Рішення № 97093741, 14.05.2021, Київський районний суд м. Одеси

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ

______________________

Справа № 947/28022/20

Провадження № 2/947/1111/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.05.2021 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого - судді Петренка В.С.

за участю секретаря - Ратовської А.С.,

за участю сторін:

представник позивача - адвокат Халдай І.В., діючий на підставі ордеру та свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю,

представник відповідача - ОСОБА_1 - адвокат Черкес В.О., діючий на підставі ордеру та свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в м. Одесі цивільну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «Група Компаній «Глобальні бізнес рішення»

до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 , Публічного акціонерного товариства «Банк Восток»

про визнання договору про поділ спільного майна подружжя та договорів іпотеки недійсними,

ВСТАНОВИВ:

02.10.2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення» звернулося до Київського районного суду м. Одеси з позовною заявою до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , Фізичної особи підприємця ОСОБА_3 , Публічного акціонерного товариства «Банк Восток», в якій просить суд

визнати недійсним договір про поділ спільного майна подружжя від 26 лютого 2020 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Білоус І. О., зареєстрований в реєстрі за № 99;

визнати недійсним договір оренди земельної ділянки та нежитлового приміщення від 03 березня 2020 року, укладений між ОСОБА_2 та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Білоус І. О., зареєстрований в реєстрі за № 102;

визнати недійсним договір іпотеки нежитлового приміщення від 04 березня 2020 року, укладений між Публічним акціонерним товариством «Восток» та ОСОБА_1 , номер запису №35797601, щодо нежитлового приміщення, загальною площею 2057,6 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ;

визнати недійсним договір іпотеки нежитлового приміщення від 04 березня 2020 року, укладений між Публічним акціонерним товариством «Восток» та ОСОБА_2 , номер запису №357998581, щодо нежитлового приміщення, загальною площею 2057,6 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування заявленого позову представник позивача посилається на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення» є законним власником нежитлового приміщення першого поверху та підвалу, загальною площею 2612 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Виходцевим І.А., зареєстрованого в реєстрі за №2039.

Представник позивача вважає, що оскаржуваний договір про поділ спільного майна подружжя є фіктивним, укладеним без мети створення правових наслідків, що обумовлені ним.

На думку представника позивача, дійсною метою укладення оскаржуваного договору про поділ спільного майна подружжя є заволодіння нерухомим майном ТОВ «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення», який є його законним власником, шляхом створення фактично двох нових об`єктів нерухомого майна відповідно до яких в подальшому було проведено державну реєстрацію іпотеки з банком.

Представник позивача вказує, що в 2017 році невідомі йому особи вирішили незаконним шляхом заволодіти нерухомим майном ТОВ «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення», для чого здійснили ряд дій щодо незаконного переходу права власності на нього. Вважає, що даний оспорюваний договір було укладено для того, щоб утруднити ТОВ «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення» можливість захисту свого права власності на відповідне нежитлове приміщення від посягань шахраїв.

Представник позивача стверджує, що ТОВ «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення» в законний спосіб набуло право власності на нежитлове приміщення першого поверху та підвалу, загальною площею 2612 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , зокрема із правочину - укладення договору купівлі-продажу, і з 09 листопада 2011 року є законним власником зазначеного нерухомого майна. З моменту придбання нежитлового приміщення ТОВ «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення» відкрито володіє та користується ним для здійснення власної господарської діяльності.

Натомість, як зазначає представник позивача, відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 незаконно заволоділи майном позивача шляхом участі у електронних торгах та подальшого поділу майна оспорюваним договором.

Таким чином, представник позивача вважає, що оскаржуваний договір про поділ спільного майна подружжя від 26.02.2020 року та договір оренди земельної ділянки та нежитлового приміщення від 03.03.2020 року укладені відповідачами, мають фіктивний характер, що стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом.

Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Київського районного суду м. Одеси Петренку В.С.

Ухвалою судді Київського районного суду м. Одеси Петренка В.С. від 05.10.2020 року було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по цивільній справі за позовною заявоюТовариства з обмеженою відповідальністю «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 , Публічного акціонерного товариства «Банк Восток» про визнання договору про поділ спільного майна подружжя та договорів іпотеки недійсними. Розгляд справи призначено в порядку загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання.

09.11.2020 р. від представника відповідача - ОСОБА_1 - адвоката Черкеса Віталія Олександровича до канцелярії суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення» у повному обсязі.

Так, в обґрунтування наданого відзиву представник відповідача посилається на те, що договір про поділ спільного майна подружжя від 26.02.2020 року є законним та укладеним щодо спільного майна подружжя, набутого ними у шлюбі.

Представник відповідача посилається на те, що ОСОБА_1 придбав нежитлове вбудовано-прибудоване приміщення першого поверху та підвалу, загальною площею 2612,0 кв.м., що розташоване по АДРЕСА_1 , та земельну ділянку площею 0,14 га, на якій частково розташоване це нежитлове приміщення на публічних електронних торгах, що підтверджується актом державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки №56504979 від 14.08.2018 р., який є чинним, судове рішення про визнання вказаного акту торгів недійсним відсутнє.

В подальшому, як вказує представник відповідача, придбане майно було поділене між подружжям ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , оскільки воно перебувало у їх спільній сумісній власності, а можливість поділу майна подружжя передбачена нормами чинного законодавства.

Представник відповідача стверджує, що підстави для визнання договору про поділ спільного майна подружжя недійсним відсутні, сторони відповідного правочину не заперечують його дійсності, а права позивача даним правочином жодним чином не порушуються.

Представник відповідача зазначає, що всі доводи ТОВ «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення» зводяться до припущень та не засновані на будь-яких доказах, у зв`язку з чим, представник відповідача просить суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

09.11.2020 року від відповідача - ОСОБА_2 до канцелярії суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому ОСОБА_2 заперечувала проти задоволення позовних вимог та просила відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

В обґрунтування наданого відзиву ОСОБА_2 посилається на те, що вона заперечує проти позову ТОВ «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення», вважає його незаконним, спрямованим на порушення законних прав та інтересів законних власників нерухомого майна і землі, та просить суд відмовити у задоволенні позову.

Відповідач зазначає, що її чоловік - ОСОБА_1 під час перебування у шлюбі з нею придбав нежитлове приміщення та земельну ділянку, які хоча і були зареєстровані на праві власності за ним, проте, перебували у фактичній спільній сумісній власності подружжя. Стверджує, що вона та її чоловік законно та добросовісно володіють майном на підставі договору про поділ спільного майна подружжя, що був у відповідності до норм чинного законодавства посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Білоус І.О., та зареєстрований в реєстрі за № 99, що підтверджується відомостями, що наявні в Реєстрі прав на нерухоме майно. Будь-які передбачені законом підстави для визнання цього договору недійсним - відсутні, адже договір укладено з вільним волевиявленням сторін, яким нерухоме майно належало на праві спільної сумісної власності подружжя.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 11.11.2020 року було витребувано у Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу

Білоус Ірини Олександрівни належним чином завірену копію договору про поділ спільного майна подружжя від 26 лютого 2020 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрованого в реєстрі за № 99, та належним чином завірені копії всіх документів, на підставі яких його було укладено. Витребувано у Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу

Білоус Ірини Олександрівни належним чином завірену копію договору оренди земельної ділянки та нежитлового приміщення від 03 березня 2020 року, укладеного між ОСОБА_2 і Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 , зареєстрованого в реєстрі за № 102, та належним чином завірені копії всіх документів, на підставі яких його було укладено. Витребувано у Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Іллічової Наталії Артемівни належним чином завірені копії іпотечного договору від 22 серпня 2018 року, укладеного між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Банк Восток», зареєстрованого в реєстрі за № 4109, а також договору про внесення змін до іпотечного договору від 22 серпня 2018 року, укладеного між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Банк Восток», зареєстрованого в реєстрі за № 869, та належним чином завірені копії всіх документів, на підставі яких їх було укладено.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 16.02.2021 року було витребувано з Центрального відділу державної реєстрації актів цивільного стану управління державної реєстрації Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) належним чином засвідчені витяги з реєстру актів цивільного стану щодо народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, та ОСОБА_5 , 1955 р.н., уродженця м. Києва.

17.02.2021 р. до суду від представника ПАТ «Банк Восток» надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник ПАТ «Банк Восток» просив відмовитиТовариству з обмеженою відповідальністю «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення» у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування наданого відзиву представник відповідача посилається на те, що придбавши з електронних (прилюдних) торгів нежитлове приміщення та земельну ділянку, ОСОБА_1 набув на них право власності, яке є чинним та не оспореним, наразі відсутні судові рішення, які б набрали законної сили, якими б було визнано недійсними публічні торги, на яких ОСОБА_1 придбав нежитлове приміщення та земельну ділянку, свідоцтво про право власності (дублікат) також не визнавалися недійсними станом на дату укладення оспорюваного позивачем правочину.

Представник відповідача зазначає, що ОСОБА_1 на час придбання нежитлового приміщення та земельної ділянки перебував та наразі перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , у зв`язку з чим, незважаючи на те, що фактично майно було придбане на ім`я чоловіка ОСОБА_1 та було за ним зареєстровано на праві власності, воно перебувало у спільній сумісній власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Крім того, представник відповідача вказує, що 22.08.2018 року між ПАТ «Банк Восток» (кредитор) та ОСОБА_1 (позичальник) було укладено кредитний договір №ОК2018-0443, за яким банк зобов`язався видати позичальнику 10 000 000,00 грн.

22.08.2018 р. з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між ПАТ «Банк Восток», як іпотекодержателем, та ОСОБА_6 як іпотекодавцем, було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н.А. за реєстровим №4109.

При цьому, як стверджує представник відповідача, відповідний іпотечний договір від 22.08.2018 р. укладався за згоди дружини іпотекодавця - ОСОБА_2 , тобто, нотаріусом було встановлено, що нерухомість перебуває у спільній сумісній власності подружжя, а не є особистою приватною власністю ОСОБА_1 .

Представник відповідача зазначає, що предметом іпотечного договору від 22.08.2018 р. стали придбані ОСОБА_1 нежитлове приміщення та земельна ділянка, на якому воно частково розташоване, і, на підставі вказаного договору іпотеки до Державного реєстру іпотек внесено запис про іпотеку, а також зареєстровано в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна обтяження - заборону на нерухоме майно.

У подальшому, як вказує представник відповідача, внаслідок поділу та укладення відповідного договору про поділ спільного майна подружжя між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 нежитлового приміщення було створено два нових об`єкти: нежитлове приміщення загальною площею 2057,6 м2, за адресою: АДРЕСА_1 , що стало належати ОСОБА_1 , та нежитлове приміщення загальною площею 535,6 м2, за адресою: АДРЕСА_1 та розташоване на земельній ділянці площею 0,14 га, кадастровий номер 5110136900:31:002:0049, що стало належати ОСОБА_2 .

Так, представник відповідача зазначає, що з огляду на те, що предмет застави за іпотечним договором від 22.08.2018 р. перестав існувати та були створені два нові об`єкти нерухомості, між ПАТ «Банк Восток» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 04.03.2020 р. був укладений договір про внесення змін, посвідчений приватним нотаріусом

Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н.А., за реєстровим №869.

Таким чином, на думку представника відповідача, договір про поділ спільного майна подружжя від 26.02.2020 р. є законним та реальним, передбачені законом підстави для визнання його недійсним відсутні, сама по собі незгода позивача ТОВ «Група компаній "Глобальні бізнес рішення» з фактом укладення та нотаріального посвідчення договору про поділ спільного майна подружжя не є підставою для визнання його недійсним, а доводи позивача, викладені у позовній заяві є голослівними, не відповідають дійсності та засновані на припущеннях.

22.02.2021 року до канцелярії суду від Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Іллічової Н.А. на виконання вимог ухвали суду надійшли витребувані судом документи.

04.03.2021 року до канцелярії суду від Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Білоус Ірини Олександрівни надійшла відповідь щодо виконання вимог ухвали суду в якій приватний нотаріус повідомив суд про те, що у зв`язку з вилученням оригіналів договору про поділ спільного майна подружжя від 26 лютого 2020 року, зареєстрованого в реєстрі за № 99, з документами, на підставі яких його було укладено, та договору оренди земельної ділянки від 03.02.2020 року за реєстровим №102 з документами, на підставі яких його було укладено, виконати ухвалу Київського районного суду м. Одеси від11.11.2020 року неможливо.

30.03.2021 року на виконання вимог ухвали суду від Центрального відділу державної реєстрації актів цивільного стану управління державної реєстрації Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) надійшли витребувані судом документи.

У підготовчому засіданні 29.04.2021 року було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні 14.05.2021 року представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд їх задовольнити.

У судовому засіданні 14.05.2021 року представник відповідача - ОСОБА_1 проти позову заперечував, просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Відповідач - ОСОБА_2 та представник відповідача - Публічного акціонерного товариства «Банк Восток» про час та місце судового засідання повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень, які наявні у матеріалах справи, у судове засідання 14.05.2021 року не з`явились, про поважність причин відсутності суд не повідомили.

Відповідач - Фізична особа - підприємець ОСОБА_3 про час та місце підготовчих та судових засідань повідомлявся належним чином шляхом надсилання ухвали суду та повісток на адресу, зазначену у позовній заяві та довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, у підготовчі та судові засідання не з`явився, про поважність причин відсутності не повідомив, відзив на позовну заяву надав.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, проаналізувавши надані сторонами докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають в зареєстрованому шлюбі.

19.07.1975 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 , виданим Палацем одруження м. Одеси, про що вказано в книзі реєстрації актів укладення шлюбу та зроблено запис за №1789.

В період перебування в зареєстрованому шлюбі подружжям було набуте нерухоме майно, яке було придбано та зареєстровано за ОСОБА_1

06.08.2018 р. відбулися електронні торги ДП «СЕТАМ», в яких ОСОБА_1 взяв участь та переміг, придбавши за 34633787,39 грн. лот №290838, який включав в себе нежитлове приміщення першого поверху та підвалу, площею 2612,0 кв.м., та земельну ділянку площею 0,14 га, кадастровий номер 5110136900:31:002:0049, за адресою: АДРЕСА_1 , що вбачається з протоколу №350042 проведення електронних торгів.

Придбане ОСОБА_1 нежитлове приміщення першого поверху та підвалу, площею 2612,0 кв.м. є вбудовано-прибудованим приміщенням, прибудована частина якого розташована у межах земельної ділянки кадастровий №5110136900:31:002:0049, що вбачається з наявної в матеріалах справи копії Висновку експерта №494/20 за результатами проведення судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи, складеного 18 травня 2020 року судовим експертом ОСОБА_7 .

Актом №56504979 державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки від 14.08.2018 року було затверджено результати електронних торгів згідно протоколу №350042 від 06.08.2018 р., відповідно до якого ОСОБА_1 придбав примусово реалізоване Державною виконавчою службою майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 2612,0 кв.м., та складається з нежитлового приміщення першого поверху та підвалу, а також земельної ділянки загальною площею 0,14 га, що знаходиться за тією ж адресою, кадастровий номер земельної ділянки: 5110136900:31:002:0049.

Позивач в обґрунтування позову посилається те, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 жовтня 2018 року у адміністративній справі №826/16316/18, яке набрало законної сили, визнано протиправними дії та бездіяльність державних виконавців під час проведення вищенаведених електронних торгів. У судовому засіданні, посилаючись на це рішення, представник позивача обґрунтовував незаконність електронних торгів та те, що ОСОБА_1 не є та не був законним власником придбаного майна.

Документом, що підтверджує право власності на майно, придбане з електронних торгів є акт про проведені електронні торги, що видається державним виконавцем. В даній справі, за наявних матеріалів справи вбачається, що відсутнє рішення суду про визнання недійсним акту №56504979 державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки від 14.08.2018 р.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним

За відсутності судового рішення про визнання недійсними акту №56504979 державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки від 14.08.2018року, суд погоджується з тим, що з 14.08.2018 року власником нежитлове приміщення першого поверху та підвалу, площею 2612,0 кв.м., та земельну ділянку площею 0,14 га, кадастровий номер 5110136900:31:002:0049, за адресою: АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 , оскільки придбання нерухомого майна ОСОБА_1 відбулося в 2018 році з електронних торгів, як примусово реалізованого арештованого майна, і такі торги не були визнані недійсними, суд критично ставиться до твердження представника ТОВ «Група компаній «Глобальні бізнес рішення» про те, що воно є власником нежитлового приміщення на підставі договору купівлі-продажу від 07.10.2011 р., оскільки електронні торги, що відбулись за поданням державного виконавця у межах виконавчого провадження, на яких їх придбав ОСОБА_1 є чинними та відбулись через сім років після договору купівлі-продажу, на який посилається позивач в обґрунтування свого права власності на нежитлове приміщення.

Відповідно до пункту 8 Розділу Х «Порядок розрахунків за придбане на електронних торгах майно та перехід права власності» "Порядку реалізації арештованого майна", затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 № 2831/5, акт про проведені електронні торги є документом, що підтверджує виникнення права власності на придбане майно, у випадках, передбачених законодавством.

У випадку придбання нерухомого майна документом, що підтверджує виникнення права власності на придбане майно, є свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, яке видається нотаріусом на підставі акта про проведені електронні торги.

17.08.2018 р. на ім`я ОСОБА_1 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дишлевою Т.В. було видане свідоцтво про право власності, до якого було в подальшому 11.09.2018 року видано дублікат.

Судом встановлено, що в провадженні Київського районного суду м. Одеса перебуває спір за позовом ТОВ «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення» про визнання недійсним дублікату свідоцтва, виданого приватним нотаріусом Дишлевою Т.В. 11.09.2018 р. - цивільна справа № 520/15816/19, однак на момент розгляду даного спору та постановлення судового рішення у даній справі, остаточне рішення у справі Київським районним судом м. Одеси не приймалося.

Відтак, відсутнє судове рішення яким би визнавалось недійсним видане на ім`я ОСОБА_1 свідоцтво про право власності або дублікат до нього. Доводи позивача про незаконність права власності ОСОБА_1 не знайшли свого підтвердження.

Також суд звертає увагу на те, що предметом оспорюваних договорів окрім нежитлового приміщення була також земельна ділянка, яка була придбана ОСОБА_1 на публічних торгах та в подальшому стала предметом договору поділу, що був укладений між подружжям. Разом з цим в матеріалах справи відсутні докази того, що позивач ТОВ "Група Компаній "Глобальні Бізнес Рішення" будь-коли була власником вказаної земельної ділянки.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Позивач у своєму позові також неодноразово стверджує, що ТОВ «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення» з моменту придбання майна у 2011 році відкрито володіє та користується нежитловим приміщенням по сьогодні. Проте, зазначене не було аргументовано будь-якими доказами, а відтак не є доведеним та не береться до уваги судом при вирішенні даного спору. Більш того, наявний в матеріалах справи висновок судового експерта, зокрема фотофіксація об`єкта дослідження свідчить про те, що нежитлове приміщення на момент його огляду експертом перебуває у стані, що виключає його комерційне використання, що додатково спростовує твердження позивача про безперервне комерційне використання приміщення з 2011 року.

Майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом (ч. 1-3 ст. 355 ЦК України).

Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.Суб`єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом.Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1-3 ст. 368 ЦК України).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя(ч. 1, 2 ст. 60 СК України).

При цьому норма статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу (позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 13.06.2018 р. в справі № 653/3848/15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 р. в справі № 372/504/17).

З наведеного суд доходить висновку, про те, що придбані ОСОБА_1 з електронних торгів нежитлові приміщення першого поверху та підвалу разом із земельною ділянкою є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Відповідно до ч. 1, 2, 4 ст. 372 ЦК України, майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

За положеннями ч. 1, 2 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.

При цьому, дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч. 1 ст. 64 СК України).

Судом встановлено, що 26.02.2020 р. між чоловіком ОСОБА_1 та його дружиною ОСОБА_2 був укладений договір про поділ спільного майна подружжя. Цей договір був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Білоус І.О., та зареєстрований в реєстрі за № 99. Відомості про припинення на підставі договору про поділ спільного майна подружжя прав ОСОБА_1 та виникнення прав на виділені частки у кожного з подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Внаслідок укладення сторонами нотаріально посвідченого договору про поділ спільного майна подружжя, 26.02.2020 року до державного Реєстру речових прав на нерухоме майно були внесені відомості про наступні права на об`єкти нерухомості: нежитлове приміщення загальною площею 2057,6 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2041050051101) - приватна власність ОСОБА_1 ; нежитлове приміщення загальною площею 535,6 кв.м., що розташоване за адресою АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2041037851101) - приватна власність ОСОБА_2 ; земельна ділянка, площею 0,14 га, для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, кадастровий номер: 5110136900:31:002:0049 - приватна власність ОСОБА_2

ТОВ «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення» вважає, що зазначений договір про поділ спільного майна подружжя від 26.02.2020 року є незаконним, фіктивним та просить суд визнати його недійсним.

У пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам роз`яснено, що недійсним може бути визнано лише укладений договір.

У відповідності з ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом ч. 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Положеннями ч. 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

При цьому, відповідно до вимог ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Оскільки при розгляді заявлених позовних вимог судом перевіряється додержання сторонами вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою ст. 203 ЦК України саме в момент вчинення оспорюваного правочину, судом не приймаються до уваги обставини на які посилаються сторони і які стосуються укладення правочинів та неодноразового переходу права власності на нежитлове приміщення та земельну ділянку, які мали місце до укладення спірних правочинів.

Відповідно до п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам необхідно враховувати, що згідно із статями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1,8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Отже, суд перевіряє дійсність правочину саме на момент його укладення, відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України.

Судовим розглядом встановлено, що на момент укладення спірного договору про поділ спільного майна подружжя від 26.02.2020 року власником поділеного майна - нежитлового приміщення першого поверху та підвалу загальною площею 2612,00 кв.м. та земельної ділянки 0,14 га, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , - був ОСОБА_1 .

На момент розгляду справи відсутні рішення суду про визнання недійсними акту №56504979 державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки від 14.08.2018 року, на підставі якого ОСОБА_1 набув право власності на нежитлові приміщення, а також про визнання недійсними свідоцтва про право власності від 17.08.2018 року або дублікату до нього від 11.09.2018 року.

В матеріалах справи відсутні будь-які судові рішення або постанови державних виконавців, які б забороняли ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укласти 26.02.2020 р. оспорюваний договір про поділ спільного майна подружжя.

Крім того, судом встановлено, що на момент придбання майна, ОСОБА_1 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , що визнається та не оспорюється сторонами, а відтак за встановленою у ст. 60 СК України презумпцією, набуте майно було спільною сумісною власністю подружжя, а відтак могло бути поділене між ними.

Позивачем не наведено обґрунтування підстав того, що на момент укладення спірного договору відповідачі - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не мали права укладати оспорюваний договір та поділити майно, що перебувало у їх спільній сумісній власності з серпня 2018 року.

Суд критично оцінює аргументи представника ТОВ «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення» щодо доказового значення постанови Одеського апеляційного суду від 17.11.2020 року у цивільній справі №520/548/18, оскільки зазначене судове рішення не існувало на момент укладення оспорюваного договору про поділ спільного майна подружжя від 26.02.2020 р., оскільки було ухвалене через дев`ять місяців після його укладення, а відтак не могло бути перешкодою для укладення оспорюваних договорів.

Щодо доводів позивача про фіктивність договору про поділ спільного майна подружжя від 26.02.2020 року, суд зазначає наступне.

Статтею 234 ЦК України встановлені правові наслідки фіктивного правочину. Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин.

Таким чином, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином, або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша намагалась досягти правового результату, такий правочин не можна визнавати фіктивним.

Натомість, під час розгляду справи судом встановлено, що оспорюваний договір про поділ майна подружжя від 26.02.2020 року був укладений між подружжям ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задля досягнення правового результату - виділення в натурі часток зі спільного майна подружжя. При цьому, відповідний договір було виконано - спільне майно подружжя поділено в натурі, записи про що були внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Укладення договору про поділ спільного майна подружжя є передбаченим до ч. 1 ст. 64, ч. 1, 2 ст. 69 СК України правом, що за даних обставин справи не підлягало обмеженню.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Таким чином, суд зазначає, що позивачем не доведено правові підстави, визначені ст.ст. 203, 215, 234 ЦК України, для визнання договору про поділ спільного майна подружжя недійсним.

Крім того, позивачем було заявлено похідну вимогу про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та нежитлового приміщення від 03 березня 2020 року, укладеного між ОСОБА_2 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 .

При цьому, у позовній заяві ТОВ «Група компаній «Глобальні бізнес рішення» жодним чином не аргументовано ні фактичних, ні юридичних підстав для визнання недійсним відповідного договору.

Судом приймається до уваги, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1-3 ст. 12 ЦПК України).

Відсутність будь-якого обґрунтування у позові щодо заявленої позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та нежитлового приміщення від 03 березня 2020 року унеможливлює її задоволення.

Відносно посилань представника ПАТ «Банк Восток» на те, що договір купівлі-продажу від 07.10.2011р., яким позивач ТОВ "Група компаній "Глобальні бізнес рішення" обґрунтовує наявність у нього права власності на нежитлове приміщення, був посвідчений приватним нотаріусом Виходцевим Ігорем Анатолійовичем в інтересах компанії, належної ОСОБА_4 , які скоріш за все є рідними братами, тобто, на думку представника відповідача, нотаріусом було грубо порушено вимоги ст. 9 Закону України «Про нотаріат», а відтак цей правочин є нікчемним на підставі ч. 2 ст. 215 ЦК України, суд зазначає наступне.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 16.02.2021 року було витребувано з Центрального відділу державної реєстрації актів цивільного стану управління державної реєстрації Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) належним чином засвідчені витяги з реєстру актів цивільного стану щодо народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, та ОСОБА_5 , 1955 р.н., уродженця м. Києва.

30.03.2021 року до канцелярії суду з Центрального відділу державної реєстрації актів цивільного стану управління державної реєстрації Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) надійшли витяги з реєстру актів цивільного стану щодо народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, та ОСОБА_5 , 1955 р.н., уродженця м. Києва, зі змісту яких вбачається, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 дійсно є рідними братами.

З інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань вбачається, що ОСОБА_4 є кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «Група компаній «Глобальні бізнес рішення».

Договір купівлі-продажу від 07.10.2011р., яким позивач ТОВ "Група компаній "Глобальні бізнес рішення" обґрунтовує наявність у нього права власності на нежитлове приміщення, був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Виходцевим Ігорем Анатолійовичем, який є рідним братом ОСОБА_4 , який, в свою чергу, є кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «Група компаній «Глобальні бізнес рішення».

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про нотаріат» нотаріус та посадова особа органу місцевого самоврядування, які вчиняють нотаріальні дії, не вправі вчиняти нотаріальні дії на своє ім`я і від свого імені, на ім`я і від імені свого чоловіка чи своєї дружини, його (її) та своїх родичів (батьків, дітей, онуків, діда, баби, братів, сестер), а також на ім`я і від імені працівників даної нотаріальної контори, працівників, що перебувають у трудових відносинах з приватним нотаріусом, або працівників даного виконавчого комітету. Посадові особи органу місцевого самоврядування не вправі вчиняти нотаріальні дії також на ім`я і від імені даного виконавчого комітету. У зазначених випадках нотаріальні дії вчиняються в будь-якій іншій державній нотаріальній конторі, у приватного нотаріуса чи у виконавчому комітеті іншого органу місцевого самоврядування. Посадові особи, перелічені у статті 40 цього Закону, не вправі посвідчувати заповіти та довіреності на своє ім`я і від свого імені, на ім`я і від імені свого чоловіка або своєї дружини, його (її) та своїх родичів (батьків, дітей, онуків, діда, баби, братів, сестер). Нотаріальні і прирівняні до них дії, вчинені з порушенням встановлених цією статтею правил, є недійсними.

Разом з тим, суд зазначає, що положення цієї статті розповсюджуються на заборону вчинення нотаріальних дій щодо фізичних осіб, а у даному випадку стороною договору є юридична особа - ТОВ "Група компаній "Глобальні бізнес рішення", а ОСОБА_4 є її кінцевим бенефіціарним власником, що, формально, Закон України «Про нотаріат» не забороняє.

У своїй позовній заяві ТОВ «Група компаній «Глобальні бізнес рішення» заявив ще декілька похідних позовних вимог, а саме просив суд визнати недійсним договір іпотеки нежитлового приміщення від 04 березня 2020 року, укладений між Публічним акціонерним товариством «Восток» та ОСОБА_1 щодо нежитлового приміщення загальною площею 2057,6 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , а також визнати недійсним договір іпотеки нежитлового приміщення від 04 березня 2020 року, укладений між Публічним акціонерним товариством «Восток» та ОСОБА_2 щодо нежитлового приміщення, загальною площею 2057,6 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до ч. 1 ст. 188 ЦПК України, в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Оскільки у задоволенні основної позовної вимоги ТОВ «Група компаній «Глобальні бізнес рішення» суд відмовляє, то позовні вимоги про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та нежитлового приміщення від 03 березня 2020 року та про визнання недійсними договорів іпотеки нежитлового приміщення від 04 березня 2020 року також не підлягають задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, даючи юридичну оцінку зібраним по справі доказам у їх сукупності, беручи до уваги докази, що містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, у зв`язку з відмовою у позові, судові витрати позивачу не відшкодовуються.

Керуючись ст.ст. 141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Група Компаній «Глобальні бізнес рішення» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 , Публічного акціонерного товариства «Банк Восток» про визнання договору про поділ спільного майна подружжя та договорів іпотеки недійсними - залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Повний текст рішення складено 24.05.2021 року.

Суддя Петренко В. С.