Рішення № 97211014, 27.05.2021, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2021 року справа № 580/1511/21

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд одноособово у складі головуючого судді Бабич А.М., розглянувши в залі суду в порядку спрощеного письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Черкаській області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів,

УСТАНОВИВ:

22.03.2021 ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) (далі – позивач) подав у Черкаський окружний адміністративний суд позов до Управління Служби безпеки України в Черкаській області (18002, м.Черкаси, вул. Гоголя, 240; код ЄДРПОУ 20001740) (далі – відповідач) про:

визнання протиправною бездіяльності щодо необхідності проведення з ним своєчасного повного розрахунку при звільненні з військової служби;

стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби в сумі 61881,00грн.

В обгрунтування зазначає, що останнім днем проходження його служби є 31.12.2020. Відповідач із порушенням нормативно встановлених строків виплатив йому: грошову компенсацію за неотримане речове майно - 19.02.2021 (50 днів прострочення), одноразову грошову допомогу – 19.01.2021 (19 днів прострочення), грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки – 19.01.2021 (19 днів прострочення), грошову компенсацію за невикористані дні щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій – 19.01.2021 (19 днів прострочення), щомісячне грошове забезпечення за грудень 2020 року (невиплачена в грудні частина) – 19.01.2021 (19 днів прострочення). Тому вважає, що набув права на отримання відповідно до ст.117 Кодексу законів про працю України компенсації.

Ухвалою суду від 29.03.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження. Також встановлено відповідачу строк, тривалістю п`ятнадцять днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження у справі, для надання відзиву на позовну заяву та доказів, повідомлено про строки для надання клопотань про розгляд справи з викликом у судове засідання.

20.04.2021 на адресу суду надійшов відзив відповідача, в якому просив відмовити повністю у задоволені позовної заяви. В обґрунтування зазначено, що останній день проходження військової служби позивачем є 31.12.2020. При звільненні позивачу нараховано: грошову компенсацію за невикористані 38 календарних дні щорічної основної відпустки, грошову компенсацію за 70 календарних дні додаткової відпустки учасника бойових дій за 2016-2020 роки. Грошову компенсацію за невикористане речове майно та одноразову грошову допомогу при звільненні за 25 календарних років військової служби. В подальшому згідно з наказом від 31.12.2020 №155-ОС/дск фінансовий підрозділ Управління нарахував суми належні до виплати при звільненні. Їх фактична виплата проведена 19.01.2021 платіжним дорученням від 16.01.2021 №11, а саме грошове забезпечення з 17.12.2020 до 31.12.2020 – 21682,15грн., одноразова грошова допомога при звільненні – 465488,59грн., грошова компенсація за невикористані 38 календарних дні щорічної основної відпустки – 47169,51грн., грошова компенсація зв невикористані 70 календарних дні додаткової відпустки у часника бойових дій – 86891,20грн.; 19.02.2021 платіжним дорученням від 11.02.2021 №95 грошова компенсація за неотримане речове майно – 63608,49грн. Об`єктивні причини пов`язані з закінченням бюджетного року. Обов`язок виконати вимоги бюджетного законодавства та відомчих нормативно-правових актів позбавляв можливості відповідача у інший спосіб та терміни провести виплату позивачу нарахованих сум. Акцентує, що військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах і на такі правовідносини не поширюють дію норми ст.ст.116, 117 КЗпП України.

26.04.2021 позивач надав до суду відповідь на відзив, в якій просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обгрунтування зазначив, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Тому для спірних правовідносин застосуванню підлягають загальні норми КЗпП України. Реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути постановлена у залежність від бюджетних асигнувань. Тому вважає, що вина відповідача у несвоєчасно проведених виплатах є очевидною.

28.04.2021 суд ухвалами відмовив повністю у задоволенні клопотань відповідача про залишення без розгляду позовної заяви та розгляд справи з повідомленням учасників справи.

Всі документи, що надійшли від учасників, суд долучив до матеріалів адміністративної справи, як докази.

Оскільки обґрунтованих клопотань від учасників спору про розгляд справи у судовому засіданні з їх повідомленням та викликом суду не надійшло, зважаючи на відсутність необхідності призначити у справі експертизу або викликати та допитати свідків, суд дійшов висновку розглянути справу без виклику сторін у судове засідання за наявними письмовими доказами.

Оцінивши доводи сторін, дослідивши письмові докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Згідно з посвідченням від 18.04.2016 серії НОМЕР_2 позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.

Довідкою від 14.04.2021 №11/113 підтверджується, що позивач наказом Голови СБ України від 25.06.2020 №821-ОС/дск зарахований у розпорядження начсальника УСБ України в Черкаській області з 25.06.2020 до 04.09.2020.

Витягом з наказу від 24.07.2020 №84-ОС/дск підтверджується, що позивачу продовжено термін перебування у розпорядженні начальника Управління за п.48 на 25 календарних днів до 19.10.2020 включно.

Згідно з витягом з наказу від 21.08.2020 №96-ОС/дск позивачу продовжено термін перебування у розпорядженні начальника Управління за п.48 строком на 24 календарні дні до 12.11.2020 включно.

Відповідно до витягу з наказу від 09.11.2020 №133-ОС/дск позивачу продовжено термін перебування у розпорядженні начальника Управління за п.48 строком на 25 та 9 календарних дні до 16.12.2020 включно.

Витягом з наказу від 08.12.2020 №147-ОС/дск підтверджується, що позивачу продовжено термін перебування у розпорядженні начальника Управління за п.48 тривалістю 18 календарних днів до 03.01.2021, на час його перебування на лікуванні з 26.10.2020 до 12.11.2020 включно.

Відповідно до даних витягу з журналу №233 реєстрації наказів СБУ по особовому складу, які надійшли в Управління СБ України в Черкаській області з грифом обмеженого доступу для службового користування та військового квитка серії НОМЕР_3 , позивача звільнено з в/служби відповідно до наказу Голови СБ України від 03.12.2020 №1666-ос.

Відомості з інформації щодо грошової компенсації за неотримане речове майно звільнених військовослужбовців відповідача підтверджують, що позивача звільнено наказом начальника управління від 31.12.2020 №155-ОС/ДСК та нарахувано йому грошову компенсацію в розмірі 64577,15грн. відповідно до довідки ВГЗ від 28.12.2020 №27.

Довідкою відповідача від 06.04.2021 №21/389 підтверджується, що з позивачем проведені такі розрахунки:

грошове забезпечення (01.12.2020-16.12.2020) в сумі 19750,77грн. перерахована платіжним дорученням від 09.12.2020 №1888;

грошове забезпечення (17.12.2020-31.12.2020) в сумі 21682,15грн., перерахована платіжним дорученням від 19.01.2021 №11;

одноразова грошова допомога при звільненні в сумі 465488,59грн. перерахована платіжним дорученням від 19.01.2021 №11;

грошова компенсація за невикористані 38 календарних дні щорічної основної відпустки в сумі 47169,51грн. перерахована платіжним дорученням від 19.01.2021 №11;

грошова компенсація за невикористані 70 календарних дні УБД відпустки в сумі 86891,20грн. перерахована платіжним дорученням від 19.01.2021 №11;

компенсація за речове майно в сумі 636083,49грн. перерахована платіжним дорученням від 19.02.2021 №95.

Довідкою відповідача від 06.04.2021 №21/390 підтверджується, що позивачу нараховане грошове забезпечення за останні повні два місяці, які передують його звільненню (виключений зі списків особового складу з 31.12.2020) :

за листопад 2020 року - за 31 календарний день грошове забезпечення склало 37806,18грн.;

за грудень 2020 року - за 30 календарних днів грошове забезпечення склало 37806,18грн. (разом – 75612,36грн., середній заробіток – 1239,55грн.)

Даними виписки з карткового рахунку позивача підтверджується зарахування:

13.10.2020 грошового забезпечення військовослужбовців в сумі 37181,44грн.;

16.11.2020 грошового забезпечення військовослужбовців в сумі 37181,44грн.,

19.01.2021 грошового забезпечення в сумі 621231,46грн.;

19.02.2021 компенсації за речове майно в сумі 63608,49грн.

Вважаючи не обґрунтованою затримку у виплаті вказаних коштів, позивач звернувся в суд зі вказаним вище позовом.

Надаючи оцінку спірним обставинам, суд врахував ч.2 ст.19 Конституції України, якою встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1ст.2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно з п.12 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року №3551-XII учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України від 05.11.1996 № 504/96-ВР "Про відпустки" (далі - Закон №504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з ч.8 ст.10-1 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі – Закон №2011-XII) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Абзацом третім п.14 ст.10-1 Закону № 2011-XII передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Отже, нарахування та виплата компенсації з невикористаної відпустки є складовою для повного розрахунку при звільненні особи.

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду в постанові від 21.08.2019 у справі №620/4218/18 (Пз/9901/4/19) (пункт 34) у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст.16-2 Закону №504/96-ВР та п.12 ч.1ст.12 Закону № 3551-XII.

Суд також врахував, що реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 грудня 2018 року справа №825/874/17.

Доводи відповідача щодо непоширення на заявлені спірні правовідносини норм КЗпП України не є обґрунтованими з огляду на таке.

Суд відповідно до приписів ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) враховує правовий аналіз можливості застосування ст.ст.117, 118 КЗпП України у відносинах публічної служби в постановах Верховного Суду (далі - ВС): від 01.03.2018 у справі №806/1899/17, від 31.05.2018 у справі №823/1023/16, від 26.06.2019 у справі №826/15235/16, від 29.01.2020 справа №320/6808/18, від 28.02.2020 справа №817/1427/17, від 06.03.2020 у справі №1240/2162/18, від 03.06.2020 у справі №809/366/17, - щодо подібних правовідносин із виплати компенсацій за затримку розрахунку при звільненні.

ВС зазначив, що пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Положення ст.ст.117, 118 КЗпП України поширюють дію на відносини публічної служби, якщо інше не передбачене вимогами спеціального законодавства.

Відповідно до ст.20 Закону України від 03.07.2020 №2229-XII "Про Службу безпеки України" (далі - Закон №2229-XII) умови і порядок виконання своїх обов`язків співробітниками-військовослужбовцями Служби безпеки України визначаються укладеним договором (контрактом). На них, а також на військовослужбовців строкової служби поширюється порядок проходження військової служби у Збройних Силах України, визначений законодавством. Військовослужбовці Служби безпеки України приймають Військову присягу на вірність народу України.

Стаття 21 Закону №2229-XII визначає правове регулювання трудових відносин працівників Служби безпеки України, відповідно до якої трудові відносини працівників, які уклали трудовий договір із Службою безпеки України, регулюються законодавством України про працю.

Відповідно до ч.1 ст.3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (у т.ч. затримку виплати компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Натомість врегульовано КЗпП України.

Згідно зі ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлена ст.117 КЗпП України, згідно з якою в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, постановах Верховного Суду від 16 липня 2020 року у справі № 400/2884/18, від 16 липня 2020 року у справі №812/1259/17, від 16 липня 2020 року у справі № 825/1540/17, від 30 квітня 2020 року у справі № 140/2006/19, від 13 серпня 2020 року у справі № 808/610/18.

Верховний Суд у постанові від 22.01.2020 у справі №620/1982/19 зазначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що станом на день звільнення позивача та виключення зі списків особового складу - 31.12.2020, відповідач зобов`язаний провести з ним повний розрахунок. Однак розрахунок відбувався частково зі спливом вказаної дати. Отже, спірна бездіяльність відповідача є проступком, що закінчився датою остаточної виплати позивачу спірних сум коштів, пов`язаних із проходженням публічної служби, та не відповідає закону з часу його звільнення до часу фактичного повного розрахунку.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Тому доводи відповідача щодо відсутності фінансування та неможливості проведення вчасного розрахунку з позивачем під час його звільнення не обґрунтовані та не доведені.

Виплата одноразової грошової допомоги при звільненні та компенсації за неотримане речове майно, грошової компенсації за всі невикористані календарні дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки та щомісячне грошове забезпечення за грудень 2020 року не в день звільнення позивача сторонами визнана та підтверджена вказаними вище доказами (довідками та відомостями щодо перерахування позивачу коштів, що мали бути виплачені на дату звільнення його зі служби). Тому суд дійшов висновку про обґрунтованість тверджень позивача, що бездіяльність відповідача щодо невчасного повного розрахунку при звільненні є протиправною.

У контексті заявлених підстав та обгрунтувань позовних вимог суд врахував, що встановлені обставини спору свідчать про несвоєчасність виплати відповідачем належних позивачу при звільненні (31.12.2020 - дата звільнення) коштів щодо:

грошового забезпечення за грудень 2020 року (17.12.2020-31.12.2020) – 19.01.2021, тобто пропущено 19 днів;

одноразової грошової допомоги при звільненні – 19.01.2021 з пропуском 19 днів;

грошової компенсації за невикористані 38 календарних дні щорічної основної відпустки – 19.01.2021 з пропуском 19 днів;

грошової компенсаціїза невикористані 70 календарних дні додаткової відпустки – 19.01.2021 з пропуском 19 днів;

компенсаціїза речове майно – 19.02.2021, отже, з пропуском 50 днів.

Підставою виплати вказаних коштів стали самостійні дії відповідача. Судове оскарження не проводилося та виплачене відповідачем добровільно. Отже, остаточний розрахунок з позивачем проведений 19.02.2021.

Зважаючи на відсутність належних, допустимих і достовірних доказів відсутності вини відповідача у несвоєчасному розрахунку з позивачем, право позивача на отримання на підставі вимог ст.117 КЗпП України середнього заробітку за весь стверджуваний ним у позові період затримки розрахунку доведене.

Щодо його розміру суд урахував.

ВС у постанові від 22.01.2020 у справі №620/1982/19 акцентував увагу на тому, що відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Згідно з висновком Великої Палати ВС у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

Згідно з п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок), для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до п.8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно з довідкою відповідача від 06.04.2021 №21/390 про нараховані суми грошового забезпечення позивача місячний розмір його грошового забезпечення за останні 2 місяці роботи станом на день звільнення з військової служби складав 75612,36грн. (за листопад (31день) 37806,18,60грн. + за грудень (30днів) 37806,18 грн.). Отже, середньоденне грошове забезпечення позивача становило 1239,55грн, а взяте позивачем для обчислення її значення не обгрунтоване, оскільки розраховане всупереч вимог Порядку №100 за жовтень-листопад при повністю відпрацьованому грудні.

Оскільки порушення права позивача на остаточний розрахунок припинено його виплатою 19.02.2021, розрахунок середнього заробітку за несвоєчасну виплату відповідачем коштів - 1239,55грн. (середньоденне грошове забезпечення позивача) * 50 днів (кількість днів прострочення) = 61977,50грн. Отже, наявні підстави відповідно до ст.9 КАС України вийти за межі позовних вимог задля повного відновлення порушеного права позивача.

Загальна сума, що мала бути виплачена позивачу на день звільнення 31.12.2020 - 704590,71грн, а сума коштів виплачених у позасудовому порядку відповідачем із простроченням - 684839,94грн. Тобто, несвоєчасно виплачена сума коштів є істотною, порівняно з виплатою на день звільення. При цьому загальна сума таких коштів не була спірною. Тому відповідач відповідно до абзацу першого ст.117 КЗпП має обов`язок відшкодувати позивачу середній заробіток за період затримки розрахунку з дати звільнення до дати проведення остаточного розрахунку, а правові підстави для зменшення такої суми та розрахування її в іншому розмірі, зважаючи на абзац другий тієї ж статті КЗпП, відсутні.

Отже, позовні вимоги є обґрунтованими та задоволенню підлягають у повному обсязі.

Зважаючи на відсутність доказів понесення позивачем судових витрат, відсутні підстави для їх розподілу відповідно до ст.139 КАС України.

Керуючись ст.ст.2-20, 72-78, 134-139, 242-245, 255, 257-262, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Управління Служби безпеки України в Черкаській області (18002, м.Черкаси, вул. Гоголя, 240; код ЄДРПОУ 20001740) про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Черкаській області щодо не проведення ОСОБА_1 своєчасного повного розрахунку під час його звільнення з військової служби.

Стягнути з Управління Служби безпеки України в Черкаській області (18002, м.Черкаси, вул. Гоголя, 240; код ЄДРПОУ 20001740) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби в сумі 61977,50грн (шістдесят одна тисяча дев`ятсот сімдесят сім гривень п`ятдесят копійок).

2. Судові витрати розподілу не підлягають.

3. Копію рішення направити учасникам справи.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту.

Суддя А.М. Бабич

Рішення ухвалене, складене у повному обсязі та підписане 27.05.2021.