Рішення № 96989657, 05.05.2021, Гайсинський районний суд Вінницької області

Справа № 129/2698/20

Провадження по справі № 2/129/313/2021

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"05" травня 2021 р. Гайсинський районний суд Вінницької області

в складі головуючого судді Дєдов С.М.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відсутність сторін та їх представників в місті Гайсині цивільну справу за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

Встановив:

22.10.2020 р. до суду заявлено позов, у якому позивач АТ КБ «ПриватБанк» просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №б/н від 21.08.2011 р. в розмірі 21577, 17 грн., оскільки остання не виконує зобов`язань по сплаті коштів за кредитним договором.

Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що відповідач ОСОБА_1 у зв`язку з отриманням банківських послуг підписала Анкету-Заяву №б/н від 21.09.2011 р., згідно якої отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Своїм підписом у заяві відповідач підтвердила, що підписана нею заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua складає договір про надання банківських послуг. Однак відповідач не надала своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов`язаннями, що має відображення у Розрахунку заборгованості, тому позивач змушений звернутись до суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

При подачі позовної заяви представник позивача просив розглядати справу за відсутності представника позивача, проти винесення заочного рішення не заперечує, про що подав письмову заяву.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, 17.12.2020 р. подала до суду відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги заперечувала та вважала, що у позові слід відмовити з наступних підстав. Щодо умов договору у своєму відзиві пояснила, що дійсно, у 2011 році відповідач оформила платіжну картку у АТ КБ «ПРИВАТБАНК» (далі - банк або позивач). Кредитний ліміт у Анкеті-Заяві від 21.09.2011 р. зазначений не був, хоча на це передбачена у Анкеті-Заяві окрема графа. Також у вказаній заяві жодним чином не були врегульовані відсотки чи проценти, комісії, пеня чи інші платежі. Не було також встановлено Анкетою-Заявою і чіткого строку повернення коштів, як і строку дії картки.

При цьому відповідач наголошує, що не підписувала жодного іншого документа, крім самої Анкети-Заяви, в тому числі не підписувала таких документів, як «Умови та правила надання банківських послуг» чи «Тарифи». Разом з тим банк в позовній заяві посилається виключно на зазначені «Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи», якими нібито врегульовані спірні правовідносини. При цьому банк надає просту роздруківку «Умов та правил надання банківських послуг» та «Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» без будь-якої належної вказівки у документі на дату їх затвердження, період їх дії (тобто чинність на час укладення кредитного договору), форму його затвердження (наказ тощо). До позову додана проста роздруківка дещо схожого на наказ документу, з якої не зрозуміло, яка посадова особа, його видала, відсутній підпис, печатка, а його зміст практично не можливо прочитати через вкрай дрібний розмір шрифту. Надання документів у такому дрібному шрифті є неповагою до суду та до інших учасників процесу, а такий документ не може вважатися належним доказом по справі.

Крім того, у доданих до позовної заяви нібито витягах з «Умов та правил надання банківських послуг» відсутні ті пункти, на які позивач посилається у тексті позовної заяви. Також і на сайті АТ КБ «Приватбанк» відсутній текст «Умов та правил надання банківських послуг», чинний на 2011 рік. Найстаріший договір там актуальний станом на 01.09.2013 р., тобто жоден з пунктів, на які посилається позивач, неможливо перевірити, оскільки він наведений лише у тексті позовної заяви. При чому, за логікою позивача, він мав би надати належним чином завірені копії усіх редакцій «Умов та правил надання банківських послуг», які діяли за період існування заборгованості.

Крім того, позивач надає такий документ, як витяг з «Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна». Цей документ також є простою роздруківкою. Невідомо, у який час були затверджені ці тарифи, однак очевидно, що вони не діяли у 2011 році, оскільки у їх тексті є вказівка на зміни, які відбулись у 2013-2015 роки, тобто цей документ діє не раніше, ніж з 2015 року. При цьому лише у цьому документі зазначається ставка обчислення пені.

До того ж, у тексті Заяви-Анкети взагалі не згадується такий документ, як «Тарифи обслуговування кредитних карт «Універсальна», а зазначено лише загальне «Тарифи банку», однак яким був точний зміст такого документу - невідомо.

При цьому відповідач наголошує, що у Анкеті-Заяві від 21.09.2011 р. вона не виявляла свого бажання оформити платіжну картку кредитку «Універсальна» - відповідна галочка у заяві відсутня. Натомість відповідачем було оформлено Ощадкнижку «Депозит», про що позивач жодним словом не згадує у позовній заяві та не надає жодних тарифів, які б стосувалися такого виду карток, в тому числі щодо процентів, пені тощо. Банк надає лише «Тарифи» по таким карткам як «Універсальна».

Відповідач же взагалі не підписувала жодних «Умов та правил надання банківських послуг» чи «Тарифів». Відтак не відомо також, з якою саме редакцією цих документів була ознайомлена, яка процентна ставка, строк дії договору, пеня та інші умови там встановлювались.

У зв`язку з цим в такій категорії справ Верховний Суд висловив правовий висновок у постанові від 17.07.2019 по справі №175/4576/14-ц.

Матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови та правила надання банківських послуг, Правила користування платіжною карткою розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № б-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

При цьому, згідно з частиною четвертою статті 60 ЦПК України в редакції, чинній на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналогічна норма міститься й у ЦПК України в редакції Закону № 2147-VIII (частина шоста статті 81).

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею б Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Умови та Правила надання банківських послуг, а також правила користування платіжною карткою, які містяться в матеріалах справи не визнаються відповідачем та не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 15 вересня 2006 року шляхом підписання заяви. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами.

Тобто ОСОБА_1 не визнає наданих позивачем як доказ роздруківок «Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи обслуговування кредитних карт «Універсальна» (такої карти відповідач навіть не отримувала) та не підтверджує, що саме з такими документами її було ознайомлено. Це доводиться, зокрема, і тим, що на сайті позивача https://privatbank.ua/terms під заголовком «Умови та правила надання банківських послуг» за посиланням «Повний договір актуальний на 01.09.2013 р.» відкривається текст зовсім інший за змістом, ніж той, який доданий позивачем до позовної заяви. Крім того, з сайту банка вбачається, що вказані Умови і правила змінювались мало не щомісяця, а банк надає лише фрагмент однієї редакції за невідомий період. При цьому відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

До того ж, для прикладу, посилання «Повний договір актуальний на 01.09.2013 р.» відкриває 1556 сторінок тексту, з якими її точно не ознайомлювали, оскільки навіть фізично на це знадобився б не один день.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відтак відповідач звертає увагу, що відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, та просить суд вважати надані позивачем роздруківки: «Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи обслуговування кредитних карт «Універсальна» неналежними, недопустимими та недостовірними доказами.

На підтвердження своєї позиції також наводить фрагмент постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 по справі № 342/180/17.

Тому на думку відповідача відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з нею, ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 102З-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Щодо розрахунку заборгованості, пояснила, що основний борг (тіло кредиту) з розрахунку заборгованості, що наданий в додатках до позову, вбачається, що вона у липні-вересні 2016 року використала такі суми кредитних коштів: 20.07.2016 р. - 1047 грн., 11.08.2016 р. - 5200 грн., 13.09.2016 р. - 1047 грн. (колонка 3 Розрахунку). Жодних інших суттєвих сум вона з кредитного ліміту не використовувала.

У подальшому у перших числах щомісяця з її кредитного ліміту регулярно стягувалась сума в межах 60-100 грн. Це тривало до березня 2019 року. ОСОБА_1 наголошує, що ці кошти стягувались без її відома та з невідомим призначенням, однак за інформацією інших клієнтів банку це можуть бути платежі на страхування, на які, однак, вона не погоджувалась та не підписувала жодних документів, які б дозволяли стягнення цих коштів. Проте через них борг зростав.

Сумарно таким чином вийшло, що вона використала 9580 грн. кредитка коштів (підсумовано колонку 3 Розрахунку). У позовній заяві зазначено суму тіла кредиту двічі: під терміном «заборгованість за тілом кредита» та під терміном «заборгованість за простроченим тілом кредита» вказано однакові суми 7677,22 грн., однак очевидно, ще йдеться про одне і те ж, оскільки у загальну суму позовних вимог 21577,17 грн. сума 7677,22 грн. додана лише один раз.

Щодо відсотків (процентів). З колонки 4 «Відсотки, погашені за рахунок кредита» у розрахунку позивача вбачається, що значні суми зі сплачених відповідачем коштів постійно списувались на погашення відсотків. Відповідач вважає такі дії позивача необґрунтованими з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 1056-1 ЦК України, у редакції на час підписання Анкети-Заяви, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком, іншою фінансовою установою в односторонньому порядку.

Умова договору щодо права банку, іншої фінансової установи змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною.

Як зазначалось вище, у Анкеті-Заяві від 21.09.2011 р. взагалі не встановлено розмір процентної ставки. З витягу з «Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» вбачається, що існують різні види карти «Універсальна» з різними відсотковими ставками. Але ОСОБА_1 наголошує, що не зверталась за оформленням карти «Універсальна», а в Анкеті-Заяві вказана Ощадкнижка «Депозит». Жодних «Тарифів» до Ощадкнижки «Депозит» позивач не надає.

Як вбачається з наданих позивачем розрахунків, ним була нібито застосована відсоткова ставка 3,6%. Але при цьому не зрозуміло, за які саме періоди та з яких саме сум нараховані ті чи інші відсотки. вона жодним чином не повідомлялася та не ознайомлювалася з таким розміром відсоткової ставки і жодних доказів належного повідомлення чи ознайомлення їй банком не надано. По суті банком взагалі не доведено жодної відсоткової ставки та права на її застосування, оскільки вона не була належним чином ознайомлена з Тарифами обслуговування Ощадкнижки «Депозит» (якщо такий документ взагалі існував), як і з «Умовами та правил надання банківських послуг». Позивач, крім того, взагалі не надає відповідної редакції вказаних документів.

Тобто позивач жодними належними та допустимими доказами не підтверджує ані розміру процентної ставки, ані самого існування в договорі на час його підписання умови про нарахування процентів. Тобто, як сформульовано Верховним Судом у тексті постанови, що наведений вище, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами.

Таким чином списання коштів на виплату процентів було безпідставним, а вказані кошти мали б бути зараховані в рахунок погашення тіла кредиту. Крім того, як зазначено вище, загальна сума витрат кредитних коштів за весь період шляхом додавання становить 9580 грн., а сума коштів, внесена нею на погашення заборгованості - 15397,97 грн. (колонка 30 розрахунку), які в першу чергу були безпідставно спрямовані на погашення процентів.

Щодо пені. Вказана позивачем пеня також нібито передбачена тими ж «Умовами та правил надання банківських послуг» та «Тарифами» з якими ОСОБА_1 належним чином не ознайомлювалася та які позивач може змінювати в односторонньому порядку у будь-який час, не повідомляючи відповідача. Позивачем не доведено, що діючими на час підписання Анкети-Заяви правилами, з якими б ознайомився відповідач, була передбачена відповідна пеня, зокрема, щодо Ощадкнижки «Депозит».

Крім того, позивач не надає належного розрахунку пені, зокрема, не вказує кількість днів прострочення, не зазначає у якому саме відсотку обраховується пеня.

Розрахунок складається з 31 колонки дрібним шрифтом, містить чимало колонок дублюючого або й взагалі не зрозумілого змісту, однак не надає чіткого та логічного розуміння, як саме було підраховано пеню, яка склала 11141,11 грн.

При тому що, відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Тобто належний розрахунок передбачає: а) визначення кількості днів прострочення; б) чітко встановлений відсоток; в) чітко визначену суму несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання, на який цей відсоток нараховується. Жоден з цих параметрів у позовній заяві не наведений. Більше того, позивач, зазначаючи про відсоток для пені, посилається у позові на встановлені тарифи, «що діють на дату нарахування». Тобто позивач фактично сам не знає, який саме діяв відсоток для пені, та пропонує суду самостійно збирати докази на сайті позивача, що є прямим порушенням принципу диспозитивності цивільного судочинства, що передбачений ст. 13 ЦПК України.

Таким чином відповідач усвідомлювала, що мала повернути ті кошти, які нею було фактично отримано від банку в межах кредитного ліміту - 9580 грн. За весь час спірних правовідносин відповідач виплатила банку 15397,97 грн. (колонка 30 розрахунку, що наданий до суду самим банком), тобто суму, що суттєво перевищує отримані кредитні кошти.

Як обґрунтовано вище, вказані 15397,97 грн. безпідставно були зараховані банком не на погашення тіла кредиту, а на погашення відсотків (процентів), пені тощо, про розмір, строки та сам факт стягнення яких відсутній письмовий договір між сторонами, то вказані кошти мають бути повністю зараховані на погашення тіла кредиту, тобто тих коштів, які фактично отримала відповідач.

Відтак відповідач ОСОБА_1 вважає, що повністю розрахувалась з позивачем, а у позові слід відмовити (а.с.69-74).

13.01.2021 р. представник позивача АТ КБ «ПриватБанк» подав до суду заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій обґрунтував тим, що відповідно до приписів п. 2 ч. 2 ст. 49 ЦПК України, крім прав та обов`язків, визначених у статті 49 цього Кодексу позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Представник позивача відповідно до поданої заяви зменшив розмір позовних вимог та просив стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за Договором №Б/Н від 21.08.2011 p., в розмірі 10436,06 грн. (7677,22 грн. - заборгованість за тілом кредиту; в т.ч. 7677,22 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 2758,84 грн. — заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625), а також понесені позивачем судові витрати (а.с.73-82).

19.01.2021 р. представник позивача АТ КБ «ПриватБанк» подав до суду відповідь на відзив відповідача, в якому заперечував доводи відповідача та просив позов задовільнити повністю.

З`ясувавши обставини, позицію представника позивача, відповідача та дослідивши надані докази, суд приходить до висновку, що встановлені наступні факти та відповідні правовідносини.

Доведено, що 21.09.2011 року ОСОБА_1 підписано анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, за змістом якої ОСОБА_1 виявила намір отримати платіжну картку ОЩАДКНИЖКА «Депозит» у ПАТ КБ «ПриватБанк», при цьому у наданій суду копії вказаної заяви відсутні записи про бажаний ОСОБА_1 кредитний ліміт за платіжною карткою ОЩАДКНИЖКА «Депозит», що підтверджується копією анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку.

22.10.2020 р. до суду заявлено позов, у якому позивач АТ КБ «ПриватБанк» просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №б/н від 21.08.2011 р. в розмірі 21577,17 грн., оскільки остання на думку представника позивача не виконує зобов`язань по сплаті коштів за кредитним договором.

13.01.2021 р. позивач АТ КБ «ПриватБанк» подав заяву про зменшення позовних вимог та просив стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за Договором №б/н від 21.08.2011 p., в розмірі 10436,06 грн. (7677,22 грн. - заборгованість за тілом кредиту; в т.ч. 7677,22 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 2758,84 грн. — заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625), а також понесені позивачем судові витрати

До позовної заяви стороною позивача додано Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, розрахунок заборгованості за договором №б/н від 21.08.2011 р., укладеного між ПриватБанком та клієнтом – ОСОБА_1 станом на 15.09.2020 р. та виписка за договором №б/н станом на 16.09.2020 р. (а.с.а.с.12, 50-51).

Окрім того, згідно із первинним документом, - випискою із карткового рахунку клієнта ОСОБА_1 за договором б/н від 21.08.2011 р. станом на 16.09.2020 р., яка долучена позивачем до позовної заяви, встановлено, що ОСОБА_1 за період з 07.10.2014 р. по 01.03.2020 р. витратила кредитних коштів на загальну суму 9474 грн. 87 коп. та повернула кредитних коштів (внесла кошти на рахунок) за цим договором в загальній сумі 15448 грн. 35 коп., таким чином заборгованість за тілом кредита у ОСОБА_1 відсутня.

Зазначені правовідносини регламентуються такими нормами права.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Умови і правила надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана позичальником.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Роздруківка із сайту позивача не може виступати належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони, яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.

Зазначений висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. З огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) приєднується до тих умов, з якими він безпосередньо ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 цього Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У анкеті-заяви, підписаної ОСОБА_1 від 21.09.2011 року процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1, ч. 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив відповідно до наданого позивачем розрахунку стягнути заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а також пеню за несвоєчасну сплату кредиту і відсотків за користування кредитними коштами, при цьому заборгованість за тілом кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник) відсутня, що підтверджується випискою за договором б/н станом на 16.09.2020 р.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 21.08.2011 р., посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті:https://privatbank.ua/terms/ як невід`ємні частини спірного договору.

Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (21.08.2011 р.) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (22.10.2020 р.), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю в п`ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).

Суд вважає, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 21.08.2011 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36).

Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису ОСОБА_1 , тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 21.08.2011 року шляхом підписання заяви-анкети, тому відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

У задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 на користь банку заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625 у сумі 2758,84 грн., необхідно відмовити у зв`язку з відсутністю правових підстав для задоволення позовних вимог в цій частині через відсутність передбаченого обов`язку відповідача по їх сплаті позивачу у анкеті-заяві від 21.09.2011 року, оскільки Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/не можуть вважатися складовою частиною спірного кредитного договору.

Окрім того, оскільки згідно із первинним документом, - випискою із карткового рахунку клієнта ОСОБА_1 за договором б/н від 21.08.2011 р. станом на 16.09.2020 р., яка долучена позивачем до позовної заяви, встановлено, що ОСОБА_1 за період з 07.10.2014 р. по 01.03.2020 р. витратила кредитних коштів на загальну суму 9474 грн. 87 коп. та повернула кредитних коштів (внісла кошти на рахунок) за цим договором в загальній сумі 15448 грн. 35 коп., таким чином заборгованість за тілом кредита у ОСОБА_1 відсутня, то вказані встановлені судом обставини у своїй сукупності свідчать про відсутність передбачених законом підстав для задоволення позову, а тому суд визнає, що у задоволенні позову АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором необхідно відмовити через недоведеність позивачем обставин, якими обґрунтовано позов.

При цьому, наданий Банком Розрахунок заборгованості за договором №б/н від 21.08.2011 року, укладеного між Приват Банком та клієнтом – ОСОБА_1 станом на 16.09.2020 р., зазначений висновок суду у справі не змінює, оскільки розрахунок заборгованості не є первинним документом за своєю природою, а є інформаційним документом по факту обробки фактичного операційного руху грошових коштів по рахунках кредитної угоди, а також відображає стан нарахувань в певні періоди часу.

В решті позову необхідно відмовити через безпідставність позовних вимог, оскільки ці вимоги є очевидно незаконними з огляду на вищенаведені судом мотиви та норми закону, а ОСОБА_1 , як пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права в даних правовідносинах.

Під час вирішення справи та ухвалення судового рішення суд не приймає та відхиляє доводи позивача АТ КБ «ПриватБанк» про те, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк, та вимог ч.1 ст. 634 ЦК України, оскільки позивачем не надано суду у строки та в порядку, визначеному ст. 83 ЦПК України, належних, допустимих та достатніх доказів про виконання банком вимоги законодавства щодо належного ознайомлення та проінформування відповідача про усі умови кредитування, складення банком Паспорту споживчого кредиту та підписання особисто ОСОБА_1 Паспорту споживчого кредиту (за кредитним договором №б/н від 21.08.2011 року).

Інші пояснення та доводи представника позивача, надані ним суду та викладені у позовній заяві про обґрунтованість та законність позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк», судом під час ухвалення рішення у справі відхиляються, оскільки дані твердження представника позивача повністю спростовуються викладеними в рішенні суду доводами та наявними у справі і дослідженими судом доказами.

Керуючись ст. ст. 259, 263, 264, 265, 268 ЦПК України,

Вирішив:

Відмовити у задоволенні позову АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів до Вінницького апеляційного суду.

Суддя: