Рішення № 97001523, 13.05.2021, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/552/21

13 травня 2021 рокум.ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд, у складі:

головуючої судді Дерех Н.В.

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А0998 Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі, позивач) звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини А0998 (надалі, відповідач), в якому просив, з урахуванням уточнених позовних вимог, визнати бездіяльність Військової частини А0998 Міністерства оборони України А0998 Міністерства оборони України протиправною щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учасника бойових дій за 2015 та 2016 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 13.12.2016, зобов`язати Військову частину А0998 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учасника бойових дій за 2015 та 2016 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 13.12.2016 року, визнати протиправною бездіяльність Військової частини Міністерства оборони України щодо не нарахування та невиплати у повному обсязі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 у період з 18.07.2013 по 13.11.2016, зобов`язати Військову частину А0998 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 18.07.2013 по 13.12.2016 у повному обсязі відповідно до "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, визнати протиправною бездіяльність Військової частини А0998 Міністерства оборони України (польова пошта В4680) щодо ненадання ОСОБА_1 довідки про вартість неотриманого речового майна станом на 13.12.2016, зобов`язати Військову частину А0998 Міністерства оборони України (польова пошта В4680) надати ОСОБА_1 довідку про вартість неотриманого речового майна станом на 13.12.2019.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що йому станом на день звільнення з військової служби не нараховано та не виплачено індексацію грошового забезпечення та грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій, що порушує його права та стало підставою для звернення до суду із цим позовом. Крім цього, позивач вважає, що відповідачем протиправно було відмовлено у видачі довідки про вартість неотриманого речового майна станом на 13.12.2019. Наведені обставини стали підставою для звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою суду від 15.02.2021 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви - десять днів з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху, шляхом подання необхідних документів на адресу суду. У вказаний судом строк позивач усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху.

Ухвалою суду від 19.02.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Даною ухвалою відповідачу встановлено 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.

Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що відсутні правові підстави для виплати позивачу індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій. Просить врахувати, що відповідне звернення позивача до відповідача щодо виплати компенсації за неотримане речове майно відбулось після виключення позивача із списків особового складу Військової частини А0998, тобто ОСОБА_1 втратив статус військовослужбовця, та як наслідок втратив право на отримання відповідної грошової компенсації, що суперечить пункту 3 Порядку №1078.

Позивач подав до суду відповідь на відзив, в якому вважає, що наведені відповідачем у відзиві доводи необґрунтованим. На думку позивача, йому кореспондоване право на отримання сум індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учасник бойових дій. Також просить врахувати, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію за неотримане речове майно, яке реалізовується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби.

Ухвалою суду від 22.03.2021 постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Судове засідання у справі призначено на 12.04.2021 о 10:00 год.

12.04.2021 розгляд справи відкладено до 19.04.2021 о 12:00 год. у зв`язку із перебуванням головуючої судді на лікарняному.

Ухвалою суду від 19.04.2021 розгляд справи відкладено до 13.05.2021 о 12:00 год.

Ухвалою суду від 23.04.2021 постановлено судове засідання 13.05.2021 о 12:00 год. здійснювати в режимі відеоконференції.

13.05.2021 позивач та його представник у відкрите судове засідання не прибули, представник позивача подав письмову заяву, в якій просив провести розгляд справи за відсутності учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Представник відповідача у відкрите судове засідання не прибув, подав письмову заяву, в якій просив розгляд даної справи провести без участі та присутності сторони відповідача на підставі наявних в справі документів, вимоги позивача в повному обсязі, поданий раніше відзивна адміністративний позов підтримує в повному обсязі.

Крім цього, ухвалою суду від 13.05.2021 відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду.

Враховуючи положення частини третьої ст.194, частини дев`ятої ст.209, частини четвертої ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі, КАС України), суд дійшов висновку про наявність підстав розгляду справи у порядку письмового провадження без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Судом встановлено, що позивач є ветераном війни - учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 .

Відповідно до наказу №298 від 13.12.2016 ТВО Начальника штабу-першого заступника командира Військової частини А0998 позивача з 13.12.2016 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

У відповідь на запит позивача від 29.12.2020 відповідач листом №298вих. від 21.01.2021 повідомив позивача про те, що вимоги щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, безпідставні.

Крім цього, у відповідь на заяву позивача від 05.12.2020, відповідач листом №223 від 19.01.2021 повідомив, що для виплати індексації за період, вказаний позивачем у заяві, фінансового ресурсу в Міністерстві оборони України не було. Фінансування на виплату індексації не здійснювалося, лист Департаменту фінансів №0290/П-1094/1013 від 25.07.2019.

Також, листом відповідача від 13.01.2021 №111вих. позивача повідомлено про те, що на момент виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини, із відповідним рапортом (заявою) до командира (начальника) військової частини він не звертався, відповідні вимоги перед командуванням частини не ставив, чим не дотримався правил, передбачених пунктом 4 Порядку №1078. Відповідне звернення відбулось лише після виключення зі списків військової частини, тобто в момент, коли позивач втратив статус військовослужбовця, та як наслідок втратив право на отримання відповідної грошової компенсації, що суперечить пункту 3 Порядку 178.

Так, надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд зазначає, що відповідно до частини другої ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 4 Закону України "Про відпустки" №504/96-ВР від 15.11.1996 установлені такі види відпусток: щорічні відпустки; основна відпустка (ст. 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (ст. 7 Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (ст. 8 Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року №3551-XII визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Відповідно до вимог ст. 16-2 Закону України "Про відпустки" учасникам бойових дій, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" визначено, що учасникам бойових дій надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Отже, виходячи із норм Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік є пільгою, гарантованою державою.

Статтею 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XII від 20 грудня 1991 року визначено порядок надання військовослужбовцям відпусток.

Згідно з п. 19 ст. 10-1 цього Закону надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 (в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію) і 18 (в особливий період під час дії воєнного стану) цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

З наведеного слідує, що надання військовослужбовцю-учаснику бойових дій пільги у вигляді додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати протягом 14 календарних днів припинено та поставлено в залежність від наявності або відсутності дії "особливого періоду".

Водночас, визначення цього поняття надано у статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" № 3543-ХІІ від 21 жовтня 1993 року, відповідно до якої особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій".

Системний аналіз змісту наведених положень законодавства дає підстави для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.

Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 "Про часткову мобілізацію", затвердженим Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.

Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у зв`язку із звільненням позивача виникли в особливий період.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", припиняється.

Відповідно до частини восьмої 8 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Відтак, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Так, відповідно до частини чотирнадцятої ст. 101 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.

Водночас, суд зазначає, що норми Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Отже, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідач протиправно не провів з ним розрахунку щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", за 2015 та 2016 роки.

При цьому суд вважає, що припинення додаткової відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на таку відпустку в цілому, яке може бути реалізоване в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Наведені висновки суду відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним у рішенні від 16.05.2019 за результатами розгляду зразкової справи № 620/4218/18.

Дане рішення набрало чинності, оскільки залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019. Крім цього, у цій постанові суд касаційної інстанції дійшов висновку, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

Доказів отримання позивачем грошової компенсації за невикористану за 2015, 2016 рік додаткову відпустку, що належить йому, як учаснику бойових дій, судом не здобуто, а учасниками справи до суду не подано.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги щодо визнання бездіяльності Військової частини А0998 Міністерства оборони України А0998 Міністерства оборони України протиправною щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учасника бойових дій за 2015 та 2016 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 13.12.2016, зобов`язання Військову частину А0998 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учасника бойових дій за 2015 та 2016 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 13.12.2016 року підлягають до задоволення повністю.

Крім цього, відповідно до ст. 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Згідно з частиною другою, третьою ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Законом, який визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України є Закон України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 №1282-XII.

Згідно з ст.1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до ст.2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Тобто, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.

Згідно із ст.4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Як визначено ст.6 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

При цьому, згідно зі ст. 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000 №2017-III індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі ст.19 цього Закону, є обов`язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Кабінетом Міністрів України затверджено Постанову "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення" від 17 липня 2003 року №1078 (далі -Порядок №1078), згідно з п.4 якого індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Відповідно до абз.8 п.4 Порядку №1078 у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно - правових актів проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Індексація грошового забезпечення як складова грошового забезпечення військовослужбовців є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, тому підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

Така правова позиція відповідає позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеним у постанові від 19.06.2019 за результатами розгляду справи №825/1987/17 (адміністративне провадження №К/9901/50622/18).

При цьому, суд зазначає, що доказів виплати індексації позивачу за період з 18.07.2013 по 13.12.2016 судом не здобуто та учасниками справи не подано.

Оцінюючи підстави не нарахування та невиплати індексації позивачу суд зазначає, що реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (справа "Кечко проти України", № 63134/00, рішення Європейського суду з прав людини від 07 листопада 2005 року).

У пункті 23 рішення в справі "Сук проти України" (№ 10972/05, від 10 червня 2011 року) Суд зазначив, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.

У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.07.2019 у справі № 240/4911/18 від 07.08.2019 у справі № 825/694/17 та від 23.10.2019 у справі № 825/1832/17.

Таким чином, суд прийшов до переконання, що позовна вимога про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати у повному розмірі індексації грошового забезпечення у період з 18.07.2013 по 13.12.2016 та зобов`язання нарахувати дану індексацію та виплатити, підлягає до задоволення в повному обсязі.

Крім цього, порядок виплати грошової компенсації здійснюється відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178 Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі Порядок № 178).

Грошова компенсація замість речового майна, що підлягає видачі, виплачується на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, форма якої наведена у додатку до Порядку № 178, яка видається речовою службою військової частини, виходячи із заготівельної вартості цих предметів.

У разі дострокового звільнення осіб офіцерського складу, сержантського і старшинського складу та рядового складу, які проходили військову службу за контрактом, у зв`язку із скороченням штатів, хворобою та іншими випадками військовослужбовці забезпечуються речовим майном, яке не було отримане впродовж служби, право на отримання якого настало, або їм виплачується грошова компенсація за цінами, що діють на час звільнення.

Відповідно до п. 2 Порядку № 178 виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Дія цього Порядку не поширюється на військовослужбовців строкової військової служби, курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети, кафедри, відділення військової підготовки.

Згідно з п. 3 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Отже, право на отримання речового майна та право на отримання грошової компенсації за неотримане речове майно регламентовані різними приписами чинного законодавства, при цьому право на отримання компенсації в будь-якому випадку є наслідком наявного права на отримання речового майна.

Відповідно до п.п. 4 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

З аналізу зазначеної норми вбачається, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби.

Відтак, обов`язок виплати позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно покладено в даному випадку саме на відповідача.

Відповідно до п. 5 Порядку № 178 довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до п. 4 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Відтак, видача довідки про вартість належного до видачі речового майна ініціюється виключно на підставі рапорту (заяви) військовослужбовця.

З матеріалів справи слідує, що відповідачем у справі така довідка не видавалася. Водночас, відповідачем позивача повідомлено про те, що оскільки його звернення відбулось лише після виключення зі списків військової частини, тобто в момент, коли позивач втратив військовослужбовця, то як наслідок позивач втратив право на отримання відповідної грошової компенсації, що суперечить пункту 3 Порядку 178.

Отже, оскільки облік речового майна у спірному випадку позивача проводився Військової частиною А0998, обов`язок провести обрахунок та надати довідку про вартість речового майна, на думку суду, покладено відповідно до норм чинного законодавства на військову частину А0998, у зв`язку із чим, на думку суду, даний позов у цій частині підлягає до задоволення.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю.

Крім того, позивачем заявлено клопотання про стягнення з відповідача на користь позивача понесених ним витрат на правову допомогу, з приводу чого суд зазначає наступне.

Статтею 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша ст.134 КАС України).

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга ст.134 КАС України).

Відповідно до частини третьої ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною четвертою ст. 134 КАС України визначено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесених витрат представником позивача надані суду: довіреність, Акт про надання юридичних послуг від 17.03.2021, Договір про надання юридичних послуг №22/01-21 від 22.01.2021, додаткову угоду до вказаного Договору, квитанцію №2657709211, диплом про здобуття кваліфікації юриста.

Положеннями частини п`ятої ст.134 КАС України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року N 3477- IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача задоволено, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Суд зазначає, що даний адміністративний позов не є складним, відноситься до справ незначної складності, з невеликим обсягом досліджуваних доказів, яка розглядається судом в порядку спрощеного позовного провадження, а також Верховним Судом висловлена стала позиція щодо спірних правовідносин. Суд також враховує, що дана категорія справ є поширеною, судова практика сформована судами, а всі додатки до позовної заяви були в позивача.

Враховуючи співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката із незначною складністю справи, виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), суд дійшов висновку, що клопотання позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу підлягає задоволенню на суму 1000,00 грн.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов ОСОБА_1 до Військової частини А0998 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

2.Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А0998 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2015-2016 роки.

3.Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А0998 Міністерства оборони України щодо ненадання ОСОБА_1 довідки про вартість неотриманого речового майна станом на день звільнення з військової служби, 13.12.2016

3.Зобов`язати Військову частину А0998 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2015-2016 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, 13.12.2016.

4.Зобов`язати Військову частину А0998 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за весь період служби, станом на день звільнення з військової служби у період з 18.07.2013 по 13.12.2016.

5.Зобов`язати Військову частину А0998 Міністерства оборони України видати ОСОБА_1 довідку про вартість неотриманого речового майна станом на 13.12.2016.

6.Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини А0998 на користь ОСОБА_1 1000 (одну тисячу) грн. 00 коп. витрат на професійну правову допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено та підписано 13 травня 2021 року.

Копію рішення надіслати учасникам справи.

Реквізити учасників справи:

позивач - ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 );

відповідач - Військова частина А0998 Міністерства оборони України (місцезнаходження:вул. Івана Хрестителя, 1,м. Яворів, Львівська область,81002 код ЄДРПОУ:07652444).

Головуюча суддя Дерех Н.В.