Рішення № 97032099, 19.05.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

19 травня 2021 р. Справа № 120/1177/21-а

Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання адміністративну справу ОСОБА_1 до головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги обґрунтовано протиправною бездіяльністю головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області щодо не прийняття по суті рішення у формі розпорядчого документа за результатами розгляду клопотання позивача від 29.09.2020 року про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) у межах норм безоплатної приватизації для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2 га, яка розташована на території Роздолівської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області, кадастровий номер 0522885900:05:001:0080.

Відповідачем надано відзив на позовну заяву, у задоволенні якої він просить відмовити. Зазначає, що управлінням розглянуто клопотання позивача, за результатами такого розгляду прийнято наказ від 19.04.2021 року № 2-913/15-21-СГ, яким відмовлено у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою на підставі ч. 6-7 ст. 118 Земельного кодексу України з тих підстав, що на зазначену на графічних матеріалах земельну ділянку надано наказ "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою" іншій особі від 25.10.2018 року за № 2-14245/15-18-СГ.

Окремо відповідач заперечує проти витрат на правничу допомогу.

Відповідно до ухвали від 17.03.2021 року про відкриття провадження, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що 29.09.2020 року ОСОБА_1 подано до головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області клопотання про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) у межах норм безоплатної приватизації для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2 га, яка розташована на території Роздолівської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області, кадастровий номер 0522885900:05:001:0080.

Проте, станом на день звернення до суду 15.02.2021 року відповідачем за результатами розгляду клопотання позивача прийнято не було.

Після відкриття провадження від 17.03.2021 року, управлінням прийнято наказ від 19.04.2021 року № 2-913/15-21-СГ, яким позивачу відмовлено у наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою. Мотивами відмови слугувало те, що на бажану земельну ділянку видано наказ "Про надання дозволу розробку проекту землеустрою" від 25.10.2018 року № 2-14245/15-18-СГ.

Не погоджуючись з такою бездіяльністю управління, позивач звернувся до суду із цим адміністративним позовом.

Надаючи оцінку заявленим позовним вимогам суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Частиною першою статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до пункту "б" частини 1 статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2 гектара.

Як визначено частиною 4 статті 122 Земельного кодексу України, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Відповідно до частини 6 статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на виготовлення технічної документації, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.

Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду України від 10.12.2013 у справі №21-358а13 та в постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 545/808/17, від 07.06.2019 у справі №826/17196/17, від 25.02.2020 у справі №723/1964/14-а, від 22.04.2020 у справі №818/1707/16.

Як встановлено судом, позивач у вересні 2020 року звернувся із клопотанням до головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) у межах норм безоплатної приватизації для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2 га, яка розташована на території Роздолівської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області, кадастровий номер 0522885900:05:001:0080.

Однак станом на 15.02.2021 року (звернення до суду з позовною заявою), управлінням не було прийнято жодного процесуального документу щодо надання дозволу чи відмови у наданні дозволу на виготовлення технічної документації.

Суд зазначає, що правовий статус ГУ Держгеокадастру в області визначено відповідним Положенням, яке затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 року № 333 (далі - Положення № 333).

Пунктом 8 Положення № 333 передбачено, що головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.

Відповідно до пункту 10 Положення № 333 начальник головного управління підписує накази головного управління.

Відповідно до Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 12.04.2005 № 34/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.04.2005 за № 381/10661, наказ, розпорядження, постанова, рішення (далі - розпорядчий документ) - акт організаційно-розпорядчого характеру чи нормативно-правового змісту, що видається суб`єктом нормотворення у процесі здійснення ним виконавчо-розпорядчої діяльності з метою виконання покладених на нього завдань та здійснення функцій відповідно до наданої компетенції з основної діяльності, адміністративно-господарських або кадрових питань, прийнятий (виданий) на основі Конституції та інших актів законодавства України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та спрямований на їх реалізацію, спрямування регулювання суспільних відносин у сферах державного управління, віднесених до його відання.

Таким чином, рішення про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову в її затвердженні повинне оформлятися розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі наказу головного управління Держгеокадастру в області.

Такий правовий висновок відповідає позиції, наведеній у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справах №820/4219/17 та №820/4439/17.

Тобто, у спірних правовідносинах, в разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний до вчинення конкретних дій - розглянути клопотання позивача у встановленому законом порядку, а за умови відповідності клопотання та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення клопотання. Підставою для відмови у задоволенні клопотання позивача можуть бути лише визначені законом обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути клопотання, або ж ні; прийняти рішення про задоволення клопотання, або ж рішення про відмову у його задоволенні.

Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із клопотанням, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.

До аналогічного правового висновку дійшла колегія суддів Верховного Суду, здійснюючи касаційний розгляд справи №813/2273/18 (постанова від 20.08.2019).

Отже в межах цього адміністративного спору встановлено, що позивач звернувся до відповідача із відповідним клопотанням, за наслідками розгляду якого суб`єкт владних повноважень мав би розглянути таке клопотання в межах місячного строку та прийняти відповідне управлінське рішення, в той час, як останнім не було прийнято жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом.

Тому, зазначена вище бездіяльність є порушенням прав позивача на розгляд суб`єктом владних повноважень його клопотання у встановленому законодавством порядку, що потребує судового захисту.

Таким чином, належним способом захисту буде задоволення вимоги щодо визнання протиправною бездіяльність головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, яка полягає у не розгляді у передбачений законодавством строк клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою.

Стосовно вимоги зобов`язального характеру щодо повторного розгляду клопотання, слід зазначити про таке.

Такий спосіб захисту, як зобов`язання повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.

Адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями.

У світлі такого правового регулювання, надані процесуальним законом повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст постанови, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.

Однак, як і будь-який інший спосіб захисту, зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав.

У даному випадку, головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області за результатами розгляду клопотання позивача, хоча й з порушенням місячного строку на розгляд такого клопотання, прийняло рішення № 2913/15-21-СГ від 19.04.2021 року, яким відмовило у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.

Із зазначеного слідує, що управління вирішило по суті порушеного у клопотанні питання прийняттям наказу, яким відмовлено у наданні дозволу на виготовлення документації із землеустрою, який на момент розгляду справи та вирішення по суті оскарженим не був. Таким чином, суд не знаходить підстав для накладення зобов`язання повторно розглядати вже вирішене питання. Відтак така позовна вимога задоволенню не підлягає.

Окремо слід зазначити, що у межах заявлених позовних вимог, оцінка правомірності відмови у наданні відповідного дозволу позивачеві судом не надавалась, оскільки такий наказ не є предметом оскарження у цій справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Згідно з ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Що стосується відшкодуванню витрат на професійну правничу допомогу, то суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до приписів ст. 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч. 1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до статті 143 КАС України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Таким чином, із системного аналізу вищенаведених законодавчих приписів встановлено, що умовами прийняття додаткового рішення про відшкодування позивачу судових витрат є наявність поважних причин неможливості надання доказів, що підтверджують розмір витрат на професійну правничу допомогу, зазначення про них у поданій, до закінчення судових дебатів заяві, та подання відповідних доказів протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

При цьому суд враховує, що у разі розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, докази судових витрат за загальним правилом мають бути надані до вирішення справи по суті.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 12.11.2020 у справі №640/13697/19.

Оцінюючи мотиви наявності поважних причин, суд у своїх висновках виходить з того, що поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

Судом встановлено, що на підтвердження витрат на надання правової допомоги представником позивача до позовної заяви на момент вирішення справи в порядку спрощеного позовного провадження не було надано жодного підтверджуючого документа.

Водночас, у позовній заяві зазначено, що орієнтовний розрахунок суми судових витрат складає 908 грн, що підтверджується квитанцією АТ КБ Приватбанк від 15.02.2021 року та витрати на правову допомогу 5000 грн., які не були підтвердженні жодним документом.

Отже, до прийняття судового рішення позивач не був позбавлений можливості подати докази витрат на професійну правничу допомогу.

Більше того, судом встановлено, що повноважним представником позивача Спесивцевим В.В., до позовної заяви від 15.02.2021 року та відповідно до ухвали про залишення позовної заяви без руху від 17.03.2021 року не додано жодних доказів на підтвердження поважності причин, що унеможливлювали надання відповідних доказів до вирішення справи по суті за даним позовом.

Враховуючи вищенаведене та відсутність поважних причин неможливості до вирішення справи по суті подати докази, що підтверджують розмір понесених судових витрат, що є необхідною умовою для прийняття відповідного рішення, суд доходить висновку щодо відсутності законодавчо передбачених підстав для задоволення клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5000 грн.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідент. номер НОМЕР_1 ) до головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, 63, м. Вінниця, ЄДРПОУ 39767547) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області щодо не розгляду у визначений законодавством строк клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), орієнтовною площею 2 га.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідент. номер НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору в сумі 302, 66 грн. за рахунок бюджетних асигнувань головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, 63, м. Вінниця, ЄДРПОУ 39767547).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Альчук Максим Петрович