Вирок № 97181367, 25.05.2021, Гадяцький районний суд Полтавської області

Справа № 526/595/18

Провадження № 1-кп/526/14/2021

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 травня 2021 року Гадяцький районний суд Полтавської області в складі:

головуючої судді Максименко Л.В.

секретаря судового засідання Дроботі Л.М.

за участю прокурора Ходатенка Д.М.

захисників Шевчика О.С., Павлухіна Д.Ю., Заєць П.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Гадяч кримінальне провадження, зареєстроване в Єдиному реєстрі досудових розслідувань за № 12018170130000149 відносно

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , громадянин України, освіта середня, не одружений, не працює, до вчинення кримінального правопорушення раніше не судимий,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 121 КК України,

в с т а н о в и в:

05 лютого 2018 року близько 15 години в с. Харківці Гадяцького (тепер Миргородського) району в магазині, розташованому по АДРЕСА_2 між ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 виник конфлікт, в ході якого останній став образливо обзивати названих осіб нецензурними словами, проте конфлікт згодом припинився, бо ОСОБА_3 поїхав від магазину. Близько 16 год. ОСОБА_3 знову під`їхав до магазину, з якого вийшов ОСОБА_1 та, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи з прямим умислом, з метою нанесення тілесних ушкоджень, на ґрунті особистих неприязних відносин, підійшов до машини та умисно наніс ОСОБА_3 два удари кулаками рук в область голови, зокрема в обличчя, коли потерпілий знаходився в салоні автомобіля. Потім витяг потерпілого з салону автомобіля та наніс ще один удар кулаком в обличчя. Від нанесеного третього удару потерпілий упав та втратив свідомість, отримавши таким чином в сукупності від трьох ударів по голові наступні тілесні ушкодження: відкрита черепно-мозкова травма у вигляді: параорбітальних гематом, субкон’юнктивального крововиливу лівого ока, переломів латеральної, медіальної та нижніх стінок орбіти лівого ока, переломів стінок лівої гайморової пазухи, гематосинуситів лівої гайморової пазухи та градчатого лабіринту; переломів виличної кістки в ділянці з`єднання з лобною кісткою та верхньою щелепою зліва, перелому лівої виличної дуги, множинних переломів передньої, медіальної, задньої та верхньої стінок лівої верхньощелепної пазухи, переломів кісток носа, лінійного перелому склепіння та основи черепа, забою головного мозку середнього ступеню тяжкості, плащевидної субдуральної гематоми лівої гемісфери головного мозку, пластинчатої субдуральної гематоми правої лобної ділянки, геморагічних забоїв в конвексітальних відділах обох гемісфер, післятравматичного субарахноідального крововиливу, які згідно висновку експерта № 1 від 19.03.2018 являються тяжкими тілесними ушкодженнями, що небезпечні для життя в момент заподіяння.

Суд визнає винним ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 121 КК України і кваліфікує його дії як умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння.

В судовому засіданні ОСОБА_1 вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав частково, пояснив суду, що 5 лютого 2018 року він разом з дядьком ОСОБА_2 перебував у магазині, де останній проводив дозвілля з іншими чоловіками та вони вживали спиртне. Декілька раз до їх компанії підходив ОСОБА_3 та встрявав у розмову, про що вони робили йому зауваження. Згодом коли вийшли на перекур, ОСОБА_3 знову став до них чіплятися і між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 почав відбуватися конфлікт, тому він їх розмирив. ОСОБА_3 сів до автомобіля та викрикуючи в їх адресу образливі слова, від`їхав від магазину. Він з ОСОБА_2 теж від`їхали від магазину у справах, але через кілька хвилин повернулися. Через 15 хвилин до магазину знов під`їхав ОСОБА_3 , він підійшов до його автомобіля та двічі наніс удар відкритою долонею руки по обличчю потерпілого, коли той ще знаходився в автомобілі. Потім ОСОБА_3 вийшов з машини і він наніс йому удар лівою рукою по голові, в праву частину обличчя, від чого він упав на землю та втратив свідомість. Він разом з іншими став надавати йому необхідну допомогу та приводити до тями. Коли потерпілий прийшов у себе, попросив відвезти його додому. Через три дні він був викликаний до поліції, де дізнався про травми ОСОБА_3 . На час розгляду справи в суді повністю добровільно відшкодував потерпілому всі витрати на лікування.

Потерпілий ОСОБА_3 в судові засідання не з`явився, направив до суду заяву про розгляд справи без його участі з представництвом інтересів адвокатом Заєць В.П..

Експерт ОСОБА_4 показав суду, що всі тілесні ушкодження потерпілого ОСОБА_3 оцінювалися в їх сукупності в комплексі, бо знаходяться в одній анатомічній ділянці. Тілесні ушкодження, які були спричинені в ділянку обличчя в салоні автомобіля були розмежовані від тих, які потерпілий отримав від третього удару та описані у висновку. Однак всі удари, яких було не менше трьох, призвели до тяжких наслідків – ушкоджень головного мозку. Удари наносились зі значною силою прикладання і могли утворитися за прямим і непрямим механізмом дії: тілесні ушкодження, отримані від ударів в обличчя є наслідком прямої дії, а переломи могли утворитися як в результаті прямої, так і непрямої дії при падінні за механізмом удар – проти удар, і в кінцевому результаті призвели до тяжких тілесних ушкоджень. Також вказав, що всі тілесні ушкодження в ділянці голови в даному випадку мають ступінь тяжкості – тяжкий. Від ударів в обличчя в салоні автомобіля у потерпілого вже утворилася тяжка черепно - мозкова травма, від якої потерпілий міг втратити координацію та впасти. Категорично заперечив можливість утворення тілесних ушкоджень від падіння з висоти власного зросту. Вказав, що переломи черепу могли бути як наслідком ударів в обличчя, так і результаті травматичної дії тім`яної ділянки голови.

Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні показав суду, що того дня він їхав до друга по селу Харківці. Біля магазину побачив, що на землі лежить ОСОБА_3 , він дав нашатир, привів його у свідомість, посадив до автомобіля та відвіз додому у с. Круглик. Зі слів оточуючих дізнався, що відбулася бійка між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Свідок ОСОБА_6 показав суду, що йому відомо про сварку між ОСОБА_3 і ОСОБА_7 після якої вони роз`їхались від магазину, але згодом повернулись. Від продавців магазину почув, що відбувається бійка, коли вийшов побачив, що ОСОБА_3 лежить без свідомості, з носа іде кров. Потім його вмили, привели до тями і відвезли додому.

Свідок ОСОБА_8 показала суду, що того дня в магазині знаходились ОСОБА_2 , ОСОБА_1 і ОСОБА_3 між якими виникла сварка, потім вони вийшли на вулицю. Чула як ОСОБА_3 обзивав нецензурною лайкою ОСОБА_2 та ОСОБА_7 .. Згодом почалася бійка, деталей якої вона не змогла пригадати в судовому засіданні, але пояснила, що під час слідчого експерименту добре пам`ятала всі події і просила взяти її покази до уваги. Також пояснила, що ОСОБА_3 був без свідомості, а ОСОБА_7 приводив його до тями.

Свідок ОСОБА_9 показала суду, що в той день в магазині знаходились ОСОБА_2 , ОСОБА_7 та ОСОБА_3 , вона продавала їм спиртні напої . Вони виходили на вулицю, між ними відбувалася сварка. Згодом через вікно побачила як ОСОБА_1 витягував ОСОБА_3 з машини, а потім бив. Коли вийшла на вулицю, потерпілий лежав на землі без свідомості. Вона виносила воду та бачила як його приводили у свідомість. Також підтвердила, що значну частину подій того дня через такий великий проміжок часу не може пригадати, тому просила взяти до уваги покази під час слідчого ескперименту.

Свідок ОСОБА_3 показав суду, що того вечора прийшовши додому побачив сина у синцях та у крові, але він відмовлявся повідомляти хто його побив та при яких обставинах. Також відмовлявся від медичної допомоги.

Свідок ОСОБА_10 показала суду, що сина у другій половині дня на автомобілі привіз ОСОБА_6 , він був побитий, тривалий час з голови ішла кровотеча, від госпіталізації відмовлявся та не розповідав про обставини отримання тілесних ушкоджень.

Крім наведених показів, вина ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення підтверджується наступними доказами, наданими стороною обвинувачення.

Відомості про дану подію внесені до ЄРДР 08 лютого 2018 року під №12018170130000149, (а.п.236 т.1)

З рапорту оперативного чергового вбачається, що 08.02.2018 о 16:52 надійшло повідомлення, що 05.02.2018 о 16 год. с. Харківці Гадяцького району невідомі особи нанесли потерпілому ОСОБА_3 тілесні ушкодження. Діагноз: ЗЧМТ, перелом скроневої кістки та основи черепа, гематома. Госпіталізований до нейрохірургії обласної лікарні м. Полтава, вул. Шевченка, 23. ( а.п. 204 т.1).

Даними протоколу огляду від 09.02.2018 року та фототаблицями до нього встановлено місце спричинення потерпілому ОСОБА_3 тілесних ушкоджень –територія перед магазином з вивіскою «Гадяцька райспоживспілка Полтавської облспоживспілки» по вул. Дружби в с. Харківці Гадяцького р-ну.( а.п. 206 -210 т.1)

27 лютого 2018 року зі свідком ОСОБА_2 проведено слідчий експеримент, про що складено відповідний протокол, в ході якого останній розповів, що 05.02.2018 року близько 14:15 год. він з ОСОБА_1 приїхали до магазину в с. Харківці Гадяцького р-ну, де був потерпілий, який згодом став встрявати в їх розмову, ображати їх, висловлюватися нецензурною лайкою, говорити непристойно про Україну, тому вони попросили його поїхати. Він поїхав, але згодом повернувся, ОСОБА_11 пішов до нього на вулицю. Коли він слідом вийшов, то побачив, що потерпілий сидить на снігу, з носа ішла кров, ОСОБА_1 намагався привести його до свідомості, наносячи ляпаси долонями рук по щоках. (а.п.211-212 т.1)

27.02.2018 з свідком ОСОБА_12 проведено слідчий експеримент, про що складено відповідний протокол, в ході якого остання розповіла, що 05.02.2018 в магазині за столом сиділи ОСОБА_13 , ОСОБА_11 та ОСОБА_3 , між якими виникла сварка, вони вийшли на вулицю, де їх розмирив ОСОБА_6 . Потім ОСОБА_3 сів у автомобіль і поїхав, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 сіли в свій автомобіль і поїхали слідом за ОСОБА_3 , але очевидно розминулися, бо невдовзі повернулися до магазину. Через деякий час під`їхав ОСОБА_3 , до автомобіля на вулицю вийшов ОСОБА_1 , підійшов до ОСОБА_3 , який сидів у автомобілі і вдарив його, оскільки почувся короткий сигнал, потім ОСОБА_1 витяг ОСОБА_3 за руку з машини і потяг від автомобіля в сторону та спричинив йому удар кулаком по голові. Коли вона вийшла на вулицю, побачила, що потерпілий лежить закривавлений, без свідомості, а ОСОБА_1 наносив йому удари руками по обличчю. Потім під`їхав ОСОБА_5 , дав нашатир, ОСОБА_3 привели до тями і відвезли додому. На місці біля магазину свідок показала місце розташування автомобіля, як ОСОБА_1 витягував ОСОБА_3 з машини, розташування потерпілого та обвинуваченого один до одного та положення потерпілого, коли над ним знаходився ОСОБА_1 , який наносив удари по обличчю. ( а.п. 213-214 т.1)

27.02.2018 з свідком ОСОБА_8 проведено слідчий експеримент, про що складено відповідний протокол, в ході якого остання розповіла, що 05.02.2018 року в після обідній час вона прийшла до магазину, на порозі стояв ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , які голосно говорили між собою. З приміщення вийшов ОСОБА_3 , викрикнув образливі слова і поїхав від магазину, за ним відразу ж поїхали ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , але невдовзі повернулись. Через деякий час приїхав ОСОБА_3 , ОСОБА_1 відразу ж вийшов, відкрив дверцята та наніс удар потерпілому, при цьому вона почула звук сигналу автомобіля. Потім ОСОБА_1 витяг потерпілого з машини, спричинивши йому удар, від якого потерпілий упав. Потім бачила, що в ОСОБА_3 з носа ішла кров, а ОСОБА_1 наносив удари по його обличчю, приводячи до тями. Також на місці показала розташування автомобіля, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 один до дного, положення потерпілого на землі.

Відеозапис слідчих експериментів зі свідками переглянутий в судовому засіданні. (а.п. 218-221 т.1)

За висновком експерта № 5 від 19.03.2018 покази свідка ОСОБА_12 , дані нею 27.02.2018 в ході проведення слідчого експерименту за її участю, в загальному не суперечать об`єктивним даним, щодо механізму, кількості та часу утворення тілесних ушкоджень, виявлених при судово-медичні експертизі ОСОБА_3 . Але в її показах відсутні об`єктивні дані, які б вказували на механізм утворення лівого перелому кісток склепіння та основи черепа, з ушкодженням оболонок та речовини головного мозку (а.п. 215-216 т.1)

Відповідно висновку експерта № 7 від 19.03.2018 покази свідка ОСОБА_8 , дані нею 27.02.2018 в ході проведення слідчого експерименту за її участю, відповідають об`єктивним судово-медичним, отриманим при судово-медичній експертизі ОСОБА_3 (а.п. 222-223 т.1)

З висновку експерта №1 від 19.03.2018 року вбачається, що у потерпілого ОСОБА_3 виявлені наступні тілесні ушкодження: відкрита черепно-мозкова травма у вигляді: параорбітальних гематом, субкон’юнктивального крововиливу лівого ока, переломів латеральної, медіальної та нижніх стінок орбіти лівого ока, переломів стінок лівої гайморової пазухи, гематосинуситів лівої гайморової пазухи та градчатого лабіринту; переломів виличної кістки в ділянці з`єднання з лобною кісткою та верхньою щелепою зліва, перелому лівої виличної дуги, множинних переломів передньої, медіальної, задньої та верхньої стінок лівої верхньощелепної пазухи, переломів кісток носа, лінійного перелому склепіння та основи черепа, забою головного мозку середнього ступеню тяжкості, плащевидної субдуральної гематоми лівої гемісфери головного мозку, пластинчатої субдуральної гематоми правої лобної ділянки, геморагічних забоїв в конвексітальних відділах обох гемісфер, післятравматичного субарахноідального крововиливу. Дані тілесні ушкодження могли утворитися від не менш, ніж 3-и разової дії тупих твердих предметів з обмеженою контактуючою поверхнею, якими могли бути руки людини стиснуті в кулаки, ноги у взутті або інші предмети з подібною характеристикою, в строк та при обставинах, 05.02.2018 року вказаних в постанові і своїй сукупності кваліфікуються як тяжкі тілесні ушкодження, що небезпечні для життя в момент їх спричинення. Також зазначено, що лінійний перелом склепіння та основи черепа зліва з ушкодженням оболонок та речовини головного мозку могли утворитися при одноразовому падінні на тверду горизонтальну поверхню як з прискоренням так і без прискорення, а утворення їх під час перебування потерпілого на водійському сидінні автомобіля виключається. Утворення всього комплексу виявлення тілесних ушкоджень « …( під час перебування його на водійському сидінні в салоні автомобіля) в результаті удару головою об виступаючі поверхні автомобіля ( дверцята, рули і т.п.) …» є малоймовірним. Будь-яких тілесних ушкоджень, які могли утворитися «… під час боротьби та самооборони…», не виявлено.

Покази свідків в частині нанесення ОСОБА_1 ударів по обличчю ОСОБА_3 , очевидцями яких вони стали коли потерпілий лежав на землі без свідомості, не беруться судом до уваги як докази спричинення тілесних ушкоджень, оскільки об`єктивно встановлено, що обвинувачений вживав заходи для приведення потерпілого до свідомості, в тому числі і ляпасами по обличчю.

За наведених обставин суд вважає, що стороною обвинувачення доведено вину ОСОБА_1 у спричиненні тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_3 .

Часткове визнання вини ОСОБА_1 суд розцінює як спосіб захисту, з метою уникнення відповідальності за вчинення умисного тяжкого злочину.

Не зважаючи на часткове визнання ОСОБА_1 своєї вини у спричиненні тяжких тілесних ушкоджень, суд вважає, що вона є доведеною на підставі вищевказаних доказів та знайшла своє підтвердження в процесі судового слідства. Суд не погоджується з позицією сторони захисту щодо необхідності кваліфікації дій ОСОБА_1 за ст. 128 КК України як необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, виходячи з наступного. Так, обвинувачений не заперечує, що ним було спричинено потерпілому три удари в область голови, однак він вказує, що вони були спричинені долонею з незначною силою прикладання та не маючи на меті спричинити тяжкі тілесні ушкодження потерпілому. Спричинення саме трьох ударів в одну анатомічну ділянку об`єктивно підтверджується висновком експерта та не заперечується жодною із сторін кримінального провадження.

Щодо наявності прямого умислу на спричинення тяжких тілесних ушкоджень свідчать докази, здобуті під час досудового слідства, які перевірені та підтверджені в судовому засіданні. Так, судом встановлено і підтверджено обвинуваченим, що між його дядьком ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 5 лютого 2018 року в магазині виник конфлікт, при цьому потерпілий образливо чіплявся до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , також в присутності інших висловлювався в їх адресу нецензурною лайкою та обізвав образливим словом, після чого поїхав від магазину, а ОСОБА_1 із ОСОБА_2 поїхали за ним, але швидко повернулися. Вказане підтверджується показами обвинуваченого, свідка ОСОБА_2 на досудовому слідстві під час слідчого експерименту, а також показами свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_12 . Також встановлено, що через деякий проміжок часу ОСОБА_3 повернувся на автомобілі до магазину, ОСОБА_1 відразу ж підійшов до машини, наніс два удари по голові потерпілого під час перебування останнього в салоні автомобіля, а потім витяг його на вулицю, де спричинив удар зі значною силою прикладання, від якого потерпілий упав на тверду горизонтальну поверхню та втратив свідомість. Вказані фактичні обставини в цілому не заперечуються обвинуваченим, а також підтверджуються показами свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_12 , які об`єктивно узгоджуються з висновками експерта у даній справі щодо механізму спричинення тілесних ушкоджень. При цьому обставини справи свідчать про наявність прямого умислу обвинуваченого на спричинення тяжких тілесних ушкоджень потерпілому з мотивів особистої неприязні, оскільки від моменту закінчення конфлікту, в ході якого потерпілий його ображав, пройшов відповідний проміжок часу за який можливо було заспокоїтись і вважати інцидент вичерпаним, однак після повернення ОСОБА_3 до магазину та відсутності ознак продовження конфлікту, ОСОБА_7 відразу ж проявив активні дії, спричинивши тілесні ушкодження особі на протязі кількох хвилин, які в своїй сукупності призвели в кінцевому результаті до тяжких ушкоджень головного мозку.

Надання ОСОБА_1 допомоги ОСОБА_3 відразу ж після спричинення тілесних ушкоджень, суд розцінює як розуміння і вірне сприйняття обвинуваченим наслідків своїх протиправних дій, оскільки він усвідомлював, що спричинені удари по голові зі значною силою прикладання, наслідком яких стали втрата свідомості та кровотеча, утворилися у потерпілого саме від отриманих травм, а не від інших факторів.

Також за нормативним визначенням, умисне тяжке тілесне ушкодження з об`єктивної сторони характеризується дією або бездіяльністю у вигляді протиправного посягання на здоров`я іншої людини, наслідками у вигляді спричинення тяжких тілесних ушкоджень та причинним зв`язком між зазначеним діянням та наслідками, а з суб`єктивної сторони – умисною формою вини (прямим або непрямим умислом), коли винний усвідомлює, що може заподіяти тяжку шкоду здоров`ю потерпілого, передбачає такі наслідки і бажає або свідомо припускає їх настання (стаття 24 КК). Необережне тяжке тілесне ушкодження характеризується аналогічними елементами об`єктивної сторони, а за суб`єктивною стороною проявляється в необережній формі вини у виді злочинної самовпевненості або злочинної недбалості. Наведене свідчить про те, що розмежування умисного протиправного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень іншій людині і необережного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень здійснюється як за об`єктивною, так і суб`єктивною сторонами цих злочинів. Крім того, при визначенні ступеня тяжкості заподіяних тілесних ушкоджень за способом вчинення діяння враховуються локалізація, характер, механізм утворення травм та ушкоджень, які можуть бути визнані тяжкими, в тому числі й небезпечними для життя в момент заподіяння, а зміст і характер інтелектуального та вольового критеріїв вини у зазначених вище злочинах з матеріальним складом обумовлюються усвідомленням особою характеру вчиненого злочинного діяння, передбаченням його негативних наслідків та ставленням до цих наслідків.

Таким чином, за встановлених судом фактичних обставин дії ОСОБА_1 відносно ОСОБА_3 носили активний характер, були протиправними, між цими діями і їх наслідками існував прямий причинний зв`язок, а самі наслідки у виді тяжких тілесних ушкоджень були спричинені потерпілому не тільки в результаті його падіння і удару головою об тверду горизонтальну поверхню, а вже в той момент, коли винний, докладаючи певних зусиль, завдав потерпілому два удари в голову в салоні автомобіля. Надмірна сила ударів, їх раптовість та спрямування в одну анатомічну ділянку – голову потерпілого - свідчили про те, що обвинувачений об`єктивно усвідомлював суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачав можливість настання наслідків у виді спричинення будь-якої за тяжкістю шкоди здоров`ю потерпілого, хоча й не конкретизував у своїй свідомості, якою саме буде така шкода.

Тобто обвинувачений діяв з неконкретизованим (невизначеним) умислом, за яким, незалежно від того, чи є такий умисел прямим або непрямим, настає відповідальність за фактично спричинену шкоду здоров`ю іншій особі. Вказана правова позиція викладена у Постанові Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 24 квітня 2014 року у справі № 5-13кс14.

Суд також критично відноситься до позиції сторони захисту відносно неконкретності висновків експерта, зокрема застосування ним у висновках терміну «можливо» та не спростування факту падіння потерпілого з висоти власного зросту, виходячи з наступного. У висновку експертом чітко описані та розмежовані всі тілесні ушкодження, отримані потерпілим, зокрема і від двох ударів в салоні автомобіля та третій удар. Так, експертом надані категоричні відповіді щодо отриманих тілесних ушкоджень потерпілим, які утворилися від не менш як трьох ударів в ділянку голови, що підтверджує і сам обвинувачений. Експерт вказав на неможливість розмежування тілесних ушкоджень, а також розмежування прямого і непрямого механізму дії щодо лінійного перелому склепіння та основи черепу зліва з ушкодженням оболонок та речовини головного мозку, який міг утворитися як від ударів в обличчя, так і від травматичної дії тім`яної ділянки голови в результаті падіння за механізмом удар – проти удар. Вказаний висновок експерта не є сумнівом, який свідчить на користь обвинуваченого, а лише підтверджує, що цей перелом утворився від дій обвинуваченого при нанесенні удару в голову, а комплекс спричинених ударів, починаючи від гематоми і до перелому кісток основи склепіння черепу, привів до виявлених тілесних ушкоджень, які за наслідками в сукупності кваліфіковані як тяжкі тілесні ушкодження, що були небезпечними в момент спричинення. Також в судовому засіданні експерт дав категоричну відповідь щодо неможливості утворення даних тілесних ушкоджень у потерпілого від падіння з висоти власного зросту.

Наведені вище висновки експертиз у справі вмотивовані, базуються на матеріалах провадження, складені у відповідності до вимог ст. 101, 102 КПК України, повністю узгоджуються з іншими доказами, а тому піддавати їх сумніву немає підстав.

Порушень вимог ст.ст. 104-106, 223, 231, 237, 240 КПК України судом не встановлено та сторонами не доведено, тож вказані документи суд визнає належними і допустимими доказами, оскільки всі вони відповідають вимогам КПК України, а безпосередньо порушень вимог ст.ст. 85,87, 99 КПК України судом не встановлено та сторонами не доведено, тобто вони прямо і непрямо підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню у даному кримінальному провадженні, як-то обставини вчинення кримінального правопорушення та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність і недостовірність, можливість та неможливість використання інших доказів.

Будь – яких належних та допустимих доказів на спростування обвинувачення та вини ОСОБА_1 сторона захисту не надала.

Судом забезпечено дотримання положень ст.22 КПК України щодо створення умов для реалізації сторонами їх процесуальних прав та обов`язків, змагальність як основу кримінального провадження.

Будь-яких інших доказів в ході судового розгляду сторонами з боку обвинувачення та захисту, які були вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб передбачених КПК України, надано не було.

Суд, на підставі ст.94 КПК України, аналізуючи наведені вище докази, надані прокурором у провадженні, з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та в сукупності - достатності і взаємозв`язку, приходить до висновку про повну доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 121 КК України. Будь яких сумнівів щодо доведеності вини обвинуваченого за вказаною статтею, які неможливо усунути, у суду не виникло.

Обставиною, що пом`якшує покарання ОСОБА_1 суд визнає щире каяття та добровільне відшкодування шкоди потерпілому.

Суд не може визнати обставиною, що пом`якшує покарання ОСОБА_1 активне сприяння розкриттю злочину, оскільки в матеріалах кримінального провадження такі докази відсутні. Судом не досліджувались покази обвинуваченого на досудовому слідстві, виходячи зі змісту ст.95 КПК України та принципу безпосередності, також не встановлено проведення з ним слідчих дій, як то слідчий експеримент, зводини віч на віч або будь – яких інших, які б свідчили про активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Обставин, що обтяжують покарання, судом не встановлено.

З досудової доповіді органу пробації вбачається, що ОСОБА_1 має середній рівень ризику вчинення повторного злочину, як і середній рівень ризику небезпеки для суспільства.

Призначаючи покарання обвинуваченому суд враховує вимоги ст. 65 - 67 КК України, а також позиції та роз`яснення Верховного Суду України.

Статтею 50 КК України передбачено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Згідно роз`яснень п.п.1,3 Постанови Пленуму Верховного суду України № 7 від 24.10.2003 року "Про практику призначення судами кримінального покарання", суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержуватись засад покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання; визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст.12 КК), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).

Відповідно до п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров`я особи” неправомірна поведінка потерпілого може бути визнана обставиною, що зменшує суспільну небезпечність злочину і пом`якшує покарання винного. По даній справі встановлено, що потерпілий був ініціатором виникнення конфлікту, ображав обвинуваченого та його дядька, що викликало особисту неприязнь, тому при призначенні покарання суд враховує неправомірну поведінку потерпілого.

При призначенні покарання ОСОБА_1 суд враховує ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який згідно зі ст. 12 КК України віднесений до категорії тяжкого та особу обвинуваченого, який на час вчинення даного кримінального правопорушення до кримінальної відповідальності притягувався вперше, за місцем проживання станом на березень 2018 року характеризувався позитивно, однак згодом був засуджений за умисний тяжкий злочин зі звільненням від відбування покарання з випробуванням, яке відбув успішно. З вироку Гадяцького районного суду від 07.11.2019 вбачається, що ОСОБА_1 за місцем проживання характеризується посередньо. Суд також враховує позицію потерпілого, який не наполягав на призначенні суворої міри через відшкодування завданої шкоди, однак звертає увагу, що суд не пов`язаний з його позицією при призначенні покарання.

Разом з цим, суд вважає необхідним в даному випадку врахувати роз`яснення п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року № 7 "Про практику призначення судами кримінального покарання", де зазначено, що призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, або перехід до іншого, більш м`якого виду основного покарання, або не призначення обов`язкового додаткового покарання (ст. 69 КК) може мати місце лише за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного. У кожному такому випадку суд зобов`язаний у мотивувальній частині вироку зазначити, які саме обставини справи або дані про особу підсудного він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на пом`якшення покарання, а в резолютивній - послатися на ч. 1 ст. 69 КК. При цьому необхідно враховувати не тільки мету й мотиви, якими керувалась особа при вчиненні злочину, а й її роль серед співучасників, поведінку під час та після вчинення злочинних дій, тощо.

Беручи до уваги конкретні обставини справи, суд вважає за можливе при призначенні покарання застосувати відносно ОСОБА_1 положення ч.1 ст. 69 КК України, врахувавши в якості обставин справи, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину: щире каяття, добровільне відшкодування шкоди потерпілому та неправомірну поведінку потерпілого відносно обвинуваченого та його дядька, який фактично спровокував даний конфлікт. За наведених обставин суд вважає, що ОСОБА_1 слід призначити покарання у вигляді позбавлення волі за ч. 1 ст. 121 КК України із застосуванням ч.1 ст. 69 КК України, нижче від найнижчої межі, яке буде необхідним та достатнім для його виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень для досягнення мети покарання, зазначеної у ст. 50 КК України.

Підстав для обрання міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до набрання вироком суду законної сили суд не вбачає.

Заявлений по справі цивільний позов прокурора в інтересах держави про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину на суму 1750,02 грн. підлягає задоволенню, так як знайшов своє підтвердження в процесі розгляду справи та визнаний обвинуваченим.

Речові докази та процесуальні витрати у справі відсутні.

Керуючись ст.ст. 368, 370, 374 КПК України, суд, -

з а с у д и в:

- ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 121 КК України та призначити покарання з застосуванням ч.1 ст. 69 КК України у вигляді 2 років 6 місяців позбавлення волі.

Цивільний позов прокурора Гадяцького відділу Миргородської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Полтавської обласної клінічної лікарні ім. М.В. Скліфосовського про відшкодування витрат на стаціонарне лікування на суму 1750,02 грн. задовольнити. Стягти з ОСОБА_1 на користь Полтавської обласної клінічної лікарні ім. М.В. Скліфосовського 1750,02 грн.

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Полтавського апеляційного суду протягом 30 днів через Гадяцький районний суд з дня його проголошення, ОСОБА_1 з дня отримання копії вироку.

Головуюча: Л. В. Максименко