Ухвала суду № 9701915, 07.05.2010, Донецький апеляційний адміністративний суд

Суддя – доповідач – Міронова Г.М.

Головуючий у суду 1 інстанції –Христофоров А.Б..

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

07 травня 2010 року справа № 2-а-16579/09/0570

зал судових засідань № 7 у приміщенні суду за адресою: м. Донецьк, бульвар Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого судді Міронової Г.М. суддів:

при секретарі

за участю представників:

позивача

відповідача № 1 Радіонової О.О., Яманко В.Г.

Сухоцькій Д.Ю.

Азаренкова Ю.М. – директор особисто

Граніної О.В., Бондаренко О.А. – за довіреностями розглянувши

апеляційну скаргу

на постанову

від

у адміністративній справі

за позовом

до

про Горлівської об’єднаної державної податкової інспекції у Донецької області

Донецького окружного адміністративного суду

10 грудня 2009 року

№ 2-а-16579/09/0570

товариства з обмеженою відповідальністю «Шерл і К»

Горлівської об’єднаної державної податкової інспекції у Донецької області

скасування податкового повідомлення-рішення від 21 вересня 2009 року № 0000032334/3, податкового повідомлення-рішення від 08 липня 2009 року № 0000202334/2, податкового повідомлення-рішення від 08 липня 2009 року №0000213334/2, податкового повідомлення-рішення від 21 вересня 2009 року № 0000042334/3,

В С Т А Н О В И Л А :

У жовтні 2009 року товариство з обмеженою відповідальністю «Шерл і К» (надалі – ТОВ «Шерл і К») звернулося до суду із зазначеним позовом, який було уточнено під час судового розгляду справи.

В остаточній редакції позивач просив скасувати податкове повідомлення-рішення від 21 вересня 2009 року № 0000032334/3. податкове повідомлення-рішення від 08 липня 2009 року № 0000202334/2, податкове повідомлення-рішення від 08 липня 2009 року № 0000213334/2, податкове повідомлення-рішення від 21 вересня 2009 року №0000042334/3.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено наступне.

06 квітня 2002 року між позивачем та ТОВ «Індодяг» в простій письмовій формі був укладений «Договір № 120 оренди нежитлових приміщень», термін дії якого закінчується 31 грудня 2012 року (п.8.1 договору). 15 квітня 2006 року, 01 листопада 1006 року, 01 березня 2008 року позивачем та орендодавцем були укладені додаткові угоди до договору оренди, які не були нотаріально посвідчені. Саме ця обставина стала підставою для податкового органу стосовно вчинення таких дій.

12.03.2009 року відповідачем - Горлівською об'єднаною державною податковою інспекцією складений акт про результати планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Шерл і К» за № 674/23-4/25117074, яким, за твердженням відповідача, встановлено порушення пункту 5.1. підпункту 5.5.1 пункту 5.5 статті 5, підпункту 7.9.6 пункту 7.9 статті 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 № 334/94-ВР із змінами та доповненнями; пункту 4.1 статті 4. підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 № 168/97-ВР із змінами та доповненнями.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем 25.03.2009 року прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000032334/0 щодо визначення суми податкових зобов'язань у розмірі 148878 грн. у тому числі за основним платежем (податок на прибуток) 99252.00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 49626,00 грн. та повідомлення-рішення № 000004233\0 щодо визначення суми податкових зобов'язань у розмірі 115509 грн., у тому числі за основним платежем (податок на додану вартість) 77006.00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 38503 грн.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 02 грудня 2009 року позов було задоволено в повному обсязі.

Не погодившись з таким судовим рішенням, податковий орган подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права.

У судовому засіданні представники відповідача – податкового органу, наполягали на задоволенні апеляційної скарги, проти чого заперечував представник позивача.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції залишити без змін, з наступних підстав.

Згідно до приписів ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Отже, у відповідності до п. 4.1. ст. 4 закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.

Згідно п.п. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4 закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовий доход включає загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю (за винятком операцій з їх первинного випуску (розміщення), операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації) та операцій з консолідованим іпотечним боргом відповідно до закону).

Колегія суддів зазначає, що відповідно до п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно з частиною четвертою пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 вказаного Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Проблемою даного спору є різна юридична оцінка певних обставин і норм законодавства з врахуванням загальноправових принципів дії норми у часі.

06 квітня 2002 року між позивачем та ТОВ «Індодяг» в простій письмовій формі був укладений «Договір № 120 оренди нежитлових приміщень», термін дії якого закінчується 31 грудня 2012 року (п.8.1 договору). На дату укладання вказаного договору діяв Цивільний Кодекс Української РСР в редакції від 18.07.1963 року (із змінами та доповненнями).

Відповідно до статті 49 ЦК УРСР недійсною є угода, яка укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства. Правові наслідки такої угоди залежать від наявності умислу – в обох сторін чи в однієї, від виконання угоди – обома сторонами чи однією.

1 січня 2004 року згідно з пунктами 1, 2 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного Кодексу України набрав чинності цей Кодекс і втратив чинність ЦК УРСР.

В Цивільному Кодексі України не передбачені такі публічно-правові санкції за укладення недійсної угоди, які були встановлені статтею 49 ЦК УРСР, а саме стягнення в доход держави одержаного однією чи обома сторонами за недійсною угодою.

За змістом статті 228 ЦК України наслідком укладення угоди, яка порушує публічний порядок, є двостороння реституція.

Із частини другої статті 5 ЦК України випливає, що цей Кодекс має зворотну дію в часі у випадках, коли він пом’якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

У відповідності до ст. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільний кодекс України застосовується до цивільнихвідносин, що виникли після набрання ним чинності.

Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Таким чином, застосування судом при вирішенні спору публічно-правових санкцій, які були встановлені законом, чинним на час виконання угоди, але не були передбачені ЦК України на день ухвалення рішення про притягнення до відповідальності, є помилковим. Не могли бути застосовані судами в цьому випадку і санкції за укладення угоди (вчинення господарського зобов’язання) з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, передбачені Господарським кодексом України (далі – ГК України), що містить норми, які за предметом регулювання й установленими санкціями відповідають положенням статті 49 ЦК УРСР.

Згідно з частиною першою статті 207 ГК України, який набрав чинності 1 січня 2004 року, господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладене учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути на вимогу однієї зі сторін чи відповідного органу державної влади визнане судом недійсним повністю або в частині. За вчинення таких правочинів застосовуються конфіскаційні санкції, передбачені частиною першою статті 208 цього Кодексу.

Однак відповідно до пункту 5 розділу IX “Прикінцеві положення” ГК України наведені положення цього Кодексу застосовуються за порушення правил здійснення господарської діяльності, вчинені після набрання чинності зазначеними положеннями, а за порушення, вчинені до набрання ними чинності, – лише в разі, якщо вони пом’якшують відповідальність за ці порушення.

З огляду на перелік прав податкової служби, передбачений статтею 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", податковому органу не надано право здійснювати оцінку договорів та інших угод підприємства з правової точки зору. Якщо є сумнів стосовно правомірності укладеної угоди – податковий орган повинен звернуться до суду для вирішення спірного питання. В даному випадку і договір № 120 оренди нежитлових приміщень і додаткові угоди до нього є діючими і в судовому порядку недійсними не визнавалися.

Згідно частини 1 статті 13 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" посадові особи органів державної податкової служби зобов'язані дотримуватися Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та повною мірою використовувати надані їм права.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно приписів ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, за загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна надати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Однак в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскаржень рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Оскільки таких справ найбільше з-поміж інших справ, то фактично загальним є правило про те, що тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача – суб’єкта владних повноважень.

Колегія суддів відзначає, що у даному конкретному випадку податковий орган не довів правомірність і законність прийнятих ним рішень.

Стаття 159 КАС України передбачає, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи те, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, а судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводами апеляційної скарги судове рішення не спростовується, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції – без змін.

Керуючись ст.ст. 184, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Горлівської об’єднаної державної податкової інспекції у Донецької області - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 10 грудня 2009 року у справі № 2-а-16579/09/0570 – залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом одного місяця з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції – Вищого адміністративного суду України, а в разі виготовлення повного тексту у відповідності до ч. 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України – з дня виготовлення повного тексту.

Повний текст виготовлено 11 травня 2010 року.

Головуючий суддя Г.М.Міронова

Судді О.О. Радіонова

В.Г. Яманко

На час ухвалення рішень у справі суди не мали правових підстав для застосування санкцій, установлених цією нормою.