Рішення № 97115393, 25.03.2021, Бахмутський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Артемівський міськрайонний суд Донецької області)

Справа № 219/10383/17

Провадження № 2/219/1513/2021

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 березня 2021 року м. Бахмут

Артемівський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Мелінцевої Н.М.

за участю секретаря Петрейко А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі м. Бахмут Донецької області у спрощеному позовному провадженні з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Позика» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В :

товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Позика» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, в обґрунтування своїх вимог вказало, що 16 грудня 2013 року між Публічним акціонерним товариством «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір № 1/1828774. В якості забезпечення виконання зобов`язань між ПАТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК» та ОСОБА_1 було укладено Договір застави № Z1/1828774 від 16 грудня 2013 року та надано в приватне обтяження автотранспортний засіб: автомобіль марки Nissan, модель - Qashqai 1.6, 2013 року випуску, реєстраційний номер - НОМЕР_1 . Виконання зобов`язань за Кредитним договором було забезпечено порукою шляхом укладення між Банком та ОСОБА_2 Договору поруки № Р1/1828779 від 16 грудня 2013 року. 30 жовтня 2015 року між ПАТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК» та ТОВ «Фінансова Компанія «Позика» (надалі - ТОВ «ФК «Позика») було укладено Договір про відступлення права вимоги грошових зобов`язань за фінансовими кредитами № 10-ІV, відповідно до якого право грошової вимоги за Кредитним договором № 1/1828774 від 16 грудня 2013 року, укладеним між ПАТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК» та ОСОБА_1 перейшло до ТОВ «ФК «Позика». Відповідно до розділу 1 п. п. 1.1.1. Кредитного договору Банк надав Позичальнику кредит в сумі 191 440 (сто дев`яносто одну тисячу чотириста сорок) грн. 70 коп. строком користування з 16 грудня 2013 року по 15 грудня 2020 року (включно). Позичальник зобов`язався сплачувати платежі за кредитом щомісячно в термін до 16 числа кожного місяця згідно Графіку погашення заборгованості за Договором (Додаток № 1 до Кредитного договору). Відповідно до Кредитного договору кредит надається Позичальнику шляхом зарахування Банком кредитних коштів на поточний рахунок Позичальника, відкритому у банку, для подальшого використання за цільовим призначенням. Відповідно до умов Кредитного договору Позичальник зобов`язаний сплатити Позивачу плату за користування кредитом у розмірі та порядку, що встановлені Кредитним договором. Погашення нарахованих процентів згідно з п. п. 1.3.1. Кредитного договору відбувається щомісячно, в розмірі 14,90 % річних за користування кредитом, починаючи з дня списання коштів з позичкового рахунку Позичальника до моменту повного погашення заборгованості за кредитним договором. Згідно з п. п. 1.3.2. Кредитного договору Позичальник зобов`язався сплачувати щомісячно комісійну винагороду за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 2,50 % в місяць від суми кредиту, зазначеного п. п. 1.1.1. Кредитного договору. Принцип повернення, строковості та платності означає, що кредит має бути повернений позичальником банку визначений у кредитному договорі строк з відповідною сплатою за його користування. Згідно п. 1.2. Договору поруки Поручитель поручається перед Банком за виконання Позичальником зобов`язань щодо повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, пені, штрафних санкцій згідно Графіку погашення заборгованості за кредитним договором. Згідно п. 3.1. Договору поруки у випадку невиконання або неналежного виконання Позичальником взятих на себе зобов`язань по Кредитному договору Поручитель та Позичальник несуть солідарну відповідальність перед Банком за всю суму заборгованості за Кредитним договором. Банк виконав взяті на себе зобов`язання в повному обсязі. Всупереч умов Кредитного договору Відповідач своєчасно не здійснив платежі для погашення суми заборгованості по кредиту, та має значну заборгованість по нарахованим процентам, чим порушив взяті на себе договірні зобов`язання. У зв`язку з невиконанням зобов`язань ОСОБА_1 по поверненню кредитних коштів за Кредитним договором № 1/1828774 від 16 грудня 2013 року перед новим Кредитором - ТОВ «ФК «Позика» утворилася заборгованість у розмірі 449 934 (чотириста сорок дев`ять тисяч дев`ятсот тридцять чотири) грн. 33 коп., яка складається з: Суми залишку за кредитом - 158 623,64 грн.; Суми простроченого основного боргу за кредитом - 24 731,31 грн.; Суми нарахованих процентів - 1 288,70 грн.; Суми прострочених процентів - 36 357,56 грн.; Суми інфляції - 208 116,64 грн.; 3 % річних - 20 816,48 грн. Просять стягнути з відповідача заборгованість по кредитному договору на загальну суму 449 934 (чотириста сорок дев`ять тисяч дев`ятсот тридцять чотири) грн. 33 коп., та сплачені судові витрати. Просить позов задовольнити в повному обсязі.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справ повідомлявся належним чином, в позовній заяві вказав, що просить проводити розгляд справи у його відсутність.

Відповідачі в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справ повідомлялися належним чином у відповідності до частини 6 статті 128 ЦПК України шляхом направлення судової повістки рекомендованим листом з повідомленням про вручення за адресою його міста проживання, зареєстрованою у встановленому законом порядку, надали суду заяву, в якій зазначили, що просять розглянути справу у їх відсутність, позовні вимоги не визнають та просять суд застосувати до позову строк позовної давності, який вже сплив, а додатковий договір або угоду щодо продовження строку позовної давності вони не укладали.

У зв`язку з неявкою сторін та у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.

Суд, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, що мають істотне значення для її розгляду і вирішення по суті, приходить до висновку, що позовна заява не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом установлено, що між Банком та відповідачем був укладений кредитний договір 16 грудня 2013 року між Публічним акціонерним товариством «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір № 1/1828774 (а. с.4-9).

В якості забезпечення виконання зобов`язань між ПАТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК» та ОСОБА_1 було укладено Договір застави № Z1/1828774 від 16 грудня 2013 року та надано в приватне обтяження автотранспортний засіб: автомобіль марки Nissan, модель - Qashqai 1.6, 2013 року випуску, реєстраційний номер - НОМЕР_1 .

Виконання зобов`язань за Кредитним договором було забезпечено порукою шляхом укладення між Банком та ОСОБА_2 Договору поруки № Р1/1828779 від 16 грудня 2013 року (а. с.13-14).

30 жовтня 2015 року між ПАТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК» та ТОВ «Фінансова Компанія «Позика» (надалі - ТОВ «ФК «Позика») було укладено Договір про відступлення права вимоги грошових зобов`язань за фінансовими кредитами № 10-ІV, відповідно до якого право грошової вимоги за Кредитним договором № 1/1828774 від 16 грудня 2013 року, укладеним між ПАТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК» та ОСОБА_1 перейшло до ТОВ «ФК «Позика» (а.с.15-16, 17).

Відповідно до розділу 1 п. п. 1.1.1. Кредитного договору Банк надав Позичальнику кредит в сумі 191 440 (сто дев`яносто одну тисячу чотириста сорок) грн. 70 коп. строком користування з 16 грудня 2013 року по 15 грудня 2020 року (включно). Позичальник зобов`язався сплачувати платежі за кредитом щомісячно в термін до 16 числа кожного місяця згідно Графіку погашення заборгованості за Договором (Додаток № 1 до Кредитного договору).

Відповідно до Кредитного договору кредит надається Позичальнику шляхом зарахування Банком кредитних коштів на поточний рахунок Позичальника, відкритому у банку, для подальшого використання за цільовим призначенням.

Відповідно до умов Кредитного договору Позичальник зобов`язаний сплатити Позивачу плату за користування кредитом у розмірі та порядку, що встановлені Кредитним договором.

Погашення нарахованих процентів згідно з п. п. 1.3.1. Кредитного договору відбувається щомісячно, в розмірі 14,90 % річних за користування кредитом, починаючи з дня списання коштів з позичкового рахунку Позичальника до моменту повного погашення заборгованості за кредитним договором.

Згідно з п. п. 1.3.2. Кредитного договору Позичальник зобов`язався сплачувати щомісячно комісійну винагороду за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 2,50 % в місяць від суми кредиту, зазначеного п. п. 1.1.1. Кредитного договору (а. с. 4-9).

Принцип повернення, строковості та платності означає, що кредит має бути повернений позичальником банку визначений у кредитному договорі строк з відповідною сплатою за його користування.

Згідно п. 1.2. Договору поруки Поручитель поручається перед Банком за виконання Позичальником зобов`язань щодо повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, пені, штрафних санкцій згідно Графіку погашення заборгованості за кредитним договором (а. с. 4-9).

Згідно п. 3.1. Договору поруки у випадку невиконання або неналежного виконання Позичальником взятих на себе зобов`язань по Кредитному договору Поручитель та Позичальник несуть солідарну відповідальність перед Банком за всю суму заборгованості за Кредитним договором.

Проте в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази про те, що у подальшому відбулася заміна кредитодавця з належним про це повідомленням боржника, тобто позивачем не надано суду відповідних доказів у розумінні діючого законодавства України про те, що ним були виконанні у повному обсязі вимоги статей 516-517 ЦК України, де статтею 516 ЦК України передбачено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідно до статті 517 ЦК України, первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Статтею 518 ЦК України передбачено, що боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов`язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, він має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред`явлення йому вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов`язок до пред`явлення йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 527 ЦК України, боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.

Відповідно до ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Відповідно до ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Відповідно до ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» та «термін виконання зобов`язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).

Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору.

Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання.

У цій справі сторони строк договору окремо не визначили, а погодили строк кредитування, термін закінчення кредитування, а також термін щомісячного виконання зобов`язання. Так, судом встановлено, що 16 грудня 2013 року сторони уклали договір, за умовами якого відповідач отримав строком по 15 грудня 2020 року включно, кредитні кошти у сумі 191440,70 грн., які зобов`язався повернути зі сплатою відсотків у розмірі 14,90% річних.

Повернення кредиту та сплату відсотків відповідач мав здійснювати щомісячними платежами, надаючи позивачеві до щомісячно до 16-го числа кожного місяця, сума погашення зазначена у графіку. Тобто, сторони погодили порядок і строки виконання зобов`язання.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.

Тобто, зобов`язання з надання кредиту, його повернення та сплати процентів є основним, а зобов`язання зі сплати штрафу та пені є додатковим до основного.

Позивач обов`язки за умовами договору виконав, надавши кредитні кошти відповідачеві. Останній зобов`язався за договором повертати кредит з процентами періодичними платежами до 15 грудня 2020 року включно.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

У відповідності зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Отже, після настання терміну внесення чергового платежу за договором і після спливу строку кредитування зобов`язання простроченого боржника за договором не припиняється. Так, зобов`язання може бути належно виконане простроченим боржником і після спливу позовної давності. Згідно з частиною першою статті 267 ЦК України особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності.

У випадку спливу позовної давності заява про захист цивільного права або інтересу приймається судом до розгляду, проте сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини друга та четверта статті 267 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 («Позика») глави 71 («Позика. Кредит. Банківський вклад»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За умовами договору сторони погодили щомісячну сплату відсотків за кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом, який наданий до 15 грудня 2020 року включно.

Відтак, у межах строку кредитування до 15 грудня 2020 року відповідач мав, зокрема, повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами щомісячно до 16-го числа кожного місяця, сума погашення зазначена у графіку. Починаючи з 17 липня 2014 року, відповідач мав обов`язок незалежно від пред`явлення вимоги позивачем повернути всю заборгованість за договором, а не вносити її періодичними платежами, оскільки останні були розраховані у межах строку кредитування.

Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Враховуючи викладене, суд вважає, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

На підставі вищевикладеного, суд вважає за необхідне у даному випадку застосувати правові висновки до цієї справи, які викладені Великою Палатою Верховного суду у своїй постанові від 28 березня 2018 року по справі № 444/9519/12, де вони відхиляють аргументи позивача про те, що на підставі статті 599 та частини четвертої статті 631 ЦК України він мав право нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості за кредитом.

Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року роз`яснено щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 ст.1 ст. 11, ч. 8 ст. 18, ч. 3 ст. 22 Закону України "Про захист прав споживачів" у взаємозв`язку з положеннями ч. 4 ст. 42 Конституції України, а саме у п. 3.2 вказаного рішення одним із фундаментальних принципів приватноправових відносин є принцип свободи договору, закріплений у п. 3 ст. 3 Цивільного кодексу України.

Разом з тим, зазначена свобода є обмеженою - межі дії цього принципу визначаються критеріями справедливості, добросовісності, пропорційності, розумності.

Конституційний Суд вважає, що держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і охоронюваними законом правами та інтересами споживачів їх кредитних послуг.

Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної асамблеї Ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, зокрема, передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36).

Слід зауважити на той факт, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені)- тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила(частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті).

Оскільки договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів.

Такий підхід відповідає правовій позиції, сформульованій Верховним Судом України у постанові від 06 листопада 2013 року у справі № 6-116цс13. Аналогічні висновки були сформульовані Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 19 березня 2014 року у справі № 6-20цс14, від 12 листопада 2014 року у справі № 6-167цс14, від 03 червня 2015 року у справі № 6-31цс15, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15, від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16, від 23 листопада 2016 року у справі № 6-2104цс16 і від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2462цс16.

Отже, оскільки за умовами договору відповідач мав виконувати зобов`язання, зокрема, з повернення кредиту та зі сплати процентів періодичними (щомісячними) платежами щомісячно до 16-го числа кожного місяця, сума погашення зазначена у графіку, перебіг позовної давності для стягнення заборгованості за кожним з цих щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу. А тому встановлення строку кредитування у договорі, який передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів.

Відтак, за наведених умов, а саме оскільки позивач звернувся до суду з даним позовом лише 21 вересня 2017 року, то суд вважає, що оскільки відповідачі та їх представник заявили про застосування судом до спірних правовідносин строк позовної давності, це клопотання підлягає задоволенню на підставі вищевикладеного, а тому слід у задоволені позовних вимог відмовити у повному обсязі, застосувавши до цих правовідносин строки позовної давності.

Також слід зазначити, що встановлення строків звернення до суду законом передбачено з метою дисциплінування учасників цивільного судочинства та своєчасної реалізації ними права на судовий захист. Інститут строків в цивільному процесі стимулює учасників цивільного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини набувають ознаки стабільності.

До того ж, суд зазначає, що практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права, також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків для звернення до суду за захистом порушених прав (наприклад, рішення у справах "Девеер проти Бельгії", "Голдер проти Сполученого Королівства").

Вирішуючи питання про поважність причин пропуску позивачем строку на звернення до суду із даними вимогами, суд враховує принцип верховенства права та судову практику Європейського Суду з прав людини, який у своїх рішеннях зазначає, що правило встановлення обмежень звернення до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватись з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (рішення у справі "Ілхан проти Туреччини").

Позивачем в установленому законом порядку не заявлено клопотання про поновлення строків звернення до суду та не доведено поважність причин пропуску позовної давності. Поважними причинами за чинним законодавством визнаються обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звертається з позовною заявою, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду за захистом порушеного права.

Відповідачами було надано суду заяву про застосування строків позовної давності до позовних вимог у зв`язку з їх спливом.

Під час розгляду справи судом були створені всі необхідні умови для всебічного та повного дослідження обставин справи, сторонам було надано всі можливості для заявлення необхідних клопотань та надання доказів, що підтверджується матеріалами справи та протоколом судового засідання.

Згідно статті 12 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи та витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі (ч. 5 ст. 81 ЦПК України).

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що суд зобов`язаний застосувати сплив строку позовної давності і тому не знаходить законних підстав для задоволення позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Позика» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, а тому в їх задоволені слід відмовити за спливом позовної давності.

Оскільки у задоволені позовних вимог відмовлено, суд відповідно до вимог п. 2 ч.2 ст. 141 ЦПК України не стягує з відповідача на користь позивача понесені ним судові витрати, а залишає їх за позивачем.

Керуючись статтями 251, 253, 256, 257, 259, 261, 264, 267, 526, 527, 530, 1049, 1054 Цивільного кодексу України, ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів", ст.ст. 12, 81, 82, 141, 259, 264-265, 268, 280-284, 356 Цивільного процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволені позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Позика» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості в сумі 449934,33 грн.- відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Донецького апеляційного суду через Артемівський міськрайонний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Н.М. Медінцева

25.03.2021