Рішення № 97032103, 18.05.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

18 травня 2021 р. Справа № 120/2182/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Заброцької Людмили Олександрівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся адвокат Райзман Олександр Якович в інтересах ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, представник позивача зазначає, що 11.02.2021 року уповноважений представник Бурштейн Р.С. подав до ГУ ПФУ у Вінницькій області заяву про відновлення ОСОБА_1 виплати пенсії за віком та перерахунок пенсії. Листом від 05.03.2021 №1718-1284/Ч-02/8-0200/21, відповідач фактично відмовив в поновленні виплати пенсії, зазначивши, що відповідно до ч. 1 ст. 47 Закону №1058 пенсія виплачується за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України. Згідно з наданими документами місцем проживання та реєстрації ОСОБА_1 є Ізраїль. Відповідно до ч. 4 ст. 1 ЗУ «Про пенсійне забезпечення», пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, проводиться на основі договорі (угод) з іншими державами. На даний час договір в області пенсійного забезпечення між країною Ізраїль та Україною не укладений.

Представник позивача вважає, що відповідачем необґрунтовано та протиправно відмовлено у поновленні виплати пенсії позивачки, припинення якої пов"язано з виїздом за кордон. На думку позивача, вищезазначена підстава не може слугувати відмовою у виплаті пенсії, адже виходячи з правової та соціальної природи пенсії, її виплата не повинна бути пов`язана з такою умовою як постійне місце проживання в Україні чи відсутність законодавчого механізму врегулювання спірних правовідносин. Крім іншого, позивач зазначає, що рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 року положення п.2 ч.1 ст.49, друге речення ст.51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), а тому право громадян України, які постійно проживають за кордоном, на отримання пенсії відновлено зазначеним рішенням.

Ухвалою суду від 22.03.2021 позовну заяву залишено без руху та надано представнику позивачки 10-денний строк для усунення недоліків.

У встановлений судом строк представник позивачки подав до суду заяву з додатками, відповідно до якої недоліки позовної заяви було усунуто.

Ухвалою суду від 02.04.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні). Також даною ухвалою встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позовну заяву та витребувано у відповідача матеріали пенсійної справи ОСОБА_1 .

У встановлений судом строк відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує щодо задоволення даного адміністративного позову. Свою позицію обґрунтовує тим, що відповідно до пункту 1.5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 (далі - Порядок), передбачено, що заява про поновлення пенсії подається пенсіонером або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії. Розділом II вказаного Порядку передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема, документи про місце проживання (реєстрації) особи.

Відповідно до п. 2.9 Розділу II Порядку, особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує особу, місце її проживання (реєстрації) та вік. Пунктом 2.22 цього Порядку передбачено, що за документ, який засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка уповноважених органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземні громадяни та особи без громадянства подають також копію посвідки на постійне проживання (реєстрації).

Відповідно до ч. 1 ст.47 Закону №1058 пенсія виплачується за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України.

Згідно наданих документів, місцем проживання та реєстрації позивачки є Ізраїль. На території України вона не зареєстрована та не проживає.

Відповідно до ч.4 ст.1 Закону №1788, пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами.

Враховуючи вищезазначене, виникнення права на пенсію пов`язується з умовою постійного проживання заявника на території України або укладенням Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення — в разі проживання таких осіб в іншій країні.

На даний час договір щодо пенсійного забезпечення між країною Ізраїль та Україною не укладений.

Крім того, вимоги позивачки про зобов`язання відповідача здійснити перерахунок пенсії із застосування середньої заробітної плати за 2018-2020 роки, з проведенням індексації пенсії і компенсації втрати частини доходу є передчасними, оскільки відповідач ще не здійснив поновлення та перерахунок пенсії позивачки, а відтак відсутні докази того, що при проведенні такого перерахунку пенсії відповідач не приведе розмір пенсійної виплат відповідно до вимог чинного законодавства.

Щодо вимоги позивачки про виплату пенсії у розмірі 2600 грн., Головне управління вважає її протиправною з огляду на те, що в даних правовідносинах Головне управління виступає як суб`єкт владних повноважень, який уповноважений на розрахунок розміру та виплату обрахованої пенсії, а тому підміна представником позивачки повноважень даного суб`єкта владних повноважень є формою втручання в його дискреційні повноваження.

Таким чином, представник позивача не наділений повноваженнями самостійно на власний розсуд визначати розмір пенсії позивачки.

Відтак, представниця відповідача зазначає, що відповідач не вбачає правових підстав для призначення позивачці пенсії за віком.

Також, відповідачем на вимогу ухвали суду подано матеріали пенсійної справи ОСОБА_1

20.04.2021 представником позивачки подано до суду додаткові письмові пояснення у справі.

Суд, з`ясувавши доводи сторін, викладені в заявах по суті справи, дослідивши матеріали адміністративної справи, матеріали пенсійної справи та оцінивши наявні докази в їх сукупності, встановив, що ОСОБА_1 є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта громадянина України для виїзду за кордон номер НОМЕР_1 .

По досягненню пенсійного віку та наявності необхідного страхового стажу позивачці призначено пенсію за віком, що підтверджується протоколом №203 про призначення пенсії від 16.10.1991 року.

Також встановлено, що позивачка перебувала на обліку в органах Пенсійного фонду України та отримувала пенсію за віком з 29.10.1991 року.

22.04.1997 року позивачка виїхала за кордон на постійне місце проживання до Ізраїлю.

З моменту виїзду за кордон виплату пенсії ОСОБА_1 було припинено.

11.02.2021 року уповноважений представник Бурштейн Р.С. подав до ГУ ПФУ у Вінницькій області заяву про поновлення ОСОБА_1 з 07.10.2009 року виплати пенсії за віком та перерахунок пенсії, долучивши до заяви ряд документів.

Відповідачем за наслідком розгляду поданої заяви та доданих документів направлено представнику позивачки лист від 05.03.2021 №1718-1284/Ч-02/8-0200/21, в якому зазначено, що відповідно до ч. 1 ст. 47 Закону №1058 пенсія виплачується за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України. Згідно з наданими документами місцем проживання та реєстрації ОСОБА_1 є Ізраїль. Відповідно до ч. 4 ст. 1 ЗУ «Про пенсійне забезпечення», пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, проводиться на основі договорі (угод) з іншими державами. На даний час договір в області пенсійного забезпечення між країною Ізраїль та Україною не укладений.

Не погоджуючись з такою бездіяльністю відповідача щодо не проведення перерахунку та відновлення виплати пенсії ОСОБА_1 представник позивача звернувся до суду за захистом інтересів позивачки.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, та визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд керується та виходить з наступного.

Відповідно до статті 1 Конституції України Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Стаття 3 Конституції України, відповідно, гарантує, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Офіційне тлумачення положення статті 1 Конституції України міститься в Рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/2012 від 25 січня 2012 року, згідно якого «однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов`язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості».

Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 1 Закону № 1058-ІV встановлено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону № 1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі статтею 51 Закону № 1058-IV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним).

Зазначені положення Закону №1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено в пункті 3.3. цього Рішення, оспорюваними нормами Закону № 1058-IV держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У рішенні ЄСПЛ від 07 листопада 2013 року у справі «Пічкур проти України» (заява № 10441/06, пункти 41-43, 52) Суд акцентував увагу на тому, що: якщо в Договірній державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, обумовлені або не обумовлені попередньою сплатою внесків, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, для осіб, що відповідають вимогам такого законодавства; хоча Перший протокол не включає в себе право на отримання будь-яких видів виплат з соціального страхування, якщо держава вирішує створити механізм соціальних виплат, вона повинна зробити це у спосіб, що відповідає статті 14 […]; сторони провадження не оскаржували того, що якби заявник продовжив проживати на території України, він і надалі б отримував пенсію; із цього випливає, що інтереси заявника належать до сфери застосування статті 1 Першого протоколу та права на майно, яке вона гарантує; Судом встановлено, що Уряд не надав ніякого обґрунтування позбавлення заявника його пенсії лише через те, що він проживав за кордоном; ані рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року не вказує на те, що національні органи наводили відповідні причини для виправдання відмінності у ставленні, на яку заявник скаржився, ані Уряд під час провадження в Суді не навів жодних таких обґрунтувань.

У пункті 53 цього рішення також наголошено, що Суд неодноразово повторював, що Конвенція є живим інструментом, який повинен тлумачитися «з огляду на умови сьогодення» (див. рішення ЄСПЛ від 25 квітня 1978 року у справі «Тайрер проти Сполученого Королівства» (Tyrer v. the United Kingdom), пункт 31, Series A№ 26), а підвищення мобільності населення, більш високі рівні міжнародного співробітництва та інтеграції, а також розвиток банківського обслуговування та інформаційних технологій більше не виправдовують здебільшого технічних обмежень щодо осіб, які отримують соціальні виплати, проживаючи за кордоном, що могли вважатися розумними на початку 1950-х років.

У рішенні ЄСПЛ від 20 січня 2012 року у справі «Рисовський проти України» Суд підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (пункт 70 цього рішення).

Відповідно до вище зазначених судом правових норм, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом.

З 07 жовтня 2009 року ( з дня прийняття Конституційним Судом України рішення від 07.10.2009 №25-рп/2009 ) виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону № 1058-ІV.

Із цього часу орган Пенсійного фонду має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, зокрема, і позивачці.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що відмова Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, оформлена листом № 1718-1284/Ч-02/8-0200/21 від 05.03.2021, у поновленні ОСОБА_1 виплати пенсії за віком є протиправною.

При цьому надаючи оцінку вимогам позивача про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невитребування архівної пенсійної справи позивача з місця зберігання при розгляді заяви позивачки про поновлення виплати пенсії, суд зауважує таке.

Порядок приймання, оформлення та розгляду документів, в тому числі щодо поновлення виплати раніше призначеної пенсії, врегульовано Порядком надання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", що затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, зокрема розділом ІV.

Відповідно до п 4.1 – 4.2, 4.8, 4.10 заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію. Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Заява, відомості з відповідних інформаційних систем, скановані копії документів, на підставі яких призначено (перераховано) пенсію та проводиться її виплата; інша інформація, з урахуванням якої визначаються розмір призначеної пенсії та розмір пенсії до виплати, обробляються в складі електронної пенсійної справи, що формується та ведеться відповідно до вимог Законів України «Про електронні документи та електронний документообіг», «Про електронні довірчі послуги» та «Про захист персональних даних». Електронна пенсійна справа зберігається на базі централізованих інформаційних технологій.

Документи, що надійшли у паперовій формі, обробляються, реєструються та зберігаються в органі, що призначає пенсію, за правилами, встановленими постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 2018 року № 55 «Деякі питання документування управлінської діяльності».

Після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

Виходячи з вищенаведених положень нормативного акту та в контексті спірних правовідносин суд зазначає що невитребування відповідачем архівної пенсійної справи не призвело до порушення прав позивачки, не вплинуло на результат розгляду заяви про поновлення виплати пенсії та зміст прийнятого відповідачем рішення, а тому бездіяльність відповідача в цій частині не потребує окремої оцінки судом, оскільки не становить зміст порушеного права ОСОБА_1 .

Вирішуючи питання щодо належного способу захисту порушеного права позивачки в спірних правовідносинах, суд враховує таке.

Відповідно до частин першої та другої статті 46 Закону № 1058-ІV нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Згідно із частиною другою статті 49 Закону № 1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому статтею 46 цього Закону.

Механізм поновлення виплати пенсії визначений Порядком надання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", що затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1.

Так, згідно з пунктом 2.8. розділу II Порядку, поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

У випадку поновлення виплати пенсії особі, якій не було проведено перерахунок відповідно до статті 43 Закону, заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається відповідно до статті 40 Закону із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески та яка відповідно до цього Закону враховується для обчислення пенсій, призначених до 2004 року.

При поновленні виплати пенсії та переведенні з одного виду пенсії на інший до наявних документів особа може додати:

1) документи про страховий стаж за період роботи до 01 січня 2004 року, який не врахований у пенсійній справі, у тому числі після призначення пенсії. За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, відділ персоніфікованого обліку подає довідку із бази даних реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 4 до Положення, а у разі необхідності за формою згідно з додатком 3 до Положення;

2) довідку про заробітну плату відповідно до абзаців другого і третього підпункту 3 пункту 2.1 цього розділу;

3) документи про обставини, що впливають на розмір пенсії (наприклад, зміна кількості членів сім`ї, які перебували на утриманні пенсіонера чи померлого годувальника, виникнення (втрата) права на надбавку на непрацездатних членів сім`ї і надбавку на догляд за ними, визнання заявника одиноким і таким, що потребує сторонньої допомоги, визнання заявника особою з інвалідністю або учасником війни тощо).

Орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2) (пункт 4.1 Порядку № 22-1).

Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення рані

ше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України (пункт 4.3 Порядку № 22-1).

Визначаючись щодо часу з якого позивачці має бути поновлена виплата пенсії, суд також приймає до уваги та керується таким.

Пенсія за віком призначається конкретній особі на підставі наявного страхового стажу та розміру заробітної плати, яку вона отримувала, та відповідно до відрахувань до спеціального фонду.

Відповідно до правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 20.05.2020 року в справі 3815/1226/18, суд звертає увагу на те, що пенсія за віком призначається особі один раз та виплачується державою протягом всього життя пенсіонера, крім виняткових випадків, що можуть бути встановлені законом. Водночас пенсія стає «нарахованою» в момент призначення пенсії і залишається такою («нарахованою») до її чергової зміни.

У свою чергу, спеціальне законодавство у сфері соціального захисту, а саме стаття 46 Закону № 1058-IV, визначає, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Аналіз зазначених положень статті 46 Закону № 1058-IV свідчить про те, що в Україні не існувало та не існує на сьогодні жодного строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів.

Отже, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством. Конституція України та Закон № 1058-ІV гарантують всім громадянам України, за певних умов, право на матеріальне забезпечення за рахунок трудових та соціальних пенсій.

Суд зазначає, що при первинному встановленні розміру пенсії орган Пенсійного фонду діє на підставі звернення громадянина із заявою про призначення йому пенсії. У випадках поновлення раніше призначеної пенсії органи Пенсійного фонду діють на підставі цієї ж заяви пенсіонера у строки, встановлені статтею 49 Закону № 1058-IV.

При цьому законодавцем було чітко встановлено, що поновлення виплати пенсії проводиться протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Суд наголошує, що відповідно до пункту 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009 звернуто увагу Верховної Ради України на необхідність приведення у відповідність до Конституції України (254к/96-ВР) положень інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, а також прийняття закону про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними.

Проте сам факт прийняття Конституційним Судом України рішення від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 та рішення ЄСПЛ від 07 листопада 2013 року у справі «Пічкур проти України» (заява № 10441/06), у якому було встановлено порушення Україною статті 14 у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, не забезпечує необхідної правової визначеності, яка є головною умовою дії «презумпції знання закону», тим більше коли мова йде про літню людину, яка проживає в іншій країні, тобто поза інформаційним полем України.

Саме з метою забезпечення правової визначеності Конституційний Суд України у своєму рішенні звернув увагу Верховної Ради України на необхідність внесення відповідних змін до законодавства, які до цього часу не були внесені.

Водночас відсутність чіткого законодавчого механізму щодо відновлення виплати пенсій особам, які виїхали на постійне проживання за межі України, призвело до ситуації, за якої громадяни України були позбавлені можливості отримувати належні їм пенсійні виплати, або створювалися умови за яких пенсіонерам, які проживають за межами України, для отримання належних їм пенсійних виплат необхідно було докласти значних зусиль, зокрема, звертатись до суду.

В даній справі відповідачем не наводиться жодних аргументів та не надається доказів, що відповідачем або іншими суб`єктами владних повноважень України розроблялися та були прийняті акти, спрямовані на врегулювання ситуації, яка виникла після винесення рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009; наявна вина позивачки у припиненні виплати пенсії; підстава, яка зумовила припинення пенсії, була правомірною (конституційною); існують положення закону, який зобов`язує позивачку вживати будь-які дії (подавати заяви, ініціювати позови до суду тощо) для поновлення виплати пенсії, виплата якої була їй припинена Пенсійним фондом України саме на підставі, яка в подальшому була визнана компетентним органом (Конституційним Судом України) неконституційною.

На противагу цьому суд наголошує, що позивачка через свого представника звернулася до територіального органу Пенсійного фонду (вжила активні дії) з проханням поновити виплату пенсії, проте їй було фактично відмовлено в такому поновленні.

Наведене свідчить про те, що така поведінка держави в особі її компетентних органів по відношенню до пенсіонерів, які є громадянами України та проживають за межами України, не відповідає принципу належного врядування, зміст якого розкритий у багатьох рішеннях ЄСПЛ, зокрема, у рішенні від 20 січня 2012 року у справі «Рисовський проти України». Очевидно, що на виконання рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009 державні органи, відповідальні за його виконання, не діяли вчасно та послідовно.

Невиконання державою покладених на неї обов`язків щодо соціального забезпечення та захисту громадян породжує масові звернення до суду з позовами про визнання неправомірними дій органів пенсійного фонду, що, серед іншого, підриває довіру громадян до належного виконання всіма суб`єктами владних повноважень своїх функції та до можливості отримати в старості з боку держави в обмін на свою трудову діяльність справедливий соціальний захист.

Зважаючи на те, що нарахування пенсії в повному обсязі (відповідному розмірі) покладається на відповідний територіальний орган Пенсійного фонду, непроведення відповідачем поновлення виплати пенсії позивачці після 07 жовтня 2009 року свідчить про те, що його бездіяльність призвела до триваючого порушення права позивачки на отримання пенсійних виплат, яке було відновлено на підставі вище зазначеного рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 року.

Отже, за таких обставин обмеження права пенсіонера на отримання належної йому пенсії певними строками є неприпустимим, і, відповідно, відновлення виплати пенсії має проводитися саме з дати ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 07 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009 без обмеження її виплати жодними строками.

Відтак, суд вважає, що належним способом захисту порушених прав позивача в спірних правовідносинах буде зобов"язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області провести ОСОБА_1 поновлення та виплату пенсії за віком з 07 жовтня 2009 року відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058, в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться в пенсійній справі, а також поданих згідно з пунктом 2.8. розділу II Порядку надання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", що затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1.

Щодо заявлених позивачкою позовних вимог про поновлення їй виплати пенсії з проведенням індексації та осучасненням пенсії відповідно до пенсійної реформи України, а також щодо визначення розміру пенсії із застосуванням при розрахунку розміру пенсії, починаючи з 07.10.2009 року, показника середньої заробітної плати ( доходу ) в Україні, з якого сплачено страхові внески, за 2018 – 2020 роки, не нижче мінімальної пенсії в розмірі прожиткового мінімуму, дійсного на момент фактичного виконання судового рішення і встановленого законом для позивачки мінімального розміру пенсії 2600 грн, суд зазначає, що вирішення вказаних питань належить до компетенції органу Пенсійного фонду при поновленні пенсії, нарахуванні та виплаті відповідних сум.

Отже, звернення до суду з такими вимогами за встановлених судом фактичних обставин справи є передчасним ( відповідач відмовив позивачці в поновленні виплати пенсії в зв"язку з її проживанням за кордоном, при цьому взагалі не вирішуючи питання щодо розміру пенсії позивачки), відповідно задоволення позову в цій частині свідчитиме про вирішення спору якого немає ( який ще не виник ), що суперечить засадам адміністративного судочинства.

Так, право на захист - це суб`єктивне право певної особи, тобто вид і міра її можливої (дозволеної) поведінки із захисту своїх прав. Воно випливає з конституційного положення, закріпленого в ст. 55 Конституції України, що "права і свободи людини і громадянина захищаються судом".

Отже, кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання у сфері цивільних, господарських, публічно-правових відносин та за наявності неврегульованих питань.

Порушення права означає необґрунтовану заборону на його реалізацію або встановлення перешкод у його реалізації, або значне обмеження можливостей його реалізації тощо.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Із системного аналізу вказаних норм випливає, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорюванні права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.

В той же час, з матеріалів справи та, зокрема, листа – відповіді відповідача від 05.03.2021 №1718-1284/Ч-02/8-0200/21 не вбачається спору щодо розміру пенсії, яка має виплачуватися позивачці після поновлення, а також щодо проведення індексації, оскільки такі питання відповідачем навіть не розглядалися.

В той же час суд зауважує, що нарахування пенсії у відповідному розмірі ( в тому числі при поновленні виплати пенсії ) покладається на відповідний територіальний орган Пенсійного фонду. Аналогічно і питання визначення базового місяця, наявності факту перевищення індексом споживчих цін порогу індексації у взаємозв`язку з розміром пенсії, що має виплачуватися позивачці, належить до компетенції пенсійного органу при поновленні пенсії, нарахуванні та виплаті відповідних сум.

При цьому суд зазначає, що в разі незгоди з діями відповідача щодо обчислення розміру пенсії, наявності чи відсутності підстав для нарахування індексації та її розмірів позивачка не позбавлена права звернутися за захистом своїх прав до суду. Отже, вимоги позивачки в цій частині є передчасними та задоволенню не підлягають.

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.05.2020 по справі № 815/1226/18.

З вищенаведених підстав не підлягає задоволенню і вимога позивача про зобов`язання відповідача виплатити позивачу заборгованість по пенсії одним платежем за період з 07.10.2009 по день фактичної її виплати, з розрахунку місячного розміру пенсії, визначеного із застосуванням показника середньої заробітної плати за 2018 – 2020 роки, індивідуального коефіцієнта заробітної плати і коефіцієнта страхового стажу, згідно з документами про стаж та заробітну плату, наданими позивачем 11.02.2021 року із заявою про перерахунок та відновлення виплати пенсії, помноженого на кількість місяців в виплаченому періоді, починаючи з 07.10.2009 року по день фактичного виконання рішення.

Щодо позовної вимоги про компенсацію втрати частини доходів за затримку виплати пенсії, суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 49 Закону № 1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 35 та ст. 46 цього Закону.

Водночас, ч. 2 ст. 46 Закону № 1058-IV, до якої відсилає ч. 2 ст. 49 цього Закону, передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно з Законом України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” від 19.10.2000 № 2050-III (далі - Закон № 2050-III) та Постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 “Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати” (далі - Порядок № 159).

Так, статтями 1, 2 Закону № 2050-III передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Статтею 3 Закону № 2050-III встановлено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, в тому числі й пенсії.

Відповідно до п. 1, 2 Порядку № 159 дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Згідно з п. 3 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру як, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

Суд зазначає, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, у тому числі, пенсії.

Стаття 4 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" встановлює, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Таким чином, позовна вимога в частині виплати компенсації втрати частини доходів підлягає задоволенню (висновок узгоджується із правовою позицією викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 815/1226/18).

Щодо клопотань позивача про звернення до негайного виконання рішення суду в повному обсязі позовних вимог, шляхом стягнення одним платежем всієї суми заборгованості по пенсії, починаючи з 07.10.2009 по день фактичної виплати та щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов"язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення в 14-денний термін, суд зазначає таке.

Згідно з пунктом 1 частини 2 ст. 371 КАС України суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті.

Слід зауважити, що відповідно до прийнятого рішення, суд вважає, що належним способом захисту порушених прав позивача в спірних правовідносинах є зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області провести ОСОБА_1 поновлення та виплату пенсії за віком з 07 жовтня 2009 року відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058, в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться в пенсійній справі, а також поданих згідно з пунктом 2.8. розділу II Порядку надання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", що затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, з компенсацією втрати частини доходів.

При цьому матеріали адміністративної справи не містять відповідного розрахунку суми коштів, які мають бути виплачені позивачці після поновлення виплати пенсії, і такий розрахунок ще має бути проведений саме відповідачем на виконання даного рішення суду.

Відтак, суд не знаходить підстав для задоволення клопотання представника позивача про звернення до негайного виконання рішення суду в повному обсязі позовних вимог.

В той же час, згідно з пунктом 1 частини 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Відтак, суд вважає за необхідне допустити до негайного виконання рішення суду в межах суми стягнення за один місяць.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Отже, встановлення судового контролю за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі - шляхом зобов`язання його подати у встановлений судом строк звіт про його виконання є правом суду, який ухвалив судове рішення, а не його обов`язком.

В даному ж випадку, суд не вбачає підстав для окремого встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, наголошуючи при цьому, що, відповідно до частин 2-3 статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Розглядаючи дану справу та приймаючи рішення суд також керувався положеннями Конституції України, відповідно до ст. 19 якої, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 ст. 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 та 2 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачкою позовні вимоги підлягають частковому задоволенню відповідно до вище наведених судом мотивів та підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При цьому суд зауважує, що позивачкою було сплачено судовий збір в сумі 908 грн як за одну вимогу немайнового характеру, оскільки інші вимоги є похідними ( зобов`язального характеру ).

Приймаючи до уваги, що основна позовна вимога судом задоволена, суд вважає за необхідне стягнути на користь ОСОБА_1 документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору у сумі 908 грн. за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ у Вінницькій області.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, оформлену листом № 1718-1284/Ч-02/8-0200/21 від 05.03.2021, у поновленні ОСОБА_1 виплати пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області провести ОСОБА_1 поновлення та виплату пенсії за віком з 07 жовтня 2009 року відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058, в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться в пенсійній справі, а також поданих згідно з пунктом 2.8. розділу II Порядку надання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", що затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, з компенсацією втрати частини доходів.

Допустити до негайного виконання рішення суду в межах суми стягнення за один місяць.

У задоволенні решти вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 908 грн. (дев`ятсот вісім гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивачка: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 );

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21100, код ЄДРПОУ 13322403).

Суддя Заброцька Людмила Олександрівна