Рішення № 97033081, 22.04.2021, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 12/37/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.04.2021 Справа № 908/400/21

м.Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Смірнова О.Г.,

розглянувши матеріали справи № 908/400/21

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Налагоджувально-монтажне підприємство "Енергосервіс" (69063, м. Запоріжжя, вул. Покровська, буд. 30, офіс 207)

до відповідача: Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" (69035, м. Запоріжжя, вул. Сталеварів, буд. 14)

про стягнення 231 882,19 грн.

Без виклику представників сторін

СУТЬ СПОРУ

Товариство з обмеженою відповідальністю "Налагоджувально-монтажне підприємство "Енергосервіс" звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою за вих. № 31 від 16.02.2021 до Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" про стягнення трьох процентів річних в сумі 83408,48 грн., інфляційних витрат в сумі 148473,71 грн., що разом складає 231882,19 грн.

Разом з тим в пункті 2 прохальної частини позовної заяви позивач просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 6000,00 грн.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.02.2021 вищевказану позовну заяву передано для розгляду судді Смірнову О.Г.

Ухвалою суду від 22.02.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/400/21, присвоєно справі номер провадження 12/37/21, визначено здійснення розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання. Вказаною ухвалою запропоновано відповідачу не пізніше п`яти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати заяву із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження; проте не пізніше п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати відзив на позов із урахуванням вимог ст. 165 ГПК України.

01.03.2021 на адресу суду від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін. Вказане клопотання мотивоване тим, що в позові позивачем додані докази на підтвердження понесення судових витрат на правову допомогу в сумі 3000,00 грн., в той час як позові позивач наполягає на стягненні 6000,00 грн., не надаючи при цьому розрахунку вартості кожної із послуг за договором про надання послуг адвоката від 09.02.2021, що фактично унеможливлює подачу відповідачем клопотання про зменшення розміру витрат на правову допомогу та подання обґрунтованих заперечень щодо вартості кожної із послуг за договором, а також враховуючи те, що відповідач на підставі свого тяжкого фінансового становища, що підтверджується належними доказами звертається до суду з клопотанням про розстрочення виконання судового рішення на 12 місяців, оскільки сума 231882,19 грн. є значною, а отже можливість з`ясувати вищезазначені питання можлива лише за умови призначення судового засідання по справі № 908/400/21 з викликом позивача та відповідача. Крім цього, надання деяких послуг за договором про надання послуг адвоката № 11/21 від 09.02.2021 взагалі є сумнівним (в частині надання таких послуг як: вивчення договору № 1470914 від 25.09.2014, вивчення фактів, встановлених рішеннями судів по справам № 908/769/18 та 908/3002/19 тощо, адже представник позивача — адвокат Кравченко Г.М. приймала участь у розгляді вищезазначених справ, як представник позивача, от же добре обізнана із змістом договору № 1470914 від 25.09.2014, та з фактами, встановленими рішеннями судів по справам № 908/769/18 та № 908/3002/19, і вивчати такі питання з боку адвоката повторно не має необхідності). Також відповідач зазначає, що є можливість проведення переговорів щодо врегулювання погашення суми позову по справі № 908/400/21 шляхом укладання мирової угоди з графіком реструктуризації, оскільки сума заборгованості складає 231882,19 грн. і є значною, тому вважає, що вищезазначені питання можливо вирішити лише за умови присутності сторін у судовому засіданні.

12.03.2021 на адресу суду від відповідача надійшло клопотання про проведення судового засідання з викликом сторін. Вказане клопотання мотивоване тим, що з огляду на великий розмір стягуваних сум, які є сумами нарахувань 3 % річних та інфляційних втрат за великі періоди часу, відповідач вважає, що при дослідженні обставин справи, з метою їх повного дослідження, виникне необхідність у додаткових поясненнях сторін з приводу особливостей порядку розрахунку зазначених нарахувань.

15.03.2021 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній зазначає наступне:

- в позовній заяві позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних за період з 23.10.2019 по 10.02.2021 (при цьому надаючи розрахунок за інший період з 02.09.2019 по 10.02.2021) в сумі 83408,48 грн. та інфляційних втрат за період 02.09.2019 по 01.02.2021 в сумі 148 473,71 грн.;

- нарахування (за договором № 1470914 від 25.09.2014) 3% річних можливо проводити лише з 23.10.2019, а інфляційних втрат - з жовтня 2019;

- розрахунок 3% річних та інфляційних втрат та період, за який позивачем проведені відповідні нарахування (наведений у позові) не відповідає періоду, за який відповідні нарахування могли би бути проведені (з урахуванням рішення суду від 19.11.2019 у справі № 908/3002/19), а отже вимоги в цій частині є такими, що не підлягають задоволенню;

- на цей час відповідач знаходиться у вкрай тяжкому фінансовому стані та не має можливості виконати рішення суду по даній справі, у зв`язку з відсутністю на поточних рахунках грошових коштів, наявної мільярдної заборгованості з податкового боргу, а тому є об`єктивні підстави для розстрочки виконання рішення суду;

- основною причиною скрутного фінансового становища товариства є значна заборгованість споживачів за надані населенню області послуги з постачання електричної енергії, надання судами розстрочки виконання рішень боржникам ПАТ «Запоріжжяобленерго», а також відсутність у товариства можливості отримувати прибуток через встановлення НКРЕКП для відповідача нульового алгоритму та встановлення щодобових багатомільйонних відрахувань протягом кількох років;

- у ПАТ «Запоріжжяобленерго» відсутні кошти для фінансування першочергових та обов`язкових витрат товариства, а також відсутні кошти для виконання рішення у справі єдиним платежем;

- станом на 28.02.2021 податковий борг відповідача становить 1 140,0 млн. грн., наявність податкового боргу зокрема підтверджується і наступними судовими справами (не виключно): рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 30.09.2020 у справі № 280/5799/20, рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 17.02.2021 у справі № 280/4244/19, ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 25.03.2019 у справі № 280/1169/19, ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 27.10.2020 у справі № 280/7536/20;

- станом на 01.03.2021 кредиторська заборгованість ПАТ «Запоріжжяобленерго» за роботи, послуги, товарно-матеріальні цінності (без врахування заборгованості за електроенергію та штрафних санкцій ДП «Енергоринок») становить 208 835,07 тис. грн.;

- станом на 28.02.2021 року кредиторська заборгованість відповідача перед ДП «Енергоринок» становить 412,4 млн. грн.;

- ступінь виконання зобов`язання відповідача перед ДП «Енергоринок» знаходиться в прямій залежності від ступеню виконання зобов`язання споживачів перед відповідачем;

- таким чином, наявна дебіторська заборгованість не тільки не приносить прибутку, але і поставила відповідача у скрутне становище при здійсненні розрахунків з іншими підприємствами;

- ПАТ «Запоріжжяобленерго» є підприємством державного сектору економіки та включено до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 № 83;

- враховуючи правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, просить суд зменшити розмір стягуваних 3% річних у зв`язку з тяжким фінансовим станом ПАТ “Запоріжжяобленерго”;

- просить суд звернути увагу на те, що витрати на правову допомогу у сумі 6000 грн. є неспівмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг за договором від 09.02.2021 № 11/21, затраченим ним часом на надання таких послуг, оскільки підготовка позовної заяви не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи з урахуванням того, що представник позивача приймав участь у розгляді між сторонами декількох спорів, пов`язаних з виконанням договору, який є предметом розгляду у цій справі. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, а у разі задоволення позову, зменшити розмір 3% річних та розстрочити виконання рішення у даній справі щодо сплати ПАТ "Запоріжжяобленерго" суми боргу строком на 12 календарних місяців з дня ухвалення такого рішення та зменшити адвокатські витрати до 1000 грн.

Ухвалою суду від 16.03.2021 клопотання відповідача про розгляд справи № 908/400/21 в судовому засіданні з повідомленням сторін залишено без задоволення.

22.03.2021 на адресу суду від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог за вих. № 55 від 22.03.2021, в якій останній просить стягнути з відповідача три проценти річних за період з 23.10.2019 по 22.03.2021 в сумі 81201,07 грн., інфляційні витрати за період з 02.09.2019 по 01.03.2021 в сумі 169213,16 грн., а також витрати на професійну правничу допомогу в сумі 6000,00 грн. При цьому просить у задоволенні клопотань про зменшення трьох процентів річних, зменшення витрат на послуги адвоката та розстрочці виконання судового рішення відмовити. Позивач в поданій заяві зазначає наступне:

- посилання відповідача на те, що при складанні позивачем розрахунку позову по справі 908/3002/19 було застосовано індекс інфляції за весь місяць вересень 2019 року, не відповідають дійсності і не підтверджені документально;

- у Вознесенівському ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області відкрито зведене виконавче провадження № 53254372 до якого приєднуються всі інші виконавчі провадження, зведене виконавче провадження ведеться у будь-якому разі з дотриманням черговості і грошові кошти розподіляються пропорційно;

- якщо суд надасть розстрочку виконання судового рішення, то вийде, що відповідач отримає розстрочку двічі: перша - по рішенню суду, друга - черговість та пропорційність, яку застосує виконавча служба, це поставить сторін по справі в нерівні умови та порушить одне з основних завдання господарського судочинства - рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом (ст. 2, 7 ГПК України);

- звертає увагу, що з моменту винесення рішення суддею Боєвою О.С. про стягнення основного боргу від 03.08.2018 у справі № 908/769/18 і до сьогоднішнього дня, ПАТ «Запоріжжяобленерего» не сплатило позивачу добровільно жодного платежу на виконання судового рішення;

- вивчивши зміст постанови Великої палати Верховного суду України від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 вбачаємо, що у тій справі були інші фактичні обставини, там позивач заявляв до стягнення з відповідача пеню, штраф та 3 % річних;

- в даному випадку ТОВ НМП «Енергосервіс» не пред`являє до стягнення з ПАТ «Запоріжжяобленерего» ні пеню, ні штраф, а тому дана постанова не може бути застосована у нашій справі.

До вказаної заяви про збільшення позовних вимог позивач надав докази надіслання її копії з додатками на адресу відповідача та докази доплати судового збору в сумі 278,00 грн.

Приписами п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України визначено, що крім прав та обов`язків, визначених у статті 42 цього Кодексу, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Частиною 3 ст. 252 ГПК України визначено, що якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 5 ст. 46 ГПК України у разі подання будь-якої заяви, передбаченої пунктом 2 частини другої, частиною третьою або четвертою цієї статті, до суду подаються докази направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи. У разі неподання таких доказів суд не приймає до розгляду та повертає заявнику відповідну заяву, про що зазначає в ухвалі.

Оскільки заява про збільшення розміру позовних вимог подана позивачем у відповідності до приписів п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України, з наданням доказів надіслання її на адресу відповідача, відтак вона приймається судом до розгляду.

Таким чином, має місце нова ціна позову, заявлена позивачем в заяві про збільшення позовних вимог, з якої спір вирішується судом по суті, а саме вимоги про: стягнення з відповідача трьох процентів річних за період з 23.10.2019 по 22.03.2021 в сумі 81201,07 грн., інфляційних витрат за період з 02.09.2019 по 01.03.2021 (з вересня 2019 по лютий 2021) в сумі 169213,16 грн., що разом складає 250414,23 грн.

14.04.2021 на адресу суду від відповідача надійшли заперечення на заяву про збільшення позовних вимог, в яких останній зазначає наступне:

- з доданого позивачем розрахунку від 25.10.2019 № 195 чітко зазначено, що індекс інфляції за вересень 2019 становить 100,7%, цей індекс застосовано і до суми основного боргу 1392866,11 грн., а також до суми основного боргу 525476,46 грн. даний основний борг стягнутий за рішенням суду у справі № 908/769/18;

- позивач невірно трактує власні розрахунки, таким чином прагне збільшити розмір нарахувань;

- вважає неправомірним та безпідставним застосування повторно індексу інфляції за вересень 2019 року при розгляді нової позовної заяви по справі № 908/400/21 з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 22.03.2021;

- розрахунок інфляційних втрат та період, за який позивачем проведені відповідні нарахування (наведений у позові) не відповідає періоду, за який відповідні нарахування могли би бути проведені (з урахуванням рішення суду від 19.11.2019 по справі № 908/3002/19), а отже вимоги в цій частині є такими, що не підлягають задоволенню;

- оскільки заборгованість за рішенням суду № 908/769/18 становить 1 918 342,57 грн., прострочена заборгованість станом на дату подачі позову становить: 1 918 342,57 грн. що також є значною сумою для товариства та сплата одночасно даної суми може призвести до банкрутства товариства;

- на сьогоднішній день у ПАТ «Запоріжжяобленерго» відсутні кошти для фінансування в необхідному обсязі першочергових та обов`язкових витрат товариства, таких як податковий борг, проведення поточних ремонтів мереж, тому задоволення судом у повному обсязі вимоги позивача щодо стягнення пені призведе до появи додаткового фінансового тягаря на підприємство;

- оскільки позивач так і не додає детальний опис робіт, які виконані адвокатом, то встановити співрозмірність виконаної роботи та розміру оплати на даний момент є неможливим;

- оскільки судом не було задоволено клопотання відповідача про виклик сторін в судове засідання, але такий вид робіт за договором №11/21 від 09.02.2021 передбачений, що свідчить про невідповідність заявленого розміру 6000,00 грн. фактичним обставинам розгляду даної справи;

- судом по справі № 908/3372/19 рішенням від 28.05.2020 вже встановлювалося аналогічні даній справі обставини щодо завищеного розміру витрат на правничу допомогу;

- позивач при розгляді всіх справ за договором від 29.05.2014 № 1470915 вже стягнув з відповідача 15 853,40 грн., для прикладу при розгляді аналогічної справи № 908/3002/19 було заявлено до стягнення лише 2 261,90 грн., але зараз позивач заявляє на 4000 тисячі більше, хоча позов є ідентичним;

- позивач разом з заявою про збільшення позовних вимог докази надання правової допомоги не надав. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог, у разі задоволення позову зменшити розмір 3% річних та розстрочити виконання рішення в даній справі щодо сплати ПАТ «Запоріжжяобленерго» суми боргу строком на 12 календарних місяців з дня ухвалення такого рішення, зменшити адвокатські витрати до 1000,00 грн.

Відповідно до ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Згідно із ч. 2, 3 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. Підготовче засідання при розгляді справи у порядку спрощеного провадження не проводиться.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення – 22.04.2021.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи, суд встановив.

Позов мотивовано тим, що 25.09.2014 між Відкритим акціонерним товариством “Запоріжжяобленерго” (станом на час розгляду справи Публічне акціонерне товариство “Запоріжжяобленерго”, Замовник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Налагоджувально-монтажне підприємство “Енергосервіс” (Підрядник, позивач) був укладений договір про закупівлю робіт № 1470914, далі Договір, за умовами п. 1.1., 1.2. якого Підрядник зобов`язався у 2014 – 2015 роках виконати роботи, зазначені в п. 1.2 договору, а саме: “Реконструкція ПС35/10 кВ “Токмацька” для електропостачання комплексу сонячної електростанції ТОВ “Токмак Солар Енерджі” Токмацького району Запорізької області”, а Замовник – прийняти і оплатити роботи.

До вказаного договору між сторонами були укладені та підписані додаткова угода № 1 від 25.12.2015, додаткова угода № 2 від 06.06.2016, додаткова угода № 3 від 29.12.2016, додаткова угода № 5 від 10.08.2017.

Відповідно до п. 4.1. Договору (в редакції додаткової угоди № 1 від 25.12.2015) розрахунки за виконані роботи проводяться Замовником протягом 180 календарних днів після підписання сторонами акту приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в) і довідки вартості виконаних робіт і затрат (форма КБ-3) на підставі отриманого Замовником рахунку за умови наявності одночасно таких умов:

- виконання Підрядником робіт на суму здійсненої Замовником передоплати та оформлення документів, зазначених у п. 4.2. цього договору,

- підписання сторонами акту приймання виконаних будівельних робіт (форма № КБ-2в) і довідки вартості виконаних робіт і затрат (форма № КБ-3), акту приймання-передачі змонтованого устаткування;

- реєстрація Підрядником в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної, яка складена відповідно до вимог законодавства, діючого на дату її складання, та умов цього договору”.

Додатковою угодою № 1 від 25.12.2015, а також додатковими угодами № 2 від 06.06.2016, № 3 від 29.12.2016, № 5 від 10.08.2017 вносилися зміни до п.п. 1.1., 5.1.1. Договору щодо продовження строків/термінів виконання робіт та визначено, що роботи виконуються у 2014 – 2017 роках, строк (термін) закінчення робіт (завершення будівництва) – 20.10.2017.

Згідно із п. 10.1. Договору (в редакції додаткової угоди № 5 від 10.08.2017) цей договір набирає чинності з дня його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін і діє по 20.11.2017 включно, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором.

Оскільки відповідач в порушення умов Договору не виконував належним чином свої договірні зобов`язання, а саме не здійснив у повному обсязі в погоджений строк оплату вартості виконаних робіт, ТОВ “Налагоджувально-монтажне підприємство “Енергосервіс” у квітні 2018 звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення наявної заборгованості в сумі 1918342,57 грн., а також нарахованих трьох процентів річних в сумі 12529,72 грн. та інфляційних втрат в сумі 30016,32 грн.

Вказані вимоги позивача розглядались Господарським судом Запорізької області в рамках справи № 908/769/18.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 03.08.2018 у справі № 908/769/18 позов ТОВ “Налагоджувально-монтажне підприємство “Енергосервіс” задоволено частково, а саме вирішено: стягнути з ПАТ “Запоріжжяобленерго” на користь ТОВ “Налагоджувально-монтажне підприємство “Енергосервіс” суму 1918342 грн. 57 коп. основного боргу, суму 12529 грн. 58 коп. – 3% річних, суму 30016 грн. 32 коп. втрат від інфляції, суму 29413 грн. 33 коп. витрат зі сплати судового збору, суму 19183 грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 11.12.2018 у справі № 908/769/18 рішення Господарського суду Запорізької області від 03.08.2018 у справі № 908/769/18 змінено в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу. В решті рішення залишено без змін.

26.12.2018 господарським судом на виконання рішення Господарського суду Запорізької області від 03.08.2018 та постанови Центрального апеляційного господарського суду від 11.12.2018 у справі № 908/769/18 були видані накази.

Під час розгляду справи № 908/769/18 судом встановлено наступне: «Матеріали справи свідчать, що в межах договору № 1470915 від 29.05.2014 позивачем фактично виконано роботи на загальну суму 12 790 178,55 грн., що підтверджується довідками форми КБ-3 та актами приймання виконаних робіт, актами приймання-передачі устаткування, копії яких додано до позовної заяви. По роботам, виконаним до 30.06.2016 замовник розрахувався повністю, що підтверджується банківськими виписками, наданими позивачем у справу (том 2, а.с.14-30). Після зарахування здійснених відповідачем оплат, в тому числі попередніх (порядок зарахування наведено у розрахунку – т. 1, а.с. 18-20), залишок суми передплати, здійсненої відповідачем 10.03.2016 склав 159032,19 грн.

30.06.2016 сторонами договору підписано довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за червень 2016 КБ-3 на загальну суму 310019,32 грн., акти №№1,2,3,4 приймання виконаних будівельних робіт КБ-2в за червень 2016 року та акти приймання-передачі змонтованого устаткування (том 1, а.с. 146-169).

Позивачем виставлено рахунок № 26 від 30.06.2016 (т. 1, а.с.171) на оплату робіт в сумі 150 987,17 грн. (сума заборгованості, що залишилася після зарахування залишку вищевказаної попередньої оплати: 310019,32-159032,19), направлено відповідачу претензію за вих. №2 від 10.01.2017 про сплату вказаної суми боргу. Рахунок на оплату та копію податкової накладної, згідно з відміткою на супровідному листі за вих. № 163 від 30.06.2016, вручено відповідачу 14.07.2016 (т.1, а.с. 170).

18.09.2017 сторонами підписано довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрат КБ-3 за вересень 2017 на загальну суму 2 754 878,98 грн., акти №№ 1,2,3 приймання виконаних будівельних робіт КБ-2в за вересень 2017 року та акт № 1-1 від 18.09.2017 приймання-передачі змонтованого устаткування (том 1, а.с. 174-186). На підставі вказаних документів позивачем виставлено рахунок №74 від 18.10.2017 (т. 1, а.с.188) на оплату робіт в сумі 2 754 878,98 грн., який разом із податковою накладною та квитанцією про її реєстрацію направлено відповідачу супровідним листом за вих. № 299 від 18.01.2017 (т. 1, а.с.187-189).

17.11.2017 сторонами підписано довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрат КБ-3 за листопад 2017 на суму 525 476,46 грн. та акти №№ 4,5,6,7,8 приймання виконаних будівельних робіт КБ-2в за листопад 2017 року та акт № 4-1 від 17.11.2017 приймання-передачі змонтованого устаткування (том 1, а.с. 190-202; т. 2, а.с. 1-7) на загальну суму 525 476,46 грн. Супровідним листом вих. № 317 від 28.11.2017 позивачем направлено відповідачу рахунок № 91 від 27.11.2017 на сплату вказаної суми, копію податкової накладної та квитанції про її реєстрацію (т. 2, а.с. 8-10).

Згідно з банківською випискою за 20.11.2017 (т. 2, а.с.30) відповідачем перераховано на рахунок позивача суму 1 513 000 грн., з якої: суму 150 987,17 грн. зараховано в оплату за роботи, виконані у червні 2016 та залишок оплати в сумі 1 362 012,87 грн. – в оплату за роботи, виконані у вересні 2017, після чого сума боргу за роботи, виконані згідно з актами, підписаними 18.09.2017 склала 1 392 866,11 грн. Роботи за листопад 2017 на суму 525 476,46 грн. відповідачем не оплачено».

В рішенні Господарського суду Запорізької області від 03.08.2018 у справі № 908/769/18 зазначено, що позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача суми 3% річних за загальний період з 28.12.2016 по 30.05.2018 в розмірі 12529,72 грн. Крім того, здійснено нарахування втрат від інфляції на суму боргу 150987,13 грн. за січень – листопад 2017 в розмірі 18873,39 грн. та на суму боргу 1 392 866,11 грн. за квітень 2018 в розмірі 11242,93 грн., всього - на суму 30016,32 грн.

Оскільки сума основного боргу, трьох процентів річних та інфляційних витрат, які були предметом розгляду у справі № 908/769/18 не погашались, ТОВ “Налагоджувально-монтажне підприємство “Енергосервіс” звернулося до Господарського суду Запорізької області із позовною заявою до ПАТ «Запоріжжяобленерго» про стягнення трьох процентів річних в сумі 80255,04 грн. та інфляційних витрат в сумі 145985,87 грн.

Вказані вимоги позивача розглядались Господарським судом Запорізької області в рамках справи № 908/3002/19.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 19.11.2019 у справі № 908/3002/19 позов задоволено, а саме вирішено: стягнути з Публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Налагоджувально-монтажне підприємство “Енергосервіс” суму 80255 грн. 04 коп. – 3% річних, суму 145985 грн. 87 коп. інфляційних втрат, суму 3393 грн. 61 коп. судового збору, суму 2261 грн. 90 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

В рішенні Господарського суду Запорізької області від 19.11.2019 у справі № 908/3002/19 зазначено наступне: «Предметом позову у даній справі № 908/3002/19 є вимоги позивача про стягнення з відповідача суми 226240,91 грн., з яких: сума 80255,04 грн. – 3% річних та сума 145985,87 грн. інфляційні втрати. Слід зазначити, що нарахування 3% річних здійснено за порушення відповідачем грошового зобов`язання договором про закупівлю робіт № 1470914 від 25.09.2014 на суму 1918342,57 грн. за період з 01.06.2018 по 22.10.2019, нарахування інфляційних на суму 1392866,11 здійснено за період з травня 2018 по вересень 2019, на суму 525476,46 грн. – за період з червня 2018 по вересень 2019».

Рішення Господарського суду Запорізької області від 19.11.2019 у справі № 908/3002/19 в апеляційному порядку не оскаржувалось.

Позивач в позові вказує, що після винесення рішення Господарського суду Запорізької області від 03.08.2018 у справі № 908/769/18 сума основного боргу за договором № 1470914 від 25.09.2014 (1918342,57 грн.) не була сплачена відповідачем. При цьому вказує, що оплата інфляційних витрат та трьох процентів річних також відповідачем не здійснюється.

Оскільки зобов`язання не припинилося виконанням проведеним належним чином з боку відповідача, і з його боку мало місце несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, позивач на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України просить у справі № 908/400/21 стягнути з відповідача три проценти річних за період з 23.10.2019 по 22.03.2021 в сумі 81201,07 грн. та інфляційні витрати за період з 02.09.2019 по 01.03.2021 (з вересня 2019 по лютий 2021) в сумі 169213,16 грн.

Стаття 526 ЦК України та 193 ГК України, визначають, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору та припинятися виконанням проведеним належним чином згідно ст. 599 ЦК України та ст. 202 ГК України.

Частиною 1 ст. 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно із ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частина друга статті 625 ЦК України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Обставини, встановлені рішенням Господарського суду Запорізької області від 03.08.2018 та постановою Центрального апеляційного господарського суду від 11.12.2018 у справі № 908/769/18, які набрали законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, як визначено у ч. 4 ст. 75 ГПК України.

За загальним правилом, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК України). Водночас коментована стаття 75 ГПК України визначає підстави, з яких ці особи звільняються від обов`язку доказування. Підстави звільнення від доказування можна поділити на три групи:

а) обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом (ч. 1 ст. 75 ГПК України);

б) обставини, визнані господарським судом загальновідомими не потребують доказування (ч. 3 ст. 75 ГПК України);

в) преюдиціальні факти (частини 4, 6 статті 75 ГПК України).

Частиною 1 ст. 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 509 ЦК України). Однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків згідно із п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України є договори та інші правочини.

Так, в рішенні Господарського суду Запорізької області від 03.08.2018 у справі № 908/769/18 зазначено наступне: «Судом встановлено, що всі акти виконаних робіт за договором підписані сторонами без зауважень, відповідач прийняття виконаних позивачем робіт, згідно з вищевказаними документами, не заперечує. Позивачем надано та направлено відповідачу копії зареєстрованих податкових накладних, складених на виконання умов договору, отримання яких відповідач не заперечив. Позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу відповідачем не спростовано, доказів здійснення в повному обсязі оплати виконаних позивачем робіт та погашення заборгованості у заявленій ним сумі, не надано. За таких обставин, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача суми 1 918 342,57 грн. основного боргу за виконані роботи є обґрунтованими та підлягають задоволенню. За актами виконаних робіт від 30.06.2016 відповідач повинен був оплатити роботи по 27.12.2016 включно, за актами від 18.09.2017 – по 17.03.2018 включно».

Пунктом 1.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань” № 14 від 17.12.2013 визначено, що грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов`язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов`язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Відповідно до загальної норми, передбаченої у статті 526 ЦК України, та спеціальної норми, визначеної у частині першій ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові від 18.10.2011 р. у справі № 48/23 та Верховний Суд України у постанові від 08.11.2010 р. № 3-12г10.

Як вбачається з матеріалів справи, станом на час розгляду даної справи рішення суду у справі № 908/769/18 не виконано.

Таким чином, відповідач (ПАТ «Запоріжжяобленерго») не виконав грошове зобов`язання за рішенням Господарського суду Запорізької області від 03.08.2018 у справі № 908/769/18, залишене без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 11.12.2018.

Стаття 610 ЦК України визначає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно із п. 1.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань” № 14 від 17.12.2013, далі постанова Пленуму Вищого господарського суду України, правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 ЦК України. Згідно з частиною другою статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов`язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань".

В пункті 1.3. Постанови пленуму Вищого господарського суду України зазначено, що з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу. З огляду на те, що згадану статтю 625 ЦК України вміщено в розділі 1 книги 5 цього Кодексу - "Загальні положення про зобов`язання", ця стаття застосовується до всіх грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов`язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов`язань.

Відповідно до п. 7.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України за відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.

Однак водночас слід мати на увазі, що у разі коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості саме як неустойки у зв`язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і тому на неї в силу припису частини другої статті 550 ЦК України проценти не нараховуються. При цьому обов`язок сплатити суму неустойки (штрафу, пені) за невиконання зобов`язання не є зобов`язанням в розумінні положень частини першої статті 509 ЦК, а отже відсутні підстави і для застосування до цих правовідносин статті 625 ЦК України.

Враховуючи вищевикладене, та те, що прийняте Господарським судом Запорізької області рішення від 03.08.2018, залишене без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду судом від 11.12.2018 у справі № 908/769/18, про стягнення заборгованості з відповідача не виконане останнім, що є порушенням грошового зобов`язання останнього перед позивачем, три проценти річних та інфляційні витрати можуть нараховуватися позивачем по день фактичного виконання відповідачем як боржником грошового зобов`язання зі сплати заборгованості, оскільки до цього дня існує матеріальне правовідношення (зобов`язання), на яке поширюється вимога статті 625 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили згідно вимог ч. 2 статті 86 ГПК України. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 03.08.2018 у справі № 908/769/18, яке набрало законної сили з 11.12.2018, встановлена наявність боргу з боку відповідача в сумі 1 918 342,57 грн., строк оплати якого настав 27.12.2016 та 17.03.2018, а відтак і наявні підстави для нарахування трьох процентів річних та інфляційних витрат. Докази факту виконання відповідачем рішення Господарського суду Запорізької області від 03.08.2018 у справі № 908/769/18 відповідачем суду не надані. Винесення судом рішення про стягнення заборгованості не припиняє грошове зобов`язання, а тому посилання позивача на приписи ст. 625 ЦК України ґрунтуються на законі.

Як вказано вище, в даній справі № 908/400/21 позивач просить стягнути з відповідача на підставі приписів ст. 625 ЦК України за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання три відсотка річних в сумі 81201,07 грн. за період з 23.10.2019 по 22.03.2021 та інфляційні витрати за період з 02.09.2019 по 01.03.2021 (за період з вересня 2019 по лютий 2021) в сумі 169213,16 грн.

Так, зі змісту прийнятого у справі № 908/3002/19 рішення суду від 19.11.2019 вбачається, що з Публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго” вирішено стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Налагоджувально-монтажне підприємство “Енергосервіс” суму 80255,04 грн. – 3% річних за період з 01.06.2018 по 22.10.2019, суму 145985,87 грн. інфляційних втрат за загальний період з травня 2018 по вересень 2019.

Дослідивши розрахунок трьох відсотків річних, виконаний позивачем, суд дійшов висновку, що він виконаний у відповідності до вимог ст. 625 ЦК України, факт невиконання грошового зобов`язання доведений, відтак позовні вимоги в частині стягнення з відповідача трьох процентів річних за період з 23.10.2019 по 22.03.2021 в сумі 81201,07 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру трьох процентів річних суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Частинами 1, 2 ст. 233 ГК України визначено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

В пункті 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» зазначено, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки нормою ст. 233 ГК України передбачено право суду зменшити саме розмір штрафних санкцій, а три проценти річних не є штрафною санкцією, відтак клопотання відповідача про зменшення розміру трьох процентів річних не підлягає задоволенню.

Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача інфляційних витрат слід зазначити наступне.

Зі змісту рішення Господарського суду Запорізької області від 19.11.2019 у справі № 908/3002/19 вбачається, що предметом позову у вказаній справі були вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних витрат в сумі 145985,87 грн., які нараховані на суму 1392866,11 грн. за період з травня 2018 по вересень 2019 та на суму 525476,46 грн. за період з червня 2018 по вересень 2019.

Вказаним рішенням суду позовні вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних витрат в сумі 145985,87 грн. задоволені.

У справі № 908/400/21 позивач заявив позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних витрат за період з 02.09.2019 по 01.03.2021 (тобто з вересня 2019 по лютий 2021) в сумі 169213,16 грн.

Враховуючи те, що рішенням Господарського суду Запорізької області від 19.11.2019 у справі № 908/3002/19 задоволені позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних витрат в сумі 145985,87 грн., які нараховані за загальний період з травня 2018 по вересень 2019 року, відтак вимоги позивача у справі № 908/400/21 про стягнення з відповідача інфляційних витрат за вересень 2019 року не підлягають задоволенню.

Дослідивши наданий позивачем розрахунок інфляційних витрат суд дійшов висновку про їх перерахунок, у зв`язку з допущенням помилок, а саме безпідставним нарахуванням позивачем інфляційних витрат за вересень 2019, які вже були стягнуті в рамках справи № 908/3002/19.

Відповідно до п. 1.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань” у разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Відтак, судом з власної ініціативи здійснено перерахунок інфляційних витрат за допомогою програми “Законодавство”.

Інфляційні витрати розраховані судом наступним чином:

1) на суму заборгованості 1918342,57 грн., строк оплати якої настав 27.12.2016 та 17.03.2018

- за період з жовтня 2019 по лютий 2021 від суми боргу 1918342,57 грн. інфляційні витрати складають 154702,02 грн.

За таких обставин, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Налагоджувально-монтажне підприємство “Енергосервіс” до Публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго” про стягнення інфляційних витрат підлягають задоволенню частково в сумі 154702,02 грн.

Посилання позивача на надану ним до справи копію позовної заяви за вих. № 194 від 25.10.2019, яка подавалась до господарського суду в рамках справи № 908/3002/19, приймаються судом до уваги. Однак суд не надає оцінку вказаній позовній заяві (в тому числі розрахунку ціни позову), оскільки оцінка вказаної позовної заяви була надана господарським судом в рамках справи № 908/3002/19.

Витрати зі сплати судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України.

Стосовно клопотання відповідача про надання розстрочки, суд вважає зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 239 ГПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Судом враховано, що підставою для розстрочення виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.

При цьому, надання заявникові розстрочки виконання рішення є правом господарського суду, і закон не обмежує це право точним переліком господарських спорів або обставин, за яких суд має право надання розстрочки.

Отже, визначальним фактором при наданні розстрочки є винятковість цих випадків та їх об`єктивний вплив на виконання судового рішення.

Відповідно до приписів частин 1, 2, 3 ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Відповідно до ч. 5 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Законодавець визначає, що розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).

Згідно із п. 7.2. чинної постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 9 “Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України” підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

В обґрунтування клопотання про надання розстрочки відповідач посилається на скрутний фінансовий стан ПАТ «Запоріжжяобленерго», наявність великого податкового боргу, збільшення дебіторської заборгованості споживачів електричної енергії щодо яких неможливо вжити заходи припинення, обмеження електропостачання (екологічна, аварійна, технологічна броня) або введено мораторій на задоволення вимог кредиторів (провадження у справі про банкрутство), значну кредиторську заборгованість ПАТ «Запоріжжяобленерго» перед ДП «Енергоринок».

Вказані обставини, відповідач вважає винятковими, оскільки вони перешкоджають своєчасно виконати рішення у спосіб та порядок визначені судом, а тому просить задовольнити його клопотання про надання розстрочки виконання рішення суду.

На підтвердження викладених обставин відповідач надав суду наступні документи: довідка про кредиторську заборгованість перед ДП «Енергоринок», довідка щодо податкового боргу, довідка про дебіторську заборгованість, довідка щодо дефіциту обігових коштів, довідки про залишки коштів на поточних рахунках, баланс (звіт про фінансовий стан) на 31.12.2018, звіт про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за 2018 рік, звіт про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за 2019 рік, висновок експерта № 282 за результатами проведення економічної експертизи від 17.05.2018, висновок експерта № 123/124-20 за результатами проведення судової економічної експертизи від 07.09.2020.

Надані відповідачем довідки про кредиторську заборгованість перед ДП «Енергоринок», щодо податкового боргу, про дебіторську заборгованість, щодо дефіциту обігових коштів, про залишки коштів на поточних рахунках є документами, складеними в односторонньому порядку відповідачем, оскільки оформлені за підписом директора з економіки та фінансів Галета О.Л.

Відповідач, звертаючись до суду з клопотанням про надання розстрочки, не надав суду докази на підтвердження актуального фінансового стану, а саме звіт про фінансові результати та баланс за 2020 рік, звітність про фінансовий стан за 2021 рік, в тому числі відомості про наявне у нього рухоме та нерухоме майно, за рахунок якого можливо провести стягнення.

При цьому відповідачем не обґрунтована вимога про надання розстрочки виконання рішення суду саме строком на 12 місяців.

Крім того, слід зазначити, що складний фінансовий стан підприємства не є беззаперечною підставою для надання розстрочки виконання рішення. Неможливість виплати за судовим рішенням відповідачем має доводитися в загальному порядку.

Поряд з цим, надання розстрочки та відстрочки, у т. ч. зміну способу та порядку виконання рішення суду є правом, а не обов`язком суду. Посилання відповідача на обставини, які не підтвердженні засобами доказування, не вказують на ускладнення або неможливість виконання рішення суду та не є підставою для надання розстрочки суб`єкту господарювання.

Необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права на доступ до суду.

Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Ноrnsby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II). Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок (рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії" (Іmmobiliare Saffi v. Italy), [GС], N 22774/93, п. 66. ЕСНR 1999-V).

Господарський суд повинен враховувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк чи попередньо встановленим способом, але перш за все повинен враховувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення та не допускати їх настання.

Звертаючись із клопотанням про надання розстрочки виконання рішення суду на 12 місяців, відповідач не надав жодних гарантій, що протягом зазначеного часу рішення господарського суду буде ним виконуватись, не надано доказів, які б підтверджували його дійсні наміри щодо вжиття заходів, спрямованих на фактичне виконання рішення. Тобто, суду не надано належних доказів того, що надання судом розстрочки буде виправданим та забезпечить реальну можливість виконання судового рішення у даній справі. При цьому, суд бере також до уваги категоричну незгоду позивача на надання відповідачу розстрочки виконання судового рішення. Відповідач має заборгованість перед позивачем, яка встановлена рішеннями Господарського суду Запорізької області у інших судових справах, та яка й досі не сплачена.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення на 12 місяців.

В позовній заяві позивач просив стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 6000,00 грн.

Згідно із ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно із ч. 2 ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частинами 3, 4 ст. 126 ГПК України встановлено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому судом враховано, що поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в статті 6 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” № 5076-VI від 05.07.2012 року, де зазначено, що адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

В якості підтвердження витрат на послуги адвоката позивач надав договір про надання послуг адвоката № 11/21 від 09.02.2021, укладений між Адвокатським об`єднанням «Центурія», далі Виконавець, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Налагоджувально-монтажне підприємство "Енергосервіс", далі Замовник, відповідно до п. 1.1. якого Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе обов`язки з надання адвокатських послуг в обсязі та на умовах, передбачених даним договором.

Умовами п. 2.1. договору про надання послуг адвоката № 11/21 від 09.02.2021 передбачено, що Виконавець буде надавати наступні послуги:

- отримання та вивчення договору про закупівлю робіт № 1470914 від 25.09.2014;

- вивчення фактів, встановлених судовими рішеннями у справі № 908/769/18;

- вивчення фактів, встановлених судовими рішеннями у справі № 908/3002/19 про стягнення 3% річних та індексу інфляції за період з 01.05.2018 по 01.09.2019;

- розрахунок суми 3% річних та індексу інфляції за період після 01.09.2019;

- складання позовної заяви та комплекту документів для пред`явлення позову до Господарського суду Запорізької області про стягнення 3% річних та індексу інфляції на користь Замовника з ПАТ «Запоріжжяобленерго» за договором про закупівлю робіт № 1470914 від 25.09.2014 за період після 01.09.2019;

- представництво інтересів Замовника в судових засіданнях Господарського суду Запорізької області при розгляді позовної заяви ТОВ НМП «Енергосервіс» до ПАТ «Запоріжжяобленерго» про стягнення заборгованості за договором про закупівлю робіт № 1470914 від 25.09.2014.

Згідно із п. 2.2. договору про надання послуг адвоката № 11/21 від 09.02.2021 від Виконавця особами, відповідальними за виконання умов даного договору є: адвокат Кравченко Ганна Миколаївна.

Відповідно до п. 4.1. договору про надання послуг адвоката № 11/21 від 09.02.2021 розмір оплати послуг Виконавця погоджений сторонами в розмірі 6000,00 грн. Оплата здійснюється двома етапами: 50% в термін до 16 лютого 2021 року, залишок 50% протягом трьох банківських днів після винесення рішення судом першої інстанції.

Пунктом 5.1. договору про надання послуг адвоката № 11/21 від 09.02.2021 визначено, що термін дії даного договору встановлений до 31 грудня 2021 року.

Докази у справі свідчать, що позивач оплатив Адвокатському об`єднанню «Центурія» за адвокатські послуги згідно рахунка № 32 від 09.02.2021 в сумі 3000,00 грн., що підтверджується копією платіжного доручення № 111 від 15.02.2021.

При цьому копію рахунка № 32 від 09.02.2021 позивач суду не надав.

Матеріали справи свідчать, що позовна заява за вих. № 31 від 16.02.2021 в даній справі, розрахунок ціни позову за вих. № 32 від 16.02.2021, заява про збільшення позовних вимог за вих. № 55 від 22.03.2021 оформлені із зазначенням в них виконавця – Кравченко Г.М. (адвокат).

Підпунктами 3.1.6., 3.1.7. п. 3.1. договору про надання послуг адвоката № 11/21 від 09.02.2021 передбачені обов`язки Замовника, а саме:

- оплатити послуги Виконавця в розмірі, визначеному даним договором;

- за фактом оплати грошових коштів підписати акт виконаних робіт (наданих послуг).

Втім, підписаний з Адвокатським об`єднанням «Центурія» акт виконаних робіт (наданих послуг) позивач суду не надав.

Відповідач в даній справі просить зменшити адвокатські витрати до 1000,00 грн.

Відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

З огляду на обставини справи № 908/400/21 (предметом розгляду у даній справи були вимоги про стягнення трьох процентів річних в сумі 81201,07 грн. та інфляційних витрат в сумі 169213,16 грн.) справа є не складною, і підготовка до її розгляду не потребує аналізу великої кількості доказів, законодавства, значних затрат часу та зусиль. Розгляд справи здійснювався в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Тому суд дійшов висновку, що витрати порівняно зі складністю справи, виконаними адвокатом роботами (наданими послугами) та часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), є не співрозмірними та достатньо завищеними.

Приписами ч. 1 ст. 2 ГПК України визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ч. 3 ст. 236 ГПК України судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають сплаті за послуги адвоката, та стягнути з відповідача на користь позивача розумний розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката для даної справи в сумі 3000 грн.

При цьому витрати стягувача на професійну правничу допомогу в сумі 3000 грн. не підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача.

Керуючись ст. ст. 7, 8, 13, 74, ч. 4 ст. 75, 86, 123, 126, 129, 233, 236, 238, ч. 4 ст. 240, 247-252 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Налагоджувально-монтажне підприємство "Енергосервіс" до Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" (69035, м. Запоріжжя, вул. Сталеварів, буд. 14, ідентифікаційний код 00130926) на користь:

- Товариства з обмеженою відповідальністю "Налагоджувально-монтажне підприємство "Енергосервіс" (69063, м. Запоріжжя, вул. Покровська, буд. 30, офіс 207, ідентифікаційний код 32729704) три проценти річних в сумі 81201 (вісімдесят одна тисяча двісті одна) грн. 07 коп., інфляційні витрати в сумі 154702 (сто п`ятдесят чотири тисячі сімсот дві) грн. 02 коп., витрати зі сплати судового збору в сумі 3538 (три тисячі п`ятсот тридцять вісім) грн. 54 коп., витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3000 грн., видавши наказ.

3. У задоволенні іншої частини позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Налагоджувально-монтажне підприємство "Енергосервіс" до Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" відмовити.

Враховуючи перебування судді Смірнова О.Г. у відпустці повне рішення оформлено і підписано 17.05.2021 року.

Суддя О.Г. Смірнов

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.