Рішення № 97094560, 30.04.2021, Дніпровський районний суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області)

Справа № 175/228/20

Провадження № 2/175/57/20

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

30 квітня 2021 року Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Новік Л.М.

за участю секретаря - Сапай О.Г.,

розглянувши у відкритому засіданні в залі суду смт. Слобожанське за правилами загального позовного провадження цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну договору щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини, про стягнення аліментів на дитину та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог: Орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Обухівської селищної ради про визначення місця проживання дітей з батьком, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про зміну договору щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини, про стягнення аліментів на дитину.

Позивач, просить суд, змінити договір між батьками ОСОБА_3 та ОСОБА_2 щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини, укладений 03 вересня 2018 року, та посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Корсун А.Є., зареєстрований в реєстрі за № 1031, в частині визначення місця проживання сина (п.1.3), та визначити місце проживання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з матір`ю - ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , аліменти на утримання сина ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 РНОКПП: НОМЕР_2 , у розмірі 1/4 від усіх заробітків і доходів до досягнення сином повноліття.

Стягнути з ОСОБА_2 РНОКПП: НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 РНОКПП: НОМЕР_2 , судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 768 грн. 40 коп.

Позовні вимоги мотивувала тим, що вона, ОСОБА_1 , перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 з 26 вересня 1997 року. Шлюб було розірвано за рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 09 серпня 2017 року. Від даного шлюбу мають дітей - ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 . 10 листопада вона уклала шлюб з ОСОБА_6 , та змінила прізвище з ОСОБА_15 на ОСОБА_15 . Після розірвання шлюбу між нею та відповідачем був укладений нотаріальний договір щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дітей. Даний договір був укладений 03 вересня 2018 року, та посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Корсун А.Є., зареєстрований в реєстрі за № 1031.

Згідно п. 1.3 цього Договору місцем проживання дітей батьки визначили - місце проживання батька. Відповідне було погоджено батьками з дітьми. Їхній син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 за своїм бажанням переїхав жити від батька до неї.

Вона звернулася до відповідача, ОСОБА_2 , з метою змінити договір щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дітей, а саме в частині проживання сина з нею - ОСОБА_1 , за адресою її місця проживання, та умов утримання сина, однак добровільно вирішити це питання не вдалося.

Відповідно до довідок № 3950 від 21.11.2018 року, № 3857 від 21.11.2019 року, № 3856 від 21.11.2019 року, виданих Обухівською селищною радою позивач разом з дітьми зареєстрована в будинку АДРЕСА_1 . Вказаний будинок відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності належить позивачу.

Як вбачається з акту обстеження житлово-побутових умов, було проведено обстеження умов проживання за адресою: АДРЕСА_1 , існують всі умови для проживання сина ОСОБА_4 .

Бажання сина ОСОБА_4 проживати з нею є істотною підставою для зміни договору в частині визначення проживання сина та його утриманні. У зв`язку з тим, що син ОСОБА_4 став проживати з нею, батько - відповідач у справі, відмовився його утримувати.

Не погодившись з позовними вимогами ОСОБА_2 звернувся з зустрічними позовними вимогами до ОСОБА_1 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог: Орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Обухівської селищної ради про визначення місця проживання дітей з батьком та відібрання дитини від мами.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 26.09.1997 року між ОСОБА_15 та ОСОБА_2 був укладений шлюб, який розірваний рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 09.08.2017 року. Від даного шлюбу мають двох спільних дітей, а саме: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після розірвання шлюбу, Позивач та Відповідач вирішили в мирному порядку врегулювати питання, що стосуються дітей. Зокрема, 03.09.2018 року між Позивачем та Відповідачем був укладений договір щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дітей. Вказаний договір був укладений між Позивачем та Відповідачем з урахуванням думки дітей, які виявили бажання проживати саме з батьком. Зокрема, п. 1.3. Договору, сторони визначили місцем проживання дітей місце проживання батька. Відповідно до п. 2.1. Договору мати має право зустрічатися та без перешкод спілкуватися з дітьми, за попередньою домовленістю з батьком, а також має право, за попередньою домовленістю з батьком, брати дітей до себе за місцем свого проживання у вихідні дні. Таким чином, батьки за спільною згодою з дітьми, які на момент укладення договору перебували у віці, що надає змогу приймати свідомо самостійні рішення, врегулювали питання щодо місця проживання дітей, а також участі мами у житті дітей шляхом підписання договору.

Однак, 10.10.2019 року Позивач без попереднього узгодження з Відповідачем, забрала дітей з навчального закладу «Дніпровська середня загальноосвітня школа «Британська міжнародна школа - Дніпро». Коли Відповідач дізнався, що позивач забрала дітей, він намагався з нею зв`язатися з метою встановлення місця перебування дітей, однак вона ігнорувала Відповідача. У зв`язку із зазначеним, батько був змушений звернутися до органу поліції з проханням вжиття заходів для повернення дітей додому. В той час, батьку вдалося повернути додому лише доньку. В свою чергу, внаслідок психологічного впливу мами на сина, останній залишився проживати з мамою. При цьому, після 10.10.2019 року траплялися випадки, коли син залишався в батька на декілька днів і їх стосунки налагоджувалися. Проте, коли син повертався до мами, при кожній наступній зустрічі, батько помічав, що син негативного налаштований проти нього, оскільки звинувачує батька в неправильній поведінці відносно мами і ці звинувачення дублюються із звинуваченнями мами, які вона неодноразово пред`являла батьку. Отже, в порушення умов договору та чинного законодавства, Позивач в односторонньому порядку, без згоди відповідача змінила місце проживання сина. Враховуючи те, що мама не виконує умови договору, між сторонами залишається неврегульованим спір щодо місця проживання дітей, який може бути вирішений лише в судовому порядку. Станом на день подачі позову, син ОСОБА_4 проживає з мамою за адресою: АДРЕСА_1 , тоді як дочка проживає з батьком за адресою: АДРЕСА_2 . Враховуючи поведінку мами щодо умисного порушення умов договору, вона також може в односторонньому порядку зміни місце проживання дочки. В свою чергу, батько абсолютно проти того, щоб діти проживали за різними адресами та вважає, що в їх інтересах, проживати разом із батьком, оскільки: у батька як із сином, так із донькою наявний міцний емоційно-психологічний контакт. Виявлення дітьми бажання проживати з батьком, перед підписанням Договору, слугує підтвердженням того, що діти мають особисту прихильність до нього. Батько з самого народження дітей, незалежно від ситуації постійно перебував поруч із дітьми, піклувався про них, виховував та максимально сприяв їх розвитку. В будинку, де проживає батько, для дітей створенні належні та комфортні житлові умови. Вказаний будинок належить батькові на праві власності. Батько має можливість матеріально забезпечувати дітей всім необхідним. Зокрема, Відповідач є одним із засновників Приватного підприємства «Антланта-Агро» (код в ЄДРПОУ 32150080), Товариства з обмеженою відповідальністю «Павлоградзернопродукт» (код в ЄДРПОУ 31980957). Вказане надає можливість батьку отримувати стабільний дохід та спрямовувати його для забезпечення потреб дітей. Батько забезпечував та забезпечує розвиток, а також навчання дітей в престижному навчальному закладі «Дніпровська середня загальноосвітня школа «Британська міжнародна школа - Дніпро». Окрім того, що батько оплачує навчання дітей, він завжди цікавиться у викладачів навчальним процесом дітей, їх поведінкою та успіхами. Також батько оплачує поїздки дітей за межі території України, які спрямовані на їх розвиток. Зокрема, з останніх виїздів за кордон, батько забезпечив освітню поїздку сина до Йорку (Північна Англія). Таким чином, усе вищезазначене свідчить про належне виконання відповідачем своїх батьківських обов`язків та створення всіх необхідних умов для повноцінного фізичного та духовного розвитку дітей як повноцінних членів суспільства. Тоді як, поведінка мами, дає підстави стверджувати про те, що вона не в змозі належним чином виконувати свої материнські права, а саме: вона переслідуючи особисті мотиви, налаштовує сина проти батька та таким чином зумовлює відсутність у сина бажання спілкуватися з рідним батьком. Тоді як у житті хлопчика важливою є участь двох батьків, в тому числі батька, який покликаний бути прикладом для наслідування та забезпечити формування авторитету чоловіка в очах сина. Тобто мама своє поведінкою безпідставно знецінює роль батька у житті сина, що зумовлює відсутність нормального спілкування між ними та, в подальшому, може суттєво вплинути на психологічне здоров`я дитини. Мама жодним чином не сприяє розвитку дитини. Зокрема, з моменту проживання сина з мамою, він перестав відвідувати додаткові заняття з футболу, заняття яким впливають на його фізичний розвиток. Окрім того, за попереднім узгодженням з сином, батько оплатив його навчальну поїздку до м. Івано-Франківська. Проте, син так і не поїхав до м. Івано-Франківська, оскільки мама не організувала поїздку сина, не дивлячись на те, що вона була повністю оплачена батьком. Мама жодним чином не сприяє розвитку дитини. Зокрема, з моменту проживання сина з мамою, він перестав відвідувати додаткові заняття з футболу, заняття яким впливають на його фізичний розвиток. Окрім того, за попереднім узгодженням з сином, батько оплатив його навчальну поїздку до м. Івано-Франківська. Проте, син так і не поїхав до м. Івано-Франківська, оскільки мама не організувала поїздку сина, не дивлячись на те, що вона була повністю оплачена батьком. Не існує жодних обставин, які б свідчили про необхідність розлучення дітей з батьком та неможливість встановлення їх місця проживання з батьком, оскільки, виходячи із забезпечення якнайкращих інтересів дитини, саме їх проживання з батьком відповідає інтересам дітей, які мають міцний емоційний зв`язком з Відповідачем, та який в змозі забезпечити дитину усім необхідним для здорового життя та повноцінного розвитку. Просив суд визначити місце проживання дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком - ОСОБА_2 . Відібрати сина ОСОБА_4 від мами ОСОБА_1 та передати його батьку ОСОБА_2 .

Ухвалою суду від 17.02.2020 року відкрито провадження по справі в порядку загального позовного провадження та призначено судове засідання.

ОСОБА_2 09.04.2020 року надав відзив на позовну заяву в якому просив відмовити в задоволенні первісного позову та задовольнити зустрічний позов.

ОСОБА_1 04.06.2020 року надала відповідь на відзив, в якому заперечує проти викладених ОСОБА_2 посиланням на те, що вона не дбає про фізичний, моральний та духовний розвиток сина, що задовольняючи свої особисті бажання піддає ризику здоров`я дитини; на те що вона налаштовує дитину проти батька та вчиняє перешкоди у їх спілкуванні безпідставні.

Ухвалою суду від 03.12.2020 року закрито підготовче провадження у справі та призначено судовий розгляд по суті.

Представник позивача ОСОБА_12 у судовому засідання позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити, врахувати інтереси дитини, внести зміни до договору . оскільки він фактично не виконується, дитина виявила чітке бажання проживати з матір`ю, у задоволенні зустрічних позовних вимог просила відмовити.

Позивач просила задовольнити її позовні вимоги, оскільки діти бажають проживати з нею, договір фактично не виконується. У задоволенні зустрічного позову просила відмовити.

Представник відповідача ОСОБА_13 у судовому засіданні проти позовних вимог за первісним позовом заперечив та просила відмовити у позові, зустрічні позовні вимоги в частині визначення місця проживання дітей разом з батьком підтримав та просив задовольнити, від вимоги про відібрання сина ОСОБА_4 від мами ОСОБА_1 та передати його батьку відмовився. Пояснював, що після розлучення подружжя був укладений договір про визначення місця проживання дітей, цей договір був укладений за згодою сторін, діти проживали з батьком він забезпечує дітей всім необхідним створює всі умови для них.

Представник третьої особи ОСОБА_14 в судовому засіданні підтримала висновок органу опіки та піклування, та вказала, що виключно в інтересах дітей вважає, що діти мають проживати з матір`ю.

В судовому засіданні було допитано дитину ОСОБА_4 , який повідомив, що він бажає проживати з матір`ю, тому що батько не цікавиться його бажаннями, а приймає всі рішення самостійно, не дивлячись на його власну думку. Почав жити з мамою, після того, як тато дав йому ляпасу в школі у присутності однокласників.

Суд, вислухавши пояснення сторін, думку дитини, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, приходить до наступних висновків.

Судом встановлено і це вбачається із матеріалів справи, що у ОСОБА_3 та ОСОБА_2 від шлюбу народилося двоє дітей: дітей - ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 11,12).

Шлюб між сторонами розірвано.

03 вересня 2018 року між ОСОБА_15 та ОСОБА_2 укладено договір між батьками щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Корсун А.Є. за реєстрованим № 1031 (а.с.13-14).

Відповідно до п. 1.3. договору, місцем проживання дітей батьки визначили місце проживання батька. У разі зміни місця проживання дітей, батько зобов`зується попереджати матір письмово із вказанням точного місця проживання дітей не пізніше одного місяця з моменту зміни місця проживання.

Відповідно до п.2.1 договору, мати має право зустрічатися та без перешкод спілкуватися з дітьми за попередньою домовленістю з батьком, а також має право, за попередньою домовленістю з батьком, брати дітей до себе за місцем свого проживання у вихідні дні.

В судовому засіданні встановлено, що діти - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , до 10 жовтня 2019 року проживали разом з батьком, як передбачено вищевказаним договором, а потім почали проживати разом з матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 , про що свідчить акт обстеження матеріально-побутових умов сім`ї від 05.12.2019 року.

Відповідно до акта обстеження матеріально-побутових умов проживання дитини, складеного 05 грудня 2019 року службою у справах дітей, умови проживання сина у ОСОБА_1 задовільні, у дитини є власна кімната і всі умови для навчання: стіл, шафа для книжок, комп`ютер, син проживає з 10 жовтня 2019 року.

З приводу неузгодженої зміни ОСОБА_1 місця проживання дітей, ОСОБА_2 12.11.2019 року звернулася з заявою про вчинення кримінального правопорушення до Дніпровського районного відділення поліції ГУНП в Дніпропетровській області, та вжиття заходів щодо забезпечення виконання умов договору стосовно здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини, а також забезпечення повернення дітей за місцем проживання батька. (а.с.75-77).

З копії відповіді наданої ОСОБА_2 на його звернення від 12.11.2019 р., Дніпровське РВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області, вбачається, що заявникові рекомендовано звернутися до суду із заявою про визначення місця проживання, порядку виховання і спілкування з дітьми. (а.с.78).

В матеріалах справи є підтвердження понесених ОСОБА_2 витрат на сплату навчання дітей у навчальному закладі «Дніпровська середня загальноосвітня школа «Британська Міжнародна Школа - Дніпро» за періоди: 2018/2019 навчальний рік за ОСОБА_4 у розмірі 417501,00 грн., за ОСОБА_5 у розмірі 371118,00 грн.; 2019/2020 навчальний рік за ОСОБА_4 у розмірі 419363,00 грн., за ОСОБА_5 у розмірі 397267,00 грн.(а.с.79-84), витрат на відшкодування вартості додаткових освітніх послуг у розмірі 7013,00 грн. (а.с.87), у розмірі 41428,00 грн. (а.с.88-89), у розмірі 6000,00 грн. (а.с.90).

Під час судового розгляду справи ОСОБА_1 не було надано суду доказів того, що є підстави для внесення змін до укладеного між сторонами договору від 03 вересня 2018 року щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини виходячи з наступного.

Відповідно до п. 3.1.1. договору батько зобов`язується піклуватись про здоров`я дітей, брати участь у вихованні дітей, забезпечити дітям достатній рівень освіти незалежно від стосунків батьками. Батько зобов`язується не перешкоджати спілкуванню дітей з матір`ю.

Під час розгляду справи судом не встановлено, що ОСОБА_2 не виконано обов`зки передбачені спірним договором, які під час укладання були повністю погоджені сторонами. Також позивачем за первісним позовом не заперечувався той факт, що батько не здійснював перешкоди у спілкуванні їй з дітьми.

Відтак, у судовому засіданні не встановлено та не підтверджено матеріалами справи, що відповідач за первісним позовом порушував умови договору.

Відповідно до статті 51 Конституції України та статті 5 Сімейного кодексу України, сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Зокрема, держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини (частина друга і третя статті 5 СК України). При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Згідно частин другої, восьмої та дев`ятої статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей.

За змістом статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Згідно статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статей 18, 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, дата набуття чинності для України 27 вересня 1991 року) (далі - Конвенція) держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

В силу частини першої статті 3 Конвенції в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до статті 8 СК України, якщо особисті немайнові та майнові відносини між членами сім`ї та родичами не врегульовані нормами Сімейного кодексу, вони регулюються відповідними нормами Цивільного кодексу, якщо це не суперечить суті сімейних відносин.

Стаття 9 СК України визначає загальні межі договірного регулювання відносин між подружжям, а саме: така домовленість не повинна суперечити вимогам СК України, іншим законам та моральним засадам суспільства. Під вимогами законів у цьому випадку слід розуміти імперативні норми, що встановлюють заборону для договірного регулювання відносин подружжя.

Відповідно до статей 18, 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, дата набуття чинності для України 27 вересня 1991 року, далі - Конвенція) держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Відповідно до частини першої статті 3 Конвенції в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно з положеннями статті 9 зазначеної Конвенції держави-учасниці забезпечують, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц.

У § 54 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 07 грудня 2006 року №31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Олсон проти Швеції» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, № 250, статті 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Відповідно до статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою, чи розірвано шлюб і чи проживають вони разом чи окремо.

Згідно з статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Статтею 161 СК України передбачено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно з частиною четвертою статті 157 СК України батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини.

Оскільки договір, в тому числі договір щодо визначення місця проживання дитини та участь у вихованні, передусім є категорією цивільного права, то відповідно до статті 8 СК України у випадках договірного регулювання сімейних відносин повинні застосовуватися загальні норми статей 3, 6 Цивільного кодексу України щодо свободи договору, а також глав 52, 53 ЦК України щодо поняття та умов договору, його укладення, зміни і розірвання.

Так, частина третя статті 6 ЦК України передбачає, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, надаючи, таким чином, особам право вибору: використати існуючі норми законодавства для регулювання своїх стосунків або встановити для цих стосунків власні правила поведінки.

Отже, принцип свободи договору відповідно до статей 6, 627 ЦК України є визначальним та полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати, по-перше: можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору); по-друге, можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.

Таким чином сторони не можуть на власний розсуд врегулювати у договорі свої відносини, лише у випадках якщо: існує пряма заборона, встановлена актом цивільного законодавства; заборона випливає із змісту акта законодавства; така домовленість суперечить суті відносин між сторонами.

За змістом наведених норм чинного законодавства вбачається, що норми сімейного і цивільного законодавства не містять заборони чи обмеження права сторін договору у визначені цими сторонами правового режиму участі батька (матері) у вихованні дитини та визначення місця проживання дитини.

Згідно статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

У відповідності до вимог статті 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Відповідно до статті 653 ЦК України, якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

З наведених вище обставин справи вбачається, що між сторонами був укладений договір, яким було визначено місце проживання дітей разом із батьком та чітко визначались права матері, яка проживає окремо від них. Умовами договору були визначені як обов`язки батька, так і права і обов`язки матері, про що сторони дійшли згоди в ході підписання відповідного договору.

Умовами пункту 4.2. договору передбачено, що за згодою сторін в період дії договору зміни та доповнення до нього вносяться шляхом укладення додаткового договору, посвідченого нотаріально. Таким же шляхом договір може бути розірвано. Одностороння відмова від виконання Договору або одностороння зміна його умов не допускається. При відсутності домовленості між сторонами питання зміни чи розірвання цього договору вирішується в судовому порядку.

Позивач за первісним позовом у своїй позовній заяві зазначає, що вона звернулася до відповідача ОСОБА_2 з метою змінити договір щодо здійснення батьківських прав, в частині зміни місця проживання сина ОСОБА_4 з нею, за адресою її місця проживання та умов утримання сина, однак добровільно дійти згоди у вирішенні даного питання не вдалося, доказів такого звернення позивачем суду не надавалося.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджає про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з практикою ЄСПЛ за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Посилання позивача на те, що ОСОБА_2 було вчинено проти сина фізичне насильство, суд не приймає до уваги, адже таке твердження не знайшло свого підтвердження в ході судового розгляду справи.

В матеріалах справи є висновок органу опіки та піклування про визначення місця проживання дитини від 29.04.2021 року «457, з якого вбачається, що з присутніх 8 членів Комісії, однаковою кількістю голосів підтримали матір і батька, в частині визначення з ким із батьків доцільно проживати двом малолітнім дітям, тобто 4 голоси відділи перевагу матері, а 4 батькові. Але, орган опіки та піклування Обухівської селищної ради вважає за доцільне - визначення місця проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір`ю - ОСОБА_1 , 1978 р.н.

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Згідно з частиною 6 статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Суд не погоджується з висновком органу опіки та піклування, оскільки вважає, що він є недостатньо обґрунтованим, у відповідності до встановлених судом обставин справи та суперечить інтересам малолітніх дітей, а також комісія щодо розгляду даного питання не дійшла одностайно рішення, віддаючи перевагу як матері, так і батькові в рівних частинах.

Таким чином, суд, приймаючи до уваги вищевказані письмові докази, приймаючи до уваги норми чинного законодавства, прийшов до висновку про відсутність підстав для зміни договору про визначення місця проживання та порядку утримання дітей і участь батьків у її вихованні (щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини) від 03 вересня 2018 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Корсун А.Є. за реєстрованим № 1031, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_15 . Оскільки при укладанні договору сторонами досягнуто згоди щодо визначення місця проживання дітей разом з батьком, узгоджено питання в частині участі матері дітей у вихованні дітей, судом не встановлено, що відбулося істотне порушення договору відповідачем за первісним позовом, а також істотної зміни обставин, які зумовлюють внести зміни до договору. Крім того, як зазначалося вище відповідач за первісним позовом не чинить позивачу будь-яких перешкод у спілкуванні, побаченні з сином, а також його вихованні. Матір дитини, яка безсумнівно відіграє важливу роль у житті та розвитку дитини, має право та обов`язок піклуватися про здоров`я дитини, стан її розвитку, незалежно від того з ким дитина буде проживати.

Таким чином, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні первісного позову.

Враховуючи вищевикладене, оскільки у задоволенні первісних позовних вимог відмовлено, спірний договір є чинним у тому змісті, у якому він був укладений сторонами та ним визначено місце проживання дітей разом з батьком, тому суд вважає, що додаткового визначення місця проживання дітей разом з батьком рішенням суду не потребує, тому суд також відмовляє у задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом, оскільки вважає, що відмова у задоволенні позовних вимог за первісним позовом повністю виключає можливість задоволення позовних вимог за зустрічним позовом.

Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України судові витрати, понесені сторонами у зв`язку з розглядом справи, належить віднести на їхній рахунок, оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено як позивачу за первісним позовом, так і позивачу за зустрічним позовом.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 12, 19, 81, 141, 258-260, 263-265 ЦПК України, ст.19, 150, 157, 160, 161, 162 Сімейного Кодексу України, ст.ст. 651, 652, 653 ЦК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну договору щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини, про стягнення аліментів на дитину відмовити.

У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог: Орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Обухівської селищної ради про визначення місця проживання дітей з батьком відмовити.

На рішення протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду може бути подано апеляційну скаргу.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкриті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 24.05.2021 року.

Суддя: Л.М. Новік