Рішення № 96998913, 14.05.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2021 року Справа № 160/3052/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Кучми К.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної установи «Синельниківська виправна колонія (№94)» про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2021 року позивач звернувся до адміністративного суду з вищевказаною позовною заявою, в якій просив визнати бездіяльність Державної установи «Синельниківська виправна колонія (№94)» протиправною та зобов`язати вчинити певні дії, а саме: виплатити йому грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна у розмірі 14 008,39 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що він проходив службу в Державної установи «Синельниківська виправна колонія (№94)» та був звільнений з неї 30.04.2020 р. Згідно з п.27 постанови КМУ №578 від 14.08.2013 р. «Про порядок забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби» під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ним отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього. Тому він звернувся до відповідача із заявою щодо видачі довідки про суму грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна. Від відповідача отримав довідку №2 від 12.11.2020 р. про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, згідно з якою загальна сума, яка належить до виплати складає 14 008,39 грн., проте, відповідна компенсація виплачена позивачеві не була. Позивач вважає таку бездіяльність відповідача щодо невиплати йому грошової компенсації за невикористане речове майно протиправною та такою, що порушує законодавство про працю, оскільки особам, звільненим зі служби, на день звільнення за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ним отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.03.2021 року було відкрито провадження по даній справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

До суду 11.03.2021 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що як видно з позову та фактичних даних, 30.04.2020 року наказом Державної установи «Синельниківська виправна колонія (№94)» ОСОБА_1 було звільнено зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України за власним бажанням. Разом з тим позивачу, на підставі зазначеного наказу видано довідку №2 про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна. При цьому, відповідно до абз.2 п.22 Порядку №578 грошова компенсація виплачується лише за умови наявності коштів та в межах бюджетних асигнувань, установлених на відповідні цілі. Так, відповідно до довідки Державної установи «Синельниківська виправна колонія (№94)» станом на 15 березня 2021 року та минулий період на поточні рахунки установи кошти на цільові виплати компенсації за належні до видачі предмети речового майна звільненим у 2020 році працівникам не надходили та відсутні в кошторисних призначеннях на 2020-2021 роки. Таким чином, установа з об`єктивних обставин не мала та не має можливості виплатити позивачу грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна. Враховуючи викладене, відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити.

Позивач своїм правом щодо надання відповіді на відзив на позовну заяву до теперішнього часу не скористався.

В силу ч.1 ст.257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Частинами 5, 8 ст.262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

За викладених обставин, відповідно до вимог статей 258, 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, викладену у позовній заяві, позицію відповідача, викладену у відзиві, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об`єктивному розгляді обставин справи, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проходив службу у Державній установі «Синельниківська виправна колонія (№94)» в період з 30.04.2000 року по 30.04.2020 року.

Наказом ДУ «Синельниківська виправна колонія (№94)» від 30.04.2020 р. №77/ОС-20 позивача було звільнено із служби в Державній кримінально-виконавчій службі України за власним бажанням.

Відповідно до довідки про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, яка 12 листопада 2020 року надана Державною установою «Синельниківська виправна колонія (№ 94)» за номером 2, позивачу належить грошова компенсація за належні до видачі предмети речового майна, в розмірі 14 008, 39 грн.

В січні 2021 року позивач звернувся до керівництва Державної установи «Синельниківська виправна колонія (№ 94)» із письмовою скаргою, в якій просив надати йому обґрунтовану відповідь у встановлений чинним законодавством України термін, в якому стані знаходиться питання виплати йому грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна.

Своїм листом від 02 лютого 2021 року за вих.№94/4-3.21/Х-3, було зазначено, що в зв`язку з скрутним становищем та через відсутність кошторисних призначень, Державна установа провести відповідні виплати заборгованості не в змозі.

Аналізуючи виниклі між сторонами правовідносини, суд приходить до наступного.

Правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження визначає Закон України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» (далі – Закон №2713).

За приписами ч.1, ч.2, ч.5 Закону №2713 встановлено, що держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України.

Умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.

На осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.

Механізм речового забезпечення персоналу Державної кримінально-виконавчої служби - осіб рядового і начальницького складу, спеціалістів, які не мають спеціальних звань, та працівників, які працюють за трудовими договорами, визначає Порядок забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №578 від 14.08.2013 р. (далі – Порядок №578).

Пунктом 2 Порядку №578 визначено, що речовим забезпеченням є задоволення потреб персоналу у формі одягу, взутті, натільній білизні, теплих і постільних речах, спорядженні, тканинах для пошиття форми одягу, нарукавних знаках і знаках розрізнення, спеціальному одязі та взутті, санітарно-господарському майні, постовому одязі, ремонтних матеріалах (далі - речове майно), що дає змогу створити необхідні умови для виконання персоналом службових завдань.

Відповідно до п.27 Порядку №578 встановлено, що під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього, розрахована із закупівельної вартості, яка діяла на 1 січня року виникнення права на отримання такого майна.

Розмір грошової компенсації за неотримане речове майно визначається пропорційно часу, що минув з моменту виникнення права на отримання речового майна, до дати підписання наказу про звільнення із служби (не враховуючи місяць звільнення).

Згідно з п.60 Порядку №578 передбачено, що для виплати персоналу грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна особистого користування оформляється довідка про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна за формою згідно з додатком 7 у двох примірниках, перший з яких подається бухгалтерії органу чи установи, підприємства для виплати компенсації, другий додається до арматурної картки.

З аналізу вищенаведених норм вбачається, що під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього, розрахована із закупівельної вартості, яка діяла на 1 січня року виникнення права на отримання такого майна.

Разом з тим, як видно з матеріалів справи, відповідачем не було виплачено позивачеві компенсацію за невикористане речове майно у розмірі 14 008,39 грн., що нарахована згідно з довідкою Державної установи «Синельниківська виправна колонія (№ 94)» від 12.11.2020 р. №2 про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна.

Таким чином, проаналізувавши вищенаведені норми законодавства та встановлені обставини, суд приходить до висновку, що після звільнення позивача зі служби в органах Державної кримінально-виконавчої служби України за ним зберігається право на грошову компенсацію вартості за невикористане речове майно, у зв`язку з чим бездіяльність відповідача, що полягає у невиплаті позивачеві грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна у розмірі 14 008,39 грн., є протиправною.

Відповідна правова позиція також узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у його постановах від 23.08.2019 р. у справі №2040/7697/18 та від 30.07.2020 р. у справі №820/5767/17, яка є обов`язковою для застосування судом першої інстанції відповідно до вимог ч.5 ст.242 КАС України.

Відповідно до ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст.77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проте, відповідачем не було надано суду жодних належних і допустимих доказів, які б свідчили про правомірність бездіяльності Державної установи «Синельниківська виправна колонія (№ 94)», що полягає у невиплаті позивачеві грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна у розмірі 14 008,39 грн., з урахуванням вищенаведених норм законодавства, обставин справи, встановлених судом та вищенаведеної позиції Верховного Суду.

Є безпідставними та відхиляються судом посилання відповідача на те, що відповідно до абз.2 п.22 Порядку №578 грошова компенсація виплачується лише за умови наявності коштів та в межах бюджетних асигнувань, установлених на відповідні цілі. Проте, станом на 27.01.2021 р. та минулий період на поточні рахунки установи кошти на цільові виплати компенсації за належні до видачі предмети речового майна звільненим у 2020 році працівникам не надходили та відсутні в кошторисних призначеннях на 2020-2021 роки, а тому відповідач з об`єктивних обставин не мав та не має можливості виплатити позивачеві грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна.

З огляду на те, що, по-перше, жодних доказів на підтвердження наведеного відповідачем суду надано не було; по-друге, зазначені відповідачем обставини не звільняють його від обов`язку виконати вимоги нормативно-правових актів, які є чинними та не скасовані у встановленому законодавством порядку.

Згідно з ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вимог ч.2 ст.2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність бездіяльності відповідача, що полягає у невиплаті позивачеві грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна у сумі 14 008,39 грн., суд приходить до висновку, що відповідач, вчинивши наведену бездіяльність, діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Отже, судом встановлено, що своєю бездіяльністю, що полягає у невиплаті позивачеві грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна у розмірі 14 008,39 грн., відповідач порушив права та інтереси позивача, які підлягають судовому захисту шляхом визнання такої бездіяльності протиправною, у зв`язку з чим позовні вимоги у вказаній частині підлягають задоволенню.

Також підлягають і задоволенню похідні позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача на користь позивача грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна у розмірі 14 008,39 грн. з урахуванням того, що судом встановлено протиправність бездіяльності відповідача щодо не нарахування і не виплати позивачеві такої грошової компенсації та належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача, в даному випадку, є саме стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень наведених нарахованих коштів, що направлено на усунення порушеного права позивача виходячи із наданих повноважень адміністративного суду, встановлених ст.245 КАС України.

Так, за приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії.

Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.

Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.

Також слід зазначити, що за приписами ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі “Чуйкіна проти України” констатував: “ 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює “право на суд”, в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі “Голдер проти Сполученого Королівства” (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції – гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати “вирішення” спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі – провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.

Частиною 1 ст.9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, з урахуванням наведеної правової позиції, суд приходить до висновку, що задоволення позовних вимог позивача про стягнення з відповідача на користь позивача грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна у розмірі 14 008,39 грн., є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 262 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву - задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Синельниківська виправна колонія (№94)» щодо не виплати ОСОБА_1 грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна у розмірі 14 008, 39 грн.

Зобов`язати Державну установу «Синельниківська виправна колонія (№94)» виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна у розмірі 14 008,39 грн.

Судовий збір по справі не стягується.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст.295 КАС України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.С. Кучма