Рішення № 97177136, 25.05.2021, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

25 травня 2021 рокуСєвєродонецькСправа № 360/1638/21

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Кисельова Є.О., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м.Лисичанську Луганської області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до управління Пенсійного фонду України в м.Лисичанську Луганської області (далі - відповідач, УПФУ в м. Лисичанську Луганської області), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії за віком за минулий період з 09.12.2019 по 30.09.2020 в загальній сумі 36392,77 грн.;

- стягнути з відповідача на користь заборгованість по пенсії за минулий період з 09.12.2019 по 30.09.202 в загальній сумі 36392,77 грн. з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

- стягнути з відповідача па користь моральну шкоду в розмірі 20 000.00 гривень.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що отримує пенсію за віком на пільгових умовах. При призначенні пенсії не було враховано стаж за період з 04.08.1989 по 31.03.1995. Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 25.02.2020 по справі № 360/405/20, яке набрало законної сили, було визнано протиправною бездіяльність відповідача та зобов`язано здійснити перерахунок пенсії за віком на пільгових умовах з врахуванням висновків, викладених у судовому рішенні за заявою від 09.12.2019. Листом відповідача від 16.01.2021 було повідомлено, що рішення суду № 360/405/20 виконано, розмір пенсії був перерахований відповідно до вимог, зазначених у рішенні суду. Розмір пенсії з 09.12.2019 склав 9025,84 грн. Пенсія за період з 09.12.2019 по 30.09.2020 нарахована, однак не виплачена.

Позивач вважає бездіяльність відповідача протиправною та такою, що порушує його права на належний соціальний захист.

12.05.2021 від представника відповідача за вхідним реєстраційним номером 16566/2021 до відділу діловодства та обліку звернень громадян (канцелярію) суду було надано відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив залишити без задоволення у зв`язку із необґрунтованістю (арк.спр.38-40).

13.05.2021 від представника позивача до канцелярії суду надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої наполягав на задоволенні позовних вимог в повному обсязі (арк.спр.84-89).

Позивач та представник позивача в судове засідання не прибули, про дату, час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином, просили розглянути справу без їхньої участі (арк.спр.101).

Представник відповідача в судове засідання не прибув, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином (арк.спр.99).

Відповідно до частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи вимоги частини 9 статті КАС України, суд вважає за можливе розглянути справу в письмовому провадженні.

Судом по справі було вчинено такі процесуальні дії:

- ухвалою суду від 13.04.2021 прийнято позовну заяву до розгляду після усунення її недоліків та відкрито провадження у справі, вирішено подальший розгляд здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін (арк.спр.28-29).

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-77, 90 КАС України, суд дійшов наступного.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 є пенсіонером за віком з 14.03.2018, про що свідчить відповідний протокол від 23.03.2018 № 625 (арк.спр.8-9,10).

Відповідно до інформації зазначеної у довідці від 20.03.2018 № 0000491665, ОСОБА_1 , є внутрішньо переміщеною особою з тимчасово окупованої території та районів проведення антитерористичної операції, тимчасова адреса місця проживання позивача: АДРЕСА_2 (арк.спр.11).

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 25.02.2020 по справі № 360/405/20 позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області про визнання дії протиправними, зобов`язання вчинити певні дії - задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області щодо відмови ОСОБА_1 в перерахунку пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1. Зобов`язано Управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 04.08.1989 по 13.08.1989 та 21.11.1989 по 31.03.1995 в Шахті «Харківська» ВО «Свердловантрацит». Зобов`язано Управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області здійснити ОСОБА_1 перерахунок пенсії за віком на пільгових умовах з урахуванням висновків, викладених у судовому рішенні, за заявою від 09.12.2019 (арк.спр.12-16).

Згідно відзиву на позовну заяву, що заборгованість згідно рішення суду від 25.02.2020 за період з 09.12.2020 по 30.09.2020 складає 36392,77 грн. (арк.спр.38-40).

Відповідно до довідки № 2101 про розмір пенсії ОСОБА_1 за період з 09.12.2019 по 30.09.2020 загальний розмір невиплаченої пенсії складає 36392,76 грн. (арк.спр.80).

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

До даних правовідносин необхідно застосувати норми Конституції України, Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV) та Закону України від 20.10.2014 № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (далі - Закон № 1706-VII).

Так, у наведених нижче положеннях Конституції України закріплено основи соціальної спрямованості держави:

Стаття 1. Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Стаття 3. Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. […]

Стаття 19. [...] Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 46. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Стаття 92. Виключно законами України визначаються: […] 6. основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення […].

Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи міститься у ст. 1 Закону № 1706-VII, який набрав чинності 22 листопада 2014 року.

Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка:

- перебуває на території України на законних підставах;

- має право на постійне проживання в Україні;

- була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.

Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо.

Таким чином, статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-IV.

Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Частиною 3 ст. 4 Закону № 1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Враховуючи те, що відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 1058-IV умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.

Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Статтею 46 Закону № 1058-IV передбачено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми не отриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивачу нараховувалась, але не виплачувалась пенсія за період з 09.12.2019 по 30.09.2020 у розмірі 36392,77 грн. (арк.спр.80).

Посилання представника відповідача відносно того, що позивач фактично просить суд зобов`язати управління виконати судове рішення по справі № 360/405/20 від 25.02.2020 по справі № 360/405/20 суд вважає незмістовним, з огляду на наступне.

Предметом розгляду адміністративної справи № 360/405/20 є визнання протиправної бездіяльності УПФУ в м. Лисичанську Луганської області щодо нездійснення перерахунку пенсії ОСОБА_1 згідно його заяви від 09.12.2019, шляхом зарахування до його пільгового стажу спірних періодів роботи (арк.спр.12-16).

У свою чергу, предметом розгляду даної адміністративної справи є визнання протиправної бездіяльності відповідача щодо невиплати нарахованої пенсії за період з 09.12.2019 по 30.09.2020 та зобов`язання вчинити певні дії.

Суд звертає увагу відповідача, що державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішення у Луганській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) було прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження від 27.04.2021 ВП № 63988727 за виконавчим листом № 360/405/20 від 21.09.2020 (арк.спр.83).

Таким чином, суд приходить до висновку, що правовідносини, які складають підстави та предмет розгляду адміністративних справ № 360/405/20 та 360/1638/21 не є подібними, відтак жодних доказів відносно того, що ОСОБА_1 не отримував пенсію за період з 09.12.2019 по 30.09.2020 у розмірі 36392,77 грн. з власної вини відповідачем не надано, а судом не встановлено.

Враховуючи те, що не виплата пенсії позивачу за період з 09.12.2019 по 30.09.2020, відбулась не з вини пенсіонера та без прийняття обґрунтованого рішення у розумінні положень Закону № 1058-IV, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на виплату йому пенсії за віком за минулий час без обмежень будь-яким строком.

Відповідно до статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеними у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Оскільки Україна, як правова держава, гарантує своїм громадянам право на соціальний захист, яке реалізується в тому числі і у щомісячному отриманні пенсіонерами належної їм пенсії, тому заборгованість, що утворилась не з вини пенсіонера повинна бути йому сплачена.

Враховуючи, що позивачу не виплачувалась пенсія за період з 09.12.2019 по 30.09.2020 в розмірі 36392,76 грн., проте, станом на час розгляду та вирішення даної справи відповідачем не надано доказів здійснення виплати заборгованості з пенсії, суд дійшов висновку про те, що відповідач допустив в даному випадку протиправну бездіяльність, чим порушив права позивача.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Пунктом 54 рішення Європейського суду з прав людини по справі "Пічкур проти України" зазначено про порушення статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі "Ілашку та інші проти Молдови та Росії", Європейський суд з прав людини визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем Молдавської Республіки Придністров`я (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов`язання за ст. 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Як зазначено в п. 333 цього рішення: "Суд вважає, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації, держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Воно повинно усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією".

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав для невиплати позивачу заборгованості з пенсії за період з 09.12.2019 по 30.09.2020 в розмірі 36392,76 грн.

Разом з цим, враховуючи вищевикладене та висновки суду про протиправну бездіяльність відповідача щодо невиплати заборгованості з пенсії позивачу, суд, з метою відновлення порушених її прав, вважає за необхідне стягнути з УПФУ в м. Лисичанську Луганської області заборгованість із виплати пенсії за період з 09.12.2019 по 30.09.2020 в розмірі 36392,76 грн. позивачу.

Оскільки судом встановлено відсутність підстав для не виплати пенсії позивачу за спірний період, таким чином заборгованість має бути виплачена без відтермінування на невизначений час, відтак позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Що стосується зави про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Положення статті 382 КАС України не є імперативними, тобто, передбачають право суду діяти на власний розсуд в залежності від обставин справи. Суд вважає, що за своїм змістом такі заходи контролю за виконанням судового рішення є додатковим засобом для спонукання суб`єкта владних повноважень до вчинення дій з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази, що відповідач буде ухилятися від виконання рішення суду у визначений чинним законодавством спосіб.

За таких обставин відсутня необхідність застосування положень статті 382 КАС України.

Щодо вимоги позивача стосовно зобов`язання відповідача нарахувати на виплатити позивачу компенсацію втрати частини пенсії, у зв`язку з порушенням строків її виплати, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 2 Закону № 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (стаття 3 Закону № 2050-III).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4 Закону № 2050-III).

Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 46 Закону № 1058-IV, статтею 2 Закону № 2050-ІІІ компенсації є порушення органом Пенсійного фонду встановлених строків виплати нарахованої пенсії. При цьому компенсація за порушення строків виплати доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

З урахуванням вищенаведеного, суд дійшов до висновку про передчасність вимоги позивача про стягнення з відповідача компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, оскільки відповідно до ст.4 Закону № 2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Враховуючи відсутність підстав вважати, що право на отримання компенсації при відновленні виплати пенсії буде порушене відповідачем, задоволення позову цій частині буде свідчити про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам, тому в задоволенні вказаних вимог слід відмовити.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 18.09.2018 у справі № 522/535/17.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 20000,00 грн, суд зазначає таке.

Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно із частиною першою статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.

Відповідно до частини першої статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно із пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" позивач повинен зазначити у чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно, з яких міркувань він виходить, визначаючи розмір моральної шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Пунктом 5 цієї постанови визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

В обґрунтування підстав та розміру моральної шкоди позивач зазначив, що відповідач свідомо своїми неправомірними діями та бездіяльністю порушив законодавство України та заподіяв позивачу моральні страждання такі як: страждання і приниження, біль, муки, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Відтак, крім стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по пенсії останній вважає за необхідне відшкодувати йому моральну шкоду в розмірі 20000,00 грн. У даному випадку моральна шкода була завдана УПФУ в м. Лисичанську Луганської області, яка виразилася у тому, що на час звернення до суду з даним позовом заборгованість по виплаті пенсії за період з 09.12.2019 по 30.09.2020 в сумі 36392,77 грн позивачу не виплачена в повному обсязі відповідно. Це, в свою чергу, викликало у позивача постійне почуття занепокоєння за майбутній день, страху за своє здоров`я та розчарування, втрату надії на справедливість.

Крім того, у зв`язку з протиправним рішенням відповідача позивач повинен був звертатися за юридичною допомогою, проходити процедуру оскарження бездіяльності суб`єкта владних повноважень та почуття невизначеності додавало позивачу ще більших моральних страждань.

При цьому, позивача вважає, не обов`язковим надання паперових доказів у вигляді медичних довідок про погіршення стану здоров`я та фізичний стан позивача, оскільки в першу чергу, суд при винесенні рішення повинен керуватися своїм внутрішнім переконанням не позбавленим принципів лояльності.

Таким чином, до матеріалів справи позивачем не надано жодних доказів на підтвердження факту заподіяння моральної шкоди, моральних або фізичних страждань внаслідок протиправної поведінки відповідача, не зазначено, з яких міркувань вона виходила, визначаючи розмір шкоди та якими доказами це підтверджується.

Отже, суд вважає, що сам факт визнання протиправної бездіяльності УПФУ в м. Лисичанську Луганської області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії за період з 09.12.2019 по 30.09.2020 у розмірі 36392,76 грн не є безумовною і достатньою підставою для стягнення з нього моральної шкоди.

У кожному випадку позивач повинен обґрунтувати заподіяння йому такої шкоди, зокрема пояснити, в чому конкретно проявилося порушення його нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, що саме спричинило йому моральні страждання і в чому проявляється їхній взаємозв`язок з протиправними діями відповідача.

Враховуючи всі доводи, які наведені у позовній заяві, й беручи до уваги особливе світосприйняття кожної людини у випадку порушення її прав суб`єктом владних повноважень, суд зазначає, що наведених позивачем доводів за обставин цієї справи не достатньо для стягнення на його користь моральної шкоди, оскільки позивач не подав жодних доказів на підтвердження моральної шкоди, а із позовної заяви не вбачається, чому саме позивач обрахував свою моральну шкоду у розмірі по 2000,00 грн за кожний місяць незаконних рішень, бездіяльності та дій, починаючи з грудня 2019 року по жовтень 2020 року у загальному розмірі 20000,00 грн, а не в іншому розмірі.

З огляду на обставини справи, аргументи і доводи учасників справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача коштів на відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Приписами ч. 1 ст. 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Судом встановлено, що при зверненні до Луганського окружного адміністративного суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн., про що свідчить відповідна квитанція № 0.0.2078841667.1 від 07.04.2021 (арк.спр.26).

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.

Враховуючи, що позовні вимоги задоволені, позивачу необхідно відшкодувати 454,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 263, 295, 371, п.15.5 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до управління Пенсійного фонду України в м.Лисичанську Луганської області (код ЄДРПОУ: 21792407, місцезнаходження: Луганська обл., місто Лисичанськ, вул. ім. В.Сосюри, буд. 347) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в м.Лисичанську Луганської області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії за період з 09.12.2019 по 30.09.2020 у розмірі 36392,76 грн. (тридцять шість тисяч триста дев`яносто дві гривні 76 копійок).

Стягнути з управління Пенсійного фонду України в м.Лисичанську Луганської області на користь ОСОБА_1 заборгованість із виплати пенсії за період з 09.12.2019 по 30.09.2020 в розмірі 36392,76 грн. (тридцять шість тисяч триста дев`яносто дві гривні 76 копійок).

Рішення суду звернути до негайного виконання у межах виплати ОСОБА_1 пенсії за один місяць.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань управління Пенсійного фонду України в м.Лисичанську Луганської області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 454 (чотириста п`ятдесят чотири) гривні 00 коп.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Є.О. Кисельова