Ухвала суду № 97107685, 24.05.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

УХВАЛА

про залишення позовної заяви без руху

м. Вінниця

24 травня 2021 р. Справа № 120/4888/21-а

Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Заброцька Людмила Олександрівна, розглянувши матеріали позовної заяви:

за позовом: ОСОБА_1 ,

до: Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України,

про: скасування наказу про звільнення з військової служби та поновлення на публічній службі,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України про скасування наказу про звільнення з військової служби та поновлення на публічній службі.

Згідно з пунктом третім частини першої статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.

Ознайомившись з позовною заявою та доданими матеріалами встановлено, що позовна заява не відповідає таким вимогам, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 25 КАС України, адміністративні справи з приводу оскарження індивідуальних актів, а також дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об`єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, визначених цим Кодексом. Якщо така особа не має місця проживання (перебування) в Україні, тоді справу вирішує адміністративний суд за місцезнаходженням відповідача.

Абзац 1 та 24 ст. 6 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" визначають, що громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов`язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Батьки або інші законні представники зобов`язані зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена органом реєстрації з одночасним зняттям з попереднього місця проживання.

Особи, які не проживають за адресою, що зареєстрована як місце їх проживання, більше одного місяця і які мають невиконані майнові зобов`язання, накладені в адміністративному порядку чи за судовим рішенням, або призиваються на строкову військову службу і не мають відстрочки, або беруть участь у судовому процесі в будь-якій якості, зобов`язані письмово повідомити орган реєстрації про своє місце перебування.

Абзац 8 ст. 3 цього Закону визначає, що довідка про реєстрацію місця проживання - документ, який видається органом реєстрації особі за її вимогою та підтверджує реєстрацію місця проживання або місця перебування особи.

Відповідно до змісту позовної заяви, позивач вказує адресу проживання АДРЕСА_1 . Проте, будь-яких належних та допустимих доказів щодо зареєстрованого у встановлений законом порядку. місця проживання (перебування) позивача до матеріалів позовної заяви не долучено.

Разом з тим, відповідачем у справі є Командувач Сухопутних військ Збройних Сил України, місцезнаходження якого м. Київ, вул. Дегтярівська, 19.

Таким чином, з метою дотримання правил територіальної підсудності при зверненні до суду, що визначені статтею 25 КАС України, позивачу слід надати суду докази щодо свого зареєстрованого у встановленому законом порядку місця проживання (перебування) станом на дату подачі позову до суду.

Крім того, згідно з п. 5 ч. 5 ст. 160 КАС України позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги із зазначенням доказів, що підтверджують вказані обставини.

Також, згідно з ч. 4 ст. 161 КАС України, позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Відповідно до ч. 1 ст. 80 КАС України, учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.

У позовній заяві позивач просить суд скасувати наказ Головнокомандувача Сухопутних військ Збройних Сил України №200 від 24.09.2001 про звільнення позивача з військової служби та поновити його на публічній службі на займаній або рівнозначній посаді.

Обгрунтовуючи протиправність вказаного наказу позивач зазначив, що на час видання оскаржуваного наказу відповідачем його контракт не закінчувався і не розривався за власним бажанням.

Також зазначає, що такий наказ виданий не тією посадовою особою, яка уповноважена на видання наказів на звільнення осіб офіцерського складу, оскільки відповідно до Тимчасового Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу зазначено, що звільнення осіб офіцерського складу з військової служби у військових званнях до підполковника включно здійснюється заступником Міністра оборони України.

На думку позивача, станом на час видання наказу про його звільнення Головнокомандувач Сухопутних військ Збройних Сил України таких повноважень не мав, оскільки Указом Президента України за №650/2001 від 20 серпня 2001р. генерал-полковника ОСОБА_2 було призначено на посаду Головнокомандувача Сухопутних військ Збройних Сил України та цим же указом Президента України останній був звільнений з посади заступника Міністра оборони України - командувача Сухопутних військ Збройних Сил України.

В подальшому, наказом Міністра оброни України за №289 від 21.08.2001р. «Про головнокомандувачів видами Збройних Сил України» відповідно до п. 6 вказаного наказу було визначено, що до приведення нормативних актів Міністерства оборони України у відповідність до вищезазначеного Указу Президента України головнокомандувачі видами Збройних Сил України користуються повноваженнями заступника Міністра оборони України - командувача виду Збройних Сил України, наданими їм Міністром оборони України.

Разом з тим, постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.04.2021 р. (справа №0940/1271/18) скасовано п. 6 наказу Міністра оборони України за №289 від 21.08.2001р. «Про головнокомандувачів видами Збройних Сил України».

Позивач зазначає, що скасування вище вказаного п. 6 наказу Міністра оброни України за №289 від 21.08.2001р. «Про головнокомандувачів видами Збройних Сил України» дає йому правові підстави для скасування наказу відповідача про його звільнення з військової служби.

Однак, як доказ підтвердження вказаних обставин позивачем додано до позовної заяви тільки копію оскаржуваного наказу, інших доказів на підтвердження протиправності зазначеного наказу та викладених позивачем в позовній заяві обставин, позивачем до позову не додано (контракт про проходження військової служби, постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.04.2021 в справі №0940/1271/18, тощо), що суперечить вимогам ч. 4 ст. 161 КАС України.

Також слід наголосити, що частиною 6 статті 161 КАС України встановлено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Інститут строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою спонукання учасників адміністративного судочинства до своєчасного вчинення ними процесуальних дій. Регламентування строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Крім цього, строки звернення до суду із адміністративним позовом обмежують час, протягом якого правовідносини можуть вважатися спірними.

За загальним правилом для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк (ч. 2 ст. 122 КАС України).

Частиною 5 вказаної статті визначено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

За загальним правилом перебіг строку звернення до адміністративного суду починається з дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, чинне законодавство України, встановленими строками, обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлено досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Практика Європейського Суду з прав людини, яка відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмежено, в тому числі і встановленням строків звернення до суду за захистом порушених прав (наприклад, справа «Стаббігс та інші Проти Великобританії» рішення від 22.10.1996 року, «Девеер проти Бельгії» рішення від 27.02.1980 року).

Із позовної заяви та доданих до неї матеріалів судом встановлено, що позивача наказом Головнокомандувача Сухопутних військ Збройних Сил України №200 від 24.09.2001 звільнено з військової служби у запас за пп. "д" п. 65 (після закінчення строку контракту або у зв`язку з його розірванням), однак із вказаним позовом позивач звернувся до адміністративного суду лише 11.05.2021 року, що підтверджується поштовим конвертом.

Відтак, позивачем пропущено строк звернення до суду, оскільки позов подано майже через 20 років після прийняття оскаржуваного наказу.

Як на підставу пропуску строку звернення до суду позивачем зазначено, що тільки 20.04.2021р. був скасований п. б наказу Міністра оборони України за №289 від 21.08.2001р. «Про головнокомандувачів видами Збройних Сил України», згідно якого відповідач мав право на видання наказу про його звільнення, і про дане судове рішення він дізнався від свого представника тільки 29.04.2021р.

Надаючи оцінку поважності пропуску строку звернення до суду з даним позовом, суд зазначає наступне.

Відповідно до копії витягу з наказу Головнокомандувача Сухопутних військ Збройних Сил України №200 від 24.09.2001 ОСОБА_1 звільнено з військової служби на підставі підпункту "д" пункту 65 (після закінчення строку контракту або у зв`язку з його розірванням) Тимчасового положення про проходження військової служби особам офіцерського складу.

Як уже зазначалось, однією з підстав позову позивачем першочергово вказано, що на час видання оскаржуваного наказу відповідачем контракт позивача не закінчувався і не розривався за власним бажанням. Відтак, на думку позивача, Головнокомандувач Сухопутних військ ЗСУ видав свій наказ незважаючи на те, що правових підстав у нього не було на видання даного наказу, оскільки дія його контракту закінчувалась тільки в червні 2004 року.

Таким чином, суд зауважує, що з моменту виключення позивача з особового складу військової частини та всіх видів забезпечення позивач був обізнаний про порушення, на його думку, його прав та інтересів внаслідок прийняття наказу Головнокомандувача Сухопутних військ Збройних Сил України №200 від 24.09.2001, однак до суду за захистом своїх прав з позовом про оскарження наказу про звільнення позивач звернувся лише через майже 20 років.

При цьому суд наголошує, що позивач вважає оскаржуваний наказ протиправним не лише в зв"язку з тим, що він виданий особою, яка, на думку позивача, не мала права приймати рішення про звільнення позивача, а насамперед, як зазначає позивач в позові, в зв"язку з тим, що на час видання оскаржуваного наказу контракт позивача не закінчувався і не розривався за власним бажанням, відтак, на думку позивача, правових підстав для його прийняття не було.

Слід зазначити, що про вказані обставини ( строк дії контракту та підстави прийняття оскаржуваного наказу ) позивачу було відомо ще на час прийняття оскаржуваного наказу (2001 рік ).

За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Суд зазначає, що поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Позивач не навів суду об`єктивних та переконливих причин, які завадили позивачу звернутися до суду з позовом про оскарження наказу про звільнення у строк, встановлений ч.5 ст.122 КАС України.

За вказаних обставин, суд вважає підстави для поновлення строку звернення з позовом до суду, які вказані позивачем у позовній заяві, неповажними, що є підставою для залишення позовної заяви без руху.

Згідно ч.1 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху.

За правилами визначеними частиною 1 статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

З огляду на викладене вважаю, що дану позовну заяву необхідно залишити без руху, надавши особі, яка її подала, строк для усунення недоліків, шляхом:

- надання позивачем суду інформації про реєстрацію місця свого проживання (перебування) (паспорт громадянина України з відміткою про зареєстроване місце проживання/довідка про зареєстроване місце перебування);

- надання суду всіх наявних в нього доказів, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (контракту про проходження військової служби, постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.04.2021 в справі №0940/1271/18, тощо), а у разі неможливості самостійно надати докази, подати клопотання про витребування доказів судом;

- подання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду разом із доказами, які, на його думку, вказують на поважність причин пропуску строку.

Керуючись ст. 122, 123, 160, 161, 169, 171, 172 КАС України, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України про скасування наказу про звільнення з військової служби та поновлення на публічній службі залишити без руху.

Запропонувати позивачу у 10-денний строк з дня отримання копії ухвали усунути недоліки позовної заяви, зазначені в мотивувальній частині ухвали суду.

Копію даної ухвали направити позивачу для відома та виконання.

Ухвала суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.

Відповідно до ч. 3 ст. 293 КАС України, заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

Суддя Заброцька Людмила Олександрівна