Вирок № 97056210, 21.05.2021, Решетилівський районний суд Полтавської області

єдиний унікальний номер справи 546/2/21

номер провадження 1-кп/546/35/21

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2021 року м. Решетилівка

Решетилівський районний суд Полтавської області в складі головуючого - судді Зіненка Ю.В., за участі секретаря Гудзенко С.В., прокурора Козиря Є.І., обвинуваченого ОСОБА_1 , захисника Глазкова С.М., потерпілого ОСОБА_2 , представника потерпілого Гончаренка О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Решетилівка Полтавської області кримінальне провадження, зареєстроване в Єдиному реєстрі досудових розслідувань 07.07.2020 року за №12019170310000391 за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

уродженця с. Пащенки Решетилівського району Полтавської області, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , з середньо- спеціальною освітою, працюючого трактористом в ТОВ «Зернопром», учасника бойових дій (посвідчення НОМЕР_1 ), який не є особою з інвалідністю, на утриманні малолітніх дітей не має, раніше не судимого

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого

ч.2 ст.125 КК України, -

встановив:

08 листопада 2020 року близько 13 години 30 хвилин ОСОБА_1 , рухався на автомобілі VOLKSWAGEN, номерний знак НОМЕР_2 , по вулиці Базарна у м. Решетилівка Полтавської області в напрямку с. Шкурупіївка Решетилівського району, де на узбіччі дороги між вулицею Базарна та провулком Базарний помітив ОСОБА_2 та вийшов з автомобіля, де в ході розмови на ґрунті раніше виниклих неприязних відносин вступив в сварку з останнім. Під час сварки у ОСОБА_1 виник умисел на заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_2 .

Реалізуючи свій злочинний намір, ОСОБА_3 умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, наніс один удар головою та руками стиснутими в кулак два удари в голову ОСОБА_2 , чим заподіяв останньому відповідно до висновку судово - медичної експертизи №162 від 12.11.2019 тілесні ушкодження у вигляді перелому кісток носу, забій м`яких тканин і синець в області спинки носа, синець в області нижньої повіки лівого та правого ока, крововилив в область слизьової лівої щоки, крововилив в область слизьової правої щоки, які утворилися від дії тупих предметів, якими могли бути руки людини, стиснені в кулак, ноги у взутті, чи схожі за характеристиками предмети, які діяли у дані області не менше трьох разів та у своїй сукупності за ступенем тяжкості відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 винним себе у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України при зазначених вище обставинах визнав частково, пояснив, що 08 листопада 2020 року він рухався на автомобілі та побачив на вулиці Базарній ОСОБА_2 , який рухався на узбіччі. Він зупинився та між ними виникла суперечка, оскільки раніше ОСОБА_2 виштовхував його племінника з гойдалки. Після суперечки ОСОБА_2 його відштовхнув і він випадково ударив головою ОСОБА_2 по обличчю. В подальшому, після консультацій із захисником ОСОБА_1 вину визнав повністю, повідомив, що внаслідок суперечки наніс ОСОБА_2 один удар головою та два удари кулаками правої і лівої руки в область обличчя. Цивільний позов не визнав в повному обсязі.

Крім визнання вини обвинуваченим, вина ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України при вищезазначених обставинах також підтверджується:

показаннями потерпілого ОСОБА_2 , який повідомив, що 08 листопада 2020 року близько 13 години він ішов по вул. Базарній в м. Решетилівка Полтавської області в магазин по взуття. Біля нього зупинився автомобіль із якого вийшов ОСОБА_1 та почав казати, що він побив його племінника, на що той відповів, що такого не було. Після чого ОСОБА_1 наніс йому один удар головою в область носа та два удари правою та лівою рукою в область правої та лівої щоки потерпілого;

висновком експерта №162 від 12.11.2019, за яким у потерпілого ОСОБА_2 виявлено наступні тілесні ушкодженні: перелом кісток носу, забій м`яких тканин і синець в області спинки носа, синець в області нижньої повіки лівого та правого ока, крововилив в область слизьової лівої щоки, крововилив в область слизьової правої щоки, які утворилися від дії тупих предметів, якими могли бути руки людини, стиснені в кулак, ноги у взутті, чи схожі за характеристиками предмети, які діяли у дані області не менше трьох разів. Вищевказані ушкодження могли утворитись в строк (08.11.2019) та при обставинах, вказаних вище, і у своїй сукупності за ступенем тяжкості відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я. Приймаючи до уваги анатомічну локалізацію і механізм спричинення тілесних ушкоджень, виявлених в процесі проведення судово - медичної експертизи ОСОБА_2 , експерт вважає, що вищевказані ушкодження у своїй сукупності, як і окремо, не могли утворитися внаслідок падіння з висоти власного зросту на необмежену контактуючу поверхню (площину), як з раніше наданим прискоренням, так і без такого (а.с.57-58).

Дослідивши та проаналізувавши докази по даному кримінальному провадженню, що надані на засадах змагальності та диспозитивності, і давши їм належну оцінку, суд приходить до висновку, що своїми умисними діями, які виразилися в нанесенні умисного легкого тілесного ушкодження потерпілому ОСОБА_2 , що спричинило його короткочасний розлад здоров`я, обвинувачений ОСОБА_1 вчинив кримінальне правопорушення, яке відповідно до статті 12 КК України, віднесено до кримінальних проступків, і його протиправні дії суд кваліфікує за ч.2 ст.125 КК України.

З огляду на надані пояснення обвинуваченого та ставлення до вчиненого кримінального правопорушення, судом обставин, які відповідно до ст. 66 КК України пом`якшують покарання, встановлено не було. ОСОБА_1 визнавав вину спочатку частково, в подальшому - в повному обсязі. На думку суду, така поведінка не може свідчити про щире каяття у вчиненому кримінальному правопорушенні. Як було встановлено в судовому засіданні, ОСОБА_1 потерпілому завданих збитків не відшкодував. Суд не приймає посилання обвинуваченого на те, що він пропонував потерпілому 400 доларів США після нанесення тілесних ушкоджень, від яких той відмовився, оскільки воно не підтверджене жодним доказом та заперечується потерпілим.

Обставини, що обтяжують покарання, відсутні.

При цьому суд зазначає наступне.

Відповідно до змісту обвинувального акту обставин, що обтяжують покарання, органом досудового розслідування не виявлено.

Відповідно до ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуто обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім як у випадках зміни судом правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 368 КПК України суд, ухвалюючи вирок, повинен вирішити питання, зокрема, чи є обставини, що обтяжують або пом`якшують покарання обвинуваченого, і які саме.

За п. 4 ч. 1 ст. 91 КПК України обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою для закриття кримінального провадження, підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

Обов`язок доказування перелічених обставин згідно зі ст. 92 КПК України покладається на слідчого, прокурора та в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.

Тому, визнання судом обставин, що обтяжують покарання, які не встановлені органами досудового слідства, буде суперечити положенням статті 337 КПК України.

Висновок суду базується на правових висновках Верховного Суду, висловлених у постанові від 07 лютого 2019 року у справі № 676/3274/17.

Частинами 1, 2 статті 50 КК України визначено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до вимог статті 65 КК України суд призначає покарання у межах, установлених в санкції статті Основної частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

У пункті 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» (із змінами) звернуто увагу судів на те, що вони при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст.65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. При цьому, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Отже, виходячи з викладеного, при призначенні виду та міри покарання суд враховує положення статті 65 КК України щодо загальних засад призначення покарання, те, що відповідно до ст.12 КК України, вказане кримінальне правопорушення відноситься до кримінальних проступків, компрометуючих матеріалів виконавчий комітет Решетилівської міської ради на ОСОБА_1 не має, на обліках у лікаря нарколога, лікаря психіатра та лікаря фтизіатра не перебуває, є учасником бойових дій (посвідчення НОМЕР_1 ) (а.с.64), офіційно працевлаштований, відсутність обставин, що пом`якшують та обтяжують його покарання, думку потерпілого та його представника, які просили призначити покарання у виді двох років обмеження волі, те, що потерпілий є інвалідом ІІ групи з дитинства (а.с.66), суд приходить до висновку, що обвинуваченому ОСОБА_1 необхідно призначити покарання, що передбачене санкцією ч.2 ст.125 КК України у виді громадських робіт на строк двісті годин, яке буде реальним, а також необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів. Суд вважає, що призначення покарання у вигляді штрафу, яке є найлегшим відповідно до санкції частини 2 статті 125 КК України, про яке просив захисник обвинуваченого, в даному кримінальному провадженні не відповідатиме обставинам справи та буде занадто м`яким.

Щодо думки потерпілого та його представника щодо призначення обвинуваченому ОСОБА_1 покарання суд зазначає, що позиція щодо визначення винному виду та розміру покарання й можливості звільнення від його відбування є думкою потерпілого, яка може бути врахована в сукупності з іншими обставинами, однак не обмежує суд у реалізації своїх дискреційних повноважень, визначених законом про кримінальну відповідальність. Також така висловлена позиція не обмежує потерпілого у можливостях подальшого оскарження до суду вищого рівня законності й обґрунтованості вироку у частині вирішення вказаних питань у тому числі щодо невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м`якість (Постанова Верховного Суду від 21 лютого 2019 року по справі № 742/584/18).

Щодо заявленого цивільного позову ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Згідно статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до вимог статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини

Згідно з роз`ясненнями Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями інших осіб.

Відповідно до пункту 9 постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Під час судового розгляду встановлено, що потерпілий ОСОБА_2 є інвалідом ІІ групи з дитинства, як він пояснив інвалідність виникла внаслідок удару головою, нанесення йому ударів обвинуваченим в область голови могло привести до непередбачуваних наслідків, під час і після вчинення кримінального правопорушення щодо нього зазнав фізичних і душевних страждань, що виразились у тривалому переживанні з приводу спричинення йому тілесних ушкоджень, порушенні нормального та сталого режиму життєдіяльності, які виникли внаслідок вказаних подій, подальшими слідчими діями та судовими засіданнями, які тривають з 2019 року.

З урахуванням вимог ст. 23 ЦК України, а також роз`яснень, які містяться в Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 р. (з наступними змінами), суд вважає, що відшкодування обвинуваченим потерпілому моральної шкоди у розмірі 15000 грн буде відповідати засадам розумності, виваженості та справедливості.

В зв`язку з цим позов потерпілого ОСОБА_2 слід задовольнити частково.

Процесуальні витрати у справі відсутні.

Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_1 не обирався.

Речові докази у справі відсутні.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 368, 370, 374 КПК України, суд, -

ухвалив:

Визнати ОСОБА_1 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України.

Призначити ОСОБА_1 покарання за ч.2 ст.125 КК України у виді громадських робіт на строк 200 (двісті) годин.

Цивільний позов ОСОБА_2 задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 15 000 (п`ятнадцять тисяч) грн.

Вирок може бути оскаржений до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Решетилівський районний суд Полтавської області.

Обвинуваченому та прокурору копію вироку вручити негайно після проголошення.

Суддя Ю.В. Зіненко