Рішення № 97142525, 24.05.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 травня 2021 р. № 520/3825/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Заічко О.В., розглянувши у порядку спрощеного провадження в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Держпраці у Харківській області в особі т.в.о. начальника Головного управління Держпраці у Харківській області Брезіцької Марії Сергіївни (вул. Алчевських, буд. 40, м. Харків, 61002, код ЄДРПОУ 39779919) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В:

Позивач, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держпраці у Харківській області від 10.02.2021 № 08-03/79;

поновити позивача на посаді головного державного інспектора відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно – правових актів;

стягнути середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, у період з 11.02.2021 по день фактичного поновлення на посаді.

В обґрунтування позову позивач зазначила, що її звільнення з займаної посади відповідно до оскаржуваного наказу є протиправним з огляду на відсутність визначених законом для цього підстав. Крім того, позивач стверджує про допущені відповідачем порушення порядку звільнення, визначеного КЗпП України та неналежного оформлення наказу про введення в дію структури та штатного розпису, на підставі якого відбулось звільнення.

По справі було відкрито спрощене провадження в порядку, передбаченому ст. 257 КАС України та запропоновано відповідачеві надати відзив на позов.

Копії ухвал про відкриття спрощеного провадження надіслані сторонам та отримані ними.

Відповідач - Головне управління Держпраці у Харківській області, надав відзив на адміністративний позов, у якому зазначив, що Закон України «Про державну службу» є спеціальним по відношенню до КЗпП України і таким, що у повній мірі врегульовує спірні правовідносини, а тому відповідачем правомірно не застосовані положення КЗпП України.

Позивач у відповіді на відзив додатково зазначила про недотримання відповідачем вимог ст. 40 КЗпП України, відсутність реорганізації в Управлінні.

Відповідач у своєму запереченні наполягав на позиції, викладеній у відзиві на адміністративний позов, та просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст. 257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно до вимог ст. 229 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, суд виходить з наступного.

Судом встановлено, що Позивач працювала в Головному управління Держпраці у Харківській області на посаді головного державного інспектора відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно – правових актів.

Наказом від 06.01.2021 № 7, з метою забезпечення належного виконання завдань та функцій, передбачених Положенням №84, за підписом т.в.о. начальника М. Брезіцької введено в дію структуру та штатний розпис Головного управління Держпраці у Харківській області, у зв`язку із затвердженням структури Управління Держпраці 17.12.2020 т.в.о голови Державної служби України з питань праці В. Сажієнком, погодженої 31.12.2020 з Міністром розвиту економіки, торгівлі та сільського господарства України чисельністю працівників 196 осіб.

Згідно з вказаними змінами, зокрема, утворено Управління з питань праці, до складу якого увійшов і відділ з питань питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно – правових актів, кількість штатних посад відділу 17 осіб.

Позивач 11.01.2021 попереджена про наступне звільнення внаслідок скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу.

Наказом Головного управління Держпраці у Харківській області від 10.02.2021 № 08-03/79 позивач звільнена з посади головного державного інспектора відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно – правових актів з 11 лютого 2021 року відповідно до пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" - у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, з припиненням державної служби.

По суті позову суд зазначає наступне.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях врегульовані Законом України "Про державну службу" від 10.12.2015 №889-VIII.

Судом встановлено, що посада, з якої звільнено позивача у розумінні вищенаведеної норми права була посадою державної служби, а позивач - посадовою особою в державному органі (Головному управління Держпраці у Харківській області).

Згідно з ч.ч. 1, 2, 3 ст.5 Закону України "Про державну службу", правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Приписами частини першої статті 83 Закону України "Про державну службу" №889-VIII зазначені підстави припинення державної служби.

Зокрема, державна служба припиняється: 1) у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону); 2) у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 цього Закону); 3) за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону); 4) за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону); 5) у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (стаття 88 цього Закону); 6) у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв`язку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону); 7) у разі досягнення державним службовцем 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом; 8) у разі застосування заборони, передбаченої Законом України "Про очищення влади".

Відповідно до ч. 6 ст. 492 КЗпП України вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України "Про державну службу", здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті; не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

Як свідчить зміст оскаржуваного у цій справі наказу, державна служба позивачки припинилася за ініціативою суб`єкта призначення, у зв`язку зі скороченням посади внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності та штату державних службовців з посиланням на п.1 ч.1 ст. 87 Закону України "Про державну службу" № 889-VIII.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" №889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є 1.скорочення чисельності або штату державних службовців, 2. скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, 3.реорганізація державного органу.

Частини 3 та 4 статті 87 Закону України "Про державну службу" визначають процедуру, якої слід дотримуватися суб`єкту владних повноважень під час звільнення державного службовця.

Так, суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі п.1 ч.1 ст.87 Закону України "Про державну службу" у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

Вказані норми закону неконституційними не визнавалися, тобто зазначені норми дають керівнику державного органу певну ступінь свободи у прийнятті рішення та наділяють його дискреційними повноваженнями.

Суд зазначає, що під дискреційним повноваженням розуміється таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, що визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Згідно з позицією Верховного Суду, яка сформована у постановах від 13.02.2018 у справі №361/7567/15-а, від 07.03.2018 у справі №569/15527/16-а, від 20.03.2018 у справі №461/2579/17, від 20.03.2018 у справі №820/4554/17, від 03.04.2018 у справі №569/16681/16-а та від 12.04.2018 справа №826/8803/15, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Тобто дискреційними повноваженням є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може" (постанова ВС від 30.07.2020 справа №826/10085/16).

Отже, Законом України "Про державну службу" (у редакції, що діяла станом на день прийняття наказу про внесення змін до штату міжрегіонального управління), який є спеціальним законом, що регулює статус державного службовця, встановлено право за рішенням суб`єкта призначення, а не його обов`язок щодо переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу посаду.

У подальшому Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби» від 23 лютого 2021 року № 1285-IX частину 3 ст.87 Закону було викладено у новій редакції , яка передбачає, що «Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю. Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду".

Проте вказаний закон набув чинності з 06.03.2021, а отже не може бути застосований до спірних правовідносин.

Суд також зазначає, що в спірних правовідносинах мало місце саме скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури/штатного розпису управління, а не реорганізація (як форма припинення юридичної особи шляхом злиттям, приєднанням, поділом, відокремленням та перетворенням юридичної особи), як зазначає позивач.

Європейський Суд з прав людини у рішення від 18.07.2006 р. у справі "Проніна проти України" зазначив, що: "п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень." (пункт 23).

Як встановлено частиною другою статті 2 КАС України , у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини другої статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 КАС України).

Частинами першою, другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Виходячи системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд доходить висновку про те, що вимоги позивача є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 8, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 257, 262 КАС України, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Держпраці у Харківській області в особі т.в.о. начальника Головного управління Держпраці у Харківській області Брезіцької Марії Сергіївни (вул. Алчевських, буд. 40, м. Харків, 61002, код ЄДРПОУ 39779919) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його складання у повному обсязі шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду або в порядку, передбаченому п. 15.5 Розділу VII КАС України, а саме: до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення складено 24 травня 2021 року.

Суддя Заічко О.В.