Рішення № 97177140, 25.05.2021, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

25 травня 2021 рокуСєвєродонецькСправа № 360/1605/21

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Борзаниця С.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області в особі ліквідаційної комісії про визнання неправомірними дій, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі також - позивач) до Міністерства внутрішніх справ України (далі також - відповідач 1, МВС України), Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області в особі ліквідаційної комісії (далі також - відповідач 2, ГУМВС України в Луганській області), в якій просить:

- визнати неправомірними дії Міністерства внутрішніх справ України щодо безпідставного затягування у прийнятті рішення про призначення та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням йому з 01.11.2019 другої групи інвалідності, що настала у нього внаслідок травми, отриманої під час виконання ним службових обов`язків, пов`язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку;

- зобов`язати Міністерство внутрішніх справ України у місячний строк прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги та надіслати його разом із документами до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області в особі ліквідаційної комісії для видання наказу про виплату йому такої допомоги;

- зобов`язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області в особі ліквідаційної комісії здійснити ОСОБА_1 виплату одноразової грошової допомоги відповідно до дати прийняття Міністерством внутрішніх справ України рішення про її призначення, але не пізніше двох місяців із дня прийняття зазначеного рішення за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом на утримання Міністерства внутрішніх справ України.

В обґрунтування заявлених вимог зазначено, що рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 28.09.2020 у справі № 360/2962/20 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області про визнання неправомірними дій, зобов`язання вчинити певні дії відмовлено.

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 07.12.2020 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 28.09.2020 у справі № 360/2962/20 задоволено частково. Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 28.09.2020 у справі № 360/2962/20 скасовано. Позов ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області про визнання неправомірними дій, зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області щодо належного розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення одноразової грошової допомоги та прийняття рішення відповідно до Порядку №850, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015. Зобов`язано Ліквідаційну комісію Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо призначення одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України від 20.12.1990 №565-ХІІ «Про міліцію» та Порядком №850, як особі з інвалідністю ІІ групи з 01.11.2019, інвалідність якого настала внаслідок травми, отриманої під час виконання ним службових обов`язків, пов`язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку та скласти висновок на призначення одноразової грошової допомоги, який направити до Міністерства внутрішніх справ України. В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області про визнання неправомірними дій, зобов`язання вчинити певні дії відмовлено.

На виконання постанови суду апеляційної інстанції від 07.12.2020 у справі № 360/2962/20 ліквідаційна комісія склала відповідний висновок на призначення позивачу одноразової допомоги і 28.01.2021 за вих.№26 надіслала його до МВС України, про що за вих.№ 9/65 від 24.02.2021 письмово повідомила позивача.

Водночас, позивач також 12.02.2021 надіслав звернення і до МВС України щодо надання відповідної відповіді, а саме: коли і у який термін цей орган з урахуванням висновків суду апеляційної інстанції від 07.12.2020 у справі № 360/2962/20 виплатить одноразову грошову допомогу.

Листом від 17.03.2021 за вих.№ Г-6078/15 МВС України повідомило позивача, що ГУМВС в Луганській області допустила недоліки при поданні до МВС України матеріалів на виплату позивачу одноразової грошової допомоги, але які недоліки, не зазначило.

Оскільки рішення про призначення позивачу одноразової грошової допомоги не прийнято, позивач звернувся до суду з позовом.

Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області в особі ліквідаційної комісії позов не визнало, про що подало відзив на позовну заяву (арк. спр. 33-37).

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначив, що постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 07.12.2020 у справі № 360/2962/20 зобов`язано Ліквідаційну комісію Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо призначення одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України від 20 грудня 1990 року №565-ХІІ «Про міліцію» та Порядком № 850, як особі з інвалідністю ІІ групи з 01 листопада 2019 року, інвалідність якого настала внаслідок травми, отриманої під час виконання ним службових обов`язків, пов`язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку та скласти висновок на призначення одноразової грошової допомоги, який направити до Міністерства внутрішніх справ України.

05.01.2021 на адресу відповідача від позивача надійшла заява про виплату ОГД, яка була належним чином зареєстрована за вх. № Г-18 від 05.01.2021 .

Разом із заявою ОСОБА_1 було надано копії наступних документів: довідки МСЄК серія 12ААА 005777 від 22.10.2019; висновку з огляду МСЄК серія 12 ААБ № 142531 від 15.10.2019; свідоцтва про хворобу № 32 від 02.04.2014; актів про нещасний випадок Н-1 та Н-5; висновку про розслідування нещасного випадку; виписки з акту огляду МСЄК від 30.10.2014 серії 10 ААВ № 613164; копії паспорту та ідентифікаційного коду; банківські реквізити; наказу про звільнення позивача; довідка про взяття позивача на облік як ВПО, усього додатки на 17 аркушах.

На виконання рішення суду від 07.12.2020 у справі № 360/2962/20 відповідачем, а саме: листом ГУМВСУ у Луганській області від 28.01.2021 № ВДЗ/27 заяву від 05.01.2021 ОСОБА_1 та пакет наданих документів на 27 аркушах було спрямовано до МВС України.

Відповідно до пункту 9 Порядку МВС в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 цих Порядку та умов документів приймає рішення про призначення або у випадках, передбачених пунктом 14 цих Порядку та умов, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови.

Листом ДФОП МВС України від 04.03.2021 № 702/15-2021 заяву ОСОБА_1 від 05.01.2021 та пакет документів було повернуто відповідачу, а, відповідно, позивачу було відмовлено у призначенні виплати ОГД.

При цьому ДФОП МВС України зазначив, що у переліку наданих матеріалів в розділі 7 акта від 15.12.2010 за формою Н-5 відсутні медичні документи, які підтверджують втрату потерпілим працездатності та характер отриманих трав, а також пояснення потерпілого та свідків події. Таким чином, працівники ДФОП МВС України зазначили, що розслідування нещасного випадку, який стався з ОСОБА_1 , не відповідає вимогам Порядку, затвердженого наказом МВС України від 27.12.2002 № 1346.

Крім того, працівники ДФОП МВС України зауважили, що виписки з акту огляду МСЄК № 613164, актів Н-5 і Н-1 та висновку розслідування службового розслідування не відповідають вимогам ДСТ 4163-2003.

Відповідачем 2 також зазначено, що пунктом 3.16. «Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах системи МВС України», затвердженого Наказом МВС України 27.12.2002 № 1346, акти розслідування нещасного випадку та акти за формою Н1* (НТ*) разом з матеріалами розслідування підлягають зберіганню в підрозділі протягом 45 років.

Акт № 70 від 15.12.2010 про нещасний випадок з ОСОБА_1 , а також акти форми Н-5 та Н-1 складалися УДАІ УМВС України в Луганській області. Розпорядником матеріалів розслідування нещасного випадку, що стався 03.05.1999 з ОСОБА_1 , є юридична установа публічного права - Управління Державної автомобільної служби Головного управління МВС України у Луганській області та сам позивач.

Згідно з пунктом 10 Порядку, грошова допомога виплачується в порядку черговості відповідно до дати прийняття МВС рішення про її призначення, але не пізніше двох місяців із дня прийняття зазначеного рішення в межах та за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом на утримання МВС.

Згідно з пунктом 11 Порядку, виплата грошової допомоги проводиться шляхом перерахування органом внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, суми виплати на рахунок, відкритий особою, якій призначається грошова допомога, в установі банку або через касу органу внутрішніх справ.

Таким чином, у зв`язку з відсутністю рішення МВС України щодо призначення виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 (п. 8 Порядку), у ГУМВС України у Луганській області відсутній обов`язок виплати зазначеної одноразової грошової допомоги, а вимоги в цій частині вважають передчасними, а тому задоволенню не піддягають.

Просить у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ГУМВСУ у Луганській області в особі ліквідаційної комісії відмовити у повному обсягу.

Міністерство внутрішніх справ України позов не визнало, про що подало відзив на позовну заяву (арк. спр. 64-66).

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначив, що частиною 6 статті 23 Закону У країни «Про міліцію» встановлено, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов`язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, у разі встановлення інвалідності І групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров`я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.

Відповідно до статті 23 Закону України «Про міліцію» Кабінет Міністрів України постановою № 850 від 21.10.2015 затвердив Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції (далі - Порядок № 850).

Згідно із пунктом 1 Порядку № 850 ці Порядок та умови визначають механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги (далі - грошова допомога) у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції.

Відповідно до підпункту 2 пункту 3 Порядку № 850 грошова допомога призначається і виплачується у разі установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов`язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ.

Пунктом 4 Порядку № 850 встановлено, що якщо протягом двох років працівникові міліції після первинного встановлення інвалідності із втратою працездатності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно із рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає йому право на отримання грошової допомоги в більшому розмірі, виплата проводиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Тобто, виплату одноразової грошової допомоги при повторних оглядах МСЕК обмежено законодавцем терміном 2 роки.

Як вбачається з матеріалів позову у 2015 році за результатами первинного обстеження МСЕК позивачу було встановлено III групу інвалідності.

За результатами повторного обстеження МСЕК позивачу 01.11.2019 встановлено II групу інвалідності.

Оскільки після первинного огляду МСЕК (2015 рік) до повторного огляду МСЕК (2019 рік) пройшло більше 2 років, тому правових підстав для призначення позивачу одноразової грошової допомоги відповідно до постанови № 850 від 21.10.2015 - немає.

Такої ж правової позиції притримується і Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 10.12.2020 у справі № 696/575/17 (провадження №К/9901 /18206/18).

За результатами розгляду Сектором Державного нагляду за охороною праці МВС України долучених до матеріалів копій актів від 15.12.2010 за формами Н-5* та Н-1 № 70 щодо розслідування нещасного випадку, що стався з ОСОБА_1 03.05.1999, повідомлено наступне.

У переліку матеріалів, зазначених в розділі 7 акта від 15.12.2010 за формою Н-5* відсутні медичні документи, які підтверджують втрату потерпілим працездатності та характер отриманих травм, а також пояснення потерпілого та свідків події.

Так відповідно до п. 3.12. Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах системи МВС України, затвердженого наказом МВС України від 27.12.2002 № 1346, до першого примірника акта розслідування нещасного випадку (у тому числі поранення) за формою Н-5* (далі - акт розслідування нещасного випадку) долучаються: акт за формою Н-1* (НТ*), пояснення свідків, потерпілого, витяги з нормативних документів, схеми, фотографії та інші документи, що характеризують місце події (робоче місце), стан технічних засобів (транспорту, устаткування, апаратури тощо), діагноз травми, медичний висновок щодо втрати здоров`я потерпілим у результаті нещасного випадку (у тому числі поранення), а в разі необхідності - також висновок щодо наявності в його організмі алкоголю, отруйних чи наркотичних речовин.

Зазначене дає підстави зробити висновок, що розслідування нещасного випадку, який стався з ОСОБА_1 03.05.1999, не відповідає вимогам Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах системи МВС України, затвердженого наказом МВС України від 27.12.2002 № 1346, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 31.01.2003 за №83/7404.

Як зазначено вище, саме лише подання Позивачем передбачених пунктом 7 Порядку документів, не свідчить про наявність в нього безумовного права на отримання одноразової грошової допомоги. В компетенції МВС України є аналіз та дослідження змісту таких документів. У разі виявлення невідповідності таких документів встановленій формі, а також суперечності чи неповноти наявної в них інформації щодо обставин отримання особою травми, каліцтва чи захворювання, ця обставина виключає можливість прийняття МВС України будь-якого з рішень, чи то про виплату одноразової грошової допомоги чи про відмову у виплаті такої.

Таким чином, МВС України, приймаючи рішення про повернення матеріалів до ГУМВС України в Луганській області щодо призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , діяло на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Згідно з пунктом 4 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № 11(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Аналіз норм Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади за даних обставин.

Враховуючи наведене, суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Аналогічна позиція викладена в постанові Пленуму Верховного суду України №13 від 24.10.2008, постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17.04.2020 у справі № №822/736/17 (провадження №К/9901/22451/18), постанові ВСУ від 18 березня 2014 у справі № 21-11а14, постанові ВАСУ від 28.07.2015 у справі № К/800/34016/14, відповідно до яких суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які не належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

За таких обставин, з огляду на те, що МВС України наділений дискреційними повноваженнями з питань призначення та виплати одноразової грошової допомоги або прийняття рішення про відмову у їх видачі, то суд не вправі перебирати на себе функції вказаного суб`єкта владних повноважень.

Вважають позовну вимогу щодо зобов`язання МВС України прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу необґрунтованою.

Просить у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.

Ухвалою суду від 02.04.2021 відкрито провадження у справі та вирішено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Сторони в судове засідання не прибули, про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином, просили розглянути справи за відсутності сторін (арк. спр. 89-91, 61).

Відповідно до частини дев`ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Оскільки сторони про час, дату та місце судового розгляду повідомлені належним чином, відсутня потреба заслухати свідка чи експерта, суд вважає за можливе розглянути справу у письмовому провадженні на підставі наявних у ній доказів.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 КАС України, судом встановлені такі обставини справи.

Відповідно до свідоцтва про хворобу № 32, виданого 02.04.2014 Військово-лікарською комісією ГУ МВС України в Луганській області, ОСОБА_1 , 1973 р.н., підполковник міліції, начальник відділу управління ГУ МВС України у Луганській області, отримав захворювання, пов`язане з виконанням службових обов`язків (арк. спр. 41).

Висновками акту про нещасний випадок №70 від 15.12.2010 та акту розслідування нещасного випадку форми Н-5 від 15.12.2010 підтверджується настання нещасного випадку з ОСОБА_1 у період проходження служби при виконанні службових обов`язків, пов`язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку, громадської безпеки, у боротьбі із злочинністю (арк. спр. 44-45, 46).

Виписка з акту огляду Медико-соціальної експертної комісії від 30.10.2014 до довідки серії 10 АВВ №613164 свідчить, що позивачу з 30.10.2014 встановлено ІIІ групу інвалідності, причина інвалідності: травма голови у 1999 році, пов`язана з виконанням службових обов`язків (арк. спр. 42).

Згідно виписки з акту огляду Медико-соціальної експертної комісії від 15.10.2019 №142531, позивачу з 01.11.2019 встановлено ІI групу інвалідності, причина інвалідності: травма голови у 1999 році, пов`язана з виконанням службових обов`язків; висновок про умови та характер праці: життєдіяльність значно обмежена (арк. спр. 40).

У довідці про результати визначення у застрахованої особи ступеню втрати професійної працездатності у відсотках Медико-соціальної експертної комісії від 22.10.2019 серії 12 ААА № 005777 зазначено, що позивач має ступінь втрати професійної працездатності у відсотках: повторно по страховці 70% по свідоцтву про хворобу № 32 від 02.04.2014 згідно постанови КМУ №850 від 21.05.2015, первинно у 2014 році (30%), причина втрати професійної працездатності: травма голови у 1999 році, пов`язана з виконанням службових обов`язків (арк. спр. 39).

Згідно з довідкою ЛК ГУ МВС України у Луганській області від 17.03.2020 № 255/111/22-2020 ОСОБА_1 була нарахована та виплачена одноразова грошова допомога при визначенні ІІІ групи інвалідності, що настала внаслідок травми, отриманої при виконанні службових обов`язків, забезпечення їх проведення, в розмірі 62208,00 грн. згідно платіжного доручення від 29.01.2015 № 90 (арк. спр. 48).

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 07.12.2020 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 28.09.2020 у справі № 360/2962/20 задоволено частково. Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 28.09.2020 у справі № 360/2962/20 скасовано. Позов ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області про визнання неправомірними дій, зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області щодо належного розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення одноразової грошової допомоги та прийняття рішення відповідно до Порядку №850, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015. Зобов`язано Ліквідаційну комісію Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо призначення одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України від 20.12.1990 №565-ХІІ «Про міліцію» та Порядком №850, як особі з інвалідністю ІІ групи з 01.11.2019, інвалідність якого настала внаслідок травми, отриманої під час виконання ним службових обов`язків, пов`язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку та скласти висновок на призначення одноразової грошової допомоги, який направити до Міністерства внутрішніх справ України. В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області про визнання неправомірними дій, зобов`язання вчинити певні дії відмовлено (арк. спр. 20-24, 25-29).

05.01.2021 на адресу ГУМВС України у Луганській області в особі ліквідаційної комісії від позивача надійшла заява про виплату одноразової грошової допомоги, яка зареєстрована за вх. № Г-18 від 05.01.2021 (арк. спр. 38).

До заяви були надані копії наступних документів: довідки МСЄК серія 12ААА 005777 від 22.10.2019; висновку з огляду МСЄК серія 12 ААБ № 142531 від 15.10.2019; свідоцтва про хворобу № 32 від 02.04.2014; актів про нещасний випадок Н-1 та Н-5; висновку про розслідування нещасного випадку; виписки з акту огляду МСЄК від 30.10.2014 серії 10 ААВ № 613164; копії паспорту та ідентифікаційного коду; банківські реквізити; наказу про звільнення позивача; довідка про взяття позивача на облік як ВПО (арк. спр. 39-42, 44-47).

ГУМВС України у Луганській області в особі ліквідаційної комісії склав висновок про призначення одноразової допомоги працівнику міліції в разі поранення або встановлення інвалідності згідно з Законом України від 20.12.1990 № 565-ХІІ «Про міліцію» відносно ОСОБА_1 (арк. спр. 43).

28.01.2021 за вих.№26 ГУМВС України у Луганській області в особі ліквідаційної комісії надіслала до МВС України матеріали на призначення одноразової грошової допомоги на виконання постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 07.12.2020 у справі № 360/2962/20 на ім`я ОСОБА_1 (арк. спр. 49).

12.02.2021 позивач звернувся до МВС України із заявою щодо повідомлення результатів розгляду МВС України документів щодо виплати одноразової грошової допомоги (арк. спр. 5).

Листом від 17.03.2021 за вих.№ Г-6078/15 МВС України повідомило позивача, що за результатом розгляду матеріалів щодо призначення ОСОБА_1 одноразової допомоги було виявлено ряд недоліків, у зв`язку з чим їх було повернуто на доопрацювання до ліквідаційної комісії ГУМВС в Луганській області (арк. спр. 6).

Листом ДФОП МВС України від 04.03.2021 № 8702/15-2021 заяву ОСОБА_1 від 05.01.2021 та пакет документів було повернуто відповідачу. МВС України виявлено ряд недоліків, наявність яких унеможливлює прийняття рішення за надісланими матеріалами, оскільки вони не відповідають вимогам законодавства (арк. спр. 50).

За результатами розгляду Сектором Державного нагляду за охороною праці МВС України долучених до матеріалів копій актів від 15.12.2010 за формами Н-5* та Н-1 № 70 щодо розслідування нещасного випадку, що стався з ОСОБА_1 03.05.1999, повідомлено таке. У переліку матеріалів, зазначених в розділі 7 акта від 15.12.2010 за формою Н-5* відсутні медичні документи, які підтверджують втрату потерпілим працездатності та характер отриманих травм, а також пояснення потерпілого та свідків події. Зазначене дає підстави зробити висновок, що розслідування нещасного випадку, який стався з ОСОБА_1 03.05.1999, не відповідає вимогам Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах системи МВС України, затвердженого наказом МВС України від 27.12.2002 № 1346, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 31.01.2003 за № 83/7404. Крім того, в надісланих матеріалах не дотримано вимоги пункту 4 Порядку № 850. Засвідчення копій свідоцтва про хворобу, виписки з акта огляду МСЕК № 613164, актів форми Н-5* і Н-1 та висновку службового розслідування не відповідає вимогам, визначеним Національним стандартам України «Державна уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів ДСТУ 4163-2003.

Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

07 листопада 2015 року набрав чинності Закон України «Про Національну поліцію» № 580-VIII.

До набрання чинності вказаним Законом порядок виплати одноразової грошової допомоги було врегульовано нормами статті 23 Закону України «Про міліцію» № 565-XII (далі - Закон №565-XII) та Порядком та умовами призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850.

Відповідно до статті 23 Закону № 565-XII у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов`язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров`я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.

На виконання вимог зазначеної статті, постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850 затверджено Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції (далі - Порядок № 850).

Відповідно до пункту 3 Порядку № 850 грошова допомога призначається і виплачується у разі, зокрема, установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов`язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи.

Днем виникнення права на отримання грошової допомоги у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії (пункт 2 Порядку № 850).

Порядком № 850 визначено, що працівник міліції, якому призначається грошова допомога у разі встановлення інвалідності чи часткової втрати працездатності без установлення інвалідності, подає за місцем служби такі документи: заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги у зв`язку з установленням інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності за формою згідно з додатком до цих Порядку та умов; довідку медико-соціальної експертної комісії про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках).

Керівник органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, подає МВС в 15-денний строк з дня реєстрації документи, зазначені в пунктах 6 або 7 Порядку № 850, висновок щодо виплати грошової допомоги.

Міністерство внутрішніх справ України в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 Порядку № 850 документів приймає рішення про призначення або у випадках, передбачених пунктом 14 Порядку № 850, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови (пункт 9 Порядку № 850).

Відповідно до пункту 4 Порядку № 850 якщо протягом двох років працівникові міліції після первинного встановлення інвалідності із втратою працездатності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає йому право на отримання грошової допомоги в більшому розмірі, виплата проводиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Згідно з пунктом 5 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIII (набрав чинності 07 листопада 2015 року) визнано таким, що втратив чинність Закон України «Про міліцію».

Разом з тим, за змістом пункту 15 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIII право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Закону України «Про міліцію», зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 580-VIII.

Таким чином, за позивачем зберігається право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України «Про міліцію», відповідно до Порядку № 850, який діяв до набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію», виходячи з положень якого обов`язок з прийняття рішення про призначення чи відмову в призначенні грошової допомоги покладено у цій справі на МВС України.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, в постановах від 30 січня 2018 року у справі № 822/1579/17, від 13 лютого 2018 року у справах № 808/1866/16 та № 806/845/16, від 18 жовтня у справі № 369/13187/17, від 27 березня 2020 року у справі № 804/3064/17, від 30 березня 2020 року у справі № 711/493/17, від 15 квітня 2020 року у справі №806/3247/18.

З огляду на наведене, Законом України «Про міліцію» не встановлено обмежень щодо виплати одноразової грошової допомоги, які передбачені пунктом 4 Порядку № 850. Вказана норма Порядку № 850 не позбавляє позивача права на отримання одноразової грошової допомоги, а лише встановлює обмеження у розмірі проведення виплати нарахованої суми грошової допомоги в залежності від часу повторного встановлення інвалідності із втратою працездатності після первинного встановлення втрати працездатності. Так само цей пункт Порядку не містить жодних застережень щодо неможливості проведення виплати грошової допомоги у разі встановлення особі після спливу дворічного терміну іншої групи інвалідності чи більшого відсотку втрати працездатності.

Відтак, вичерпний перелік випадків, за яких особі може бути відмовлено у призначенні грошової допомоги, визначено у пункті 14 Порядку № 850, і підстави, з якої виходив відповідач 1, відмовляючи у призначенні одноразової грошової допомоги, вказана норма не містить.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, в постановах від 13 лютого 2018 року у справі № 808/1866/16, від 01 серпня 2018 року у справі № 750/5060/17, від 18 жовтня 2018 року у справі № 369/13187/17, від 28 березня 2019 року у справі № 296/10138/16-а, від 24 жовтня 2019 року у справі №817/713/16 та від 13 лютого 2020 року у справі № 822/1136/17.

Аналіз положень пунктів 7, 8, 9 Порядку № 850 свідчить, що у МВС України виникає обов`язок прийняти рішення про призначення або відмову в призначенні позивачу одноразової грошової допомоги після надходження до нього виcновку на призначення одноразової грошової допомоги за результатами розгляду заяви та відповідних документів позивача.

За встановлених обставин відповідач 1 - МВС України не виконав свого обов`язку та не прийняв в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 Порядку № 850 документів рішення про призначення грошової допомоги і не надіслав його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги.

Щодо зобов`язання Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області в особі ліквідаційної комісії здійснити ОСОБА_1 виплату одноразової грошової допомоги відповідно до дати прийняття Міністерством внутрішніх справ України рішення про її призначення, але не пізніше двох місяців із дня прийняття зазначеного рішення за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом на утримання Міністерства внутрішніх справ України, суд вважає ці вимоги передчасними, оскільки зазначеним подіям передує стадія прийняття Міністерством внутрішніх справ України рішення про призначення одноразової грошової допомоги та надсилання його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги.

Проте, таке рішення відповідачем 1 не приймалося та до відповідача 2 не надсилалося, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (№ 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і у справі Стреч проти Сполучного Королівства («Stretch v. the United Kingdom,» № 44277/98, п. 37).

У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності». Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність («Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany», № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02, п. 74).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; п. 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; п. 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; п. 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Ruiz Torija v. Spain», № 18390/91; п. 29).

Крім того, у пункті 80 рішення у справі «Перес проти Франції» («Perez v. France», № 47287/99) ЄСПЛ зазначив, що гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції право на справедливий судовий розгляд включає право сторін, що беруть участь у справі, представляти будь-які зауваження, які вони вважають доречними до їхньої справи. Оскільки метою Конвенції є забезпечення не теоретичних чи ілюзорних прав, а прав фактичних і ефективних («Artico v. Italy», № 6694/74, п 33), це право можна вважати ефективним тільки в тому випадку, якщо зауваження були дійсно «заслухані», тобто належним чином враховані судом, який розглядає справу. Отже, дія статті 6 Конвенції полягає в тому, щоб, серед іншого, зобов`язати суд провести належний розгляд зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами у справі, неупереджено вирішуючи питання про їх належності до справи («Van de Hurk v. Netherlands» № 16034/90, п. 59).

Також у пункті 71 рішення у справі «Пелекі проти Греції» («Peleki v. Greece», № 69291/12) ЄСПЛ нагадав, що внутрішнє рішення суду може бути визначене як «довільне» з точки зору порушення справедливого судового розгляду лише в тому випадку, якщо воно позбавлене міркувань або якщо це міркування ґрунтується на явній помилці факту чи закону, допущеної національним судом, що призводить до «заперечення справедливості» («Moreira Ferreira v. Portugal» (no 2), № 19867/12, п. 85). З цього також випливає, що зобов`язання судових органів мотивувати свої рішення передбачає, що сторона судового розгляду може очікувати конкретної та чіткої відповіді на аргументи, що є визначальними для результату судового провадження.

Частинами першою та другою статті 245 КАС України визначено, що при вирішенні справи по суті, суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно частини четвертої статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Обираючи спосіб захисту порушеного права позивача у спірних відносинах, суд виходить з того, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, а практичне застосування ефективного механізму захисту для адміністративного суду є обов`язковим, оскільки протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивача є визнання протиправною бездіяльності Міністерства внутрішніх справ України щодо належного розгляду висновку ГУМВС України у Луганській області в особі ліквідаційної комісії про призначення одноразової допомоги працівнику міліції в разі поранення або встановлення інвалідності згідно з Законом України від 20.12.1990 № 565-ХІІ «Про міліцію» відносно ОСОБА_1 та прийняття рішення відповідно до Порядку №850, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року; зобов`язання МВС України у місячний строк прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги та надіслати його разом із документами до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області в особі ліквідаційної комісії для видання наказу про виплату йому такої допомоги.

В іншій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Суд також зауважує про неможливість застосування до правовідносин цієї справи висновків Верховного Суду, викладених в постанові від 10.12.2020 року у справі №696/575/17, оскільки за спірних правовідносин суд виходить з принципу верховенства закону над підзаконними актами, які не повинні суперечити нормам самого закону. Як вже було зазначено, норми закону не містять часових обмежень щодо отримання відповідних виплат, які містяться в підзаконному нормативному акті - Порядку № 850.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та оцінка яких має безпосередній вплив на прийняття судом рішення в цій справі.

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

За встановлених в цій справі обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, оскільки в межах даної адміністративної справи основні (суттєві) аргументи позовної заяви є обґрунтованими, а відповідач 1 як суб`єкт владних повноважень, на якого частиною другою статті 77 КАС України покладений обов`язок щодо доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності, не довів суду правомірність своїх дій, тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно норм КАС України по даній справі підлягали оплаті судові витрати за позовні вимоги немайнового характеру у сумі 908,00 грн.

Позивач звільнений від сплати судового збору згідно з пунктом 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Оскільки у даній справі позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а згідно з частиною першою статті 139 КАС України судові витрати підлягали оплаті, судовий збір належить стягнути у розмірі 908,00 грн з відповідача 1 за рахунок бюджетних асигнувань.

Керуючись статями 2, 19, 22, 25, 72-77, 90, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстроване місце мешкання: АДРЕСА_1 ) до Міністерства внутрішніх справ України (ідентифікаційний код 00032684, місцезнаходження: 01024, м. Київ, вул. Академіка Богомольця, буд. 10), Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області в особі ліквідаційної комісії (ідентифікаційний код 08592129, місцезнаходження: 93404, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Партизанська, буд. 16) про о визнання неправомірними дій, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Міністерства внутрішніх справ України щодо належного розгляду висновку ГУМВС України у Луганській області в особі ліквідаційної комісії про призначення одноразової допомоги працівнику міліції в разі поранення або встановлення інвалідності згідно з Законом України від 20.12.1990 № 565-ХІІ «Про міліцію» відносно ОСОБА_1 та прийняття рішення відповідно до Порядку №850, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року.

Зобов`язати Міністерство внутрішніх справ України у місячний строк прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням йому з 01.11.2019 другої групи інвалідності, що настала у нього внаслідок травми, отриманої під час виконання ним службових обов`язків, пов`язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку, та надіслати його разом із документами до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області в особі ліквідаційної комісії для видання наказу про виплату йому такої допомоги.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства внутрішніх справ України до Державного бюджету України судовий збір в сумі 908,00 грн (дев`ятсот вісім грн 00 коп.).

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Борзаниця