, як лапароскопічну холецистектомію в повному об`ємі. Це досить складна хірургічна операція. В такому випадку, ОСОБА_3 повинен був залучити в якості асистента кваліфікованого хірурга, а інтерна хірургічного відділення залучити в якості другого асистента.

Його відношення до причин смерті ОСОБА_4 викладено у рецензії на історію його хвороби. Більше з цього приводу нічого пояснити не може.

Стосовно того чи було виявлено під час повторного оперативного втручання витік жовчі із ложа жовчного міхура, чи витік жовчі мав місце безпосередньо із пошкодженої поза печінкової протоки зазначив, що дана ситуація викладена в протоколі операції, де зазначено пошкодження жовчного протоку, а з досвіду роботи може сказати, що стільки жовчі з ложа жовчного міхура не витікає, враховуючи, що в ложі жовчного міхура знаходилась дренажна трубка, яка б дала відток даної жовчі, якби це було так.

Стосовно даних висновку судово-медичної комісійної експертизи № 385 від 19.03.2007 року Головного бюро СМ МОЗ України про те, що відносно задовільний стан хворого протягом перших трьох діб після лапароскопічної холецистектомії свідчать про те, що, що очевидно дефекту у правій печінковій протоці упродовж цього часу не було і ймовірно він наступив на 3-4 добу, що може бути пов`язано з частковим розплавленням стінки жовчного протоку під дією електроструму під час холецистектомії, а отже не може бути розцінене як тілесне ушкодження, а також з приводу різниці між пошкодженням жовчного протоку скальпелем чи лапароскопом показав, що пошкодження виявлені у ОСОБА_4 описані в рецензії та протоколі операції. Різниці між пошкодженням жовчного протоку скальпелем чи лапароскопом немає, тільки в одному випадку це є механічне пошкодження, а в іншому термічне. Про що свідчать дані факти він сказати не може (т.7 а.с. 59-65).

Свідок ОСОБА_8 повністю підтримав покази дані ним на досудовому слідстві.

Крім вищезазначених показів потерпілої ОСОБА_15 та свідків, які суд уважає логічними, послідовними, та такими, що можуть бути покладені в основу обвинувального вироку, при встановленні винуватості обвинуваченого ОСОБА_3 , вина підсудного ОСОБА_3 по епізоду неналежного виконання лікарем ОСОБА_3 своїх професійних обов`язків, що спричинило смерть ОСОБА_4 підтверджується також іншими зібраними у справі та дослідженими в судовому засіданні доказами:

- заявою ОСОБА_15 в порядку ст. 97 КПК України (ред. 1960 року) від 05.07.2004 року на ім"я прокурора Закарпатської області, про притягнення ОСОБА_3 до кримінальної відповідальності за неналежне виконання ОСОБА_3 своїх обов"язків, а саме: неприбуття на її виклики до хворого ОСОБА_4 та ненадання йому кваліфікованої медичної допомоги, згідно з установленими правилами, що призвело до смерті ОСОБА_4 (Т.1 а. с. 4-5);

- заявою ОСОБА_15 від 07.09.2004 року адресованою Уповноваженому ВР України з прав людини з додатками (Т.1 а. с. 16-35);

- випискою з протоколу клініко-патологоанатомічної конференції від 14.07.2004 року, відповідно до якої встановлено, що ОСОБА_4 поступив в урологічне відділення ОКЛ по самозверненню для проведення операції лапароскопічної холецистектомії 15.06.2004. Відповідно до історії хвороби, доопераційне обстеження хворого незадовільне, мінімальне, не має даних УЗД щодо змін в жовчному міхурі. Протокол операції від 16.06.2004 не інформативний, ускладнення не відображені в протоколі, не вказані локалізації дренажних трубок. На другу добу після операції 18.06.2004, видалена дренажна трубка. Це було зроблено недоцільно. Післяопераційне ускладнення виявлено не своєчасно. Беручи до уваги дані медичної документації (історії хвороби №6955) та дані протоколу розтину №59 ОКЛ від 21.06.2004, а також дані рецензії випадку лікування та смерті хворого ОСОБА_4 в урологічному відділенні УОКЛ, винесено рішення конференції: обстеження хворого ОСОБА_4 виконано на низькому рівні, лікуючим лікарем ОСОБА_3 не виконані основні алгоритми, лапароскопічна холецистектомія виконана неякісно, не професійно, з ятрогенним пошкодженням оперуючим хірургом ОСОБА_3 правої печінкової протоки, несвоєчасне розпізнання післяопераційного ускладнення – жовчного перитоніту, халатне ведення історії хвороби (Т.1 а. с. 66-67);

- актом комісійного розгляду перевірки заяви ОСОБА_15 від 03.08.2004 по факту надання некваліфікованої медичної допомоги завідуючим урологічним відділенням ОКЛ ОСОБА_3 при проведенні операції по видаленню каменів з жовчного міхура ОСОБА_4 , внаслідок чого настала смерть останнього, відповідно до якого встановлено, що лікуючим лікарем ОСОБА_3 не дотримано основних вимог Стандартів надання невідкладної хірургічної допомоги населенню Закарпаття: у передопераційному обстеженні відсутні дані загального аналізу сечі, групи крові, ультразвукового обстеження жовчного міхура і жовчних проток. Протокол операції №308 за 16.06.2004 рік поверховий, не відображає технічних складностей лапараскопічної холецистектомії, не вказано, де і куди було вставлено дренажні трубки, хто асистував на операції, немає прізвищ анестезіолога та операційної сестри. Враховуючи записи у щоденниках післяопераційного періоду за 16.06.04, 17.06.04 та 18.06.04 та пояснюючу записку чергової медсестри ОСОБА_24 (невідходження газів 17.06-18.06.04 та підтікання жовтої рідини (жовчі) через післяопераційну рану 18.06.04), можна зробити висновок, що не були вжиті адекватні діагностичні та лікувальні заходи (контрольна рентгеноскопія органів грудної та черевної порожнини, контрольні УЗД черевної порожнини), які мали привести до коректив лікувальної тактики. У випадку смерті хворого ОСОБА_4 мало місце інтраопераційне пошкодження поза печінкових проток, що призвело до жовчовитікання у черевну порожнину з розвитком жовчного перитоніту. Згідно зі щоденниками у після операційному періоді перистальтика і відходження газів були відсутні 17.06.04 та 18.06.04, а дренажні трубки не виконували своєї функції, що повинно було насторожити щодо ускладнення післяопераційного періоду. Також встановлено, що черговий медбрат ОСОБА_24 , ще 18.06.04 під час чергування помітив, що післяопераційна пов`язка промокає жовтою рідиною (жовчю).

Крім того, у вказаному Акті констатовано, що хворі з патологією жовчного міхура і жовчних проток повинні госпіталізуватися у профільні хірургічні відділення, де є підготовлений медичний персонал, який може прийняти адекватне рішення і має певну настороженість при різних неординарних ситуаціях у післяопераційному періоді у цієї категорії пацієнтів. Дії хірурга, який займається ургентною та плановою хірургією жовчних шляхів повинні повністю відповідати вимогам стандартів надання невідкладної хірургічної допомоги, які були прийняті і затверджені управлінням охорони здоров"я і є обов"язковими до виконання в усіх лікувальних закладах Закарпатської області, чого дотриано не було. (Т.1 а. с. 69-72).

- протоколом проведеної ОСОБА_4 19.06.2004 операції - лапаротомії, з якого вбачається, що при подальшій ревізії знайдено пристінкове пошкодження печінкової протоки з дефектом менше ніж на 1/3 окружності, з якого поступає жовч. Через дефект правої печінкової протоки вставлено дренаж в напрямку до печінки. Діагноз: інтраопераційне пошкодження правого печінкового протоку. Розлитий фіброзно-жовчний перитоніт. Гостра паралітична кишкова непрохідність. (Т. 1 а.с. 86) .

- протоколом патологоанатомічного дослідження №59-ОКЛ ОСОБА_4 від 21.06.2004 року в якому міститься патологоанатомічний діагноз, в якому, крім іншого, зазначено і інтраопераційне пошкодження правого печінкового протоку. Крім цього, в результатах патологоанатомічного дослідження зазначено про те, що жовчний міхур відсутній. Біля правого жовчного протоку підшитий тонкий зонд, кінець якого в товщі стінки протоку. (Т.1 а.с. 97-99);

-реєстраційною картою ЛКК (КІЛІ) щодо ОСОБА_4 у якій міститься рецензія лікаря ОСОБА_25 від 07.07.2004 року з якої убачається зокрема , що історія оформлена недбало, протокол операції неінформований, відсутня доопераційна УЗ діагностика захворювання, щоденники не відображають динаміку перебігу захворювання та висновки ЛКК від 14.07.2004 року з яких убачається зокрема, що обстеження хворого на низькому рівні, історія хвороби велася халатно та ін. (Т.1 а.с. 100)

- рецензією медичної карти № 9655 стаціонарного хворого ОСОБА_4 від 30.07.2004 року, виконаної головним хірургом управління охорони здоров"я ОСОБА_8 , на доручення в.о. начальника управління охорони здоров"я (т.1 а.с.120-124), згідно якою за результатами проведення експертизи медичної документації зроблено висновки про те, що:

1) основна частина заключного (клінічного) діагнозу не відповідає даним гістологічного заключення від 22.06.2004 (№ 9278-79: хронічний калькульозний холецистит), судити про характер холециститу неможливо, так як в протоколі операції № 308 інформація про зміни жовчного міхура відсутня, відсутній і післяопераційний діагноз;

2) ведення медичної документації незадовільне:

- в амбулаторій картці запис від 05.06.2004 року – діагноз: калькульозний холецистит, незрозуміло ким оглядався хворий, скільки хворіє ЖКХ, коли вперше виявлені конкременти жовчного міхура, де заключення УЗД і т.і.;

- лікуючим лікарем ОСОБА_3 не дотримано основних вимог Стандартів надання невідкладної хірургічної допомоги населенню Закарпаття (2000р.), в переопераційному обстеженні відсутні дані загального аналізу сечі, бланк групи крові, ультразвукового обстеження жовчного міхура і жовчних протоків;

- протокол операції № 308 за 16.06.2004 року є поверхневим, не відображає технічних складностей лапароскопічної холецистектомії, які і куди встановлені дренажні трубки, хто асистував на операції, немає прізвища анестезіолога та операційної сестри.

4) Враховуючи записи в щоденниках в післяопераційному періоді за 16.06.17, 17.06. та 18.06.2004 року та пояснюючу записку чергової медичної сестри ОСОБА_24 , (невідходження газів 17.06.,18.06.2004 року та підтікання жовтої рідини (жовчі) через післяопераційну рану 18.06.2004 року) не були прийняті адекватні діагностичні та лікувальні заходи (контроль ОСОБА_31 -скопія органів грудної та черевної порожнини, контрольні УЗД черевної порожнини), які мали внести корективи лікувальної тактики.

Крім вищезазначених доказів вина підсудного ОСОБА_3 по епізоду неналежного виконання лікарем ОСОБА_3 своїх професійних обов`язків, що спричинило смерть ОСОБА_4 підтверджується також висновками експертиз, а саме:

Відповідно до висновку судово-медичної експертизи №28 від 17.03.2005 року проведеної Закарпатським обл. бюро СМЕ, смерть ОСОБА_4 наступила внаслідок різкої декомпенсації організму, різкого набряку легень та тканини головного мозку, які розвинулись на фоні жовчно-кам"яної хвороби, хронічного калькульозного холециститу, інтраопераційного пошкодження правого печінкового протоку, розлитого фіброзно-жовчного перитоніту, токсичної дистрофії міокарду, нирок, септичної гіперплазії селезінки. У випадку смерті ОСОБА_4 мало місце інтраопераційне пошкодження поза печінкових жовчних протоків, що призвело до жовчовитікання в черевну порожнину з розвитком жовчного перитоніту, що і явилося безпосередньою причиною його смерті. Також експертами констатовано, що враховуючи записи у щоденниках післяопераційного періоду за 16.06.2004 року, 17.06.2004 року та 18.06.2004 року та пояснюючу записку чергової медичної сестри ОСОБА_24 (невідходження газів 17.06.2004 року, 18.06.2004 року та підтікання жовтої рідини (жовчі) через після операційну рану 18.06.2004 року) не були вжиті адекватні діагностичні та лікувальні заходи (контрольна рентгеноскопія органів грудної та черевної порожнини, контрольні УЗД черевної порожнини, які мали привести до корективів лікувальної тактики. Сукупність вищеперерахованих фактів і привела до несвоєчасного розпізнання раннього післяопераційного ускладення – жовчного перитоніту, який протягом 2-3 діб привів до розповсюдження з розвитком декомпенсації (поліорганної (поліорганної недостатності – серцево-легеневої, печінкової і гострої ниркової (біохімічні дослідження від 19.06.2004 року: сечовина 15,5 мМоль/л, креатинін 395 мМоль/л), загального фібринозно-жовчного перитоніту, гострої паралітичної кишкової непрохідності, і як наслідок – запізнілої повторної операції.

Також у вказаному висновку констатовано, що лікуючим лікарем ОСОБА_3 не дотримано основних вимог Стандартів надання невідкладної допомоги населенню Закарпаття (2000р.): у передопераційному обстеженні відсутні дані загального аналізу сечі, групи крові, ультразвукового обстеження жовчного міхура і жовчних проток. Протокол операції № 308 за 16.06.2004 року поверхневий, не відоборажає технічних складностей лапароскопічної холецистектомії. Не вказано які і куди встановлені дренажні трубки, хто асистувавна операції, немає прізвищ анестезілога та операційної сестри.

Відповідно до вказаного висновку лікарські помилки, допущені ОСОБА_3 і неправильна тактика лікування хворого ОСОБА_4 знаходяться в прямому причинному зв`язку з настанням його смерті . (Т.2 а.с. 6-17).

Допитаний в судовому засіданні, для роз"яснення наданого висновку експерт ОСОБА_32 , ознайомившись з висновком комісійної судово-медичної експертизи №28 від 17.03.2005 проведеної Закарпатським обл. бюро СМЕ показав, що був у складі комісії, при проведенні вищевказаної експертизи. Висновок експертизи він повністю підтримує та підтверджує, що судово-медична експертиза проведена з дотриманням всіх вимог щодо проведення даного виду експертиз. Додав, що причиною смерті ОСОБА_4 було пошкодження протоку, що спричинило розвиток перитоніту, який призвів до смерті. До проведення оперативного втручання не були проведені всі аналізи та необхідні дослідження. Причина смерті – розвиток перитоніту. Лікар ОСОБА_3 мав можливість (право по категорії) на операцію. Протокол операції оформлений із порушенням вимог. Своєчасна діагностика змогла б уникнути розвиток перитоніту. Жовчний перитоніт міг призвести до крововиливу у наднирник.

Згідно висновку експерта №206 від 09.02.2010 року, складеного експертами Донецького обласного бюро СМЕ за результатами проведення судово-медичної комісійної експертизи за фактом смерті ОСОБА_4 якщо хворому встановлено попередній діагноз «Хронічний калькульозний холецистит», а необхідні обстеження, передбачені стандартами (УЗД, загальний аналіз крові і сечі, групова належність крові, ЕКГ, консультація суміжних спеціалістів), йому не проведені, то проведення планового оперативного втручання «Лапароскопічна холецистектомія» є не обґрунтованим.

Також згідно вказаного висновку експерти констатували, що у хворого ОСОБА_4 ускладнення в післяопераційному періоді настали внаслідок ятрогенного пошкодження жовчної протоки – комбінованого електротермічного пошкодження під час проведення операції пристінкової правої печінкової протоки без розкриття просвіту і розвитком надалі некрозу стінки з проривом її. Між ускладненням, (інтраопераційне ушкодження правого печінкового протоку, розлитий жовчно-фібринозний перитоніт, гостра паралітична кишкова непрохідність, поліорганна недостатність, крововилив у надниркову залозу) від якого помер хворий, та проведеним йому 16.06.2004 оперативним втручанням «лапароскопічна холецистектомія» існує причинний зв`язок. (Т.4 а.с. 121-133).

Висновок судово-медичної експертизи №385 від 19.03.2007 Головного бюро СМЕ МОЗ України, щодо ОСОБА_4 , суд оцінює критично, оскільки такий висновок не ґрунтується на матеріалах справи та у повному обсязі спростовується зібраними у справі доказами.

Зокрема, на питання № 5 про те, чи могло бути жовчовитікання в черевну порожнину у хворого ОСОБА_4 із непошкодженого жовчного протоку або із ложа жовчного міхура тканини якого розрихлені і дряблі, і чи могло це викликати жовчний перитоніт експерти зробили висновок про те, що «…витікання жовчі в черевну порожнину із непошкодженого жовчного протоку не можливе, але можливе із ложа жовчного міхура, тканини якого розрихлені…», при цьому експерти суперечать фактам, викладеним ними в описовій частині висновку, про те, що: «…у випадку смерті хворого ОСОБА_4 мало місце інтраопераційне пошкодження поза печінкових проток, що призвело до жовчовитікання у черевну порожнину з розвитком жовчного перитоніту…» (т.3 а.с.104), та записам в історії хвороби про те, що: «… хворому виконана лапаротомія, дренування правого печінкового протоку за Вишневським…» (т.3 а.с.105), а під час комісійного секційного дослідження померлого ОСОБА_4 виявлено «…інтраопераційне пошкодження правого печінкового протоку. Розлитий фібринозно-жовчний перитоніт…» (т.3 а.с.105). Крім цього, експерти не прийняли до уваги той факт, що в ложі жовчного міхура знаходилась дренажна трубка (відповідно до медичної документації), яка дала б відток жовчі, а тому, в даному випадку, витік жовчі з ложа жовчного міхура взагалі не можливий. Таким чином висновок експертів по питанню 5 є таким, що не ґрунтується на матеріалах справи.

Вказаний висновок також повністю спростований допитаними в ході судового слідства в якості свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_22 , а також судовим експертом ОСОБА_33 .

Також на питання № 6 про те, чи достатньо наявність жовчі на пов`язці хворого після видалення дренажної трубки для діагностики наявності у хворого жовчного перитоніту без інших проявів різкого погіршення стану хворого, експерти вказали, що «…наявність жовчі на пов`язці хворого після видалення дренажної трубки без інших проявів різкого погіршення стану хворого не може бути достатньою для діагностики жовчного перитоніту…», при цьому експерти не прийняли до уваги той факт, що крім цього, упродовж 17-19.06.2004 року у хворого ОСОБА_4 було виявлено «… невідходження газів, підтікання жовтої рідини (жовчі) через післяопераційну рану, болючість живота, відсутність перильстатики, невиконання своєї функції дренажними трубками…» які повинні були насторожити оперуючого лікаря щодо ускладнення післяопераційного періоду…» (т.3 а.с.104). Таким чином, однобічно відповівши на зазначене питання, експерти не зазначили у висновку, чи достатньо було таких об`єктивних даних у сукупності для діагностування оператором післяопераційного ускладнення у вигляді перитоніту та призначення з цього приводу відповідних обстежень.

На № 16 експерти Головного Бюро СМЕ МОЗ вказали, що «…пристінкове пошкодження правої печінкової протоки, з якого поступає жовч, а також відносно задовільний стан хворого на протязі перших 3-х діб після лапароскопічної холецистектомії свідчать про те, що очевидно, дефекту у правій печінковій протоці упродовж цього часу не було. Ймовірно він наступив на 3-4 добу, що може бути пов`язано з частковим розплавленням стінки жовчного протока під дією електроструму під час холецистектомії, а отже не може бути розцінене, як тілесне ушкодження. Все це дає підстави вважати, що домінуючою причиною смерті став крововилив у лівий наднирник, який виник на тлі жовчного перитоніту…Таким чином між наданням ОСОБА_4 медичної допомоги і настанням його смерті прямий причинно-наслідковий зв`язок відсутній…»

Однак, у даному випадку експерти, зазначаючи про пристінкове пошкодження правої печінкової протоки, з якого поступає жовч, суперечать своїм же твердженням, вказавши в подальшому, що, очевидно, дефекту у правій печінковій протоці не було.

Крім того, твердження експертів про «відносно задовільний стан хворого» при тому, що мала місце низка інших симптомів післяопераційного ускладнення, а саме «невідходження газів, підтікання жовтої рідини (жовчі) через післяопераційну рану, болючість живота, відсутність перильстатики, невиконання своєї функції дренажними трубкам, тощо», є суперечливим.

Також відповідно до висновків експертів - упродовж 3-х діб дефекту у правій печінковій протоці не було. Проте такий висновок є хибним, так як в короткий термін (упродовж 3-х діб) виникли «різка декомпенсація організму, різкий набряк легень та тканини головного мозку, які розвинулись на фоні жовчно-камяної хвороби, хронічного калькульозного холециститу, інтраопераційного пошкодження правого печінкового протоку, розлитого фіброзно-жовчного перитоніту, токсичної дистрофії міокарду, нирок, септичної гіперплазії селезінки»., що було б неможливим без витікання жовчі в черевну порожнину.

З приводу твердження експертів про те, що «…дефекту у правій печінковій протоці … не було. Ймовірно він наступив на 3-4 добу, що може бути пов`язано з частковим розплавленням стінки жовчного протока під дією електроструму під час холецистектомії, а отже не може бути розцінене, як тілесне ушкодження», на думку суду, не має значення, чи це тілесне ушкодження виникло внаслідок дій скальпеля, чи внаслідок дії лапараскопа.

Висновок експертів щодо відсутності причинно-наслідкового зв`язку між наданням медичної допомоги хворому ОСОБА_4 спростовується словами самих експертів, які зазначили, що «…що домінуючою причиною смерті став крововилив у лівий наднирник, який виник на тлі жовчного перитоніту…», при цьому перитоніт виник внаслідок ятрогенного пошкодження правого печінкового протоку.

Ятрогенне (інтраопераційне) пошкодження протоку було виявлено під час проведення повторного оперативного втручання, про що хірургом ОСОБА_8 було вказано асистуючому лікарю ОСОБА_3 , зазначений факт підтвердив у своїх показах також асистент ОСОБА_34 , і не заперечував у судовому засіданні факт пошкодження протоку і сам підсудний ОСОБА_3 зазначаючи , що дирку у протоці зондом зробив ОСОБА_8 і, що звідти пішла кров, також підтверджується протоколом повторного оперативного втручання, якому експерти не дали належної оцінки.

Таким чином, висновок експертів щодо відсутності причинно-наслідкового зв`язку між смертю ОСОБА_4 і діями ОСОБА_3 не відповідає фактичним обставинам справи та є сумнівним.

Також суд констатує, що експерти Головного Бюро СМЕ МОЗ вказали, що неповнота медичних даних наведених в наданих медичних документах не дозволяє вирішити питання «Чи в повному обсязі в умовах медичної установи проведено обстеження хворого ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .?», проте експертам була надана медична документація в повному об`ємі, а питання неповноти документації стосується виключно ОСОБА_3 , який таким чином заповнив медичну документацію (т.3 а.с.114-115).

Що стосується висновку комісійної судово-медичної експертизи Харківського бюро СМЕ №432 від 30 квітня 2008 (т.4 а.с. 1-45), комісія експертів відмітила незадовільне (не в повному об`ємі) ведення медичної карти хворого, зокрема – малоінформативний, примітивний опис об`єму та характеру проведених оперативних втручань в протоколах операцій, відсутність описання щоденників лікарських спостережень за хворим, детального клінічного розбору, обґрунтування оперативного втручання в передопераційному епікризі і т.д., що не дозволяє експертній комісії в повній мірі судити про проведений хворому об`єм клініко-діагностичного дослідження.

Також комісія зазначила, що після проведення ОСОБА_4 в плановому порядку оперативного втручання 16.06.2004, у хворого під час повторної операції 19.06.2004, відповідно до її протоколу, було виявлено наявність ятрогенного (інтраопераційного) пошкодження правого печінкового протоку. Пошкодження правого печінкового протоку, яке було в наявності у хворого ОСОБА_4 , відноситься до неумисного пошкодження і обумовлено, скоріше за все, комбінованою електротермічною дією коагулятора. Витікання жовчі в черевну порожнину із непошкодженого жовчного протоку виключається. Однак надходження жовчі в черевну порожнину можливе із ложа жовчного міхура, тканини якого розрихлені.

Проте суд констатує, що судовими експертами також не взято до уваги, що в ложі жовчного міхура знаходилась дренажна трубка (відповідно до медичної документації), яка дала б відток жовчі, а тому, в даному випадку, витік жовчі з ложа жовчного міхура взагалі не можливий та у тій кількості на яку вказують допитані свідки .

Вказані висновки також повністю спростовані допитаними в ході судового слідства в якості свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_22 , а також судовим експертом ОСОБА_33 .

Також у висновку зазначено, що ОСОБА_3 , який працював в структурі лікувального стаціонару 3-го рівня надання медичної допомоги, до якої відноситься Ужгородська ОКЛ, при виконанні своїх службових обов`язків зобов`язаний був керуватись діючими на той час «стандартами медичних технологій діагностично-лікувального процесу стаціонарної допомоги», затвердженихнаказом МОЗ України №226 від 27.07.1998 року. (Т.4 а.с. 2-45)

При цьому показання свідка ОСОБА_20 слід оцінювати критично, оскільки вони в повному обсязі спростовуються зібраними у справі доказами, зокрема:

- свідок ОСОБА_8 у судовому засіданні зазначив, що у хворого ОСОБА_4 було інтраопераційне ушкодження правого печінкового протоку, яке виникло при першій операції, яку робив ОСОБА_3 , і яке він показував ОСОБА_3 , який асистував йому під час повторної операції ОСОБА_4 , як місце звідки тече жовч;

- свідок ОСОБА_35 у судовому засіданні підтвердив вказані покази ОСОБА_8 та ствердив, що під час операції у ОСОБА_4 виявили розвинутий перитоніт, який виник внаслідок підтікання жовчі у вільну черевну порожнину через пошкодження жовчної протоки розміром 3 мм. ОСОБА_3 будучи асистентом, пошкодження бачив від початку і до кінця. Під час операції ОСОБА_8 показував ОСОБА_3 звідки тече жовч;

- наявність інтраопераційного ушкодження протоку підтвердив і підсудний ОСОБА_3 у своїх показах, де зазначив, що під час повторної операції, коли розрізали черевну порожнину ОСОБА_4 виявили велику кількість рідини, забарвленої в жовч (у протоколі ОСОБА_8 зазначив, що було три літра жовчі). І коли ОСОБА_8 , шукав пошкодження жовчного протоку механічним зондом зробив дирку у протоці і від цього появилась кров.

По епізоду неналежного виконання лікарем ОСОБА_3 своїх професійних обов`язків, що спричинило тяжкі наслідки для хворого ОСОБА_2 .

Допитаний в судовому засіданні потерпілий ОСОБА_2 показав, що за спливом часу та у зв"язку з тим, що всі перемовини щодо його лікування велися між ОСОБА_3 та його матір"ю він не пам"ятає усіх деталей. Повністю підтримує покази дані ним під час досудового слідства.

З оголошених в судовому засіданні показів потерпілого ОСОБА_2 встановлено, що з 2000 року він почав відчувати в області правого яєчка набряк. Потім почалися сильні болі, і він порадившись з своєю мамою ОСОБА_2 вирішив звернутися за кваліфікованою медичною допомогою. За рекомендацію слів своїх знайомих, вони разом звернулися до лікаря ОСОБА_3 за медичною допомогою.

В подальшому 20.08.2004 року вони прибули до Ужгородської обласної лікарні, яка розташована в м. Ужгороді, по вул. Капушанській. Відразу звернулися до ОСОБА_3 , останній попередньо оглянув його, він розповів йому про свої болісні відчуття, а згодом, ОСОБА_36 повідомив його, що необхідно оперувати.

При цьому, ОСОБА_3 не призначав йому жодних аналізів, жодних матеріалів для проведення аналізів від нього медсестри не брали. Однак не зважаючи на це ОСОБА_3 відразу запропонував йому оперуватися. Наскільки він пригадує, за вказівкою ОСОБА_3 він був на ультразвуковому обстеженні, та лікар УЗД взагалі нічого не сказав щодо аналізу його медичної проблеми.

ОСОБА_3 відразу запропонував йому оперуватися, але запитав чи не вживав він спиртні напої або каву. Так як вранці він з мамою випив каву, то лікар ОСОБА_3 повідомив його, що оперувати його буде завтра, тобто на наступний день. На наступний день, вранці, біля 8 години лікар ОСОБА_3 почав проводити операцію, що саме там відбувалося він сказати не може, оскільки був під загальним наркозом. Біля 10 год. після закінчення операції його було доставлено до палати, де через 30 хв. він прийшов до тями. Лікування ще продовжувалося 5 днів, і 26.08.2004 року його було виписано. Під час лікування ОСОБА_3 декілька разів заходив до нього в палату та цікавився станом його здоров"я. Як йому стало відомо після проведення операції. ОСОБА_3 видалив йому праве яєчко, так як він виявив там пухлину.

У показах даних під час досудового слідства ОСОБА_2 зазначив, що відразу після операції його права нога до коліна почала набрякати, він думав що це є як наслідок оперативного втручання. Однак, через місяць, тобто в кінці вересня 2004 року його права нога у вказаному місці сильно напухла. При цьому він відчував труднощі у ходьбі. Тоді, він порадившись з мамою виїхав разом з нею повторно до лікаря ОСОБА_3 в Ужгород для проведення обстеження.

ОСОБА_3 оглянувши його в м. Ужгороді в приміщенні обласної лікарні призначив огляд судинним хірургом ОСОБА_37 , який встановив можливий діагноз: тромбофлебіт. Більше ніяких пояснень від вказаного лікаря він не отримав, ОСОБА_37 призначив йому лікування в урологічному відділенні, та прийняття ліків та крапельниць. Вказані медичні препарати йому не допомогли, однак його виписали додому.

Так як нога продовжувала його турбувати, вони повторно звернулися до лікарів обласної клінічної лікарні, в тому числі до ОСОБА_3 для надання медичної допомоги, однак йому відмовили мотивуючи відсутністю місць.

Згодом, його мама ОСОБА_2 домовилася про огляд та медичне обстеження м. Львові у військовому госпіталі, лікарі якого після огляду сказали, що його проблема з ногою виникла після проведення ОСОБА_3 операції з видалення правого яєчка.

28 травня 2005 року після повернення з міста Львова він відразу звернувся за допомогою до лікарів Ужгородської обласної клінічної лікарні повторно, оскільки його нога продовжувала турбувати. Його було госпіталізовано до урологічного відділення №2 Ужгородської ОКЛ. Лікування проводив ОСОБА_38 , потім він отримав направлення до Київського інституту хірургії та трансплаталогії (Шалімова). Поряд з цим, йому встановлено діагноз лімфостаз правої нижньої кінцівки.

В м. Києві його було обстежено лікарем ОСОБА_39 , яка після проведення аналізів сказала, що проблеми з ногою у нього виникли після операції. (т.2 а.с.208-210, т.6 а.с.155-157).

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_2 показала, що у 2004 році вона звернулася до ОСОБА_3 тому, що у її сина збільшилось яєчко. Лікар ОСОБА_3 сказав, що треба провести операцію по видаленню яєчка, оскільки на ньому злоякісна пухлина (рак). Сказав, що завтра операція, ніяких аналізів він не робив. Коли вона приїхала ОСОБА_3 сказав, що провів операцію і видалив яєчко. Після операції сказав заплатити йому 200 дол. США. На другий день у сина спухла нога, хоча до операції нога сина не турбувала. Вони з сином поїхали у м. Львів, до військового госпіталю, де їм повідомили, що у набряклості ноги винен лікар, який робив операцію по видаленню. Перед поїздкою до м. Львів вона просила документацію у ОСОБА_3 , однак він не надав їй таку. У м. Львові зробили аналізи і сказали, що раку немає і не було. Вони пішли на консультацію до лікаря ОСОБА_37 , також обстежував сина лікар ОСОБА_40 сказали їхати в м. Київ, що вони і зробили. У м. Києві звернулись в інститут онкології, де їм повідомили, що ОСОБА_3 скалічив сина. Також звернулись в інститут Шалімова де їм повідомили, що у сина лімфостаз.

Також показала, що повністю підтримує покази дані нею на досудовому слідстві.

З оголошених у судовому засіданні показів свідка ОСОБА_2 вбачається, що 20.08.2004 року її син ОСОБА_2 , 1979 року народження, поступив на лікування до урологічного відділення обласної клінічної лікарні м. Ужгород у зв`язку зі збільшенням правого яєчка у розмірах та його болючістю. Лікуючим лікарем її сина став лікар Ужгородської ОКЛ – уролог ОСОБА_3 .

Не провівши необхідних аналізів, зокрема, гістології фактично не визначивши достовірної причини збільшення яєчка, хоча така можливість була ОСОБА_3 21.08.2004 року призначив операцію для того, щоб як він пояснив «підрізати» хворий орган. Цього ж дня операцію було розпочато, під час її проведення ОСОБА_3 закликав її до передораційної кімнати і сказав про те, що «йому не подобається пухлина, вона є злоякісною, тому треба провести видалення яєчка». Одразу після отримання її дозволу було проведено операцію – правобічну орхофунілектомію. Дозвіл нею давався в усній формі. Після проведення операції, видалений орган було направлено на патологістологічне дослідження, яким нібито було встановлено, що канальні додатка яєчка розширені, в них наявні сперматозоїди та гігантські атипові клітини (що є фактично одною зі стадій розвитку ракових клітин), а також встановлено розростання сполучної тканини.

По проходженні деякого часу виявилося, що внаслідок проведеної ОСОБА_3 операції у її сина виникли серйозні проблеми пов`язані з набряком правої ноги, згодом було встановлено, що внаслідок проведеної операції виникло блокування лімфатичних судин – лімфостаз, лімфатичний блок правої ноги (виписка з історії хвороби № 1565, результати дуплексного ультрасонографічного сканування від 27.01.2015 року).

З приводу набряку ноги вони звернулися до лікаря ОСОБА_3 , яким було призначено консультацію у судинного хірурга ОСОБА_37 .

У зв`язку з ускладеннями, що виникли після операції, 31.01.2005 року ними було проведено повторне патогістологічне дослідження видаленого органу у обласному клінічному онкологічному диспансері. Цим дослідженням встановлено відсутність особливостей будови видаленого яєчка, а також достатньо сильне запалення у канальцях, навколо них, а також у навколишніх тканинах, в тому числі і по ходу частини судин (результати патогістолоічного дослідження від 31.05.2005 року). Хибність діагнозу також підтвердилась і заключенням зав. Консультативної поліклініки інституту урології АМН України від 16.02.2005 року, в якому вказано про відсутність ознак пухлини. Таким чином, фактично встановлено, що причиню хворобливого стану ї сина було запалення, а не злоякісна пухлина, як стверджував ОСОБА_3 . Методики лікування запалення у лікувальній практиці не зводяться до видалення запаленого органу. Тому видалено було фактично орган, який можна було зберегти і який міг би нормально функціонувати. Відповідно до загальноприйнятої процедури лікування, при виявленні ознак пухлини в організмі людини, перш за все призначається гістологічне дослідження для визначення виду самої пухлини, і лише за наявності підтвердженої дослідженням наявності злоякісної пухлини (ракових клітин), проавівшиконсультації з колегами, лікарі вирішують видалити весь орган чи лише пухлину.

Крім того, відразу після проведення операції ОСОБА_3 запросив її до себе в службовий кабінет. При цьому він пояснив, що операція пройшла нормально та повідомив, що аналізи мають бути хороші. За проведення операції ОСОБА_3 попросив від неї 200 дол. США. Так як вона мала при собі вказану суму грошей, вона передала їх йому відразу. Він гроші взяв та відклав собі (Т. 2 а.с. 211-214).

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_38 показав, що за сплином часу усіх обставин не пам"ятає, однак повністю підтримує покази дані ним на досудовому слідстві. Зазначив, що операція з видалення яєчка мала бути проведена після підтвердження результатів гістології, а саме того, що це є злоякісна пухлина. Ним була переглянута медична документація щодо видалення яєчка в ОСОБА_2 , та встановлено, що згідно даних гістологічного дослідження злоякісної пухлини яєчка не виявлено, мав місце старий запальний процес в додаткові яєчка. Ускладнення у ОСОБА_2 виникли з причин видалення яєчка.

З оголошених у судовому засіданні показів свідка ОСОБА_2 вбачається, що 28 січня 2005 року біля 13 год. він, працюючи на посаді гнойно-септичного хірурга ОКЛ, отримав вказівку від головного лікаря ОСОБА_28 про те, що необхідно стаціонарно обстежити хворого ОСОБА_2 з приводу постійного набряку правої нижньої кінцівки. Йому необхідно було розібратися з причиною цього випадку.

Після поступлення ОСОБА_2 до лікарні згідно медичної документації та зі слів ОСОБА_2 ним встановлено, що в серпні 2004 року лікарем ОСОБА_3 виконана правобічна орхофунікулектомія (видалення правого яєчка та сім`яного канатика) з приводу пухлини правого яєчка. Після цієї операція почався набряк правої нижньої кінцівки (ноги). Після попереднього огляду він призначив обстеження, а саме ультразвукове обстеження, флебографія (контрастне обстеження судин), та призначено огляд ангіохіруга (судинний хірург). На підставі проведених обстежень було встановлено, що параортальні лімфоузли не збільшені, клубова вена прохідна, відмічалося зниження венозного кровоплину (помірне), ознак тромбування не виявлено. Таким чином, не було виявлено підтвердження онкологічного процесу, даних за глибокий тромбофлебіт, який не виключався у хворого у зв"язку з діагнозом раку яєчку, а також відсутність компресій глибоких вен. В процесі обстеження хворого був встановлений заключний діагноз: вторинний лімфостаз. З урахуванням здобутих даних, хворий ОСОБА_2 був направлений до Інституту хірургії та трансплантології в м. Києві, лікарями якого був повністю підтверджений встановлений Ужгородською ОКЛ діагноз: вторинний лімфостаз ( т.6, а.с. 30-34).

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_37 показав, що він працює на посаді судинного хірурга. У грудні 2004 року він на прохання ОСОБА_3 оглянув у приміщенні Ужгородської ОКЛ хворого ОСОБА_2 , з приводу набряклих кінцівок. Було встановлено, що ОСОБА_2 проведена операція з видалення яєчка із сем"яним канатиком. У хворого спостерігалися клінічні прояви венозного тромбозу, але при проведенні УЗД виявили що тромбозу немає. Також до консультації були залучені спеціалісти інституту ОСОБА_41 та встановлено ОСОБА_2 діагноз – вторинний лімфостаз. Показав, що між операцією яку провів ОСОБА_3 по видаленню яєчка та лімфостазом є причинний зв"язок, оскільки видалення лімфовузлів призводить до лімфостазу. Підтверджкую , що це не було пухлиною. Операція по видаленню яєчка проведена не по показанням. Гістологічного підтвердження не було, що унеможливлює визначення пухлин. Лікар не може робити видалення органу без гістологічного дослідження. Операція у даному випадку була недоцільною, достатньо було консервативного лікування. Показав, що повністю підтримує покази, надані під час досудового слідства.

З оголошених у судовому засіданні показів свідка ОСОБА_37 вбачається, що на займаній посаді він працює з квітня 1995 року. В коло його функціональних обов"язків входить прийом хворих, виконання оперативних втручань на магістральних судинах, консультації хворих по інших відділеннях лікарні, інші обов"язки, передбачені нормативними документами. В грудні 2004 року на прохання лікаря ОСОБА_3 він оглянув в приміщенні Ужгородської ОКЛ хворого ОСОБА_2 , де був встановлений попередній діагноз гострий глибокий тромбофлебіт правої нижньої кінцівки як наслідок онкологічного процесу. Ознайомившись з матеріалами меддокументації йому стало відомо, що 21.08.04 року хворому ОСОБА_2 виконана лікарем ОСОБА_3 операція - видалення яєчка з приводу онкопатології.

Ним було призначено консервативне лікування та рекомендовано дообстеження: ультразвукове дослідження правої клубової вени, при необхідності рекомендовано ангіографія обстеження, він настоював на виконанні комп`ютерної томографії позаочеревного простору.

Згодом, як йому стало відомо після проведення ультразвукового дослідження функціоналістом ОСОБА_7 , його діагноз був підтверджений. Хворий ОСОБА_2 був виписаний з стаціонару з рекмендаціями продовжувати лікування амбулаторно та згодом з"явитися на контрольний огляд.

В кінці січня 2005 року він побачив хворого ОСОБА_2 у другому хірургічному відділенні ОКЛ, який знаходився на лікуванні з приводу набряку правої нижньої кінцівки. Враховуючи нехарактерний перебіг захворювання, хворому ОСОБА_2 було призначено флебографія, з повторною консультацією судинного хірурга та повторним проведенням ультразвукового дослідження.

04.02.2005 року ОСОБА_2 виконана рентгеноконтрастна флебографія, яка виключила ураження клубових вен. Остаточно був з`ясований діагноз - вторинний лімфостаз.

У зв`язку з певним інструментальним обмеженням для подальшого визначення лікування були залучені спеціалісти з Інституту хірургії та трансплантології м. Києва, яким було підтверджено встановлений ОКЛ діагноз.

В подальшому в квітні 2012 року він провів повторне обстеження хворого ОСОБА_2 , за результатами якого встановив діагноз: вторинний лімфостаз нижньої кінцівки (лімфедема) другого-третього ступеню. Хворий найбільш ймовірно потребуватиме оперативне втручання на лімфатичній системі, оскільки консервативне лікування при даній патології практично не ефективне. Означене ускладнення очевидно пов`язане з виконанням ОСОБА_3 оперативного втручання на яєчку (видалення яєчка) (т.2 а.с.195-197, т.6 а.с.144-148).

З оголошених в судовому засіданні показів свідка ОСОБА_42 (т. 2 а.с. 192 – 194, т.6 а.с. 149 – 152, т.8 а.с. 111) встановлено, що стаж по спеціальності патологічна анатомія у неї складає понад 32 роки. Починаючи з 1994 року вона працює на займаній посаді. В коло її функціональних обов"язків входить розтин померлих в лікарні та вдома, а також дослідження біопсійного та операційного матеріалу, розгляд причин смерті, а також участь у клініко -анатомічних конференціях, консультація біопсій з районних лікарень, інші обов"язки передбачені наказом МОЗ № 81 за 1992 рік. 21.08.2004 до паталогоанатомічного відділення ОКЛ надійшов операційний матеріал – яєчко з додатком. Вказаний матеріал для проведення гістологічного дослідження був направлений лікарем ОСОБА_3 . В направленні вказано було, що матеріал - праве яєчко з додатком - хворого ОСОБА_2 , 1979 року народження. В той самий день на заморожуючому мікротомі було проведено термінове гістологічне дослідження описаного матеріалу та встановлено, що має місце запальна пухлина додатка яєчника, гранульома, а саме яєчко – інтактне, тобто не уражене. Таким чином, злоякісного росту пухлини не виявлено. Про вказані результати нею було проінформовано ОСОБА_3 усно і направлено до урологічного відділення лікарні. 30.08.2004 року після проведення повного гістологічного дослідження попередній результат гістології був повністю підтверджений.

Крім вищезазначених показів потерпілого ОСОБА_2 та свідків, які суд вважає логічними, послідовними, та такими, що можуть бути покладені в основу обвинувального вироку, при встановленні винуватості підсудного ОСОБА_3 , вина підсудного ОСОБА_3 по епізоду неналежного виконання лікарем ОСОБА_3 своїх професійних обов`язків, що спричинило тяжкі наслідки для хворого ОСОБА_2 підтверджується також іншими зібраними у справі та дослідженими в судовому засіданні доказами:

- направленням на гістологічне дослідження, випискою-епікризом №19631, заключенням АМН України від 16.02.2005, відповідно до яких даних про пухлину яєчка справа не виявлено (т.2 а.с.122-126);

- копією довідки обслідування ОСОБА_2 в центральному військовому клінічному госпіталі західного оперативного командування,згідно з якою тромботичної оклюзії та клапанної недостатності глибоких вен не виявлено, наявні ознаки лімфатичного блоку правої нижньої кінцівки (т.2 а.с.126);

- Актом комісійного розбору звернення громадянки ОСОБА_2 на ім`я прокурора м. Ужгорода (т.2 а.с.112-113) відповідно до якого, комісією у складі головного хірурга управління охорони здоров"я - ОСОБА_43 , обласного позаштатного уролога - ОСОБА_44 , заступника головного лікаря з лікувальної роботи обласної клінічної лікарні - ОСОБА_45 , к.м.н., лікаря - ординатора відділення судинної хірургії обласної клінічної лікарні - ОСОБА_37 , на виконання наказу управління охорони здоров"я № 152/0 від 08.04.2005 року, проведено комісійне службове розслідування фактів, викладених у зверненні ОСОБА_2 , зроблено рецензію історії хвороб № 12964 і № 19631 та медична допомога хворому ОСОБА_2 була надана некваліфіковано. Хворий не був обстежений згідно із стандартами якості надання медичної допомоги, діагноз встановлений помилково, що призвело до виконання не показаного оперативного втручання (правобічної орхофунікулектомії), в якому не було потреби. На підставі висновку провідного фахівця ІХТ АМН України д.м.н. Л.М. Чернухи, найбільш імовірно, вторинний лімфостаз виник як ускладення проведеної операції (пошкодження лімфатичного колектору)

У вказаному Акті констатовано, що в історії хвороби не має плану обстеження і лікування хворого, не виконаний алгоритм до обстеження у відповідності до стандартів, що призвело до встановлення хибного діагнозу, і в свою чергу, до послідуючих хибних дій лікуючого лікаря ОСОБА_3 . Хворому виконана правобічна орхофунікулектомія, незважаючи на гістологічне дослідження за 21.08.2004, яке показало, що злоякісного росту немає.

- висновком комісійної експертизи №172 від 04.05.2012 проведеної Закарпатським обл. бюро СМЕ (т.6 а.с. 200-206) згідно з яким експетами надано висновок, що на момент проведення комісійної судово-медичної експертизи у ОСОБА_2 виявлено тілесні ушкодження у вигляді рубця правої калиткової ділянки і лімфодеми – набряку тканин обумовлених лімфостазом правої нижньої кінцівки на всьому протязі. Вторинний лімфостаз являється ускладненням проведеної операції (ушкодження лімфатичного колектору) і може знаходитись в причинному зв`язку з зазначеною операцією.

- висновком додаткової комісійної експертизи ОСОБА_2 від 26.06.2012 за №184 проведеної Закарпатським обл. бюро СМЕ (т.7 а.с. 40-45), відповідно до якого встановлено, що тілесні ушкодження, які виникли внаслідок некваліфікованої медичної допомоги, не показаного оперативного втручання, в результаті якого у потерпілого ОСОБА_2 необґрунтовано видалено орган – праве яєчко з його придатками, та яке призвело до виникнення ускладнення внаслідок проведеної операції – ушкодження лімфатичного колектору, і як наслідок - виникнення вторинного лімфостазу – відноситься до середнього ступеню тяжкості тілесних ушкоджень, які потягли за собою стійку втрату працездатності менш як на одну третину.

- висновком повторної комісійної судово-медичної експертизи №7 від 04.09.2014 (т.8 а.с. 227-231), проведеної судовими експертами Донецького обласного бюро СМЕ, відповідно до якого констатовано також, що хворому ОСОБА_2 був встановлений помилковий діагноз, що було обумовлено неповним обстеженням хворого на передопераційному етапі. Крім того, комісією експертів стверджується про надлишковий обсяг оперативного втручання, а також те, що хід оперативного втручання в протоколі операції ОСОБА_3 не деталізовано на належному рівні.

В ході допиту судових експертів ОСОБА_37 та ОСОБА_46 останні підтвердили вірність висновків № №172, 184 проведених Закарпатським обл. бюро СМЕ та зазначили, що лікарем ОСОБА_3 діагноз хворому ОСОБА_2 поставлено невірно.

Зокрема, експерт ОСОБА_37 ознайомившись з висновком експертизи № 172 проведеної Закарпатським обл. бюро СМЕ показав, що висновок експертизи він повністю підтримує та підтверджує, що судово-медична експертиза проведена з дотриманням всіх вимог щодо проведення даного виду експертиз. Також показав, що за результатами проведення експертизи встановлено, що діагноз встановлений на основі огляду, гістологічного підтвердження на момент операції не було. Без висновку гістології лікар не мав права робити операцію. Ствердив, що є причинний зв"язок між діями лікаря ОСОБА_3 і наслідками, які настали. Також експерт ОСОБА_37 ознайомившись з висновком експертизи № 184 проведеної Закарпатським обл. бюро СМЕ показав, що висновок експертизи він повністю підтримує та підтверджує, що судово-медична експертиза проведена з дотриманням всіх вимог щодо проведення даного виду експертиз. Підтвердив, що захворювання лімфостазу відбулося внаслідок оперативного втручання. Зазначив, оскільки у експертизі №7, яка проводилася у Донецьким СМЕ вказано «достовірно не доведено», а це значить, що вони не можуть точно вказати причинний зв"язок. З його точки зору вони підтверджують, що операція була зроблена не так як має бути.

Також експерт ОСОБА_46 ознайомившись з висновками експертизи № 172 і №184 проведених Закарпатським обл. бюро СМЕ показав, що висновок експертизи він повністю підтримує та підтверджує, що судово-медична експертиза проведена з дотриманням всіх вимог щодо проведення даного виду експертиз. Також показав, що при підготовці до операції не виконані всі необхідні обстеження, не проведено обов`язкового гістологічного дослідження, неправильно встановлено діагноз та обрано неправильну тактику операції. При таких захворюваннях проводиться консервативне лікування. Видаленння яєчка призвело до лімфостазу. І між діями ОСОБА_3 по видаленню яєчка і наслідками, які настали є причинний зв`язок.

Щодо висновку експертизи № 184 проведеної Закарпатським обл. бюро СМЕ показав, що вказаний висновок експертизи він повністю підтримує та підтверджує, що судово-медична експертиза проведена з дотриманням всіх вимог щодо проведення даного виду експертиз. Показав, що видалення яєчка призвело до лімфостазу, втрати працездатності. Щодо необхідності видалення сім`яних канатиків показав, що якщо запалення з яєчка переходить на канатики тоді лікується консервативно. У випадку якщо є ускладнення проводять операцію по їх видаленню. У цьому випадку такого показання по видаденню не було. Зазначив, що якщо є підозра то також роблять онкомаркери, бо деколи гістологія може бути травматична. Якщо лікар думає, що там рак, тоді треба робити гістологію, біопсію, але перед цим робити онкомаркери.

По епізоду неналежного виконання лікарем ОСОБА_3 своїх професійних обов`язків, що спричинило смерть ОСОБА_5 .

З оголошених в судовому засіданні показів потерпілої ОСОБА_47 (т.2 а.с.21-22) убачається, що її брат - ОСОБА_5 , 1964 року народження, ІНФОРМАЦІЯ_6 помер в реанімаційному відділенні Ужгородської ОКЛ. 23 листопада 2004 року її брату ОСОБА_5 було проведено операцію по видаленню каменів із нирок і тому вранці 23.11.2014 року по проханню її брата вона приїхала в м. Ужгород, де перебувала до смерті її брата ІНФОРМАЦІЯ_5 . Оперував його ОСОБА_3 , хто асистував вона не знає, анестезіолог ОСОБА_48 . В урологічне відділення її брат поступив приблизно за тиждень до операції по домовленості із завудуючим відділенням урології ОСОБА_3 . Після проведення операції його було переведено в реанімаційне відділення. В реанімаційному відділенні її брат перебував до 26.11.2004 року звідки по прямій вказівці ОСОБА_3 її брата перевели в палату урологічного відділення. Вночі 26.11.2004 року її брату стало погано, підвищилась температура та почалися рвоти. Було викликано чергового хірурга і повідомлено ОСОБА_3 27.11.2004 року приблизно о 10 год. прийшов ОСОБА_3 , провів обхід і викликав її до свого кабінету. В кабінеті крім неї та ОСОБА_3 не було нікого, і ОСОБА_3 сказав їй «все буде добре, добре, що прорвало кал, він виведе каловий свищ», і пішов додому. На наступний день в неділю ОСОБА_3 не приходив. Лише 29.11., в понеділок ОСОБА_3 під час обходу оглянув її брата і сказав щоб йому зробили перев"язку, а до того останню перев"язку робили 26.11.2004 року. Після обходу ОСОБА_3 на роботі більше не було. На прохання брата після обходу вона пішла на прийом до головного лікаря Ужгородської ОКЛ, але оскільки його довгий час не було вона почала розповідати в приймальні про стан її брата. Після цього до її брата прийшли хірурги з відділення перитонічної хірургії ОСОБА_49 та ОСОБА_50 . Вони оглянули її брата, зробили рентген, ультразвукове дослідження, але без дозволу завідуючого урологічним відділенням ОСОБА_3 вони не могли його забрати у своє відділення та прооперувати. Під час огляду ОСОБА_49 та ОСОБА_50 запитали в медсестри чи є аналізи, медсестра відповіла, що аналізів нема і вони не проводилися. У вівторок ввечері ОСОБА_3 нарешті дав дозвіл на проведення операції і її брату було зроблено клізму, а в середу було проведено інші доопераційні підготовчі заходи. В четвер 02.12.2004 року після обіду її брату було проведено операцію, шляхом хірургічного втручання, з метою усунення наслідків проведеної 23.11.2004 року ОСОБА_3 операції та запобіганню погіршенню його стану. Оперували у відділенні перитонічної хірургії лікарі ОСОБА_49 та ОСОБА_50 , у присутності ОСОБА_3 . Після операції стан брата трохи покращився і його було перевезено в реанімаційне відділення де було підключено до апаратів штучних чи то нирки чи печінки. Після операції ОСОБА_3 сказав їй, що все буде добре, там було трохи гною, який трохи вичистили.

Протягом 3 грудня та до 16 год. 04.12.2004 року стан її брата був важкий, але він розмовляв з нею. Після 4 год. 04.12.2004 року її брат впав в коматозний стан з якого так і не вийшов. В понеділок вечері 06.12.2004 року приблизно о 21 гд. 40 хв. їй зателефонували в урологічне відділення де вона знаходилася в той час і сказали, що її брат помер. Зазначила, що перед операцією її батько продав корову за 2000 грн. та отримав позику на 3000 грн. з метою фінансування проведення операції та подальшого лікування.

Також доповнила, що в 1999 році її брат був прооперований ОСОБА_3 по видаленню каменів із нирок. Під час цієї операції ОСОБА_3 прорізав мочеточник із того часу у її брата був мочений свищ, із-за якого інші лікарі не хотіли проводити йому операцію. Крім того 22.12.2003 року ОСОБА_3 її брату проведено операцію на другу нирку, під час якої була порушена легенева сітка після чого в її брата почала з`являтися вода в легенях у зв`язку з чим йому робили проколи.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_38 показав, що за сплином часу усіх обставин не пам"ятає, однак повністю підтримує покази дані ним на досудовому слідстві. Та зазначив, що була необхідність у проведенні першої операції ОСОБА_5 . При цьому потрібно було зробити нефректомію і перевезти на гемодіаліз, а було видалено частину каменю і дренування, що є недоречним. Також коли ставили дренаж він пройшов через черевну порожнину, а коли дренаж випав, залишки сечі попадали в черевну порожнину, що інфікувало черевину. Перитоніт у ОСОБА_5 був на фоні ниркової недостатності. Дренаж був поставлений доцільно, однак технічна помилка ОСОБА_3 , що дренаж пройшов через черевну порожнину. Показав, що хворий ОСОБА_5 знаходився у важкому стані, а технічна помилка з дренажем ще і погіршила його стан.

З оголошених в судовому засіданні показів свідка ОСОБА_38 , убачається, що з 1990 року він працює в обласній лікарні на посаді гнійно-септичного хірурга. 01.12.2004 року його в якості хірурга було запрошено на консультацію хворого ОСОБА_5 , який знаходився на лікуванні в урологічному відділенні. З історії хвороби ОСОБА_5 йому стало відомо що 23.11.2004 року ОСОБА_5 був прооперований лікарем ОСОБА_3 по видаленню каменів з правої нирки (правобічна секційна нефролітотомія). У хворого з"явилися скарги на нудоту та блювання, роздуття черева та болі в череві. 27.11.2004 року він був оглянутий черговим хірургом ОСОБА_51 , яким була запідозрена гостра кишкова непрохідність. 28.11.2004 року ОСОБА_5 також оглядав черговий хірург ОСОБА_52 .

Під час огляду 01.12.2004 року ОСОБА_5 ним було встановлено, що у хворого були ознаки парезу кишківника, з після операційної рани були виділення серозно-геморагічні з приміссю гною (можливо сеча). Після огляду ним було призначено спочатку переливання крові інфузійна терапія Протягом доби стан хворого не покращився, а тому враховуючи дані обстеження – УЗД та рентгенографічного обстеження, наявність ознак кишкової непрохідності, явищ перитоніту було прийнято рішення про оперативне втручання у зв`язку з неможливістю виключити патологію органів черевної порожнини – можливий перитоніт, пошкодження кишківника, сечовий затьок. Про цього хворого він поставив до відома завідуючого другим хірургічним відділенням ОСОБА_25 та отримав від нього усний дозвіл про перевід хворого ОСОБА_5 до хірургічного відділення та необхідність проведення операції по життєвим показанням. Операція була проведена 02.12.2004 року з 12 год. 30 хв. до 13 год. 20 хв. У операції приймали участь він як хірург, асистент ОСОБА_25 та анестезіолог ОСОБА_53 . В ході операції ними було виявлено: в череві були згусти та рідка мутна кров, рихлі злуки (спайки) тонкої кишки в дистальній частині та фібрин. У верхній треті правого бокового каналу дефект очеревини до 5х3 мм. (порушена цілісність очеревини), інвільтрація брижі товстої кишки печінкового кута. Черевна порожнина була ними промита, злуки роз"єднані, тонка кишка інтубована, встановлено дренажні трубки в черевну порожнину та в поза очеревинний простір. За допомогою сальника було прикрито дефект в очеревині. Хворий лежав в реанімації та він ще декілька разів оглядав його. Після операції стан черевної патології ОСОБА_5 трохи покращився, однак на фоні значного зростання ниркової патології хворий ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 . Він був присутній під час розтину ОСОБА_5 , де патологоанатомом було встановлено, що в нього була сечокам"яна хвороба, кораловидні камені обох нирок, піогідронефроз, вторинна атрофія нирок, післяопераційна ниркова правобічна нориця, уросепсіс, паранефрит, фіброзно-гнійний перитоніт, інтоксикація, анемія, набряк легенів (т.2 а.с.69-71).

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_25 з приводу лікування ОСОБА_5 , 1964 року народження, показав, що за спливом часу точно не пам"ятає всіх обставин, зазначивши, що повністю підтримує покази дані на досудовому слідстві.

З оголошених в судовому засіданні показів свідка ОСОБА_25 вбачається, що 01.12.2004 року під час робочого дня до нього як заввідділеням хірургічного відділення №2 ОКЛ підійшов ординатор відділення ОСОБА_38 і пояснив, що з урологічного відділення є необхідність перевести до його відділення хворого у якого має місце тонко-кишкова непрохідність та перитоніт. Враховуючи, що ця проблема являється патологією відділення ним була дана усна згода на перевід цього хворого. При цьому ОСОБА_38 пояснив, що операцію проводив ОСОБА_3 , який виконав 23.11.2004 року правобічну секційну нефролітотомію (видалення конкременту з правої нирки). Сумісним оглядом ним та ординатором ОСОБА_38 цього хворого встановлено, що у нього наявне післяопераційне ускладнення у вигляді гемоперитонеума (наявність крові в черевній порожнині, розлитого серозно-фіброзного перитоніту, часткової ранньої спайкової тонко-кишкової непрохідності. Зазначені ускладнення виникли внаслідок неякісного та непрофесійного оперативного втручання. Враховуючи стан хворого прийнято рішення про проведення повторного ургентного оперативного втручання по життєвим показам. 02.12.2004 року лікарем ОСОБА_38 проведена операція – лапатротомія (розрізання, вскриття черевної порожнини), санація та дренування черевної порожнини, назоінтестинальна інтубація тонкого кишківника. На вказаній операції він був асистентом. 06.12.2004 року хворий ОСОБА_5 на фоні наростання поліоорганної недостатності при хронічній нирковій недостатності та вираженій інтоксикації – помер. (т.2 а.с.72-74).

В судовому засіданні свідок ОСОБА_25 також показав, що між першою операцією та ускладненнями у вигляді перитоніту є причинний зв"язок. Перитоніт є причиною смерті ОСОБА_5 . Також зазначив, що хворого ОСОБА_5 забрали на другу операцію без ОСОБА_3 у зв"язку з тим, що останнього не було на місці.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_27 показав, що за спливом часу не пам"ятає всіх обставин просив задавати йому запитання, зазначив, що повністю підтримує покази дані ним на досудовому слідстві. Показав, що всі дії зроблені ним під час операції ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відображені в історії хвороби.

З оголошених в судовому засіданні показів свідка ОСОБА_27 (стосовно хворого ОСОБА_5 ) вбачається, що 22.11.2004 року на підставі плану проведення операцій урологічного відділення Ужгородської ОКЛ ним був оглянутий хворий ОСОБА_5 . Попереднього ним було вивчено та проаналізовано історію його хвороби, після чого ним виставлена досить висока ступінь анестезіологічного ризику. Про це ним було складено відповідний запис до історії хвороби «Передопераційний огляд анестезіолога».

23.11.2004 року хворому ОСОБА_5 проведено операцію – правобічну секційну нефролітотомію під ендотрахеальним наркозом. Як і в першому випадку він не звернув увагу на дії лікаря ОСОБА_3 та його асистента ОСОБА_54 , оскільки він дивився за станом хворого під час наркозу. Після операції хворий ОСОБА_5 переведений у відділення анестезіології та інтенсивної терапії. Він особисто наглядав за цим хворим, про що робив відповідні записи до історії хвороби. Так. ОСОБА_5 прийшов до свідомості, дихав самостійно, однак, у нього продовжувалась інфузія медикаментів для підтримки гемодинаміки. ОСОБА_5 продовжував лікуватися в реанімації аж до 26.11.2004 року він був переведений до відділення урології за вказівкою завідуючого ОСОБА_3 .

Після проведення лікування ОСОБА_5 не стало краще, і на скільки йому відомо після проведення консультацій хірургів виникла необхідність у проведенні повторної операції по життєвим показам (анестезіологічний ризик 4Е), до якої його було залучено в якості анестезіолога. Після операції хворий був знову переведений до реанімації, де прийшов до тями, та за ним проводилося цілодобове спостереження черговими реаніматологами. Ускладнень від знеболення не було. В умовах реанімації стан хворого ОСОБА_5 динамічно погіршувався, після чого він помер ІНФОРМАЦІЯ_5 . (Т.2 а.с.75-77, т.6 а.с.13-18).

З оголошених в судовому засіданні показів свідка ОСОБА_42 (Т.2 а.с. 58-60, т.6 а.с. 19-23) встановлено, що стаж по спеціальності патологічна анатомія у неї складає понад 32 роки. Починаючи з 1994 року вона працює на займаній посаді. В коло її функціональних обов"язків входить розтин померлих в лікарні та вдома, а також дослідження біопсійного та операційного матеріалу, розгляд причин смерті, а також участь у клініко -анатомічних конференціях, консультація біопсій з районних лікарень, інші обов"язки передбачені наказом МОЗ № 81 за 1992 рік. 07.12.2004 року нею було проведено патолого-анатомічний розтин померлого хворого ОСОБА_5 , колишнього мешканця с.Ізки Міжгірського району, який помер в урологічному відділенні 06.12.2004 року у віці 40 років. У відділенні він лікувався 19 днів. Розтин проводився в приміщенні секційного залу централізованого патологоанатомічного відділення Ужгородської ОКЛ в присутності лікуючого лікаря ОСОБА_3 та лікаря - хірурга ОСОБА_38 .

Під час проведення розтину нею встановлено наступне: при житті у хворого була сечокам"яна хвороба, а саме кораловидні камені обох нирок. У хворого також була виявлена нориця справа, як ускладнення попередньої операції з приводу видалення каменя нирки. Цю операцію проводив зав.урологічним відділенням ОСОБА_3 . Поряд з цим, у ОСОБА_5 виявлений двобічний піогідронефроз, двобічний гнійний паранефрит, розлитий фібринозно-гнійний перитоніт, уросепсис. За результатами розтину лікарем ОСОБА_42 було складено відповідний протокол, до якого внесені всі результати розтину. Патолого-анатомічний діагноз внесено до історії хвороби. ОСОБА_3 з даними розтину був згідний, не виявив жодних заперечень.

Крім вищезазначених показів потерпілої ОСОБА_47 та свідків, які суд вважає логічними, послідовними, та такими, що можуть бути покладені в основу обвинувального вироку, при встановленні винуватості підсудного ОСОБА_3 , вина підсудного ОСОБА_3 по епізоду неналежного виконання лікарем ОСОБА_3 своїх професійних обов`язків, що спричинило смерть ОСОБА_5 підтверджується також іншими зібраними у справі та дослідженими в судовому засіданні доказами, а саме:

- актом комісійного розбору випадку смерті громадянина ОСОБА_5 (т.1 а.с.156), який мав місце 06.12.04 в обласній клінічній лікарні, з якого вбачається, що комісією розглянуто та проренцезовано первинну медичну документацію хворого ОСОБА_5 (історія хвороби №17933 та протокол патологоанатомічного розтину) який знаходився на стаціонарному лікуванні в урологічному відділенні обласної клінічної лікарні з 17.11.04 по 06.12.04. На основі вивчення представленої медичної документації комісія прийшла до висновків про те, лікуючим лікарем ОСОБА_3 не була обґрунтована доцільність виконання оперативного втручання. В доопераційному періоді не діагностовано двобічний піонефроз, а в післяопераційному періоді двобічний паранефріт, що привело до розвитку післяопераційного ускладнення - розлитого гнійно-фібрінозного перитоніту. Наявність хронічної ниркової недостатності в доопераційному періоді та пізня діагностика післяопераційних гнійно-септичних ускладнень привела до поліорганної недостатності, а згодом, і смерті хворого ОСОБА_5

- рецензією історії хвороби №17933/1250 хворого (померлого) ОСОБА_5 , 1964 року народження, мешканця с.Ізки, Міжгірського району 9 (т.1 а.с.157), відповідно до якої встановлено, що хворий ОСОБА_5 поступив в урологічне відділення ОКЛ 17.11.2004 по направленню уролога Міжгірської ЦРЛ. На догоспітальному етапі хворому виконано ЕКГ, консультований кардіологом. В доопераційному періоді хворий обстежений лабораторно (в повному об`ємі), виконано Ро-графію ОГК, консультований пульмонологом, але хворому не було виконано УЗД нирок, не має опису Ро-обстеження нирок. 23.11.2004 хворий був прооперований. Була виконана секційна нефролітотомія справа, але оперативне втручання виконано не в повному об`ємі, так як видалено лише фрагмент кораловидного каменя тільки з верхнього полюса правої нирки. В післяопераційному періоді наростали явища ниркової недостатності, а також поліорганної недостатності. Хворий лікувався в реанімаційному відділенні ОКЛ. 27.11.2004 почали з`являтись явища кишкової непрохідності. Хворий знаходився під наглядом хірургів та реаніматологів. Хворому проведено консервативне лікування, обстежений в повному об`ємі. Незважаючи на проведене лікування - стан хворого погіршувався, в зв`язку з чим 02.12.2004 по життєвим показанням хворому виконано оперативне втручання - лапаротомія, санація черевної порожнини, інтубація тонкого кишківника. В подальшому хворий лікувався в реанімаційному відділенні ОКЛ, але незважаючи на проведене лікування, стан хворого прогресивно погіршувався. ІНФОРМАЦІЯ_5 о 22.40 констатовано смерть. За висновками комісії: 1. Не витримано доопераційний алгоритм обстежень хворого (відсутнє УЗД нирок, не має опису Ро- обстеження нирок).2.Оперативне лікування виконано не в повному об`ємі.3.Не має посилань в історії хвороби на обстеження та міроприємства з приводу сечової нориці.4. Записи в історії хвороби не відображають істинного протікання патологічного процесу до переводу в реанімаційне відділення;

Крім того, вина ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого йому злочину підтверджується також висновками експертиз, а саме:

Відповідно до висновку комісійної судово-медичної експертизи №28 від 17.03.2005 проведеної Закарпатським обл. бюро СМЕ (т.2 а.с. 6-17) смерть ОСОБА_5 наступила внаслідок різкої декомпенсації організму, різкого набряку легень та тканин головного мозку, які розвинулись на фоні сечокам`яної хвороби, піелогідронефрозу, вторинної атрофії нирок, розлитого гнійно-фібринозного перитоніту. Лікуючим лікарем ОСОБА_3 не була обґрунтована доцільність виконання оперативного втручання. У вказаному висновку констатовано, що в доопераційному періоді не діагностовано двобічний піонефроз, а в післяопераційному періоді двобічний паранефрит, що призвело до розвитку післяопераційного ускладення - розлитого гнійно-фібрінозного перитоніту. Наявність хронічної ниркової недостатності в доопераційному періоді та пізня діагностика післяопераційних гнійно-септичних ускладнень призвела до поліорганної недостатності, а згодом і смерті хворого ОСОБА_5 . Лікарські помилки та неправильна тактика лікування хворого ОСОБА_5 знаходиться у прямому причинному зв`язку з настанням його смерті.

Допитаний в судовому засіданні, для роз"яснення наданого висновку експерт ОСОБА_32 , ознайомившись з висновком комісійної судово-медичної експертизи №28 від 17.03.2005 проведеної Закарпатським обл. бюро СМЕ показав, що був у складі комісії, при проведенні вищевказаної експертизи. Висновок експертизи він повністю підтримує та підтверджує, що судово-медична експертиза проведена з дотриманням всіх вимог щодо проведення даного виду експертиз. Додав, що операцію проведено не в повному обсязі . Вважає, що є причинний зв"язок між діями лікаря ОСОБА_3 і смертю ОСОБА_5 .

До аналогічних висновків, прийшли також експерти Донецького обласного бюро СМЕ.

Так, відповідно до висновку повторної комісійної судово-медичної експертизи Донецького обласного бюро СМЕ №207 від 09.02.2010 (т.4 а.с. 113 - 119) проведеної за фактом смерті ОСОБА_5 , причинний зв`язок між ускладненням, а саме гнійним перитонітом та сепсисом, від якого помер пацієнт, з проведеним йому оперативним втручанням існує. Ускладнення в післяопераційному періоді настали внаслідок неповного обсягу оперативного втручання на фоні важкого перебігу захворювання.

Ескпертами також констатовано, що оперативне втручання ОСОБА_5 на правій нирці не виконане в повному обсязі у зв`язку із наявністю кораловидного каменя великих розмірів і гнійно-септичних ускладнень з боку нирки і паранефральної клітковини. Пієлолітотомія в даному випадку була не показана. Також у висновку зазначено, що у комісії не має даних (згідно протоколу операції), що гнійний процес у нирці під час операції був діагностований. Чому він не був діагностований, може дати відповідь тільки лікар ОСОБА_3 оскільки протокол операції не дозволяє зробити висновок про характер змін в тканинах.

Висновок повторної судово-медичної експертизи №385 від 19.03.2007 Головного бюро СМЕ МОЗ України, відносно ОСОБА_5 , (т.3 а.с.116-209), суд оцінює критично, оскільки такий висновок не ґрунтується на матеріалах справи та у повному обсязі спростовується зібраними у справі доказами.

Так, у вказаному висновку комісією судових експертів констатовано, що при житті хворому ОСОБА_5 лікарем ОСОБА_3 діагноз був встановлений не повністю, а саме не встановлено наявність таких ускладнень, як двобічний піонефроз та паранефрит. У висновку також стверджується, що основним у смерті хворого є тяжкість захворювання, яка не пов`язана з характером надання йому медичної допомоги.

Однак зазначені висновки не відповідають фактичним обставинам справи, є неузгодженими та підлягають критичній оцінці, так як встановлено, що септичний стан хворого зумовлений наявністю в заочеревному просторі вогнищ інфекції – двобічного калькульозного піонефрозу та паранефриту, які ОСОБА_3 не були діагностовані, та які відповідно в комплексі з іншими захворюваннями (наявність коралоподібних каменів обох нирок, хронічного калькульозного піелонефриту, вторинної атрофії нирок з розвитком хронічної ниркової недостатності, сечової нориці) призвели до розвитку в післяопераційному періоді розлитого гнійно-фібринозного перитоніту та поліорганної недостатності з різким набряком легень і тканини головного мозку, що і спричинило смерть.

Згідно з висновком повторної комісійної судово-медичної експертизи Харківського обласного бюро СМЕ № 395 від 30.04.2008 (т.4 а.с. 47-87), комісією відмічено незадовільне ведення медичної картки хворого, зокрема, недостатньо повний опис об`єму та характеру проведених оперативних втручань в протоколах операцій тощо, що не дозволяє експертній комісії в повній мірі судити про їх обсяг. Також у вказаному висновку експертами стверджується, що основним в настанні летального наслідку захворювання у Лазаря слід вважати характер, тяжкість та особливості розвитку основного захворювання, а не обсяг та характер медичної допомоги, наданої йому в стаціонарі урологічного відділення ОКЛ. Згідно з медичною картою №17933, нагляд та лікування хворого Лазаря в післяопераційний період проводились вірно, в обсязі, адекватному важкості стану та особливостями розвитку захворювання у хворого протягом вказаного періоду. Поряд з тим, як комісія експертів змогла прийти до таких висновків, невідомо, адже ведення медичної картки (як було зазначено вище) було незадовільним та недостатньо інформативним.

Крім цього, виходячи із встановленої причини, смерті діагноз хворому ОСОБА_5 був поставлений в урологічному відділенні не в повному обсязі, оскільки у хворого не було діагностовано наявність гнійних запальних змін зі сторони нирок та заочеревного простору. При цьому комісією залишено поза увагою той факт, що не діагностовані ОСОБА_3 захворювання й були однією з причин розвитку в післяопераційному періоді розлитого гнійно-фібринозного перитоніту та летального наслідку для хворого ОСОБА_5 .

Суд не погоджується із твердженням сторони захисту щодо незаконності висновків проведених Закарпатським обласним бюро СМЕ, оскільки стороною захисту не надано жодного доказу на підтвердження своєї позиції.

Так, відповідно до п. 17 «Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.1997 року№ 8 «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» при перевірці й оцінці експертного висновку суд повинен з`ясувати: чи було додержано вимоги законодавства при призначенні та проведенні експертизи; чи не було обставин, які виключали участь експерта у справі; компетентність експерта і чи не вийшов він за межі своїх повноважень; достатність поданих експертові об`єктів дослідження; повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи; обгрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи.

В ході розгляду кримінальної справи судом встановлено, що експертизи Закарпатського обласного бюро СМЕ № 28 від 17.03.2005 року, № 172 від 04.05.2012 року та № 184 від 26.06.2012 року проведені у відповідності з вимогами закону щодо їх проведення. Наведені висновки експертиз проведені висококваліфікованими експертами, належним чином аргументовані, ґрунтуються на ретельному дослідженні, зроблені на підставі діючого законодавства, містять відповіді на усі поставлені питання, висновки обґрунтовані дослідницькою частиною, фактичні дані викладені у висновках відносяться до справи і мають доказове значення. Тому дані висновки суд покладає в основу прийнятого рішення. Підстав недовіряти висновкам експертиз в суду немає.

Суд не убачає жодних підстав, передбачених кримінально-процесуальним законом не погодитися з вказаними висновками судово-медичних експертиз .

Доводи сторони захисту про те, що вказані висновки є неповними, суперечливими та не відповідають фактичними обставинами справи, суд до уваги не бере, оскільки судом співставлено питання, які ставилися слідчим та відповідні висновки, суд вважає, що матеріали кримінального провадження та медична документація, в яких ретельно було описано інформацію, яка мала значення для проведення експертизи, були достатніми для проведення експертизи, з висновків вбачається, що комісією експертів дані всі відповіді на поставлені запитання, які не є взаємовиключними. Крім того, допитані в судовому засіданні в суді експерти дали відповіді на всі додаткові та уточнюючі запитання, та підтвердили висновки, викладені в експертизі.

Частиною 1 статті 140 КК України передбачено відповідальність за невиконання чи неналежне виконання медичним або фармацевтичним працівником своїх професійних обов`язків внаслідок недбалого чи несумлінного до них ставлення, якщо це спричинило тяжкі наслідки для хворого.

Суспільна небезпечність цього злочину виражається в тому, що при недбалому чи несумлінному виконанні медичним або фармацевтичним працівником своїх обов`язків держава не може забезпечити всім громадянам реалізацію їх прав у галузі охорони здоров`я.

Об`єкт злочину - життя і здоров`я людини, встановлений порядок виконання медичними і фармацевтичними працівниками своїх професійних обов`язків.

Об`єктивна сторона злочину характеризується; 1) діянням (дією чи бездіяльністю) - невиконанням чи неналежним виконанням медичним працівником своїх професійних обов`язків внаслідок недбалого чи несумлінного до них ставлення; 2) наслідками у вигляді тяжких наслідків для хворого; 3) причинним зв`язком між вказаними діянням та наслідками.

Суб`єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України, характеризується виною у формі необережності.

Невиконання професійних обов`язків означає, що медичний працівник не вчиняє ті дії, які він в силу виконуваної роботи зобов`язаний був вчинити. Неналежне виконання професійних обов`язків має місце у тому разі, коли медичний працівник виконує свої обов`язки не у повному обсязі, недбало, поверхово, не так, як цього вимагають інтереси його професійної діяльності.

Оскільки диспозиція ч. 1 ст. 140 КК України має бланкетний характер, у кожному конкретному випадку має встановлюватися, які саме професійні обов`язки покладались на винну особу і які з цих обов`язків не виконані взагалі або виконані неналежним чином, а також вимоги яких конкретно нормативних актів (інструкцій, правил, вказівок тощо) порушено винним. При цьому необхідно враховувати. що встановлення діагнозу та вибір конкретного способу і методу лікування залежать від багатьох чинників, зокрема індивідуальних особливостей організму хворого, досягнень медичної науки і досвіду лікувальної діяльності, а тому не можуть бути заздалегідь і повністю регламентовані нормативними актами у сфері охорони здоров`я. Особою, винною у вчиненні цього злочину, можуть бути порушені правила як нормативного, так і деонтологічного (професійного) характеру.

Судом встановлено, що згідно наказу відділу охорони здоров`я виконавчого комітету Закарпатської обласної ради народних депутатів від 18.12.1984 року № 1395-7 ОСОБА_3 призначено завідувачем урологічного відділення обласної клінічної лікарні.

Згідно наказу управління охорони здоров`я Закарпатської ОДА № 131-к від 20.06.2000 року ОСОБА_3 присвоєно другу кваліфікаційну категорію лікаря – хірурга.

Відповідно до наказу управління охорони здоров`я Закарпатської ОДА від 27.11.2002 року № 606-к. ОСОБА_3 присвоєно вищу кваліфікаційну категорію за спеціальністю «урологія».

Статтями 3 та 49 Констуції України закріплено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я, кожний громадянин України має право на охорону здоров`я, що передбачає, зокрема, кваліфіковану медичну допомогу.

Згідно ч.1 ст. 34 вказаного Закону обов`язками лікуючого лікаря є своєчасне і кваліфіковане обстеження і лікування пацієнта.

Згідно з п. «а» ч. 1 ст. 78 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» медичні і фармацевтичні працівники зобов`язані сприяти охороні та зміцненню здоров`я людей, запобіганню і лікуванню захворювань, подавати своєчасну та кваліфіковану медичну

і лікарську допомогу.

Відповідно до Указу Президента України «Про Клятву лікаря» від 15.06.1992 № 349, лікар зобов`язаний віддавати справі охорони і поліпшення здоров`я людини, лікуванню і запобіганню захворюванням усі знання, сили та вміння, подавати медичну допомогу всім, хто її потребує.

Згідно з посадовою інструкцією лікаря – ординатора стаціонарного хірургічного відділення ОКЛ м. Ужгорода, затвердженою головним лікарем ОКЛ м. Ужгорода ОСОБА_28 01.01.2000 року, ординатор стаціонарного відділення повинен здійснювати обстеження і лікування хворих у відповідності з сучасними досягненнями та вимогами медичної науки, технології і техніки (п. 2.1); якісно вести медичну документацію (п.2.6); щоденно проводити огляд своїх хворих спільно з палатною медсестрою (п. 2.9); передавати черговому лікареві список хворих, які потребують особливого нагляду в період відсутності лікарів у відділенні (п. 2.10); знати і вміти використовувати в практиці сучасні перевірені методи профілактики, діагностики, лікуванні і реабілітації (п.2.12) (Т.3 а. с. 225-226).

Відповідно до п. 39 Розділу 13 «Хірургія» Методичних рекомендацій використання тимчасових галузевих медичних стандартів стаціонарної допомоги дорослому та дитячому населенню в ЛПЗ України, затверджених наказом МОЗ України № 226 від 27.07.1998 року, якими повинен був керуватися ОСОБА_3 , при жовчокам`яній хворобі необхідно провести наступні обстеження: 1) Загальні аналізи крові та сечі; 2) Аналіз крові на вміст цукру; 3) Аналіз сечі на діастазу; 4) Коагулограма; 5) Визначення групи крові та резус-фактора; 6) Серологічні реакції; 7) Біохімічне дослідження крові.

При хронічному холециститі (ускладеному холециститі) необхідно провести наступні обстеження: 1) Загальні аналізи крові та сечі; 2) Аналіз крові на вміст цукру; 3) Визначення групи крові, резус-фактор; 4) Коагулограма; 5) Біохімічне дослідження крові; 6) УЗД; 7) Rо-графія грудної клітки; 8) ЕКГ; 9) Консультація гінеколога (для жінок).

Суд уважає, що ОСОБА_3 порушено вимоги вказаних вказаних нормативних актів.

Також ОСОБА_3 не дотримано основних вимог Стандартів подання невідкладної хірургічної допомоги населенню Закарпаття, затверджених вченою радою медичного факультету УжНу і обласним управлінням охорони здоров"я, які є обов"язковими до виконання у всіх лікувальних закладах Закарпатської області (2000р). Відповідно до вказаних Стандартів, відмова від виконання обов"язкових положень Стандарту, яка тягне за собою розвиток ускладнень, захворювання розцінюється як недолік у лікувально-діагностичній роботі.

Обов`язковою ознакою об`єктивної сторони складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України є настання тяжких наслідків для хворого. До таких наслідків слід відносити смерть, тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, інвалідність або інше ускладнення хвороби. Між діянням і зазначеними наслідками повинен бути встановлений причинний зв`язок.

Тяжким наслідком неналежного виконання лікарем- ОСОБА_3 своїх професійних обов`язків стала смерть ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Причинний зв`язок між неналежним виконанням ОСОБА_3 його професійних обов`язків і тяжким наслідком, а саме смертю, для хворого ОСОБА_4 та хворого ОСОБА_5 визначено у висновку експерта № 28 від 17.03.2005 року (т. 2 а.с. 6-17) та висновках повторної комісійної судово-медичної експертизи № 206 та №207 проведеної експертами Донецького обласного бюро СМЕ (Т.4 а.с. 121-133), що, також підтвердили експерти, які були допитані в судовому засіданні.

Тяжким наслідком неналежного виконання лікарем ОСОБА_3 своїх професійних обов`язків для ОСОБА_55 стало заподіяння середнього ступеню тяжкості тілесних ушкоджень, внаслідок необґрунтованого видалення органу – правого яєчка з його придатками, що призвело до виникнення ускладнення внаслідок проведення операції – ушкодження лімфатичного колектору, і як наслідок – виникнення вторинного лімфостазу.

Причинний зв`язок між неналежним виконанням ОСОБА_3 його професійних обов`язків і тяжким наслідком, а саме заподіянням середньої ступеню тяжкості тілесних ушкоджень ОСОБА_2 , визначено у висновках експерта № 172 від 04.05.2012 року та № 184 від 26.06.2012 (т. 7 а.с. 40-45), що підтвердили експерти, які були допитані в судовому засіданні.

При цьому суд зауважує, що саме за допомогою експертизи встановлюється причинний зв`язок між діяннями обвинуваченої особи та наслідками що настали в таких складах злочину.

Суб"єктивна сторона характеризується несумлінним ставленням підсудного до виконання, покладених на нього обов`язків, що спричинило смерть потерпілих ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , та заподіяння потерпілому ОСОБА_2 середнього ступеню тяжкості тілесних ушкоджень, і проявляється у тому, що ОСОБА_3 не передбачав можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинен був і міг їх передбачити.

Розглядаючи кримінальне провадження відносно ОСОБА_3 суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для здійснення сторонами наданих їм прав та свобод у наданні доказів, їх дослідженні та доведеності їх переконливості перед судом, в межах пред`явленого обвинувачення безпосередньо дослідив докази у справі та перевірив усі обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Суд не бере до уваги показання обвинуваченого про те, що в його діях відсутній склад злочину передбаченого ч.1 ст.140 КК України, та вважає, що сукупністю зібраних у справі та перевірених в судовому засіданні доказів вина обвинуваченого доведена в повному обсязі.

Відповідно до ст. 64 КПК України (1960 року) при провадженні досудового слідства, дізнання і розгляді кримінальної справи в суді підлягають доказуванню: 1) подія злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину); 2) винність обвинуваченого у вчиненні злочину і мотиви злочину; 3) обставини, що впливають на ступінь тяжкості злочину, а

також обставини, що характеризують особу обвинуваченого, пом`якшують та обтяжують покарання; 4) характер і розмір шкоди, завданої злочином, а також розмір витрат закладу охорони здоров`я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння.

Відповідно до вимог ст. 323 КПК України (ред. 1960 року) суд обґрунтовує вирок лише на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні.

Перевіривши та оцінивши всі зібрані у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об"єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд уважає, що такі повністю підтверджують вину підсудного ОСОБА_3 та спростовують заперечення останнього проти звинувачення, та кваліфікує дії ОСОБА_56 за ч.1 ст. 140 КК України – неналежне виконання медичним працівником своїх професійних обов`язків внаслідок несумлінного ставлення до них, що спричинило тяжкі наслідки для хворого.

Судом також досліджені характеризуючі дані підсудного ОСОБА_3 та встановлено наступне.

Згідно довідки ОСК УМВС України в Закарпатській області від 14.07.2005 року ОСОБА_3 раніше не судимий (том 2, а. с. 235).

Згідно характеристики на завідуючого урологічним відділенням Ужгородської обласної клінічної лікарні ОСОБА_3 від 05.03.1986 р наданої головним лікарем обласної лікарні, секретарем парторганізації та головою профкому, з 1984 року ОСОБА_3 працює на посаді завідувача урологічним відділенням Ужгородської обласної клінічної лікарні. За час роботи в обласній клінічній лікарні проявив організаторські здібності, сприяв укріпленню матеріально-технічної бази у відділенні, запроваджує нові методи діагностики і лікування. У керівництві відділенням проявив недостатню роботу у згуртуванні колективу. Інколи проявлялися з його боку по відношенню до співробітників зарозумілість і зверхність. На що ОСОБА_3 було вказано зі сторони адміністрації. За останній час на зауваження і критику реагує правильно, виправляє вказані недоліки (т.2 а. с. 41).

Згідно характеристики на завідуючого урологічним відділенням обласної клінічної лікарні м. Ужгород ОСОБА_3 наданої головним лікарем та головою профкому, ОСОБА_3 за останні роки роботи до виконання своїх професійних обов`язків відносився безвідповідально, як організатор роботи відділення – не проявляв ніякої ініціативи, поводився зверхньо, нехтував думкою трудового колективу відділення. Як лікуючий лікар допускався значних недоліків у діагностиці та лікуванні, нехтував наявними у лікарні можливостями до обстеження хворих, допускав професійну недбалість, що часто незадовільно відображалося на результатах лікування, а іноді призводило до ятрогенно спричинених смертельних наслідків для хворих. За останні три роки адміністрацією лікарні систематично оголошувались догани ОСОБА_3 за грубі недоліки у лікувально-діагностичному процесі, однак останній на зауваження реагував неадекватно, належних висновків не робив, недоліки у роботі не виправляв, а навпаки, часто публічно, у грубій формі, з неабияким зухвальством виставляв себе як безнаказанний. ОСОБА_3 систематично відкрито нехтував правилами внутрішнього трудового розпорядку лікарні, посадовими інструкціями та функціональними обов`язками, іншими нормативними актами, що регламентують діяльність закладу (Т.2 а.с. 40).

Також, у матеріалах справи наявна характеристика на ОСОБА_3 як асистента кафедри громадського здоров`я ІПОД УжНУ від 19.12.2013 року надана директором ІПОД ДП УжНу ОСОБА_57 , відповідно до якої за час роботи на кафедрі ОСОБА_3 зарекомендував себе як дисциплінований викладач, сумлінно ставиться до своїх обов"язків, підвищує свій професійний рівень. Уміє проявити ініціативу, коли це потребує обстановка. Має розвинене почуття нового. Постійно стежить за передовим досвідом роботи, є ініціатором нововведень. У роботі враховує пропозиції коллег, виконує поставлені перед ним завдання, уміє підпорядковувати себе вимогам, які випливають з поставлених задач, має розвинуте почуття відповідальності за доручену справу (т..8 а.с. 162).

Крім того, суд враховує, що ОСОБА_3 09.02.2004 року нагороджений почесною грамотою Закарпатської ОДА, у 2001 році нагороджений грамотою Ужгородської міської ради, 09.01.2014 року нагороджений грамотою предстоятеля УПЦ.

При призначенні підсудному ОСОБА_3 міри та виду покарання на основі всебічного врахування фактичних обставин справи в їх сукупності, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання.

Обставин, які пом`якшують покарання підсудного ОСОБА_3 судом не встановлено.

Обставин, які обтяжують покарання підсудного ОСОБА_3 судом не встановлено.

Враховуючи тяжкість злочину, конкретні обставини справи, особу винного, зокрема його вік, відсутність обставин, які пом`якшують та обтяжують покарання, а також вимоги ч. 2 ст. 65 КК України, відповідно до яких особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для його виправлення, попередження нових злочинів, та враховуючи вимоги ч. 2 ст. 50 КК України, відповідно до яких покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, суд приходить до переконання про можливість виправлення ОСОБА_3 без відбування покарання, звільнивши його від відбування покарання з випробуванням.

Частиною 1 ст. 49 КК України (у редакції на час вчинення злочину) передбачено, що особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло три роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі;

За вчинення злочину передбаченого ч.1 ст. 140 КК України (у редакції на час вчинення злочину) передбачено покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п"яти років або виправних робіт на строк до двох років, або обмеження волі на строк до двох років, або позбавлення волі на той самий строк.

Згідно з ст.12 КК України (у редакції на час вчинення злочину) злочином невеликої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м`яке покарання.

Таким чином відповідно до ст.12 КК України (у редакції на час вчинення злочину) злочин передбачений ч.1 ст. 140 КК Українивідноситься до категорії злочинів невеликої тяжкості.

За змістом рекомендацій, що містяться у п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» № 12 від.23.12.2005 року закрити кримінальну справу з нереабілітуючих підстав, зокрема у зв`язку із закінченням строків давності, можливо лише за згодою особи, притягнутої до кримінальної відповідальності.

Згідно з ч.5 ст.74 КК України, особа також може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених ст.49 КК України.

Звільнення від покарання на наведеній підставі застосовується у випадках, коли суд не може звільнити особу від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності відповідно до статті 49 КК України. Зокрема у випадку, якщо особа заперечує проти закриття справи за нереабілітуючою обставиною та вимагає закриття справи у зв`язку з відсутністю в її діях складу злочину або виправдання. Тоді суд за наявності підстав визнає особу винною у вчиненні злочину, виносить обвинувальний вирок і звільняє її від покарання, керуючись зазначеною нормою матеріального права та частини 5 статті 74 вказаного Кодексу.

Оскільки підсудній ОСОБА_3 під час судового розгляду не дав згоди на закриття справи у зв`язку із закінченням строків давності, злочин вчинений у 2004 році, то він підлягає звільненню від призначеного судом покарання на підставі ч.5 ст.74 КК України.

Отже, з огляду на сплив строків визначених п. 2 ч.1 ст.49 КК України, з врахуванням ч.5 ст.74 КК України, суд приходить до висновку, що підсудній ОСОБА_3 підлягає звільненню від покарання за вчинений злочин, передбачений ч.1 ст. 140 КК України.

Цивільний позов по справі не заявлено.

Речові докази – медичні картки хворого ОСОБА_2 №1556, № 19631, №12964 повернути ОСОБА_2 ..

Судові витрати у справі відсутні.

Керуючись ст. ст. 323, 324 КПК України (в ред. 1960 року), суд

ЗАСУДИВ:

ОСОБА_3 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України, призначивши покарання у виді позбавлення волі на строк один рік.

На підставі ст. 75 КК України (у редакції, що діяла на час вчинення злочину)ОСОБА_3 від відбування покарання звільнити з випробуванням з іспитовим строком один рік .

Відповідно до ч. 5 ст. 74 КК України звільнити ОСОБА_3 від призначеного за ч.1 ст.140 КК України покарання на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України (у редакції, що діяла на час вчинення злочину) у зв`язку із закінченням строків давності.

Запобіжний захід відносно підсудного ОСОБА_3 не обирався.

Цивільний позов по справі не заявлено.

Речові докази – медичні картки хворого ОСОБА_2 №1556, № 19631, №12964 повернути ОСОБА_2 .

Судові витрати у справі відсутні.

На вирок може бути подана апеляція протягом 15 діб з моменту його проголошення до Закарпатського апеляційного суду.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду Придачук О.А.