Рішення № 97151782, 24.05.2021, Очаківський міськрайонний суд Миколаївської області

Очаківський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 469/665/20

Провадження № 2/483/87/2021

РІШЕННЯ

Іменем України

20 травня 2021 року м. Очаків

Очаківський міськрайонний суд Миколаївської області у складі:

головуючого – судді Рак Л.М.

за участю секретаря Марчук І.В.,

прокурора Чехліної В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовом заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації до Миколаївської районної державної адміністрації та ОСОБА_1 про визнання незаконним і скасування розпорядження, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та повернення земельної ділянки, –

В С Т А Н О В И В :

28 серпня 2020 року заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 Савицька М. звернулася до Березанського районного суду Миколаївської області в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації із зазначеним позовом до Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області та ОСОБА_1 17 вересня 2020 року справу передано до Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області за підсудністю.

Ухвалою від 23 квітня 2021 року до участі в справі в якості правонаступника відповідача – Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області залучено Миколаївську районну державну адміністрацію.

Свої вимоги прокурор обґрунтовувала тим, що Миколаївською місцевою прокуратурою № 1 було виявлено порушення інтересів держави під час розпорядження Березанською районною державною адміністрацією земельними ділянками поза населеним пунктом у межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області. Так, на підставі розпорядження Березанської райдержадміністрації № 220 від 20 квітня 2011 року відповідачці ОСОБА_1 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1 га для індивідуального дачного будівництва. Оформлення права власності відповідачки на земельну ділянку було проведено з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки вона розташована в межах прибережної захисної смуги, відноситься до земель рекреації та на неї поширюється обмеження щодо використання для індивідуального дачного будівництва. Крім того, надання у власність земельної ділянки за вказаним цільовим призначенням суперечить містобудівній документації та чинному містобудівному законодавству, будівельним нормам, державним стандартам і правилам. Посилаючись на викладене, просила визнати незаконним та скасувати розпорядження Березанської районної державної адміністрації № 220 від 20 квітня 2011 року в частині затвердження проекту землеустрою та надання у власність відповідачці ОСОБА_1 земельної ділянки, визнати недійсним виданий останній державний акт на право власності на земельну ділянку, а також зобов`язати відповідачку повернути її державі в особі Миколаївської обласної державної адміністрації.

Прокурор в судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі.

Позивач – Миколаївська обласна державна адміністрація надав заяву про розгляд справи без участі його представника.

Представник відповідача – Миколаївської районної державної адміністрації та відповідачка ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи у порядку, передбаченому ч. 2 ст. 130 ЦПК України, до суду не з`явилися.

Вислухавши пояснення прокурора, дослідивши письмові докази, суд дійшов такого.

Розпорядженням Березанської районної державної адміністрації № 220 від 20 квітня 2011 року було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам (40 особам), у тому числі й відповідачці ОСОБА_1 , для індивідуального дачного будівництва із земель державної власності не наданих у власність або користування, в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області (а.с. 15).

На підставі вказаного розпорядження ОСОБА_1 25 червня 2011 року отримала державний акт серії ЯЛ № 626399 на право власності на земельну ділянку площею 0,1 га за цільовим призначенням для

індивідуального дачного будівництва, розташовану в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області, що підтверджується копією цього державного акту (а.с. 19).

Письмовою відповіддю управління містобудування та архітектури Миколаївської обласної державної адміністрації від 13 червня 2020 року, наданої на запит прокуратури, підтверджується той факт, що надана у власність відповідачці земельна ділянка розташована в зоні рекреації. В межах вказаної зони передбачалось розміщення баз відпочинку, пансіонатів та будинків відпочинку, кемпінгів, піонертаборів, таборів труда та відпочинку, пляжів, пам`яток археології, заказників, пам`яток культури (а.с. 18).

Як вбачається з роздруківки з Публічної кадастрової карти України, яка є загальнодоступною та інформація з якої відповідно до ст. 82 ЦПК України не потребує додаткового доведення, відстань від північної межі спірної земельної ділянки становить 95 м, від південної – 66 м, тобто вона розташована в межах прибережної захисної смуги Чорного моря (а.с. 18 (зв.бік)).

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19 Конституції України).

Повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або користування передбачені ст. 122 ЗК України, частиною 3 якої визначено, що районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для ведення водного господарства, будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району, індивідуального дачного будівництва.

Згідно зі ст.ст. 19, 20 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі: землі житлової та громадської забудови й землі водного фонду, віднесення їх до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

За змістом ст. 21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЗК України та ст. 4 Водного кодексу України, до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм тощо.

Згідно з ч. 9 ст. 88 Водного кодексу України уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду, зокрема, ст. 59 ЗК України передбачено обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлено можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди. Відповідно ж до ч. 4 ст. 84 ЗК України землі водного фонду взагалі не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.

Отже, за змістом наведених правових норм (у редакціях, що були чинними на час виникнення спірних правовідносин) прибережні захисні смуги вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не могли передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.

Згідно з п. 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05 листопада 2004 року № 434, у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об`єктів природоохоронний орган забезпечує їх збереження, шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення з урахуванням існуючих конкретних умов забудови на час встановлення водоохоронної зони. Порядок та умови виготовлення проектів землеустрою, в тому числі й щодо прибережних смуг, визначаються ст.ст. 50, 54 Закону України «Про землеустрій».

Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у ст. 59 ЗК України, суперечить нормам ст.ст. 83, 84 цього Кодексу.

З урахуванням викладеного, а також виходячи з комплексного аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що спірна земельна ділянка передана у власність ОСОБА_1 з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки на момент її передачі відносилась до земель водного фонду та перебувала в межах прибережної захисної смуги.

Отже, Березанською РДА при прийнятті оспорюваного розпорядження в частині надання у власність відповідачки земельної ділянки, розташованої в межах прибережної захисної смуги уздовж моря, для індивідуального дачного будівництва були порушені норми земельного та водного законодавства. Такі порушення законодавства є підставою для визнання незаконним та скасування зазначеного розпорядження в цій частині.

Оскільки відповідне розпорядження підлягає скасуванню як таке, що прийняте з порушенням норм чинного законодавства, державний акт, що посвідчує набуте право, також має бути визнаний недійсним.

Вирішуючи позов в частині витребування земельної ділянки у відповідачки ОСОБА_1 , суд виходить з такого.

Способи захисту цивільних прав визначаються статтею 16 ЦК України, і їх перелік не є вичерпним.

Відповідно до ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам Земельного кодексу України (перехід до них права володіння цими землями) є неприпустимим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у ст. 59 цього Кодексу (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц).

Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням Земельного та Водного кодексів України слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі власник майна може звернутись до суду з негаторним позовом про зобов`язання повернути земельну ділянку, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц).

Вирішуючи даний спір, суд також враховує висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, в якому зазначено, що суд, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона на обґрунтування своїх вимог або заперечень послалася не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Аналогічну правову позицію викладено й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15, а також у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц.

Отже, саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу.

Конституція України, зокрема ст.ст. 13, 14 визначає, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

З огляду на наведене земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, водні ресурси є об`єктами права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі, відповідно, державної чи комунальної власності. В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні.

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

З урахуванням викладеного, а також з огляду на пасивність усіх інших органів державної влади та місцевого самоврядування, які б мали вчасно виявити та відреагувати на незаконність передачі у приватну власність земельної ділянки водного фонду, суд дійшов висновку про наявність у прокурора достатніх підстав та повноважень для звернення до суду з цим позовом.

Оскільки прокурор свій процесуальний обов`язок доказування виконав – надав суду належні та допустимі докази того, що спірна земельна ділянка була передана з порушенням вимог земельного законодавства і підлягає поверненню власнику, суд дійшов висновку, що позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню у повному обсязі.

Крім цього, у порядку, передбаченому ст. 141 ЦПК України, підлягає стягненню на користь прокуратури Миколаївської області в рахунок відшкодування сплаченого судового збору з відповідачів – Миколаївської районної державної адміністрації 2102 грн. (за вимогу немайнового характеру – визнання незаконним та скасування розпорядження), з ОСОБА_1 – 7562 грн. 18 коп. (за вимогу про визнання недійсним державного акту, за вимогу майнового характеру та за розгляд заяви про забезпечення позову).

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 259, 263-265 ЦПК України, суд –

В И Р І Ш И В :

Цивільний позов заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації до Миколаївської районної державної адміністрації та ОСОБА_1 про визнання незаконним і скасування розпорядження, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та повернення земельної ділянки – задовольнити повністю.

Визнати незаконним та скасувати розпорядження Березанської районної державної адміністрації № 220 від 20 квітня 2011 року в частині затвердження проекту землеустрою та надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,1 га для індивідуального дачного будівництва із земель державної власності (піски), не наданих у власність або користування поза населеним пунктом у межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області.

Визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 626399 від 25 червня 2011 року на право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,1 га з кадастровим номером 4820983900:06:000:0250 для індивідуального дачного будівництва, розташовану у межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області.

Зобов`язати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 повернути у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації земельну ділянку площею 0,1 га з кадастровим номером 4820983900:06:000:0250 вартістю 293945 гривень.

Стягнути з Миколаївської районної державної адміністрації на користь Миколаївської обласної прокуратури – 2102 (дві тисячі сто дві) гривні судового збору.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Миколаївської обласної прокуратури – 7562 (сім тисяч п`ятсот шістдесят дві) гривні 18 копійок судового збору.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду через Очаківський міськрайонний суд Миколаївської області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 24 травня 2021 року.

Головуючий: