Рішення № 97036084, 18.05.2021, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

18 травня 2021 рокум. Ужгород№ 260/948/21

Суддя Закарпатського окружного адміністративного суду Скраль Т.В., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини А 1556 (89600, Закарпатська область, м. Мукачево, вул. 128 ОГПБр, 4, код ЄДРПОУ 07792042) про визнання дій протиправними та стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, -

ВСТАНОВИВ:

19 березня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини А 1556, якою просять: 1) визнати протиправним дії військової частини А1556 щодо не проведення повного розрахунку при звільненні, а саме - невиплати у день звільнення грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, яка передбачена п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», підпунктами 17-18 статті 10.1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» за 2015-2018 роки; 2) стягнути із військової частини А1556 на користь позивача середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату індексації грошового забезпечення) за період із 07 лютого 2018 року по день фактичної виплати грошової компенсації за невикористану відпустку 26 лютого 2021 року терміном 1115 дні із розрахунку 366,66 грн. в день у сумі 408 825,90 грн. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15 січня 2004 року № 44.

24 березня 2021 року ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду відкрито провадження по даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

1. Позиції сторін.

Позивач свої позовні вимоги аргументував тим, що 07 лютого 2018 року № 31 був звільнений зі служби та виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. На день звільнення та виключення зі списків особового складу частини усі необхідні розрахунки з позивачем проведені не були, а саме: не була виплачена грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2015- 2018 років. 26 лютого 2021 року на підставі рішення по справі 260/3570/20 відповідачем виплачено грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік. Зважаючи на вищевикладені обставини, позивач вважає, що у зв`язку з несвоєчасним проведення повного розрахунку при звільненні, він має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки такої виплати, а тому позивач звернувся до суду за захистом свого, як він вважає порушеного права.

20 квітня 2021 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву, згідно якого такий заперечує проти задоволення позову. Так, представник відповідача зазначив, що право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, невчасну виплату компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015 - 2018 роки, із розрахунку середньоденного грошового забезпечення, згідно положень Порядку № 100 на яке посилається позивач, мало б виникнути на підставі судового рішення, яке було постановлено вже після звільнення позивача. Таким чином, з прийняттям судового рішення, яким було присуджено на користь позивача певні суми коштів - в даному випадку грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, застосування статтей 116 та 117 КЗпП України не правомірне, а зобов`язання військової частини А1556 виплатити компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судове рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Тобто, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення КЗпП України передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом та в даному випадку виплачена нами на користь позивача.

Відповідно до статті 229 частини 4 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

2. Обставини, встановлені судом.

Судом встановлено, що 07 лютого 2018 року наказом командира військової частини А 1556 № 31 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 07 лютого 2018 року, (а.с. 11).

14 січня 2021 року рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду по справі № 260/3570/20 зобов`язано Військову частину А-1556 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Вказане рішення набрало законної сили 15 лютого 2021 року.

26 лютого 2021 року Військова частина А-1556 сплатила ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 12 640,83 грн., відповідно до довідки АТ КБ «Приватбанк» від 12.03.2021, (а.с. 15).

Вважаючи дії відповідача щодо невиплати грошової компенсації за невикористані у 2015-2018 роках дні додаткової відпустки протиправними, звернувся з даним адміністративним позовом до суду для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07 лютого 2018 року по 26 лютого 2021 року по дату ухвалення судового рішення.

3. Мотиви суду та норми права, застосовані судом.

Спірні правовідносини, що склались між учасниками справи, регулюються Конституцією України та КЗпП України.

Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З аналізу зазначених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). За приписами частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.

ЄСПЛ трактує поняття «якість закону» таким чином, а саме - національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення ЄСПЛ у справах «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. and Others v. Bulgaria», заява №1365/07, 24 April 2008, § 39), «Олександр Волков проти України» («Oleksandr Volkov v. Ukraine», заява № 21722/11, § 170).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. А роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення ЄСПЛ у справах «Кантоні проти Франції» від 11 листопада 1996 року «Cantoni v. France», заява № 17862/91, § 31-32, «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року «Vyerentsov v. Ukraine», заява № 20372/11, § 65).

Разом з ти, як слідує із змісту рішенні ЄСПЛ від 8 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України» у своєму рішенні ЄСПЛ не вирішував питання щодо необхідності застосування тієї чи іншої норми права національного законодавства та її тлумачення, а констатував, що застосування процесуальних обмежень у справі заявниці значною мірою залежало від тлумачень матеріальних норм Кодексу законів про працю. Звернув увагу на те, що частина друга статті 117 КЗпП України, яка встановлює право на отримання компенсації у випадку постановлення судом рішення щодо суми такої заборгованості та є застосовною у справі заявниці, не передбачає виплати компенсації за період до фактичного розрахунку по заборгованості, на відміну від частини першої статті 117 КЗпП України.

Аналізуючи застосування судами статей 116 та 117 КЗпП України, ЄСПЛ у рішенні вказав, що обґрунтуванню, наведеному судами, не вистачає чіткості і ясності, оскільки суди детально не розглянули двояку дію статті 117 КЗпП України, однак воно не свідчить про жодні прояви несправедливості чи свавілля, і процесуальні обмеження доступу заявниці до суду не застосовувались непропорційно.

Крім того, у пункті 58 рішення ЄСПЛ вкотре наголосив, що він не є апеляційним судом для оскарження рішень національних судів та, як правило, саме національні суди повинні тлумачити національне законодавство та надавати оцінку наданим їм доказам (рішення у справі Waite and Kennedy v. Germany), заява № 26083/94, пункт 54, ЄСПЛ 1999-I).

Разом з тим статтею 116 та 117 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

Правова позиція з вказаного питання висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26 лютого 2020 року по справі № 821/1083/17 та №810/451/17 від 13.05.2020 року яка є обов`язковою для врахування судами інших інстанцій.

Також Велика Палата Верховного Суду у вказаних постановах зазначила, що «з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, про що відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі №761/9584/15-ц зазначено, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду у зазначеному судовому рішенні вказала, що відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованому у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати такі критерії:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, навіть якщо аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював також при розгляді інших справ (див. пункти 50, 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц).

Згідно пункту 94.5. постанови ВП Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі №761/9584/15-ц «для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2009 - 2015 року можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя».

07 лютого 2018 року наказом командира військової частини А 1556 № 31 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 07 лютого 2018 року, (а.с. 11).

14 січня 2021 року рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду по справі № 260/3570/20 зобов`язано Військову частину А-1556 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Вказане рішення набрало законної сили 15 лютого 2021 року.

26 лютого 2021 року Військова частина А-1556 сплатила ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 12 640,83 грн, відповідно до довідки АТ КБ «Приватбанк» від 12.03.2021, (а.с. 15).

Таким чином, на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 07 лютого 2018 року по 26 лютого 2021 року.

Згідно з даними, які розміщені на офіційному сайті Національного банку України за адресою: "https: bank.gov.ua/markets/interest-rates/" середньозважена облікова ставка за кредитами: з 08.02.2018 по 01.03.2018 - 16% річних, з 02.03.2018 по 12.07.2018 - 17% річних, з 13.07.2018 по 06.09.2018 - 17,5% річних, з 07.09.2018 по 25.04.2019 - 18% річних, з 26.04.19 по 18.07.19 - 17,5%, з 19.07.19 по 05.09.19 - 17%, з 06.09.19 по 24.10.19 - 16,5 %, з 25.10.19 по 12.12.19 - 15,5%, з 13.12.19 по 30.01.20 - 13,5% річних, з 31.01.20 по 12.03.20 - 11%, з 13.03.20 по 23.04.20 - 10%, з 24.04.20 по 11.06.20 - 8%, з 12.06.20 по 25.02.2021 - 6 %.

Виходячи з обсягу несвоєчасно виплаченої грошової компенсації за невикористані у 2015-2018 роках дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій (12 640,83 грн) приблизна оцінка розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні у спірних правовідносинах, які розумно можна було би передбачити на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами можна розрахувати як розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя, що становить 4 213,51 грн., тобто:

- 16% річних / 365 днів року = 0,04% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу в розмірі 12 640,83 грн. х 0,04%) х 22 дні = 111,10 грн.;

- 17% річних / 365 днів року = 0,04% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу в розмірі 12 640,83 грн. х 0,04%) х 133 дні = 671,65 грн.;

- 17,5% річних/ 365 днів року = 0,04% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу в розмірі 12 640,83 грн. х 0,04%) х 55 днів = 277,75 грн.;

- 18% річних / 365 днів року = 0,04% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу в розмірі 12 640,83 грн. х 0,04%) х 231 день = 1166,55 грн.;

- 17,5% річних / 365 днів року = 0,04% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу в розмірі 12 640,83 грн. х 0,04%) х 84 дні = 424,20 грн.;

- 17% річних / 365 днів року = 0,04% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу в розмірі 12 640,83 грн. х 0,04%) х 49 днів = 247,45 грн.;

- 16,5 %, річних / 365 днів року = 0,04% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу в розмірі 12 640,83 грн. х 0,04%) х 49 днів = 247,45 грн.;

- 15,5% річних / 365 днів року = 0,04% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу в розмірі 12 640,83 грн. х 0,04%) х 49 днів = 247,45 грн.;

- 13,5% річних / 365 днів року = 0,03% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу в розмірі 12 640,83 грн. х 0,03%) х 49 днів = 185,71 грн.;

- 11% річних / 366 днів року = 0,03% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу в розмірі 12 640,83 грн. х 0,03%) х 42 дні = 159,18 грн.;

- 10% річних / 366 днів року = 0,02% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу в розмірі 12 640,83 грн. х 0,02%) х 42 дні = 105,84 грн.;

- 8% річних / 366 днів року = 0,02% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу в розмірі 12 640,83 грн. х 0,02%) х 17 днів = 42,84 грн.;

- 6 % річних / 365 днів року = 0,01% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу в розмірі 12 640,83 грн. х 0,01%) х 259 днів = 326,34 грн.;

Загальна сума розміру ймовірних майнових втрат становить: 111,10 грн. + 671,65 грн. + 277,75 грн. + 1166,55 грн. + 424,20 грн. + 247,45 грн. + 247,45 грн. + 247,45 грн. + 185,71 грн. + 159,18 грн. + 105,84 грн. + 42,84 грн. + 326,34 грн. = 4 213,51 грн.

Таким чином, враховуючи заявлену до стягнення суму середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, наведену вище правову позицію Великої Палати Верховного Суду, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат, розмір компенсації у сумі 4 213,51 грн.

Крім цього, слід вказати, що зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.

Окрім цього, об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (пункт 163.1 статті163 ПК України).

Відповідно до підпункту 164.1.1 пункту 164.1 статті 164 ПК України загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.

Як передбачено підпунктом 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок.

Відповідно до абз.5 пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999р. «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки, справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Враховуючи те, що обов`язок щодо нарахування, утримання та сплати податку із суми доходу та відповідальність за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) податку покладається на юридичну особу (її філію, відділення, інший відокремлений підрозділ), суд вважає, що визначення суми податку на доходи фізичних осіб та інших передбачених законом податків, зборів покладається саме на відповідача.

Стосовно ж позовної вимоги позивача про визнання протиправними дії військової частини А1556 щодо не проведення повного розрахунку при звільненні, а саме - невиплати у день звільнення грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, яка передбачена п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», підпунктами 17-18 статті 10.1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» за 2015-2018 роки, то прийняття Закарпатським окружним адміністративним судом 14 січня 2021 року у справі № 260/3570/20 прийнято рішення за позовом, яким визнано протиправними дії Військової частини А-1556 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2015 - 2018 роки, а відтак у задоволенні даної позовної вимоги слід відмовити, оскільки така вже досліджувалась судом у межах справи № 260/3570/20.

Відповідно до статті 77 частини 1 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 90 КАС України,суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, які підлягають до часткового задоволення, з вище визначених судом підстав.

Зважаючи на те, що позивача від сплати судового збору звільнено, підстави для вирішення питання щодо відшкодування судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 9, 14, 90, 229, 242-246, 255 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Позов ОСОБА_1 до Військової частини А 1556 про визнання дій протиправними та стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - задовольнити частково.

2. Стягнути з Військової частини А 1556 (89600, Закарпатська область, м. Мукачево, вул. 128 ОГПБр, 4, код ЄДРПОУ 07792042) на користь ОСОБА_1 (( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 07 лютого 2018 року по 26 лютого 2021 року у розмірі 4 213,51 грн. (чотири тисячі двісті тринадцять гривень 51 копійок).

3. В решті позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (з урахуванням особливостей, що встановлені Розділом VII КАС України (пункт 15.5)).

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 18 травня 2021 року.

СуддяТ.В.Скраль