Рішення № 97058428, 30.03.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2021 року Справа № 160/734/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Турлакової Н.В. розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, з врахуванням заяви від 04.03.2021 року про уточнення позовних вимог (зменшення позовних вимог), в якій просить:

- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області у зарахуванні до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 25.01.1993 по 05.06.1993, з 27.04.1995 по 31.08.1995 та період виплати допомоги по безробіттю з 20.06.2016 по 16.03.2017; у зарахуванні до пільгового страхового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком за Списком № 1, період навчання з 01.09.1993 до 20.06.1994 у професійно-технічному училищі № 32 Кривого Рогу за професією «Збагачувальник широкого профілю»; у призначенні пенсії за віком за Списком № 1 відповідно до п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до загального страхового стажу період роботи позивача з 25.01.1993 по 05.06.1993, з 27.04.1995 по 31.08.1995 та період виплати допомоги по безробіттю з 20.06.2016 по 16.03.2017; зарахувати до пільгового страхового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком за Списком № 1, період навчання позивача з 01.09.1993 до 20.06.1994 у професійно-технічному училищі № 32 Кривого Рогу за професією «Збагачувальник широкого профілю»;

- повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13 листопада 2020 року про призначення пенсії за віком за Списком №1 відповідно до п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 року;

- з 13 листопада 2020 року призначити, нарахувати та виплати ОСОБА_1 пенсію за віком за Списком №1 відповідно до п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1 -р/2020 від 23.01.2020 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 13.11.2020р. звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком та на пільгових умовах разом з всіма наявними у позивача документами згідно статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». За результатами розгляду якої відповідачем прийнято рішення оформлене листом від 08.12.2020 № 0400-010303-8/117164 “Про відмову в призначенні пенсії”. У рішенні вказано, що відповідно до статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" мають право на пенсію працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу для жінок- не менше 20 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. Враховуючи, що позивач не досягла вказаного віку тому зазначені обставини, не дають права на призначення пенсії. Позивач вважає таке рішення відповідача протиправним, оскільки стаж необхідний для призначення пільгової пенсії в позивача наявний, оскільки згідно Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 встановлено, що застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14,пункти „б"-„г" статті 54 Закону України „Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788—XII в редакції до внесення змін Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213—VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 7 років 6 місяців. Записи в трудовій книжці містять усі необхідні відомості щодо прийому, переведення та звільнення позивача з роботи, як цього вимагає чинне законодавство. Позивач зазначає, що досягла пенсійного віку, а тому вважає рішення № 0400-010303-8/117164 від 08 грудня 2020 року протиправним.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 січня 2021 року прийнято до свого провадження вказану справу та згідно ч.2 ст.257 КАС України ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Згідно з ст.258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

За правилами частини 6 статті 120 КАС України, якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Першим днем для прийняття рішення по даній справі є 25.03.2021 - що припадає на період перебування судді у відпустці, у зв`язку з чим, дане рішення прийнято першим робочим днем - 30.03.2021р.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому відповідач просив у задоволенні позову відмовити та зазначив, що згідно пункту 1 ч.2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» мають право на пенсію за віком на пільгових умовах, працівники, зайняті повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, - після досягнення 50 років і при стажі роботи 20 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 7 років 6 місяців. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком па пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними віку: 50 років — з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року. На день звернення до Головного управління - 02.12.2020 - позивачці виповнилось 45 років, тому право па призначення пенсії за віком на пільгових умовах у позивача не настало через відсутність встановленого законодавством віку - 50 років. Щодо зарахування періодів роботи позивача з 09.09.1994 до 06.02.1995 - машиністом конвеєра на транспортуванні гарячих обкотишів дільниці випалювання і огрудкування обкотишів цеху випалювання і огрудкування №2 Північного державного гірничо-збагачувального комбінату та з 23.10.2001 року до 06.04.2016 року - машиністом конвеєра 3, 4 розряду технологічної служби дробильної фабрики № 1 ПАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області зазначає, що вказані періоди роботи зараховані до пільгового стажу роботи позивача та в цій частині відповідач зазначає, що спір з приводу зарахування до пільгового стажу за Списком № 1 зазначених періодів відсутній. Також до загального трудового стажу позивача зараховано час догляду за пенсіонером у період з 06.09.2018 по 31.10.2020 рр., відповідно спір в даній частині також відсутній. Пенсійним органом не зараховано до загального трудового стажу періоди роботи ОСОБА_1 з 25.01.1993 по 05.06.1993; з 27.04.1995 по 31.08.1995 та період виплати допомоги по безробіттю з 20.06.2016 по 16.03.2017. Вищезазначені періоди роботи позивача не зараховані до загального трудового стажу у зв`язку з тим, що в записах трудової книжки про звільнення - №2 від 05.06.1993, та № 8 від 31.08.1995 — відсутнє посилання на відповідну статтю Кодексу законів про працю України. Період отримання позивачем допомоги по безробіттю з 20.06.2016 по 16.03.2017 відповідачем не враховано у зв`язку з тим, що згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу, інформація про сплату страхових внесків за період виплати позивачу допомоги по безробіттю з 20.06.2016 по 16.03.2017 — відсутня, тому для зарахування зазначеного періоду до страхового стажу позивача немає законних підстав. Період навчання з 01.09.1993 до 20.06.1994 у професійно-технічному училищі № 32 Кривого Рогу не зараховано до пільгового стажу за Списком № 1 з тих причин, що підтверджений стаж позивача за Списком № 1 становить 14 років 07 місяців та 06 днів, що є значно більше встановленого нормою закону — 7 років 6 місяців, тому питання зарахування вказаного періоду навчання не розглядалося у зв`язку з відсутністю необхідності. Таким чином, зазначене не дає права на призначення пенсії відповідно до п. «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», у зв`язку з чим, оскаржуване рішення № 0400-010303-8/117164 від 08.12.2020 року про відмову ОСОБА_1 в призначенні пільгової пенсії є правомірним.

Від позивача 04 березня 2021 року до суду надійшла відповідь на відзив, в якій остання заперечувала проти доводів відповідача та наполягала на задоволенні позовних вимог. Разом з відповіддю на відзив позивачем надано уточнену позовну заяву, згідно якої остання зменшує розмір позовних вимог. В обґрунтування вказаного зменшення позивач, зазначає, що 25 лютого 2021 року отримала відзив на позовну заяву з якого дізналась про те, що періоди роботи з 09.09.1994 року по 06.02.1995 року та з 23.10.2001 року по 06.04.2016 рік зараховані відповідачем до пільгового стажу за Списком № 1; час догляду за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, з 06.09.2018 року по 31.10.2020 рік зарахований до загального страхового стажу позивача. Натомість зі змісту вказаного відзиву позивачу стало відомо про те, що не зараховано до загального страхового стажу періоди роботи з 25.01.1993 року по 05.06.1993 рік, з 27.04.1995 року по 31.08.1995 рік та період виплати допомоги по безробіттю з 20.06.2016 року по 16.03.2017 рік. У зв`язку із зазначеним позивач і зменшує розмір позовних вимог.

Дослідивши чинне законодавство та матеріали справи, суд встановив наступне.

Згідно копії паспорту громадянина України НОМЕР_1 виданого 14.02.2000р., ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто на момент звернення позивачці виповнилося 46 років.

Згідно записів трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_2 від 08.02.1993р., остання має загальний трудовий стаж 23 роки 04 місяці 18 днів, з них стаж роботи за Списком №1 складає 15 років 04 місяці 26 днів.

Факт роботи позивачки на роботах згідно Списку №1, підтверджується, довідкою виданою ПАТ “Північного ГЗК” №83 від 10.02.2020р. разом за період з 09.09.1994 р. по 06.04.2016 р. стаж роботи, що зараховується до пільгового стажу за Списком №1 складає — 15 років 04 місяці 26 день.

Позивачем 13.11.2020р подано до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області заяву про призначення пенсії за віком на пільгових умовах та з всіма наявними у позивача документами згідно статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» щодо призначення пенсії.

За результатами розгляду заяви про призначення пенсії відповідачем прийнято рішення оформлене листом від 08.12.2020 №0400-010303-8/117164 “Про відмову в призначенні пенсії”. У рішенні вказано, що відповідно до пп. 1 п.2 статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" мають право на пенсію працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу для жінок- не менше 20 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Судом встановлено, що відповідачем зараховано періоди роботи позивача з 09.09.1994 до 06.02.1995 - машиністом конвеєра на транспортуванні гарячих обкотишів дільниці випалювання і огрудкування обкотишів цеху випалювання і огрудкування №2 Північного державного гірничо-збагачувального комбінату та з 23.10.2001 року до 06.04.2016 року - машиністом конвеєра 3, 4 розряду технологічної служби дробильної фабрики № 1 ПАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат». Також до загального трудового стажу позивача зараховано час догляду за пенсіонером у період з 06.09.2018 по 31.10.2020 рр. Пенсійним органом не зараховано до загального трудового стажу періоди роботи ОСОБА_1 з 25.01.1993 по 05.06.1993; з 27.04.1995 по 31.08.1995, період виплати допомоги по безробіттю з 20.06.2016 по 16.03.2017 та період навчання з 01.09.1993 до 20.06.1994 у професійно-технічному училищі № 32 Кривого Рогу.

Враховуючи, що позивач не досягла вищезазначеного віку та у зв`язку з наявністю недоліків заповнення трудової книжки зазначені обставини, не дають права на призначення пенсії. З вказаним рішенням позивач не погодилась, що й стало підставою для звернення із відповідним позовом до суду.

За приписами статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права, свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав, свобод людини є головним обов`язком держави.

На підставі ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як слідує зі ст. 22 Конституції України, конституційні права і свободи ґрунтуються і не можуть бути скасовані.

Згідно ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Як встановлено статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Відповідно до статті 62 Закону № 1788-XII постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі - Порядок № 637).

Пунктами 1, 2 Порядку № 637 визначено, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка

Як було встановлено судом, згідно наявних в матеріалах справи доказів, у позивача достатньо стажу роботи, в тому числі стажу на роботі, що передбачають призначення пільгової пенсії, так як записів в трудовій книжці позивачки для цього достатньо, оскільки в трудовій книжці зазначені періоди роботи, назви професій, а також визначено, що роботи виконувались повний робочий день, що додатково підтверджується відповідними довідками наданими позивачем.

Відносно тверджень відповідача щодо відсутності у позивачки права на пенсію за віком на пільгових умовах, у зв`язку з тим що її вік становить менше 50 років, суд зазначає наступне.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) та Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-ІV.

Так, стаття 2 Закону № 1788-XII передбачає, що за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії.

Згідно з п. «а» ч. 1 ст. 13 Закону № 1788-XII (у редакції від 02 березня 2015 року № 213-VIII, який набрав чинності з 01 квітня 2015 року) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників (36-2003-п), затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Відповідно до абзацу 2 пункту "а" частини 1статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення до досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 50 років — з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року.

Суд звертає увагу на те, що до внесення змін Законом № 213 у статтю 13 Закону №1788 було встановлено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема, жінки після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

У свою чергу Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 року № 2148-VIII, який набрав чинності 11.10.2017 року (далі Закон № 2148-VIII), Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-ІV, доповнено розділом XIV-1 «ПЕНСІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОКРЕМИХ КАТЕГОРІЙ ГРОМАДЯН».

Так, зокрема, згідно з п.1 ч.2ст.114 Закону № 1058-ІV (в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року) на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 50 років — з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року.

Разом з тим, Законом України від 03.10.2017 року № 2148-VIII, у новій редакції був викладений п.2 розділу XV Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», де зазначалось, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

Проаналізувавши вищенаведені норми, суд доходить висновку про те, що з 01.10.2017 року правила призначення пенсій за Списком № 1 почали регламентуватись одночасно двома законодавчими актами, а саме: пунктом «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції Закону України від 02.03.2015 року № 213-VIII та п. 1 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 року № 2148-VIII.

Також, суд звертає увагу на те, що Конституційним Судом України прийнято рішення від 23.01.2020 року № 1-р/2020 «У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року № 213-VIII».

Конституційний Суд України, дослідивши правовідносини, пов`язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років, зазначив, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію.

Отже, особи, що належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об`єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов`язані саме з положеннями Закону № 1788 у редакції до внесення змін Законом № 213. Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію.

Таким чином, стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

Так, відповідно до пункту 1 резолютивної частини вказаного рішення, визнано такими, що не відповідають Конституції України(є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII.

Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

У відповідності до пункту 3 резолютивної частини вказаного рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - "г" статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам…».

Проаналізувавши вищенаведене рішення Конституційного Суду України, суд зазначає, що з 23.01.2020 року (моменту прийняття цього рішення КСУ) існують два Закони, котрі одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком № 1, а саме: пункт «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 року № 213-VIII та п. 1 ч. 2ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 року № 2148-VIII.

Суд зауважує, що вказані закони містять розбіжності в умовах призначення пенсії жінкам на пільгових умовах за Списком № 1 щодо вікового цензу, який складає 45 років за пунктом «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 року № 213-VIII, та 50 років за п.1 ч.2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 року № 2148-VIII.

Вирішуючи питання про те, який закон необхідно застосовувати до спірних правовідносин, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

При вирішенні цього спору суд враховує принцип адміністративного судочинства, як верховенство права, відповідно до якого згідно із ч. 1 ст. 6 КАС України, саме людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, у пункті 102 рішення у справі «Зеленчук і Цицюра проти України» (заяви № 846/16 та № 1075/16) при оцінці дотримання статті 1 Першого протоколу до Конвенції Суд повинен здійснити загальний розгляд різних інтересів, які є предметом спору, пам`ятаючи, що метою Конвенції є гарантування прав, які є «практичними та ефективними». Суд поза межами очевидного повинен дослідити реалії оскаржуваної ситуації. Така оцінка може стосуватись не лише відповідних умов компенсації, якщо ситуація схожа з тією, коли позбавляють майна, але також і поведінки сторін, у тому числі вжитих державою заходів та їх реалізації. У цьому контексті слід наголосити, що невизначеність - законодавча, адміністративна або така, що виникає із застосовної органами влади практики, - є фактором, який слід враховувати при оцінці поведінки держави (рішення у справі «Броньовський проти Польщі» («Broniowski v. Poland»), заява № 31443/96, пункт 115).

Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.

Тобто, в правовідносинах, що виникли в даній адміністративній справі перевагу необхідно надати саме тому закону, який у застосуванні найбільш сприятливий для позивача, а саме: пункт «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», у редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 року № 213-VIII, який передбачав, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема, жінки після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Матеріалами справи підтверджується, що на момент звернення до пенсійного органу (13.11.2020 року) про призначення пенсії, позивач досягла віку у 45 років, має стаж роботи за Списком № 1 15 років 04 місяці 26 днів, загальний страховий стаж 23 роки 04 місяці 18 днів, і відповідачем факт наявності необхідного стажу для призначення пільгової пенсії не заперечується, тобто, на думку суду, відсутні перешкоди для призначення ОСОБА_1 пенсії на пільгових умовах за Списком № 1.

Аналізуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, суд дійшов висновку, що дії відповідача щодо застосування відносно ОСОБА_1 вікового цензу 50 років під час розгляду її заяви про призначення пенсії за віком від 13.11.2020 року є протиправними.

Щодо позовних вимог про зарахування додаткових періодів роботи, навчання та отримання допомоги по безробіттю до стажу роботи позивача суд зазначає наступне.

В якості підстави для відмови у зарахуванні до стажу роботи, що враховується у призначення пенсії, означених періодів трудової діяльності позивача відповідачем у листі №0400-010303-8/117164 від 08.12.2020 року та у відзиві зазначено, що періоди з 25.01.1993 по 05.06.1993 та з 27.04.1995 по 31.08.1995 не зараховані до загального трудового стажу у зв`язку з тим, що в записах трудової книжки про звільнення - №2 від 05.06.1993, та № 8 від 31.08.1995 — відсутнє посилання на відповідну статтю Кодексу законів про працю України.

Суд критично ставиться до зазначеної позиції відповідача, з огляду на наступне.

Так, на момент заповнення трудової книжки НОМЕР_2 від 08.02.1993р. була чинна Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі Інструкція №58).

Відповідно до пункту 1 Інструкції № 58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників підприємств, установ і організацій (надалі підприємств) усіх форм власності, які пропрацювали на них понад 5 днів, включаючи осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Відповідно до пункту 2.4 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Отже, з вищенаведених норм слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача за спірний період.

Також слід зазначити, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

З огляду на зазначене, слід дійти висновку, що власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, щодо якої такі порушення було вчинено, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.08.2019 року по справі № 654/890/17 (провадження № К/9901/22832/18).

Також варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.

Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

В постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.

З огляду на викладене, слід дійти висновку, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області протиправно не було зараховано ОСОБА_1 до страхового стажу спірні періоди роботи в аптеці Криворізького ГПО “Фармація” та в Темиргоївському ПК.О. Період навчання з 01.09.1993 до 20.06.1994 у професійно-технічному училищі № 32 Кривого Рогу також протиправно не зараховано до стажу роботи позивача, з огляду на те, що в основному документі, який підтверджує стаж, а саме в трудовій книжці містяться відповідні записи. Відносно періоду отримання длопомоги по безробіттю з 20.06.2016 року по 16.03.2017 рік також підлягає зарахуванню з огляду на те що згідно статей 4, 7 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування”, допомога по безробіттю не є базою нарахування єдиного соціального внеску, а тому доводи відповідача про те, що відсутня інформація про сплату страхових внесків з допомоги по безробіттю є безпідставним та не доведеною, також записи про вказаний період містяться в трудовій книжці позивача, а тому спірний період повинен бути зарахований до трудового стажу позивача.

На підставі викладеного суд доходить висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, викладене в листі № 0400-010303-8/117164 від 08.12.2020 “Про відмову в призначенні пенсії”, прийнято відповідачем необґрунтовано, оскільки у рішенні про відмову у призначенні пенсії не обґрунтовано мотиви не зарахування до стажу спірних періодів та використання до позивача вікового цензу в 50 років, а наведені підстави судом визнано необґрунтованими.

Водночас, щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію з 13.11.2020 року, суд зазначає наступне.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Також, при вирішені цього спору, суд, відповідно до частин першої-другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Поряд з тим, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень, з боку суб`єктів владних повноважень (частина 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з частиною третьою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Відповідно до абзацу 2 частини 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Крім того, на законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення (постанова Вищого адміністративного суду України від 16.06.2015 у справі № К/800/6863/15, від 29.11.2016 № К/800/17306/16, № К/800/17393/16 від 29.09.2016, № К/800/13317/15 та від 17.12.2015 № К/800/32134/15).

Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого ст. 8 Конституції України, така обов`язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як пенсійний вік, має застосовуватися в порядку, визначеному п. 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020. Таке застосування вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.

Крім того, позивач у своїх позовних вимогах просить суд зобов`язати Головне управляння Пенсійного фонду України в Дніпропетровської області повторно розглянути заяву від 13.11.2020 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 та в той же час просить зобов`язати призначити пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 з 13.11.2020 р., вказані вимоги суперечать одна одній.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що призначення і виплата пенсії є дискреційним повноваженням відповідача.

Оскільки позивачем підтверджено право на зарахування до загального страхового стажу періоди роботи з 25.01.1993 по 05.06.1993, з 27.04.1995 по 31.08.1995 та період виплати допомоги по безробіттю з 20.06.2016 по 16.03.2017; і зарахування до пільгового страхового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком за Списком № 1, період навчання з 01.09.1993 до 20.06.1994 у професійно-технічному училищі № 32 Кривого Рогу за професією «Збагачувальник широкого профілю», суд вважає, що вказане є безумовною підставою для того, щоб: зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.11.2020 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до пункту «а» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду по даній справі.

За вказаних обставин, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає, що у відповідності до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За результатами розгляду справи суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, а тому, з урахуванням пропорційності задоволених позовних вимог, підлягає стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача судовий збір у сумі 454,00 грн.

Керуючись ст.ст. 241-250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги, 26, ЄДРПОУ 21910427) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області у зарахуванні до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 25.01.1993 по 05.06.1993, з 27.04.1995 по 31.08.1995 та період виплати допомоги по безробіттю з 20.06.2016 по 16.03.2017; у зарахуванні до пільгового страхового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком за Списком № 1, період навчання з 01.09.1993 до 20.06.1994 у професійно-технічному училищі № 32 Кривого Рогу за професією «Збагачувальник широкого профілю»; у призначенні пенсії за віком за Списком № 1 відповідно до п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до загального страхового стажу період роботи ОСОБА_1 з 25.01.1993 по 05.06.1993, з 27.04.1995 по 31.08.1995 та період виплати допомоги по безробіттю з 20.06.2016 по 16.03.2017; зарахувати до пільгового страхового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком за Списком № 1, період навчання позивача з 01.09.1993 до 20.06.1994 у професійно-технічному училищі № 32 Кривого Рогу за професією «Збагачувальник широкого профілю».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.11.2020 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до пункту «а» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду по даній справі.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги, 26, ЄДРПОУ 21910427) понесені витрати з оплати судового збору в сумі 454,00 грн. (чотириста п`ятдесят чотири гривні 00 копійок).

Згідно ст.295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Турлакова