Ухвала суду № 96990440, 18.05.2021, Борзнянський районний суд Чернігівської області

БОРЗНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

16400, м. Борзна, Чернігівської обл., вул. Незалежності, буд. 4 тел.: 0 (4653) 21-202

Справа №730/374/21

Провадження № 1-кп/730/40/2021

У Х В А Л А

"18" травня 2021 р. м. Борзна

Суддя Борзнянського районного суду Чернігівської області Ріхтер В.В.,

за участю секретаря судового засідання Магомедової О.В.,

прокурора Сваткова О.В.,

обвинуваченого ОСОБА_1 ,

захисника Тіслюка І.І.,

потерпілого ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в м. Борзні у порядку, передбаченому статями 314, 315, 316 КПК України, обвинувальний акт, а також клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021270000000063 від 10.03.2021 року за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився у с. Велика Снітинка Фастівського району Київської області, громадянина України, з неповною середньою освітою, не одруженого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 257; ч. 4 ст. 187 КК України,

ВСТАНОВИВ:

11 травня 2021 року до Борзнянського районного суду Чернігівської області з Чернігівської обласної прокуратури надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021270000000063 від 10.03.2021 року, за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні злочинів, передбачених ст. 257; ч. 4 ст. 187; ч. 1 ст. 263 КК України, ОСОБА_4 , ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ст. 257; ч. 4 ст. 187 КК України.

Цього ж дня, відповідно до здійсненого авторозподілу судових проваджень, зазначений обвинувальний акт отриманий головуючим суддею Данько О.В.

Ухвалою Борзнянського районного суду Чернігівської області від 13 травня 2021 року заяву судді Данько О.В. про самовідвід задоволено, а справу передано на повторний перерозподіл згідно ч. 3 ст. 35 КПК України.

Відповідно до здійсненого авторозподілу судових проваджень, повторно зазначений обвинувальний акт отриманий головуючим суддею Ріхтером В.В.

13 травня 2021 року ухвалою Борзнянського районного суду Чернігівської області у вказаному провадженні призначено підготовче судове засідання.

Відповідно до ч. 2 ст. 315 КПК України у підготовчому судовому засіданні на обговорення учасників судового провадження поставлено питання щодо можливості призначення судового розгляду на підставі обвинувального акту.

2. Позиції учасників судового провадження та заявлені клопотання

У підготовчому судовому засіданні прокурором було заявлено клопотання про продовження запобіжного заходу обвинуваченому у виді тримання під вартою.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 315 KПК під час підготовчого провадження суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. Під час розгляду таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II КПК України.

Копію даного клопотання з доданими документами обвинувачений ОСОБА_1 отримав 14 травня 2021 року.

Прокурор вважає, що наявні та продовжують існувати ризики, передбачені п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: обвинувачений ОСОБА_1 може переховуватись від суду, оскільки він обвинувачується у вчиненні особливо тяжких злочинів, за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до п`ятнадцяти років із конфіскацією майна, після вчинення злочину намагався ухилитися від відповідальності шляхом зникнення з місця вчинення злочину, а також обвинувачений може незаконно впливати на потерпілого та свідків у даному кримінальному провадженні, оскільки місцезнаходження потерпілого та свідків останньому достеменно відоме, а тому з метою уникнення кримінальної відповідальності за вчинене, може схиляти їх до надання неправдивих свідчень, а також може вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки обвинувачений раніше судимий за вчинення корисливих злочинів, на шлях виправлення не став та вчинив новий корисливий злочин.

ОСОБА_1 заперечував проти задоволення клопотання.

Захисник вважає, що клопотання є необґрунтованим та немотивованим, а тому просить застосувати щодо обвинуваченого запобіжний захід у виді домашнього арешту.

Потерпілий підтримав прокурора.

Вирішуючи клопотання прокурора щодо подовження обвинуваченому строку дії

запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд дійшов таких висновків.

Зокрема, згідно ч. 1 ст. 131 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.

Заходами забезпечення кримінального провадження є: 9) запобіжні заходи (ч. 2 ст. 131 КПК України).

Застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що: 1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; 2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора; 3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.

З положень ч. 3 та ч. 5 ст. 132 КПК України слідує, що під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді докази обставин, на які вони посилаються.

Ухвалою слідчого судді Новозаводського районного суду м. Чернігова від 25.03.2021 обвинуваченому обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою, який закінчується 22.05.2021.

Підготовче судове засідання відбувається згідно з правилами, передбаченими КПК України, для судового розгляду (ч. 2 ст. 314 КПК України). У ході судового розгляду кримінального провадження вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК України, якою, зокрема, врегульовано порядок застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Суд зобов`язаний розглянути клопотання про продовження строку тримання під вартою до закінчення строку дії попередньої ухвали згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу (ч. 4 ст. 199 КПК). Суд зобов`язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що (1) обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою, (2) обставини, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою, виправдовують подальше тримання підозрюваного під вартою (ч.ч.3, 5 ст. 199 КПК).

Розглядаючи клопотання прокурора щодо продовження запобіжного заходу, суд має перевірити, чи продовжують існувати ризики, які були заявлені прокурором, їх обґрунтованість, та чи є інші більш м`які запобіжні заходи, які зможуть запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.

При цьому, суд враховує наступне.

Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам, зокрема: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) незаконно впливати на свідка, іншого підозрюваного у цьому ж кримінальному провадженні (п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України).

Підставою застосування запобіжного заходу є наявність, зокрема, ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України (ч. 2 ст. 177 КПК України).

Ризики, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій. При цьому, КПК України не вимагає доказів того, що підозрюваний обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.

Сторона обвинувачення у клопотанні посилалась на наявність трьох ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Суд погоджується з доводами, наведеними у клопотанні прокурора, про продовження існування ризику переховування від суду.

Вказаний ризик суд оцінює з огляду на обставини кримінального провадження та обставини, що стосуються безпосередньо обвинуваченого.

Ризик переховування обумовлюється можливістю притягнення обвинуваченого до кримінальної відповідальності та пов`язаними із цим можливими негативними для обвинуваченого наслідками і суворістю передбаченого покарання, оскільки злочини, у яких обвинувачується ОСОБА_1 , передбачають покарання у виді позбавлення волі.

Так, в розумінні Кримінального кодексу України злочини, інкриміновані обвинуваченому, є особливо тяжкими, а тому при визначенні імовірності переховування обвинуваченого від суду відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 178 КПК України також слід враховувати тяжкість покарання, що загрожує останньому у разі визнання його винуватим у злочинах, у вчиненні яких він обвинувачується. При цьому, цей фактор не є визначальним.

Таким чином, фактичні дані кримінального провадження та особисті обставини щодо обвинуваченого ОСОБА_1 в сукупності дають підстави суду дійти висновку про наявність ризику переховування від суду.

Також суд погоджується з доводами прокурора щодо наявного ризику незаконного впливу обвинуваченого на свідків та потерпілого.

При встановленні наявності ризику впливу на свідків та потерпілого, суд враховує встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме, спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч.ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК України). При цьому, суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК України, тобто, допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК України).

За таких обставин, ризик впливу на свідків та потерпілого існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.

На думку суду, з урахуванням особи обвинуваченого, є велика вірогідність того, що він, перебуваючи на волі, буде мати реальну можливість впливати на них у кримінальному провадженні шляхом застосування певного психологічного тиску і спонукання їх до надання неправдивих свідчень, введення в оману суду та замовчування відомостей, які мають значення для даного кримінального провадження.

Крім того, прокурор вказує на те, що, оскільки обвинувачений раніше судимий за вчинення корисливих злочинів, на шлях виправлення не став та вчинив новий корисливий злочин, він може вчинити нові злочини.

На думку суду, вказаний ризик є необґрунтованим, оскільки прокурор взагалі не довів, що обвинувачений раніше судимий. Будь-які матеріали, якими прокурор обґрунтовує клопотання, суду не надані та в судовому засіданні прокурор також відмовився надавати матеріали, якими він обґрунтовує своє клопотання.

Оцінюючи можливість застосування щодо обвинуваченого більш м`яких запобіжних заходів (такими є: особисте зобов`язання; особиста порука; застава), які зможуть запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України, суд бере до уваги наведені вище характеристики кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_1 , та вагомість встановлених ризиків, передбачених статтею 177 КПК України.

При цьому, суд не вирішував ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема не оцінював докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, а лише на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначив, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування відносно неї запобіжного заходу.

Вказане прямо узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини, відображеною у пункті 175 рішення від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», відповідно до якої «термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series A, N 182), те що вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об`єктивно зв`язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (рішення у справі «Мюррей проти Об`єднаного Королівства» від 28 жовтня 1994 року, «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року).

При вирішенні питання про продовження запобіжного заходу, суд враховує вимоги статті 29 Конституції України, статті 9 Загальної Декларації прав людини, статті 5 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод і статті 12 КПК України, за змістом яких обмеження права особи на свободу й особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках, за встановленою процедурою, а також той факт, що взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом.

Виходячи з наведеного вище та згідно статей 7-9 КПК України, якими визначено, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, суд також враховує практику Європейського суду з прав людини.

Так, у рішенні по справі «W. проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє «прогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства».

У рішенні у справі «Харченко проти України» від 10.02.2011 Європейський суд з прав людини зазначив, що розумність строку тримання під вартою не може оцінюватись абстрактно, а має оцінюватись в кожному конкретному випадку залежно від особливостей конкретної справи.

Характер та фактичні обставини інкримінованого обвинуваченому злочину свідчать про підвищену суспільну небезпеку діяння у вчиненні якого останній обвинувачується. Разом з тим, на теперішній час ще не вирішено питання про призначення у справі судового розгляду. Отже, продовжуючи такий вид запобіжного заходу, як тримання під вартою, суд виходить з необхідності уникнення ризиків, визначених статтею 177 КПК України, із ступеня тяжкості інкримінованих злочинів, а також приймає до уваги ту обставину, що підстави, за яких слідчим суддею було обрано обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, на теперішній час не відпали і під загрозою можливого застосування покарання, передбаченого санкцією статті, яка інкримінована обвинуваченому, останній може переховуватись від суду, вливати на свідків і потерпілого. Будь-яких нових обставин, які мають значення при вирішенні питання щодо запобіжного заходу обвинуваченому та які не існували і не розглядались на час обрання та продовження запобіжного заходу обвинуваченому у виді тримання під вартою, в судовому засіданні не встановлено.

Таким чином, виходячи з положень статей 5, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також частини першої статті 197 КПК України, згідно яких строк застосування запобіжних заходів, в тому числі, і тримання під вартою або продовження тримання під вартою не може перевищувати шістдесят днів, обраний відносно обвинуваченого запобіжний захід відповідає характеру та тяжкості діяння, яке йому інкримінується, та спрямований на уникнення ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, а тому суд приходить до висновку про доцільність продовження строку тримання під вартою ОСОБА_1 .

При цьому необхідно зауважити, що суд ґрунтується на принципі презумпції невинуватості та не ставить ціллю передбачити можливе покарання за інкриміновані обвинуваченому діяння.

При постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом. Слідчий суддя при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні: щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування; щодо злочину, який спричинив загибель людини; щодо особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у виді застави, проте був порушений нею (ч.ч.3, 4 ст.183 КПК України).

Таким чином, враховуючи викладене, з огляду на підстави та обставини, передбачені ст.ст.177, 178 КПК України суд приходить до переконання, що в судовому засіданні поза розумним сумнівом доведено відсутність можливості застосування до обвинуваченого більш м`якого запобіжного заходу, а тому стосовно ОСОБА_1 запобіжний захід у виді тримання під вартою слід продовжити без визначення розміру застави.

В зв`язку з цим, суд відхиляє доводи сторони захисту про можливість застосування до ОСОБА_1 більш м`яких запобіжних заходів, у тому числі й домашнього арешту чи альтернативної застави, оскільки перебування обвинуваченого на волі на даному етапі створює реальну небезпеку для потерпілого, свідків й може перешкодити досягненню завдань кримінального провадження, визначених ст.2 КПК України.

Також, вирішуючи питання про застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, слідчий суддя з огляду на усталену практику ЄСПЛ враховує не лише потреби конкретної особи, а й загальні суспільні інтереси, які, зважаючи на велику суспільну небезпечність інкримінованого злочину, вимагають більш суворішого підходу.

На підставі викладеного, керуючись статтями 134, 314, 315, 316, 369, 372, 381, 382 КПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу ОСОБА_1 задовольнити.

Продовжити відносно обвинуваченого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою до 17.07.2021 року включно.

Ухвала суду щодо застосування запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Копію даної ухвали негайно вручити обвинуваченому, захисникам, прокурору та направити для виконання до сектору поліцейської діяльності № 1 відділення поліції № 1 Ніжинського РВП ГУНП в Чернігівській області.

Ухвалу може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Чернігівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в п`ятиденний строк з дня проголошення ухвали; у разі, якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п`яти днів з дня отримання копії цієї ухвали.

Слідчий суддя Ріхтер В.В.