Рішення № 97062989, 20.05.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 травня 2021 року м. Київ № 640/33317/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Маруліної Л.О., вирішивши у відкритому судовому засіданні без здійснення фіксування звукозаписувальним технічним засобом адміністративну справу

за позовом Міністерства оборони України до Департаменту державної виконавчої служби Міністерство юстиції України про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

Міністерство оборони України (далі також - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі також - відповідач), в якому просить визнати незаконними дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та скасувати постанову Відділу ДВС, в рамках виконавчого провадження (ВП № 63119746) про накладання штрафу у розмірі 5100, 00 грн. від 30.11.2020 року.

Адміністративний позов обґрунтовано тим, що на виконання постанови Богунського районного суду міста Житомира від 11.05.2017 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 06.09.2017 року, комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, розглянуті документи ОСОБА_1 та прийнято рішення про відмову у виплаті одноразової грошової допомоги. Вказане рішення оформлено протоколом від 06.08.2020 року №115, яке мотивовано тим, що днем виникнення права на допомогу є дата встановлення інвалідності, зазначена у довідці МСЕК. Комісія дійшла висновку, що підтвердження ІІ групи інвалідності не є датою встановлення інвалідності, що підтверджується даними листа Міністерства охорони здоров`я від 27.04.2016 року №166, 06-625/625-16/10515. В свою чергу, у поданих документах наявна довідка Житомирського обласного військового комісаріату від 25.09.2019 року №Сз 5070 про розмір грошового забезпечення, яке ОСОБА_1 отримував на день звільнення з військової служби із Збройних Сил Російської Федерації в російських рублях. Даних про розмір грошового забезпечення за відповідною посадою в українських карбованцях немає.

Заяву про необхідність закінчення виконавчого провадження у зв`язку із повним фактичним виконанням рішення суду направлено позивачем листом від 23.09.2020 року №248/8082.

Проте, 30.11.2020 року державним виконавцем винесено постанову про накладення штрафу у розмірі 5100, 00 грн. у зв`язку із невиконанням рішення суду без поважних причин.

Вважаючи цю постанову протиправною, позивач просить суд позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.03.2021 року відкрито провадження в адміністративній справі, призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін у судовому засіданні на 29.03.2021 року. Витребувано у відповідача належним чином засвідчені копії виконавчого провадження ВП №63119746. Зобов`язано відповідача подати до суду належним чином засвідчені копії виконавчого провадження ВП №63119746 та відзив відповідно до статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, який, з урахуванням вимог статей 269, 287 Кодексу адміністративного судочинства України у строк до 22.03.2021 року таким чином, щоб у вказану дату витребувані матеріали знаходились у канцелярії суду.

Через канцелярію суду 18.03.2021 року відповідачем подано клопотання про долучення витребуваних ухвалою суду доказів до матеріалів справи.

Через електронну пошту суду 18.03.2021 року (19.03.2021 року через канцелярію суду) надійшов відзив на позовну заяву та клопотання про залучення третьої особи до участі у справі.

Відповідач проти задоволення позову заперечує, оскільки зі змісту резолютивної частини виконавчого документа Міністерство оборони України зобов`язано розглянути питання та прийняти відповідне рішення про призначення і виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги внаслідок встановлення 08.07.2008 року другої групи інвалідності, у зв`язку із травмою, пов`язаною із виконанням військової служби, відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнення з військової служби (зборів) осіб, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року №499.

Так, питання правомірності відмови в призначенні стягувачу ОГД вже досліджувалось судом, що ухвалював рішення суду. За наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 в порядку контролю за виконанням рішення суду в межах статті 383 КАС України, окремою ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 15.03.2018 у справі № 295/2741/17 визнано протиправними дії Міністерства оборони України в частині прийняття рішення № 4 від 12.01.2018 року оформлене протоколом комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум про відмову у призначенні і виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги. Вказане судове рішення оскаржувалось до суду апеляційної інстанції, однак постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду апеляційна скарга Міноборони залишилась без задоволення, а ухвала від 15.03.2018 року - без змін.

Водночас, боржником за вказаним виконавчим провадженням та позивачем у вказаній справі, повторно не виконано рішення суду, що набрало законної сили, що полягає у системній відмові ОСОБА_1 у призначені одноразової грошової допомоги.

Враховуючи наведене, дії комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум в частині прийняття рішення щодо відмови у призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 суперечать статті 129-1 Конституції України, а також вимогам вказаного вище виконавчого документу.

Таким чином, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову, оскільки державним виконавцем не порушено вимоги Закону України «Про виконавче провадження», а підстави для визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу від 30.11.2020 року ВП №63119746 відсутні.

Зокрема, відповідач просить суд залучити до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_1 , оскільки прийняте у цій справі рішення стосуватиметься прав стягувача у виконавчому провадженні №63119746, яким є ОСОБА_1 .

Відповідно до Довідки секретаря судового засідання від 29.03.2021 року у зв`язку із перебуванням судді на лікарняному, справу №640/33317/20 знято з розгляду.

Наступне судове засідання призначено на 19.05.2021 року, про що повідомлено сторонам у встановленому Кодексом адміністративного судочинства України порядку.

У судове засідання 19.05.2021 року прибув представник відповідача. Позивач, належним чином повідомлений, явку свого представника не забезпечив.

Вирішуючи клопотання відповідача про залучення третьої особи до участі у справі, суд зазначає наступне.

Згідно з частинами другою, четвертою статті 49 Кодексу адміністративного судочинства України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов`язки. Вони можуть бути залучені до участі у справі також за клопотанням учасників справи. Якщо адміністративний суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до судового розгляду встановить, що судове рішення може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Вступ третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, не має наслідком розгляд адміністративної справи спочатку.

У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі.

Вирішуючи клопотання відповідача, суд бере до уваги предмет спору у справі 640/33317/20 - оскарження дій державного виконавця щодо винесення постанови про накладення штрафу та оскарження винесеної постанови від 30.11.2020 року, якою накладено штраф у розмірі 5100, 00 грн. в рамках виконавчого провадження №63119746.

Водночас, відповідачем не обґрунтовано впливу рішення суду у справі №640/33317/20 на права ОСОБА_1 , як стягувача у виконавчому провадженні №63119746, з огляду на що, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання про залучення третьої особи.

Судом, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши докази, з метою дотримання вимог статті 271 Кодексу адміністративного судочинства України, оголошено наступне судове засідання для оголошення повного тексту судового рішення 20.05.2021 року.

В судове засідання 20.05.2021 року сторони не прибули.

Відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно із статтею 271 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, визначених статтями 273-277, 280-289 цього Кодексу, суд проголошує повне судове рішення. Копії судових рішень у справах, визначених цією статтею, невідкладно видаються учасникам справи або надсилаються їм, якщо вони не були присутні під час його проголошення.

Частиною четвертою статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, ухвалення рішення, винесеного без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Постановою Богунського районного суду міста Житомира від 11.05.2017 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду позов ОСОБА_1 задоволено; визнано протиправним та скасовано рішення Міністерства оборони України про відмову у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги внаслідок встановлення 08.07.2008 року другої групи інвалідності; зобов`язано Міністерство оборони України розглянути питання та прийняти відповідне рішення про призначення і виплату позивачу одноразової грошової допомоги внаслідок встановлення 08.07.2008 року другої групи інвалідності в зв`язку з травмою, пов`язаною із виконанням обов`язків військової служби відповідно до ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідність звільнення з військової служби (зборів) осіб, затвердженого Постановою КМУ від 28.05.2008 року № 499.

Постановою Верховного Суду від 29.04.2020 року касаційну скаргу Міністерства оборони України залишено без задоволення. Постанову Богунського районного суду м. Житомира від 11.05.2017 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 06.09.2017 року залишено без змін.

Богунським районним судом міста Житомира видано 01.09.2020 року виконавчий лист у справі №295/2741/17 (2а-295/325/17) в частині, яка підлягає примусовому виконанню: «Зобов`язати Міністерство оборони України розглянути питання та прийняти відповідне рішення про призначення і виплату позивачу одноразової грошової допомоги внаслідок встановлення 08.07.2008 року другої групи інвалідності в зв`язку з травмою, пов`язаною із виконанням обов`язків військової служби відповідно до ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідність звільнення з військової служби (зборів) осіб, затвердженого Постановою КМУ від 28.05.2008 року № 499». Стягувачем визначено ОСОБА_1 ; боржником - Міністерство оборони України.

Постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 23.09.2020 року відкрито виконавче провадження №63119746; пунктом 2 резолютивної частини постанови встановлено строк у 10 робочих днів для виконання рішення суду.

Листом від 23.10.2020 року №248/8082 Міністерством оборони України направлено Заяву про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» оскільки рішення суду виконано боржником в повному обсязі, до якої в якості додатку долучено витяг з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 06.08.2020 року №115.

Постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 30.11.2020 року за невиконання без поважних причин рішення суду накладено на боржника Міністерство оборони України штраф на користь держави у розмірі 5100 грн.

Державним виконавцем встановлено факт системної відмови Міністерства оборони України у призначенні стягувачу ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, з огляду на що, накладено штраф на боржника керуючись статтями 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження».

Вважаючи постанову від 30.11.2020 року про накладення штрафу та дії відповідача з її винесення протиправними, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до статті 1 Закону України від 02.06.2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (із змінами і доповненнями) (далі також - Закон №1404) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною першою статті 5 Закону №1404 примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Пунктом 1 частини першої статті 3 Закону №1404 встановлено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Згідно з частиною першою, пунктами 16, 18 частини третьої статті 18 Закону №1404 виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом; вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.

Частиною четвертою статті 19 Закону №1404 передбачено, що сторони зобов`язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.

Пунктом 6 частиною п`ятою статті 19 Закону №1404 встановлено, що боржник зобов`язаний надавати пояснення за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.

Статтею 63 Закону встановлено порядок виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.

Відповідно до частин першої - третьої статті 63 Закону за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

Статтею 75 Закону встановлено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

Системний аналіз викладених правових норм свідчить про те, що правовою підставою для накладення державним виконавцем на боржника штрафу у межах виконавчого провадження є невиконання ним судового рішення у встановлений строк без поважних причин. Поважними причинами невиконання боржником рішення можуть бути визнані лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення боржника, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для виконання рішення у встановлений виконавцем строк та повинні бути підтверджені належними доказами.

При цьому, застосування такого заходу реагування як винесення постанови про накладення штрафу, є обов`язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження, як завершальної стадії судового провадження.

Отже, слід дійти висновку, що постанову про накладення штрафу державним виконавцем може бути винесено лише після перевірки виконання такого рішення та у разі невиконання боржником судового рішення без поважних причин.

Дослідивши зміст постанови Верховного Суду від 29.04.2020 року у справі №295/2741/17, судом встановлено, що (в цій постанові розуміти «позивач» - ОСОБА_1 , відповідач - Міністерство оборони України): «…, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до ст. 16 Закону України «Про соціальній та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України №499. …

… позивач звільнився з військової служби у 1993 році з однієї з Держав, на які поширюється вказана Конвенція, є громадянином України, відтак має право на отримання спірної одноразової грошової допомоги. …

Оскільки за наслідками судового розгляду встановлено, що відповідач протиправно ухилився від призначення одноразової грошової допомоги, а також прийнявши до уваги наявність у позивача права на отримання грошової допомоги, колегія суддів вважає, що належним способом захисту порушеного права, у спірному випадку, є саме зобов`язання Міністерства оборони України призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у відповідності, що вірно було встановлено судами.

При цьому, слід зазначити, що якщо відмова відповідного органу визнана судом протиправною, а іншого варіанту поведінки у суб`єкта владних повноважень за законом не існує, то суд має право зобов`язати такий орган влади вчинити конкретні дії, які б гарантували захист прав і свобод позивача. Отже, застосування судами зазначеного способу захисту права не можливо вважати втручанням у дискреційні повноваження Комісії. …».

Таким чином, на виконання постанови Богунського районного суду міста Житомира від 11.05.2017 року, яка набрала законної сили, враховуючи мотивувальну частину постанови суду касаційної інстанції, Міністерством оборони України мало б бути виконано зобов`язальну частину судового рішення шляхом прийняття рішення про призначення і виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги внаслідок встановлення 08.07.2008 другої групи інвалідності, у зв`язку із травмою, пов`язаною із виконанням обов`язків військової служби, відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнення з військової служби (зборів) осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 499.

З матеріалів справи судом встановлено, що рішенням комісії Міністерства оборони України, оформленим протоколом комісії Міністерства оброни України від 06.08.2020 року №115, відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , на підставі чого боржник просить закінчити виконавче провадження.

Таким чином висновується, що рішення суду в добровільному порядку та на вимоги державного виконавця, наявні в матеріалах виконавчого провадження, не виконано, що позивачем не спростовано.

Крім того, суд вважає обґрунтованими посилання державного виконавця в оскаржуваній постанові на дослідження питання невиконання Міністерством оборони України судового рішення, яке набрало законної сили, про що свідчить постановлена у порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України Богунським районним судом міста Житомира окрема ухвала від 15.03.2018 року у справі №295/2741/17, залишена без змін постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 03.09.2020 року (далі також - Окрема ухвала).

Згідно із резолютивною частиною Окремої ухвали, визнано протиправними дії Міністерства оборони України в частині прийняття рішення №4 від 12.01.2018 року, оформленого протоколом комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, про відмову у призначенні і виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги; зобов`язано Міністерство оборони України вжити заходи щодо усунення порушень пункту 9 частини першої статті 129, статті 129-1 Конституції України шляхом розгляду питання та прийняття відповідного рішення про призначення і виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги внаслідок встановлення 08.07.2008 року другої групи інвалідності, у зв`язку із травмою, пов`язаною із виконанням обов`язків військової служби, відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнення з військової служби (зборів) осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 499.

Відповідно до змісту мотивувальної частини Окремої ухвали, судом не прийнято письмові доводи відповідача, що судом не зобов`язано останнього призначити і виплатити заявнику одноразову грошову допомогу, оскільки як вбачається з рішення суду і виданого виконавчого листа, судом зобов`язано Міністерство оборони України розглянути питання та прийняти відповідне рішення про призначення і виплату, зміст рішення суду є зрозумілим і не підлягає іншому тлумаченню.

Таким чином, дослідивши мотивувальну частину постанови про накладення штрафу, судом встановлено її обґрунтованість та правомірність дій державного виконавця з її винесення.

Згідно із статтею 33 Закону №1404 за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення. Рішення про розстрочку виконується в частині та у строки, встановлені цим рішенням.

За заявою стягувача виконавець може відстрочити або розстрочити виконання рішення (крім судового рішення), за наявності обставин, передбачених частиною першою цієї статті, про що виносить відповідну постанову.

За наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.

Законом можуть встановлюватися особливості щодо надання відстрочки або розстрочки виконання рішення.

Відповідно до частин першої - третьої статті 379 Кодексу адміністративного судочинства України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.

Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Отже, законодавством передбачено можливість розстрочення, відстрочення або зміну способу і порядку виконання судового рішення у разі неможливості його виконання у встановлений судом/законодавством строк, з метою добросовісного та повного виконання виконавчого документу та рішення суду боржником.

Водночас, доказів подання Міністерством оборони України зазначених заяв/клопотань до суду або державному виконавцю матеріали виконавчого провадження не містять, в той час, як із змісту листа боржника державному виконавцю встановлено, що боржник просить закінчити виконавче провадження.

Тобто, висновується, що позивачем не виконано виконавчий лист від 01.09.2020 року №295/2741/17 безпідставно.

Суд звертає увагу, що на виконання положень статті 18 Закону №1404 державним виконавцем вчинено наступні заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом: у постанові державного виконавця від 23.09.2020 року про відкриття виконавчого провадження боржнику встановлено строк у 10 робочих днів для виконання рішення суду; державним виконавцем винесено Вимогу від 02.11.2020 року №20.1/В-7/63119746, зокрема, повідомлено про відповідальність за невиконання рішення суду, що набрало законної сили згідно із статтею 382 Кримінального кодексу України.

Крім іншого, як зазначено судом, постанова про накладення штрафу має бути вмотивованою та може бути винесеною лише після перевірки виконання такого рішення.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що державним виконавцем дотримано вимоги Закону №1404 в частині перевірки виконання боржником рішення суду.

Із змісту оскаржуваної постанови судом встановлено, що державним виконавцем винесено оскаржувану постанову вмотивовано, а саме, встановлено, що станом на 30.11.2020 року боржником не надано доказів виконання рішення суду згідно з виконавчим документом, про обставини, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій або завершення виконавчого провадження, що не спростовано позивачем та підтверджено матеріалами виконавчого провадження.

Виходячи з положень частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Частиною першою статті 6 Конвенції гарантовано право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У справі «Горнсбі проти Греції» Європейським судом з прав людини в пункті 40 рішення зазначено, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала невиконання остаточного та обов`язкового судового рішення на шкоду одній зі сторін.

Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (пункт 68 рішення у справі «Піалопулос та інші проти Греції»).

Європейський суд з прав людини в пункті 26 рішення у справі «Глоба проти України» відзначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia, захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (див., наприклад, рішення у справі «Бурдов проти Росії» (Burdov v. Russia), заява №59498/00, пункт 34, ECHR 2002-III, та рішення від 06.03.2003 року у справі «Ясюнієне проти Литви», заява № 41510/98, пункт 27). Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (див. рішення від 07.06.2005 року у справі "Фуклев проти України" (Fuklev v. Ukraine), заява № 71186/01, п. 84).

В пункті 27 рішення у справі «Глоба проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції.

Конституційний Суд України також неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 року № 11-рп/2012).

Конституційний Суд України бере до уваги практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в рішенні у справі «Шмалько проти України» від 20.07.2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Статтею 124 Конституції України визначено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Пунктом 6 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.12.2010 року № 3 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби» зазначено, що судам необхідно враховувати, що постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору та накладення штрафу належать до видів відповідальності за невиконання рішення самостійно та за невиконання без поважних причин рішення, що зобов`язує боржника вчинити певні дії.

Отже, оцінюючи дії саме державного виконавця, вчинені в межах виконавчого провадження №63119746, та дії позивача, які, зокрема, передували винесенню оскаржуваної постанови, враховуючи те, що судом встановлено, підтверджено матеріалами справи та не спростовано позивачем невиконання останнім рішення суду, яке набрало законної сили, не вжиття боржником вищезазначених альтернативних дій, передбачених законодавством в разі ускладнення виконання рішення, суд дійшов висновку, що державним виконавцем правомірно винесено постанову від 30.11.2020 року про накладення штрафу у виконавчому провадженні №63119746.

Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності та враховуючи, що судом не виявлено порушень відповідачем вимог законодавства, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 2, 6, 9, 11, 73 - 78, 90, 241- 246, 250, 271, 287, 296-297 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову Міністерства оборони України відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статтями 287, 293, 295 - 297 КАС України.

Відповідно до частини шостої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.

Згідно з підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України:

Позивач: Міністерство оборони України (код ЄДРПОУ 00034022; адреса: 03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 6);

Відповідач: Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (код ЄДРПОУ 00015622, адреса: 01001, м. Київ, вул. Городецького, 13).

Повне рішення складено 20.05.2021 року.

Суддя Л.О. Маруліна