Рішення № 97058638, 20.05.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 травня 2021 р. Справа№200/3167/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабаш Г.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у порядку письмового провадження) в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Головного управління Національної поліції України в Донецькій області (ЄДРПОУ 40109058, пр. Нахімова, буд. 86, м. Маріуполь, Донецька область) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Національної поліції України в Донецькій області, в якій просив:

- визнати бездіяльність Головного управління Національної поліції України в Донецькій області щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з листопада 2015 року по серпень 2017 року, та несплати суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку протиправною;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції України в Донецькій області нарахувати та сплатити індексацію грошового забезпечення за період з листопада 2015 року по серпень 2017 року;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції України в Донецькій області нарахувати та виплатити суму середнього заробітку за весь час затримки невиплати індексації грошового забезпечення по день ухвалення рішення по справі з урахуванням середнього заробітку у сумі 463,07 грн.;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції України в Донецькій області подати звіт про виконання судового рішення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що наказом Головного управління Національної поліції в Донецькій області № 409 о/с від 29.08.2017 року його було звільнено з Національної поліції України за п. 2 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію».

06.12.2019 року позивач звернувся до відповідача із заявою в якій просив надати йому розрахункові листи з грошового забезпечення за період з листопада 2015 року по серпень 2017 року.

Листом від 16.12.2019 року №197зі/26/01-2019 ГУ НП в Донецькій області на адресу позивача надіслано розрахункові листи у відповідності до яких позивачу стало відомо про не нарахування йому індексації грошових доходів.

Позивачем на адресу відповідача було надіслано запит від 14.01.2020 року про нарахування та сплату йому у відповідності до частини 5 статті 94 Закону України «Про національну поліцію» індексації грошових доходів за відповідний період та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.

Листом від 04.02.2020 року №Н-7/236/03-2020 ГУ НП в Донецькій області повідомило позивача, що постановою Кабінету Міністрів України від 18 жовтня 2017 року №782 внесені зміни до пункту 2 Порядку проведення індексації грошових дох одів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078. Абзац п`ятий після слова «військовослужбовця» доповнено словом «поліцейських», і таким чином грошове забезпечення поліцейських підлягає індексації з листопада 2017 року.

Позивач, не погоджуючись з такою позицією, вважаючи бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати індексації грошових доходів протиправною, звернувся до суду за захистом своїх прав.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 24.03.2020 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного судового провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 10.04.2020 року зупинено провадження в адміністративній справі №200/3167/20-а до набрання законної сили судовим рішенням Донецького окружного адміністративного суду у справі №200/3166/20-а.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 21.04.2021 року поновлено провадження у справі.

Представник Військової частини до суду надав відзив проти адміністративного позову, в якому заперечив проти задоволення заявлених вимог позивача. Відповідач зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 18.10.2017 року №782 (набрала чинності 24.10.2017) внесено зміни до пункту 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, та до об`єктів індексації віднесено грошове забезпечення поліцейських.

Отже, з моменту набрання чинності змін до даного нормативно-правового акту поліцейські отримали право на індексацію грошового забезпечення.

З урахуванням вищезазначеного, з листопада 2017 року поліцейським провадилась індексацію грошового забезпечення.

За таких підстав вимога позивач про виплату індексації грошового забезпечення, що виплачувалось йому з листопада 2015 року по серпень 2017 року є безпідставною.

Відповідно статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , згідно відомостей паспорту серії НОМЕР_2 є громадянином України.

Відповідно довідки від 07.10.2015 року №1411028208 про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України, районів проведення антитерористичної операції та населених пунктів, розташованих на лінії зіткнення ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою з м. Донецьк до м. Маріуполь.

Наказом Головного управління Національної поліції в Донецькій області №41 о/с від 07.11.2015 року позивач був призначений на посаду оперуповноваженого відділу розкриття злочинів проти особи управління карного розшуку ГУ НП в Донецькій області та, в період з 07 листопада 2015 року по 01 вересня 2017 року, проходив службу в управлінні кримінальної поліції ГУ НП в Донецькій області.

Наказом Головного управління Національної поліції в Донецькій області № 409 о/с від 29.08.2017 позивача було звільнено з Національної поліції України за п.2 ч.І ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» - з 01.09.2017 року.

Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 від 20 жовтня 2015 року та рішенням комісії Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій працівників органів внутрішніх справ України № 19/І/V/160.

14.01.2020 року ОСОБА_1 звернуся до ГУ НП в Донецькій області щодо нарахування та виплати суми індексації грошового забезпечення.

Листом від 04.02.2020 року №Н-7/26/03-2020 управлінням фінансово забезпечення та бухгалтерського обліку ГУ НП в Донецькій області повідомлено позивач про відсутність підстав для задоволення нарахування та виплати індексації.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам та аргументам учасників справи, суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість зароблять собі на життя працю, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Положеннями Закону України «Про Національну поліцію» (далі Закон № 580) встановлено, що поліцейський своєчасно і в повному обсязі отримує грошове забезпечення та інші компенсаційні виплати відповідно до закону та інших нормативно-правових актів України (п. 4 ч. 10 ст. 62 Закону України «Про Національну поліцію») .

Згідно частин 1, 2 та 5 статті 94 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.

Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України. Грошове забезпечення поліцейських індексується відповідно до закону.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» (далі Закон № 1282) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг; поріг індексації - це величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення.

Статтею 2 Закону № 1282 визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Приписами статті 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» передбачено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка (до 01 січня 2016 року - 101 відсоток).

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

Положеннями статті 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» встановлено, що підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів.

Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Згідно частини 2 статті 6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Так, з метою реалізації цих положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою від 17 липня 2003 року № 1078затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення(далі - Порядок № 1078).

Порядок № 1078 визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.

Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці найманих працівників підприємств, установ, організацій у грошовому виразі, яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер; грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби; розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі; допомога по безробіттю, що надається відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей (п. 2 Порядку).

У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства (абз. 8 п. 4 Порядку № 1078).

Так, пунктом 6 Порядку № 1078 встановлено, що виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

Конституційний Суд України в рішенні від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначив, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

На підставі системного аналізу наведених положень законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців.

Отже, індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення поліцейських, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а тому підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті. Звільнення особи зі служби в поліції жодним чином не позбавляє її права на отримання виплат, на які вона має право, проте не отримувала їх під час проходження служби за незалежних від неї обставин.

При цьому обмежене фінансування державного органу чи установи, де особа проходила службу, жодним чином не впливає на право особи отримати індексацію грошового забезпечення.

Суд не погоджується з твердженнями відповідача, що індексація грошового забезпечення позивача повинна здійснюватися лише з 1 листопада 2017 року - після набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 18 жовтня 2017 року № 782 «Про внесення зміни до пункту 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення», якою абз. 5 п. 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, після слова «військовослужбовців» доповнено словом «поліцейських», оскільки така індексація прямо передбачена положеннями Закону України «Про Національну поліцію» та Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».

Юридична сила закону як основного джерела права, його місце в системі нормативно-правових актів закріплені в Конституції України.

Однією з ознак, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є прийняття його вищим представницьким органом державної влади. Пунктом 3 частини першої статті 85 Конституції України закріплено, що прийняття законів належить до повноважень Верховної Ради України.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17 жовтня 2002 року № 17-рп(щодо повноважності Верховної Ради України) визначення Верховної Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони.

Ще однією ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин. Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України.

Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.

Згідно частини 3статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

Оскільки право на індексацію грошового забезпечення позивача, передбачено Законом України «Про Національну поліцію» та Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» порушено, воно підлягає відновленню в судовому порядку.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позивачу протиправно не нараховано та не виплачено індексацію грошового забезпечення з 07.11.2015 року по листопад 2017 року.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 31 січня 2019 року в справі № 823/2249/18, які відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнати бездіяльність Головного управління Національної поліції України в Донецькій області щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з листопада 2015 року по серпень 2017 року, та несплати суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку протиправними, зобов`язання Головного управління Національної поліції України в Донецькій області нарахувати та сплатити індексацію грошового забезпечення за період з листопада 2015 року по серпень 2017 року є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Позивачем заявлено вимогу про нарахування та виплату йому середнього заробітку за весь час затримки не виплати індесації грошового забезпечення по день ухвалення рішення суду, з урахуванням середнього заробітку у сумі 463,07 грн.

Відповідно до ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до п.2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з п.3 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді

За приписами абз.3 п.3 Порядку №100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Відповідно до п.5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються з середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Таким чином, враховуючи дату звільнення позивача (01.09.2017 року), дату ухвалення даного рішення (20.05.2021 року) (весь час затримки розрахунку - 1357 днів) та суму середньоденного заробітку відповідно до позову - 463,07 грн., позивач фактично просить суд зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити йому 628 385,99 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Верховний Суд у постанові від 16.05.2019 у справі № 805/790/16-а зазначає, що передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність за затримку розрахунку при звільненні настає у випадку невиплати в день звільнення всіх сум, що належать особі, як працівнику, від підприємства, установи, організації. Вказаний законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретні види виплат, які роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові в день його звільнення.

Відповідно до ст.ст.116. 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та,водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником. (Постанова Верховного суду від 09.08.2019 у справі № 420/5793/18).

Невиплата працівникові при звільненні всіх належних йому сум є триваючим правопорушенням, а тому працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку (постанова Верховного Суду від 25.09.2019 справа № 759/5698/17).

Разом з тим, в постанові від 26.02.2020 року у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, відповідних критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

У справі, що розглядається, суд бере до уваги те, що розмір середнього заробітку за час затримки виплати перевищує суму вихідної допомоги у декілька разів.

Так, з огляду на зазначені обставини справи та керуючись критерієм для зменшення розміру середнього заробітку, суд зазначає наступне.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц зазначила, що для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було б передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за відповідні роки можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою забезпечення рівня свого життя.

Не заперечуючи факту непроведення виплати відповідачем позивачу суми компенсації за невикористані дні додаткових відпусток (яка не є заробітною платою в розумінні КзПП), суд не вважає справедливою та співмірною вимогу про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок (невиплату компенсації за невикористані дні додаткової відпустки) під час звільнення у сумі 628 385,99 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку що, є, наприклад, більшим ніж у 45 разів ніж сума місячного грошового забезпечення, яке отримував позивач перед звільненням.

Незвернення позивача з відповідним позовом одразу ж після звільнення та неотримання відповідної грошової компенсації призвело до необґрунтованого об`єктивними причинами збільшення кількості днів затримки розрахунку.

Виходячи з конкретних обставин справи, принципів законності та справедливості, принципу співмірності, а також того, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету, суд вважає, що справедливим та співмірним буде задоволення вимог позивача, шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі, що складає 1000 грн.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення шляхом подання звіту, то суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Отже, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд першої чи апеляційної інстанції може під час прийняття постанови у справі. Тобто, питання щодо зобов`язання відповідача подати такий звіт вирішується судом під час постановлення судового рішення.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Водночас, встановлення строку на подачу звіту про виконання судового рішення є правом суду, який ухвалив судове рішення, а не його обов`язком.

Поряд із цим суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю за виконання зазначеного рішення.

Приймаючи до уваги наведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати не підлягають відшкодуванню, оскільки позивач відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору.

Керуючись ст. ст. 2-15, 19-20, 42-48, 72-77, 90, 139, 118, 159-165, 199, 205, 244-250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Головного управління Національної поліції України в Донецькій області (ЄДРПОУ 40109058, пр. Нахімова, буд. 86, м. Маріуполь, Донецька область) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції України в Донецькій області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з листопада 2015 року по серпень 2017 року, та несплати суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.

Зобов`язати Головне управління Національної поліції України в Донецькій області нарахувати та сплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з листопада 2015 року по серпень 2017 року.

Зобов`язати Головне управління Національної поліції України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суму середнього заробітку за весь час затримки невиплати індексації грошового забезпечення по день ухвалення рішення по справі за період з 01.09.2017 року по 20.05.2021 року, в сумі 1 000 (одна тисяча) гривень.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Г.П. Бабаш