Рішення № 97137767, 14.05.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2021 року справа №380/2155/21

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Коморного О.І.,

секретар судового засідання Бабич Ю.Б.,

за участю:

представника позивача не прибув

представника відповідача не прибув

представники третіх осіб не прибули

розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 про зобов`язання Львівського апеляційного суду вчинити дії, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет позову на стороні відповідача Державної судової адміністрації України, Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області.

Обставини справи.

До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в якій просить:

- зобов`язати Львівський апеляційний суд нарахувати та виплатити судді Львівського апеляційного суду ОСОБА_1 суми невиплаченого обмеження суддівської винагороди за квітень, травень, червень, липень, серпень 2020 року на підставі частин 2, 3, 4, 5 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді апеляційного суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2020 року, з врахуванням регіонального коефіцієнту 1,2 та 50 відсотків посадового окладу, у загальній сумі 586388 грн 69 коп., з подальшим утриманням із цієї суми необхідних податків та обов`язкових платежів;

- звернути до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць (з утриманням з цієї суми податків та обов`язкових платежів).

В обґрунтування зазначив, що працює суддею Львівського апеляційного суду та, що за період з квітня по серпень 2020 року позивачу було обмежено виплату суддівської винагороди. Позивач, посилаючись на норми Конституції України, Закону України «Про судоустрій і статус суддів», рішення Конституційного Суду України та наголошуючи на тому, що Закон України №553 ІХ від 13 квітня 2020 року щодо зменшення розміру виплати судівської винагороди не відповідає нормам Конституції України, а тому не міг бути застосований до визначення розміру виплати суддівської винагороди, просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач подав суду відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує, просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. По суті позовних вимог вказує, що відповідач розпорядник коштів нижчого рівня не мав правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом №553-ІХ, то немає підстав для визнання дій Львівського апеляційного суду протиправними. Львівський апеляційний суд не був наділений правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості здійснювати нарахування та виплату суддівської винагороди з 18 квітня 2020 року без обмежень, встановлених статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону №553-ІХ).

Представник третьої особи подав пояснення на позовну заяву, в яких зокрема вказав, що позивач перебуває на публічній службі, що є трудовими відносинами з роботодавцем Львівським апеляційним судом. Вказує, що саме до компетенції роботодавця належить нарахування та виплата судівської винагороди. Відтак, органи Державної казначейської служби України лише здійснюють розрахунково-касове обслуговування клієнтів або ж виконують судові рішення відповідно до ч. 2 статті 6 Закону України «Про виконавче провадження».

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 05 травня 2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В судове засіданні сторони не прибули, належним чином повідомлялися про розгляд справи.

Суд всебічно і повно з`ясував всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та

встановив

02 жовтня 2018 року ОСОБА_1 зараховано у штат Львівського апеляційного суду на посаду судді згідно наказу № 3-к/ від 02.10.2018).

За період з квітня 2020 року по серпень 2020 року позивачу нарахована та виплачена суддівська винагорода відповідно до статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із застосуванням обмеження у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року, що підтверджується довідкою про доходи № 07.20/182/2021 від 03.02.2021 складеною Львівським апеляційним судом.

Відтак, відповідач не нараховував в повному обсязі суми складових суддівської винагороди, а саме:

- у квітні 2020 року - 54076,19 грн;

- у травні 2020 року - 141950,00 грн;

- у червні 2020 року - 120657,50 грн;

- у липні 2020 року- 141950,00 грн;

- у серпні 2020 року – 127755,00 грн;

що разом становить – 586388,69 грн.

Розмір суддівської винагороди та порядок її виплати передбачений статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VIII від 02 червня 2016 року (далі - Закон № 1402-VIII) відповідно до якої суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 130 Конституції України встановлено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

За приписами частини другої статті 4 Закону № 1402-VIII зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

За таких обставин, позивач вважає, що наведені вище норми статті 13 Конституції України та частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII мають імперативний характер та чітко визначають те, що розмір суддівської винагороди визначається виключно Законом України «Про судоустрій і статус суддів» та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами, а фінансова складова є невід`ємною частиною забезпечення незалежного судочинства. Відтак, Закон № 553-ІХ щодо обмеження розміру виплати суддівської винагороди не відповідає нормам Конституції України та Закону № 1402-VIII, а тому не міг бути застосований до визначення розміру виплати її суддівської винагороди. Натомість відповідач, застосовуючи указані вище обмеження за Законом № 553-ІХ порушив право позивачки, як працюючої судді на отримання суддівської винагороди у розмірі, визначеному статтею 135 Закону № 1402-VIII, який є спеціальним, що за своєю суттю являється порушенням її майнового права (інтересу) відповідно до статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Також позивач звертає увагу на те, що рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у справі у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів», положень частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-IX зі змінами.

З огляду на вищенаведене, на думку позивача, відповідач протиправно не провів розрахунок суми складових суддівської винагороди, тому звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до абзацу першого статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

За змістом статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII).

Як визначено частинами першою, другою статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (пункт 1 частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII).

Згідно з частинами четвертою та п`ятою статті 135 Закону № 1402-VIII до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти:

1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб;

2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб;

3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.

Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

З аналізу частини другої статті 130 Конституції України та частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII слідує, що розмір суддівської винагороди встановлюється виключно Законом України «Про судоустрій і статус суддів», що узгоджується з принципом незалежності судді, який відповідно до пунктів 7, 8 частини п`ятої статті 48 Закону № 1402-VIII забезпечується окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів; установленим законом і належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді.

18 квітня 2020 набрав чинності Закон України від 13 квітня 2020 № 553-IX «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Закон № 553-IX).

Пунктом 10 розділу І Закону № 553-IX Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (Закон № 294-IX) статтею 29 такого змісту:

«Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).

Суд відзначає, що на всій території України карантин був встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» на період з 12 березня 2020 року до 03 квітня 2020 року.

Надалі дію карантину неодноразово продовжено постановами Кабінету Міністрів України: від 25 березня 2020 року № 239 - до 24 квітня 2020 року, від 22 квітня 2020 року № 291 - до 11 травня 2020 року, від 04 травня 2020 року № 343 - до 22 травня 2020 року.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 № 392 установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 22 травня 2020 року до 22 червня 2020 року на території Автономної Республіки Крим, областей (у тому числі Рівненської області), міст Києва та Севастополя (далі - регіони) із урахуванням епідемічної ситуації в регіоні карантин, продовживши на всій території України дію карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2020 року № 500 у пункті 1 постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392 цифри і слово « 22 червня» замінено цифрами і словом « 31 липня».

Суд встановив, що передбачене статтею 29 Закону № 294-IX обмеження щодо нарахування суддівської винагороди, розмір якої визначено Законом № 1402-VIII, застосоване відповідачем стосовно позивача з 18 квітня 2020 року.

Разом з тим, суд зазначає, що зміни до статті 135 Закону № 1402-VIII щодо розміру суддівської винагороди не вносилися, а тому встановлене обмеження нарахування суддівської винагороди є протиправним, оскільки не узгоджується зі змістом статті 130 Конституції України, частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII та не відповідає положенням статті 48 цього Закону щодо механізмів забезпечення незалежності судді.

Конституційний Суд України в пункті 4.1 рішення від 11 березня 2020 № 4-р/2020 у справі № 1-304/2019(7155/19) вказав про те, що він неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24.06.999 № 6-рп/99, від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 01.12. 2004 № 19-рп/2004, від 11.10.2005 № 8-рп/2005, від 18.06.2007 № 4-рп/2007, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, від 03.06.2013 № 3-рп/2013, від 19.11.2013 № 10-рп/2013, від 08.06.2016 № 4-рп/2016, від 04.12.2018 № 11-р/2018, від 18.02.2020 № 2-р/2020).

Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 03.06.2013 № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2, абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 04.12.2018 № 11-р/2018).

Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 1 січня 2001 року № 1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Європейська Комісія «За демократію через право» (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства [України], яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 09.12.2019 № 969/2019 (далі - Висновок).

Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя (частина перша статті 124 Основного Закону України).

Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу.

Відповідно до Європейської хартії про закон «Про статус суддів» від 10 липня 1998 року рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов`язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі і поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1).

Такі ж висновки містяться і у Висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів (КРЄС) для Комітету міністрів Ради Європи про стандарти незалежності судових органів та незмінюваність суддів від 01 січня 2001 року. Навіть у часи економічної кризи законодавча та виконавча влади різних держав-членів повинні зрозуміти, що серйозне скорочення зарплат суддів є потенційною загрозою їх незалежності та належному здійсненню правосуддя і може піддати небезпеці (об`єктивно і суб`єктивно) роботу суддів (Звіт КРЄС про ситуацію стосовно судової влади та суддів в державах-членах Ради Європи. Оновлена версія № 2 (2015), прийнята в рамках 16-го пленарного засідання КРЄС (м. Лондон, 14- 16 жовтня 2015 року, пункт 73).

Конституція України встановлює, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя статті 22 Конституції України).

Отже, положення Закону № 553-ІХ про обмеження максимального розміру місячної суддівської винагороди є фактичною зміною гарантій, передбачених спеціальним законом.

Право позивача на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі не може бути поставлено в залежність від неналежного виконання обов`язків державними органами в частині внесення змін до законодавчих актів чи до формування бюджету.

Відповідно до частин першої-третьої статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, a також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Суд також зазначає, що рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:

- частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-IX зі змінами;

- абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-IX.

У цьому рішенні Конституційний Суд України, вирішуючи питання щодо конституційності оспорюваних положень Закону № 294-ІХ, виходив із юридичної позиції, яку він неодноразово висловлював, а саме: оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007).

Крім того, виходячи з того, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України, так само, як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

Ураховуючи викладене, Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.

У пункті 4.1 рішення від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20) в контексті змісту конституційного принципу верховенства права Конституційний Суд України зазначав, що юридичну визначеність слід розуміти через такі її складові елементи: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (легітимні очікування) (абзац п`ятий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 23січня 2020 № 1-р/2020).

Установлення граничного розміру заробітної плати, грошового забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування), передбачене у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України (частини перша, третя статті 29 Закону № 294-ІХ), є невизначеним щодо дії в часі та не забезпечує передбачуваності застосування цих норм права.

Згідно з частиною першою статті 113 Конституції України, частиною першою статті 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Тобто оспорюваними положеннями статті 29 Закону № 294-ІХ заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб органів законодавчої та судової влади поставлені в залежність від виконавчої влади.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частин першої, третьої статті 29 Закону № 294-ІХ суперечать статтям 1, 6, частинам першій, другій статті 8, частині другій статті 19, частинам першій, другій статті 55, частинам першій, другій статті 126, статті 130 Конституції України.

Конституційний Суд України вважає, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України. Таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії втрачені у зв`язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України.

Отже, керуючись положеннями статті 7 КАС України та, враховуючи те, що стаття 29 Закону № 294-ІХ зі змінами в частині застосування обмежень при нарахуванні суддівської винагороди десятьма мінімальними заробітними платами не відповідає Конституції України, суд до спірних правовідносин застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

Оскільки питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентовано статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII, який є спеціальним у спірних правовідносинах, то це виключає можливість застосовувати до цих правовідносин інші закони.

Доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, жодним чином не спростовують висновків суду про необхідність застосування норм Конституції України та спеціального Закону № 1402-VIII при нарахуванні і виплаті суддівської винагороди.

Суд вважає, що обмежуючи розмір суддівської винагороди шляхом внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», всупереч вимогам частини другої статті 130 Конституції України та статті 135 Закону № 1402-VIII, а також юридичній позиції Конституційного Суду щодо незалежності суддів, законодавець зумовив ситуацію, з огляду на яку розпорядники бюджетних коштів, серед яких і відповідач, виконуючи вимоги бюджетного законодавства, вимушені вчиняти дії, що порушують права та гарантії суддів.

З дати ухвалення Конституційним Судом України рішення № 10-р/2020, тобто, з 28 серпня 2020 року, таке порушення припинено та положення Закону № 294-ІХ зі змінами, Закону № 553-ІХ, визнані неконституційними, втратили чинність.

Разом з тим, невиплачена позивачу у зв`язку із застосуванням обмежень, що встановлені у неконституційний спосіб, сума суддівської винагороди за квітень-серпень 2020 року залишається і надалі невиплаченою, позаяк доказів протилежного суду не надано.

Так, як слідує з довідки Львівського апеляційного суду про доходи № 07.20/182/2021 від 03.02.2021 позивача за період з квітня 2020 року по серпень 2020 року склали : у квітні 2020 року - 54076,19 грн, у травні 2020 року - 141950,00 грн, у червні 2020 року - 120657,50 грн, у липні 2020 року – 141950,00 грн, у серпні 2020 року - 127755,00 грн. Загальна сума обмеження нарахувань суддівської винагороди позивачки за указаний період становить 586388,69 грн.

Цю обставину відповідач у відзиві на позовну заяву не заперечує.

Відтак, з метою захисту порушеного права позивачки на отримання суддівської винагороди у належному розмірі, достатнім і ефективним способом його захисту є стягнення з відповідача на його користь суми суддівської винагороди у розмірі 586388,69 грн, з утриманням із цієї суми, що підлягає виплаті, передбачених законом податків та обов`язкових платежів.

Тому позовна вимога у цій частині є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 371 КАС негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Враховуючи викладене, необхідно звернути до негайного виконання рішення суду в межах виплати позивачу суддівської винагороди за один місяць.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» тому розподіл судового збору на підставі статті 139 КАС України не здійснюється.

Докази понесення сторонами витрат, пов`язаних з розглядом справи у матеріалах справи відсутні.

Керуючись ст.ст.2, 8-10, 14, 72-79, 90, 241-246, 250, 257-262, 295 КАС України, суд, -

ухвалив :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Зобов`язати Львівський апеляційний суд (пл. Соборна, 7, м. Львів, 79008; код ЄДРПОУ: 42262398) нарахувати та виплатити судді Львівського апеляційного суду ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН: НОМЕР_1 ) суми невиплаченого обмеження суддівської винагороди за період з квітня по серпень 2020 року на підставі частин 2, 3, 4, 5 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді апеляційного суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2020 року, з врахуванням регіонального коефіцієнту 1, 2 та 50 відсотків посадового окладу, у загальній сумі 586388 грн 69 коп., з подальшим утриманням із цієї суми необхідних податків та обов`язкових платежів.

3. Звернути рішення до негайного виконання в частині присудження виплати суддівської винагороди в межах стягнення суми за один місяць (з утриманням із цієї суми податків та обов`язкових платежів).

3. Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 24.05.2021.

Суддя Коморний О.І.