Рішення № 97238954, 19.05.2021, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/1036/21

Провадження № 2/344/1900/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2021 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого судді Бородовського С.О.,

за участі секретаря Герлан Н.В.,

представника позивача Карвацького Р.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

в позові вказано, що 13/01/2020 позивач звернувся до Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії, а 21/01/2020 Пенсійний фонд України відмовив позивачу в його заяві за вислугу років. Зазначений відповідач не зарахував до пенсійного стажу період роботи з 01/01/1992 по 08/10/1997 та період з 19/02/2016 по 27/09/2019. 20/05/2020 ухвалено рішення адміністративного суду про задоволення позову, визнано протиправними дії Головного управління ПФУ в Івано-Франківській області щодо відмови у призначенні пенсії позивачу за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», зобов?язано відповідача зарахувати до стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років періоду з 01/01/1992 по 08/10/1997 та з 19/02/2016 по 27/09/2019, зобов?язано відповідача призначити пенсію позивачу за п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 13/01/2020. Відповідач призначив пенсію не з 13/01/2020, а з 06/09/2020, а виплатив першу пенсію з 02/10/2020, тобто через 9 місяців, а тому повинен відповідати за заподіяну моральну шкоду. Позивач вважає, що в такий спосіб відповідач порушив моральну рівність позивача перед іншими людьми, позивач страждав через усвідомлення ним порушення його прав, втрату ним можливості спілкуватись з оточуючими, які дізнались, що він повинен був судитись з відповідачем. Позивач просив суд стягнути з відповідача 140133,33 гривень моральної шкода, виходячи з того, що мінімальний платіж судового збору в справі про компенсацію моральної шкоди становить 1,5 % від ціни позову, але не менше одного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Мінімальну моральну шкоду в сумі 140133,33 гривень позивачем розраховано за формулою 2102*100/1,5 =140133,33 гривень, де 2102 гривень це прожитковий мінімум на 01/01/2020, що помножено позивачем на 100% та розділено на 1,5%.

Відповідач подав суду письмовий відзив на позов, в якому заперечив позов з тих підстав, що рішення набрало законної сили 11/08/2020; виплату місячного розміру пенсії за жовтень 2020 в розмірі 4426,32 гривень та заборгованість, нараховану згідно рішення суду за період з січня 2020 по вересень 2020 в сумі 38523,47 гривень виплачено в жовтні 2020. Позивач не подав розрахунку його шкоди, не надав доказів завдання йому моральної шкоди.

Представником позивача подано відповідь на відзив, в якому заперечено обставину не завдання моральної шкоди позивачу.

Судом встановлено наступні обставини.

Позивач просив суд розглянути справу за відсутності позивача.

13/01/2020 позивач звернувся до Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії.

21/01/2020 Пенсійний фонд України відмовив позивачу в його заяві за вислугу років.

20/05/2020 ухвалено судове рішення в справі №344/3440/20, яким на підставі рішення Великої Палати Верховного Суду від 30/01/2019 та, 13/02/2019 розміщено висновок про те, що викладачі позашкільних навчальних закладів, які входять до структури освіти України, мають право на отримання пенсії за вислугу років, в тому числі музичних шкіл та шкіл мистецтв. Судовим рішенням визнано протиправними дії Головного управління ПФУ в Івано-Франківській області щодо відмови у призначенні пенсії позивачу за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», зобов?язано відповідача зарахувати до стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років періоду з 01/01/1992 по 08/10/1997 та з 19/02/2016 по 27/09/2019, зобов?язано відповідача призначити пенсію позивачу за п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 13/01/2020.

11/08/2020 апеляційним судом повернено апеляційну скаргу відповідачу.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

В ч.1 ст. 1167 ЦК України вказано, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

В постанові Верховного Суду від 24 березня 2020 року у справі № 818/607/17 вказано, що у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або місцевого самоврядування, суд повинен установити, чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив та чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, установити причинно-наслідковий зв`язок і визначити сумірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. У практиці ЄСПЛ порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань і незручностей, зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди. З огляду на це психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не призвели до тяжких наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчити про заподіяння моральної шкоди. Оцінка рівня моральної шкоди залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік і стан здоров`я потерпілого. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача — органу державної влади чи місцевого самоврядування, а протиправність його дій та рішень презюмується — обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача.

Отже на час відмови відповідачем позивачу в призначені пенсії існувало роз?яснення Верховного Суду про порядок і способи реалізації відповідного права, про що вказано в судовому рішенні, яким розглянуто та вирішено спір сторін про відмову у призначені пенсії позивачу.

Судовим рішенням за позовом позивача про захист його пенсійних прав встановлено порушення відповідачем прав позивача у зв?язку з відмовою в призначені пенсії.

Відмовою в реалізації права на пенсійне забезпечення було порушено звичайний спосіб життєдіяльності позивача, ним вчинено додаткові дії щодо захисту його права.

Таким чином порушення відповідачем прав позивача на соціальне забезпечення могло завдати позивачу моральну шкоду. Обов?язок спростування претензій позивача законом покладено на відповідача. Однак пояснення відповідача про те, що відповідачем не надано доказів настання втрат немайнового характеру не спростовують відповідні претензії позивача до відповідача.

Разом з цим обов?язок обґрунтування розміру претензії про стягнення грошових коштів з відповідача саме в зазначеній позивачем сумі покладається безпосередньо на позивача.

В п.3 постанови пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995 року, вказано, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Позивач не довів перед судом які втрати немайнового характеру внаслідок моральних страждань він зазнав.

Також в позові вказано, що позивач просив суд стягнути з відповідача 140133,33 гривень моральної шкода, виходячи з того, що мінімальний платіж судового збору в справі про компенсацію моральної шкоди становить 1,5 % від ціни позову, але не менше одного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Мінімальну моральну шкоду в сумі 140133,33 гривень позивачем розраховано за формулою 2102*100/1,5 =140133,33 гривень, де 2102 гривень це прожитковий мінімум на 01/01/2020, що помножено позивачем на 100% та розділено на 1,5%.

Отже позивачем не зазначено в позові який саме вид душевного страждання і, за якими безпосередньо неправомірними діями відповідача, що завдали відповідну шкоду він просить компенсувати стягненням якої безпосередньо суми грошових коштів за кожним видом дій відповідача та за кожним видом страждання позивача.

Крім цього нормативно-правове регулювання спірних відносин не передбачає мінімального гарантованого розміру моральної шкоди. Відповідні пояснення позивача та його представника не засновані на правовому регулюванні, а тому не відповідають встановленим формам і засобам захисту прав.

В позові не доведено які саме душевні страждання позивача підлягають компенсацією у спосіб виплати відповідачем 140133,33 гривень.

Так само відповідно до рішення Верховного Суду в справі № 522/11325/16 при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (органами місцевого самоврядування) за рахунок коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) в межах бюджетних призначень за рішенням суду у розмірі, що не перевищує суми реальних збитків, у порядку, встановленому КМУ.

Отже із за цих умов позов про стягнення 140133,33 гривень позбавлений правових підстав і суперечить встановленому законом порядку регулювання цих відносин щодо максимального розміру компенсації. Позивачем значно перевищено вимогу про компенсацію моральної шкоди у співвідношенні з реальними збитками.

Спосіб розрахунку позивачем розміру шкоди вказує на його суперечність дійсному правовому регулюванню спірних відносин. Однак при реалізації прав позивачем до його обов?язків належить дотримання встановленого законом порядку регулювання спірних відносин.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).

З огляду на зміст позову та письмових пояснень позивача та їх письмового заперечення відповідачами моральна шкода, що зазначена позивачем в позові може бути компенсована в розмірі 2000 гривень.

По-перше, позивач зобов?язаний був враховувати ту обставину, що звертаючись до відповідача із заявою про призначення пенсії відповідач може задовольнити її повністю чи частково, а саме рішення відповідача приймається ним на основі власної оцінки наданих позивачем документів. Отже пенсія призначається на основі юридичної оцінки Пенсійним фондом України правових підстав для її призначення та встановлення фактичних обставин наявності трудового і страхового стажу.

По-друге, вибір моделі поведінки про хвилювання чи не хвилювання особи, яка звертається до Пенсійного фонду України щодо результату розгляду ним питання про призначення пенсії здійснюється самостійно позивачем. Так само в позовній заяві не розмежовано обставину хвилювання позивача щодо відмови йому у визначені бажаного розміру пенсії із обставиною звернення до суду з позовом. При цьому обставина звернення позивача до адміністративного суду перебуває поза межами фактичних обставин спору та не визначена законом в якості підстави, що підлягає юридичній оцінці як така, що заподіює позивачу моральну шкоду.

Так само і використання представником позивача фраз із кінофільмів одночасно із правовими нормами, якими забезпечується декларативна форма проголошення загальних засад правового регулювання відповідного виду відносин будь-яким чином не обґрунтовує правових підстав зазначеного позову.

Відповідно до змісту ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Отже вирішення юридичних спорів здійснюється на основі юридичної оцінки правових арґументів сторін спору, а не на основі знання представником позивача цитат із кінофільмів.

В тій частині, в якій цим судовим рішенням відмовлено в позові його засновано на казуїстиці, що не визначена національним законодавством в якості правової підстави для задоволення позову.

Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже ризик настання наслідків, пов`язаних із невиконанням представником позивача процесуальних обов?язків і процесуальних дій несе безпосередньо позивач.

Відповідно до змісту постанови КАС ВС від 30 вересня 2020 року у справі № 815/2707/18 не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

Отже за змістом позову не доведено якого саме виду негативні емоції позивача досягли рівня страждання або приниження, про що вказано в запереченні відповідачів на позов. Також за змістом позову не доведено яким чином кожна із дій відповідача безпосередньо пов?язана та, з якими безпосередньо негативними емоціями позивача і, яку безпосередньо моральну шкоду ними завдано, який саме розмір грошових коштів зможе їх компенсувати.

Усі інші пояснення сторін, їх докази і арґументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надала можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.

Відповідно до зазначеного суд,-

УХВАЛИВ:

позов задовольнити частково;

стягнути Державного бюджету України через Державну казначейську службу України (ЄДРПОУ37567646, вул. Бастіонна 6, м. Київ, 01601) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 2000 гривень моральної шкоди;

в іншій частині позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до апеляційного суду, з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Бородовський С.О.