Рішення № 97215214, 16.02.2021, Подільський районний суд міста Кропивницького (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Кіровограда)

Справа № 405/3972/20

2/405/551/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2021 року м. Кропивницький

Ленінський районний суд м. Кіровограда у складі:

головуючого-судді: Драного В.В.

при секретарі: Дятел О.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором б/н від 08.12.2010 року у розмірі 130 923, 79 грн. В обґрунтування позову зазначив, що ОСОБА_1 звернувся до банку з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав заяву б/н від 08.12.2010 року. Відповідач при підписанні анкети – заяви підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами банк складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. При укладанні договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України, згідно якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.Заявою відповідача підтверджується той факт, що він був повністю проінформований про умови кредитувння в АТ КБ «ПриватБанк», які були надані йому для ознайомлення в письмовій формі.

Щодо зміни кредитного ліміту банк керується п. 2.1.1.2.3. договору, де зазначено, що клієнт дав свою згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку, і клієнт дає право банку в будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт, підписання даного договору є прямою і безумовною згодою позичальника щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком.

Вказав, що у порушення умов договору відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконав, у зв`язку з чим станом на 31.03.2020 року заборгованість відповідача по кредиту становить 130923,79 грн., а саме: 1947,28 грн. – заборгованість за кредитом; 128 976,51 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом за період з 08.12.2010 по 01.09.2019 року.

В зв`язку з чим, просить стягнути з відповідача вказану заборгованість за кредитним договором та судові витрати по справі.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Кіровограда від 07.07.2020 року було відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін, призначено судове засідання для розгляду справи по суті.

05.08.2020 року за вх. № 17603 до суду від представника відповідача адвоката Міхальової В.В. надійшов відзив на позовну заяву, в якому остання заперечила проти позовних вимог, просила залишити їх без задоволення, вказавши, що позивачем не доводяться на підставі належних та допустимих доказів обставини викладені у позовній заяві, а саме порушення відповідачем умов кредитного договору від 08.12.2010 року, що свідчить про незаконність та необгрунтованість позовних вимог.Окремо надала заяву про застосування строку позовної давності, в якій зазначила, що позивачем здійснено розрахунок суми заборгованості майже за 9 років з моменту підписання анкети-заяви, вважає, що здійснюючи відповідні нарахування протягом тривалого періоду позивач самоусунувся від дій по захисту «своїх прав» з даного періоду часу не вживав ніяких заходів щодо зменшення розміру збитків та своїми діями сприяв збільшенню розміру відсотків, які просить стягнути з відповідача. Крім того, у розрахунку заборгованості в графі «сума погашення з наданим кредитом» містить інформацію про суму погашення 31.03.2017 року, після погашень заборгованості не було. З позовом банк звернувся 18.06.2020 року, тобто з пропуском строку позовної давності у три роки. За таких обставин просить застосувати позовну давність та відмовити в задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

28.08.2020 року за вх. № 19292 до суду надійшла відповідь на відзив, в якій представник позивача підтримала доводи позовної заяви, просила позов задовольнити в повному обсязі.

10.09.2020 року за вх. № 20261 до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких вказано, що відповідач позов не визнає в повному обсязі, вважає, що мають бути застосовані строки позовної давності. Зокрема вказує, що у відповіді на відзив сторона позивача не спростувала доводів відповідача викладених у відзиві на позовну заяву.

25.09.2020 року за вх. № 21683 до суду надійшли пояснення від представника позивача.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку, разом з позовом АТ «ПриватБанк» подано клопотання про розгляд справи без участі представника позивача.

15.02.2021 року за вх. № 3672 від представника відповідача надійшла заява про розгляд справи за відсутності відповідача та його представника, просила відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Згідно ч.1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, враховуючи неявку в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази по справі в їх сукупності, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 08.12.2010 року відповідачем ОСОБА_1 підписано анкету- заяву № б/н про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку (а.с. 12).

У заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що дана заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами, становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомлений та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані для ознайомлення в письмовому вигляді.

В графі «прошу надати мені перераховані нижче послуги» міститься відмітка в графі «платіжна карта кредитка «Універсальна», бажаний кредитний ліміт по платіжній картці кредитка «універсальна»/gold - 10000 грн.

До заяви-анкети № б/н від 08.12.2010 року банк додав Витяг з Умов та правил надання банківських послуг затверджений наказом від 06.03.2010 року № СП-2010-256 (а.с. 14-37)

21.05.2018 року було змінено тип банку з публічного на приватне акціонерне товариство та змінено найменування банку на АТ КБ «ПриватБанк».

Згідно позовних вимог та наданого банком розрахунку, відповідач має заборгованість за вказаним кредитним договором станом на 31.03.2020 року в сумі 130923,79 грн., а саме: 1947,28 грн. – заборгованість за кредитом; 128 976,51 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом за період з 08.12.2010 по 01.09.2019 року.

В матеріалах справи міститься витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», яким передбачено обов`язковий щомісячний платіж, базова ставка в місяць, пеня та штрафи, який не містить підпису ОСОБА_1 (а.с.13).

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у згаданому випадку – АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У анкеті-заяві позичальника від 08.12.2010 року процентна ставка не зазначена. Довідка про умови кредитування та обслуговування картрахунку якою передбачено розміри процентних ставок, пені та штрафів підписана позичальником ОСОБА_1 у матеріалах справи відсутня.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив, зокрема, крім основної заборгованості за кредитом (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути заборгованість за користування кредитними коштами (заборгованість по процентам за користування кредитом).

При цьому матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг

з Умов та Правил надання банківських послуг розумів ОСОБА_1 та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядку нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.

До такого висновку дійшов і Верховний Суд України у постанові від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).

У даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови, що розміщені на офіційному сайті позивача, (www.privatbank.ua), неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» з часу виникнення спірних правовідносин (08.12.2010) до моменту звернення до суду з указаним позовом (липень 2020 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов у будь-якій редакції, що найбільш сприятлива для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу умови, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, наданий банком витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.

Зазначені вимоги позову про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом не можуть бути задоволені у зв`язку з їх безпідставністю через відсутність передбаченого обов`язку відповідача щодо їх сплати позивачу у анкеті-заяві від 08.12.2010 року, оскільки витяг з Умов та Правил не може вважатися складовою частиною спірного кредитного договору.

За таких обставин, банк не довів, що саме надані ним Умови

та Правила є складовою кредитного договору і що саме ці умови

ОСОБА_1 мав на увазі, підписуючи анкету-заяву позичальника, та відповідно брав на себе зобов`язання зі сплати відсотків за користування кредитом.

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19.

Також судом встановлено, що відповідно до наданого АТ КБ «ПриватБанк» розрахунку заборгованості та виписки за рахунком ОСОБА_1 останній здійснював як використання кредитних коштів так і погашення кредиту, що підтверджує фактичне виконання умов кредитного договору(а.с. 4-9).

Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти у добровільному порядку АТ «КБ «ПриватБанк» не повернуті, суд приходить до висновку, що банк має право вимагати захисту своїх прав шляхом зобов`язання боржника виконати обов`язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, тобтотіло кредиту у розмірі 1947,28 грн.

Однак, з наданої АТ КБ «Приватбанк» довідки вбачається, що клієнту ОСОБА_1 згідно кредитного договору б/н було надано картки за номерами: НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 (а.с. 11).

Встановлено, що карта № НОМЕР_2 діяла з 22.04.2013 по 08.2016 року, картка № НОМЕР_3 діяла з 07.11.2013 по 07.2017 року, що вказано у довідці позивача.

Про рух коштів та зміну кредитного ліміту зазначено у наданій позивачем виписці по рахунку ОСОБА_1 за період з 22.04.2013 по 31.03.2020 року, станом на 07.04.2020 року, та довідці про зміну умов кредитування, де відображені операції з користування кредитними коштами та зміну кредитного ліміту по картці НОМЕР_2 (а.с. 4-6, 7-9, 10).

Проте, у матеріалах справи відсутні докази руху та користування ОСОБА_1 коштами по картці № НОМЕР_3 , яка діяла з 07.11.2013 по 07.2017 року.

Згідно із ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Оскільки умовами кредитного договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов`язання, які деталізують обов`язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Таким чином, якщо за умовами договорів погашення кредиту та процентів повинно здійснюватись позичальниками частинами кожного місяця, у рахунок чого вносяться кошти, початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальниками кожного із цих зобов`язань.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

За змістом норми початок перебігу позовної давності пов`язується не тільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст.261 ЦК України).

Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності.

Заперечуючи проти позову представник відповідача просила суд застосувати до позовних вимог позивача наслідки пропуску строку позовної давності (а.с. 66-68).

Згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

За договором про надання банківських послуг (при отриманні позичальником кредиту у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку), яким установлено не тільки щомісячні платежі погашення кредиту, а й кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг трирічного строку позовної давності (стаття 257 ЦК України) стосовно щомісячних платежів починається зі закінчення строку дії картки.

Така правова позиція зазначена в постанові Верховного суду України від 04 листопада 2015 року №6-1926цс15, постанові Верховного Суду від 11.03.2015 року по справі №6-16цс15, а також постанові 19 березня 2014 року №6-14цс14.

Як вбачається із довідки позивача термін дії картки НОМЕР_2 по якій рух та користування коштами підтверджується матеріалами справи, виданої відповідачу закінчується останнього дня серпня 2016 року. Таким чином строк позовної давності закінчується 31.08.2019 року.

Крім того, матеріали справи не містять відомостей про те, що після закінчення терміну дії платіжної картки НОМЕР_2 , відповідач користувався новою платіжною карткою.

Згідно виписки за договором станом на 07.04.2020 року вбачається, що останній платіж ОСОБА_1 , а саме поповнення у терміналі здійснив 31.03.2017 року на картку НОМЕР_3 . Після 31.03.2017 року будь-яких інших операцій по даній картці не здійснювалось.

Після 31.03.2017 року по 31.03.2020 рік банком по картці НОМЕР_2 нараховувалися та списувалися відсотки за прострочений кредит та пеня, хоча строк дії картки закінчився 08/2016 року.

Як вбачається із п. 1.1.7.12 Умов та правил надання банківських послуг, договір діє протягом 12 місяців з моменту його підписання. Якщо протягом цього строку жодна зі сторін не проінформує другу сторону про припинення дії договору, він автоматично пролонгується на той же строк.

При цьому, суд вважає, що умова укладеного кредитного договору, щодо автоматичної пролонгації дії кредитного договору на новий строк, якщо від позичальника не надійшла заява про закриття карткового рахунку, передусім має на меті лише те, щоб при видачі позичальнику кредитної картки із новим строком дії не було необхідності кожен раз укладати новий договір, а тому пролонгація умов кредитного договору на новий строк може мати лише у разі одночасного отримання позичальником кредитної картки із новим терміном дії, оскільки в протилежному випадку останній буде позбавлений можливості здійснювати свої права та обов`язки за цим кредитним договором.

Крім того, відповідно до ч.1 ст. 259 ЦК України, договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Будь-яких доказів, які б підтверджували про укладення договору про збільшення тривалості позовної давності представником позивача не надано, тому застосуванню підлягають положення ст. 257 ЦК України, якою встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

Отже, до спірних відносин застосовується перебіг трьохрічного строку позовної давності, який розпочався з останнього календарного дня строку дії картки НОМЕР_2 , тобто з 31.08.2016 року. Таким чином строк позовної давності закінчився 31.08.2019 року, а позивач звернувся до суду лише у липні 2020 року, тобто з пропуском, встановленого законом трирічного строку позовної давності.

Таким чином, судом встановлено, що позивач, подавши позовну заяву у липні 2020 року, звернувся в суд із пропуском трирічного строку позовної давності, який по даним правовідносинам сплив і який обчислюється з моменту закінчення строку дії платіжної картки.

У своїх заявах по суті справи АТ КБ "ПриватБанк" не ставив питання про поновлення пропущеного строку позовної давності.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що АТ КБ "ПриватБанк" пропустив строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом, що згідно з ч. 4 ст.267 ЦК України є самостійною і достатньою підставою для відмови у позові, у зв`язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором б/н від 08.12.2010 року у розмірі 130 923, 79 грн.– відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Кропивницького апеляційного суду через Ленінський районний суд м. Кіровограда.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Ленінського районного суду

м. Кіровограда В.В. Драний