Рішення № 97040398, 19.05.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

19 травня 2021 року справа №640/12568/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 )

до Національного агентства з питань запобігання корупції (далі по тексту - відповідач, НАЗК)

про 1) визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 11 травня 2019 року №1337 «Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік»;

2) визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 11 травня 2019 року №1338 «Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2016 рік»;

3) визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 11

травня 2019 року №1339 «Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2017 рік»

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва, зазначаючи про протиправність оскаржуваного рішення, оскільки відповідач порушив строк його прийняття, передбачений Порядком проведення контролю та повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженим рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції від 10 лютого 2017 року №56 (далі по тексту - Порядок №56).

Ухвалою від 13 серпня 2019 року Окружний адміністративний суд міста Києва відкрив провадження в адміністративній справі №640/12568/19 в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою від 25 листопада 2019 року Окружний адміністративний суд міста Києва закрив підготовче провадження та призначив судове засідання.

В судовому засіданні 03 лютого 2019 року суд ухвалив перейти до розгляду справи в порядку спрощеного провадження без виклику сторін.

Відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити позивачу в задоволенні позову, оскільки оскаржувані рішення прийняті у відповідності до вимог чинного законодавства та у розумний строк з урахуванням правової та фактичної складності справи; оскаржувані рішення НАЗК містять виключно висновки відповідача, за результатами повної перевірки декларації та не містить зобов`язального характеру, а тому не порушують прав та інтересів позивача, шляхом обмежень у реалізації суб`єктивних прав чи покладення необґрунтованих обов`язків та не породжують будь-яких негативних наслідків.

Ухвалою від 19 травня 2021 року Окружний адміністративний суд міста Києва відмовив НАЗК у задоволенні клопотання про закриття провадження в адміністративній справі №640/12568/19.

Дослідивши наявні у справі докази, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив такі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи.

За результатами проведення повної перевірки декларації позивача НАЗК прийняло рішення від 11 травня 2019 року №1337 «Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік (виправленої), поданої ОСОБА_1 , державним уповноваженим Антимонопольного комітету України».

Здійснюючи перевірку декларації позивача за 2015 рік (виправленої) (унікальний ідентифікатор документа 9df5ce2e-b7fl-456c-b39d-9369bae016c4) відповідач встановив факт надання у декларації недостовірних відомостей, а саме:

У розділі 3 «Об`єкти нерухомості» декларації:

1.1. Суб`єкт декларування зазначила відомості про квартиру загальною площею 41,8 м2, розташовану за адресою, АДРЕСА_1 , 50% якої належить їй на праві спільної часткової власності, при цьому не зазначила відомості про всіх співвласників та реєстраційний номер цього майна;

Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 20 грудня 2005 року, відомостей з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно ј квартири загальною площею 41,8 м2, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 760014914138, належить на праві спільної часткової власності суб`єкту декларування та третім особам.

1.2. Суб`єкт декларування не зазначила відомості щодо свого права користування квартирою загальною площею 134,6 м2 розташованою за адресою: АДРЕСА_2 , яка відповідно до відомостей, зазначених у розділі 2.1. «Інформація про суб`єкта декларування» декларації, є її фактичним місцем проживання.

1.3. Суб`єкт декларування не зазначила відомості щодо свого права користування квартирою загальною площею 47,00 м2, розташованою за адресою: АДРЕСА_3 , яка відповідно до відомостей, зазначених у розділі 2.1 «Інформація про суб`єкта декларування» декларації, є її зареєстрованим місцем проживання.

1.4. Суб`єкт декларування зазначила відомості про квартиру загальною площею 97,00 м2, розташовану за адресою: АДРЕСА_4 , яка належить їй на праві власності, при цьому у відомостях про реєстраційний номер цього майна обрала позначку «Не відомо» та не відобразила відомості про право користування члена: сім`ї (чоловіка) цим майном;

Згідно з відомостями з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно та копії паспорта - члена сім`ї (чоловіка), наданої суб`єктом декларування, квартира загальною площею 97,00 м2, розташована за адресою: АДРЕСА_4 , є зареєстрованим місцем проживання члена сім`ї (чоловіка), реєстраційний номер цього майна 442343180000.

Таким чином у розділі 3 «Об`єкти нерухомості» декларації суб`єкт декларування зазначила недостовірні відомості щодо свого та члена- сім`ї (чоловіка) права користування об`єктами нерухомості., які є зареєстрованим та фактичним місцем проживання, розміру відсотків у праві власності, співвласників та реєстраційного номера квартири яка належить їй на праві спільної часткової власності, чим не дотрималася вимог статті 46 Закону.

2. У розділі 6 «Цінне рухоме майно - транспортні засоби» декларації,:

Суб`єкт декларування зазначила відомості про транспортний засіб марки Volkswagen Touareg 2013 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , вказавши вартість на дату набуття у власність 720 536,00 грн.

Відповідно до відомостей з Національної автоматизованої інформаційної системи Департаменту Державної автомобільної інспекції та копії відповіді Головного сервісного центру МВС України, наданої суб`єктом декларування, зазначений транспортний засіб був придбаний нею за 600 446,67 грн.

Пояснень з цього приводу суб`єкт декларування не надала.

Недостовірні відомості відрізняються від достовірних на суму 120 089,33 грн.

Таким чином, у розділі 6 «Цінне рухоме майно-транспортні засоби» декларації суб`єкт декларування зазначила недостовірні відомості про вартість на дату набуття у власність транспортного засобу, який належить їй на праві власності що відрізняються від достовірних на суму 120 089,33 грн, чим не дотрималась вимог пункту 3 частини першої статті 46 Закону.

3. У розділі «Корпоративні права» декларації:

Суб`єкт декларування не зазначила відомості про корпоративні права, які станом на 31 грудня 2015 року належали члену сім`ї (чоловіку) в товаристві з обмеженою відповідальністю «Смак Дог», частка у статутному фонді 19% від загального статутного капіталу, розмір внеску до статутного фонду 190,00 грн., що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

У розділі 11 «Доходи, у тому числі подарунки» декларації:

Суб`єкт декларування не зазначила відомості про власний дохід у вигляді спадщини у розмірі 363 730,00 грн.

Суб`єкт декларування зазначила відомості про власний дохід у вигляді допомоги при народжені дитини, отриманий від Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у розмірі 12 150,00 грн.

Відповідно ді відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків розмір доходу, отриманого суб`єктом декларування від Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат 8 100,00 грн.

Недостовірні відомості відрізняються від достовірних на суму 4 050,00 грн.

Таким чином, у розділі 11 «Доходи, у тому числі подарунки» декларації суб`єкт декларування зазначила недостовірні відомості про власний дохід у вигляді допомоги при народжені дитини та спадщини, що відрізняються від достовірних на суму 4 050,00 грн., чим не дотрималася вимог пункту 7 частини першої статті 46 Закону.

У розділі 12 «Грошові активи» декларації:

Суб`єкт декларування зазначила відомості про кошти, позичені третім особам, при цьому у відомостях щодо третьої особи - позичальника коштів зазначила себе.

Таким чином, у розділі 12 «Грошові активи» декларації суб`єкт декларування зазначила недостовірні відомості про третю особу - позичальника коштів, чим не дотрималася вимог пункту 8 частини першої статті 46 Закону.

У розділі 14 «Видатки та правочини суб`єкта декларування» декларації:

Суб`єкт декларування не зазначила відомості про правочин, на підставі якого у неї виникло право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_4 вартістю 563 730,00 грн.

Згідно з копією листа приватного нотаріуса Нечипоренко Т.І., та відомостями з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно суб`єкт декларування у 2015 році отримала право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_4 вартістю 563 730,00 грн.

Отже, у розділі 14 «Видатки та правочини суб`єкта декларування» декларації суб`єкт декларування зазначила недостовірні відомості про правочин, на підставі якого у неї виникло право власності на квартиру, чим не дотрималася вимог пункту 10 частини першої статті 46 Закону.

Таким чином, за результатами перевірки інформації, що наведена у декларації суб`єкта декларування за 2015 рік (виправленої), та відомостей, отриманих від державних органів, з державних реєстрів та баз даних НАЗК вирішило, що:

Суб`єкт декларування при складанні та поданні декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2015 рік (виправленої) зазначила недостовірні відомості про: своє та члена сім`ї (чоловіка) право користування об`єктами нерухомості, які є зареєстрованим та фактичним місцем проживання, розмір відсотків- у праві власності, співвласників, реєстраційний номер квартири, яка належить їй на праві спільної часткової власності, вартість на дату набуття у власність транспортного засобу, який належить їй на праві власності, корпоративні права, що належать члену (чоловіку), власний дохід у вигляді допомоги при народжені дитини та спадщини, третю особу - позичальника коштів, правочин, на підставі якого у неї виникло право власності на квартиру, чим не дотрималася вимог пунктів 2, 3, 5, 7, 10 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції».

Суб`єкт декларування зазначила недостовірні відомості, що відрізняються від достовірних на суму, що не перевищує 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Ознак правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 1726 Кодексу України про адміністративні правопорушення та статтею 3661 Кримінального кодексу України, не встановлено.

Точність оцінки задекларованих активів не відповідає даним, отриманим з наявних джерел в частині оцінки транспортного засобу що належить суб`єкту декларування на праві власності.

Наявність конфлікту інтересів не встановлено.

Правові підстави для встановлення ознак незаконного збагачення відсутні.

За результатами проведення повної перевірки декларації позивача НАЗК прийняло рішення від 11 травня 2019 року №1338 «Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2016 рік, поданої ОСОБА_1 , державним уповноваженим Антимонопольного комітету України».

Здійснюючи перевірку декларації позивача за 2016 рік (унікальний ідентифікатор документа 36f4d761-dcfl-48c0-87b7-7d1922a70a92) відповідач встановив факт надання у декларації недостовірних відомостей, а саме:

У розділі 2.1 «Інформація про суб`єкта декларування» декларації:

Суб`єкт декларування відобразила відомості про зареєстроване місце проживання, зазначивши адресу: АДРЕСА_3 .

Відповідно до копії паспорта суб`єкта декларування, зареєстрованим місцем її проживання є нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_3 .

Таким чином, у розділі 2.1 «Інформація про суб`єкта декларування» декларації суб`єкт декларування зазначила недостовірні відомості щодо адреси її зареєстрованого місця проживання, чим не дотрималася вимог пункту 1 частини першої статті 46 Закону.

У розділі 3 «Об`єкти нерухомості» декларації.

Суб`єкт декларування зазначила відомості про квартиру загальною площею 41,8 м2, розташовану за адресою: АДРЕСА_6 , 50% мої належить їй на праві спільної часткової власності, при цьому не зазначила відомості про реєстраційний номер цього майна.

Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 20 грудня 2005, відомостей з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно 1/4 квартири загальною площею 41,8 м2, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер: 760014914138 належить на праві спільної часткової власності суб`єкту декларування та третім особам.

Суб`єкт декларування не зазначила відомості щодо свого права користування квартирою загальною площею 134,6 м2, розташованою за адресою: АДРЕСА_2 , яка відповідно до відомостей, зазначених у розділі 2.1 «Інформація про суб`єкта декларування» декларації, є її фактичним місцем проживання.

Суб`єкт декларування не зазначила відомості щодо свого права користування квартирою загальною площею 47,00 м2, розташованою за адресою: АДРЕСА_3 , яка відповідно до відомостей, зазначених у розділі 2.1 «Інформація про суб`єкта декларування» декларації, є її зареєстрованим місцем проживання.

Суб`єкт декларування зазначила відомості про квартиру загальною площею 97,00 м2, розташованою за адресою: АДРЕСА_4 , яка належить їй на праві власності, при цьому у відомостях про реєстраційний номер цього майна обрала позначку «Не відомо» та не відобразила відомості про право користування члена сім`ї (чоловіка).

Згідно з відомостями з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно і та копії паспорта члена сім`ї (чоловіка), наданої суб`єктом декларування, квартира загальною площею 97,00 м2, розташована за адресою: АДРЕСА_4 , є зареєстрованим місцем проживання члена сім`ї (чоловіка), реєстраційний номер цього майна 442343180000.

Таким чином, у розділі 3 «Об`єкти нерухомості» декларації суб`єкт декларування: зазначила недостовірні відомості про: своє та члена- сім`ї (чоловіка) право користування об`єктами нерухомості, які є зареєстрованим та фактичним місцем проживання, розмір відсотків у праві власності, адресу та реєстраційний номер квартири, яка належить їй на праві спільної часткової власності, чим не дотрималася вимог пункту 2 частини першої статті 46 Закону.

У розділі 6 «Цінне рухоме майно - транспортні засоби», декларації.

Суб`єкт декларування зазначила відомості про транспортний засіб марки Volkswagen Touareg 2013 року випуску. ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , вказавши вартість на дату набуття у власність 720 536,00 грн.

Відповідно до відомостей з Національної автоматизованої інформаційної системи Департаменту Державної автомобільної інспекції та копії відповіді Головного сервісного центру МВС України, наданої суб`єктом декларування, зазначений транспортний засіб придбаний нею за 600 446,67 грн. Пояснень з цього приводу суб`єкт декларування не надала.

Недостовірні відомості відрізняються від достовірних на суму 120 089,33 грн.

Суб`єкт декларування зазначила відомості про транспортний засіб марки Mini Cooper 2015 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , вказавши вартість на дату набуття у власність 400 000,00 грн.

Відповідно до копії договору від 16 липня 2016 року №8047/2016/000219, зазначений транспортний засіб був придбаний членом сім`ї (чоловіком) за 395 000,00 грн.

Таким чином, у розділі 6 «Цінне рухоме майно-транспортні засоби» декларації суб`єкт декларування зазначила недостовірні відомості про вартість на дату набуття у власність транспортних засобів, які належать їй та члену сім`ї (чоловіку) на праві власності, що відрізняються від достовірних на суму 120 089,33 грн, чим не дотрималась вимог пункту 3 частини першої статті 46 Закону.

У розділі 8 «Корпоративні права» декларації:

Суб`єкт декларування не зазначила відомості про корпоративні права, які станом на 31 грудня 2016 року належали члену сім`ї (чоловіку) в товаристві з обмеженою відповідальністю «Смак Дог», частка у статутному фонді 19% від загального статутного капіталу, розмір внеску до статутного фонду 190,00 грн., що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичний осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Недостовірні відомості відрізняються від достовірних на суму 190,00 грн.

У розділі 12 «Грошові активи» декларації:

Суб`єкт декларування зазначила відомості про кошти, позичені третім особам, при цьому у відомостях щодо третьої особи - позичальника коштів зазначила себе.

Таким чином, у розділі 12 «Грошові активи» суб`єкт декларування зазначила недостовірні відомості про третю особу-позичальника коштів, чим не дотрималася вимог пункту 8 частини першої статті 46 Закону.

За результатами повної перевірки інформації, що наведена у декларації суб`єкта декларування за 2016 рік НАЗК вирішило:

Суб`єкт декларування при складанні та поданні декларації за 2016 рік зазначила недостовірні відомості про: адресу зареєстрованого місця проживання, своє та члена сім`ї (чоловіка) право користування об`єктами нерухомості, які є зареєстрованим та фактичним місцем проживання, розмір власності, адресу та реєстраційний номер квартири, яка належить їй на праві спільної часткової власності, вартість на дату набуття у власність транспортних засобів, корпоративні права, що належать члену сім`ї (чоловіку), третю особу - позичальника коштів, чим не дотрималася вимог пунктів 1, 2, 3, 5, 8 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції».

Суб`єкт декларування зазначила недостовірні відомості, що відрізняються від достовірних на суму, що не перевищує 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Ознак правопорушень, передбачених частиною четвертою статті І726 Кодексу України про адміністративні правопорушення та статтею 3661 Кримінального кодексу України, не встановлено.

Точність оцінки задекларованих активів не відповідає даним отриманим з наявних джерел в частині оцінки транспортних засобів, що належать суб`єкту декларування і члену сім`ї (чоловіку) на праві власності.

Наявність конфлікту інтересів не встановлено.

Правові підстави для встановлення ознак незаконного збагачення відсутні.

За результатами проведення повної перевірки декларації позивача НАЗК прийняло рішення від 11 травня 2019 року №1339 «Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2017 рік, поданої ОСОБА_1 , державним уповноваженим Антимонопольного комітету України».

Здійснюючи перевірку декларації позивача за 2017 рік (унікальний ідентифікатор документа ded8de9f-0626-4251-b626-d8699891102a) відповідач встановив факт надання у декларації недостовірних відомостей, а саме:

У розділі 3 «Об`єкти нерухомості» декларації:

Суб`єкт декларування зазначила відомості про квартиру загальною площею 41,8 м2, розташовану за адресою: АДРЕСА_6 , 50% мої належить їй на праві спільної часткової власності, при цьому не зазначила відомості про реєстраційний номер цього майна.

Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 20 грудня 2005, відомостей з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно 1/4 квартири загальною площею 41,8 м2, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер: 760014914138 належить на праві спільної часткової власності суб`єкту декларування та третім особам.

Суб`єкт декларування не зазначила відомості щодо свого права користування квартирою загальною площею 134,6 м2, розташованою за адресою: АДРЕСА_2 , яка відповідно до відомостей, зазначених у розділі 2.1 «Інформація про суб`єкта декларування» декларації, є її фактичним місцем проживання.

Суб`єкт декларування не зазначила відомості щодо свого права користування квартирою загальною площею 47,00 м2, розташованою за адресою: АДРЕСА_3 , яка відповідно до відомостей, зазначених у розділі 2.1 «Інформація про суб`єкта декларування» декларації, є її зареєстрованим місцем проживання.

Суб`єкт декларування зазначила відомості про квартиру загальною площею 97,00 м2, розташованою за адресою: АДРЕСА_4 , яка належить їй на праві власності, при цьому у відомостях про реєстраційний номер цього майна обрала позначку «Не відомо» та не відобразила відомості про право користування члена сім`ї (чоловіка).

Згідно з відомостями з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно і та копії паспорта члена сім`ї (чоловіка), наданої суб`єктом декларування, квартира загальною площею 97,00 м2, розташована за адресою: АДРЕСА_4 , є зареєстрованим місцем проживання члена сім`ї (чоловіка), реєстраційний номер цього майна 442343180000.

Таким чином, у розділі 3 «Об`єкти нерухомості» декларації суб`єкт декларування: зазначила недостовірні відомості про: своє та члена- сім`ї (чоловіка) право користування об`єктами нерухомості, які є зареєстрованим та фактичним місцем проживання, розмір відсотків у праві власності, адресу та реєстраційний номер квартири, яка належить їй на праві спільної часткової власності, чим не дотрималася вимог пункту 2 частини першої статті 46 Закону.

У розділі 6 «Цінне рухоме майно - транспортні засоби», декларації.

Суб`єкт декларування зазначила відомості про транспортний засіб марки Volkswagen Touareg 2013 року випуску. ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , вказавши вартість на дату набуття у власність 720 536,00 грн.

Відповідно до відомостей з Національної автоматизованої інформаційної системи Департаменту Державної автомобільної інспекції та копії відповіді Головного сервісного центру МВС України, наданої суб`єктом декларування, зазначений транспортний засіб був придбаний нею за 600 446,67 грн. Пояснень з цього приводу суб`єкт декларування не надала.

Недостовірні відомості відрізняються від достовірних на суму 120 089,33 грн.

Суб`єкт декларування зазначила відомості про транспортний засіб марки Mini Cooper 2015 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , вказавши вартість на дату набуття у власність 400 000,00 грн.

Відповіднодо копії договору від 16 липня 2016 року №8047/2016/000219, зазначений транспортний засіб був придбаний членом сім`ї (чоловіком) за 395 000,00 грн.

пункту 3 частини першої статті 46 Закону мості щодо транспортних засобів та інших і також щодо їх марки та моделі, року випуску.

Таким чином,; у розділі 6 «Цінне рухоме майно-транспортні засоби» декларації суб`єкт декларування зазначила недостовірні відомості про вартість на дату набуття у власність транспортних засобів, які належать їй та члену сім`ї (чоловіку) на праві власності, що відрізняються від достовірних на суму 120 089,33 грн, чим не дотрималась вимог пункту 3 частини першої статті 46 Закону.

У розділі 8 «Корпоративні права» декларації:

Суб`єкт декларування не зазначила відомості про корпоративні права, які станом на 31 грудня 2016 року належали члену сім`ї (чоловіку) в товаристві з обмеженою відповідальністю «Смак Дог», частка у статутному фонді 19% від загального статутного капіталу, розмір внеску до статутного фонду 190,00 грн., що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичний осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Недостовірні відомості відрізняються від достовірних на суму 190,00 грн.

У розділі 11 «Доходи, у тому числі подарунки» декларації:

Суб`єкт декларування не зазначила відомості про власний дохід від відчуження рухомого майна, а саме транспортного засобу марки Toyota RAV-4 2007 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , у розмірі 300 000,00 грн.

Відповідно до копії договору від 05 вересня 2017 року №3246/2017/609216 та відомостей Національної автоматизованої інформаційної системи Департаменту Державної автомобільної інспекції суб`єкт декларування у 2017 році отримала дохід від відчуження рухомого майна, а саме транспортного засобу марки Toyota RAV-4 2007 року випуску, Ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , розмірі 300 000,00 грн.

Недостовірні відомості вирізняються від достовірних на суму 300 000,00 грн.

У розділі 12 «Грошові активи» декларації:

Суб`єкт декларування зазначила відомості про кошти, позичені третім особам, при цьому у відомостях щодо третьої особи - позичальника коштів зазначила себе.

Таким чином, у розділі 12 «Грошові активи» суб`єкт декларування зазначила недостовірні відомості про третю особу-позичальника коштів, чим не дотрималася вимог пункту 8 частини першої статті 46 Закону.

У розділі «Видатки та правочини суб`єкта декларування» декларації.

Суб`єкт декларування не зазначила відомості про правочин, на підставі якого у неї припинено право власності на транспортний засіб.

Відповідно до копії договору від 05 вересня 2017 року та відомостей Національної автоматизованої інформаційної системи Департаменту Державної автомобільної інспекції суб`єкт декларування у 2017 році відчужила транспортний засіб, а саме автомобіль марки Toyota RАV-4 2007 року випуску, який належав їй на праві власності.

Таким чином, у розділі 14 «Видатки та правочини суб`єкта декларування» декларації суб`єкт декларування зазначила недостовірні відомості про правочин, на підставі якого у неї припинено право власності на транспортний засіб, чим не дотрималася вимог пункту 10 частини першої статті 46 Закону.

За результатами повної перевірки інформації, що наведена у декларації суб`єкта декларування за 2017 рік НАЗК вирішило:

Суб`єкт декларування при складанні та поданні декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2017 рік зазначила недостовірні відомості про: своє та члена сім`ї (чоловіка) право користування об`єктами нерухомості, які є зареєстрованим та фактичним місцем проживання, розмір відсотків у праві власності, адресу та реєстраційний номер квартири, яка належить їй на праві спільної часткової власності, та адресу і реєстраційний номер квартири, яка належить їй на праві власності, вартість на дату набуття у власність транспортних засобів, які належать їй та члену сім`ї (чоловіку) на праві власності, та транспортний засіб, право власності на який припинено, корпоративні права, що належать члену сім`ї (чоловіку), власний дохід від відчуження транспортно засобу, третю особу - позичальника кошті правочин, на підставі якого у неї припинено право власності на транспортний засіб, чим не дотрималася вимог пунктів 2, 3, 5, 7, 8, 10 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції».

Недостовірні відомості, зазначені у декларації, відрізняються від достовірних на суму від 100 до 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

У діях суб`єкта декларування вбачаються ознаки правопорушення, пов`язаного з корупцією, передбаченого частиною четвертою статті 1726 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Точність оцінки задекларованих активів не відповідає даним, отриманим з наявних джерел в частині оцінки транспортних засобів, що належать суб`єкту декларування та члену сім`ї (чоловіку) на праві власності.

Наявність конфлікту інтересів не встановлено.

Правові підстави для встановлення ознак незаконного збагачення відсутні.

Спірні правовідносини, які виникли між сторонами в зв`язку з реалізацією відповідачем державної антикорупційної політики, регулюються Законом України «Про запобігання корупції», який визначає правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень.

Відповідно підпункт «б» пункту 1 частини першої статті 3 вказаного Закону, суб`єктами, на яких поширюється дія цього Закону, є народні депутати України.

Згідно частини першої статті 45 Закону України «Про запобігання корупції» особи, зазначені у пункті 1, підпунктах «а» і «в» пункту 2, пункту 5 частини першої статті 3 цього Закону, зобов`язані щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - декларація), за минулий рік за формою, що визначається Національним агентством.

Частина четверта статті 45 Закону України «Про запобігання корупції» передбачає, що упродовж семи днів після подання декларації суб`єкт декларування має право подати виправлену декларацію.

Стаття 50 Закону України «Про запобігання корупції» вказує на те, що повна перевірка декларації полягає у з`ясуванні достовірності задекларованих відомостей, точності оцінки задекларованих активів, перевірці на наявність конфлікту інтересів та ознак незаконного збагачення і може здійснюватися у період здійснення суб`єктом декларування діяльності, пов`язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, а також протягом трьох років після припинення такої діяльності.

Обов`язковій повній перевірці підлягають декларації службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, суб`єктів декларування, які займають посади, пов`язані з високим рівнем корупційних ризиків, перелік яких затверджується Національним агентством.

Обов`язковій повній перевірці також підлягають декларації, подані іншими суб`єктами декларування, у разі виявлення у них невідповідностей за результатами логічного та арифметичного контролю.

Національне агентство проводить повну перевірку декларації, а також самостійно проводить повну перевірку інформації, яка підлягає відображенню в декларації, щодо членів сім`ї суб`єкта декларування у випадках, передбачених частиною сьомою статті 46 цього Закону.

Національне агентство проводить перевірку декларації на підставі інформації, отриманої від фізичних та юридичних осіб, із засобів масової інформації та інших джерел, про можливе відображення у декларації недостовірних відомостей.

У разі встановлення за результатами повної перевірки декларації відображення у декларації недостовірних відомостей Національне агентство письмово повідомляє про це, зокрема, керівника відповідного державного органу, в якому працює відповідний суб`єкт декларування, та спеціально уповноважені суб`єкти у сфері протидії корупції.

Механізм проведення НАЗК контролю та повної перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (декларація), відповідно до статей 48 та 50 Закону України «Про запобігання корупції» визначає Порядок №56, затверджений рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції від 10 лютого 2017 року №56.

Згідно з частиною другою Розділу І цього Порядку у ньому терміни вживаються у таких значеннях:

достовірність задекларованих відомостей - відповідність дійсності відомостей, зазначених у декларації суб`єкта декларування, у разі невстановлення НАЗК недостовірності задекларованих відомостей у встановленому Законом порядку шляхом здійснення контролю та повної перевірки декларації;

недостовірність задекларованих відомостей - невідповідність дійсності відомостей, зазначених у декларації суб`єкта декларування, що встановлюється на підставі відомостей, отриманих НАЗК у встановленому Законом порядку шляхом здійснення контролю та повної перевірки декларації.

Відповідно до частини першої Розділу ІІІ Порядку №56 повна перевірка декларації може проводитися у період здійснення суб`єктом декларування діяльності, пов`язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, а також протягом трьох років після припинення такої діяльності і полягає у: 1) з`ясуванні достовірності задекларованих відомостей; 2) з`ясуванні точності оцінки задекларованих активів; 3) перевірці на наявність конфлікту інтересів; 4) перевірці на наявність ознак незаконного збагачення.

Повна перевірка декларацій (декларації) проводиться за рішенням НАЗК, в якому надається доручення його члену провести повну перевірку декларацій (декларації) через працівників структурного підрозділу його апарату, діяльність яких пов`язана зі здійсненням такої функції Національного агентства. Рішення про проведення перевірки повинно містити інформацію, яка дає змогу ідентифікувати декларацію (декларації), щодо якої (яких) проводиться повна перевірка, та суб`єкта (суб`єктів) декларування, який (які) подав (подали) таку (такі) декларацію (декларації), якщо інше не передбачено цим Порядком.

Згідно з частиною 6 Розділу ІІІ Порядку №56 повна перевірка декларації передбачає такі дії:

1) прийняття рішення про проведення перевірки;

2) аналіз відомостей про об`єкти декларування (об`єкти нерухомості; об`єкти незавершеного будівництва (в тому числі інформація щодо власника або користувача земельної ділянки); цінне рухоме майно (крім транспортних засобів); цінне рухоме майно - транспортні засоби; цінні папери; інші корпоративні права; юридичні особи, кінцевим бенефіціарним власником (контролером) яких є суб`єкт декларування або члени його сім`ї; нематеріальні активи; доходи, у тому числі подарунки; грошові активи; фінансові зобов`язання; видатки та правочини суб`єкта декларування; посади чи роботи за сумісництвом суб`єкта декларування; членство суб`єкта декларування в об`єднаннях (організаціях) та входження до їх органів), зазначені в деклараціях суб`єкта декларування, та їх порівняння з відомостями з реєстрів, баз даних, інших інформаційно-телекомунікаційних систем державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, що можуть містити інформацію про об`єкти декларування, які мають відображатися в декларації;

3) створення, збирання, одержання, використання інформації, яка є необхідною для повної перевірки декларації, з використанням джерел інформації, визначених пунктами 8 - 11 цього розділу;

4) направлення Національним агентством відповідному суб`єкту декларування листа з пропозиціями надати письмові пояснення та/або копії підтвердних документів та розгляд і врахування наданих ним пояснень та/або копій підтвердних документів під час проведення повної перевірки декларації у порядку та на умовах, визначених пунктом 12 цього розділу;

5) прийняття Національним агентством Рішення про результати здійснення повної перевірки декларації.

Згідно із частиною другою Розділу ІІ Порядку №56 відповідно до Закону Національне агентство проводить щодо декларацій такі види контролю:

1) щодо своєчасності подання;

2) щодо правильності та повноти заповнення;

3) логічний та арифметичний контроль.

Підстави та умови прийняття рішення НАЗК про здійснення повної перевірки декларації суб`єкта декларування, у тому числі і рішення про проведення перевірки декларації, якщо повна перевірка відповідної декларації вже раніше проводилася, вимоги до такого рішення, а також можливість його оскарження визначено, зокрема, пунктами 1, 2, 5 Розділу ІІІ Порядку №56.

Відповідно до абзаців другого, четвертого пункту 1 Розділу ІІІ Порядку №56 повна перевірка декларацій (декларації) проводиться за рішенням Національного агентства, в якому надається доручення його члену провести повну перевірку декларацій (декларації) (Рішення про проведення перевірки) через працівників структурного підрозділу його апарату, діяльність яких пов`язана зі здійсненням такої функції НАЗК. Рішення про проведення перевірки повинно містити інформацію, яка дає змогу ідентифікувати декларацію (декларації), щодо якої (яких) проводиться повна перевірка, та суб`єкта (суб`єктів) декларування, який (які) подав (подали) таку (такі) декларацію (декларації), якщо інше не передбачено цим Порядком.

Рішення про проведення перевірки повинно бути належним чином обґрунтоване посиланням на визначену Законом підставу повної перевірки декларації або декларацій - у разі прийняття Рішення про проведення перевірки щодо більш як одної декларації на одній визначеній Законом підставі. Рішення про проведення повної перевірки на підставі абзацу п`ятого частини першої статті 50 Закону також повинно містити обґрунтування, передбачене пунктом 3 цього розділу.

Право декларанта на оскарження у судовому порядку рішення про проведення перевірки встановлене, зокрема, пунктом 2 Розділу ІІІ Порядку №56.

Оскаржуване рішення відповідача стосується саме позивача, отже впливає на його права та законні інтереси, а тому він є особою, яка вправі звернутись із позовом до суду про оскарження рішення відповідача про результати здійснення перевірки його декларації.

Пунктом 12 Розділу ІІІ Порядку №56 передбачено, що повна перевірка декларації за цим Порядком здійснюється упродовж 60 календарних днів з дня прийняття рішення про проведення перевірки.

У разі необхідності строки проведення повної перевірки декларації можуть бути продовжені, але не більше ніж на сукупний строк у 30 календарних днів. Рішення про продовження повної перевірки декларації приймається Національним агентством у випадку неотримання відповідей та/або інформації по суті, необхідних для проведення повної перевірки декларації, у відповідь на запити (листи) Національного агентства до:

1) державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, суб`єктів господарювання незалежно від форми власності та їх посадових осіб, громадян та їх об`єднань;

2) суб`єкта декларування з проханням надати пояснення щодо відомостей, зазначених у декларації.

Згідно з пунктом 1 розділу IV Порядку №56 за результатами проведення повної перевірки декларації НАЗК приймається рішення про результати здійснення повної перевірки декларації.

З аналізу змісту наведених правових норм вбачається, що повна перевірка декларації передбачає такі дії НАЗК:

1) прийняття рішення про проведення перевірки;

2) аналіз відомостей про об`єкти декларування (об`єкти нерухомості; об`єкти незавершеного будівництва (в тому числі інформація щодо власника або користувача земельної ділянки); цінне рухоме майно (крім транспортних засобів); цінне рухоме майно - транспортні засоби; цінні папери; інші корпоративні права; юридичні особи, кінцевим бенефіціарним власником (контролером) яких є суб`єкт декларування або члени його сім`ї; нематеріальні активи; доходи, у тому числі подарунки; грошові активи; фінансові зобов`язання; видатки та правочини суб`єкта декларування; посади чи роботи за сумісництвом суб`єкта декларування; членство суб`єкта декларування в об`єднаннях (організаціях) та входження до їх органів), зазначені в деклараціях суб`єкта декларування, та їх порівняння з відомостями з реєстрів, баз даних, інших інформаційно-телекомунікаційних систем державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, що можуть містити інформацію про об`єкти декларування, які мають відображатися в декларації;

3) створення, збирання, одержання, використання інформації, яка є необхідною для повної перевірки декларації, з використанням джерел інформації, визначених пунктами 8-11 розділу ІІІ;

4) направлення суб`єкту декларування листа з проханням надати пояснення щодо відомостей, зазначених у декларації;

5) прийняття рішення про результати здійснення повної перевірки декларації.

У свою чергу, перевірка декларацій розпочинається з прийняття рішення про її проведення і її початком є день, наступний за днем прийняття рішення про проведення перевірки, та закінчується прийняттям рішення про її результати. При цьому така перевірка повинна тривати не більше, ніж 60 календарних днів з дня прийняття рішення про проведення перевірки, а у виняткових випадках - не більше 90 днів. Будь-яких підстав для прийняття рішення про результати повної перевірки декларацій поза межами визначеного Порядком №56 строку законодавство не передбачає.

З матеріалів справи вбачається, що перевірка декларацій позивача за 2015, 2016, 2017 роки призначена рішеннями НАЗК від 30 листопада 2018 року №2862, №2863 та №2864 відповідно та продовжена рішеннями від 18 січня 2019 року №50, №51, №53 на 30 календарних днів.

У свою чергу, рішення за результатами перевірки прийнято НАЗК - 11 травня 2019 року.

Тобто, строк перевірки декларацій позивача відбувся поза межами строку, визначеного Порядком №65, оскільки строк перевірки тривав понад п`ять місяців.

При цьому, помилковою є позиція відповідача щодо відсутності чітких строків прийняття рішення за результатами повної перевірки декларації, а тому суд вважає, що тривале неприйняття передбаченого законом рішення за наслідками проведеної перевірки ставить суб`єктів декларування у стан правової невизначеності, чим порушує принцип верховенства права, закріплений у статті 8 Конституції України.

Правовий висновок аналогічного змісту висловив Верховний Суд у постановах від 13 лютого 2020 року у справі №640/1007/19 та від 07 листопада 2019 року у справі №640/1221/19.

Крім того, в постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №826/16495/17 зазначено, що потреба у визначеності не означає, що органові, який ухвалює рішення, не повинні надаватись дискреційні повноваження (де це необхідно) за умови наявності процедур, що унеможливлюють зловживання ними. У цьому контексті закон, яким надаються дискреційні повноваження певному державному органові, повинен вказати чітко і зрозуміло на обсяг такої дискреції. Не відповідатиме верховенству права, якщо надана законом виконавчій владі дискреція матиме характер необмеженої влади. Отже, закон повинен вказати на обсяг будь-якої такої дискреції та на спосіб її здійснення із достатньою чіткістю, аби особа мала змогу відповідним чином захистити себе від свавільних дій.

З урахуванням наведеного Верховний Суд в постанові від 13 лютого 2020 року у справі №640/1007/19 також вказує на те, що доводи НАЗК щодо відсутність обмеження будь-якими строками (або в межах поняття «розумного строку») на прийняття відповідного рішення щодо повної перевірки декларації, з урахуванням принципу верховенства права, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки НАЗК створене відповідно до Закону України «Про запобігання корупції» та зобов`язане діяти лише на підставі в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Отже, проведення перевірки декларації особи відповідно до статей 48 та 50 вказаного Закону, НАЗК повинне здійснювати згідно з чітко встановленою правовою процедурою, визначеною Порядком №56.

Правова процедура (fair procedure - справедлива процедура) є складовою принципу законності та принципу верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади. Правова процедура повної перевірки декларацій особи Національним агентством встановлює чітку послідовність дій проведення такої перевірки із зазначенням способів та методів її здійснення, підстав, порядку, форми та строків такої діяльності.

Визначена Порядком №56 правова процедура проведення повної перевірки декларацій особи встановлює межі вчинення повноважень НАЗК щодо проведення ним такої перевірки і, у разі її неналежного дотримання, дає підстави для оскарження до суду таких дій особою, на права та інтереси якої вона впливає.

Усі передбачені Порядком №56 заходи контролю та повної перевірки декларацій повинні відповідати вказаним у пункті 2 розділу І цього Порядку принципам, пріоритетне місце серед яких займає принцип верховенства права.

Встановлена правова процедура як складова принципу законності та принципу верховенства права, є важливою гарантією недопущення зловживання з боку органів публічної влади під час прийняття рішень та вчинення дій, які повинні забезпечувати справедливе ставлення до особи.

Правова процедура проведення НАЗК контролю та перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, спрямована на забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Складовою принципу юридичної визначеності є принцип легітимних очікувань, як одного із елементів принципу верховенства права.

Принцип легітимних очікувань виражає ідею, що органи публічної влади повинні не лише додержуватися вимог актів права, а й своїх обіцянок та пробуджених очікувань. Згідно з доктриною легітимних очікувань - ті хто чинить добросовісно на підставі права, яким воно є, не повинне відчувати краху надій щодо своїх легітимних очікувань (пункт 61 коментаря до документа Венеційської комісії «Мірило правовладдя» (2017 року), який ухвалено Венеційською комісією на 106 пленарному засіданні (Венеція, 11-12 березня 2016 року).

Отже, позивач, з урахуванням положень Закону України «Про запобігання корупції» та Порядку №56 правомірно очікував, що така перевірка буде проведена відповідно до встановленої правової процедури, яка визначає чітку послідовність дій проведення повної перевірки декларації особи із зазначенням способів та методів її здійснення, підстав, порядку, форми та строків такої діяльності.

Аналогічні висновки у подібних відносинах, висловлені Верховним Судом у постановах від 10 квітня 2019 року у справі №826/16495/17, від 25 липня 2019 року у справі №826/13000/18 та від 07 листопада 2019 року у справі №640/1221/19.

Таким чином, прийняття відповідачем оскаржуваних рішень за результатами перевірки декларації позивача лише 11 травня 2019 року відбулося поза межами визначеного законодавством 90-денного строку, що є порушенням строків проведення такої перевірки, визначених пунктом 12 розділу ІІІ Порядку №56 та свідчить про їх протиправність.

Як зазначає Верховний Суд в постанові від 13 лютого 2020 року у справі №640/1007/19, таке процесуальне порушення порядку проведення перевірки, в свою чергу, зумовлює виникнення у позивача стану правової невизначеності та ставить під сумнів результати самої перевірки та є самостійною підставою для визнання протиправним рішення, прийнятого за результатами проведення такої перевірки.

З матеріалів справи вбачається, що під час здійснення повної перевірки декларацій позивача за 2015-2017 роки відповідач використовував інформацію державних органів та інших юридичних осіб, зокрема, Регіонального сервісного центру МВС в м. Києві (від 18 січня 2019 року №31/26-25803вх.), Регіонального сервісного центру МВС в Київській області (від 31 січня 2019 року №108).

Тобто, відповіді на запити до державних органів та інших юридичних осіб, отримані в межах строку (терміну) перевірки, визначеного Порядком №56, тоді як спірні рішення відповідач прийняв - 11 травня 2019 року.

За висновками відповідача, позивач при подачі декларацій за 2015-2017 роки не дотримав вимог пунктів 2, 3, 5, 7, 8, 10 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції».

Відповідно до Конвенції ООН проти корупції, ратифікованою Україною Законом №251-V від 18 жовтня 2006 року, усвідомлення, намір або умисел, які необхідні як елементи будь-якого злочину, визначеного цією Конвенцією, можуть бути встановлені з об`єктивних фактичних обставин справи.

Кожна Держава-учасниця прагне періодично проводити оцінку відповідних правових інструментів й адміністративних заходів з метою визначення їхньої адекватності з точки зору запобігання корупції та боротьби з нею (стаття 5 Конвенції ООН), що покладає на НАЗК певний обов`язок щодо удосконалення своїх процедур, їх прозорості та якості з метою запобігання їх неоднозначного трактування.

У пункті 67 рішення від 11 червня 2016 року №3 НАЗК, надаючи роз`яснення щодо застосування окремих положень Закону України «Про запобігання корупції» стосовно заходів фінансового контролю, звернуло увагу, що адміністративна та кримінальна відповідальність передбачені виключно за подання «завідомо недостовірних» відомостей. Тобто відповідне діяння має бути вчинено суб`єктом декларування з прямим умислом. При цьому, для притягнення до відповідальності за вчинення корупційних правопорушень необхідно довести наявність такого умислу, а саме те, що суб`єкт декларування усвідомлював не достовірність відомостей, які він зазначив у декларації.

За висновками відповідача, суб`єкт декларування подав недостовірні відомості у декларації за 2017 рік, які відрізняються від достовірних на суму від 100 до 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що є ознаками правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 1726 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Водночас, відповідач не довів наявність умислу в діях позивача щодо внесення недостовірних даних до декларації за 2017 роки.

Крім того, позивач подавав до НАЗК пояснення, у яких зокрема, зазначено: вартість на дату набуття у власність транспортного засобу марки Volkswagen Touareg, 2013 року випуску становить 720 536,00 грн., на підтвердження чого надано договір купівлі- продажу від 16 липня 2016 року №8047/2016/000219; корпоративні права, станом на 31 грудня 2016 року, які належали члену сім`ї (чоловіку) в TOB «Смак Дог», з часткою у статутному фонді 19% від загального статутного капіталу, розмір внеску до статутного фонду 190,00 грн. відсутні; дохід від відчуження рухомого майна, транспортного засобу марки Toyota RAV-4, 2007 року випуску позивач отримала у 2018 році, відповідно у щорічній декларації відомості про отримання цього доходу відсутні; невідповідність вартості зазначених автотранспортних засобів в щорічних деклараціях позивача за 2016, 2017роки, відомостям про них в Національній автоматизованій інформаційній системі Департаменту Державної автомобільної інспекції та копії відповіді Головного сервісного центру МВС України, виникла у зв`язку з тим, що в автоматизованій системі облік здійснено без урахування ПДВ.

Суд зазначає, що навіть за наявності помилок та неточностей у поданих деклараціях, спірні рішення відповідача є протиправними, оскільки їх прийнято поза межами визначеного законодавством 90-денного строку, що є самостійною підставою для задоволення позовних вимог.

Доводи відповідача щодо необґрунтованості позовних вимог не спростовують доводи позивача про порушення визначених Порядком №56 строків для прийняття оскаржуваних рішень.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача.

Враховуючи, що оскаржувані рішення відповідач прийняв з порушенням строку, встановленого пунктом 14 розділу III Порядку №56, з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, на користь позивача належить стягнути судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань НАЗК.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Національного агентства з питань запобігання корупції від 11 травня 2019 року №1337 «Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік (виправленої), поданої ОСОБА_1 , державним уповноваженим Антимонопольного комітету України».

3. Визнати протиправним та скасувати рішення Національного агентства з питань запобігання корупції від 11 травня 2019 року №1338 «Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2016 рік, поданої ОСОБА_1 , державним уповноваженим Антимонопольного комітету України».

4. Визнати протиправним та скасувати рішення Національного агентства з питань запобігання корупції від 11 травня 2019 року №1339 «Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2017 рік, поданої ОСОБА_1 , державним уповноваженим Антимонопольного комітету України».

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені нею витрати по сплаті судового збору розмірі 2 305,20 грн. (дві тисячі триста п`ять гривень двадцять копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Національного агентства з питань запобігання корупції.

Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 );

Національне агентство з питань запобігання корупції (01103, Київ, бульвар Дружби Народів, 28; ідентифікаційний код 40381452).

Суддя В.А. Кузьменко