Рішення № 97218019, 27.05.2021, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" травня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/921/21

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

без повідомлення (виклику) учасників справ

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СП Прем"єр", місто Бровари,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інноваційне підприємство "Українська індустріальна компанія", місто Харків,

про повернення безпідставно набутого майна (коштів),-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "СП Прем"єр", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Інноваційне підприємство "Українська індустріальна компанія", про стягнення попередньої оплати у сумі 12 204,00 грн.

Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, про відкриття позовного провадження був повідомлений належним чином, шляхом скерування судової кореспонденції за адресою, вказаною у позовній заяві позивачем, та яка відповідає відомостям про місцезнаходження відповідача, внесеним до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Згідно з частиною 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами. Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ухвалою суду від 29 березня 2021 року, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Відповідно до частини 1 статті 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Згідно частини 2 статті 252 ГПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України").

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

12 листопада 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "СП Прем"єр" (позивач у справі) звернулось до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інноваційне підприємство "Українська індустріальна компанія" (відповідач у справ) електронним листом, додатком якого слугував реєстраційний документ та банківські реквізити для складання договору. 13 листопада 2020 року відповідач надіслав позивачу проект договору № 03/11 від 12 листопада 2020 року. 16 листопада 2020 року позивач направив для узгодження відповідачу змінений проект договору № 03/11 від 12 листопада 2020 року. 16 листопада 2020 року відповідач виставив позивачу рахунок № 08/11 на суму 12 204,00 грн., який був сплачений позивачем у повному обсязі, що підтверджується випискою з банківської установи. У зв`язку із неузгодження даних у Технічному завданні, яке слугує додатком до договору № 03/11 від 12 листопада 2020 року, позивач не підписав договір у редакції відповідача від 16 листопада 2020 року та направив 18 листопада 2020 року проект технічного завдання із уточненнями. Як вказує позивач, відповідачем не було узгоджено запропонований проект технічного завдання до договору № 03/11 від 16 листопада 2020 року. 02 лютого 2021 року позивачем було направлено відповідачу лист 02/02-В щодо повернення суми у розмірі 12 204,00 грн., яка була сплачена в якості авансу, спираючись на відсутність домовленостей між сторонами з приводу технічного завдання до договору № 03/11 від 16 листопада 2020 року.

Підставою для звернення позивача до суду став той факт, що відповідач не повернув кошти, отримані в якості першого авансу за виконання робіт, що порушує права і законні інтереси підприємства-позивача.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Згідно з частиною 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до частини 1 статті 181 Господарського кодексу України (далі – ГК України) господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (частина 2 статті 638 ЦК України). Згідно з частиною 1 статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Відповідно до частини 1 статті 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Згідно з частиною 2 статті 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Відповідно до частини 1 статті 837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Статтею 846 цього Кодексу визначено, що строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Здійснення позивачем 16 листопада 2020 року оплати з посиланням на рахунок відповідача № 08/11 в сумі 12 204,00 грн. свідчить про прийняття ним пропозиції відповідача на здійснення певного комплексу робіт з договору підряду. Таким чином, вищенаведеними обставинами підтверджується, що між сторонами було укладено у спрощений спосіб договір підряду.

Посилання позивача на те, що сторони не дійшли згоди щодо умов договору підряду (в частині технічного завдання), а тому відповідний договір не було укладено, не відповідає встановленим вище обставинам. Також не відповідають дійсності посилання позивача на те, що грошові кошти отримано відповідачем безпідставно.

Суд приймає до уваги висновки, викладені у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 червня 2019 року у справі № 922/2982/18, відповідно до яких аналіз статті 837, частини 2, 4 статті 849 ЦК України дозволяє зробити висновок про те, що договір підряду є одним з цивільно-правових договорів, який має власне правове регулювання умов його укладення та визначає особливості захисту сторонами такого договору своїх прав та інтересів у процесі його виконання.

Зокрема, замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору. Таким чином, замовнику законом надано право відмовитися в односторонньому порядку від договору у будь-який час до закінчення роботи і визначене цією нормою право не може бути обмежено.

Згідно зі статтею 598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина 1). Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частина 2). Разом з тим, відповідно до статті 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Отже, предметом дослідження у вказаній справі має бути, зокрема, чи мала місце одностороння відмова замовника від договору, чи був повідомлений підрядник про цю відмову, які правові підстави існують для неповернення підрядником замовнику вартості сплачених робіт. При цьому суд зазначає, що істотне значення у даному випадку має факт направлення такого повідомлення (якщо ним оформлюється воля сторони на розірвання договору), а також зміст самого повідомлення, оскільки воно обов`язково повинно бути спрямоване на розірвання договору (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21 жовтня 2019 року по справі № 916/3009/17).

Матеріали справи містять докази відмови замовника від договору.

Так, 02 лютого 2021 року позивач сформулював лист за вих. № 02/02-В, яка за своєю суттю є письмовою заявою позивача про відмову від договору та є такою, що заявлена чітко, тобто таким чином, щоб однозначно сприймалась іншими особами (в даному разі - відповідачем). Таким чином, лист-вимога за вих. № 02/02-В від 02 лютого 2021 року може бути прийнята судом, як заява про відмову від договору та як воля сторони на розірвання правовідносин.

Отже, в матеріалах справи наявні докази припинення вказаного договору підряду, припинення зобов`язань між сторонами.

Таким чином, дослідивши правові підстави для повернення підрядником сплаченої вартості робіт, суд дійшов висновку, що такі вимоги є доведеними, оскільки позивачем представлено належні та допустимі докази розірвання договору через реалізацію, відповідно до частини 4 статті 849 ЦК України, такого способу захисту прав та інтересів замовника, як одностороння відмова від договору підряду, що зумовлює застосування правового механізму з повернення грошових коштів, які були сплачені за умовами договору підряду.

16 листопада 2020 року позивач, на виконання умов договору, перерахував аванс в розмірі 12 204,00 грн., що підтверджується банківською випискою.

Суд зауважує, що відповідно до частини 3 статті 651 ЦК України, у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Згідно з частиною 4 статті 849 Цивільного кодексу України, замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.

За таких обставин, зазначена норма права передбачає загальне право замовника без будь-яких причин відмовитися від договору, але з обов`язком саме замовника виплатити підрядникові плату за виконану частину роботи та обов`язком саме замовника відшкодувати підряднику збитки, завдані розірванням договору.

Судом встановлена відсутність доказів виконання відповідачем робіт на суму, яка була перерахована в якості авансу (12 204,00 грн.). Наявний в матеріалах справи лист за вих. № 18 від 01 березня 2020 року в якому відповідач стверджує про виконання частині робіт на сумі 3 200,00 грн. не є належним та допустимим доказом у розумінні статті 74 Господарського процесуального кодексу України, оскільки суд не може будувати своєї рішення на припущеннях, а відповідачем не заявлялось зустрічного позову в межах розгляду даної справи, а письмових доказів на підтвердження виконання робіт на вказану суму - не надано.

Водночас, договір розірвано шляхом односторонньої відмови позивача за частиною 4 статті 849 ЦК України.

Відповідно до частини 1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Враховуючи викладене та у зв`язку із тим, що судом встановлено факт припинення дії відповідного договору, суд дійшов висновку, що кошти, що були отримані відповідачем в якості передплати за цим договором, отримали статус безпідставно набутого майна з моменту припинення дії спірного договору, яке підлягає поверненню позивачу.

Відтак, зазначена норма застосовується за наявності сукупності таких умов: набуття (збереження) майна (майном також с грошові кошти) однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав, або коли така підстава згодом відпала. Випадок, коли зобов`язання було припинено на вимогу однієї із сторін відповідно до закону чи умов договору належить до таких підстав. Аналогічних правових висновків щодо можливості стягнення з відповідача на користь позивача коштів внесеної передоплати після припинення дії договору підряду дійшов Верховний Суд у Постановах від 15 лютого 2019 року у справі № 910/21154/17, від 10 травня 2018 року у справі № 916/1591/17, від 11 листопада 2018 року у справі № 910/13332/17 та від 14 червня 2018 року у справі № 912/2709/17.

Отже, внаслідок відмови замовника від договору, підстава, на якій відповідач заволодів сумою попередньої оплати (авансу) - відпала, а відтак така грошова сума втрачає ознаки авансу та стає майном (грошові кошти), набутим підрядником без достатньої правової підстави та підтягає поверненню на підставі статті 1212 ЦК України.

Таким чином, приймаючи до уваги те, що відповідач не вчинив необхідних дій щодо повернення суми грошових коштів, отриманих за припиненим (розірваним) договором, доказів протилежного суду не надав, суд, застосовуючи до спірних правовідносин положення частини 4 статті 849 ЦК України в сукупності з приписами статті 1212 ЦК України, дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення 12 204,00 грн. є правомірними, обґрунтованими та такими, що підтверджуються матеріалами справи і тому підлягають задоволенню.

Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належним доказів на підтвердження повернення грошових коштами, у зв`язку з чим позовні вимоги, з урахуванням встановлених судом обставин справи, підлягають задоволенню в повному обсязі.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з`ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (див. рішення у справах "Ейрі проти Ірландії", від 09 жовтня 1979 року, пункт 24, Series A N 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява №38695/97, пункт 43, ECHR 2000-II). У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України"" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року).

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач не повернув позивачу грошові кошти, позовні вимоги підлягають задоволенню повністю, з урахуванням наведеного.

Судові витрати зі сплати позивачем при поданні позову судового збору, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 1-5, 8, 10-13, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Харківської області,-

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інноваційне підприємство "Українська індустріальна компанія" (61066, місто Харків, проспект Московський, будинок 269, ідентифікаційний код юридичної особи 42001525) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СП Прем"єр" (07403, Київська область, місто Бровари, вулиця Залізнична, будинок 4, ідентифікаційний код юридичної особи 43249320) грошові кошти у сумі 12 204,00 грн., а також судові витрати (сплачений судовий збір) у сумі 2 207,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Кодексу.

Повне рішення складено "27" травня 2021 р.

Суддя Н.В. Калініченко

справа № 922/921/21