Рішення № 97030062, 20.05.2021, Станично-Луганський районний суд Луганської області

Справа №430/127/21

Провадження №2/430/52/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2021 року смт. Станиця Луганська

Станично-Луганський районний суд Луганської області у складі головуючої судді Дьоміної О.П., за участю секретаря Савченко К.Є., розглянувши матеріали позовної заяви адвоката Скворцової Алли Юріївни, поданої в інтересах ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди внаслідок незаконних дій та рішень органу державної влади,-

ВСТАНОВИВ:

Адвокат Скворцова А.Ю. звернулась до Станично-Луганського районного суду Луганської області в інтересах ОСОБА_1 з позовною заявою до Держави Україна в особі Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області про відшкодування моральної шкоди внаслідок незаконних дій та рішень органу державної влади, в якій просила стягнути з Держави Україна в особі Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану незаконними діями та рішеннями органу державної влади у розмірі 30 000 грн., за рахунок коштів державного бюджету шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України коштів за бюджетною програмою КПКВК 3504030.

Ухвалою суду від 16.02.2021 року, за клопотанням представника позивачки, до участі у вказаній справі в якості співвідповідача залучено Державну казначейську службу України.

В обґрунтування вимог, заявлених в позові, представник позивачки посилалась на наступне:

ОСОБА_1 , у зв`язку з проведенням на території Донецької та Луганської областей антитерористичної операції та операції об`єднаних сил у 2014 році вимушена була переселитися на територію, підконтрольну українській владі і є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується: довідкою, виданою Комишненською сільською радою Станично- Луганського району Луганської області від 19.04.2018 року за №254; довідкою про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції від 28.07.2015 року за №2801; довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 19.04.2018 року за №2801.

19 квітня 2018 року позивач звернулась до Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської із заявою про включення до довідки ВПО її дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та про видачу нової довідки у зв`язку з її втратою. Листом від 05.05.2018 року за №1482 відповідачем відмовлено у взятті на облік до Єдиної інформаційної бази даних внутрішньо переміщених осіб сина позивача ОСОБА_2 у зв`язку з відсутністю обставин, що спричинили внутрішнє переміщення, визначених в статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщений осіб». У зв`язку з цим позивачка вимушена була звернутися до суду за захистом і відновленням порушених прав. Так, рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 11.09.2018 року по справі за №1240/2552/18, яке набрало законної сили 19.11.2018, визнано протиправними дії Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області щодо відмови ОСОБА_1 у взятті на облік її дитини, ОСОБА_2 , як внутрішньо переміщеної особи. Також, у зв`язку з протиправним рішенням відповідача щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні щомісячної адресної допомоги Луганським окружним адміністративним судом у рішенні від 13.12.2018 року по справі №360/3679/18, яке набрало законної сили 06.03.2019 року, встановлено, що 08.09.2015 позивач звернулась до УСЗН Станично-Луганської РДА із заявою про призначення адресної допомоги. Рішенням УСЗН Станично-Луганської РДА від 10.02.2016 позивачці як особі працездатного віку, яка не працевлаштувалась, призначено допомогу на період з 08.09.2015 по 07.11.2015 у розмірі 442 грн щомісячно, протягом двох місяців з дня призначення виплати грошової допомоги її розмір на наступні два місяці зменшився на 50 відсотків, а на наступний період припинено. Відповідно до довідки від 11.07.2018 №44 ОСОБА_1 з 01.11.2016 по теперішній час працює на Луганській міській станції швидкої допомоги на посаді молодшої медичної сестри Станично- Луганської підстанції. 24.04.2018 року позивач звернулась до відповідача із заявою про призначення адресної допомоги на наступний період, зазначивши у складі сімї неповнолітню дитину ОСОБА_2 . Відповідно до акту обстеження матеріально-побутових умов №4556 від 11.06.2018 підтверджено факт проживання позивачки разом із дитиною за адресою АДРЕСА_1 . Відповідно до витягу з протоколу №178 від 14.06.2018 засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщений особі, відмовлено у призначенні (відновленні) щомісячної адресної допомоги позивачці. Рішенням від 18.06.2018 щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання позивачці не призначено згідно витягу з протоколу №178 від 14.06.2018 та на підставі п. 12.1 «Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою КМУ від 01.10.2014 № 365 від 08.06.2016 року». У листах-відповідях на звернення позивачки від 05.10.2018 №4041 та від 09.10.2018 повідомлено, що їй відмовлено у призначенні щомісячної адресної допомоги за наявності підстав, передбачених законодавством. Луганський окружний адміністративний суд у вищезазначеному рішенні визнав протиправним рішення Управління соціального захисту населення Станнчно- Луганської районної державної адміністрації Луганської області від 18.06.2018 року щодо відмови у призначенні позивачці щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам на покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг.

Протиправність інших рішень відповідача, а саме рішення від 18.01.2019 б/н та рішення від 19.06.2019 б/н щодо відмови у призначені позивачці щомісячної адресної допомоги, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 №505 «Про надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо преміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово- комунальних послуг» визнана рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 21.10.2019 по справі №360/4176/19. Таким чином, протиправність дій та рішень відповідача по відношенню до позивачки, встановлена трьома рішеннями суду, все це спричинило позивачці значні моральні страждання, у зв`язку з чим остання вимушена звернутися до суду із цим позовом.

Допущені Управлінням соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області протиправні діі, які встановлені вказаними судовими ріщеннями, призвели до виникнення у позивачки відчуття приниження людської та громадянської гідності, зневаги до її віку, до втрати віри у можливість захисту з боку держави, гарантування останньою безпеки, захищеності, залишення її наодинці із малолітнім сином у складній життєвій ситуації, а також позбавлення єдиного для неї джерела доходів, її власності на надмірно тривалий час, що в свою чергу призвело до глибоких моральних та психологічних страждань з негативними наслідками для неї та позначилось на її самопочутті. Брак коштів відображається на якості харчування, лікування, унеможливлює виїзд на відпочинок та оздоровлення.

У зв`язку з чим представник позивачки й звернулась до суду з цими вимогами та просить стягнути на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 30 000 грн, посилаючись як на підставу своїх вимог на ст. 1173 ЦК України, якою передбачено, що шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні ним своїх повноважень, відшкодовується державою незалежно від вини цього органу. Вважаючи винним УСЗН Станично-Луганської РДА у спричиненій позивачці моральної шкоди, просить суд стягнути вказану суму з Держави Україна в особі Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області за рахунок коштів державного бюджету шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України коштів за бюджетною програмою КПКВК 3504030.

Під час розгляду справи в суді представник позивачки уточнила вимоги та остаточно просила суд стягнути з Держави через Державну казначейську службу України за рахунок коштів державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними діями Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області, в розмірі 30 000 гривень.

У судове засідання представник позивачка та сама позивачка не з`явились, надали заяву про розгляд справи за їх відсутність.

ВідповідачУправління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, до суду не прибув, причини неявки суду не повідомив, жодної заяви від нього до суду не надходило.

Від співвідповідача, Державної казначейської служби України надійшов відзив на позов, в якому співвідповідач просив суд відмовити у задоволенні вимог позивачки у зв`язку з необгрунотованністю та недоведеністю. Зазначаючи те, що позивачкою не доведено протиправності поведінки відповідача, наявності моральної шкоди та причинного зв`язку між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою. Крім того розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш ніж достатнім для поміркованого задоволення звичайних потреб потерпілої особи і таке відшкодування не повинно призводити до збагачення позивача за рахунок Держави. Також, на думку співвідповідача, представником позивачки не доведено факту завдання немайнових втрат, спричинених моральними і фізичними стражданнями, що потягли негативні зміни у житті позивачки, як і не доведені ці самі негативні зміни у житті. Співвідповідач вважає ДКСУ не є тим суб`єктом, який порушив права позивачки, а сам факт стягнення коштв із державного бюджету не може бути підставою для обов`язкового залучення до участі у справі ДКСУ.

Дослідивши матеріали справи, суд установив такі обставини та відповідні їм правовідносини:

Позивачка, відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених» осіб» є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується: довідкою, виданою Комишненською сільською радою Станично-Луганського району Луганської області від 19.04.2018 року за №254; довідкою про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції від 28.07.2015 року за №2801; довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 19.04.2018 року за №2801.

Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 позивачка має сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зі змісту довідки секретаря Комишненської сільської ради від 26.03.2018 року за №214 позивачка мешкає в АДРЕСА_1 разом зі своїм малолітнім сином ОСОБА_2 та матір`ю ОСОБА_3 .

Довідка голови Комишненської сільської ради від 19.04.2018 року за №253 свідчить про те, що позивачка не має земельних ділянок, що включаються для врахування сукупного доходу сім`ї при наданні всіх видів соціальної допомоги.

Згідно рішення Луганського окружного адміністративного суду від 11.09.2018 року, що набрало законної сили 19.11.2018 року – визнано протиправними дії Управління соціального захисту населення Станично-Луганської РДА Луганської області щодо відмови позивачці у взятті на облік її дитини, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як внутрішньо переміщеної особи та зобов`язано УСЗН Станично-Луганської РДА взяти на облік та видати ОСОБА_1 довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Крім того, згідно рішення Луганського окружного адміністративного суду від 13.12.2018 року, що набрало законної сили 06.03.2019 року – визнано протиправним рішення Управління соціального захисту населення Станично-Луганської РДА Луганської області від 18.06.2018 року щодо відмови у призначенні позивачці щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам на покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг і зобов`язано УСЗН Станично-Луганської РДА призначити позивачці за її заявою від 24.04.2018 року щомісячну адресну допомогу як особі, що переміщена з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг на період з 24.04.2018 року по 23.10.2018 рік.

А також рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 21.10.2019 року, що набрало законної сили 24.12.2019 року – визнано протиправним та скасовано рішення Управління соціального захисту населення Станично-Луганської РДА Луганської області від 18.01.2019 року в частині відмови у призначенні позивачці щомісячної адресної допомоги, передбаченої постановою КМУ від 01.10.2014 року за №505 «Про надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг», за заявою від 04.12.2018 року на період з 04.12.2018 року по 03.06.2019 року. Взнано протиправним та скасовано рішення Управління соціального захисту населення Станично-Луганської РДА Луганської області від 19.06.2019 року в частині відмови у призначенні позивачці щомісячної адресної допомоги, передбаченої постановою КМУ від 01.10.2014 року за №505 «Про надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг», за заявою від 27.05.2019 року на період з 04.06.2019 року по 03.12.2019 року. Зобов`язано Управління соціального захисту населення Станично-Луганської РДА Луганської області призначити та виплатити позивачці адресну допомогу, передбачену постановою КМУ від 01.10.2014 року за №505 «Про надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг», за заявами від 04.12.2018 року на період з 04.12.2018 року по 03.06.2019 рік, від 27.05.2019 року на період з 04.06.2019 року по 03.12.2019 року, а також виплатити заборгованість із цієї допомоги, що виникла за період її несплати.

Відповідно до положень статті 11 ЦК - підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, серед іншого, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, а згідно статті 16 ЦК України - кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Стаття 15 ЦК України передбачає, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України - органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Частиною другою статті 22 ЦК України передбачено, що збитками є зокрема втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до частити першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (частина друга статті 1166 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України – моральна шкода,завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Відповідно до частини першої, пункту 2 частини другої, частини третьої статті 23 ЦК України - особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральнашкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відшкодування моральної шкоди за своєю природою є санкцією за порушення прав особи, які були виявлені і доведені.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 3, 9 постанови від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Основною умовою відшкодування, зокрема, моральної шкоди є те, що остання повинна бути заподіяна протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єктів владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин та полягати у фізичному болю та стражданнях, у душевних стражданнях, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі за №804/2252/14, від 31.01.2018 у справі за №813/5138/13-а та в рішеннях Верховного Суду від 12.02.2018 у справі за №800/500/16, від 01.03.2018, у справі за №9901/377/18.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі за №464/3789/17, згідно з якими адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.

В практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (Рисовський проти України, № 29979, п. 86, 89, від 20 жовтня 2011, Антоненков та інші проти України, № 14183/02, п. 71, 22 листопада 2005).

Психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.

Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.

Суд дійшов висновку про обгрунтованість вимог позивачки про стягнення на її користь моральної шкоди в сумі 30 000 грн, оскільки ОСОБА_1 надані докази протиправних дій УСЗН Станично-Луганської РДА спочатку, щодо відмови позивачці у взятті на облік її малолітньої дитини, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як внутрішньо переміщеної особи, а потім винесення відносно позивачки протиправних рішень: щодо відмови у призначенні їй щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам на покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг та щодо відмови у призначенні позивачці щомісячної адресної допомоги, передбаченої постановою КМУ від 01.10.2014 року за №505 за її заявами від 04.12.2018 року та від 27.05.2019 року. Вказана протиправність встановлена вищезазначеними судовими рішеннями, які набрали законної сили.

Крім того, погоджується суд із обґрунтуванням позовних вимог у цій частині, оскільки позивачка зазначає, що моральна шкода полягає у душевних стражданнях, перенесених нею внаслідок відкритого, зухвалого та грубого порушення УСЗН Станично-Луганської РДА Конституції України та Законів України і, як наслідок, її прав на належне соціальне забезпечення, на право мирно володіти належним їй майном, оскільки УСЗН Станично-Луганської РДА не виплачував їй щомісячну адресну допомогу, як внутрішньо переміщеній особі, відмовляв у взятті на облік як внутрішньо переміщену особу, її малолітнього сина, чим фактично позбавив позивачку, яка самостійно виховує та утримує свого сина і потребує допомоги від держави, а також є внутрішньо переміщеною особою, єдиного засобу до існування, що ставило її у становище на межі виживання, а на численні звернення позивачки відповідач не реагував.

Суд вважає доведеним завдання позивачці вказаними протиправними діями та бездіяльністю відповідача значних моральних страждань та приниження її гідності, вину вказаного органу, а також причинний зв`язок між вказаною шкодою та протиправними діями УСЗН.

Позивачці завдано втрат немайнового характеру у вигляді душевних страждань, порушення звичайного способу життя, психологічного навантаження, втрати емоційної стабільності через тривогу за подальшу свою та свого сина долю та потребувало додаткових зусиль для організації свого життя.

Позивачка самостійно виховує свого сина і повинна була забезпечувати його достатнім рівнем життя, вона вимушена була працювати, оскільки державної допомоги не вистачало на придбання самого необхідного: продуктів харчування, одягу, ліків, на оплату житла. У зв`язку з цим у декретній відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку перебувала матір позивачки, яка вимушена була залишити роботу та, в подальшому не мала змоги оформити вихід на пенсію при досягнення пенсійного віку із-за відсутності потрібного страхового стажу. Це дуже пригнічувало позивачку, яка стала для сина та матері єдиним кормильцем у родині.

Само по собі відновлення становища позивачки, яке існувало до порушень її прав, шляхом ухвалення судами рішень на користь позивачки, не може компенсувати їй її немайнових втрат, оскільки кожного разу позивачка була змушена звертатися до суду, вказані звернення до суду та очікування позитивних рішень на свою користь тривали вересня 2018 року до жовтня 2019 року, протягом цього часу вона докладала зусиль для організації свого життя за умови відсутності коштів до існування або отримання їх в заниженому розмірі порівняно із тим, на що позивачка могла правомірно очікувати, та відчувала безпорадність і пригніченість від таких дій саме від державного органу, який має належно виконувати покладені на нього обов`язки.

Наведене є достатніми доказами того, що позивачці було завдано моральної шкоди, а відтак суд погоджується із доводами позивачки про порушення звичного способу життя та докладання додаткових зусиль в організації свого життя.

Для відновлення цих прав позивачці довелось тричи звертатися до суду за захистом своїх прав.

Враховуючи характер та обсяг заподіяної моральної шкоди, тривалість часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану речей, часу для усунення інших негативних наслідків та моральних страждань, за умови наявності у позивачки малолітньої дитини, суд вважає доведеним завдану позивачці моральну шкоду, розмір якої становить 30 000 грн. Суд погоджується з позивачкою, що саме такий розмір відповідає характеру правопорушення, яке вчинене органом державної влади, його тривалості та вимог розумності і справедливості.

Згідно зі статтею 1173 ЦК України - шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Статтею 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Відповідно до частини другої статті 2, частини першої статті 170 ЦК України учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Тобто відшкодування, у разі визнання судом незаконними дій чи рішень будь-якого органу державної влади, повинно здійснюватися за рахунок держави, а саме за рахунок коштів Державного бюджету України.

Згідно з пунктом 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, Державна казначейська служба України реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

Відповідно до ч. 1 ст. 25 БК України - Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Відповідно до ч. 2 ст. 25 БК України - відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній та юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою у порядку, визначеному законом.

Згідно ст. 43 БК України - безпосереднє обслуговування державного бюджету здійснюється Державною казначейською службою України.

Відповідно до пункту 9 Прикінцевих та Перехідних положень Бюджетного кодексу України -рішення суду про стягнення (арешт) коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) виконується виключно Казначейством України.

Аналіз зазначених вище норм чинного законодавства свідчить про те, що управління наявними коштами Державного бюджету України, зокрема, безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду входить до компетенції Державної казначейської служби України.

Частиною другою статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Механізм виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 (далі - Порядок).

Згідно з пунктом 3 Порядку рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Отже, шкода, завдана органами Управління соціального захисту населення, компенсується за рахунок державного бюджету, а відповідне рішення суду виконується органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09.02.2021 по справі за №425/793/19.

Представником позивача у цій справі позов пред`явлений як до Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області, неправомірними діями якого було завдано моральну шкоду, так і до Державної казначейської служби України як до відповідного органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів та який здійснюють безспірне списання коштів державного бюджету.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оскільки позивачка звільнена від сплати судових витрат під час подання позову, позов задоволено, то згідно з частиною шостою статті 141 ЦПК України вказані витрати компенсуються за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 19, 46, 56 Конституції України, ст.ст. 11, 15, 16, 23, 1166, 1173, 1174 ЦК України, ст. 25, 43 БК України, ст. ст. 12, 13, 76, 141, 197, 259, 263-265, 352, 354, 355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов адвоката Скворцової Алли Юріївни, поданої в інтересах ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди внаслідок незаконних дій та рішень органу державної влади задовольнити.

Стягнути з Держави через Державну казначейську службу України за рахунок коштів державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (РНОКПП НОМЕР_2 , мешкає: АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_3 , виданий 31.10.2008 року Жовтневим РВ УМВС України в Луганській області, у відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними діями Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області, в сумі 30 000 (тридцять тисяч) гривень.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Луганського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя: Дьоміна О.П.