Рішення № 97203462, 27.05.2021, Ярмолинецький районний суд Хмельницької області

Справа № 689/227/21

2/689/229/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2021 року смт. Ярмолинці

Ярмолинецький районний суд Хмельницької області у складі:

головуючого - судді Кульбаби А.В.,

з участю: секретаря судового засідання - Лебеденко О.М.,

розглянувши в судовому засіданні в спрощеному позовному провадженні в смт. Ярмолинці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Ідея Банк», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович, Ярмолинецький районний відділ державної виконавчої служби Центрально-західного міжрегіонального управління юстиції (м. Хмельницький) про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. В позові зазначив, що 19 січня 2021 року він дізнався, що державною виконавчою службою вчиняються виконавчі дії про стягнення з нього грошових коштів. 29 січня 2021 року він отримав постанову начальника Ярмолинецького РВДВС ЦЗМУМЮ від 15.12.2020р. про стягнення з нього на користь АТ «Ідея Банк» заборгованості в сумі 69 333, 68 грн. на підставі виконавчого напису № 22676, вчиненого 23 жовтня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є.М. Зазначив, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року визнано незаконною та нечинною Постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014р. «Про внесення змін до переліку документів за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, зокрема, пункту 2 змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. Зазначив, що оскільки споживач є вразливою стороною договірних відносин, законодавець визначився з посиленим захистом споживачів шляхом прийняття Закону України «Про захист прав споживачів» та Закону України «Про споживче кредитування». За положеннями абз. 3 ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній на момент укладення спірного договору (16.02.2017р.), кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною. Послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання їх недійсними. Дана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 6 вересня 2017 року у справі № 6-2071цс16, а також у постанові Верховного Суду України по справі № 766/1497/16-ц від 6 червня 2018 року. Отже, встановлення щомісячної плати за обслуговування кредитної заборгованості суперечить вимогам статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», яка була чинна на момент укладення кредитного договору. Тобто, стягнення на підставі виконавчого напису суми заборгованості, до якої входила, в тому числі, і плата за обслуговування кредитної заборгованості, свідчить про те, що сума заборгованості не була безспірною вже на момент вчинення виконавчого напису. Суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Дана правова позиція сформульована в постанові Верховного Суду України від 5 липня 2017 року у справі № 6-887цс17. Розрахунок розміру невиконаних зобов`язань за кредитним договором, суми боргу за тілом кредиту, відсотків за користування кредитом та пені у виконавчих написах зроблено банком одноособово без врахування думки та позиції позичальника і не відповідає дійсній сумі заборгованості та є спірним з огляду на рішення Верховного Суду України від 6 вересня 2017 року, яким пункт договору АТ «Ідея Банк» стосовно щомісячної плати за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі % від початкової суми кредиту визнано недійсним. Враховуючи, що нормами Закону України «Про захист прав споживачів» банкам заборонено встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь, в тому числі передбачену до сплати суму комісії, тому вимоги щодо включення розміру комісії до заборгованості за кредитним договором є не безспірними. Також зазначив, що за змістом кредитного договору власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права, який визначається кредитним договором. Таким чином, вирішення спорів або стягнення заборгованості за договором можливо здійснити тільки за рішенням суду.

До початку розгляду судом справи по суті представник відповідача подав відзив на позовну заяву. У відзиві зазначив, що позов є безпідставним та необґрунтованим, а виконавчий напис вчинено у відповідності до чинного законодавства. Оскільки позивач як позичальник згідно кредитного договору власних зобов`язань не виконав, станом на 7 вересня 2020 року в нього утворилась заборгованість за кредитним договором від 14.08.2019р. в розмірі 67 433, 68 грн., що складається з наступного: 43 892, 42 грн. - основний борг, 2 300, 67 - прострочений основний борг; 4 614, 35 грн. - прострочені проценти; 453, 93 грн. - строкові проценти, 1 729, 60 грн. - строкова плата за обслуговування кредиту, 14 344, 40 грн. - прострочена плата за обслуговування кредиту, 98, 31 грн. - пеня за останній рік. Згідно ч. 1 ст. 87, ч. 1 ст. 88 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. На підставі цього відповідач звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Остапенка Є.М. із заявою від 19.10.2020р. про вчинення виконавчого напису та стягнення з ОСОБА_1 67 433, 68 грн. боргу за кредитним договором. Вважає, що кредитна заборгованість є безспірною, оскільки підписанню договору передувало погодження всіх його умов, ОСОБА_1 було отримано вимогу про усунення порушення кредитних зобоавязань. Відповідно до п. 3.2. Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172. Згідно п. 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172, для одержання виконавчого напису по кредитних договорах, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями, додаються: оригінал кредитного договору; засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості. 7 грудня 2018 року відповідач надіслав позивачу вимогу про усунення порушення кредитних зобов`язань від 5 грудня 2018 року, яку позивач отримав 12.12.2018р. і за допомогою якої позивач був повідомлений про те, що в нього наявна заборгованість згідно Кредитного договору, вказано розмір боргу та з чого вона складається. Попереджено також про можливість стягнення боргу шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса. Позивач, отримавши цю вимогу, жодним чином не висловив заперечень щодо її змісту. Вважає, що спірний виконавчий напис, вчинений 23 жовтня 2020 року, відповідає всім вимогам Закону України «Про нотаріат», Порядку вчинення нотаріальних дій та Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, а відтак є законним та підлягає виконанню. Також зазначає, що на даний час державна реєстрація Постанови Кабінету Міністрів України від 26.11.2014р. № 662 не скасована, доказом чого є картка вище вказаного нормативно-правового акта, розміщена на офіційному веб-порталі Верховної Ради України «Законодавство України», згідно якої стан останнього вказано - «чинний». Наведене свідчить про чинність вище вказаного нормативно-правового акту. Вказав, що посилання позивача на незаконність стягнення з неї плати (комісії) за обслуговування кредиту є необґрунтованими. Так, нарахування комісії за обслуговування кредиту передбачене ст. ст. 2, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Зазначив, що приватний нотаріус не мав правових підстав не брати до уваги надані відповідачем документи для вчинення оскаржуваного виконавчого напису, у тому числі розрахунки, здійснені на підставі умов діючого кредитного договору чи відмовляти у вчиненні виконавчого напису, оскільки нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Зазначене відповідає висновкам щодо застосування відповідних норм права, викладені в Постанові ВСУ від 25.07.2018р. по справі № 127/15911/17. Також щодо кредитного договору та його умов діє презумпція правомірності цього правочину згідно ст. 204 ЦК України. Стверджує, що помилковим є посилання позивача на те, що вчинення виконавчого напису не передбачено договором, оскільки це твердження суперечить ст. ст. 15. 18 ЦК України; ст. ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат». Тому обрання певного засобу правового захисту, в тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович в судове засідання не з`явився, подав до суду письмове пояснення, в якому зазначив, що проти задоволення позову заперечує, просить відмовити в позові. Зазначив, що вчинив спірний виконавчий напис у відповідності до вимог ст. 18 ЦК України та ст. ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат»; п. 2 п. 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172. Зазначив, що представником банку йому були надані всі передбачені законодавством України для чинення виконавчого напису документи. Також вказав, що станом на даний час згідно з даними Офіційного порталу Верховної Ради України постанова Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014р. є чинною. Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло у стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

В судове засідання представник позивача не з`явився. Подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує та просить задоволити позов.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності.

Треті особи в судове засідання не з`явилися, про час і місце його проведення повідомлені належним чином. Крім цього, представник Ярмолинецького районного відділу ДВС ЦЗМУ МЮ (м. Хмельницький) подав до суду заяву про розгляд справи за відсутності представника.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, вважає, що позов слід задоволити.

Судом встановлено, що 14 серпня 2019 року між Акціонерним товариством «Ідея Банк» (відповідач) та ОСОБА_1 (позивач) укладено кредитний договір № Z64.19704.005564877. Відповідно до п. 1.7. Договору Банк надає Позичальнику кредит (грошові кошти) на поточні потреби в сумі 47 000 грн., включаючи витрати на страховий платіж (у разі наявності), а Позичальник зобов`язується одержати кредит і повернути його разом з процентними платежами (процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості) згідно з умовами цього Договору. Ця обставина підтверджується копією кредитного договору від 14.08.2019р.

7 вересня 2020 року вих. № 12.4.2/Z64.19704.005564877 відповідачем позивачу направлено вимогу про усунення порушення кредитних зобов`язань, в якій зазначено, що у випадку непогашення заборгованості за Кредитним договором в тридцятиденний строк з дня направлення цієї вимоги банк буде змушений здійснити стягнення заборгованості у безспірному порядку шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса або іншим способом на власний вибір Банку. Зазначена обставина підтверджується копією вимоги (а.с. 37). Позивач, ОСОБА_1 , 18 вересня 2018 року отримав вимогу про усунення порушення кредитних зобов`язань та довідку-розрахунок заборгованості за кредитним договором. Ця обставина підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 49) та не заперечується позивачем в судовому засіданні.

19 жовтня 2020 року представник відповідача звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Остапенка Є.М. із заявою № 12.4.2/150842 про вчинення виконавчого напису. Ця обставина підтверджується копією заяви про вчинення виконавчого напису (а.с. 35).

23.10.2020р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є.М. було вчинено виконавчий напис про стягнення з позивача на користь АТ «Ідея Банк» заборгованості за кредитним договором від 14.09.2019р., який зареєстровано в реєстрі за № 22676. Запропоновано задоволити вимоги АТ «Ідея Банк» невиплачених в строк грошових коштів на підставі кредитного договору № Z64.19704.005564877 від 14 серпня 2019 року, укладеного між Акціонерним товариством «Ідея Банк» та ОСОБА_1 , строк платежу за яким настав 14.02.2020р. Пропонував задовольнити вимоги Акціонерного товариства «Ідея Банк» за період з 16 березня 2020 року по 7 вересня 2020 року включно у розмірі: що складається з наступного: 43 892, 42 грн. - основний борг, 2 300, 67 - прострочений основний борг; 4 614, 35 грн. - прострочені проценти; 453, 93 грн. - строкові проценти, 1 729, 60 грн. - строкова плата за обслуговування кредиту, 14 344, 40 грн. - прострочена плата за обслуговування кредиту, 98, 31 грн. - пеня за останній рік, що становить загальну суму 67 433, 68 грн., Ця обставина підтверджується копією виконавчого напису від 16.01.2019р. (а.с. 17).

Вказаний виконавчий напис відповідачем по справі пред`явлений до виконання у Ярмолинецький РВ ДВС ЦЗМУ Міністерства юстиції (м. Хмельницький). 15.12.2020р. державним виконавцем було винесено постанови про відкриття виконавчого провадження, про арешт майна боржника, про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника. Ці обставини підтверджуються копіями постанов державного виконавця (а.с. 13-16).

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

При цьому, відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з частиною першої статті 1 Закону України від 2 вересня 1993 року № 3425-XII «Про нотаріат» (далі - Закон «Про нотаріат») нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону «Про нотаріат»). Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5 та зареєстрований у Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій, Порядок).

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.

Так, згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку).

Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку). Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (підпункт 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку).

Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.

При цьому стаття 50 Закону України «Про нотаріат» передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти наступних висновків.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Захист прав боржника в процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається в спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов`язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.

Зазначена правова позиція сформульована в Постанові Верховного Суду України № 6-887цс 17 від 5 липня 2017 року.

Аналогічний за змістом висновок зробила і Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 16 травня 2018 року по справі № 320/8269/15-ц, зазначивши, що Велика Палата Верховного Суду наголошує на тому, що сам по собі факт подання стягувачем відповідних документів нотаріусу не свідчить про відсутність спору стовно заборгованості як такого. Під час розгляду справ такої категорії суд перевіряє право стягувача на вчинення вказаної дії, повноваження щодо вчинення нотаріальних дій нотаріуса та встановлює той факт, чи дійсно розмір заборгованості, що підлягає стягненню, у тому числі розмір процентів, неустойки (штрафу, пені), якщо такі належать до стягнення, відповідає сумі, вказаній у виконавчому документі, та залежно ід встановленого ухвалює рішення про відмову чи задоволення позову.

Так, згідно п. 2 Паспорту споживчого кредиту за обслуговування Кредитом Банком Позичальник сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості (а.с. 11).

У Постанові Верховного Суду України від 6 вересня 2017 року № 6-2071цс16 зроблено наступний правовий висновок.

Так, відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

При цьому законодавством визначено декілька наслідків невідповідності правочину нормам актів цивільного законодавства: недійсність правочину або його нікчемність у випадках, визначених законом (стаття 215 ЦК України).

За положеннями частини 2 статті 215 ЦК України правочин є нікчемним, якщо його недійсність прямо встановлена законом. Визнання у такому випадку правочину недійсним в окремому порядку не вимагається.

Зазначені положення законодавства поширюються як на договори як вид правочинів загалом, так і на окремі положення певних договорів, зокрема договорів кредиту.

Згідно із ч. 1 та ч. 3 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник - повернути кредит та сплатити відсотки.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Оскільки споживач є вразливою стороною договірних відносин, законодавець визначився з посиленим захистом споживачів шляхом прийняття Закону України «Про захист прав споживачів» та Закону України «Про споживче кредитування», який набрав чинності 10 червня 2017 року.

За положеннями абзацу третього частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Згідно із цим Законом послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункти 17 і 23 статті 1).

Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

Також судом встановлено, що Договір кредиту та страхування від 14 серпня 2019 року укладений у простій письмовій формі, а не посвідчений нотаріально, тому не може бути договором, за яким стягнення заборгованості могло бути проведено у безспірному порядку шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Так, відповідно до пункту 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусвів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172, для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченої угоди; б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

У позовній заяві позивач зазначив, що за положеннями абз. 3 ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній на момент укладення спірного договору (16.02.2017р.), кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Таким чином, суд приходить до висновку, що нарахування банком (відповідачем) заборгованості за Кредитним Договором з урахуванням пункту 2 Паспорту споживчого кредиту та Кредитного Договору і стягнення на підставі виконавчого напису суми заборгованості, до якої входила і плата за обслуговування кредитної заборгованості свідчить про те, що сума заборгованості на момент вчинення виконавчого напису не була безспірною.

З урахуванням наведеного, суд вважає, що виконавчий напис, який зареєстровано в реєстрі за № 22676, що вчинений 23 жовтня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Євгеном Михайловичем, про стягнення з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Акціонерного товариства «Ідея Банк» невиплачених в строк грошових коштів на підставі Договору кредиту та страхування № Z064.19704.005564877 від 14 серпня 2019 року на загальну суму 69 333 грн. 68 коп., необхідно визнати таким, що не підлягає виконанню.

Суд вважає доводи представника відповідача про те, що спірний виконавчий напис відповідає всім вимогам Закону України «Про нотаріат», Порядку вчинення нотаріальних дій та Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, необґрунтованими, оскільки вони суперечать приписам ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Посилання представника відповідача на ту обставину, що на момент вчинення спірного виконавчого напису позивачем не оспорювався виконавчий напис, тому слід вважати заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором безспірною, суд не бере до уваги та відхиляє.

Як уже зазначалося, у відповідності до правової позиції, сформульованої в Постанові Верховного Суду України № 6-887цс 17 від 5 липня 2017 року, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.

Тобто, в даному випадку подання окремого позову позивача про визнання недійсним п. 2 Паспорту споживчого кредиту та відповідно пункту Кредитного Договору не є обов`язковим.

Щодо покликання представника відповідача на презумпцію правомірності правочину (Кредитного Договору), що передбачена ст. 204 ЦК України, то суд зауважує, що суд не визнавав недійсним п. 2 Паспорту споживчого кредиту та відповідний пункт Кредитного Договору, а прийшов до переконання, що заборгованість позивача станом на день вчинення виконавчого напису нотаріуса не є безспірною в частині нарахування Банком плати за обслуговування кредитної заборгованості (комісії) з огляду на положення припису ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та з урахуванням правового висновку, викладеного у Постанові Верховного Суду України від 6 вересня 2017 року № 6-2071цс16.

Також суд не бере до уваги та відхиляє усі доводи та твердження третьої особи, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Остапенка Є.М., про те, що АТ «Ідея Банк» були подані усі необхідні документи для вчинення виконавчого напису, які в повному обсязі відповідають вимогам чинного законодавства та підтверджують безспірність заборгованості, оскільки під час судового розгляду встановлено, що заборгованість не є безспірною.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, позивач на підставі ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» звільнений від сплати судового збору, тому з відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір в розмірі 908 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 10, 12, 13, 77-83, 89, 141, 258-259, 263-265 ЦПК України,

вирішив:

Позов задоволити повністю.

Виконавчий напис, який зареєстровано в реєстрі за № 22676, що вчинений 23 жовтня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Євгеном Михайловичем, про стягнення з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Акціонерного товариства «Ідея Банк» невиплачених в строк грошових коштів на підставі Договору кредиту та страхування № Z064.19704.005564877 від 14 серпня 2019 року на загальну суму 69 333 грн. 68 коп., визнати таким, що не підлягає виконанню.

Стягнути з відповідача, Акціонерного товариства «Ідея Банк» (79008, м. Львів, вул. Валова, 11; ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 19390819) на користь держави судовий збір в розмірі 908 грн.

На рішення може бути подано апеляційну скаргу до Хмельницького апеляційного суду через Ярмолинецький районний суд Хмельницької області на протязі 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя А.В. Кульбаба