Рішення № 97137777, 24.05.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа№380/2300/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 травня 2021 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сасевича О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного (письмового) провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання до вчинення дій, -

в с т а н о в и в:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання до вчинення дій із вимогами:

-визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо непоновлення пенсії позивача та скасувати рішення про відмову у поновленні пенсії позивачу, викладене в листі відповідача №5751-6285/К-04/8-1300/20 від 21.08.2020 року;

-зобов`язати відповідача провести поновлення виплати пенсії позивачу з 23.08.2016 року відповідно до норм Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” з проведенням індексації та компенсацій втрат.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачці, внаслідок тимчасового виїзду за межі території України, було припинено виплату пенсії за віком. Після повернення на територію України, позивач звернулася до відповідача із заявою з приводу поновлення їй виплати пенсії за віком, однак, листом відповідача від 21.08.2020 року, позивачу фактично в цьому було відмовлено. Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Ухвалою судді від 23.02.2021 року позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу строк для усунення її недоліків.

На виконання вимог ухвали судді від 23.02.2021 року представником позивача було усунено недоліки позовної заяви, внаслідок чого ухвалою судді від 17.03.2021 року у справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження.

23.04.2021 року на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву. У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що всупереч Порядку №22-1 позивач із необхідними для поновлення виплати пенсії документами до Головного управління особисто не зверталася. Так, заява про призначення пенсії завіряється гербовою печаткою органу Пенсійного фонду за умови особистого звернення пенсіонера на підставі оригіналу документа, який встановлює особу. Проте, позивач особисто у органи Пенсійного фонду у встановлений на те законний спосіб не зверталася. Тому, в даному випадку, має місце відсутність звернення позивача із заявою відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 р. Зазначає, що до об`єктів індексації не відносяться соціальні виплати, які визначаються залежно від прожиткового мінімум, в тому числі пенсії, обчислені з врахуванням абз.1 ст.28 Закону 1078. Просить відмовити у задоволені позову. Стверджує, що між Україною та Державою Ізраїль не укладено міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення, а тому підстави для поновлення виплати пенсії відсутні.

Окрім цього представник відповідача заявив клопотання про залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку з пропуском строків звернення до суду, та клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомлення сторін.

Ухвалою від 24.05.2021 відмовлено у задоволенні клопотання про призначення розгляду справи з викликом сторін через необґрунтованість необхідності проведення судового засідання.

Розглянувши позов, подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

Щодо пропуску строку звернення до суду із цим позовом суд зазначає таке.

При вирішенні питання щодо строків звернення до суду з цим позовом суд врахував, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.05.2020 у справі №815/1226/18 в аналогічному спорі дійшла висновку, що відновлення виплати пенсії має проводитися з дати ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 07.10.2009 у справі №25-рп/2009 без обмеження її виплати жодними строками, а статті 122, 123 КАС України не підлягають застосуванню до спорів, які виникли у зв`язку поновленням виплати раніше призначених (нарахованих) пенсій громадянам України, які проживають за її межами, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009. З огляду на такі висновки касаційного суду щодо застосування статті 122, 123 КАС України суд дійшов висновку про відсутність підстав для поновлення строку звернення до суду чи залишення позову без розгляду, адже перелічені судові рішення у формі ухвал передбачені статтями процесуального закону, що визнані ВП ВС незастосовними в цій категорії спорів.

ОСОБА_1 з 05.12.2005 перебувала на обліку у Головному управлінні пенсійного фонду України у Львівській області як одержувач пенсії за віком.

На підставі заяви ОСОБА_1 від 18.01.2016, з 01.02.2016 року виплата пенсії у зв`язку із виїздом позивачки за кодон, припинена.

Сторонами не заперечується, що відповідно до ст.51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» позивачці виплачена сума пенсії за 6 місяців при вибутті за кордон на постійне місце проживання у сумі 7780,92 за період з січня 2016 – по червень 2016 року.

12.08.2020 ОСОБА_1 особисто звернулась до ГУ ПФУ у Львівській області з письмовою заявою про поновлення пенсії за віком.

Листом Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області № 5751-6285/К-04/8-1300/20 від 21.08.2020 позивачу відмовлено у поновленні пенсії, посилаючись на відсутність правових підстав для поновлення пенсії.

Вказаний лист надійшов на адресу позивача 31.02.2020 року, що підтверджується штемпелем на конверті.

Позивач, вважаючи рішення пенсійного органу від 21.08.2020 року про зупинення виплати їй пенсії протиправним звернулася із цим позовом до суду.

При вирішенні спору суд керувався таким.

Відповідно до статті 1 Конституції України Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Стаття 3 Конституції України, відповідно, гарантує, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.

Стаття 25 Конституції України гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.

Відповідно до ст.33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 3 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року №137-V, яка набрала чинності з 1 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Крім того, суд зазначає, що пенсії за віком відповідають ознакам такої категорії як власність, а тому не залежать від місця проживання особи пенсіонера, а її протиправне позбавлення буде порушенням гарантій, передбачених частиною четвертою статті 41 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.

Поряд з цим, відповідно до пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Так, принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду регулюється Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року № 1058-ІV (далі - Закон № 1058-ІV).

Статтею 1 Закону № 1058-ІV встановлено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Ч. 1 ст. 5 Закону № 1058-ІV передбачено, що він регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Згідно із пунктом 1 частини 1 та частиною 4 статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

При цьому, суд відмічає, що відповідно до положень ст.2 Закону України "Про громадянство України" від 18.01.2001 №2235-ІІІ, якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України.

Також, відповідно до ст.2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11.12.2003 №1382-IV реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Аналізуючи зазначені норми права, суд приходить до висновку, що, за загальним правилом, кожен громадянин України має право на вибір місця свого проживання із збереженням всіх конституційних прав, в тому числі права на пенсійне забезпечення. Тобто, право на призначення (перерахунок, поновлення) пенсії мають громадяни України незалежно від місця проживання та іноземці і особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, на умовах та порядку, передбачених законодавством або міждержавними угодами.

Порядок припинення виплати пенсії регулюється нормами ст. 49 Закону №1058-ІV, відповідно до частини 1 якої виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини 1 статті 49 втратили чинність, як такі, що є неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст. 51 Закону № 1058-ІV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Таким чином, Законом передбачено підставу для припинення виплати пенсії як виїзд пенсіонера за кордон на постійне місце проживання.

Судом встановлено, що позивачу з червня 2016 року було зупинено виплату пенсії за віком у зв`язку з поданою заявою про виїзд останньої на постійне місце проживання до держави Ізраїль.

Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 пункт 2 частини 1 статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Так, Конституційний Суд України в Рішенні №25-рп/2009 зазначив "оспорюваними нормами Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами".

У пункті 53 цього рішення також наголошено, що Суд неодноразово повторював, що Конвенція є живим інструментом, який повинен тлумачитися «з огляду на умови сьогодення» (див. рішення ЄСПЛ від 25 квітня 1978 року у справі "Тайрер проти Сполученого Королівства" (Tyrer v. the United Kingdom), пункт 31, Series A.

Частиною 1 статті 152 Конституції України встановлено, що Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Відтак, зазначені положення Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення - 07.10.2009).

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачка, як громадянка України, незалежно від її місця проживання, має право користуватися всіма своїми конституційними правами, у тому числі і на пенсійне забезпечення, тому, за відсутності законодавчих перешкод, відповідач зобов`язаний відновити їй виплату пенсії.

У рішенні ЄСПЛ від 07 листопада 2013 року у справі «Пічкур проти України» (заява № 10441/06, пункти 41-43, 52) Суд акцентував увагу на тому, що: якщо в Договірній державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, обумовлені або не обумовлені попередньою сплатою внесків, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, для осіб, що відповідають вимогам такого законодавства; хоча Перший протокол не включає в себе право на отримання будь-яких видів виплат з соціального страхування, якщо держава вирішує створити механізм соціальних виплат, вона повинна зробити це у спосіб, що відповідає статті 14 […]; сторони провадження не оскаржували того, що якби заявник продовжив проживати на території України, він і надалі б отримував пенсію; із цього випливає, що інтереси заявника належать до сфери застосування статті 1 Першого протоколу та права на майно, яке вона гарантує; Судом встановлено, що Уряд не надав ніякого обґрунтування позбавлення заявника його пенсії лише через те, що він проживав за кордоном; ані рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року не вказує на те, що національні органи наводили відповідні причини для виправдання відмінності у ставленні, на яку заявник скаржився, ані Уряд під час провадження в Суді не навів жодних таких обґрунтувань.

У пункті 54 вказаного рішення Європейський Суд з прав людини зробив висновок "різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права."

Враховуючи те, що рішення Європейського Суду з прав людини є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов`язані враховувати практику Європейського Суду з прав людини, у тому числі й у рішенні у справі "Пічкур проти України", як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Отже, з дня набрання чинності Рішенням Конституційного Суду України №25-рп/2009 щодо неконституційності положень п.2 ч.1 статті 49, другого речення статті 51 Закону №1058-ІV виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу управління ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Крім того, необхідно зазначити, що такої ж правової позиції щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії у подібних правовідносинах дотримувався і Верховний суд України у постановах від 12.05.2015р., від 19.05.2015р. та від 06.10.2015р. у справах за №21-180а15, 21-168а15, 308/1088/14-а, відповідно.

Приписами ч.2 ст.49 Закону № 1058-ІV передбачено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому ч.3 ст.35 та ст.46 цього Закону.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до зазначеного вище Закону, затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005р. № 22-1, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27.12.2005р. за № 1566/11846 (далі по тексту - Порядок № 22-1) передбачає, зокрема в п.1.5., що заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім`ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії.

Нормами пунктів 2.8., 2.9 Порядку №22-1 передбачено поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії; особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

Згідно п.4.1. Порядку №22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 3). Заяви про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії й поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів. Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.

З наведеного вбачається, що усім пенсіонерам незалежно від виду пенсій призначаються та виплачуються за місцем проживання, а заява про поновлення виплати пенсії подається до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії.

При цьому, судом не беруться до уваги посилання відповідача, що позивачу необхідно особисто звернутись із заявою встановленого зразка, а також, що між Україною та Державою Ізраїль не укладено міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення, з огляду на викладені обставини.

У свою чергу відповідно до, зокрема, ст. 46 Закону № 1058-ІV нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Як встановлено судом, позивач отримувала пенсію за віком з 2005 року, але після виїзду на постійне місце проживання до Ізраїлю, виплати пенсії їй було зупинено. Після повернення позивача на територію України та звернення до пенсійного органу із відповідною заявою, всупереч ч.2 ст. 49 Закону №1058-IV, ст.46 Закону №1058-IV, поновлення виплат пенсії позивачу рішенням ГУ ПФУ в Львівській області також проведено не було.

Проживаючи в Ізраїлі, позивачка, як громадянка України, має такі ж конституційні права, як й інші громадяни цієї держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.

Отже, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством. Конституція України та Закон № 1058-ІV гарантують всім громадянам України, за певних умов, право на матеріальне забезпечення за рахунок трудових та соціальних пенсій.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про зобов`язання ГУ ПФ України у Львівській області виплатити недоотриману пенсію за період з 23.08.2016 з урахуванням індексації та нарахуванням компенсації втрати частини доходів, суд зазначає таке.

Питання визначення базового місяця, наявності факту перевищення індексом споживчих цін встановленого порогу індексації, у взаємозв`язку з розміром пенсії, що має виплачуватися позивачу, належить до компетенції пенсійного органу при поновленні пенсії, нарахуванні та виплаті відповідних сум. При цьому, в разі незгоди з діями відповідача щодо наявності чи відсутності підстав для нарахування індексації та її розмірів ОСОБА_1 не позбавлена права звернутися за захистом своїх прав до суду. За наведених обставин, вимоги позивача щодо проведення індексації пенсії є передчасними та задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» №2050-ІІІ від 19.10.2000 та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №159 від 21.02.2001.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно із ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Статтею 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» встановлено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Відповідно до п. 2 Порядку №159, компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.

Згідно із п. 4 Порядку №159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Таким чином, суд зазначає, що оскільки компенсація нараховується та проводиться при виплаті доходу, то право на компенсацію позивач набуває саме в момент отримання доходу.

Викладене у сукупності свідчить про те, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої положеннями вищевказаного Закону компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії), кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, в тому числі пенсії, у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Тобто, обов`язок здійснити компенсацію втрати частини доходів настає лише у випадку порушення встановлених строків їх виплати.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений у постанові Верховного Суду від 11.07.2018 у справі №487/6923/16-а.

Судом встановлено, що позивач в позовній заяві просить нарахувати їй компенсацію на ще не виплачені суми пенсії, що не підпадає під визначення доходів, передбачених Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», за порушення строків виплати яких сплачується компенсація.

Тому, оскільки, відповідно до ст. 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць, то враховуючи відсутність підстав вважати, що право на отримання компенсації при відновленні виплати пенсії буде порушено відповідачем, задоволення позову в цій частині буде свідчити про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений у постановах Верховного Суду від 10.07.2018 у справі №404/6317/16-а, від 18.09.2018 у справі №522/535/17, від 25.10.2018 у справі №420/1410/17.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (п.п. 4, 10 ч. 2 ст. 245 КАС України).

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови ОСОБА_1 в поновлені виплати раніше призначеної пенсії за віком з 30.06.2020 року, викладеній в листі №5751-6285/К-04/8-1300/20 від 21.08.2020 року.

Згідно ч.2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не наведено жодних доказів того, що:

- відповідачем або іншими суб`єктами владних повноважень України розроблялися та були прийняті акти, спрямовані на врегулювання ситуації, яка виникла після винесення рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009;

- наявна вина позивачки у припиненні виплати пенсії;

- підстава, яка зумовила припинення пенсії, була правомірною (конституційною);

- існують положення закону, який зобов`язує позивачку вживати будь-які дії (подавати заяви, ініціювати позови до суду тощо) для поновлення виплати пенсії, виплата якої була їй припинена Пенсійним фондом України саме на підставі, яка в подальшому була визнана компетентним органом (Конституційним Судом України) неконституційною.

Відтак, зважаючи на встановлені обставини справи в їх сукупності, з метою відновлення порушених прав позивача, суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення прийнято протиправно, а відтак не може відповідати критеріям правомірності, визначених в ч.2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку з чим позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають до часткового задоволення.

Відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, сплачений позивачем судовий збір слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 90, 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 255, 295, 297, п.15.5 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити частково .

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови ОСОБА_1 в поновлені виплати раніше призначеної пенсії за віком з 30.06.2020 року, викладеній в листі №5751-6285/К-04/8-1300/20 від 21.08.2020 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (адреса: м.Львів, вул.Митрополита Андрея, 10, код ЄДРПОУ 13814885) поновити виплату раніше призначеної пенсії за віком ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ), яка проживає за межами України, починаючи з 23.08.2016 року, та в подальшому здійснювати пенсійне забезпечення відповідно до вимог чинного законодавства.

В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (адреса: м.Львів, вул.Митрополита Андрея, 10, код ЄДРПОУ 13814885) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ), 454 (чотириста п`ятдесят чотири) грн. 00 коп. сплаченого судового збору.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення через Львівський окружний адміністративний суд до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій встановлених пунктом 3 Розділу VI “Прикінцевих положень” Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Сасевич О.М.