Рішення № 97245008, 24.05.2021, Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 182/5012/20

Провадження № 2/0182/606/2021

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

24.05.2021 року м. Нікополь

Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді - Багрової А.Г.

за участю секретаря судового засідання – Снєгульської В.М.

позивача – ОСОБА_1

представника позивача – адвоката Мороз Н.М., що діє на підставі ордеру серія ДП /000032 від 05.01.2021 року, договору про надання юридичних послуг від 30.12.2020 року (а.с.89-90)

відповідача – ОСОБА_2

представника відповідача – ОСОБА_3 , що діє на підставі ордеру серія АЕ №1004735 від 17.11.2020 року (а.с.67-68)

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Нікополя в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу , поділ спільного сумісного майна, вселення.

Заяви по суті справи.

Позивач звернувся до суду з позовними вимогами до ОСОБА_2 , які уточнив 29.12.2020 року, та просить встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу між ним та ОСОБА_2 у період з 01.09.2015 року до 03.06.2020 року, визнати спільною сумісною власністю подружжя будинок АДРЕСА_1 , поділити спільне сумісне майно та визнати за ним право власності на 1\2 частину житлового будинку з господарськими прибудовами за адресою: АДРЕСА_1 , вселити його в цей будинок та стягнути з відповідача понесені судові витрати (а.с. 74-77).

В обґрунтування позовної заяви зазначив, що в березні 2015 року він зустрів свою однокласницю ОСОБА_2 та вони почали зустрічатися. З 01.09.2015 року вони стали проживати однією сім`єю, як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу. Мешкали вони в одній квартирі за адресою: АДРЕСА_2 . разом з ними також проживала донька відповідача ОСОБА_4 , 2006 року народження. У травні 2016 року вони переїхали проживати до його матері за адресою: АДРЕСА_3 . Вказані факти підтверджуються Актами про сумісне проживання від 17.11.2020 року, затверджений керівником ОСББ „№91”, від 18.06.2020 року, затверджений головою квартального комітету №23. За цей період між ними склались усталені відносини, що притаманні подружжю: вони вели спільний бюджет, піклувались один про одного як подружжя, вели спільне господарство, мали друзів, з якими дружили сім`ями, святкували дні народження як свої, так і доньки відповідача ОСОБА_5 , а також інші свята. Отже в них склались характерні для шлюбних стосунків права та обов`язки, кожен з них матеріально та своєю працею вносили свій внесок в сім`ю. Разом з відповідачем вони займались продажем продуктових товарів ( ковбаса, сир, кондитерські вироби). Всі їх друзі, знайомі, рідні сприймали їх та відносились до них як до чоловіка та дружини. Реєструвати шлюб вони не поспішали, оскільки в той період часу у цьому не було потреби. Маючи серйозні наміри на майбутнє з відповідачем вони прийняли рішення придбати будинок біля будинку його матері. Для придбання будинку за час спільного проживання робили заощадження. Також у нього був автомобіль ВАЗ 2104,1989 року випуску, який він продав у лютому 2016 року за 1800 доларів США, кошти від продажу автомобіля також були залучені на придбання будинку. У березні 2016 року вони разом ходили дивитись будинок, а 15 березня 2016 року у приватного нотаріуса Новикова І.П. оформили договір купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1 . Будинок вони придбали за 80000 грн. за їх спільні кошти. Після придбання будинку за спільні кошти вони почали робити у будинку ремонт, що підтверджується квитанціями та товарними чеками на придбання будматеріалів, які залишились в нього. Решта квитанцій та товарних чеків на придбання будматеріалів, обладнання для будинку та побутової техніки залишились у відповідача. У грудні 2017 року , по закінченню ремонту вони з відповідачем та її донькою переїхали до будинку та стали в ньому всі разом проживати. Даний факт підтверджується актом про спільне проживання від 18.06.2020 року, затверджений головою квартального комітету №23. 22.08.2020 року в будинку була прописана його донька ОСОБА_6 , 2003 року народження, а 21.08.2018 року він знявся з реєстрації у будинку матері за адресою АДРЕСА_3 та зареєструвався в будинку по АДРЕСА_1 . З січня 2019 року він почав їздити на заробітки ОСОБА_7 . Відповідач приїздила до нього у травні 2019 року в ОСОБА_7 , де вони разом відпочивали. Також вони разом відпочивали у його доньки в Італії в липні 2019 року. Після чергового повернення із заробітків у червні 2020 року відповідач нічого не пояснюючи не впустила його в будинок, забрала в нього ключі від вхідних дверей та стала перешкоджати йому користуватись їх спільною сумісною даністю. Також відповідач звернулась до поліції із заявою, що нібито він вимагає від неї гроші у сумі 6000 доларів США. На прохання впустити його до будинку відповідач не реагує. Оскільки у період з вересня 2015 року до 03.06.2020 року він з відповідачем не перебував у будь-якому іншому шлюбі, проживали однією сім`єю, між ними склались усталені відносини, які притаманні подружжю, вели сумісне господарство, придбавали речі, житло, він вважає, що будинок АДРЕСА_1 є їх спільною сумісною власністю незважаючи на те, що будинок був зареєстрований на ім`я відповідача. Таким чином, у відповідності до законодавства він має право на 1\2 частину спільного майна подружжя. Згідно звіту про експертну грошову оцінку будинку АДРЕСА_1 експертом встановлено ринкову вартість будинку 133000 грн. Усі його спроби вирішити з відповідачем питання користування спільним будинком виявились марними, відповідач відмовляється ділити будинок, чим порушує його права як співвласника будинку, у зв`язку з чим він вимушений звернутись з цим позовом до суду.

Відповідач подала відзив на позовну заяву та уточнену позовну заяву позивача (а.с. 51-53, 97-99), зазначає, що позовні вимоги не визнає в повному обсязі через його необґрунтованість та надуманість, відсутність належних доказів на підтвердження викладених обставин.

В обґрунтування своїх заперечень проти позову зазначила, що будинок АДРЕСА_1 у березні 2016 року вона придбала самостійно за власні заощаджені кошти, а також за отримані кошти від продажу власного автомобіля ГАЗ 2752-414 ЗНГ, 2007 року випуску. При цьому в договорі купівлі-продажу чітко зазначено в п 1.6., що вказане нерухоме майно придбано за її власні кошти поза шлюбом. В цей час вона з донькою проживала в орендованій квартирі за адресою АДРЕСА_2 . Коли вона придбавала будинок, то ніяких відносин з позивачем в неї не було. Позивач є її однокласником і коли він дізнався, що вона придбала будинок поблизу будинку його матері раптово почав приділяти їй увагу, залицятися, пропонував фізичну допомогу в ремонті будинку, оскільки ніде не працював та мав вільний час. Відносини з позивачем у період з червня 2016 року по березень 2020 року були близькими, однак сім`ю вони не створювали, в них були окремі бюджети, окремі обов`язки, не було взаємного піклування, сумісних цілей на майбутнє. Вона дійсно проживала в будинку матері позивача з червня 2016 року по грудень 2017 року, однак їх відносини не носили сімейного характеру, оскільки на таку пропозицію свого друга та однокласника вона погодилась у зв`язку з тим, що їй було зручно контролювати ремонтні роботи в придбаному нею будинку, який знаходиться неподалік. Вони дійсно пробували налагодити близькі відносини, однак із самого початку нічого не заладилось, так як позивач погано відносився до її дочки, вони сварились, а також вона не знайшла спільної мови з матір`ю позивача. Ремонтні роботи у своєму будинку вона проводила виключно за власні кошти, також їй допомагав син, який працював у Польщі. Позивач ніколи не витрачав власні кошти на ремонт її будинку, будівельні матеріали та побутову техніку, бо їх просто не було. Жодного доказу щодо наявності в нього будь-яких заощаджень позивач суду не надав. Позивач ніде не працював, іноді у нього траплялись випадкові підробітки, але він витрачав ці кошти на себе та допомагав дітям від другого шлюбу, яких в нього двоє. В грудні 2017 року вони дійсно оселились з позивачем у її будинку, за його проханням вона зареєструвала його з донькою в своєму будинку, бо він мотивував це тим, що його матері потрібна субсидія. Дочка позивача ніколи не проживала в її будинку, оскільки мешкала спочатку у своєї матері, а закінчивши 9-й клас, переїхала до Італії до старшої доньки позивача, яка там постійно проживає. Фактично кожен з них жив своїм життям. Навіть про те, що він оформлював візу для виїзду на заробітки до Чехії позивач від неї приховав і поставив до відома перед самим від`їздом, мотивуючи, що йому потрібно заробляти гроші для забезпечення навчання середньої доньки в Італії, а також повідомив, що планує подати документи для возз`єднання сім`ї і також переїхати в Італію, і вона в ці плани не входила. Із заробітків позивач повернувся в грудні 2019 року з боргами та більше на заробітки не виїжджав, а тому він неправдиво зазначив, що повернувся із заробітків в червні 2020 року, що підтверджується відмітками в його паспорті громадянина України для виїзду за кордон. В березні 2020 року з Польщі повернувся її син з дружиною та оселився у її будинку, а позивач добровільно зібрав усі свої речі та поїхав жити до своїх друзів у село Маринопіль. Це стало причиною припинення їх відносин в цілому, більше з ним вона не спілкувалась. З 01.03.2020 року позивач в будинку не проживає, забрав свої речі, будь-яких стосунків між ними не має, він не є її членом сім`ї, а тому підстав для його вселення в будинок не має. Зазначає, що звернулась до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні своєю власністю шляхом визнання його втратившим право користування житловим будинком. Вважає, що будь-які підстави для задоволення позовної заяви в цілому відсутні.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 24.09.2020 року позовну заяву залишено без руху (а.с. 30).

20.10.2020 року по справі відкрито провадження та постановлено розглянути справу за правилами загального позовного провадження (а.с.41).

19.11.2020 року розгляд справи відкладено за клопотанням позивача у зв`язку із його хворобою(а.с.66).

05.01.2021 року судом прийнято уточнення до позовної заяви та оголошено перерву для надання часу відповідачу підготувати відзив (а.с. 74-95).

04.03.2021 року в підготовчому судовому засіданні задоволені клопотання сторін про виклик свідків, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

07.04.2021 року заслухано учасників справи та допитано заявлених свідків, оголошено перерву для підготовки учасників справи до судових дебатів.

24.05.2021 року в судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили задовольнити.

Відповідач та представник відповідача проти позову заперечували в повному обсязі, просили суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в цілому.

Судом встановлено.

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

Згідно зі статтею 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною підставою для виникнення у них прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тлумачення статті 60 СК України свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Згідно із частиною першою статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте ними до шлюбу; майно, набуте ними за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно набуте ними за час шлюбу, але за кошти, які належали їм особисто; житло, набуте ними за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду".

Відповідно до статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (стаття 70 СК України).

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі N 6-843цс17, постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі N 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі N 404/1515/16-ц, від 12.12.2019 року у справі №490/4949/17, а також постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі N 372/504/17 .

Відповідно до частини першої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.

Згідно з частиною другою статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

Факт реєстрації (проживання) жінки та чоловіка за однією адресою не є ні головною, ні обов`язковою ознакою наявності фактичного шлюбу.

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів, які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин, притаманних подружжю.

Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд встановив, що позивач та відповідач знайомі ще зі школи та є колишніми однокласниками.

Між сторонами виник спір щодо володіння та користування житловим будинком за адресою АДРЕСА_1 , який на думку позивача є їх з відповідачем спільною сумісною власністю, оскільки вони у період з 01.09.2015 року по 03.06.2020 року проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

На даний час ОСОБА_2 зареєстрована та проживає за адресою АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 зареєстрований за цією ж адресою з 21.08.2018 року та по теперішній час, однак фактично проживає за адресою в АДРЕСА_3 у будинку, який належить його матері (а.с. 7,8).

15.03.2016 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на 1\5 частину житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Новиковим І.М., р.н. 227.(а.с. 9-10, 56-57).

Того ж дня, 15.03.2016 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на 4\5 частини житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Новиковим І.М., р.н. 224.(а.с. 9-10, 54-55).

Відповідно до копії Акту, затвердженого головою ОСББ №91 ОСОБА_8 , наданого відповідачем, від 22.09.2020 року ОСОБА_2 та її донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проживали без реєстрації за адресою в АДРЕСА_2 у період з жовтня 2011 року по 06.06.2016 року, інші особи не проживали (а.с.58).

Відповідно до Акту від 17.11.2020 року, затвердженого керівником ОСББ №91 ОСОБА_9 , наданого позивачем, вказано, що за адресою АДРЕСА_2 проживали ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 з 01.09.2015 року по 05.2016 року (а.с.79)

Відповідно до копії Акту від 28.01.2021 року , затвердженого керівником ОСББ №91 ОСОБА_9 , вказано, що ОСОБА_10 , ОСОБА_8 підписали Акт від 17.11.202 року про спільне проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у період з вересня 2015 року по травень 2016 року зі слів ОСОБА_1 , але підтвердити особисто цього не можуть та свідками щодо цього акту у суді не будуть (а.с.100).

Надаючи оцінку зазначеним Актам, суд звертає увагу на те, що згідно інформації про юридичну особу ОСББ №91 (ЄДРПООУ 24244570) керівником юридичної особи та підписантом з 14.02.2011 року та станом на день розгляду справи є одна особа - ОСОБА_8 , а отже Акти, які затверджені ОСОБА_9 не можна оцінити як допустимі, а тому суд не бере їх до уваги.

Покази свідків зі сторони позивача ОСОБА_11 ( матері позивача) та ОСОБА_12 ( однокласника)на підтвердження того, що сторони проживали однією сім`єю за адресою АДРЕСА_2 у період з вересня 2015 року по травень 2016 року, суд не бере до уваги, оскільки свідчення зазначених свідків на думку суду є сумнівними через те, що спростовуються відомостями , які зазначені в Акті від 22.09.2020 року, який затверджений уповноваженим керівником ОСББ №91 ОСОБА_8 та підписаний сусідами, матір позивача ОСОБА_11 є зацікавленою особою, а ОСОБА_12 надав пояснення, які носять узагальнений характер та стосуються здебільшого констатації факту сумісного проживання сторін, а самі по собі факти, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 після зустрічі однокласників восени 2015 року мали близькі стосунки не підтверджують наявності у них усталених відносин, які притаманні подружжю.

Світлокопія пояснень (а.с. 82), що складені ОСОБА_2 та наданої позивачем до позовної заяви, не є достатнім та достовірним доказом факту наявності у сторін відносин, які притаманні подружжю, оскільки не містить конкретних відомостей щодо обставин справи.

Свідчення свідків зі сторони відповідача ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 (однокласниці сторін та подруги) стосовно відносин ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у період з вересня 2015 року по травень 2016 року за адресою АДРЕСА_2 засвідчують також лише про початок близьких стосунків чоловіка та жінки, які спростовують доводи позивача про наявність у них усталених відносин, які притаманні подружжю у цей період часу.

Крім того, сам по собі факт перебування з позивачем у близьких стосунках чоловіка та жінки не заперечувала й сама відповідач. Водночас тільки цей факт не може свідчити, що сторони проживали в зазначений період (з вересня 2015 року по травень 2016 року) однією сім`єю.

Отже в судовому засіданні позивачем не доведено належними, допустимими та достовірними доказами, що у період з вересня 2015 року по травень 2016 року він та ОСОБА_2 мали усталені відносини, які притаманні подружжю.

Як вбачається з п.16. копії договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Новиковим І.М., р.н. 227.(а.с. 56-57) та п.1.6. копії договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Новиковим І.М., р.н. 224.(а.с. 54-55) „Своєю заявою покупець повідомляє про те, що вказане нерухоме майно набувається за особисті кошти, поза шлюбом”.

Відповідач надала виписку по депозитному рахунку в Банку Кредит Дніпро про зняття з депозиту коштів на початку березня 2015 року (а.с.59), в поясненнях зазначила, що після розірвання шлюбу проживала з донькою на орендованій квартирі, а тому тривалий час накопичувала кошти на придбання власного житла з 2011 року, працюючи приватним підприємцем (а.с.62) На підтвердження понесених нею витрат на ремонт будинку та придбання меблів позивач надала копію договору купівлі-продажу транспортного засобу від 19.04.2016 року (а.с.60), а також квитанцію про переказ на її ім`я коштів у розмірі 600 доларів США від сина з Польщі (а.с.61).

Між тим, доказів на підтвердження доводів, що станом на 15.03.2016 року ОСОБА_1 мав кошти та надав їх ОСОБА_2 на придбання будинку в АДРЕСА_1 не надано. Надана ним копія роздруківки довідки про закриття кредитного договору від 19.10.2017 року у липні 2018 року не береться судом до уваги, оскільки з якою метою та на які потреби ОСОБА_1 отримував кредит в банку не відомо. Копія нотаріальної довіреності на ім`я ОСОБА_1 та ОСОБА_18 щодо права користування та розпорядження автомобілем ВАЗ 2104,1989 року випуску синього кольору № НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_19 від 28.11.2010 року (а.с.80) та розписка ОСОБА_20 від 22.11.2020 року про придбання у ОСОБА_1 автомобіля ВАЗ 2104 № НОМЕР_1 в лютому 2016 року за 800 доларів США не може бути доказом того, що ці кошти він позивач витратив на придбання спірного будинку, оскільки купівля-продаж транспортного засобу не оформлюється довіреністю або простою письмовою розпискою. Крім того, навіть, якщо припустити, що кошти, отримані від ОСОБА_20 в розмірі 800 доларів США були отримані позивачем, останній не довів належними та допустимими доказами, що ці кошти він передав відповідачу для придбання спірного будинку. Допитані за клопотанням позивача свідки обґрунтовано не підтвердили, що сторони придбали спірний будинок, речі які там знаходяться та проводили ремонт за спільні кошти.

Суд критично ставиться до показань свідків позивача ОСОБА_21 (сусід ОСОБА_22 проживає по АДРЕСА_4 ), ОСОБА_23 ( сусідка , проживає по АДРЕСА_5 ), ОСОБА_24 ( сусід, проживає по АДРЕСА_6 ), ОСОБА_25 (сусідка, проживає по АДРЕСА_7 , ОСОБА_11 (матір позивача), ОСОБА_12 (однокласник), які показали про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 разом працювали та отримували доходи і що весь ремонт здійснював саме ОСОБА_1 , оскільки зазначене ними не підтверджується іншими матеріалами справи, так як жодних підтверджень про доходи позивача, його місце працевлаштування за той проміжок стосунків з ОСОБА_2 немає. Жоден зі свідків не вказав, де конкретно позивач працював і ким, які доходи мав, які гроші заробляв і чи дійсно витрачав їх спільно з ОСОБА_2 на потреби сім`ї.

Позивач також стверджує, що проживав з ОСОБА_2 та її донькою однією сім`єю без шлюбу у період з травня 2016 року по 29 грудня 2017 року за адресою в АДРЕСА_3 , а з 29.12.2017 року по 03.06.2020 року за адресою АДРЕСА_1 , про що надав акти від 17.06.2020 року та 18.06.2020 року(а.с. 11-12), та довідкою від 19.06.2020 року (а.с.13), затверджені головою квартального комітету.

На підтвердження цього факту позивачем надано фотокартки (а.с. 21, 83-85) на яких зображений спірний житловий будинок, спільні фото з відповідачем на святах та на відпочинку. Однак суд звертає увагу, що наявність цих фотографій самі по собі не свідчать про факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

За клопотанням позивача для підтвердження фактичних шлюбних відносин з відповідачем у період з травня 2016 року по 29 грудня 2017 року за адресою в АДРЕСА_3 , а з 29.12.2017 року по 03.06.2020 року за адресою м. Нікополь. Вул. Лугова 116, в судовому засіданні допитані свідки ОСОБА_21 (сусід ОСОБА_22 проживає по АДРЕСА_4 ), ОСОБА_23 ( сусідка , проживає по АДРЕСА_5 ), ОСОБА_24 ( сусід, проживає по АДРЕСА_6 ), ОСОБА_25 (сусідка, проживає по АДРЕСА_7 , ОСОБА_11 (матір позивача), ОСОБА_12 (однокласник) обґрунтовано не підтвердили, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 проживаючи разом за зазначеними адресами мали спільний бюджет, проводили спільні витрати, придбавали інше майно в інтересах сім`ї, а засвідчили лише про наявність близьких стосунків між сторонами, які давно знайомі та у певні періоди часу намагались побудувати спільні сімейні стосунки, а отже ці свідчення не можуть бути визначальними у вирішенні даного питання.

Надані позивачем квитанції та товарні чеки (а.с.17-20) вказують на придбання певного товару та матеріалів, однак не свідчать про те, що зазначене придбане майно позивачем використано для облаштування та ремонту житлового будинку АДРЕСА_1 .

Отже , щодо проведення ремонтних робіт за рахунок позивача в належному відповідачу житловому будинку належних доказів позивачем суду не надано. Доказів на підтвердження доходів отриманих позивачем ОСОБА_1 у вказаний період, останнім також не надано. А отже самі лише свідчення свідків, які бачили ОСОБА_1 на подвір`ї житлового будинку АДРЕСА_1 і яким він розповідав, що придбав будинок та здійснює там ремонт самі по собі зазначену обставину не підтверджують.

Отже позивачем не доведено факт ведення спільного господарства з ОСОБА_2 , наявності в сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім`ї.

Як встановлено в судовому засіданні та підтверджено матеріалами справи позивач з 21.08.2018 року є зареєстрованим за адресою АДРЕСА_1 (а.с.39) разом з донькою ОСОБА_6 (а.с.13).

Факт реєстрації (проживання) жінки та чоловіка за однією адресою не є ні головною, ні обов`язковою ознакою наявності фактичного шлюбу.

В судовому засіданні встановлено та підтверджено показами свідка ОСОБА_11 , що реєстрація її сина та онуки в будинку відповідача була зумовлена тим, що матір позивача хотіла отримувати субсидію. Крім того донька позивача жодного дня не проживала у будинку відповідача, а ОСОБА_1 майже одразу виїхав на заробітки о Чехії, де тривалий час працював до грудня 2019 року.

За обставинами справи судом встановлено, що сторони дійсно протягом вказаного позивачем періоду перебували у близький стосунках, намагались налагодити сімейні відносини, однак відносини на думку суду протягом певних періодів хоча і були близькими, однак позивачем не було доведено, що мали усталені стосунки притаманні подружжю.

Отже, з урахуванням викладеного, суд вважає недоведеними обставини, що мають значення для справи і на які посилається ОСОБА_1 , а тому в задоволенні позовних вимог щодо встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з 01.09.2015 року до 03.06.2020 року, визнання спільною сумісною власністю подружжя житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 та про його поділ слід відмовити у зв`язку з їх недоведеністю.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності, як суб`єктивне цивільне право, містить у своєму складі: правомочність на власні дії; правомочність вимоги від інших; та правомочність захисту. Найбільш значущою для власника є правомочність на власні дії, яка характеризується як:

- пряме та безпосереднє панування над річчю. Власник здійснює надані йому правомочності своєю владою, не тільки незалежно від інших осіб, а й у такому правовому полі, коли не може бути ніякої влади над цією ж річчю з боку інших суб`єктів. Дії власника обумовлені його інтересом;

- виключне панування особи над річчю, тобто таке панування, що унеможливлює втручання інших осіб, на яких покладено пасивний обов`язок утримання, від вчинення подібних дій;

- абсолютність влади полягає в наданні власнику закріпленої правом можливості визначати, яким чином поводитися зі своєю річчю, коли та як реалізовувати свої правомочності по відношенню до неї.

Згідно з частиною першою та другою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто, непорушність права власності проявляється у тому, що правомірним буде визнане лише таке позбавлення права власності або обмеження у його здійсненні, яке відбувається у випадках і в порядку, встановлених законом.

Судом встановлено, що позивач перебуваючи у близьких стосунках з ОСОБА_2 зареєструвався разом зі своєю донькою в будинку на проханням матері ОСОБА_11 та з метою оформлення нею субсидії.

Згідно пояснень позивача, він протягом 2019 року працював у Чехії та після повернення із заробітків у червні 2020 року відповідач його не впустила до будинку.

На підтвердження свого перебування в Чехії протягом 2019 року позивач надав копію паспорту для виїзду за кордон (а.с. 22).

Як вбачається з відмітки про перетин кордону ОСОБА_1 повернувся до України з Чехії 13.12.2019 року. Отже твердження позивача, що він після повернення з Чехії у червні 2020 року не зміг потрапити до будинку через перешкоди зі сторони ОСОБА_2 не відповідають дійсності.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 лише 10.08.2020 року звернувся із заявою до поліції про його вселення до будинку АДРЕСА_8 (а.с.14) посилаючись на вчинення з боку ОСОБА_2 йому перешкод.

На даний час на розгляді в Нікопольському міськрайонному суді Дніпропетровської області перебуває справа № 182/5447/20 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування будинком.

Відповідач вказує на те, що позивач добровільно зібрав речі та поїхав жити до своїх друзів в село Маринопіль ще в березні 2020 року через те, що в березні 2020 року з Польщі повернувся її син з дружиною і став проживати в будинку. Зазначені обставини позивачем будь-якими доказами не спростовано.

Отже, оскільки позивач не є членом сім`ї відповідача, не є співвласником житлового будинку АДРЕСА_8 , добровільно забрав свої речі та виїхав з будинку відповідача, яке належить позивачу на праві власності, набутому в установленому законом порядку, то підстав для його вселення судом не встановлено.

Враховуючи вище викладене, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 в цілому є недоведеними і такими , що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 10-12, 76-81,141, 258, 263-265, 354 ЦПК України, суд-

УХВАЛИВ :

В задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

На рішення може бути подана апеляція до Дніпровського апеляційного суду ( м. Кривий Ріг) протягом тридцяти днів з дня його повного складення через Нікопольський міськрайонний суд.

Повне рішення складено 28.05.2021 року.

Дані про учасників справи.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_9 , фактичне місце проживання за адресою: АДРЕСА_10 .

Відповідач – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_9 .

Суддя: А. Г. Багрова