Ухвала суду № 97017119, 18.05.2021, Центральний районний суд м. Миколаєва

Справа № 490/2899/21

н\п 2/490/3175/2021

Центральний районний суд м. Миколаєва

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 травня 2021 року Центральний районний суд м. Миколаєва у складі головуючого судді Шолох Л.М., розглянувши клопотання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Миколаївської міської ради, управління комунального майна Миколаївської міської ради, виконавчого комітету Миколаївської міської ради, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, -

В С Т А Н О В И В:

16 квітня 2021 року до Центрального районного суду м. Миколаєва надійшов позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Миколаївської міської ради, управління комунального майна Миколаївської міської ради, виконавчого комітету Миколаївської міської ради, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, в якому вони просять суд:

визнати незаконним та виключити з рішення №19/24 Миколаївської міської ради від 25.03.2004 року «Про внесення доповнень до рішення міської ради від 26.04.2000 року №18/7 «Про виконання Програми приватизації комунального майна м. Миколаєва, затвердження звіту про використання коштів позабюджетного фонду приватизації за 1999 рік та затвердження Програми приватизації за 2000-2002 роки» з переліку об`єктів групи «А» комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва, що підлягають приватизації способом «викуп» - нежитлове приміщення – підвал, що розташований в будинку по АДРЕСА_1 ;

визнати недійсним рішення Миколаївської міської ради від 25.03.2004 року №19/24 та скасувати Свідоцтво про право власності на нерухоме майно – нежиле приміщення по АДРЕСА_1 , видане Виконавчим комітетом Миколаївської міської ради від 15.07.2004 року і зареєстроване в Миколаївському міжміському бюро технічної інвентаризації від 15.07.2004 року №132, реєстраційний №587089 часткою 4/10, загальною площею 2639,6 кв. м.;

визнати незаконними та скасувати рішення Виконкому Миколаївської міської ради №2498 від 20.12.2004 року в частині зміни адреси підвалу з АДРЕСА_2 п.п. 15, 32, 86 рішення Виконкому Миколаївської міської ради №15 від 26.01.2005 року;

визнати недійсним договір купівлі-продажу №2066 від 21.08.2020 року, посвідчений приватним нотаріусом Димовим О.С., відповідно до якого ОСОБА_6 купив нежитлове приміщення загальною площею 270,2 кв.м., що розташоване у АДРЕСА_1 та виключити запис про державну реєстрацію права власності на нежитлові приміщення за ОСОБА_6 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №37863156 від 21.08.2020 року;

витребувати у ОСОБА_6 допоміжне приміщення – підвал з №78-1, 78-9 площею 270,2 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 та повернути у спільну власність співвласників будинку за адресою АДРЕСА_1

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 квітня 2021 року визначено головуючого по справі суддю ОСОБА_7 та цього ж дня передано судді Шолох Л.М.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 20.04.2021 року позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 залишено без руху та надано строк для усунення виявлених судом недоліків.

14.05.20201 року позивачем виконано вимоги ухвали Центрального районного суду м. Миколаєва від 20.04.2021 року.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 18.05.2021 року справу прийнято суддею Шолох Л.М. до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено у підготовче судове засідання на 18.08.2021 року на 17 год. 15 хв.

Разом із позовною заявою позивачами заявлено клопотання про накладення заборони відчуження, з метою забезпечення позову, на належні на праві комунальної власності територіальній громаді м. Миколаєва в особі Миколаївської міської ради нежитлові приміщення загальною площею 2639,6 кв.м. в будинку АДРЕСА_1 та належне ОСОБА_6 нежиле приміщення літ. «Бпд» за № 78-1, 78-2, 78-3, 78-4, 78-5, 78-6, 78-7, 78-8, 78-9 загальною площею 270,2 кв.м., що знаходяться в будинку АДРЕСА_1 .

Відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Отже, умовою застосування забезпечення позову, як сукупності процесуальних дій, є обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Такі заходи гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Згідно з частиною першою статті 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду), крім випадків, передбачених частиною п`ятою цієї статті.

Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу (частина сьома статті 153 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 1-1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Як вказано у частині третій статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

У свою чергу співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Під час розгляду питання про забезпечення позову, суд повинен брати до уваги як права позивача, на захист яких вжито заходів забезпечення позову, так і права інших учасників процесу, права яких можуть бути порушені застосовуваними заходами.

Забезпечення позову по суті це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

З аналізу наведених норм слідує, що забезпечення позову це сукупність процесуальних дій, які гарантують реальне виконання рішення суду у цій справі у разі задоволення позовних вимог у справі.

Під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості забезпечення позову з урахуванням співмірності із заявленими вимогами, відповідності виду забезпечення позову позовним вимогам, збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників процесу.

Зі змісту позовної заяви слідує, що предметом спору у даній справі є:

рішення виконкому Миколаївської міської ради № 19/24 від 25.03.2004 року яким внесено допоміжні приміщення житлового будинку АДРЕСА_1 загальною площею 2639,6 кв.м. до об`єктів приватизації та оформлено свідоцтво про право власності за територіальною громадою м. Миколаєва в особі Миколаївської міської ради;

рішення виконкому Миколаївської міської ради № 2498 від 20.12.2004 року в частині зміни адреси підвалу з АДРЕСА_2 ;

договір купівлі-продажу №о 2066 від 21.08.2020 року, посвідчений приватним нотаріусом Димовим О.С., відповідно до якого ОСОБА_6 купив нежитлове приміщення загальною площею 270,2 кв.м., що розташоване у АДРЕСА_1 ;

запис про державну реєстрацію права власності на нежитлові приміщення (загальною площею 270,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 ) за ОСОБА_6 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №о37863156 від 21.08.2020 року.

До позовної заяви позивачами додано:

копію свідоцтва про права власності від 15.07.2004 року згідно якого нежилі приміщення загальною площею 2639,6 кв.м. належать на праві комунальної власності територіальній громадф м. Миколаєва в особі Миколаївської міської ради;

договір купівлі-продажу від 11 серпня 2004 року згідно якого нежитлові приміщення у частині підвалу літ «Бпд» за № 78-1, 78-2, 78-3, 78-4, 78-5, 78-6, 78-7, 78-8, 78-9 загальною площею 270,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 були придбані ОСОБА_5 ;

витяг про реєстрацію права власності ОСОБА_5 на нежитлові приміщення загальною площею 270,2 кв.м від 09.02.2005 року.

витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 16.11.2020 року згідно якого ОСОБА_6 є власником нежитлових приміщень загальною площею 270,2 кв.м. в будинку АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 21.08.2020 року.

З огляду на зазначене, накладення заборони відчуження на означене майно відповідача є видом забезпечення позову, який є співмірним із заявленими позовними вимогами.

Також суд вважає за необхідне зазначити таке.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява №4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Згідно роз`ясненнями, наданими у пункті 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Тобто, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Враховуючи наявність майнового спору між сторонами, обсяг позовних вимог, те що однією з позовних вимог є вимога про витребування майна з володіння ОСОБА_6 , враховуючи вимоги співмірності виду забезпечення позову із заявленими вимогами, ту обставину, що спірне майно було двічі продане, то суд приходить до висновку, що необхідно вжити заходи забезпечення позову, оскільки невжиття таких заходів може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду.

Отже, слід накласти заборону відчуження нежитлових приміщень: належні на праві комунальної власності територіальній громаді м. Миколаєва в особі Миколаївської міської ради нежитлові приміщення загальною площею 2639,6 кв.м. та належне ОСОБА_6 нежиле приміщення літ. «Бпд» за № 78-1, 78-2, 78-3, 78-4, 78-5, 78-6, 78-7, 78-8, 78-9 загальною площею 270,2 кв.м., що знаходяться в будинку АДРЕСА_1 .

Керуючись ст.ст.149-153 ЦПК України, постановою Пленуму ВС України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22.12.06 року, суд, -

У Х В А Л И В :

Клопотання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Миколаївської міської ради, управління комунального майна Миколаївської міської ради, виконавчого комітету Миколаївської міської ради, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення - задовольнити.

Накласти заборону відчуження на нежитлові приміщення загальною площею 2639,6 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , які належать на праві комунальної власності територіальній громаді м. Миколаєва в особі Миколаївської міської ради та на нежиле приміщення загальною площею 270,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , яке належить на праві власності ОСОБА_6 (літ. «Бпд» за № 78-1, 78-2, 78-3, 78-4, 78-5, 78-6, 78-7, 78-8, 78-9 ) до набрання судовим рішенням у даній справі № 490/2899/21 законної сили.

Ухвала може бути оскаржена разом до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 15 днів з дня її постановлення.

Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.

Суддя Л.М. Шолох