Ухвала суду № 97161776, 13.05.2021, Пересипський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Суворовський районний суд м. Одеси)

Справа №523/15383/19

Провадження №1-кп/523/517/21

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.05.2021 Суворовський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Лупенка А.В.,

за участю секретаря - Заболотної Л.І.,

прокурора - Фомічова Ф.Ф.,

захисника обвинуваченого - адвоката Фоменко Є.М.,

в присутності обвинуваченого - ОСОБА_1 ,

розглянувши в підготовчому судовому засіданні в залі суду обвинувальний акт у кримінальному провадженні №62019150000000029 від 23.01.2019р. та додані до нього документи за обвинуваченням ОСОБА_1 у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.368, ч.1 ст.190 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

До Суворовського районного суду м. Одеси надійшов обвинувальний акт й додані до нього документи за обвинуваченням ОСОБА_1 у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.368, ч.1 ст.190 КК України.

Під час підготовчого судового засідання, суд з`ясувавши позицію прокурора Фомічова щодо можливості призначення до судового розгляду зазначеного обвинувального акту, вислухавши думку обвинуваченого ОСОБА_2 та його захисника - адвоката Фоменко, яка надала суду клопотання про повернення обвинувального акту прокурору та, які відповідно заперечували проти призначення обвинувального акту до судового розгляду й просили повернути вказаний акт для усунення недоліків, дослідивши надані на розгляд суду відповідні процесуальні документи, дійшов до наступних висновків.

Відповідно зі ст.314 КПК України, у підготовчому судовому засіданні суд має право повернути обвинувальний акт, якщо він не відповідає вимогам цього Кодексу.

Відповідно до п.13 ч.1 ст.3 КПК України, обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленим цим Кодексом.

Процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування, відповідно до положень ч.4 ст. 110 КПК України, є обвинувальний акт, який повинен відповідати вимогам, передбаченим ст.291 Кримінально-процесуального Законодавства України.

Статтею 291 КПК України, передбачені вимоги яким повинен відповідати обвинувальний акт та можливість повернення його прокурору у разі його невідповідності вимогам передбачених цією статтею.

Положення ст.291 вказаного Кодексу встановлюють, що обвинувальний акт складається слідчим, після чого затверджується прокурором, у випадку погодження з ним останнього, а у самому обвинувальному акті, наряду із іншим, повинні бути викладені: фактичні обставини кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими; правова кваліфікація кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частину статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення, а за ч.4 цієї ж норми Закону, надання до суду інших документів до початку судового розгляду забороняється.

За змістом вимог ст.ст.91, 92 КПК України, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, наряду з іншим, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчинення кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат та обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, обов`язок доведення яких покладається на слідчого та прокурора.

Проте, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, обвинувальний акт відносно ОСОБА_2 не відповідає вимогам ст.291 КПК України.

Так, в порушення вимог ст.291 КПК України, обвинувальний акт не містить формулювання обвинувачення, воно є неконкретним та незрозумілим, що є перешкодою для судового розгляду кримінального провадження по суті, а саме вивчивши та проаналізувавши скерований до суду обвинувальний акт, суд вважає за необхідне відмітити, що формулювання обвинувачення викладене із зазначенням часу, місця, правової кваліфікації та інших обставин вчинення інкримінованого ОСОБА_2 кримінального правопорушення, однак вказаний період часу з грудня по січень 2018р. без визначення певного часу виникнення умислу у ОСОБА_2 на вчинення інкримінованого останньому злочину, говорить про недосконалість та не конкретність обвинувального акту, що в свою чергу унеможливлює роз`яснення судом висунутого обвинувачення особі, від якого, сторона захисту повинна здійснювати захист у суді, на думку суду, такі дані мають значення та можуть в подальшому відігравати вирішальну роль під час розгляду справи.

Крім того, в обвинувальному акті зазначено про те, що впродовж грудня-січня 2018 року, більш точної дати та часу досудовим розслідуванням не встановлено, під час виконання службових обов`язків з митного оформлення вантажів, експедиторське обслуговування яких здійснювалося ДП «Український термінал» у ОСОБА_2 нібито виник умисел на вимагання та систематичне одержання від представника підприємства неправомірної вигоди, тим самим в обвинувальному акті не конкретизований сам момент виникнення умислу, оскільки в акті зазначено «упродовж грудня» ( в грудні якого саме року) – «січня 2018 року, у обвинуваченого ніби то виник умисел на вчинення злочину», враховуючи, що відомості про кримінальне правопорушення були внесені до ЄРДР тільки 23.01.2019р.

Відтак, обвинувальний акт в цій частині не відповідає вимогам чіткості, ясності, конретизованості обвинувачення та позбавляє обвинуваченого права мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Так, згідно зі ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення; кожний обвинувачений має бути негайно і детально проінформований про характер і причини висунутого проти нього обвинувачення.

Європейський суд з прав людини (далі - Суд) у справі «Абрамян проти Росії» від 09.10.2008 року зазначив, що у пп.«а» п.З ст.6 Конвенції вказано на необхідність приділяти особливу увагу роз`ясненню «обвинувачення» особі, стосовно якої порушено кримінальну справу. Деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного, він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред`явленого йому обвинувачення (див. рішення від 19.12.1989 року у справі «Камасінскі проти Австрії» №9783/82, п.79). Крім того, суд зазначає, що положення підпункту «а» п.З ст.6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий розгляд, гарантоване п.1 цієї статі. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред`явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду (див. рішення від 25.03.1999 року у справі «Пелісьєта Сассі проти Франції» (ВП) №25444/94, п.52; рішення від 25.07.2000 року у справі «Матточіа проти Італії» №23969/94, п.58; рішення від 20.04.2006 року у справі «І.Н. та інші проти Австрії» №42780/98, п.34).

Крім того, право бути поінформованим про характер і причини обвинувачення потрібно розглядати у світлі права обвинуваченого мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого підпунктом «Ь» п.З ст.6 Конвенції (див. зазначене рішення у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції» (ВП) №25444/94, п.54, а також «Даллос проти Угорщини», п.47).

Опріч наведене, за правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові №5-328кс16 від 24.11.2016 року та яка за ч.ч.5, 6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є обов`язковою для застосування усіма суб`єктами владних повноважень і судами, практика Європейського суду з прав людини орієнтує, що обвинуваченням визнається офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про наявність припущення про вчинення особою кримінально караного правопорушення й при цьому стосується змісту, а не формального поняття обвинувачення, оскільки в контексті статті 6 Конвенції Європейський суд покликаний убачати, що приховано за зовнішньою стороною справи, та досліджувати реалії розглядуваної справи (рішення у справі «Девеер проти Бельгії» від 27 лютого 1980 року).

Конкретності саме змісту обвинувачення стосується й рішення Європейського суду у справі «Матточіа проти Італії» від 25 липня 2000 року, що відображає послідовну рекомендацію цієї міжнародної установи про пріоритетність неформального розуміння поняття «обвинувачення» національними судами.

Разом із тим, Європейський суд з прав людини (далі - Суд) у своїй прецедентній практиці, зокрема у справі «Салов проти України» від 06.09.2005 року, в якій були встановлені порушення п.З ст.6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, неодноразово зазначив, що принцип рівності сторін у процесі є однією зі складових більш широкого поняття справедливого суду, яке також включає основоположний принцип змагальності процесу. Крім того, принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону в суттєво більш невигідне становище порівняно з іншою стороною.

Аналогічну позицію визначив Пленум Верховного Суду України в постанові «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист в кримінальному судочинстві» від 24.10.2003 року №8, за якою суди повинні вимагати від органів досудового слідства, щоб пред`явлене особі обвинувачення було конкретним за змістом.

Наведені вище обставини невідповідності обвинувального акту від 23.01.2019р. за обвинуваченням ОСОБА_2 у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.368, ч.1 ст.190 КК України вимогам Кримінально-процесуального Законодавства України, визнаються судом такими, які фактично нівелюють принципи верховенства права і законності, безсторонності й неупередженості суду, безпосередності дослідження ним під час розгляду кримінального провадження по суті доказів сторін, принципів рівноправності та змагальності сторін, що унеможливлюють призначення до судового розгляду зазначеного обвинувального акту у цьому кримінальному провадженні, а відтак єдиним можливим й законним судовим рішенням є повернення зазначеного акту прокурору для усунення виявлених недоліків та вирішення питання щодо повторного направлення обвинувального акту до належного суду.

Далі, суд також звертає увагу, що обставини, які зазначені в клопотанні захисника про повернення обвинувального акту прокурору, а саме те, що фактичний час затримання ОСОБА_2 не відповідає часу затримання, який зазначений в протоколі обшуку особи; в процесуальних документах невірно зазначено місто проведення процесуальних дій-здійснення огляду та вручення грошових коштів; не в процесуальний спосіб проведений огляд приміщення оглядової групи відділу митного оформлення та інше, не приймаються до уваги, оскільки не є підставою для повернення цього акту прокурору, а є об`єктом розгляду в судовому засіданні по суті.

Керуючись ст.ст.303, 309, 314, 376 КПК України, суд-

ПОСТАНОВИВ:

Обвинувальний акт у кримінальному провадженні у кримінальному провадженні №62019150000000029 від 23.01.2019р. та додані до нього документи за обвинуваченням ОСОБА_1 у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.368, ч.1 ст.190 КК України - повернути прокурору Генеральної прокуратури України для усунення недоліків протягом розумного строку.

Апеляційна скарга на ухвалу може бути подана протягом семи днів з дня її оголошення, для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.

Суддя А.В.Лупенко