Рішення № 97127020, 22.09.2020, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/7051/20

Провадження № 2/761/4803/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2020 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Фролової І.В.,

секретаря судового засідання - Мехеди А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві у порядку загального позовного провадження в приміщенні суду цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звільнення майна з-під арешту,-

В С Т А Н О В И В:

У березні 2020 року Акціонерне товариство «Альфа-Банк» звернулося до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звільнення майна з-під арешту.

У своїй позовній заяві просять суд звільнити з-під арешту нерухоме майно, яке належить АТ «Укрсоцбанк» (правонаступник АТ «АЛЬФА БАНК»), а саме: квартира, загальна площа (кв.м): 46.5, житлова площа (кв.м), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що накладений на підставі ухвали суду, провадження № 2-з/761/242/2019, серія та номер: Справа № 761/14999/19, виданий 16.04.2019, видавник: Шевченківський районний суд міста Києва; стягнути солідарно з Відповідачів на користь Акціонерного товариства «Альфа-Банк», витрати по сплаті судового збору.

Свої позовні вимоги мотивують тим, щоАкціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Уксоцбанк» та ОСОБА_1 уклали договір кредиту № 032/29-511К від 28.12.2007 року. Також між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 було укладено Іпотечний договір відповідно до якого, на забезпечення виконання основного зобов`язання, Іпотекодавець передав в іпотеку належне йому на праві власності майно, а саме: квартира, загальна площа (кв.м.): 46,5, житлова площа (кв.м.), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . 06 березня 2019 року право власності на майно було зареєстроване за АТ «Укрсоцбанк», що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Позивачу стало відомо, що реалізувати майно на даний час неможливо, оскільки ухвалою суду, Провадження № 2-з/761/242/2019, серія та номер: Справа № 761/14999/19, виданий 16.04.2019, видавник: Шевченківський районний суд міста Києва накладено арешт на нерухоме майно Відповідача, та заборона на його відчуження. В зв`язку з вказаним звернулися з відповідним позовом до суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.03.2020 року матеріали позовної заяви було передано для розгляду судді Фроловій І.В.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 10 березня 220 року було відкрито провадження у справі, призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.

19 травня 2020 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Посилався на те, що рішенням Суду Шевченківського р-н м. Києва від 09.07.2018р № 761/45350/17, залишене без змін Постановою Київського Апеляційного Суду від 26.11.2018р. за якими ПАТ «Укрсоцбанк» правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», було відмовлено у стягнені заборгованості з позичальника ОСОБА_1 , тому твердження про наявність заборгованості позичальника перед банком є недостовірним. Зазначає, що у цивільній справі №761/14999/19 провадження № 2/761/1159/2019, ухвалою суду 16 квітня 2019р., в порядку ст. 153 ЦПК України з ціллю забезпечення позову судом накладено арешт на майно, яке є предметом іпотеки, в якості забезпечення кредитних зобов`язань. В теперішній час справа перебуває на розгляді суду. Таким чином звільнення майна з під арешту в даній справі, вважаю неможливим так як звертаючись до суду з вказаним позовом, сторона позивача фактично просить суд скасувати заходи забезпечення позову, які були вжиті ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва у справі № 761/14999/19 від 16 квітня 2019р., зазначаючи, що вказаною ухвалою суду було накладено арешт на майно, яке є предметом іпотеки, в якості забезпечення кредитних зобов`язань та яке належить позивачу на праві власності.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 22 вересня 2020 року було закрито підготовче провадження у справі, призначено до розгляду по суті.

Позивач в судове засідання своїх представників не направив, однак на адресу суду надійшла заява про розгляд справи у відсутність представника позивача, у якій також просили позов задовольнити, проти ухвалення заочного рішення не заперечували.

Відповідачі в судове засідання не з`явилися, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею (ч. 1 ст. 223 ЦПК України).

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що ніщо не перешкоджає особі добровільно відмовитись від гарантій справедливого судового розгляду у однозначний або у мовчазний спосіб. Проте для того, щоб стати чинною з точки зору Конвенції, відмова від права брати участь у судовому засіданні повинна бути зроблена у однозначний спосіб і має супроводжуватись необхідним мінімальним рівнем гарантій, що відповідають серйозності такої відмови. До того ж, вона не повинна суперечити жодному важливому громадському інтересу рішення ЄСПЛ (Hermi проти Італії, § 73; Sejdovic проти Італії § 86).

Окрім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини- в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (Рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України»).

За таких підстав судом визнано за можливе розглядати справу на підставі доказів, наявних у матеріалах справі, та за погодженням сторін, третіх осіб й згідно поданих ними заяв.

Дослідивши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору суд по суті встановив.

За змістом ч.ч.1, 2, 3,4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ч.ч. 1, 5-6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.

Судом встановлено, Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Уксоцбанк» та ОСОБА_1 уклали договір кредиту № 032/29-511К від 28.12.2007 року.

Також між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 було укладено Іпотечний договір № 032/06-262 від 28.12.2007р., відповідно до якого, на забезпечення виконання основного зобов`язання, Іпотекодавець передав в іпотеку належне йому на праві власності майно, а саме: квартира, загальна площа (кв.м.): 46,5, житлова площа (кв.м.), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

06 березня 2019 року право власності на майно було зареєстроване за АТ «Укрсоцбанк», що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Позивачу стало відомо, що реалізувати майно на даний час неможливо, оскільки ухвалою суду, Провадження № 2-з/761/242/2019, серія та номер: Справа № 761/14999/19, виданий 16.04.2019, видавник: Шевченківський районний суд міста Києва накладено арешт на нерухоме майно Відповідача, та заборона на його відчуження.

Одночасно з цим, як вбачається із наданих до відзиву відповідачем документів, відповідно до Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09.07.2018р у справі № 761/45350/17, та яке залишене без змін Постановою Київського апеляційного суду від 26.11.2018р. за якими ПАТ «Укрсоцбанк» правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», було відмовлено у стягнені заборгованості з позичальника ОСОБА_1 .

За змістом ч. ч. 4, 5 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Відповідно до правового висновку, відображеного в постанові Касаційного господарського суду Верховного Суду від 18 лютого 2020 року в справі № 917/154/15, постанові Касаційного господарського суду Верховного Суду від 06 лютого 2020 року в справі № 922/5787/15, постанові Касаційного господарського суду Верховного Суду від 21 січня 2020 року в справі № 911/3883/16, постанові Касаційного господарського суду Верховного Суду від 11 грудня 2019 року в справі 923/1382/16 та багатьох інших: «Преюдицію утворюють ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта».

Згідно з постановою Касаційного господарського суду Верховного Суду від 21 січня 2020 року в справі № 911/3883/16: «Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Преюдиціальне значення мають рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини».

Як вказав відповідач, арешт на спірну квартиру було накладено на підставі ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 16 квітня 2019р., в порядку ст.153 ЦПК України з ціллю забезпечення позову.

Крім того було встановлено, що 15 липня 2019 року, банк (позивач) звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва з аналогічним позовом (провадження 2/761/6428/2019 справа № 761/27765/19 суддя Волошин В.О.), але судом було повернуто позов.

Судом було зазначено, що залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер (п. 3 ч. 2 ст. 44 ЦПК України).

Враховуючи вищезазначені положення ст. ст. 17, 23, 24, 158 ЦПК України, а також аналізуючи зміст заявлених позовних вимог, суд визнав, що звернення АТ «Укрсоцбанк» до Шевченківського районного суду м. Києва з вказаним позовом про звільнення майна з-під арешту, з урахуванням конкретних обставин, є зловживанням процесуальними правами, що суперечать завданню цивільного судочинства, оскільки фактично сторона позивача просить Шевченківський районний суд м. Києва переглянути в апеляційному порядку ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва про вжиття заходів забезпечення позову по цивільній справі №761/14999/19, що процесуально є недопустимим.

Як передбачено ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до висновку Верховного Суду України від 15.03.2013 року у справі №6-26цс13, вимоги особи, що ґрунтуються на її праві власності на арештоване майно, розглядаються за правилами, установленими для розгляду позовів про звільнення майна з-під арешту.

При цьому, згідно з ч.ч.1,2 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

Разом з тим, як роз`яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п.п. 2, 3 своєї Постанови «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Позови на захист майнових прав малолітніх та неповнолітніх дітей боржника (засудженого) можуть бути пред`явлені їхніми законними представниками, а у випадках, встановлених законом, органами та особами, яким надано право захищати права, свободи чи інтереси інших осіб.

Відповідачами в справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів, банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.

При цьому, якщо позивач є власником спірного майна, то вирішується вимога про зняття арешту з майна. У разі якщо позивач одночасно доводить своє право власності, яке виникло, наприклад, із договору про спільну власність або таке його право не визнається чи оспорюється співвласником, то відповідно до заявлених вимог суд вирішує вимогу про зняття арешту з майна та про визнання права власності на це майно.

Разом з тим, відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно вимог ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У відповідності до положень ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому, як передбачено вимогами ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Також, згідно роз`яснень, які містяться в п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року, предметом доказування є факти, якими обґрунтовуються заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи (причини пропуску позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Однак, будь-яких доказів, які б підтверджували наявність передбачених вищенаведеними вимогами законодавства правових підстав для зняття арешту з майна позивача, останнім до суду надано не було.

На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що звільнення майна з під арешту в даній справі, є неможливим, так як звертаючись до суду з вказаним позовом, сторона позивача фактично просить суд скасувати заходи забезпечення позову, які були вжиті ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва у справі № 761/14999/19 від 16 квітня 2019р.

Таким чином, розглянувши справу в межах визначених позивачем предмету спору та підстав для його задоволення, з урахуванням визначеного позивачем суб`єктного складу, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, суд прийшов до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.

Щодо судових витрат, суд дійшов наступних висновків.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захистити себе у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки в задоволенні позовних вимог було відмовлено, понесені позивачем судові витрати не підлягають відшкодуванню.

На підставі ст.ст. 15-16, 391 ЦК України, з урахуванням постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 95, 141, 229, 258, 259, 263-266, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволені позовних вимог Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звільнення майна з-під арешту - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги до або через Шевченківський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити учасників справи:

Акціонерне товариство «Альфа-Банк», місце знаходження - 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 100, код ЄДРПОУ - 23494714,

ОСОБА_1 , адреса місця проживання - АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ,

ОСОБА_2 , адреса місця проживання - АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 ,

Повний текст рішення буде складений 03 листопада 2020 року.

Суддя: