Ухвала суду № 97062220, 21.05.2021, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

_______________

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2021 р. м. ХерсонСправа № 540/924/21

Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Попова В.Ф.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області з наступними вимогами:

1. Визнати протиправною бездіяльність УМВС України в Херсонській області щодо не нарахування та невиплати на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення, а саме: доплати за роботу у нічний час за 1996-2007 роки, матеріальної допомоги за 1996-2007 роки, матеріальної допомоги на оздоровлення за 2008-2011 роки

2. Стягнути з УМВС України в Херсонській області на користь ОСОБА_1 доплату за роботу у нічний час у розмірі 35 відсотків посадового окладу, за 1996 року в сумі 28 грн., за 1997 рік в сумі 336 грн., за 1997 рік в сумі 307,62 грн., за 1999 рік в сумі 313,25 грн., за 2000 рік в сумі 408,80 грн., за 2001 рік в сумі 418,95 грн., за 2002 рік в сумі 434,35 грн., за 2003 рік в сумі 428,40 грн., за 2004 рік в сумі 428,40 грн., за 2005 рік в сумі 428,40 грн., за 2006 рік в сумі 428,40 грн., за 2007 рік в сумі 453,60 грн.

3. Стягнути з УМВС України в Херсонській області на користь ОСОБА_1 матеріальну допомогу за 1997 в сумі 109,20 грн., за 1998 рік в сумі 118,18 грн., за 1999 рік в сумі 209,25 грн., за 2000 рік в сумі 234,25 грн., за 2001 рік в сумі 480 грн., за 2002 рік в сумі 524,10 грн., за 2003 рік в сумі 550,30 грн., за 2004 рік в сумі 576,51 грн., за 2005 рік в сумі 996,12 грн., за 2006 рік в сумі 866,19 грн., за 2007 рік в сумі 1445,22 грн.

4. Стягнути з УМВС України в Херсонській області на користь ОСОБА_1 допомогу для оздоровлення за 2008 року в сумі 1794,23 грн., за 2009 року в сумі 2083,43 грн., за 2010 року в сумі 2594,37 грн., за 2011 року в сумі 3214,67 грн.

Справа розглядається в письмовому провадженні зі заява сторін.

Відповідно до позовної заяви позивач зазначив, що наказом УМВС України в Херсонській області №185 о/с від 20.07.2011 року його звільнено з органів внутрішніх справ.

За заявою позивача у 2021 році УМВС надало довідки про розмір грошового забезпечення гр. ОСОБА_1 за 1996-2011 роки з яких дізнався про порушення норм чинного законодавства, не нарахування та не виплату матеріальної допомоги, доплати за роботу в нічний час, щорічної допомоги для оздоровлення.

Щодо строків звернення до суду позивач вважає, що вони не пропущенні і посилається на Рішення Конституційного суду України від 15.102013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 яким визначено поняття "заробітна плата" й "оплата праці" та право на їх отримання незалежно від того чи було нарахування таких виплат, а також на ст. 116 КЗпП, ч. 2 ст. 233 КЗПП якою передбачено право звернення до суду без обмеження строком.

Відповідачем подано клопотання про залишення позову без розгляду у зв`язку з пропущенням строку звернення до суду, які обґрунтовано посиланням на ст.ст. 6, 122 КАС України, практику Європейського Суду з прав людини.

Вивчивши заяви сторін по суті та надані ними обґрунтування, приписи діючого законодавства, практику Європейського Суду з прав людини, а також правові позиції Верховного Суду суд приходить до висновку, що позовна заява підлягає залишенню без розгляду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду.

Як встановлено судом предметом спору є ненарахування та невиплата ОСОБА_1 в повному розмірі грошового забезпечення за період служби з 1996 по 20.07.2011 року.

Виходячи із письмових пояснень сторін та наданих письмових доказів встановлено, що питання, щодо правильності нарахування та виплат поставлено позивачем у 2021 році, тобто через десять років після припинення служби та через 25 років після порушення його права, за позицією позивача, на отримання доплати за роботу у нічний час.

Згідно ч. 2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною 5 ст. 122 КАС України встановлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

В свою чергу відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Виходячи з приписів частини другої ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, початок перебігу строку звернення до адміністративного суду пов`язується з однієї сторони, з об`єктивним моментом, тобто, порушенням суб`єктивного права, а з іншої - із суб`єктивним моментом, коли особа, яка звертається до суду, дізналась або повинна була дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

День коли, особа дізналася про порушення свого права - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод та інтересів, а не день коли особа з`ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням її прав.

Тобто, визначальним для можливості отримання судового захисту суб`єктивного права є з`ясування моменту початку перебігу строку звернення до суду.

Відповідно до вимог ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У Постанові Верховного суду від 24.04.2018 (справа № 800/499/17) зазначено, що на підставі статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Європейський суд з прав людини у пунктах 37 та 38 Рішення від 18 листопада 2010 року у справі «Мушта проти України» нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби .

Отже, за практикою Європейського суду з прав людини застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 статті 32 зазначеної Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

В рішенні від 27.06.2000 р. у справі «Ільхан проти Туреччини» Європейський суд з прав людини зазначив, що правило встановлення обмежень звернення до суду у зв`язку з пропуском строку повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично, не має абсолютного характеру і перевіряючи його виконання слід звернути увагу на обставини справи.

Таким чином, співставляючи приписи ч. 2 ст. 233 КЗпП України та вищенаведені принципи Європейської Конвенції, позиції Європейського суду з прав людини суд вважає за необхідне застосувати у цій справі практику Європейського суду зазначивши, що позивач пропустив строки звернення до суду, а його посилання на ч. 2 ст. 233 КЗпП щодо дотримання таких, суд відхиляє, вважає необґрунтованими та неповажними.

Суд зазначає, що ч. 2 ст. 233 КЗПП України на яку посилається позивач, щодо права звернутися до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати без обмеження будь-яким строком була змінена Законом України "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України" від 11 липня 2001 року N 2620-III, який вступив в законну силу 01.08.2001 року.

До 01.08.2001 року строки звернення до суду врегульовувались ч.1 ст. 233 КЗпП України яка передбачала, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного (міського) суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Позивач у цій справі, незважаючи на наведені приписи законодавства щодо строків звернення до суду яке діяло в період його роботи, просить вирішити спір по трудовим відносинам з 1996 року з урахуванням змін внесених до ст. 233 КЗпП у 2001 році, що є неможливим в силу загальних принципів застосування норми закону у часі.

У цій справі, вирішуючи питання, щодо пропуску строку звернення до суду, суд вважає можливим врахувати правову позицію Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Верховного Суду викладену в Постанові від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19.

Незважаючи на те, що у зазначеній справі Верховний Суд переглядав спір щодо застосування Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та виклав правову позицію щодо строків звернення до суду по виплаті пенсій, суд вважає, що в цій Постанові викладено також загальну позицію, щодо поважності причин пропуску звернення до суду, поведінки особи яка вважає порушеними її права та їх оцінки.

Так, Судовою палатою прав зроблено висновок, що для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Окрім того, у вищезазначеній постанову Верховний Суд звертає увагу на те, що за умови відсутності часових обмежень для звернення до суду за минулі періоди орган виконавчої влади був би позбавлений можливості реалізовувати покладені на нього завдання, зокрема здійснювати ефективний розподіл фінансових ресурсів; така ситуація не відповідала б принципу юридичної визначеності у правовідносинах.

Суд вважає, що ОСОБА_1 стало відомо про те, що йому не надано матеріальну допомогу/матеріальну допомогу на оздоровлення, не пізніше наступного дня, після закінчення року, за який мала бути надана матеріальна допомога, а доплата за службу у нічний час - відповідно не пізніше наступного дня, після закінчення наступного місяця, після місяця, за який така доплата мала бути нарахована. Звертаючись до суду із зазначеним позовом, позивач не надав жодних належних доказів про наявність поважних причин такої пасивної поведінки.

Таким чином, клопотання відповідача підлягає задоволенню, а позовна заява залишенню без розгляду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду.

Згідно з ч. 2 ст. 123 КАС України позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.

Керуючись ст.ст. 120-123 КАС України, суд

ухвалив:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області залишити без розгляду.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду в 15-денний строк з дня її проголошення, через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження апеляційна скарга подається протягом 15 днів з дня складання повного судового рішення

Ухвала набирає законної сили негайно з моменту її проголошення.

У разі постановлення ухвали в порядку письмового провадження ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Суддя В.Ф. Попов

кат. 106030000