Рішення № 97154043, 25.05.2021, Радомишльський районний суд Житомирської області

Справа № 289/1996/20

Номер провадження 2/289/169/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.05.2021 м. Радомишль

Радомишльський районний суд Житомирської області у складі:

головуючого судді – Кириленка О.О.,

за участю секретаря судового засідання – Науменко І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Преміум Актив», з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Є Гроші Ком», про визнання частково недійсними договору позики та договору відступлення права вимоги, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду з позовом, в кінцевій редакції якого (а.с. 17-21) просить визнати недійсними пункти 1.1., 1.4., 1.4.1., 1.4.2., 1.5.1., 1.5.2., 6.3., 6.4., 6.5. договору позики №3201018623-655078 від 10.03.2020, укладеного між нею та ТОВ «Фінансова компанія «Є Гроші Ком», визнати недійсними пункти 1.1., 2.1. договору про надання фінансових послуг факторингу №2020/08-03.1 від 03.08.2020, укладеного між ТОВ «Фінансова компанія «Преміум Актив» та ТОВ «Фінансова компанія «Є Гроші Ком», в частині визначення суми заборгованості позичальника в розмірі 41117,65 грн., а також стягнути з відповідача на її користь судовий збір у розмірі 840,80 грн. Свої вимоги обґрунтовує тим, що вказаний договір позики в частині нарахування цивільно-правових санкцій грубо порушує чинне законодавство, що на її думку є підставою для визнання таких умов недійсними. Оспорюванні умови вказаних договорів є несправедливими в розумінні законодавства про захист прав споживачів, оскільки всупереч принципу добросовісності створюють істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду позивача, як споживача, що проявляється у визначенні значного розміру цивільно-правової відповідальності, яка може стягуватись за прострочення зобов`язання боржником за умови, що договором позики взагалі не встановлена жодна відповідальність кредитодавця. Крім цього, розміри компенсації визначені у вказаному договорі позики за невиконання позивачем зобов`язань за цим договором є несправедливими та свідчать про порушення позикодавцем вимог, передбачених п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Ухвалою судді від 14.01.2021 справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Позивач в судове засідання не з`явилась, однак звернулась до суду з заявою, в якій просить справу розглянути без її участі, позов підтримує.

Представники відповідача та третьої особив судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, причини неявки суду не повідомили.

Згідно поданого представником відповідача відзиву, останній просить відмовити в задоволенні позову, оскільки відсутні жодні підстави для задоволення вимоги про визнання частково недійсними оспорюваних договорів, так як договір позики не містить положень, які б не відповідали нормам чинного законодавства України. Зокрема, у відзиві зазначається, що чинним законодавством не передбачені граничні розміри відсотків, що можуть нараховуватись за договорами позики, а відсотки, визначені у п. 1.5.2. договору позики, є відсотками за неправомірне користування кредитними коштами та нараховуються у відповідності до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України, такий розмір відсотків є диспозитивним та їх розмір може встановлюватись договором, на підтвердження чого наводить правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 05.03.2019 у справі №5017/1987/2012. Окрім того, зауважив, що розмір заборгованості за договором позики, згідно розрахунку заборгованості не містить нарахування процентів за неправомірне користування кредитними коштами, оскільки нарахування таких процентів призупинено на час дії карантинних обмежень. Додатково зазначив, що Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин лише тоді, коли підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, що міститься у постанові суду від 02.12.2015 року у справі №6-1341цс15 та постанові від 18.07.2018 у справі №314/2367/15-ц.

Вивчивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 10 березня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Є Гроші Ком» і ОСОБА_1 укладено договір позики №3201018623-655078 (далі – договір позики) за допомогою веб-сайту шляхом ідентифікації позивача і використання нею електронного цифрового підпису одноразовим ідентифікатором (пункт 1.2. договору позики) (а.с. 63-72).

Договір позики укладений строком на 15 днів (пункт 1.3. договору позики).

У пункті 1.1. договору позики зазначено, що позикодавець надав позивачу грошові кошти в позику у сумі 3500 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позивач зобов`язалась повернути позику і сплатити проценти за користування позикою, зазначені у п. 1.5. цього договору. Позика надається за вирахуванням комісії вказаної в п. 1.4. цього договору з суми, що підлягає одержанню позичальником у користування, шляхом перерахування на банківську картку позичальника НОМЕР_1 (пункт 1.1. договору позики).

Пункт 1.4. договору позики передбачає, що винагорода позикодавця складає одноразова комісія у розмірі 2%, але не менше 100 грн. від суми позики, вказаної в п. 1.1. договору позики, що підлягає сплаті в момент надання позики та утримується позикодавцем згідно п. 1.1. договору.

Згідно пункту 1.4.1. договору позики комісія за обслуговування позики складає 0,08% від суми позики, вказаної в пункті 1.1. договору позики, щоденно.

Відповідно до пункту 1.4.2. договору позики комісія за обслуговування особистого кабінету позичальника складає 5.00 грн. за тиждень та нараховується з другого дня після отримання позичальником позики та до дня повернення позики.

Пунктом 1.5.1. договору позики визначено, що протягом строку позики, встановленого пунктом 1.3. цього договору, розмір відсотків за правомірне користування коштами складає 1,89% за кожен день користування позикою, починаючи з 1 по 19 день користування позикою; 1,79% за кожен день користування позикою, починаючи з 20 по 29 день користування позикою; 1,69% за кожен день користування позикою, починаючи з 30 по 31 день користування позикою.

У випадку неповернення всієї суми позики в строк, встановлений пунктом 1.3. договору, здійснюється нарахування процентів за неправомірне користування позикою у розмірі 1,89% від суми неповернутої позики за кожен день прострочення, що складає 689,85% річних, крім того, позичальник додатково зобов`язаний сплатити 4% за неправомірне використання коштів від суми позики за кожен день прострочення з першого дня прострочення. В разі прострочення сплати заборгованості за кредитним договором більше ніж на 30 днів, додаткові відсотки позичальника збільшуються на 2%. Тобто загальна сума додаткових відсотків з 31 дня прострочення буде становити 6% від суми позики за кожен день прострочення з 31 дня прострочення до дня повного погашення заборгованості за позикою включаючи день погашення, які позичальник зобов`язується сплатити позикодавцю (пункт 1.5.2. договору позики).

Пунктами 6.3.-6.5. договору позики визначено, що усі зміни та доповнення до цього договору оформлюються шляхом підписання додаткової угоди. У разі пролонгації строку позики за договором, позичальник повинен сплатити позикодавцю комісію у розмірі 1.00% від несплаченої суми позики, проте не менше 50.00 грн., за вчинення позикодавцем дій, пов`язаних з оформленням та укладенням додаткової угоди про пролонгацію строку позики. У разі зміни істотних умов договору шляхом реструктуризації кредитної заборгованості, позичальник повинен сплатити позикодавцю комісію у розмірі 1.00% від несплаченої суми позики, проте не менше 50.00 грн., за вчинення позикодавцем дій, пов`язаних з оформленням та укладанням додаткової угоди про реструктуризацію заборгованості.

Також судом встановлено, що 03.08.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Є Гроші Ком» (надалі - Клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Преміум Актив» (надалі - Фактор) було укладено договір про надання фінансових послуг факторингу №2020/08-03.1, згідно пунктів 1.1. та 1.2. якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, Клієнт передав Фактору, а Фактор приймає і зобов`язується оплатити Клієнтові усі права вимоги за грошовими зобов`язаннями у загальному розмірі, що виникли у Клієнта згідно основних договорів, що визначені в додатку №1. В силу цього договору Фактор займає місце Клієнта (як кредитора) в зобов`язаннях, що виникли із основних договорів, та отримує права вимог за основними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті боргу за основними договорами, строк платежу за якими настав, відповідно до реєстру переданих прав вимог (додаток №1 до договору), а також вимоги, які виникнуть в майбутньому (а.с. 89-92).

Згідно додатку №1 до вказаного договору факторингу ТОВ «Фінансова компанія «Є Гроші Ком» передало, а ТОВ «Фінансова компанія «Преміум Актив» прийняло право вимоги за грошовими зобов`язаннями ОСОБА_1 за договором №655078 від 10.03.2020, а загальна сума заборгованості, яка відступається становить 5015,85 грн. (а.с. 93).

Встановленим судом фактам відповідають правовідносини, які регулюються положеннями Цивільного кодексу України, Законів України «Про захист прав споживачів», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та «Про електронну комерцію».

При укладенні вищевказаного договору позики сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦПК України. Згідно цієї статті договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

За змістом положень ч.ч. 1, 2 ст. 207, п. 2 ч. 1 ст. 208 ЦК України передбачено, що правочини між фізичною та юридичною особою належить вчиняти у письмовій формі. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо, крім іншого, воля сторін виражена за допомогою електронного засобу зв`язку, та якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно ч. 4 ст. 8 Закону України «Про електронну комерцію» фізична особа повинна надати інформацію про себе, необхідну для вчинення електронного правочину, створення електронного підпису, ідентифікації в інформаційній системі суб`єкта електронної комерції, шляхом введення (створення) особою спеціального набору електронних даних, а також вчинення інших дій у такій системі.

Відповідно до змісту ст. ст. 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції, яка може бути надана шляхом надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, або заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що можуть підписуватися, у тому числі, шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами,які беруть участь у судовому розгляді справи. Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із ЦПК України.

За змістом оспорюваного договору позики його умови передбачають можливість використання позичальником електронного цифрового підпису одноразовим ідентифікатором на підтвердження акцепту публічної оферти щодо отримання кредитних коштів на умовах відповідача.

Положеннями ч. 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Вирішуючи питання щодо дійсності пунктів 1.1, 1.4, 1.4.1, 1.4.2, 1.5.1, 1.5.2, 6.3, 6.4, 6.5 оспорюваного договору позики, суд враховує положення ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ст. ст. 3, 203, 215, 509, 546, 549 ЦК України.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» інформація, що надається клієнту, повинна забезпечувати правильне розуміння суті фінансової послуги без нав`язування її придбання. Фінансова установа під час надання інформації клієнту зобов`язана дотримуватися вимог законодавства про захист прав споживачів.

У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд вважає, що наявні достатні підстави для визнання недійсними пунктів 1.4.1. та 1.5.2. оспорюваного договору позики, оскільки відповідач відповідно до умов даних пунктів вправі нараховувати комісію за обслуговування позики у розмірі 0,08% від суми позики щоденно та без обмеження відповідною сумою, а також нараховувати проценти у розмірі 1,89% від неповерненої суми позики за кожен день прострочення, що у сукупності становить 689,85% на рік, а також додатково до основних процентів ще 4% за кожен день прострочення з першого дня прострочення, та в разі прострочення сплати заборгованості за договором більше ніж на 30 днів збільшити додаткові відсотки до 6% від суми позики за кожен день прострочення з 31 дня прострочення до дня повного погашення заборгованості за позикою, включаючи день погашення. Тобто вказані умови договору перевищують розумну межу відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, є явно завищеними, не відповідають вимогам п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та засадам справедливості, добросовісності, розумності, як наслідок, свідчать про непропорційність великої суми компенсації у разі невиконання позивачем зобов`язань за цим договором.

Посилання представника відповідача на те, що відсотки, передбачені пунктом 1.5.2. є відсотками за неправомірне користування кредитними коштами та нараховуються у відповідності до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України та, що такий розмір відсотків є диспозитивним і їх розмір може встановлюватись договором, є необґрунтованими, оскільки свобода договору, а також право споживача відмовитися від укладення договору про надання позики або відкликати згоду на укладення такого договору, не звільняє фінансову установу від обов`язку укладати правочин відповідно до вимог актів цивільного законодавства, в тому числі, з урахуванням вимог законодавства про захист прав споживачів.

Вказане узгоджується із правовими позиціями, викладеними в рішеннях Конституційного Суду України від 10.11.2011 № 15-рп/2011, від 11.07.2013 №7-рп/2013 та постановах Верховного Суду України від 16.09.2015 у справі №6-12674св15, від 16.11.2016 у справі № 6-1746цс16, постановах Верховного Суду від 15.03.2018 у справі №752/18046/14-ц, від 11.04.2018 у справі №127/18820/15-ц, від 27.01.2020 у справі №754/6091/18.

Водночас, інші оспорювані пункти договору позики відповідають вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки не передбачають непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання позивачем зобов`язань за цим договором, а тому вимоги останньої про визнання цих пунктів договору позики недійсними є безпідставними.

Крім того, суд звертає увагу позивача на те, що згідно п. 1 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про споживче кредитування» в редакції, яка діяла на момент укладення оспорюваного договору позики, цей Закон не поширюється на договори, що містять умову про споживчий кредит у формі кредитування рахунку зі строком погашення кредиту до одного місяця, та кредитні договори, що укладаються на строк до одного місяця. Таким чином, посилання позивача на те, що умови договору позики суперечать вимогам даного закону не заслуговують на увагу, оскільки вимоги цього закону не розповсюджуються на оспорюваний договір позики, так як згідно його умов строк позики становить 15 днів.

Також суд відмовляє у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсними пунктів 1.1, 2.1 договору про надання фінансових послуг факторингу №2020/08-03.1 від 03.08.2020, а саме в частині визначення суми заборгованості позичальника в розмірі 41117,65 грн., оскільки під час дослідження умов даного договору судом встановлено, що вказані оспорювані умови договору факторингу не передбачають заборгованості позивача в сумі 41117,65 грн., а також не суперечать будь-яким вимогам законодавства.

З огляду на викладене, судом встановлено підстави для часткового задоволення позовних вимог, зокрема щодо визнання недійсними пунктів 1.4.1. та 1.5.2. оспорюваного договору позики.

Враховуючи те, що позивачу відмовлено у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсними пунктів 1.1, 2.1 договору факторингу, у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України суд відмовляє у стягнення з відповідача на її користь сплаченого судового збору в сумі 840,80 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 207, 208, 625 ЦК України, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. ст. 8, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ст. ст. 10, 11, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Преміум Актив» (вул. Мандриківська, 66, м. Дніпро, Дніпропетровської області, код ЄДРПОУ 41797188), з участю третьої особи: Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Є Гроші Ком» (просп. Богдана Хмельницького, м. Дніпро, Дніпропетровської області, код ЄДРПОУ 43067861) про визнання частково недійсними договору позики та договору відступлення права вимоги – задовольнити частково.

Визнати недійсними пункти 1.4.1. та 1.5.2. договору позики №3201018623-655078 від 10.03.2020, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Є Гроші Ком» і ОСОБА_1 .

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено сторонами до Житомирського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя О. О. Кириленко