Рішення № 96998375, 17.05.2021, Господарський суд Чернігівської області

РІШЕННЯ

Іменем України

17 травня 2021 року м. Чернігівсправа № 927/369/21 Господарським судом Чернігівської області, в складі судді Романенко А.В., за участю секретаря судового засідання Солончевої О.П., за правилами спрощеного позовного провадження, в відкритому судовому засіданні розглянуто справу

за позовом: Чернігівського обласного центру зайнятості,

вул. Коцюбинського, 40, м. Чернігів, 14000;

e-mail: post@oczcn.gov.ua;

до відповідача: Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області, вул. Кирпоноса, 16, м. Чернігів, 14000;

e-mail: inbox@cn.court.gov.ua;

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Семенівського районного суду Чернігівської області, вул. Центральна, 6, м. Семенівка, Чернігівська область, 15400;

e-mail: inbox@sm.cn.court.gov.ua;

предмет спору: про стягнення 8186,14грн

за участю представників сторін:

від позивача: Шубенок В.А. – довіреність від 12.05.2021 №08/1623-21, представник;

від відповідача: не прибув;

від третьої особи: не прибув.

У судовому засіданні 17.05.2021, Господарським судом Чернігівської області, на підставі частини 1 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

14.04.2021, надійшов позов Чернігівського обласного центру зайнятості до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області про стягнення забезпечення в вигляді допомоги по безробіттю, виплаченого фізичній особі ОСОБА_1 у період з 21.01.2020 по 15.10.2020, яка в подальшому, за рішенням суду, поновлена на роботі.

Позовні вимоги обґрунтовано приписами частини 4 статті 35 Закону України “Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”, за якою із роботодавця утримується сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду.

За висновком Великої Палати Верховного Суду в постанові від 23.05.2018 у справі №911/1626/17 спори про стягнення органом соціального страхування з юридичної особи - роботодавця виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному внаслідок поновлення працівника на посаді за рішенням суду є господарсько-правовими та підлягають вирішенню в судах господарської юрисдикції.

Відповідно до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України (надалі – ГПК України) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Ухвалою суду від 19.04.2021 дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в справі №927/369/21 за правилами спрощеного позовного провадження; розгляд справи по суті призначено на 17.05.2021; до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача залучено Семенівський районний суд Чернігівської області; установлено учасникам справи строки для подачі до суду заяв по суті заявлених вимог, зокрема, третій особі – 7 календарних днів з моменту отримання ухвали, для подачі до суду та направлення сторонам письмових пояснень по суті заявлених вимог; відповідачу - 15 календарних днів, з моменту отримання ухвали, для подачі до суду та направлення позивачу та третій особі відзиву на позов; а також процесуальні строки для сторін у справі для подання відповіді на відзив та заперечення на відповідь на відзив.

26.04.2021, на адресу суду від третьої особи надійшли письмові пояснення по суті спору від 22.04.2021 №6/204/2021, направлені засобами поштового зв`язку в установлений строк. Аналогічні за змістом документи надійшли також 22.04.2021 на електронну адресу суду, однак залишені поза увагою, оскільки подані з порушенням вимог Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" та Закону України "Про електронні довірчі послуги", тобто без накладення електронно-цифрового підпису заявника.

У письмових поясненнях від 22.04.2021 №6/204/2021 третя особа проти задоволення позовних вимог заперечила. За доводами третьої особи, застосування до роботодавця наслідків, визначених нормою частини 4 статті 35 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» можливе тільки в разі, коли працівника поновлено на роботі на підставі рішення суду, а не постанови, винесеної за результатом апеляційного перегляду такого судового рішення. Повідомив, що ним подано касаційну скаргу на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.11.2020 в справі №620/537/20, за якою ухвалою Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 01.02.2021 відкрито касаційне провадження. Третя особа звертала увагу, що остаточно трудові правовідносин з фізичною особою ОСОБА_1 припинились у січні 2020 року, відповідно до п.9 статті 36 Кодексу законів про працю України (надалі – КЗпП України), а не з підстав, передбачених пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40 та статтями 41 та 45 КЗпП України. Вважає, що позивачем невірно кваліфіковано правовідносини між третьою особою та застрахованою особою ОСОБА_1 при призначенні їй допомоги по безробіттю. Третя особа також просила врахувати, що дані трудової книжки фізичної особи ОСОБА_1 містять запис №26, про те що їй призначено допомогу по безробіттю на підставі п.1 статті 23 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття». Натомість витяг з наказу від 21.01.2020 №НТ200121 містить посилання на частини 2, 4 статті 22 та частину 3 статті 23 цього Закону. Однак записи в трудовій книжці безробітного та відомості наказу, на основі яких внесені ці записи, різнитись не повинні. Також зауважено, що при визначенні особи роботодавця за даним позовом слід керуватись нормами частини 2 статті 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 02.03.2000 №1533-ІІІ (надалі – Закон №1533-ІІІ) та Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI.

Одночасно третьою особою заявлено клопотання про розгляд справи за відсутності її повноважного представника, з урахуванням змісту наданих пояснень.

12.05.2021, відповідачем, з порушенням процесуальних строків установлених ухвалою суду від 19.04.2021 (процесуальний документ отримано нарочно 19.04.2021), подано до суду, в порядку статей 165, 178 ГПК України, відзив на позов від 05.05.2021 №06-03/865/21-вих. Судом установлено, що граничний строк для подання відзиву на позов сплинув 05.05.2021 (з урахуванням правил перебігу процесуальних строків, обумовлених статтею 116 ГПК України).

За статтею 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням установленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частин 1, 2 та 4 статті 119 ГПК України, суд, за заявою учасника справи, поновлює пропущений процесуальний строк, установлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом установлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.

Відповідачем не заявлено клопотання про продовження строку встановленого судом для подання відзиву на позов, причини його пропущення ним не обґрунтовано. Відтак зміст відзиву на позов судом залишено поза увагою відповідно до частини 2 статті 118 ГПК України.

Позивач у межах установлених строків скористався правом на подання, в порядку статей 166, 184 ГПК України, письмової відповіді на відзив, якою позовні вимоги підтримав у повному обсязі, одночасно заперечував проти зупинення провадження в даній справі, відповідно до п.5 частини 1 статті 227 ГПК України, до прийняття остаточного рішення Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду за наслідками касаційного перегляду судового рішення в справі №620/537/20. Наголошував, що на даний час постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.11.2020 у справі №620/537/20 набула законної сили, з моменту її ухвалення, тобто з 23.11.2020 та є чинною.

За п.5 частини 1 статті 227 ГПК України суд зобов`язаний зупинити провадження в справі в разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи в випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Судом установлено, що постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.11.2020 у справі №620/537/20 набула законної сили 23.11.2020, відповідно до статті 384 Цивільного процесуального кодексу України (надалі – ЦПК України), за якою постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Відтак, суд не вбачає об`єктивної неможливості розгляду наявного спору та необхідності зупинення провадження в справі №927/369/21.

Суд вважає за доцільне зазначити, що перегляд Верховним Судом у касаційному порядку постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.11.2020 у справі №620/537/20 є підставою для подачі заяви про перегляд судового рішення в справі №927/369/21 за нововиявленими обставинами, в порядку п.3 частини 2 статті 320 ГПК України, (у разі скасування касаційною інстанцією постанови Шостого апеляційного адміністративного суду в справі №620/537/20), а не підставою для зупинення провадження в даній справі на підставі п.5 частини 1 статті 227 ГПК України.

17.05.2021, у судове засідання прибув повноважний представник позивача; представник відповідача до суду не прибув, будь-яких заяв чи клопотань на адресу суду не надіслав, причини неприбуття в судове засідання не обгрунтував, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, про що зокрема свідчить розписка його представника, датована 19.04.2021.

За умовами частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Судом враховано, що відкладення справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення наявного спору в відповідному судовому засіданні.

Частиною 1 статті 202 ГПК України встановлено, що неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Пунктом 1 частини 3 зазначеної статті встановлено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи в разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Враховуючи, що розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження, в той час як відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, однак явку повноважного представника до суду не забезпечив, без пояснення причин, суд вважає, що неприбуття його представника в судове засідання, явка якого обов`язковою не визнавалась, не перешкоджає розгляду справи по суті за наявними матеріалами.

Судом задоволено клопотання третьої особи про розгляд справи за відсутності його повноважного представника, з урахуванням письмових пояснень по суті спору та за відсутності мотивованих заперечень повноважного представника позивача.

Судом розпочато розгляд справи по суті.

У судовому засіданні 17.05.2021 повноважний представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, посилаючись на обставини наведені в позовній заяві та відповіді на відзив.

Розглянувши подані документи і матеріали, дослідивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, заслухавши повноважного представника позивача, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Предметом заявленого позову є стягнення виплаченої позивачем застрахованій особі допомоги по безробіттю з відповідача, як роботодавця, внаслідок поновлення громадянки ОСОБА_1 на посаді помічника судді за рішенням суду.

Згідно з абзацом 7 частини 1 статті 34 Закону №1533-ІІІ Фонд загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття має право стягувати з роботодавця суму страхових коштів та вартість соціальних послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду, а також незаконно виплачені безробітному суми матеріального забезпечення в разі неповідомлення роботодавцем Фонду про прийняття його на роботу.

Із роботодавця утримується сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду (абзац 2 частини 4 статті 35 Закону №1533-III).

Таким чином, відповідно до статей 34 та 35 Закону №1533-III Фонд загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття має право стягувати з роботодавця суму виплачених страхових коштів та вартість соціальних послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду, а роботодавець зобов`язаний відшкодувати суму виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду (аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.06.2018 у справі № 902/291/17).

Відповідно до абзацу 2 пункту 3 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону №1533-III функції виконавчої дирекції Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, які здійснювалися органами державної служби зайнятості відповідно до цього Закону, починаючи з 2013 року покладаються на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері зайнятості населення та трудової міграції, та його територіальні органи.

За пунктом 1 розділу ІІ Положення про державну службу зайнятості, затвердженого наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 16.12.2020 №2663 (у редакції на час звернення із позовом), завдання з реалізації державної політики в сфері зайнятості населення та трудової міграції, соціального захисту від безробіття покладено на Державну службу зайнятості (далі - Служба).

За змістом пунктів 1-3 розділу ІІІ цього Положення Державний центр зайнятості, який є головною державною установою в централізованій системі державних установ Служби, виконує повноваження безпосередньо та через регіональні центри зайнятості та їхні філії, базові центри зайнятості, забезпечуючи, зокрема, надання соціальних послуг та виплату матеріального забезпечення відповідно до законів України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та «Про зайнятість населення»; здійснює управління та оперативне розпорядження фінансовими ресурсами Фонду в межах затвердженого бюджету Фонду відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», управління майном, в межах, визначених чинним законодавством; здійснює контроль за використанням коштів Фонду.

Таким чином, Чернігівський обласний центр зайнятості, відокремленим підрозділом якого є Семенівська районна філія Чернігівського обласного центру зайнятості, є належним позивачем у даній справі, предметом якої є стягнення з роботодавця допомоги по безробіттю, виплаченої застрахованій особі, яку в подальшому на підставі судового рішення поновлено на роботі.

З матеріалів справи вбачається, що громадянка ОСОБА_1 була звільнена з Семенівського районного суду 10.01.2020 та поставлена на облік як безробітна в Семенівській районній філії Чернігівського обласного центру зайнятості 14.01.2020, що підтверджується копією персональної картки № НОМЕР_1 даної особи.

Громадянка ОСОБА_1 перебувала на обліку як безробітна в Семенівській районній філії Чернігівського обласного центру зайнятості в період з 14.01.2020 по 16.10.2020 та отримувала забезпечення в вигляді допомоги по безробіттю, загальна виплата якої в період з 21.01.2020 по 15.10.2020 становила 8186,14грн, про що свідчать витяги з наказів цієї установи про прийняті рішення по особі ОСОБА_1 , зокрема: наказ від 20.01.2020 №НТ200120 про надання даній особі статусу безробітного з 14.01.2020; наказ від 21.01.2020 №НТ200121 про призначення допомоги по безробіттю та про початок (поновлення) її виплати з 21.01.2020; наказ від 16.10.2020 №НТ201016 про припинення виплати допомоги по безробіттю та про припинення реєстрації безробітних; накази від 03.12.2020 №НТ201203 та від 07.12.2020 №16 про повернення коштів за рахунок роботодавця в установленому порядку відповідно до абзацу 2 пункту 4 статті 35 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», а також довідкою-розрахунком матеріального забезпечення Чернігівського обласного центру зайнятості про виплачену допомогу по безробіттю №05/4213-20 від 04.12.2020.

Шостим апеляційним адміністративним судом винесено постанову від 23.11.2020 у справі №620/537/20 за позовом ОСОБА_1 до Семенівського районного суду Чернігівської області та Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області, якою апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11.08.2020 скасовано.

За результатом апеляційного перегляду прийнято постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ керівника апарату Семенівського районного суду Чернігівської області №7-к від 21.06.2017. Визнано протиправним та скасовано наказ керівника апарату Семенівського районного суду Чернігівської області №1-к від 10.01.2020. Поновлено ОСОБА_1 на посаді помічника судді Семенівського районного суду Чернігівської області з 10.01.2020. Присуджено до стягнення з ТУ ДСА у Чернігівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням за період з 11.01.2020 по 23.11.2020 у сумі 109121,13. Постановлено допустити негайне виконання постанови в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді помічника судді Семенівського районного суду Чернігівської області та стягнення з ТУ ДСА у Чернігівській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах стягнення за один місяць у розмірі 9965,4грн.

Постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.11.2020 у справі №620/537/20 набула законної сили з моменту її прийняття - 23.11.2020, на день ухвалення рішення в даній справі є чинною.

Судовими рішеннями є ухвали, рішення, постанови, судові накази (частина 1 статті 258 ЦПК України, частина 1 статті 232 ГПК України). Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина 1 статті 367 ЦПК України). Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити в відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п.2 частини 1 статті 374 ЦПК України). Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття (стаття 384 ЦПК України).

З урахуванням наведеного, судом відхилено як безпідставні та такі, що суперечать нормам чинного законодавства, доводи третьої особи про те, що застосування до роботодавця наслідків, обумовлених частиною 4 статті 35 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» у вигляді утримання суми виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному, в разі коли працівника поновлено на роботі саме на підставі рішення суду, а не на підставі постанови, прийнятої в порядку апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції.

У матеріалах справи наявна копія наказу керівника апарату Семенівського районного суду Чернігівської області №6-к від 02.12.2020 «Про поновлення на роботі помічника судді ОСОБА_1 », яким на виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.11.2020 у справі №620/537/20: визнано протиправним та скасовано наказ №7-к від 21.06.2017 про звільнення помічника судді Семенівського районного суду ОСОБА_1 ; визнано протиправним та скасовано наказ №1-к від 10.01.2020 про звільнення помічника судді Семенівського районного суду Чернігівської області ОСОБА_1 ; поновлено ОСОБА_1 на посаді помічника судді Семенівського районного суду Чернігівської області з 10.01.2020; вирішено виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням за період з 11.01.2020 по 23.11.2020 у розмірі 109121,13грн; допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць в розмірі 9965,40грн.

Судом установлено, що 02.12.2020, третьою особою на стороні відповідача вчинені дії на виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.11.2020 у справі №620/537/20.

Семенівською районною філією Чернігівського обласного центру зайнятості прийнято рішення про припинення виплати допомоги по безробіттю та реєстрації як безробітного ОСОБА_1 , що підтверджується витягом із наказу від 16.10.2020 №НТ201016.

Наказом №16 від 07.12.2020 Семенівської районної філії Чернігівського обласного центру зайнятості по особі ОСОБА_1 затверджено повернути виплати за рахунок роботодавця - Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області в установленому порядку, відповідно до частини 4 статті 35 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», за період з 21.01.2020 по 15.10.2020 в сумі 8186,14грн, у зв`язку з поновленням на роботі за рішенням суду.

Семенівська районна філія Чернігівського обласного центру зайнятості зверталась до відповідача з претензією від 08.12.2020 №38.1/532 про добровільне відшкодування вказаних коштів.

Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України у Чернігівській області листом від 11.01.2021 №06-15/22/21-вих надано відповідь на претензію, повідомлено що роботодавцем є Семенівський районний суд Чернігівської області, ТУ ДСАУ у Чернігівській області не може бути відповідальним за правомірність звільнення працівника суду, а тому здійснення зарахувань коштів Чернігівському обласному центру зайнятості з рахунку ТУ ДСАУ у Чернігівській області буде неправомірним. Претензію від 08.12.2020 №38.1/532 залишено без виконання.

У матеріалах справи наявна копія довідки Чернігівського обласного центру зайнятості №05/4213-20 від 04.12.2020, якою громадянці ОСОБА_1 , за час перебування на обліку в центрі зайнятості як безробітній, у період з 21.01.2020 по 15.10.2020, нараховано та виплачено допомога по безробіттю в сумі 8186,14грн. Відповідачем та третьою особою доказів на спростування розміру виплаченої допомоги застрахованій особі в розмірі 8186,14грн не надано, розмір заявленої до стягнення суми не оспорено.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття визначені Законом №1533-ІІІ.

За дефініціями наведеними в статті 1 Закону №1533-ІІІ страховий випадок - це подія, через яку застраховані особи втратили заробітну плату (грошове забезпечення) або інші передбачені законодавством України доходи внаслідок втрати роботи з незалежних від них обставин та зареєстровані в установленому порядку як безробітні, готові та здатні приступити до підходящої роботи і дійсно шукають роботу; страховий ризик - обставини, внаслідок яких особи можуть втратити роботу і потребують матеріальної підтримки та соціальних послуг за цим Законом; страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає страхуванню на випадок безробіття та за який сплачено страхові внески (нею, роботодавцем); страхові внески - кошти відрахувань на страхування на випадок безробіття, сплачені згідно із законодавством, що діяло до набрання чинності Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», кошти єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, спрямовані на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття відповідно до пропорцій, визначених законом.

З наведених приписів законодавства та встановлених судом обставин справи вбачається, що громадянка ОСОБА_1 на момент звільнення з посади помічника судді Семенівського районного суду Чернігівської області була застрахована. При цьому, сплата щомісячних страхових внесків здійснювалась саме відповідачем у справі, ТУ ДСА у Чернігівській області, що вбачається з наданих позивачем доказів, а саме даних з Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування по застрахованій особі ОСОБА_1 (персональна картка № НОМЕР_1 ).

За частиною 1 статті 7 Закону від 02.03.2000 №1533-ІІІ видами забезпечення за цим Законом є: допомога по безробіттю, в тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності.

Частиною 1 статті 22 Закону від 02.03.2000 №1533-ІІІ установлено, що право на допомогу по безробіттю залежно від страхового стажу мають застраховані особи, визнані в установленому порядку безробітними, страховий стаж яких протягом 12 місяців, що передували реєстрації особи як безробітної, становить не менше ніж шість місяців за даними Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. За частиною 3 цього Закону допомога по безробіттю виплачується з 8 дня після реєстрації застрахованої особи в установленому порядку в державній службі зайнятості.

Позивачем заявлено до стягнення 8186,14грн відшкодування виплаченого застрахованій особі матеріального забезпечення за період з 21.01.2020 по 15.10.2020, що відповідає періоду перебування даної особи на обліку в центрі зайнятості, в той час як розмір таких соціальних виплат підтверджено довідкою від 04.12.2020 №05/4213-20, достовірність якої відповідачем та третьою особою під сумнів не ставиться.

За висновком суду, заперечення відповідача та третьої особи щодо необґрунтованого взяття Центром зайнятості на облік як безробітної ОСОБА_1 та призначення їй допомоги по безробіттю не обґрунтовані та не узгоджуються з приписами частини 1 статті 22 Закону №1533-ІІІ. Відомості про страховий стаж застрахованої особи ОСОБА_1 наведені в витязі з Державного реєстру загальнообов`язкового державного страхування (наявного в матеріалах справи), що був достатнім для призначення цій особі допомоги по безробіттю в спірному періоді.

Відповідно до частини 4 статті 35 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» з роботодавця утримується сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду.

Частиною 1 статті 1 Закону України «Про організації роботодавців, їх об`єднання, права і гарантії їх діяльності» від 22.06.2012 №5026-VI визначено, що роботодавець - це юридична особа (підприємство, установа, організація) або фізична особа - підприємець, яка в межах трудових відносин використовує працю фізичних осіб.

За частиною 2 статті 1 Закону №1533-ІІІ терміни «застрахована особа», «страхувальники» та «роботодавці» вживаються у цьому Законі в значенні, наведеному в Законі України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Пунктом 1 частини 1 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (надалі – Закон від 08.07.2010 №2464-VI) визначено, що роботодавці – це підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Отже, ключовою ознакою роботодавця в правовідносинах, що виникають у зв`язку із загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, у тому числі на випадок безробіття, є самостійне ведення таким суб`єктом розрахунків із застрахованими особами та виплата ним грошового забезпечення.

Аналогічні висновки наведені Верховним Судом у постановах від 28.02.2018 у справі №927/171/17 та від 18.03.2021 у справі №917/462/20.

Оскільки основоположною ознакою роботодавця, в розумінні Закону від 08.07.2010 №2464-VI, є факт ведення розрахунків із застрахованою особою, то Територіальне управління Державної судової адміністрації у Чернігівській області є належним відповідачем у даній справі, з огляду на проведення розрахунків з працівником районного суду та щомісячної сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування відносно цього працівника.

За частиною 1 статті 148, частиною 1 статті 151, статтею 154 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI саме відповідач є розпорядником коштів, що фінансуються з державного бюджету.

Враховуючи, що територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області по відношенню до ОСОБА_1 , у розумінні Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», є роботодавцем, а отже саме на нього за частиною 4 статті 35 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» покладено обов`язок відшкодувати суми виплаченого забезпечення безробітному в зв`язку з поновленням його на роботі за рішенням суду.

Суд вважає за доцільне зауважити, що третя особа не наділена повноваженнями розпорядника бюджетних коштів, у т.ч. щодо оплати заробітної плати, податків та внесків за осіб, працюючих в районному суді, в зв`язку з чим не має фактичної можливості здійснити оплату заявлених вимог.

За пунктом 2 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №845 від 03.08.2011 (у редакції постанови КМУ №45 від 30.01.2013) (надалі - Порядок), боржники - визначені в рішенні про стягнення коштів державні органи, розпорядники бюджетних коштів (бюджетні установи), а також одержувачі бюджетних коштів в частині здійснення передбачених бюджетною програмою заходів, на які їх уповноважено, які мають відкриті рахунки в органах Казначейства, крім рахунків із спеціальним режимом використання. Відповідно до п.9 Порядку орган Казначейства повертає виконавчий документ стягувачу в разі, коли боржник не має відкритих рахунків в органі Казначейства або в органі Казначейства відкрито боржнику лише рахунок із спеціальним режимом використання, крім випадків виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за яким є державний орган згідно із Законом України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень”.

Держава має позитивний обов`язок забезпечувати виконання судового рішення, відтак враховуючи, що розпорядником бюджетних коштів є саме ТУ ДСА у Чернігівській області, суд вважає правомірним пред`явлення позову саме до цього органу.

У пунктах 2 та 3 рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 №18-рп/2012 зазначено, що невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом. Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

За приписами статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визначені в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції).

Європейський суд з прав людини в рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Поняття «ефективний засіб», за висновками Європейського суду з прав людини (рішення від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії»), передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. В ході вирішення справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. У справі «Сьорінг проти Об`єднаного Королівства Великої Британії» (Soering v the United Kingdom judgment of 7 July 1989, No. 161) Європейський суд визначив, що Конвенція як правовий акт, що забезпечує захист прав людини, передбачає, що її гарантії мають бути реальними та ефективними. Крім того, будь-яке тлумачення прав та свобод, що гарантуються, має відповідати загальним рисам Конвенції, мета якої - забезпечення і розвиток ідеалів та цінностей демократичного суспільства. Таким чином, на державі лежить прямий обов`язок дотримуватися громадянських прав осіб і забезпечувати належне та своєчасне виконання рішення суду, що набрало законної сили. Виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до частини 3 статті 13, частини 1 статті 74 ГПК України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Частинами 1 та 2 статті 2 ГПК України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є верховенство права, рівність учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін.

За приписами частин 2 та 3 статті 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених законом.

Обов`язок доказування і подання доказів установлено статтею 74 ГПК України.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

З огляду на зміст статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Стаття 76 даного Кодексу визначає, що належними доказами є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтями 78 та 79 ГПК України встановлено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними ніж докази, надані на її спростування.

За приписами частин 1 та 2 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина 1 статті 14 ГПК України).

Згідно з п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. За практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. Європейський суд з прав людини в рішенні в справі «Серявін та інші проти України» також вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, в рішеннях судів, зокрема, мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Враховуючи доведеність позовних вимог, що не спростовані відповідачем, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

При ухваленні рішення в справі, суд, у тому числі вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами (п.5 частини 1 статті 237 ГПК України).

Відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За статтею 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам. Таким чином, з огляду на задоволення позову в повному обсязі, судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2270грн мають бути відшкодовані позивачу за рахунок відповідача.

Керуючись статтями 42, 46, 50, 73, 74, 76-79, 86, 129, 202, 233, 237, 238, 240-242, 252, 256 ГПК України, господарський суд

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги Чернігівського обласного центру зайнятості (вул. Коцюбинського, 40, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 03491464) до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області (вул. Кирпоноса, 16, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 26295412), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Семенівського районного суду Чернігівської області (вул. Центральна, 6, м. Семенівка, Чернігівська область, 15400, код ЄДРПОУ 02894421) про стягнення 8186,14грн, задовольнити в повному обсязі.

2. Стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області (вул. Кирпоноса, 16, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 26295412) на користь Чернігівського обласного центру зайнятості (вул. Коцюбинського, 40, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 03491464) 8186,14грн виплаченого забезпечення та 2270грн судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови в відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду, відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається в порядку визначеному статтею 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Повне судове рішення складено 19.05.2021

Повідомити учасників справи про можливість одержання інформації по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Суддя А.В. Романенко