Рішення № 96926607, 14.05.2021, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" травня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/781/21

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Суслової В.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Комунального підприємства "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області (64602, Харківська область, м. Лозова, вул. Ломоносова, 23) до Фізичної особи - підприємця Мельник Аліни Бахитжанівни ( АДРЕСА_1 ) про стягнення коштів без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Мельник Аліни Бахитжанівни, в якому просить стягнути з відповідача заборгованість в сумі 33126,77 грн., а саме:

- суму основного боргу у розмірі 26319,91 грн. на п/р № НОМЕР_1 в ТВБВ № 10020/0514 філії Харківського обласного управління АТ "Ощадбанк", код 38076191;

- пеню у розмірі 1297,07 грн., три відсотки річних у розмірі 1584, 05 грн. та суму, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, що складає 3925,73 грн. на п/р № НОМЕР_2 в ТВБВ № 10020/0514 філії Харківського обласного управління АТ "Ощадбанк", код 38076191, за період з 01.01.2017 року по 01.02.2021 року за договором про постачання теплової енергії № 86 від 01.01.2017 року.

Витрати зі справи судового збору у розмірі 2270,00 позивач також просить покласти на відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов`язань за Договором про постачання теплової енергії № 86 від 01.01.2017 в частині оплати за спожиту електричну енергію.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 15.03.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/781/21. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Відповідачеві, згідно ст. 251 ГПК України, встановлено строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов. Роз`яснено, що у разі ненадання відзиву на позов у встановлений судом строк, справа згідно з ч. 9 ст. 165 ГПК України буде розглянута за наявними в ній матеріалами. Також, роз`яснено сторонам, що відповідно до ч. 5 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Окрім того, керуючись частиною шостою статті 176 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на те, що з 01.03.2021 проведено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем Мельник Аліною Бахитжанівною, суд звернувся до Відділу обліку та моніторингу інформації ГУ ДМС України в Харківської області із запитом щодо доступу до персональних даних фізичної особи Мельник Аліни Бахитжанівни .

30.03.2021 до загального відділу діловодства Господарського суду Харківської області надійшла відповідь Відділу обліку та моніторингу інформації ГУ ДМС України в Харківської області про місце проживання (реєстрації) Мельник А.Ю. Згідно отриманих відомостей вбачається, що Мельник А.Ю. зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

Саме за цією адресою відповідачу була направлена ухвала господарського суду Харківської області від 15.03.2021, яка повернулась до суду з відміткою пошти "За закінченням терміну зберігання".

Разом з цим, суд звертає увагу, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.06.2018 у справі № 904/9904/17.

Крім того, суд зауважує, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її офіційним місцезнаходженням, визначеним у відповідному державному реєстрі) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю особу.

Відсутність відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.

Крім того, у даному випадку суд враховує, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Однак, правом на подання відзиву, відповідач не скористався, клопотань про надання йому часу на підготовку відзиву або інших заяв по суті справи - відповідачем заявлено не було.

В той же час, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що матеріали справи містять достатньо доказів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується заявлені позовні, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.

Між комунальним підприємством «Теплоенерго» Лозівської міської ради Харківської області (надалі - Позивачем) та фізичною особою-підприємцем Мельник Аліною Бахитжанівною (надалі - Відповідачем), зареєстрованою фізичною особою-підприємцем 30.08.2006 року, номер запису 2 449 000 0000 000520, укладено договір про постачання теплової енергії № 86 від 01 січня 2017 року (надалі - Договір), відповідно до якого Позивач здійснював постачання теплової енергії до нежитлового приміщення, яке орендується Відповідачем на підставі Договору № 13/17 оренди нежитлового приміщення (будівлі) від 13.02.2017 року, розташованого за адресою: Харківська область, м.Лозова, мікрорайон 1, буд. 21, к. 112-115, площею 55,9 кв.м. (додаток № 1в до Договору).

Відповідно до укладеного Договору, КП «Теплоенерго» - Енергопостачальна організація зобов`язалась постачати Споживачу теплову енергію в потрібних йому обсягах, а Споживач зобов`язався оплачувати за одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені Договором. Договірні обсяги постачання теплової енергії визначені Позивачем та Відповідачем в додатку № 1а до Договору. Розрахунок спожитої теплової енергії здійснюється відповідно до даних приладу обліку теплової енергії житлового будинку № 21 на мікрорайоні 1, пропорційно опалювальній площі нежитлового приміщення, яке орендується Відповідачем.

З матеріалів справи вбачається, що позивач свої зобов`язання за Договором виконав, за період з січня 2017 року по січень 2021 року поставив Відповідачу потрібний йому обсяг теплової енергії, що підтверджується даними будинкового приладу обліку теплової енергії та актами постачання теплової енергії. Претензій чи скарг з боку Відповідача 01.01.2017 року по 01.02.2021 року не надходило.

Відповідно до п. 6.3. Договору, Споживач за 15 днів до початку розрахункового періоду своїм дорученням, самостійно сплачує Енергопостачальній організації вартість зазначеної в Договорі кількості теплової енергії, передбаченої на розрахунковий період, з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок місяця.

Однак, Відповідач свої зобов`язання по оплаті спожитої теплової енергії не виконував, проплат не здійснював, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість.

При цьому, позивач зазначає, що нежитлове приміщення вбудоване в житловий будинок, система опалення нежитлового приміщення Відповідача централізована, єдина з системою опалення багатоквартирного будинку, окремого теплового вводу немає. Підключення та відключення споживачів, що мають єдину з житловими будинками систему опалення, здійснюється одночасно з підключенням та відключенням внутрішньої системи опалення житлових будинків в цілому. Опалення є системою, яка гідравлічно та технічно об`єднує усі приміщення в житловому будинку. У зв`язку з тим, що приміщення Відповідача не обладнане окремим тепловим вводом, Позивач не мав технічної можливості провести окреме відключення приміщення Відповідача від джерела теплової енергії, оскільки це спричинило б порушення теплового балансу усього багатоквартирного будинку в цілому та порушення прав та інтересів мешканців цього будинку.

Положення ст. 19 Закону України «Про теплопостачання» передбачають обов`язок споживача щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. Крім того, у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується у судовому порядку (ст. 25 Закону).

З метою врегулювання питання щодо сплати Відповідачем заборгованості за Договором, йому неодноразово надсилались досудові повідомлення. Також, за зверненням Відповідача, між Позивачем та Відповідачем 10.06.2020 року було укладено Договір про реструктуризацію заборгованості на постачання теплової енергії, який передбачав розстрочення оплати заборгованості станом на 01.06.2020 року в сумі 19 202.49 грн. на 6 місяців (з червня 2020 року по листопад 2020 року).

Однак в порушення умов договору, заборгованість за спожиту теплову енергію відповідач не сплатив. Станом на 01.02.2021 заборгованість становить 26319,91 грн.

Крім того, в зв`язку з простроченням відповідачем виконання своїх зобов`язань з оплати спожитої теплової енергії, позивачем на підставі умов договору та відповідних вимог чинного законодавства України, нараховано до стягнення з відповідача 3925,73 грн. інфляційних, 1584,05 грн. 3% річних та 1297,07 грн. пені.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За приписами ст. 173 Господарського України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, в тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог вказаного кодексу.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Факт невиконання відповідачем своїх зобов`язань щодо оплати спожитої теплової енергії за період з січня 2017 року по січень 2021 року за договором постачання теплової енергії №86 від 01.01.2017 підтверджується матеріалами справи та відповідачем жодним чином не спростований. Борг відповідача перед позивачем за спожиту теплову енергію складає 26319,91 грн., а строк його оплати визначений умовами укладеного між сторонами договору є таким, що настав. Відповідач не надав суду доказів сплати зазначеного боргу.

За таких обставин, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 26319,91 грн.

Щодо вимог про стягнення з відповідача пені, суд зазначає.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Стаття 216 Господарського кодексу України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Згідно з п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За змістом ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Таким чином, в силу наведених положень законодавства, пеня може бути стягнута саме у разі, якщо така відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань передбачена договором (встановлена за згодою сторін) або встановлена спеціальним законодавчим актом.

Проте, як встановлено судом умовами договору, укладеного між сторонами, не передбачена можливість стягнення неустойки (пені). Крім того, подана на розгляд суду позовна заява не містить будь-якого правового обґрунтування позову в частині стягнення пені.

Отже, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 1297,07 грн.

Щодо вимог про стягнення інфляційних та 3% річних, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

Перевіривши правильність нарахування 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства України, здійснено позивачем арифметично вірно, а тому позовні вимоги в частині стягнення 3% річних у розмірі 1584,05 грн. та інфляційних втрат у розмірі 3925,73 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 26319,91 грн., 3% річних у розмірі 1584,05 грн. та інфляційних втрат у розмірі 3925,73 грн. В частині позовних вимог щодо стягнення пені у розмірі 1297,07 грн., суд вважає за необхідне відмовити.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 129 ГПК України. Судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин, за наслідками розгляду справи з відповідача на користь позивача також підлягає стягненню 2181,12 грн. судового збору, тобто пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 12, 20, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Мельник Аліни Бахитжанівни ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_3 ) на користь Комунального підприємства "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області (64602, Харківська область, м. Лозова, вул. Ломоносова, 23, код ЄДРПОУ 38076191) суму основного боргу у розмірі 26319,91 грн. на п/р № НОМЕР_1 в ТВБВ № 10020/0514 філії Харківського обласного управління АТ "Ощадбанк", код 38076191.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Мельник Аліни Бахитжанівни ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_3 ) на користь Комунального підприємства "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області (64602, Харківська область, м. Лозова, вул. Ломоносова, 23, код ЄДРПОУ 38076191) 3% річних у розмірі 1584,05 грн., інфляційні втрати у розмірі 3925,73 грн., витрати зі сплати судового збору у розмірі 2181,12 грн. на п/р № НОМЕР_2 в ТВБВ № 10020/0514 філії Харківського обласного управління АТ "Ощадбанк", код 38076191.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

В частині позовних вимог щодо стягнення пені у розмірі 1297,07 грн. - відмовити.

Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст.ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, з урахуванням приписів п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень ГПК України.

Позивач: Комунальне підприємство "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області (64602, Харківська область, м. Лозова, вул. Ломоносова, 23, код ЄДРПОУ 38076191).

Відповідач: Фізична особа-підприємець Мельник Аліна Бахитжанівна ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_3 ).

Повне рішення складено "14" травня 2021 р.

Суддя В.В. Суслова

справа № 922/781/21