Рішення № 97135912, 24.05.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 травня 2021 р. Справа№200/3066/21-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шувалової Т.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про стягнення недоотриманих сум, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (далі – ГУНП в Донецькій області) про стягнення недоотриманих сум, в якому просить:

- стягнути з ГУНП в Донецькій області на його користь несплачену компенсацію за невикористані додаткові відпустки у розмірі 50428,00 грн;

- стягнути з ГУНП в Донецькій області на його користь середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.09.2020 року по день фактичного розрахунку.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що він у період з 07.11.2015 року по 31.08.2020 року проходив службу в Національній поліції України, має статус учасника бойових дій. Відповідач всупереч Закону України «Про Національну поліцію», Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не провів усіх необхідних розрахунків при звільненні, а саме: не здійснив виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015 рік, 2017 рік, 2018 рік, 2019 рік та 2020 рік, що зумовило звернення до суду.

Відповідач через відділ діловодства та документообігу суду надав відзив на адміністративний позов, у якому просив у задоволенні позову відмовити. Свою позицію обґрунтовував тим, що під час проходження служби, позивач не звертався з рапортом про надання йому відпустки як учаснику бойових дій за 215, 2017-2020 роки, тобто не скористався своїм правом на вказану відпустку. Крім того зазначив, що положення Закону України «Про відпустки», Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» вказують на те, що додаткова відпустка учасникам бойових дій не належить до щорічних додаткових відпусток, за невикористання яких передбачена виплата грошової компенсації при звільненні. Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зазначає, що вимоги є передчасними (а.с.39-43).

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 24 березня 2021 року позовну заяву прийнято до розгляду, ухвалено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, запропоновано відповідачу подати суду відзив на позовну заяву.

Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З клопотаннями про розгляд справи у судовому засіданні учасники справи не звертались.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини,

на яких ґрунтується позов та заперечення на нього, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , є громадянином України, що підтверджується копію паспорта серії НОМЕР_2 (а.с.8-10).

Рішенням комісії Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій працівників органів внутрішніх справ України від 30 квітня 2015 року № 2/І/ХХХІV/262 ОСОБА_1 надано статус учасника бойових дій (а.с.12).

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_3 , виданого Управлінням МВС України на Донецькій залізниці 21 серпня 2015 року, ОСОБА_1 є учасником бойових дій (а.с.11).

Згідно довідки ГУНП в Донецькій області від 12.08.2020 року № 3024/12/03-2020 ОСОБА_1 дійсно в період з 01.09.2015 року по 06.11.2015 року та з 07.11.2015 року по 30.04.2018 року був зарахований до складу сил та засобів, які беруть безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції на території Донецької області (а.с.13-14).

Наказом (витяг) ГУНП в Донецькій області від 28.08.2020 року № 366 о/с ОСОБА_1 відповідно до розділу VІІ Закону України «Про національну поліцію» звільнено зі служби в поліції за п. 7 частини першої статті 77 Закону України «Про національну поліцію» (за власним бажанням) (а.с.15).

Як убачається з довідки ГУНП в Донецькій області від 09.03.2021 року №62зі/12/01-2021 ОСОБА_1 додаткову відпустку як учасник бойових дій використав за 2016 рік (у період з 29.07.2016 року до 11.08.2016 року). Рапортів останнього щодо надання додаткових відпусток, як учаснику бойових дій за 2015 та 2017-2020 роки до підрозділів кадрового забезпечення не надходило. Додаткова відпустка, як учаснику бойових дій, не належить до щорічних відпусток у зв`язку з чим не переноситься на наступний календарний рік, не ділиться на частини та не замінюється грошовою компенсацією (а.с.19).

Відповідно до довідки, виданої ГУНП в Донецькій області від 09.03.2021 року № 270, розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 на день звільнення складає 11132,03 грн. Середньоденний розмір грошового забезпечення на день звільнення складає 371,07 грн (із розрахунку 11132,03/30) (а.с.20).

Згідно довідки ГУНП в Донецькій області від 05.04.2021 року № 444 ОСОБА_1 грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, не нараховувалась та не виплачувалась (а.с.60).

Як убачається з довідки щодо розрахунку невикористаної відпустки при звільненні ОСОБА_1 від 02.04.2021 року № 432, останньому у вересні 2020 року були нараховані грошові кошти за невикористану у 2020 році відпустку в сумі 742,14 грн за 2 доби (а.с.62-63).

Вважаючи, що відповідач протиправно не виплатив грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 рік, 2017-2020 роки, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши наявні у справі матеріали, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Водночас, згідно з пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII (далі - Закон № 3551-ХІІ) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Положеннями статті 4 Закону України «Про відпустки» від 05.11.1996 № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Частинами першою та третьою статті 59 Закону України «Про Національну поліцію» занотовано: служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України

За змістом статті 60 Закону України «Про Національну поліцію» проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

За унормуванням пункту 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється, зокрема, за власним бажанням.

Статтею 93 Закону України «Про Національну поліцію» та пунктом 8 розділу ІІІ Порядку виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішній справ України 06.04.2016 № 260, зареєстрованого в міністерстві юстиції України 29.04.2016 за № 669/28799 (далі - Порядок № 260) передбачено, що за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.

В статті 93 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. Чергова відпустка надається поліцейському, як правило, до кінця календарного року. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.

Частиною першою статті 24 Закону України від 15.11.1996 № 504/96-ВР «Про відпустки» встановлено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення поліцейських врегульовано постановою Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» № 988 від 11 листопада 2015 р. (далі Постанова № 988) та наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260 "Про затвердження Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання", зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29.04.2016 за № 669/28799, який набрав чинності з дня його офіційного опублікування та застосовується з дня набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію".

За правилами пункту 1 Постанови № 988 грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Пунктом 3 Порядку № 260 обумовлено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання.

До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Пунктом 8 розділу ІІІ Порядку № 260 передбачено, що за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.

Верховний Суд в своїй постанові від 19 січня 2021 року у справі № 160/10875/19 дійшов наступного висновку.

Право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України. Особу не може бути позбавлено такого права. Види відпусток, які можуть надаватися поліцейським, визначені у статті 92 Закону № 580-VIII. Її аналіз дозволяє зробити висновок, що поліцейським можуть бути надані такі відпустки: щорічні чергові оплачувані відпустки, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення частин восьмої, одинадцятої статті 93 Закону № 580-VIII, а саме: до яких поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Відкликання поліцейського з чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.

Верховний Суд відзначив, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.

Таким чином, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.

Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.

З огляду на відсутність правового врегулювання цього питання положеннями Закону № 580-VIII і Порядку № 260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, суд дійшов висновку, що при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону № 504/96-ВР.

Так, відповідно до частини першої статті 24 Закону № 504/96-ВР і частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Отже, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.

Зазначений висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 07.05.2020 року у справі № 360/4127/19.

Частиною п`ятою статті 242 КАС України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на отримання грошової компенсації за невикористану ним відпустку за 2015, 2017-2020 рік тривалістю 70 календарних днів.

При визначенні розміру компенсації суд виходить з положень пункту 8 Порядку № 260, відповідно до якого виплата грошової компенсації за невикористану відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.

На день звільнення зі служби позивач мав право на грошове забезпечення 11 132,03 грн за 30 днів, а отже сума компенсації становить 25 974,90 грн (371,07 грн х 14 календарних днів х 5 років (2015, 2017, 2018, 2019, 2020)).

З огляду на вказане, суд не приймає до уваги розраховану позивачем самостійно суму компенсації за невикористану додаткову відпустку у загальному розмірі 50428,00 грн, оскільки під час її обчисленні він застосовував положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 N 100, який застосуванню не підлягає, оскільки в даному випадку спеціальні норми містить Порядок № 260.

Отже, позовні вимоги про стягнення з відповідача грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015, 2017-2020 роки підлягають частковому задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення з ГУ НП в Донецькій області суми середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.09.2020 року по день фактичного розрахунку, суд зазначає наступне.

Порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільнення працівника визначений Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП).

Статтею 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (частина 1).

Частиною 2 статті 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У пункті 2.2. Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року в справі №4-рп/2012 визначено, що всі суми, що належать працівнику від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу законів про працю України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

В постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року в справі №810/451/17 та від 26 лютого 2020 року в справі №821/1083/17 викладена правова позиція відповідно до якої під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Статтею 116 Кодексу законів про працю України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 Кодексу законів про працю України.

Таким чином, з моменту звільнення у роботодавця виникає обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. Якщо роботодавець не виконує цей обов`язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке визначена статтею 117 Кодексу законів про працю України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто, реальне виконання цього обов`язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові).

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку.

Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати належних працівникові при звільненні сум.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 21 листопада 2011 року у справі № 6-60цс11, встановивши, що працівникові в день звільнення не були сплачені всі належні від підприємства суми, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на його користь середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутність у цьому своєї вини.

Відтак, в контексті ст. 116, 117 КЗпП України, середній заробіток за несвоєчасний розрахунок підлягає нарахуванню саме за несвоєчасність нарахування та виплати компенсації за невикористану щорічну додаткову оплачувану відпустку, як учаснику бойових дій.

Обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно вимог Постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року № 100 Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно пункту 5 Порядку №100 убачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до п. 3 Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ України 06.04.2016 № 260, грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання.

До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до наявної у матеріалах довідки про сплачені суми страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 09.03.2021 року № 269 за період з листопада 2015 року по серпень 2020 року, розмір грошового забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням становив 52 658,08 грн. (35 797,71 грн у липні 2020 року та 16 860,37 грн у серпні 2020 року).

Таким чином, розмір середньоденного грошового забезпечення позивача складає - 849,32 грн (52 658,08 грн/62 дні).

Позивач був звільнений зі служби 31.08.2020 року та станом на час ухвалення судом рішення по даній справі відповідачем не проведено з позивачем повного розрахунку при звільненні, тобто затримка складає - 266 календарних днів.

Таким чином, розмір середньої заробітної плати за час несвоєчасного розрахунку при звільненні складає - 225 919,12 грн (849,32 грн. *266днів).

Разом з цим, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати наступне (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Крім цього, в постанові від 30 листопада 2020 року по справі №480/3105/19 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду дійшов аналогічного висновку застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, за принципом пропорційності.

Враховуючи, що суми, які були протиправно невиплачені відповідачем вчасно на користь позивача за період 2015 року та за період 2017 - по 2020 рік, становлять певний відсоток від загальної суми грошового забезпечення, суд зазначає наступне.

Відповідно до довідки про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 від 09.03.2021 року № 269 за період з листопада 2015 року по серпень 2020 року (з вирахуванням періоду за 2016 рік, який не є спірним) грошове забезпечення становить:

- за 2015 рік - 7755,00 грн,

- за 2017 рік - 109 375,09 грн,

- за 2018 рік - 123945,06 грн,

- за 2019 рік - 125357,79 грн,

- за 2020 рік 124572,28 грн.

Тобто, загальна сума отриманого позивачем грошового забезпечення за спірні періоди складає 491 005, 22 грн.

Як встановлено судом у даній справі недоотримана позивачем сума компенсації за невикористану щорічну додаткову оплачувану відпустку, як учаснику бойових дій за 2015, 2017-2020 роки складає - 25974,90 грн.

Тобто, невиплачена сума компенсації за додаткову відпустку відносно виплаченої суми грошового забезпечення за вказаний період становить 5,29% (491 005, 22 грн + 25974,90 грн = 516980, 12 грн; 25974, 90 грн*100/491 005, 22 грн=5,29%).

Таким чином заборгованість компенсації за невикористану щорічну додаткову оплачувану відпустку у розмірі 25974, 90 грн становить 5,29% від грошового забезпечення за спірні періоди.

Розмір середньої заробітної плати за час несвоєчасного розрахунку при звільненні складає - 225 919,12 грн (849,32 грн *266 календарних днів).

Відповідно сума середнього грошового забезпечення, яка підлягає стягненню з відповідача за несвоєчасний розрахунок при звільненні становить 11951,12 грн (225919,12 грн *5,29%/100).

Таким чином, суд виходячи з принципу пропорційності та розумного балансу, вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь 11951,12 гривень як середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

За таких обставин, позовні вимоги щодо стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.09.2020 року по день фактичного розрахунку підлягають задоволенню частково.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в даній справі, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Враховуючи, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення є правом, а не обов`язком суду, а також приписи статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України щодо обов`язковості судових рішень та відсутності об`єктивних обставин щодо невиконання судового рішення з боку відповідача, суд не вбачає підстав для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Таким чином, беручи до уваги вищевикладене та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ГУНП в Донецькій області про стягнення компенсації за невикористані додаткові відпустки та середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні підлягають задоволенню частково.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», а відтак, його розподіл на підставі статті 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 263, пп.15.5 п. 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (код ЄДРПОУ 40109058, місцезнаходження: 87517, Донецька область, м. Маріуполь, проспект Нахімова, 86) про стягнення недоотриманих сум – задовольнити частково.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Донецькій області (код ЄДРПОУ 40109058, місцезнаходження: 87517, Донецька область, м. Маріуполь, проспект Нахімова, 86) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, за 2015 рік, 2017 рік, 2018 рік, 2019 рік, 2020 рік у розмірі 25974,90 грн (двадцять п`ять тисяч дев`ятсот сімдесят чотири гривні 90 копійок).

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Донецькій області (код ЄДРПОУ 40109058, місцезнаходження: 87517, Донецька область, м. Маріуполь, проспект Нахімова, 86) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.09.2020 року по день ухвалення рішення – 24 травня 2021 року у розмірі 11951,12 грн (одинадцять тисяч дев`ятсот п`ятдесят одна гривня 12 копійок).

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяті днів з дня складання повного тексту рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено 24 травня 2021 року.

Суддя Т.О. Шувалова