Рішення № 9692386, 26.03.2010, Ржищевський міський суд Київської області

Справа № 2-18/10

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2010 року Ржищівський міський суд Київської області в складі:

головуючої судді: Козіної С.М.

при секретарі: Проценко Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Ржищів Київської області цивільну справу за позовом ЗАТ КБ “ПриватБанк” до ОСОБА_1 про звернення стягнення за договором про іпотечний кредит, зустрічною позовною заявою ОСОБА_1 до ЗАТ КБ “ПриватБанк” про визнання договору про іпотечний кредит № КІQ0GІ0000000107 від 03.10.2007 року та іпотечного договору від 03.10.2007 року недійсними, -

ВСТАНОВИВ:

19.02.2009 року до Ржищівського міського суду Київської області надійшла позовна заява ЗАТ КБ “ПриватБанк” до ОСОБА_1 про звернення стягнення за договором про іпотечний кредит, в якій вказано, що в ідповідно до укладеного договору № КІQ0GІ0000000107 від 03.10.2007 року відповідачка 03.10.2007 року отримала кредит у розмірі 150000,00 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 03.10.2023 року.

Відповідно до умов договору погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за Кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати. Згідно статей 526, 527, 530 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

У порушення зазначених норм закону та умов договору відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав.

Відповідно до ч. 2 ст. 1054 та ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України наслідками порушення боржником зобов'язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право заявника достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.

У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором відповідач станом на 06.03.2009 року має заборгованість - 160378,34 грн., яка складається з наступного:

-148124,97 грн. - заборгованість за кредитом;

-12070,43 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом;

-182,94 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ПриватБанк і відповідач 03.10.2007 року, уклали договір іпотеки № КІQ0GІ0000000107, згідно з яким відповідач надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: будинок зі всіма об'єктами функціонально пов'язаними з цим нерухомим майном загальною площею 85,50 кв.м., який розташований за адресою: Київська обл, м. Ржищів,вул. Пастишева, буд. 24. Майно належить Відповідачу на праві власності на підставі договору купівлі-продажу.

У відповідності до ст. 6 Закону України “Про іпотеку”, іпотека за цим договором поширюється на земельну ділянку, на якій розташований предмет іпотеки , яка належить іпотекодавцю на праві власності на підставі документу зазначеного у договорі іпотеки. Земельна ділянка розташована за адресою: АДРЕСА_1

Згідно з ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ст. 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду зазначається і спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням процедури продажу, встановленої ч. 1 ст. 38 цього Закону, яка передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві.

Згідно з ч. 2 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя вправі винести рішення про виселення мешканців, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення. А також згідно з ч. 1 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» та ст. 109 ЖК України - звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців. Відповідач підлягає виселенню з житла, яке є предметом іпотеки розташованого за адресою: Київська обл, м. Ржищів, вул. Пастишева, 24.

Крім того, відповідно до ст. б Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», громадяни України, іноземці та особи без громадянства реєструють своє місце проживання. В статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» встановлено, що реєстрація - це внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесенням цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу. Таким чином, реєстрація фіксує офіційне місце проживання особи. За цією адресою особа має право проживати, на неї надсилаються усі офіційні документи, відповідно до даних про реєстрацію нараховуються усі комунальні послуги і таке інше. Наявність осіб, зареєстрованих по квартирі, на яку звертається стягнення, негативно відобразиться на її ціні, а також буде перешкоджати реалізації цього предмета іпотеки.

Згідно ч. 1 ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання здійснюється на підставі остаточного рішення суду про позбавлення права власності або права користування житловим приміщенням.

В позовній заяві представник позивача просить суд з вернути стягнення на будинок та земельну ділянку загальною площею 0,1 га, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки (на підставі договору іпотеки № КІQ0GІ0000000107 від 03.10.2007 р.) Закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570) з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ПриватБанку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу; виселити відповідача, який зареєстрований і проживає у будинку, розташованому за адресою: Київська обл, м. Ржищів вул. Пастишева, буд. 24, зі зняттям з реєстраційного обліку у відділі у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України м. Ржищів та стягнути з відповідача на користь Закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» витрати по сплаті державного мита у розмірі 1612 (одна тисяча шістсот дванадцять) гривень 28 копійок та витрати на інформаційно-технічне забезпечення у розмірі 30 (тридцять) гривень.

10.12.2009 року на адресу суду надійшла заява позивача про збільшення позовних вимог в частині стягнення судових витрат, в якій останній просить суд стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті державного мита у розмірі 1708 (одну тисячу сімсот вісім) гривень 50 коп..

21.01.2010 року на адресу суду надійшла заява позивача про збільшення позовних вимог, в якій останній просить суд, крім інших позовних вимог, збільшити суму боргу за кредитним договором № КІQ0GІ0000000107 від 03.10.2007 року та стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду в сумі 250 (двісті п'ятдесят) гривень.

01.06.2009 року до суду надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_1 до ЗАТ КБ “ПриватБанк” про визнання договору про іпотечний кредит № КІQ0GІ0000000107 від 03.10.2007 року недійсним, в якій вказано, що відповідачка за кілька днів до підписання договору тобто, до 03.10.2007 року звернулась до позивача з заявою про надання споживчого кредиту, де фахівцями їй було рекомендовано зробити деякі дії, як її запевнили, чисто формального характеру, як-то, надати довідку про матеріальний стан (про спроможність повернення кредиту, про наявність у власності житла і т. ін.). Відповідачка також попросила дати на руки для вивчення проект договору кредиту, під час підготовки необхідних документів, але їй в цьому було відмовлено з посиланням на конфіденційність та банківську таємницю, заспокоївши тим, що в банку працюють висококваліфіковані спеціалісти і в договорах закладені умови, які відповідають інтересам клієнтів та нормам законодавства і не порушують їх прав та обов'язків і тому немає необхідності недовіряти банку, який є провідним банком в Україні.

Таким чином, не будучи фахівцем у галузі права та банківської справи, відповідачка прийняла інформацію працівників банку за чисту правду і не сумнівалась в тому, що договір може не відповідати принципам добросовісності, розумності та справедливості встановленими цивільним законодавством. 03.10.2007 року відповідачка підписала договір про іпотечний кредит № КІQ0GІ0000000107 на суму 150 000,00 грн. під 15% річних Підписуючи даний договір, відповідачка була впевнена в його законності та відповідності її інтересам тому не вчитувалась у його умови, хоч вчитатись практично було неможливо у зв'язку з тусклим освітленням приміщення та ще й надто малого шрифту в його тексті.

Після того, як відповідачка дізналась, що їй було підвищено відсоткову ставку з 15 % на 25 %, вона звернулась до банку з заявою про скасування умов договору, але її звернення банком нехтувались і з часом вона дізналась, що процентна ставка вже становитиме не 15 % а 30 %.

Такі умови договору відповідачка виконати не змогла, оскільки і без того її прибутки значно зменшились. Реструктуризувати договір позивач категорично відмовився, і зважати на її матеріальне стновище не став.

Позивач, ухилившись від вирішення спору по суті, не включився в процес відпрацювання умов виконання договору, тим самим порушив сам умови договору щодо порядку їх вирішення, тому відповідачка звернулась до суду з зустрічним позовом, оскільки не вбачає зацікавленості в діях банку у вирішенні спору на принципах справедливості та моральних засад.

Відповідно до ст. З Конституції України, ст. ст. 1, 3, 627 ЦК України найвищою соціальною цінністю в Україні визначаються не гроші, а людина, як особистість та її життя в усіх проявах і тому жодній із сторін при укладенні договрів не можуть надаватись будь-які привілеї, окрім однієї вимоги справедливість, добросовістність та розумність.

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті З ЦК України).

Зі змісту ст. 203, ч. ч. 1, 3 ст. 215 ЦК випливає і те, що зміст правочину не може суперечити Констиуції України, цивільному законодавству, та моральним принципам суспільства.

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Таким чином, правове регулювання визнання правочинів недійсними здійснюється на підставі статтей 203, 215 ЦК України, а відносно відповідача, як суб'єкта господарської діяльності, ще й статті ГК України, згідно з частиною першою якої господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону може бути на вимогу однією зі сторін визнано судом недійсним повністю або в частині.

Таким чином, оспорюваний договір суперечить ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203, ст. 215 ЦК України, і не відповідає принципам добросовісності, розумності та справедливості встановленими цивільним законодавством, чим поставив під сумнів дійсність даного правочину.

Відповідно до вимог ст. 627 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Повернення кредиту банку в розмірі 150000, 00 грн. для відповідачки, на час підписання договору, було можливим. Але, збільшуючи процентну ставку, банк порушив право відповідачки на достойне життя, не врахував вимог законодавства, за яким відрахування на погашення позики, боргу не можуть перевищувати 50 % доходів громадян чим ускладнив ситуацію щодо повернення кредиту, яке для відповідачки стало неможливим.

Крім того, не маючи підстав в односторонньому порядку збільшувати кредитну ставку у разі зміни кредитної політики банку, або з інших намірів, є нічим іншим як порушенням прав та законних інтересів відповідачки.

Ознайомивши відповідачку лише з нормами статей 37, 38 ЗУ „Про іпотеку", банк проігнорував право відповідачки на інформацію, не ознайомивши з нормами статей 8, 10, 11, 15, 23 „Про захист прав споживачів" тим самим вдався до порушень вимог п. 4 ч. 1 ст. 4 та ст. 19 цього Закону, що є підставою згідно зі ст. ст. 203 та 215 ЦК визнати договір недійсним, оскільки такий укладений з порушенням законодавства і внаслідок обману.

Відповідно до статті б ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Стаття 47 Закону України „Про банки і банківську діяльність" передбачає право комерційних банків самостійно визначати процентні ставки по своїх операціях, але ця норма регулює питання встановлення процентної ставки як складової частини кредитної політики банку, а не підстави для її зміни в укладеному кредитному договорі, тому одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, крім випадків передбачених законом.

Хоч банки й самостійно визначають процентні ставки для надання послуг клієнтам, проте зазначена в договорі процентна ставка може бути змінена на підставах, передбачених законодавством, але не в тому разі, якщо за умовами зобов'язання порушуються права та законні інтереси другої сторони.

Відповідачка згідно зустрічного позову просить суд Визнати недійсним Договір про іпотечний кредит № КІQ0GІ0000000107 від 03.10.2007 року.

02.12.2009 року до суду надійшла заява відповідача про зміну зустрічних позовних вимог, в якій остання просить суд, визнати незаконним з 03.08.2008 року збільшення Відкритим акціонерним товариством комерційний банк “Приватбанк" процентної ставки з 15 до 25 % за користування кредитом за договором про іпотечний кредит № КІQ0GІ0000000107 від 03.10.2007 року; визнати незаконним з 01.02.2009 року збільшення Відкритим акціонерним товариством комерційний банком "Приватбанк" процентної ставки з 15 до 30 % за користування кредитом за договором про іпотечний кредит № КІQ0GІ0000000107 від 03.10.2007 року; визнати поважною причину несплати (непогашення) відповідачем кредиту за договором про іпотечний кредит № КІQ0GІ0000000107 від 03.10.2007 року, починаючи з вересня 2008 року; за наявності фактів порушень принципів юридичної рівності сторін перед законом, справедливості, добросовісності та розумності між сторонами, фактів порушень прав та законних інтересів відповідача, що містять дискримінаційні стосовно відповідачки (позичальника) правила повернення кредиту за зростаючими ставками договір про іпотечний кредит № КІQ0GІ0000000107 від 03.10.2007року та одночасно з ним іпотечний Договір від 03.10.2007року розірвати.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, посилаючись на обставини викладені вище, проти зустрічних позовних вимог заперечив та просив суд відмовити в задоволенні зустрічної позовної заяви.

В судовому засіданні відповідачка ОСОБА_1 позовні вимоги не визнала в повному обсязі та просила суд відмовити в їх задоволенні, а зустрічну позовну заяву підтримала в повному обсязі, посилаючись на обставини викладені вище.

Суд, заслухавши представника позивача, відповідача та дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позовні вимоги ЗАТ КБ “ПриватБанк” до ОСОБА_1 про відшкодування заборгованості за кредитним договором, - не підлягають до задоволення в повному обсязі, обґрунтовуючи своє рішення нижчезазначеними доказами.

Згідно договору про іпотечний кредит № КІQ0GІ0000000107 від 03.10.2007 року , ОСОБА_1 отримала грошові кошти в сумі 150000 (сто п'ятдесят тисяч) гривень , з оплатою процентів за користування кредитом в розмірі 15 % річних, з терміном повернення отриманих грошових коштів 03.10.2023 року .

Згідно з п. 5.2.4 договору про іпотечний кредит кредитор має право вимагати від позичальника дострокового повернення суми кредиту в частині або в цілому, сплати відсотків за його користування та інших платежів, що належать до сплати за цим договором, у випадку невиконання або неналежного виконання позичальником будь-яких зобов'язань за цим договором або за іпотечним договором.

Згідно з ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки,

встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Таким чином, зважаючи на умови договору та вимоги законодавства, позивач мав право вимагати від відповідача дострокового повернення суми кредиту, а не звернення стягнення на майно передане в іпотеку.

Зустрічна позовна заява ОСОБА_1 до ЗАТ КБ “ПриватБанк” про визнання договору про іпотечний кредит № КІQ0GІ0000000107 від 03.10.2007 року та іпотечного договору від 03.10.2007 року недійсними підлягає задоволенню частково, обґрунтовуючи своє рішення нижчезазначеними доказами.

Згідно з п. 8.9 договору про іпотечний кредит передбачається право кредитора збільшити розмір відсоткової ставки при дртриманні певного порядку, а саме: кредитор не пізніше 14 календарних днів до дня зміни розміру відсоткової ставки в сторону збільшення повідомляє позичальника про встановлення нової відсоткової ставки, шляхом направлення поштою відповідного рекомендованого листа за адресою позичальника; такий новий розмір відсоткової ставки буде застосовуватись з дати, що буде вказана у листі, без укладення сторонами відповідної угоди про внесення змін до цього договору, а позичальник, в разі незгоди, повинен направити кредитору не пізніше ніж за 7 днів до початку дії нової ставки письмове повідомлення.

Згідно з ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Представником позивача не було надано суду доказів на підтвердження того факту, що відповідачку належним чином, згідно з вимогами договору, було повідомлено про збільшення відсоткової ставки по договору.

Таким чином, суд приходить до висновку, що банком неправомірно було проведено нарахування заборгованості по договору про іпотечний кредит з врахуванням збільшеної відсоткової ставки.

Згідно з ч. 2 ст. 616 ЦК України суд має право зменшити розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника, якщо кредитор умисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих порушенням зобов'язання, або не вжив заходів щодо їх зменшення.

Згідно з ст. 48 Конституції України кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

Згідно довідки виконавчого комітету Ржищівської міської ради Київської області від 01.07.2009 року до складу сім'ї відповідача входять: ОСОБА_2 чоловік, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, - неповнолітні діти.

Згідно з ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком, іншою фінансовою установою в односторонньому порядку.

Відповідно до ч. 4 ст. 55 Закону України „Про банки та банківську діяльність" банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розміри процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу), за винятком випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 58 Конституції України та ч. 2 ст. 5 ЦК України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Внаслідок дій кредитора, вчинених всупереч вищезазначеної норми Конституції України та вимог договору, збільшилась заборгованість відповідача по договору про іпотечний кредит, оскільки після збільшення відсоткової ставки відповідачка шляхом сплати заборгованості по кредиту не могла позбавити себе та членів своєї сім'ї права на достатній життєвий рівень.

Згідно з ч. 4 ст. 11 Закону України “Про захист прав споживачів” про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем письмово протягом семи календарних днів з дати її зміни; без такого повідомлення будь-яка зміна відсоткової ставки є недійсною.

Таким чином, вимоги відповідача по зустрічній позовній заяві щодо визнання незаконним з 03.08.2008 року збільшення Відкритим акціонерним товариством комерційний банк “Приватбанк" процентної ставки з 15 % до 25 % за користування кредитом за договором про іпотечний кредит № КІQ0GІ0000000107 від 03.10.2007 року; визнання незаконним з 01.02.2009 року збільшення Відкритим акціонерним товариством комерційний банком "Приватбанк" процентної ставки з 25 % до 30 % за користування кредитом за договором про іпотечний кредит № КІQ0GІ0000000107 від 03.10.2007 року та визнання поважною причину несплати (непогашення) відповідачем кредиту за договором про іпотечний кредит № КІQ0GІ0000000107 від 03.10.2007 року, починаючи з вересня 2008 року, підлягають задоволенню.

Що стосується зустрічних позовних вимог про розірвання договору про іпотечний кредит № КІQ0GІ0000000107 від 03.10.2007року та одночасно з ним іпотечного Договору від 03.10.2007року, то вони не підлягають до задоволення, обгрунтовуючи своє рішення нижчезазначеними доказами.

Згідно з ч. 1 ст. 651 та ч. 1 ст. 652 ЦК України питання щодо зміни або розірвання договору може вирішуватись лише за згодою сторін.

Згідно з ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Згідно умов договору банк мав право збільшити відсоткову ставку, але дотримуючись певного порядку щодо повідомлення про такі дії відповідача, неповідомлення належним чином відповідача про збільшення відсоткової ставки суд не розцінює як істотне порушення умов договору іншою стороною, а тому договір не підлягає розірванню.

Згідно з ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 48, 58 Конституції України, ст. ст. 3, 4, 60, 88, 208, 209, 213, 215, 218 ЦПК України, ст. ст. 5, 651, 652, 616, 1056-1 ЦК України, ст. 55 Закону України „Про банки та банківську діяльність", ст. 11 Закону України “Про захист прав споживачів” , суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ЗАТ КБ “ПриватБанк” до ОСОБА_1 про звернення стягнення за договором про іпотечний кредит, - відмовити в повному обсязі.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 до ЗАТ КБ “ПриватБанк” про визнання договору про іпотечний кредит № КІQ0GІ0000000107 від 03.10.2007 року та іпотечного договору від 03.10.2007 року недійсними , - задовольнити частково.

В изнати недійсним з 03.08.2008 року збільшення Відкритим акціонерним товариством комерційний банк “Приватбанк" процентної ставки з 15 % до 25 % за користування ОСОБА_1 кредитом за договором про іпотечний кредит № КІQ0GІ0000000107 від 03.10.2007 року.

Визнати недійсним з 01.02.2009 року збільшення Відкритим акціонерним товариством комерційний банком "Приватбанк" процентної ставки з 25 % до 30 % за користування ОСОБА_1 кредитом за договором про іпотечний кредит № КІQ0GІ0000000107 від 03.10.2007 року.

Визнати поважною причину несплати (непогашення) ОСОБА_1 кредиту за договором про іпотечний кредит № КІQ0GІ0000000107 від 03.10.2007 року, починаючи з вересня 2008 року.

В решті зустрічних позовних вимог відмовити.

Стягнути з відповідача ЗАТ КБ “ПриватБанк” (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_1. Проживаючої: 09220 АДРЕСА_1, витрати по сплаті судового збору у розмірі 17 (сімнадцять) гривень та витрати на інформаційно-технічне забезпечення у розмірі 250 (двісті п'ятдесят) гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано.

Заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя: