Рішення № 97137144, 24.05.2021, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" травня 2021 р. справа № 300/444/21

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Чуприни О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А4267 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення під час проходження військової служби за періоди з 04.05.2017 по 28.02.2018 і з 01.03 2018 по 03.05.2020, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі також по тексту - позивач, ОСОБА_1 ), в інтересах якого діє на підставі довіреності Дзундза Юрій Романович (надалі по тексту також - представник позивача, Дзундза Ю.Р.), звернувся в суд з адміністративним позовом до Військової частини А4267 (надалі по тексту також - відповідач, військова частина), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 04.05.2017 по 03.05.2020 в повному обсязі;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини щодо не врахування січня 2008 року, як місяця за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) в період з 04.05.2017 по 28.02.2018, а в період з 01.03.2018 по 03.05.2020 не врахування абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 за №1078;

- зобов`язати військову частину нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 04.05.2017 по 03.05.2020 в повному обсязі, із застосуванням січня 2008 року, як місяця за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) в період з 04.05.2017 по 28.02.2018, а в період з 01.03.2018 по 03.05.2020 з урахуванням абзаців 4, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 за №1078.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині А4267 з 04.05.2017 по 03.05.2020. На підставі наказу командира Військової частини А4267 за №124 від 03.05.2020 позивача звільнено з військової служби з 03.05.2020, виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Як повідомив позивач 16.10.2020 він звернувся до військової частини із заявою про надання відомостей щодо його проходження служби, зокрема виплати грошового забезпечення в тому числі індексації грошового забезпечення. Втім, у визначений законодавством термін відповідь на заяву надана не була. Такі дії відповідача, на переконання позивача, суперечать нормативно-правовим актам вищої юридичної сили, оскільки, станом на день призупинення виплати позивачу індексації грошового забезпечення, дію Закону України №1282-ХІІ від 03.07.1991 "Про індексацію грошових доходів" (надалі по тексту також - Закон №1282-ХІІ) та дію постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 за №1078 "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення" (надалі по тексту також - Порядок №1078, Постанова №1078) не було призупинено. Посилаючись на позицію Верховного Суду зазначив, що при розрахунку індексації грошового забезпечення з 01.12.2015 має застосовуватись базовий місяць "січень 2008 року" відповідно до пункту 10-1 Порядку №1078. При застосуванні базового місяця "січень 2008 року" для розрахунку індексації грошового забезпечення в період з 04.05.2017 по 28.02.2018 сума індексації складає за обчисленням позивача 38 894,39 гривень. При цьому, з наявної у позивача інформації, на час подання позову, грошовий дохід ОСОБА_1 в березні 2018 року в порівнянні з лютим 2018 року внаслідок підвищення посадових окладів, але не виплати щомісячної додаткової винагороди, не збільшився та становить 0,00 гривень. Тому відповідно до абзацу 4 пункту 5 Постанови №1078, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. Згідно доводів і власного розрахунку позивача відповідно до пункту 5 Постанови №1078 та правової позиції Верховного Суду в постанові від 23.04.2020 у справі №816/1728/16, сума індексації грошового забезпечення, яка не була виплачена відповідачем за період з 01.03.2018 по 03.05.2020 становить 114 027,84 гривень. Таким чином, як вважає ОСОБА_1 , в період проходження служби з 04.05.2017 по 03.05.2020 загальна сума належної до виплати індексації грошового забезпечення становить 159 922,22 гривень.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення під час проходження військової служби у вказаний період ОСОБА_1 звернувся з цим позовом до суду.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15.02.2021 розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення учасників справи (а.с.29-30), згідно із правилами, встановленими статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі по тексту також - КАС України).

10.03.2021 на адресу суду від Військової частини А4267 надійшла заява про зупинення провадження у справі за №68, яка обґрунтована тим, що відповідач у справі перебуває у складі Збройних Сил України, які залучені до проведення антитерористичної операції (а.с.40-41, 45-46).

Івано-Франківським окружним адміністративним судом 05.05.2021 у задоволенні клопотання Військової частини А4267 про зупинення провадження у адміністративній справі відмовлено, про що було постановлено ухвалу (а.с.50).

Також ухвалою суду від 05.05.2021 повторно: витребувано у Військової частини А4267 засвідчені і оформлені відповідно до вимог статті 94 КАС України письмові докази, детальні відомості про нараховане та виплачене Військовою частиною А4267 позивачу всього грошового забезпечення окремо за лютий і березень 2018 року, із відповідним відображенням інформації у вигляді пояснення; зобов`язано подати в суд довідку чи документ іншого установленого зразка з відомостями про реєстрацію Військової частини А4267 як юридичної особи суб`єкта публічного права та ідентифікаційний код юридичної особи суб`єкта публічного права - Військової частини А4267; зобов`язано подати в суд письмове пояснення із обґрунтуванням юридичних та фактичних причин нездійснення виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в період з 04.05.2017 по 28.02.2020, в тому числі за розмірами і базовими місяцями, визначеними у розрахунку адміністративного позову (а.с.52-54).

Представником Військової частини А4267 надіслано 27.04.2021 відзив на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 06.05.2021, відповідно до якого представник відповідача не визнає заявлені позовні вимоги, оскільки вважає їх безпідставними та необґрунтованими (а.с.60-63). Мотивуючи свою правову позицію зазначив, що проведення індексації грошових доходів згідно вимог статті 5 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", пункту 6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 за №1078 здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів. Вказане підтверджене роз`ясненнями Міністерства соціальної політики України (надалі по тексту також - Мінсоцполітики України) за №220/5140 від 04.07.2017, в яких також зазначено, що Порядок №1078 не передбачає механізм виплати сум індексації за минулі періоди. Крім того, у межах фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України у період з січня 2016 року по лютий 2018 року в Міністерства оборони України не було. В подальшому індексація грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України нараховувалась та виплачувалась згідно керівних документів в межах фонду грошового забезпечення.

Також відповідач листом №283 від 27.04.2021 подав в суд 06.05.2021 наявні письмові документи, що витребовував суд і які змогла представити військова частина (а.с.64-72).

11.05.2021 на адресу суду надійшла заява відповідача разом із письмовими доказами від 10.05.2021 за №320, направлена на виконання ухвали суду від 05.05.2021 (а.с.75-91).

Від представник позивача засобами поштового зв`язку 14.05.2021 надійшла відповідь на відзив, датована останнім 11.05.2021 (а.с.93-98). Дзундза Ю.Р. заперечив щодо доводів відповідача та повідомив про не спростування військовою частиною мотивів і вимог адміністративного позову.

Розглянувши у відповідності до приписів статті 262 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, судом встановлено наступні обставини.

Так, відповідно до витягу із наказу командира військової частини - польова пошта В3950 (по стройовій частині) від 04.05.2017 за №100, прапорщика ОСОБА_1 , прийнятого на військову службу за контрактом в Збройних Силах України, призначеного наказом командира військової частини-польова пошта В3950 від 04.05.2017 за №79-РС на посаду командира відділення артилерійської розвідки взводу управління гаубичного самохідно-артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи управління військової частини-польова пошта В3950, з 04.05.2017 зараховано в списки особового складу та поставлено на всі види забезпечення та є таким, що з 04.05.2017 прийняв посаду та приступив до виконання службових обов`язків (а.с.66).

Згідно витягу із наказу командира Військової частини А4267 (по стройовій частині) №124 від 03.05.2020, прапорщика ОСОБА_1 , командира відділення артилерійської розвідки взводу управління самохідного артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи Військової частини А4267, звільненого у запас наказом командувача Військової частини А4267 (по особовому складу) від 30.04.2020 за №96-РС, відповідно до підпункту "а" (у зв`язку з закінченням строку контракту) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу", з 03.05.2020 виключено зі списків особового складу частини і всіх видів забезпечення у зв`язку із вибуттям до Снятинського районного військового комісаріату Івано-Франківської області (а.с.67).

16.10.2020 позивач звернувся до командира Військової частини А4267 із заявою, в якій просив, поряд з іншим, надати йому довідки про розміри його щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та довідку про виплату або невиплату індексації грошового забезпечення за період проходження служби; копії карток особового рахунку за весь період проходження служби; витяги з наказів командира військової частини про прийняття на військову службу та звільнення з неї (а.с.14-15). Як зазначив позивач та підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №7831500233432, відповідач 27.10.2020 отримав таку заяву, втім у визначений законодавством термін відповідь відповідачем надана не була.

Військова частина А4267 у даній справі не заперечує обставину ненадання відповіді на коментовану заяву позивача.

Також, представник позивача Дзундза Ю.Р. направив до Мінсоцполітики звернення від 03.06.2020 із вимогами надати роз`яснення, чи слід вважати січень 2008 року базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018, а з 01.03.2018 березень 2018, чи може підвищення розмірів додаткових надбавок та доплат, які залежать від командирів та начальників змінювати базовий місяць для розрахунку індексації грошового забезпечення (а.с.19).

В свою чергу, Мінсоцполітики України, розглянувши заяву представника позивача Дзиндзи Ю.Р. від 03.06.2020, направило відповідь від 23.06.2020 за №76/0/214-20, згідно якої повідомило, що зміна розміру доплат, надбавок та премій не впливає на початок обчислення індексу споживчих цій при нарахуванні індексації, якщо не підвищується посадовий оклад, та починаючи з грудня 2015 року до чергового підвищення посадових окладів згідно із рішенням Уряду обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації маю здійснюватися з місця наступного за місяцем підвищення посадового окладу за посадою, яку займає військовослужбовець, а саме з лютого 2008 року. Доведено до відома про неможливість виплатити індексацію грошового забезпечення, так як з січня 2015 індексація грошових доходів громадян здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів (а.с.20).

Вважаючи протиправною бездіяльність Військової частини А4267 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 04.05.2017 по 28.02.2018 включно в сумі 38 894,39 гривень із застосуванням базового місяця - січень 2008 року, а в період з 01.03.2018 по 03.05.2020 із застосуванням щомісячної фіксованої суми індексації 4 258,75 гривень (1 762,00 гривень х 241,70% : 100 = 4 258,75 гривень) відповідно до абзацу 4 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 за №1078 у сумі 114 027,84 гривень (а.с.21-23), ОСОБА_1 звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд виходить з таких аргументів, мотивів та норм права.

Визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин згідно правил пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 за №2232-ХІІ (надалі по тексту також - Закон №2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Водночас, Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 за №2011-ХІІ (надалі по тексту також - Закон №2011-XII) визначено основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлено єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантовано військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

За змістом статті 1 Закону №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з частиною 2 статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина 3 статті 9 Закону №2011-XII).

В свою чергу, правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" (надалі по тексту також - Закон №1282-ХІІ).

Так, статтею 1 Закону №1282-XII встановлено, що індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Приписами статті 2 Закону №1282-XII визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Індексація грошових доходів населення, як то визначено статтею 4 Закону №1282-XII, проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін. У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

У рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 у справі №9-рп/2013 за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу Законів про працю України (надалі по тексту також - КЗпП України) зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

Згідно частини 2 статті 6 Закону №1282-XII порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України. В даному випадку такими правилами є Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 за №1078 (як зазначено вище, надалі також - Порядок №1078).

Відповідно до пункту 1-1 Порядку №1078 (в редакції, чинній з 01.12.2015 до 14.03.2018) підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2016 за №77, які застосовується з 01.01.2016 - в розмірі 103 відсотка). Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 за №491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення".

Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, в тому числі й грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби (пунктом 2 Порядку №1078).

Пунктом 4 Порядку №1078 передбачено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Оплата праці, у тому числі працюючим пенсіонерам, грошове забезпечення, розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю, що надається залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії індексуються у межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

У разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення (пункт 5 Порядку №1078).

Виплата сум індексації грошових доходів згідно з підпунктом 2 пункту 6 Порядку №1078 здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

Отже, з системного аналізу вказаних норм законодавства суд дійшов висновку про те, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а тому підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті, у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.

Верховний Суд у постанові від 23.10.2019 у справі №825/1832/17 дійшов наступних висновків:

"…24. Суд зазначає, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі.

25. У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі №9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

26. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.07.2019 у справі №240/4911/18 та від 07.08.2019 у справі № 825/694/17.

27. Аналізуючи вищенаведені положення законодавства та обставини справи, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

28. Верховний Суд відхиляє доводи заявника про те, що у 2016-2017 роках кошти на виплату індексації грошового забезпечення головним розпорядником коштів не виділено, а тому відповідач діяв правомірно. Виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі…".

Разом з тим у постанові від 07.08.2019 у справі №825/694/17 Верховний Суд зазначив:

"…32. Виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі.

33. Також Верховний Суд звертає увагу, що звільнення особи з військової служби жодним чином не позбавляє її права на отримання виплат, на які вона має право, проте не отримувала їх під час проходження служби за незалежних від неї обставин…".

У спірному випадку суд керується положеннями частини п`ятої статті 242 КАС України, за змістом яких при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як з`ясовано судом ОСОБА_1 в період з 04.05.2017 по 03.05.2020 проходив військову службу у Військовій частині А4267 (а.с.66, 67).

Згідно поданих відповідачем карток особового рахунку військовослужбовця ОСОБА_1 за 2017, 2018, 2019, 2020 роки, останньому не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення за період з травня 2017 року по листопад 2018 року, січень 2019, вересень 2019, а також відсутні відомості про нарахування грошового забезпечення за період з березня 2020 по травень 2020 (а.с.69, 70, 71, 72).

Виходячи із вказаного, не знайшли свого підтвердження доводи позивача про невиплату в повному обсязі індексації грошового забезпечення за коментовані періоди відповідачем (з березня 2018 року по травень 2020 року).

Разом з тим, з травня 2017 року по лютий 2018 року, така виплата не проводилась взагалі.

Відповідач у відзиві на позов невиплату індексації грошового забезпечення в період з січня 2016 року по лютий 2018 року обґрунтував відсутністю коштів на такі витрати в межах наявного державного фінансування.

Суд критично оцінює доводи відповідача щодо відсутності коштів для нарахування та виплати індексації грошового забезпечення позивачу з огляду на наступне.

Як свідчить зміст карток особового рахунку військовослужбовця ОСОБА_1 відповідач щомісяця нараховував та виплачував позивачу одноразові складові грошового забезпечення (премія, додаткова грошова винагорода тощо). Так, розмір премії позивача за охоплений позовними вимогами період з травня 2017 по березень 2018 складав від 3 186,35 гривень до 3 760,65 гривень, щомісячна додаткова грошова винагорода 60% за період з травня 2017 року по березень 2018 складала з 2 577,98 гривень до 2 993,94 гривень (а.с.69-72).

Отже, суд звертає увагу на те, що загальний розмір виплат ОСОБА_1 за рахунок таких додаткових одноразових виплат (премія, щомісячна додаткова грошова винагорода тощо) складав в 2017-2018 роках більше 80% всього грошового забезпечення військовослужбовця. Однак в цей період основні складові грошового забезпечення становили в рази менший розмір: посадовий оклад - від 618,70 гривень до 3 080,00 гривень, оклад за військовим званням - від 54,19 гривень до 950,00 гривень, надбавка за вислугу років - від 67,29 гривень до 1 007,50 гривень.

Ці обставини свідчать про очевидні прорахунки в роботі Міністерства оборони України, яке впродовж 2016-2018 років систематично збільшувало фінансування військових частин на виплату військовослужбовцям необов`язкових одноразових складових грошового забезпечення (наприклад, премії, які фактично втратили характер "одноразових" та стали систематичними, що суперечить меті їх запровадження - преміювання військовослужбовця за певні досягнення), проте не виділяли коштів для нарахування та виплату такої державної гарантії щодо оплати праці як індексація грошового забезпечення. Більше того, відповідач міг ставити перед керівництвом вищого рівня питання про перерозподіл фінансування та скерування додатково виділених коштів в першу чергу для нарахування індексації грошового забезпечення військовослужбовців, а вже в другу чергу - на премії чи щомісячну додаткову грошову винагороду.

Доказів відповідного звернення посадових осіб відповідача до Міністерства оборони України, в томі числі відмови останнього чи Міністерства фінансів України тощо, у погодженні, виділенні чи перерозподілі відповідного бюджетного фінансування витрат на виплату індексації грошового забезпечення військовослужбовців за спірний період, відповідач суду не подав.

При цьому, як слідує із карток особового рахунку військовослужбовця ОСОБА_1 за 2017, 2018, 2019, 2020 роки, відповідачем здійснено позивачу виплату індексації у грудні 2018 року - 71,08 гривень, у 2019 році - 1 713,64 гривень і у 2020 році - у сумі 423,23 гривень. Водночас у відзиві відповідач вказав, що індексація грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України з лютого 2018 року нараховувалась та виплачувалась згідно керівних документів в межах фонду грошового забезпечення (а.с.61).

В контексті вказаного слід вказати, що відповідно до Протоколу 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі по тексту також - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі "Кечко проти України" (пункт 23 рішення від 08.11.2005, заява № 63134/00) Європейський суд з прав людини (надалі по тексту також - Суд, Європейський суд) встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу №1 Конвенції, а також зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи припинити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне законодавство передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.

В постановах від 19 липня 2019 року у справі №240/4911/18, від 20 листопада 2019 року у справі №620/1892/19, Верховний Суд зробив висновок про те, що реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних і чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.

Таким чином, обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору.

Отже, на переконання суду, оскільки індексація грошового забезпечення як складова грошового забезпечення військовослужбовця є однією з державних гарантій щодо оплати праці, тому вона підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті і не повинна ставитися в залежність від бюджетних асигнувань відповідача.

З цих же мотивів суд відхиляє доводи відповідача про відсутність механізму виплати індексації у поточному році за минулі періоди, оскільки вказані обставини не можуть позбавляти позивача права на отримання належних йому сум доходу.

Згідно абзацу 3 пункту 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 за №260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197, військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно.

Відтак, відповідач всупереч вимогам Законів №2011-XII, №1282-XII та Порядку №1078 не провів нарахування та виплату індексації грошового забезпечення позивача у повному обсязі у період з травня 2017 року по лютий 2018 року включно, а тому Військова частина А4267 зобов`язана була вчинити ці дії при звільненні військовослужбовця, - тобто до виключення його із списку особового складу. Оскільки відповідач такі дії не вчинив, суд кваліфікує цю ситуацію як протиправну бездіяльність Військової частини А4267.

При цьому судом встановлено, що Військова частина А4267 виплачувало індексацію у грудні 2018 року в сумі 71,08 гривень та у 2019 році і 2020 році в сума 1 713,64 гривень і 423,23 гривень відповідно.

Із таким обрахунком індексації позивач не погоджується, вважаючи його невірним в першу чергу не застосуванням відповідачами за базовий місяць січень 2008 року, а також щомісячного фіксованого розміру індексації, обчисленої за березень 2018 року, як розрахунок суми, яка була б належна позивачу до виплати за виключенням суми збільшення грошового доходу у зв`язку із підвищенням посадових окладів.

Як суд розуміє із змісту відзиву на позов і поданих військовою частиною документів, відповідач стверджує, що у зв`язку із набранням з 01.03.2018 чинності постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (надалі по тексту також - Постанова №704) мало місце збільшення посадових окладів і відповідне зростання грошового забезпечення військовослужбовців, в тому числі і позивача.

Зокрема, дані картки особового рахунку позивача за лютий 2018 року свідчать, що розмір посадового окладу ОСОБА_1 становив 685,00 гривень, а з березня 2018 року у зв`язку із введенням в дію Постанови №704 - 3 080,00 гривень.

А тому, в силу вимог абзацу 1 пункту 5 Порядку №1078 значення індексу споживчих цін у березні 2018 року, як такого в якому відбувається підвищення посадових окладів, становило за 1 або 100 відсотків.

Виходячи із положень абзацу 5 пункту 4 Порядку №1078 та зважаючи величину приросту індексу споживчих цін (з березня 2018 року) фактичне нарахування і виплата індексації грошового забезпечення позивача мала місце починаючи із грудня 2018 року.

Представник ОСОБА_1 наполягає на застосуванні для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) в період з 04.05.2017 по 28.02.2018 - січень 2008 року, а в період з 01.03.2018 по 03.05.2020 із застосуванням щомісячної фіксованої індексації 4 258,75 гривень відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 за №1078.

В частині базового місяця січень 2008 року і щомісячної фіксованої індексації, обчисленої за березень 2018 року (4 258,75 гривень), судом сформовано правові висновки по справі нижче по тексту судового рішення.

Відповідно до положень статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина 2 статті 9 КАС України).

Системний аналіз приписів Закону №1282-XII та Порядку №1078, на думку суду, дає підстави для висновку про те, що обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) та визначати суму індексації, зокрема розміру посадового окладу, базового місяця для обчислення індексації, покладено саме на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності. Тобто, визначення та нарахування суми індексації за певний період належить до дискреційних повноважень відповідача.

У постановах від 17 вересня 2020 року у справі №420/1207/19 і від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19 Верховний Суд дійшов аналогічного висновку, який з огляду на приписи частини 5 статті 242 КАС України та частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" враховуються судом під час вирішення наведеного спору.

Так, принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.

Отже, під дискреційним повноваженням суд розуміє таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №11(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини").

Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 у справі "Педерсен і Бодсгор проти Данії" зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 у справі "Волохи проти України" (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є "передбачуваною", якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. "…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання".

З наведеного видно, що під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб`єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.

Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов`язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов`язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.

У спірних правовідносинах індексація з травня 2017 року по листопад 2018 року включно не була нарахована та виплачена позивачеві.

Питання про те, який базовий місяць буде використаний Військовою частиною А4267 при нарахуванні індексації є передчасним, оскільки у цій частині права позивача ще не порушені.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що у цьому випадку повноваження щодо обрахунку індексації, в тому числі, щодо визначення базового місяця для такого нарахування відповідно до норм Порядку №1078 та Закону №1282-XII покладається на відповідача, а тому, підстави для зобов`язання останніх здійснити виплату індексації грошового забезпечення з урахуванням базового місяця відсутні.

Розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу, і який виплачував йому грошове забезпечення. Саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов`язок нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення з визначенням вихідних величин для такого обрахунку.

Визначення базового місяця належить до виключної компетентності відповідача і суд не має повноважень визначати складові елементи нарахування індексації та здійснення його розрахунку, оскільки відповідно до законодавства обчислення таких сум належить до відання компетентних структур відповідача, а тому належним способом захисту порушених прав ОСОБА_1 , на переконання суду, у випадку невиконання зазначеного обов`язку відповідачем є зобов`язання нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за спірний період, з урахуванням проведених платежів.

Більше того, суд не вбачає правових підстав для застосування юридичних конструкцій, мова про які йдеться в мотивувальній і в прохальній частині позовної заяви від 10.02.2021 зокрема, таких як "базовий місяць" (базовий місяць при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення) і "щомісячна фіксована індексація грошового доходу", так як Порядок №1078, в тому числі і пункт 5 цього Порядок, не містять таких понять, термінів чи юридичних визначень.

Отже, так як в період з травня 2017 по лютий 2018 року відповідач протиправно не провів нарахування і виплату індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 , то в цій частині позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, у зв`язку із чим Військову частину А4267 слід зобов`язати здійснити відповідні дії.

В межах таких дій із нарахування і виплати індексації підлягає вирішення відповідачем питання щодо визначення розрахунку із застосуванням відповідних положень Закону №1282-XII та Порядку №1078 у редакціях, чинних за період з травня 2017 по лютий 2018 року, в тому числі в частині визначення "базового місяця".

В цій же площині розрахунку відповідачу належить визначити, чи має у відношенні до позивача, з урахування набранням чинності Постанови №704, в березні 2018 року місце виникнення умови, визначеної в абзаці 4 пункту 5 Порядку №1078, зокрема, "якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу."

Відтак, без таких вихідних даних дійсного розміру індексації грошового забезпечення травня 2017 по лютий 2018 року, в тому числі окремо за березень 2018 року, відсутні об`єктивні підстави для вирішення позовних вимог про визначення індексації за період березня 2018 року по травень 2020 року.

Без таких вихідних даних, розрахунок яких зобов`язаний здійснити відповідач, в контексті останнього періоду неможливо перевірити питання, чи є правові підстави для нарахування індексації за період з 01.03.2018 по 30.11.2018, за який Військова частина А4267 взагалі не проводила нарахування і виплату, а за період з 01.12.2018 по 03.05.2020 - чи правильно Військовою частиною А4267 проведено відповідний розрахунок індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 .

З урахуванням вказаного, позовні вимоги до Військової частина А4267 за період з 01.03.2018 по 03.05.2020, суд вважає передчасними, у задоволенні яких слід відмовити.

Таким вирішенням вимог позивача суд не позбавляє останнього можливості на звернення до суду із відповідним позовом у відношенні до відповідача-2 після виконання відповідачем-1 свого обов`язку по нарахування і виплаті індексації доходу, так як відповідна індексація є складовою заробітної плати, строки звернення щодо стягнення якої за приписами частини 2 статті 233 КЗпП України не застосовуються.

Виходячи із вказаного, суд вважає належним способом захисту прав позивача спонукання/зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 04.05.2017 по 28.02.2018 включно, з урахуванням проведених платежів.

Суд враховує, що саме такий спосіб захисту прав колишніх військовослужбовців визнав належним та ефективним Верховний Суд, розглядаючи як суд першої інстанції зразкову справу №620/4218/18 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/81798649), а саме:

- визнав протиправною бездіяльність Військової частини А1815 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 22 жовтня 2018 року;

- зобов`язав військову частину А1815 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 22 жовтня 2018 року.

Аналогічний підхід є усталеним в практиці Верховного Суду як суду касаційної інстанції при перевірці рішень судів у спорах щодо невиплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям (про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за певний період).

У цій справі суд дав оцінку протиправній бездіяльності відповідача щодо нарахування і виплати позивачу індексації грошового забезпечення за охоплений позовними вимогами період і, з метою відновлення прав позивача, приймає рішення зобов`язального характеру. На виконання цього рішення суду відповідач, нараховуючи індексацію грошового забезпечення позивача, також повинен здійснити нарахування/утримання/сплату передбачених законодавством податків та обов`язкових зборів, подати відповідну звітність в контролюючі органи (ДПС України, ПФ України) щодо суми виплаченого фізичній особі доходу.

Відтак, враховуючи вищенаведені обставини справи та норми матеріального права, суд приходить до висновку про часткове задоволенням вимог шляхом визнання протиправною бездіяльності Військової частини А4267 щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 04.05.2017 по 28.02.2018 та зобов`язання нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 04.05.2017 по 28.02.2018 без визначення судом конкретної суми індексації грошового забезпечення та базового місяця для обчислення індексу споживчих цін.

Аналогічного за змістом правового висновку в ідентичних спірних правовідносинах дійшов Восьмий апеляційний адміністративний суд у постанові від 10 лютого 2021 року у справі №300/1963/20 (апеляційне провадження №А/857/14977/20)

Враховуючи вищенаведене, суд робить висновок про обґрунтованість адміністративного позову, а позовні вимоги такими, що підлягають до часткового задоволення.

Щодо розподілу судових витрат суд відзначає, що позивач на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи.

З огляду на не понесення позивач судових витрат по сплаті судового збору, за відсутності доказів оплати сторонами інших судових витрат у справі, керуючись частиною 5 статті 139 КАС України, суд дійшов висновку про відсутні правових підстави для розподілу судових витрат у справі.

Враховуючи наведене, на підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статями 241-246, 295, 297, пунктом 3 розділу VI "Прикінцеві положення" та підпунктом 15.5 пункту 15 частини 1 "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А4267 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення під час проходження військової служби в період з 04.05.2017 по 28.02.2018 включно.

Зобов`язати Військову частину А4267 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за час проходження військової служби в період з 04.05.2017 по 28.02.2018 включно, з урахуванням проведених платежів.

В задоволенні решти позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), адреса реєстрації: с. Рудники, Снятинський район, Івано-Франківська область, адреса для листування: АДРЕСА_1 ;

представник позивача за довіреністю - Дзундза Юрій Романович ( АДРЕСА_1 );

відповідач - Військова частини А4267 (ідентифікаційний код юридичної особи 26615035), вул. Моцарта, 33, м. Коломия, Івано-Франківська область, 78200.

Суддя /підпис/ Чуприна О.В.