Рішення № 97022491, 13.05.2021, Біловодський районний суд Луганської області

Справа № 408/3366/20-ц

Провадження № 2/408/965/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2021 року смт. Біловодськ

Біловодський районний суд Луганської області в складі:

головуючого Соболєва Є.О.

при секретареві Зінченко П.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: служба у справах дітей Біловодської районної державної адміністрації Біловодського району Луганської області, в якому позивач просить надати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дозвіл на періодичні тимчасові виїзди за межі України до таких країн: Турецької Республіки, Арабської республіки Єгипет, Російської Федерації, в період з 01 червня 2021 року по 31 серпня 2022 року, та на перетин лінії зіткнення (в`їзд та виїзд) з окупованими територіями Донецької та Луганської областей у супроводі її батька ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , без нотаріально посвідченої згоди матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в період з дати набрання рішенням суду законної сили по 14 травня 2024 року, тобто до досягнення дитиною 16-річного віку,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача - адвокат Голиков В.Ю. звернувся до суду з зазначеним позовом до відповідача, обґрунтовуючи який вказав таке.

З 06 травня 2008 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 знаходяться у зареєстрованому шлюбі. ІНФОРМАЦІЯ_4 у них народилася дочка ОСОБА_3 , яка проживає з позивачем та знаходиться на повному його утриманні. З листопада 2013 року позивач та відповідач стали проживати окремо. Після цього відповідач не стала приймати участі у вихованні та забезпеченні дитини, самоусунулась від виконання своїх батьківських обов`язків, не спілкується з дитиною та свідомо участі у житті дочки не приймає. Позивач проживає разом із дитиною, сам піклується про дочку, про здоров`я, фізичний, духовний та моральний стан дитини. На теперішній час місце перебування відповідача, позивачу невідомо, що позбавляє його можливості звернутись до останньої з проханням надати нотаріально посвідчений дозвіл на вивезення дитини за кордон. У жовтні 2020 року позивачу надійшла пропозиція від його рідної сестри, яка проживає в м. Києві, про намір запросити їх із дочкою у гості. Крім того, позивач планував здійснити спільний виїзд разом із дитиною та рідною сестрою за кордон на відпочинок для оздоровлення до таких країн: Туреччина, Єгипет, Російська Федерація.

Останнім відомим місцем проживання відповідача є її місце реєстрації: АДРЕСА_1 . Але за вказаною адресою відповідач не проживає, її місцезнаходження позивачу невідоме, засоби зв`язку з нею відсутні, у зв`язку з чим позивач не має можливості звернутись до відповідача з проханням про надання дозволу на виїзд дитини за кордон, тому вважає, що в даному випадку порушуються конституційні права дитини на виїзд за кордон.

15 лютого 2021 року представником позивача була подана до суду заява про зміну предмета позову, в якій були внесені зміни щодо періоду надання дозволу ОСОБА_3 на перетин лінії зіткнення (в`їзд та виїзд) з окупованими територіями Донецької та Луганської областей в період з дати набрання рішенням суду законної сили по 14 травня 2024 року, тобто до досягнення нею 16-річного віку.

Одночасно із заявою про зміну предмета позову представником позивача була надана заява про розгляд підготовчого судового засідання за його відсутності.

Відповідач у судове засідання не з`явилася, про час, дату та місце розгляду справи сповіщувалася належним чином, причин неявки суду не повідомила, відзивів на позов, а також заяв про розгляд справи за її відсутності не надходило, тому суд вважав можливим розглянути справу за відсутності відповідача за наявними в ній матеріалами.

Від представника служби у справах дітей виконавчого комітету Біловодської селищної ради Біловодського району Луганської області Сєрікової О.М. до початку судового розгляду надійшла заява про розгляд справи за її відсутності, в якій вона підтримувала позов в повному обсязі.

За таких обставин суд вважав можливим розглянути справу за відсутності учасників справи за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає необхідним зазначити таке.

З матеріалів справи судом встановлено, що сторони дійсно перебувають у зареєстрованому шлюбі з 06 травня 2008 року, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб сторін, серії НОМЕР_1 , виданого 06 травня 2008 року відділом реєстрації актів цивільного стану Свердловського міського управління юстиції Луганської області. На даний час відомостей щодо розірвання даного шлюбу у суду відсутні (а.с. 6).

Від даного шлюбу у сторін є дитина - дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка за народженням є громадянкою України, що підтверджується копією свідоцтва серії НОМЕР_2 , виданого 30 травня 2008 року відділом реєстрації актів цивільного стану Свердловського міського управління юстиції Луганської області (а.с. 13).

Із позовної заяви, що нічим не підтверджено, йдеться, що сторони з листопада 2013 року спільно не проживають, відповідач участі у вихованні та утриманні дочки не бере. Позивач проживає у м Довжанську Луганської області, що на час розгляду справи, є тимчасово окупованою територією України.

Підставою звернення до суду із цим позовом є неможливість отримання нотаріально посвідченої згоди матері на тимчасовий виїзд за кордон.

Згідно зі статтями 141, 150, 153, 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (стаття 9 Конвенції про права дитини).

Відповідно до статті 18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв`язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР.

На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинно мати першочергове значення. Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть перевищувати інтереси батьків.

Положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини, а тимчасовий виїзд дитини за кордон (із визначенням конкретного періоду) у супроводі того з батьків, з ким визначено її місце проживання та який здійснює забезпечення дитині рівня життя, необхідного для всебічного розвитку, не може беззаперечно свідчити про позбавлення іншого з батьків дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та спілкуванні з нею. У такій категорії справ узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність в одного з батьків права відмовити в наданні згоди на тимчасовий виїзд дитини за кордон з іншим з батьків є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.

Конституція України гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

14 липня 2016 року Верховна Рада України внесла зміни до Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», які набрали чинності з 01 жовтня 2016 року, вилучивши з нього норми, що регулювали питання виїзду дитини за кордон, у тому числі можливість виїзду на підставі рішення суду в разі відсутності згоди одного з батьків.

З цього часу єдиним законом, що регулює порядок виїзду дітей за межі України, є стаття 313 ЦК України, якою встановлено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними, крім випадків, передбачених законом.

Разом із тим, за змістом статті 124 Конституції України та статті 15 ЦК України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Пунктами 3, 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57, установлено, що виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку.

Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється:

1) за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску;

2) без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків:

якщо другий з батьків є іноземцем або особою без громадянства, що підтверджується записом про батька у свідоцтві про народження дитини, та який (яка) відсутній у пункті пропуску;

якщо у паспорті громадянина України для виїзду за кордон, з яким перетинає державний кордон громадянин, який не досяг 16-річного віку, є запис про вибуття на постійне місце проживання за межі України чи відмітка (штамп) про взяття на постійний консульський облік у закордонній дипломатичній установі України або перебування такого громадянина на постійному консульському обліку підтверджується довідкою про перебування на консульському обліку, яка формується з використанням засобів відомчої інформаційної системи МЗС;

у разі пред`явлення документів або їх нотаріально засвідчених копій:

свідоцтва про смерть другого з батьків;

рішення суду про позбавлення батьківських прав другого з

батьків;

рішення суду про визнання другого з батьків безвісно

відсутнім;

рішення суду про визнання другого з батьків недієздатним;

рішення суду про надання дозволу на виїзд з України

громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу

другого з батьків;

довідки про народження дитини, виданої відділом реєстрації

актів цивільного стану, із зазначенням підстав внесення відомостей

про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного

кодексу України (під час виїзду дитини за кордон у

супроводі одинокої матері);

довідки про наявність заборгованості із сплати аліментів,

сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за чотири

місяці, виданої органом державної виконавчої служби, приватним

виконавцем;

свідоцтва про народження дитини, виданого компетентним

органом іноземної держави, що не містить відомостей про батька

дитини, легалізованого або засвідченого апостилем, а також без

будь-якого додаткового засвідчення у випадках, передбачених

міжнародним договором України.

3) без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків у разі тимчасового виїзду з України на строк до одного місяця під час пред`явлення рішення суду або органу опіки та піклування (районної, районної у містах Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчого органу міської, районної у місті (у разі його утворення), сільської, селищної ради об`єднаної територіальної громади) або їх копій, засвідчених нотаріально чи органом, який їх видав, у якому визначено (підтверджено) місце проживання дитини з одним із батьків, який має намір виїзду з дитиною або який уповноважив на це нотаріально посвідченою згодою інших осіб;

4) без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків у разі тимчасового виїзду з України на строк до одного місяця та більше дитини з інвалідністю, дитини, яка хворіє на захворювання, передбачені частиною п`ятою статті 157 Сімейного кодексу України, під час пред`явлення таких документів або їх копій, засвідчених нотаріально чи органом, який їх видав:

довідки, виданої органом державної виконавчої служби,

приватним виконавцем, про наявність заборгованості із сплати

аліментів (у разі коли сукупний розмір заборгованості перевищує

суму відповідних платежів за три місяці);

документа, виданого лікарсько-консультативною комісією

лікувально-профілактичного закладу, в порядку та за формою,

встановленими МОЗ (у разі коли сума заборгованості по аліментах

становить понад три місяці, але не більше чотирьох місяців).

Отже, положеннями вказаного нормативного акту встановлений певний порядок виїзду неповнолітньої дитини за кордон.

Згідно даного порядку виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків на підставі рішення суду можливий лише на певний період, з визначенням його початку й закінчення, із зазначенням конкретної адреси місця перебування дитини та надання доказів на підтвердження повернення дитини на територію України.

У даному випадку вимога позивача щодо надання дозволу дитині на багаторазові виїзди за кордон без нотаріально посвідченої згоди матері не відповідає чинному законодавству України, порушує права відповідача, яка не позбавлена батьківських прав або не визнана недієздатною (тим більше, що у випадку порушення матір`ю своїх обов`язків щодо утримання дитини її одноразовий виїзд за кордон можливий при пред`явленні довідки про наявність заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці), що у свою чергу ставить під сумнів забезпечення найкращих інтересів дитини сторін (див. правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладеному в постанові від 04 липня 2018 року у справі № 712/10623/17).

Сама по собі можливість поїздки за кордон не є безумовним свідченням того, що така поїздка відповідає найкращим інтересам дитини, оскільки істотне значення має країна поїздки, мета такої поїздки та період поїздки.

Надання дозволу на виїзд дитини за кордон без зазначення конкретної адреси місця перебування дитини за межами України та не надання доказів на підтвердження повернення дитини на територію України створить ситуацію правової невизначеності та не прогнозованості, а тому позов в частині вимог щодо надання дозволу на багаторазові виїзди за кордон України малолітньої дитини без згоди матері задоволенню не підлягає.

Що стосується вимоги позивача про надання дозволу на перетин лінії зіткнення (в`їзд та виїзд) з окупованими територіями Донецької та Луганської областей слід зазначити наступне.

Переміщення громадян через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей здійснюється відповідно до пункту 5.1.1 Тимчасового порядку від 14 квітня 2017 року № 222-ог (далі - Порядок), яким передбачено, що в`їзд на тимчасово неконтрольовану територію дітей, які не досягли 16-річного віку, здійснюється з дотриманням вимог, передбачених для таких осіб Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 № 57.

Відповідно до пункту 5.1.2 Порядку передбачений виїзд з тимчасово неконтрольованої території громадян України, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за умови пред`явлення свідоцтва про народження (паспорта), а також будь-якого документа, визначеного статтею 5 Закону України «Про громадянство України» або статтею 2 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» особи (осіб), у супроводі якої (яких) громадяни України, які не досягли 16-річного віку виїжджають з тимчасово неконтрольованої території, та дозволом фізичної особи.

Перетин лінії розмежування з окупованими територіями Донецької та Луганської областей ОСОБА_3 без дозволу її матері ОСОБА_2 буде здійснюватися в межах території України, що не є порушенням прав останньої та відповідає інтересам дитини.

За таких обставин позов ОСОБА_1 в цілому підлягає частковому задоволенню.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Надати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , іпн. НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , дозвіл на перетин ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , лінії зіткнення (в`їзд та виїзд) з окупованими територіями Донецької та Луганської областей у супроводі її батька ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , без нотаріально посвідченої згоди матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в період з дати набрання рішенням суду законної сили по 14 травня 2024 року, тобто до досягнення дитиною 16-річного віку.

В частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про надання дозволу на тимчасовий виїзд за кордон України малолітньої дитини без згоди матері - відмовити.

Стягнути зі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , (останнє відоме місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (іпн. НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) 840,80 грн - суму судового збору, сплачену позивачем при зверненні з цим позовом до суду.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому статтею 273 Цивільного процесуального кодексу України, та може бути оскаржене до Луганського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складання та підписання.

Головуючий: Є.О. Соболєв