Рішення № 96971064, 17.05.2021, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2021 р.м. ХерсонСправа № 540/583/21

Херсонський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Войтовича І.І.,

при секретарі: Бондарчук О.О.,

за участю:

позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - Наумової Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Херсонської обласної прокуратури

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач), звернулась до суду з позовом до Херсонської обласної прокуратури (далі-відповідач, прокуратура), в якому, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог (від 10.03.2021) просить:

- визнати протиправною бездіяльність Херсонської обласної прокуратури щодо неналежного розрахунку, а саме невиплати частини заробітної плати, у вигляді посадового окладу, визначеного за ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», за період з 15.12.2015 по 29.12.2020;

- зобов`язати Херсонську обласну прокуратуру сплатити недоплачену частину заробітної плати, у вигляді посадового окладу, визначеного за ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», за період з 15.12.2015 по 29.12.2020 у розмірі 1 146 818,00грн.

Позовні вимоги обґрунтовані положеннями ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» щодо заробітної плати прокурора та її складових та Законів України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» - «Про Державний бюджет України на 2020 рік», зазначає, що з 25.09.2019 абз.1 ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» визначено посадовий оклад прокурора окружної прокуратури у вигляді 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Пункт 1 частини 4 статті 81 зазначеного Закону передбачає, що посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора окружної прокуратури з коефіцієнтом: прокурора обласної прокуратури 1,2, у зв`язку з чим, посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури мав становити: з 01.09.2015 по 31.12.2015: 10 х 1 378,00 грн. = 13 780 грн. за кожен місяць (4 місяці х 13 780 грн. = 55 120 грн.); з 01.01.2016 по 30.04.2016: 11 x 1 378,00 грн. = 15 158 грн. за кожен місяць (4 місяці х 15 158 грн. = 60 632 грн.); з 01.05.2016 по 30.11.2016: 11 x 1 450,00 грн. = 15 950 грн. за кожен місяць (7 місяців х 15 950 =111 650 грн.); з 01.12.2016 по 31.12.2016: 11 x 1 600,00 грн. = 17 600 грн. за місяць; з 01.01.2017 по 31.12.2017: 12 х 1 600,00 грн. = 19 200 грн. за кожен місяць (12 місяців х 19 200 грн. = 230 400 грн.); з 01.01.2018 по 31.12.2018: 12 х 1 762, 00 грн. = 21 144 грн. за кожен місяць (12 місяців х 21 144 грн. = 253 728 грн.); з 01.01.2019 по 24.09.2019: 12 х 1 921,00 грн. = 23 052 грн. за кожен місяць (9 місяців х 23 052 грн. = 207 468 грн.); з 25.09.2019 по 31.12.2019 (з урахуванням коефіцієнту прокурора обласної прокуратури - 1,2): 15 х 1 921,00 грн. х 1,2 = 34 578 грн. за кожен місяць (3 місяці х 34 578 грн. = 103 734 грн.); з 01.01.2020 по 29.12.2020 (з урахуванням коефіцієнту прокурора обласної прокуратури - 1,2): 15 x2 102,00 грн. х 1,2 грн. = 37 836 грн. за кожен місяць (12 місяців х 37 836 грн. = 454 032 грн.).

Позивач зауважила, що рішенням Конституційного Суду України №6-р/2020 від 26.03.2020 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, визнано неконституційним положення зазначеного пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII від 14.10.2014 зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відповідно ОСОБА_1 вважає необґрунтованим визначення відповідачем розміру посадового окладу згідно постанови Кабінету Міністрів України №505 від 31.05.2012 та вважає, що за час перебування на посаді в органах прокуратури вона недоотримала за період з 15.12.2015 по 29.12.2020, по день звільнення, заробітної плати у вигляді посадового окладу у сумі 1 146 818 грн., яку просить стягнути в судовому порядку та зазначає, що бездіяльністю Херсонської обласної прокуратури, порушено її право власності на отримання заробітної плати у повному розмірі, гарантованої ч. 3 ст.81 Закону України «Про прокуратуру», ст. 43 Конституції України, ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права володіння своїм майном, посилаючись також на позицію Європейського суду з прав людини у рішенні від 08.11.2005 в справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00). З урахуванням того, що положення ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» на теперішній час є чинними, ніким не скасовані, не визнані такими що втратили свою силу, не припинені та не визнані неконституційними, виходячи із практики Європейського суду з прав людини викладену у рішенні від 30.11.2004 у справі «Бакалов проти України» (заява № 14201/02) та 18.10.2005 у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» (заява № 70297/01), від 10.06.2011 у справі «Сук проти України» (заява № 10972/05) та правових висновках, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду у справі №911/4249/16 від 17.04.2018, від 10.04.2018 у справі №12-46гс18 вважає, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

ОСОБА_1 також зазначила про те, що Херсонською обласною прокуратурою, в порушення ст. 94, ч. 1 ст. 116, ст. 233 КЗпП України, ст. 1 Конвенції «Про захист заробітної плати» №95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30.06.1961, ст. 43 Конституції України, Закону України «Про оплату праці», з урахуванням висновків рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 №8-рп/2013 у справі №1-13/2013 в аспекті конституційного звернення, положення ч.2 ст. 233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1,12 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 №108/95-ВР зі змінами, у день звільнення, не було проведено остаточний розрахунок та не виплачено усіх належних до виплати сум, що свідчить про бездіяльність відповідача, яку вважає протиправною та просить суд зобов`язати прокуратуру сплатити їй недоплачену заробітну плату у вигляді посадового окладу за період з 15.12.2015 по 29.12.2020 у сумі 1 146 818,00 грн.

23.02.2021 ухвалою суду позовну заяву було залишено без руху щодо визначення позивачем предмету позову та відповідно дотримання положень Закону України «Про судовий збір».

12.03.2021, у зв`язку із виконанням позивачем вимог ухвали суду від 23.02.2021 ухвалою суду відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 06.04.2021 о 09:30 год.

29.03.2021 ухвалою суду клопотання позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено, судове засідання у справі ухвалено здійснювати в режимі відеоконференції, відповідно, 06.04.2021 о 09:30 год.

06.04.2021 ухвалою суду клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи задоволено, призначено підготовче судове засідання на 27.04.2021 о 13:15 год.

08.04.2021 до суду надійшов відзив на адміністративний позов від представника відповідача, в якому прокуратура зазначає про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та зазначає, що до 14.12.2015 порядок матеріального забезпечення прокурорів визначався ст.49 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ (1991 року), за змістом якої, розмір посадових окладів, надбавок за класні чини, вислугу років, що є складовими заробітної плати прокурорів, затверджувався Кабінетом Міністрів України. Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ заробітна плата прокурорів складається із посадових окладів, надбавок за класні чини, вислугу років і має забезпечувати достатні матеріальні умови для належного виконання службових обов`язків, а так само закріплення кваліфікованих кадрів. Розміри посадових окладів, надбавок за класні чини та вислугу років затверджуються Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» затверджено схеми посадових окладів працівників органів прокуратури та визначено розміри посадових окладів прокурорів. З набранням чинності 15.07.2015 Законом № 1697, втратив чинність Закон України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ 1991 року, крім ч. 1 ст. 49, яка втратила чинність з 15.12.2015 (п. 3 розд. XII «Прикінцеві положення»). Законом № 1697 визначено нові розміри посадових окладів працівників органів прокуратури, відповідно до ч. 2 та ч. 3 ст. 81 Закону № 1697 посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 01.07.2015 - 10 мінімальних заробітних плат, з 01.01.2016 - 11 мінімальних заробітних плат, з 01.01.2017 - 12 мінімальних заробітних плат. Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора місцевої прокуратури з коефіцієнтом прокурора регіональної прокуратури - 1,2. Разом з тим, у період з 15.12.2015 по 29.12.2020 норми ст. 81 Закону № 1697 застосуванню не підлягали. Застосовуючи положення ст. 13 Закону України «Про оплату праці» щодо оплати праці працівників установ і організацій та ч. 9 ст. 81 Закону № 1697 представник відповідача зазначає, що фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, з відповідним застосуванням положень Законів України «Про державний бюджет України» на відповідний рік. Також, представник відповідача зазначив, що Законом України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28.12.2014 було доповнено розділ VI «Прикінцеві і перехідні положення» Бюджетного кодексу України пунктом 26 відповідно до якого, зокрема, норми ст. 81 Закону № 1697-VII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. На час виникнення спірних відносин вищезазначені нормативно - правові акти неконституційними не визнавались, були чинними та підлягали обов`язковому виконанню, заробітна плата позивачу нараховувалась і виплачувалась згідно з умовами оплати праці працівників органів прокуратури, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 505 від 31.05.2012 зі змінами та відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 657 від 30.07.2017. Враховуючи, що ОСОБА_1 до грудня 2015 року обіймала посаду прокурора прокуратури Каланчацького району Херсонської області, а з грудня 2015 до грудня 2020 прокурора Каланчацького відділу Новокаховської місцевої прокуратури, заробітна плата за вказані періоди розраховувалась виходячи із посадового окладу прокурора місцевої прокуратури, який складав з 15.12.2015 - 2048 грн., та з вересня 2017 року - 5 660 грн. Представник відповідача вважає, що обґрунтовано нараховував та виплачував заробітну плату позивачу відповідно до вказаної постанови Кабінету Міністрів України № 505 від 31.05.2012, та застосовуючи позицію Верховного Суду України, викладену у постановах від 04.11.2015 № 21-1461, від 30.03.2016 № 21-271а16, від 13.07.2016 № 21-1488а16, від 21.11.2018 № 808/2163/17 та від 16.01.2019 № 804/217/17, від 27.02.2019 № 809/982/16, від 07.05.2020 № 802/1179/16-а, вказує, що видатки на реалізацію ст. 81 Закону № 1697 у бюджетах на відповідний рік не передбачались, а відповідач не наділений правом самостійно без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати нарахування та виплату заробітної плати позивачу в іншому розмірі, ніж визначено постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505.

Таким чином, представник відповідача зазначає, що у зв`язку з приписами Законів України про Державний бюджет України на відповідний рік, змінами, внесеними до Бюджетного кодексу України, положення ч. 3 ст. 81 Закону № 1697 не застосовувались при нарахуванні та виплаті заробітної плати прокурору, заробітна плата усім прокурорам, у тому числі позивачу, нараховувалась та виплачувалась відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 505. Представник відповідача погоджується із наявністю рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020 та зауважує, що ч.2 ст. 152 Конституції України передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення, аналогічне положення закріплено у ст. 91 Закону України «Про Конституційний Суд України», відповідно, за загальним правилом, рішення Конституційного Суду України змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення, якщо інше не встановлено самим рішенням. У відзиві, посилаючись на позицію викладено Верховним Судом у постановах від 27.10.2020 у справі № 826/18228/16, від 04.06.2020 у справі № 818/45/16, від 25.07.2019 у справі № 804/3790/17, від 23.01.2019 у справі № 820/2462/17, зазначає, що на спірні правовідносини рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020 не впливає, оскільки такі виникли до прийняття вказаного рішення Конституційного Суду України, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, у період з 26.03.2020 по 29.12.2020 заробітна плата нараховувалась і виплачувалась також відповідно до приписів постанови Кабінету Міністрів України № 505 з огляду на вимоги п. 3 розд. II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України від 19.09.2019 № 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», який набрав чинності 25.09.2019, в задоволенню позову просить відмовити.

12.04.2021 до суду надійшла відповідь на відзив від позивача, відповідно до якої ОСОБА_1 наполягає на заявлених позовних вимогах з підстав, викладених в адміністративному позову та вважає, що представник відповідача не спростував зазначених у позовній заяві тверджень та підтвердив факт нарахування заробітної плати за постановою Кабінету Міністрів України № 505 від 31.05.2012, посилаючись на позиції суддів Касаційного адміністративного суду Верховного Суду зазначає, що Конституційний Суд України не робить закон неконституційним, а тільки виявляє цей факт, відповідно, відсутні підстави вважати наявність ретроактивної дії рішення Конституційного Суду України, оскільки такі рішення не є нормативними актами, а самі акти втрачають чинність одночасно з рішенням Конституційного Суду України, що має бути враховане судом при вирішенні справи.

12.04.2021 ухвалою суду судове засідання ухвалено здійснювати у режимі відеоконференції, відповідно 27.04.2021 о 13:15 год.

27.04.2021 ухвалою суду закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду на 17.05.2021 о 09:30 год.

В судовому засіданні, 17.05.2021, позивач підтримала заявлені позовні вимоги, позов просила задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засідання просила суд відмовити в задоволенні позову з підстав необґрунтованості.

Заслухавши позиції сторін, розглянувши надані сторонами документи, з`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства які регулюють спірні відносини та їх застосування сторонами, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 , відповідно до наявної у справі копії трудової книжки НОМЕР_1 , з 13.11.2009 до 29.12.2020 працювала в органах прокуратури України, а саме з 13.11.2009 по 15.03.2011 тимчасовим помічником прокурора Каланчацького району Херсонської області (запис №3 від 13.11.2009, №4 від 03.03.2011); з 15.03.2011 по 11.06.2012 - помічником прокурора Каланчацького району Херсонської області (запис № 5 від 15.03.2011, №6 від 11.06.2012); з 11.06.2012 по 15.12.2015 - прокурором прокуратури Каланчацького району Херсонської області (запис № 6 від 11.06.2012); з 15.12.2015 по 29.12.2020 - прокурором Каланчацького відділу Новокаховської місцевої прокуратури Херсонської області (запис № 7 від 15.12.2015).

Наказом керівника Херсонської обласної прокуратури №925к від 23.12.2020 на підставі рішення кадрової комісії від 24.11.2020 №134 ОСОБА_1 звільнена з посади прокурора Каланчацького відділу Новокаховської місцевої прокуратури Херсонської області та з органів прокуратури на підставі п. 9 ч.1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» (запис №8 від 29.12.2020).

Відповідно до листа начальника відділу фінансування та бухгалтерського обліку Херсонської обласної прокуратури №21-31 вих-21 від 29.01.2021, розмір посадового окладу ОСОБА_1 на посаді прокурора Каланчацького відділу Новокаховської місцевої прокуратури Херсонської області був встановлений відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №505 від 31.05.2012 та складав: з 14.12.2015 по 14.12.2015 - 1724,00 грн.; з 15.12.2015 по 05.09.2017 - 2048,00 грн.; з 06.09.2017 по 29.12.2020 - 5660, 00 грн.

З обставин справи вбачається, що заробітна плата ОСОБА_1 за спірні періоди виплачувалась із урахуванням посадових окладів, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», що представником відповідача не заперечується та визнається.

Позиція позивача в даній справі ґрунтується на бездіяльності та протиправності дій суб`єкта владних повноважень щодо не здійснення останнім виплати належної заробітної плати, а саме відповідного посадового окладу за період з 15.12.2015 по 29.12.2020, як працівника прокуратури, визначеного Конституцією України, ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», Законами України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік, Законом України «Про оплату праці», застосувавши необґрунтовано постанову Кабінету Міністрів України № 505 від 31.05.2012 та не врахувавши рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020. В свою чергу, позиція представника відповідача ґрунтується на тому, що на вказаний позивачем період норми ст. 81 Закону № 1697 застосуванню не підлягали, фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, з відповідним застосуванням положень Законів України «Про державний бюджет України» на відповідний рік та відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №505 від 31.05.2012, враховуючи також положення постанови КМУ № 657 від 30.08.2017, з огляду на вимоги п. 3 розд. II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України від 19.09.2019 № 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», який набрав чинності 25.09.2019, вважає, що на спірні правовідносини рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020 не впливає.

Таким чином, позивач ОСОБА_1 вважає, що відповідач, в порушення вимог Закону України «Про прокуратуру» не виплатив їй частину заробітної плати у вигляді посадового окладу за період з 15.12.2015 по 29.12.2020, сума недоплати складає 1 146 818 грн., що й зумовило звернення до суду з даним позовом.

Щодо позиції представника відповідача про визначення належного відповідача по справі суд не розглядає, оскільки в поданій до суду заяві від 05.03.2021 (надійшла до суду 10.03.2021 за вх. № 4079/21), позивач ОСОБА_1 змінила позовні вимоги із зобов`язання сплатити завданої матеріальної шкоди на зобов`язання сплатити недоплачену частину заробітної плати у вигляді посадового окладу, що виключало необхідність суду у визначенні належного відповідача по справі відповідно до положень ст.ст. 48, 180 КАС України за відсутності такої вимоги позивача як відшкодування матеріальної шкоди.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступних приписів законодавства.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (п.3, п. 4 ч. 1 ст.5 КАС України).

Відповідно до ч. 3 та ч. 4 ст. 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).

Відповідно до ч. 4 та ч. 7 ст. 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

14.10.2014 було прийнято Закон України №1697-VII «Про прокуратуру» (далі-Закон №1697-VII, в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), який набрав чинності 15.07.2015.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 Закону №1697-VII заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Преміювання прокурорів здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці (ч. 2 ст. 81 Закону №1697-VII.

Згідно ч. 3 ст. 81 Закону №1697-VII посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат.

Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора місцевої прокуратури з коефіцієнтом, зокрема, прокурора регіональної прокуратури - 1,2 (п.1 ) ч. 4 ст. 81 Закону №1697-VII).

Таким чином, починаючи з 15.07.2015 відбулися поетапні зміни в оплаті праці працівників прокуратури, збільшувались відповідно розміри посадових окладів працівників прокуратури, що не заперечується представником відповідача.

Відповідно до положень ст.ст. 8, 13 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 №108/95-ВР (далі-Закон №108) умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті, та частиною першою статті 10 цього Закону. Оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

Частиною дев`ятою статті 81 Закону №1697-VII визначено, що фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, що кореспондується із положеннями ст.ст. 89 і 90 вказаного Закону №1697-VII, відповідно, фінансування прокуратури здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України; функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Генеральною прокуратурою України; фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором України, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період.

Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 23 Бюджетного кодексу України від 08.07.2010 №2456-VI визначено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Та, зокрема, Законом України від 28.12.2014 № 79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» (набрав чинності з 01.01.2015) внесено зміни до Бюджетного кодексу України, розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» якого доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» частин шістнадцятої, сімнадцятої, вісімнадцятої статті 86, пунктів 13, 14 розділу XIII «Перехідні положення» Закону України від 14 жовтня 2014 року «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» установлено, що положення частини другої статті 33, статті 81 Закону України «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Тобто, Бюджетним кодексом та Законом України «Про Державний бюджет України на 2015 рік», як спеціальними законами, які регулюють бюджетні відносини, у тому числі й питання заробітної плати працівників органів прокуратури, які фінансуються з державного бюджету, надано повноваження Кабінету Міністрів України визначати розмір та порядок виплати заробітної плати працівників органів прокуратури. Аналогічні положення закріплені у пункті 11 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік».

Постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» (далі - постанова КМУ №505) надано право керівникам органів прокуратури у межах затвердженого фонду оплати праці установлювати працівникам органів прокуратури посадові оклади відповідно до затверджених цією постановою схем посадових окладів та інші виплати. Видатки, пов`язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на утримання органів прокуратури. Упорядкування посадових окладів окремих працівників органів прокуратури здійснювати в межах затвердженого фонду оплати праці (пункти 6 постанови КМУ №505).

Відповідно до постанови КМУ № 505, додатку № 5 Схеми посадових окладів працівників районних, міжрайонних, районних у містах із районним поділом та інших прирівняних до них прокуратур (в редакції від 15.12.2015) посадовий оклад районної прокуратури складав 2048 грн.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 657 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури» (далі - постанова КМУ №657), а саме пунктом 3 додатки 1, 2 і 7 до постанови викладено в такій редакції, зокрема, відповідно до Додатку 7 Схеми посадових окладів працівників місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів та прирівняних до них прокуратур визначено посадовий оклад до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 для прокурора прокуратури у розмірі 5660 грн. Таким чином, з 30.08.2017 посадовий оклад прокурора прокуратури визначено у розмірі 5660 грн.

Зазначені вище посадові оклади визначені відповідачем та заперечуються позивачем по справі.

Підпунктом 1 пункту 13 Перехідних положень Закону України «Про прокуратуру» (в редакції від 14.10.2014) доручено Кабінету Міністрів України у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом та забезпечити приведення нормативно-правових актів міністерств та інших відповідних центральних органів виконавчої влади України у відповідність із цим Законом. Відповідні дії не були вчинені Кабінетом Міністрів України.

Суд вважає необхідним зазначити, що відповідач не наділений правом самостійно, без правового врегулювання збільшення видатків Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати у розмірі, встановленому Законом України «Про прокуратуру», що узгоджується із постановами Верховного Суду від 18.03.2020 по справі № 0640/3667/18 (провадження № К/9901/1780/19 та від 07.05.2020 по справі № 802/1179/16-а (адміністративне провадження № К/9901/9971/18).

Вищенаведені законодавчі приписи, станом на час виникнення спірних правовідносин неконституційними не визнавались. Таким чином, у 2015, 2016, 2017, 2018 та 2019 роках норми і положення Закону України «Про прокуратуру» щодо заробітної плати прокурора застосовувались в порядку та розмірах, встановлених постановами Кабінетом Міністрів України №505, №657 з дотриманням Закону № 79-VIII, а не статтею 81 цього Закону.

В даній справі спірні правовідносини між сторонами виникли щодо нарахування та виплати заробітної плати у вигляді посадового окладу за період з 15.12.2015 по 29.12.2020.

Суд не погоджується із твердженням позивача про те, що вона має право на перерахунок посадового окладу за період 15.12.2015 по 25.03.2020, включно, відповідно до ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» у зв`язку із наявністю рішення Конституційного Суду від 26.03.2020 № 6-р/2020 у справі № 1-223/2018(2840/18), з огляду на наступне.

Судом встановлено, що рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2020 №6-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Зокрема, пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення Конституційного Суду України передбачено, що положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Відповідно до ст. 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Законом України «Про Конституційний Суд України» № 2136-VIII від 13.07.2017 (далі - Закон № 2136-VII) передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення (ст. 91 Закону № 2136-VII).

Згідно із ст. 97 Закону № 2136-VII суд у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання, а також зобов`язати відповідні державні органи забезпечити контроль за виконанням рішення, додержанням висновку.

У Рішенні від 30.09.2010 № 20-рп/2010 у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-IV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) Конституційний Суд України вказав, що незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Враховуючи викладене, суд наголошує, що дія окремого положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, згідно рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 №6-р/2020 у справі №1-223/2018(2840/18), втратила чинність 26.03.2020 та відповідно, саме з цього часу положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII зі змінами застосуванню відповідачем не підлягають.

Суд приходить до висновку, що зазначене рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 №6-р/2020 не впливає на спірні правовідносини до 26.03.2020, оскільки виникли до його прийняття, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, що кореспондується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 27.10.2020 по справі №826/18228/16, від 23.01.2019 по справі №820/2462/17, від 25.07.2019 у справі №804/3790/17, від 04.06.2020 у справі №818/45/16.

Суд звертає увагу позивача, що зазначене рішення Конституційного Суду України не має ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення даного рішення, у зв`язку з чим, на час виникнення спірних правовідносин, а саме в період з 15.12.2015 по 25.03.2020, положення зазначеної норми були чинними та підлягали застосуванню відповідачем.

Також, суд звертає увагу на ту обставину, що визнання неконституційними певних положень чинного законодавства в подальшому, не може мати за собою наслідки визнання протиправними дій чи рішень відповідача, які були вчинені або прийняті до визнання таких норм неконституційними, оскільки відповідач, у спірних відносинах, був зобов`язаний і діяв у межах та на підставі того законодавства, яке існувало на час виникнення спірних відносин, а тому висновки Конституційного Суду України, викладені в рішенні від 26.03.2020 №6-р/2020 по справі №1-223/2018(2840/18) не можуть бути підставою для визнання протиправною бездіяльності прокуратури та зобов`язання здійснити виплату позивачу частини недоотриманої заробітної плати у вигляді посадового окладу за період з 15.12.2015 по 25.03.2020 відповідно до статті 81 Закону України «Про прокуратуру», відповідно твердження позивача в даній частині позовних вимог є спростованими вищевказаними положеннями чинного законодавства та зазначеним рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2020 №6-р/2020, позовні вимоги ОСОБА_1 в даній частині є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Щодо правовідносин між сторонами, які виникли після прийняття рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020 щодо нарахування та виплати заробітної плати у вигляді посадового окладу за період з 26.03.2020 по 29.12.2020, суд зазначає слідуюче.

Як було зазначено вище, згідно з ч. ч. 3 та 4 ст. 81 Закону №1697-VII (в редакції від 20.03.2020) посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора окружної прокуратури з коефіцієнтом прокурора обласної прокуратури - 1,2.

Законом України від 19.09.2019 №113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон №113-IX), який набрав чинності 25.09.2019, запроваджено реформування системи органів прокуратури. Так, у ч. 1 ст. 7 Закону №1697-VІІ слова «регіональні» та «місцеві» замінено відповідно на «обласні» та «окружні». Статтею 15 Закону №1697-VІІ зазначено виключний перелік посад в Офісі Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратурах.

Відповідно до Закону № 113-IX частини третю - п`яту ст. 81 Закону «Про прокуратуру» викладено в іншій редакції та, зокрема, встановлено, що посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора окружної прокуратури з коефіцієнтом, відповідно, прокурора обласної прокуратури - 1,2. Відповідно, з 25.09.2019 Законом № 113-IX визначено розмір посадового окладу працівника прокуратури в ст. 81 Закону №1697-VII.

Відповідно до абз. 3 п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-IX за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури, а саме постанова КМУ №505 від 31.05.2012.

Таким чином, до початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур, оплата праці прокурорів здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Окружні прокуратури розпочали роботу з 15.03.2021 відповідно до наказу Генерального прокурора від 17.02.2021 №40. Позивача ОСОБА_1 було звільнено з посади та з органів прокуратури з 29.12.2020.

Враховуючи, що рішення Конституційного Суду України № 6-р/2020 прийнято 26.03.2020, яким визнано неконституційним положення п. 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, право на отримання заробітної плати у вигляді належного посадового окладу виникає у працівника прокуратури з 27.03.2020, у зв`язку з чим, суд вважає, що прокуратурою були допущені порушення ст. 43 Конституції України, ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права володіння людиною своїм майном, ст. 81 Закону №1697-VII, відповідно, грошові кошти, а саме, частина заробітної плати у вигляді посадового окладу, яка була недоотримана позивачем, підлягають нарахуванню та виплаті з урахуванням приписів рішення Конституційного Суду України № 6-р/2020 від 26.03.2020.

Суд приходить до висновку про спростування доводів представника відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, вищевказаними положеннями норами чинного законодавства та рішенням Конституційного Суду України № 6-р/2020 від 26.03.2020.

Суд вважає необґрунтованими доводи позивача, щодо посилання у своїй позовній заяві на правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду у справі №911/4249/16 від 17.04.2018, від 10.04.2018 у справі №12-46гс18 з приводу відсутності підстав для звільнення від відповідальності відповідача за порушення зобов`язання у вигляді належного нарахування та сплати заробітної плати через відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, оскільки в даній справі розглядаються обставини неналежного нарахування та виплати заробітної плати у вигляді посадового окладу державному службовцю органів прокуратури, застосування відповідачем розмірів посадових окладів відповідно визначених в додатках до постанови КМУ №505, дії прокуратури в даному випадку не пов`язані з наявністю чи відсутністю видатків Державного бюджету на виплату заробітної плати працівникам прокуратури.

Також, суд частково не погоджується із доводами позивача щодо протиправної бездіяльності відповідача, що полягає у не здійсненні, в день звільнення 29.12.2020 ОСОБА_1 , остаточного розрахунку та не виплати усіх належних до виплати сум, у зв`язку з тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів саме в обґрунтування такої позиції, не доведено, що відповідач мав станом на день її звільнення здійснити усі необхідні нарахування недоотриманої заробітної плати у вигляді посадового окладу за період з 15.12.2015 по 25.03.2020. Така позиція позивача спростовується також наявністю самого рішення Конституційного Суду України № 6-р/2020 від 26.03.2020, після ухвалення якого, саме з 27.03.2020 у працівників прокуратури виникає право на отримання належного розміру заробітної плати, що мала бути нарахована та виплачена відповідачем відповідно до положень ст. 81 Закону №1697-VІІ. Твердження позивача в частині належного проведення з нею розрахунку на день звільнення 29.12.2020 суд вважає обґрунтованим вищевказаними висновками суду та не спростованим представником відповідача в ході розгляду справи.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, основною складовою заробітної плати позивача є посадовий оклад. З урахуванням коефіцієнту прокурора обласної прокуратури - 1,2 та розміру прожиткового мінімуму, встановленого на 01.01.2020, розмір посадового окладу позивача становить: 2 102 грн. х 15 х 1,2 = 37 836 грн. Враховуючи, що рішення Конституційного Суду України № 6-р/2020 прийнято 26.03.2020, право на отримання заробітної плати виникає з 27.03.2020 та здійснені відповідачем виплати посадового окладу за кожний відпрацьований позивачем місяць служби в органах прокуратури у сумі 5660 грн., що позивачем не заперечується, підлягають вирахуванню із суми невиплаченої частини посадового окладу.

Таким чином, позивач має право на нарахування та виплату їй недоотриманої заробітної плати у вигляді посадового окладу за період з 27.03.2020 по 29.12.2020, відповідно за 10 місяців державної служби в органах прокуратури у сумі 321 760 грн. (378 360 грн. за 10 місяців з вирахуванням 56 600 грн. виплаченого посадового окладу за спірних 10 місяців).

Суд не погоджується із позицією позивача щодо наявності бездіяльності прокуратури у не виплаті їй частини недоотриманої заробітної плати у вигляді посадового окладу, оскільки вона не підтверджена належними та допустимими доказами та що спростовується вище встановленими обставинами.

Судом встановлено, та сторонами не заперечується, що відповідачем по справі нараховувалась та виплачувалась позивачу ОСОБА_1 заробітна плата, а саме посадовий оклад, відповідно до норм діючого законодавства, що діяло, зокрема, в періоді з 15.12.2015 по 25.03.2020, та судом визнано, що розмір посадового окладу був належним чином визначений та застосований прокуратурою, з дотриманням Закону України «Про прокуратуру», Закону України «Про оплату праці», відповідно до постанов КМУ №505 та 657, згідно положень Бюджетного кодексу України та Законів України Про Державний бюджет України на відповідний рік, дії суб`єкта владних повноважень є правомірними.

Щодо періоду з 27.03.2020 по 29.12.2020, по день звільнення позивача зі служби, суд вважає, що прокуратурою були вчинені відповідні дії щодо нарахування заробітної плати позивача, факт такого нарахування позивач не оспорює та визнає, але, як встановлено судом, таке нарахування не було здійснено в належному розмірі посадового окладу, визначеного за ч.3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», що свідчить про протиправність саме дій відповідача, а не вчинення бездіяльності та є підставою для відмови в задоволенні даної вимоги про визнання протиправною бездіяльність Херсонської обласної прокуратури.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Виходячи з вище встановлених обставин, відповідачем не доведено правомірність вчинення дій по нарахуванню та виплаті ОСОБА_1 заробітної пати у вигляді посадового окладу відповідно постанови КМУ № 505 з огляду на вимоги п. 3 розд. II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ у періоді з 27.03.2020 по 29.12.2020, включно.

Суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , а саме вважає необхідним захистити порушене право позивача шляхом визнання протиправними дії Херсонської обласної прокуратури щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 частини заробітної плати у вигляді посадового окладу визначеного за ч.3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», за період з 27.03.2020 по 29.12.2020, право на отримання нею належного розміру посадового окладу, який є основною складовою заробітної плати, шляхом зобов`язання прокуратури здійснити нарахування та виплату на користь позивача недоплаченої частини заробітної плати у вигляді посадового окладу, визначеного ч.3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» за період з 27.03.2020 по 29.12.2020, включно, у розмірі 321 760,00 грн., з урахуванням податків і зборів та обов`язкових платежів. Відповідно, в задоволенні решти позовних вимог суд відмовляє.

Питання щодо розподілу судових витрат у відповідності до вимог ст. 139 КАС України, за наслідками розгляду даної справи не здійснюється, оскільки позивач у відповідності до п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору.

Керуючись статтями 2, 9, 14, 73-80, 90, 194, 241, 242-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Херсонської обласної прокуратури щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 частини заробітної плати у вигляді посадового окладу визначеного за ч.3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», за період з 27.03.2020 по 29.12.2020.

Зобов`язати Херсонську обласну прокуратуру (73000, вул. Михайлівська, 33, м. Херсон, код ЄДРПОУ 04851120) здійснити нарахування та виплату на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) недоплаченої частини заробітної плати у вигляді посадового окладу, визначеного ч.3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» за період з 27.03.2020 по 29.12.2020, включно, у розмірі 321 760 (триста двадцять одну тисячу сімсот шістдесят гривень) грн. 00 коп., з урахуванням податків і зборів та обов`язкових платежів.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції,який ухвалив відповідне рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 18 травня 2021 р.

Суддя І.І. Войтович

кат. 106030000