Рішення № 96916863, 23.04.2021, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/14267/19

Провадження № 2/638/1049/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.04.2021 Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді - Щепіхіної В.В.,

за участю секретаря - Шевченко І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Харківської регіональної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів про стягнення сум при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду позовною заявою до Харківської регіональної державної лабораторії державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів з вимогами про стягнення на його користь: середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні за весь період не проведення такого розрахунку, а саме: 14 січня 2019 року по день постановлення рішення по справі; компенсації за невикористану щорічну відпустку з 15 листопада 2016 року по 29 грудня 2018 року у розмірі 10162,20 грн.; вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що з 15.11.2010 року по 14.01.2019 року перебував у трудових відносинах з Міською державною лікарнею ветеринарної медицини м. Харкова. На підставі Наказу №147-к від 11 листопада 2010 року позивач 15 листопада 2010 року позивач був прийнятий на посаду лікаря ветеринарної медицини Дільничної лікарні ветеринарної медицини №4 Міської державної лікарні ветеринарної медицини м. Харкова. В подальшому 03 січня 2017 року його було переведено лікарем ветеринарної медицини- епізоотологом Дільничної лікарні ветеринарної медицини №4. На підставі Наказу №110 від 12 лютого 2018 року Міська державна лікарня ветеринарної медицини м. Харкова (код єдрпоу 05381662) реорганізована шляхом перетворення на Харківську регіональну державну лабораторію державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів згідно з чинним законодавством. 14 січня 2019 року, у порядку переведення до Обласної державної лікарні ветеринарної медицини, ОСОБА_1 звільнено з посади лікаря ветеринарної медицини (9 розряду) Дільничної лікарні ветеринарної медицини №4 на підставі п. 5 ст. 36 КЗпП України (Наказ про припинення трудового договору (контракту) №100-к від 14 січня 2019 року). Позивач зазначає, що при звільненні з ним не був проведений повний розрахунок, зокрема, не виплачена компенсація за невикористані щорічні відпустки з 15 листопада 2016 року по 29 грудня 2018 року тривалістю 60 календарних днів у розмірі 10162,20 грн. та вихідна допомога. Станом на день подачі позову остаточний розрахунок з ним так і не був проведений, внаслідок чого він змушений звернутися до суду з даним позовом.

16.09.2020 року від позивача ОСОБА_1 до суду надійшла заява про залишення без розгляду його позовних вимог в частині стягнення з Харківської регіональної державної лабораторії державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на його користь: 1) суми середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні за весь період не проведення такого розрахунку, а саме: з 14 січня 2019 року по день постановлення рішення по справі; 2) вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку. Позовні вимоги в частині стягнення компенсації за невикористану щорічну відпустку з 15 листопада 2016 року по 29 грудня 2018 року у розмірі 10162,20 грн. позивач підтримав у повному обсязі, просив задовольнити.

Крім того, 21.09.2020 року від позивача ОСОБА_1 надійшла заява про стягнення з відповідача судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката у розмірі 5000,00 грн., що надана йому під час розгляду даної справи.

Відповідач надав відзив на позов, в якому зазначив, що кошти, призначені для виплати всіх необхідних платежів по розрахунку з працівниками Міської державної лікарні ветеринарнорї медицини м. Харкова, були витрачені керівництвом цієї установи не за призначенням. У зв`язку з тим, що бюджетним кошторисом на 2020 рік Харківської регіональної державної лабораторії державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів не передбачені кошти для оплати зазначеної заборгованості, проведення її виплати було б порушенням бюджетного законодавства, тому законні підстави для задоволення позову відсутні.

Також відповідачем було заявлено клопотання, в якому останній просив відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що позивачем пропущений трьохмісячний строк звернення до суду з позовними вимогами про вирішення трудового спору, встановлений ч.1 ст.233 КУпАП.

Позивач ОСОБА_1 , належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання, не прибув. Надав заяву, в якій просив справу розглянути без його участі.

Представник відповідача ОСОБА_2 у судовому засіданні проти позову заперечувала. Зазначила, що відповідач не оспорює сам розмір заборгованості за невикористані щорічні відпустки, проте заперечує проти факту сплати її саме відповідачем, оскільки це непередбачено бюджетною програмою відповідача. Проти задоволення клопотання відповідача про залишення без розгляду частини позовних вимог (стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку) не заперечувала. Щодо стягнення з відповідача суми судових витрат позивача у розмірі 5000 грн. на правничу допомогу адвоката, зазначила, що ця сума є неспівмірною із сумою остаточних позовних вимог позивача. Крім того, він мав можливість скористатися як первинною, так і вторинною безоплатною правовою допомогою.

Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, з`ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для вирішення справи по суті, встановив наступне.

15 листопада 2010 року позивач був прийнятий на посаду лікаря ветеринарної медицини Дільничної лікарні ветеринарної медицини №4 Міської державної лікарні ветеринарної медицини м. Харкова на підставі Наказу №147-к від 11 листопада 2010 року. На підставі Наказу №1-к від 03.01.2017р. позивача переведено лікарем ветеринарної медицини- епізоотологом Дільничної лікарні ветеринарної медицини №4.

Міська державна лікарня ветеринарної медицини м. Харкова (код ЄДРПОУ 05381662) була реорганізована шляхом перетворення на Харківську регіональну державну лабораторію державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів згідно з чинним законодавством (Наказу №110 від 12 лютого 2018 року).

У порядку переведення до Обласної державної лікарні ветеринарної медицини 14 січня 2019 року ОСОБА_1 звільнено з посади лікаря ветеринарної медицини (9 розряду) Дільничної лікарні ветеринарної медицини №4 на підставі п. 5 ст. 36 КЗпП України, що підтверджується копією Наказу про припинення трудового договору (контракту) №100-к від 14 січня 2019 року та копією трудової книжки НОМЕР_1 .

З тексту наказу (розпорядження) №100-К Міської державної лікарні ветеринарної медицини м. Харкова від 14.01.2019 року про припинення трудового договору (контракту) також вбачається, що компенсація за невикористані ОСОБА_1 щорічні відпустки з 15.11.2016 року по 29.12.2018 року тривалістю 60 календарних днів становить 10162,20 грн. (а.с. 13).

На теперішній час вказана заборгованість у добровільному порядку не виплачена відповідачем, що визнано останнім у відзиві.

Згідно з ч. 1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Положеннями ч. 1 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно з ч. 1 ст. 94 КЗпП України, положення якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідач наполягає на відмові у позові в частині стягнення заборгованості за невикористану щорічну відпустку на підставі того, що, на його думку, така компенсація не входить до структури заробітної плати, на неї не нараховується єдиний соціальний внесок, тому позивач мав звернутися до суду в межах трьохмісячного строку, який передбачений ч.1 ст.233 КЗпП України, а не на підставі ч.2 цієї ж статті.

В мотивування відхилення зазначених доводів відповідача суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 1 Конвенції «Про захист заробітної плати» № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

В рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 надано офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України, та зазначено, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків. Конституційний суд також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Таким чином, суду необхідно встановити чи відноситься компенсація за невикористані щорічні відпустки працівника до поняття заробітної плати відповідно до норм законодавства про оплату праці.

Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Основні методологічні положення щодо визначення показників оплати праці встановлені Інструкцією зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713 (далі - Інструкція № 114/8713). Ця інструкція розроблена відповідно до Закону України від 17 вересня 1992 року N 2614-XII «Про державну статистику» та Закону України «Про оплату праці» з урахуванням міжнародних рекомендацій у системі статистики оплати праці й стандартів Системи національних рахунків.

Відповідно до п. 1.3 Інструкції № 114/8713 фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Згідно з п.2.1 фонд основної заробітної плати включає нарахування винагороди за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадових обов`язків).

До фонду додаткової заробітної плати, як зазначено в п.2.2 Інструкції № 114/8713, відносяться надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. До складу фонду додаткової заробітної плати входить, зокрема, оплата за невідпрацьований час, а саме оплата та суми грошових компенсацій у разі невикористання щорічних (основної та додаткових) відпусток та додаткових відпусток працівникам, які мають дітей, у розмірах, передбачених законодавством (п. 2.2.12. Інструкції № 114/8713).

При цьому, інші виплати, що не належать до фонду оплати праці, встановлені в розділі 3 Інструкції № 114/8713, згідно з пунктом 3.9 якого до них відносяться суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про відпустки», ст. 83 КЗпПУ у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що компенсація за невикористану відпустку входить до фонду додаткової заробітної плати, тому строк звернення до суду з вимогою про її стягнення необмежений часовими межами на підставі ч.2 ст.233 КЗпП України. Відповідно до цієї частини у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Крім того, судом беззаперечно встановлено, що у відповідача перед позивачем обліковується заборгованість із виплати компенсації за невикористану щорічну відпустку у розмірі 10162,20 грн., що підтверджується: копією Наказу при припинення трудового договору №100-К від 14.01.2019 року (щодо розміру заборгованості) та копією Наказу №110 від 12.02.2018 «Про реорганізацію Міської державної лікарні ветеринарної медицини м. Харкова». Відповідно до п.6.5 Наказу №110 від 12.02.2018 голові комісії з реорганізації необхідно було забезпечити дотримання вимог трудового законодавства при переведенні або звільненні працівників Міської державної лікарні ветеринарної медицини м. Харкова.

Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за кодом юридичної особи відповідача (05381662) у розділі відомостей про юридичних осіб, правонаступником яких є зареєстрована юридична особа, містяться данні про реорганізовану Міську державну лікарню ветеринарної медицини м. Харкова.

Таким чином, до відповідача, як правонаступника Міської державної лікарні ветеринарної медицини м. Харкова, перейшов обов`язок щодо виплати всіх належних працівникам при їх звільненні, переводі сум, що залишись невиплаченими після реорганізації.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України та згідно з ч.ч. 1, 5 та 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасникам справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, з урахуванням принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, обов`язок подавати докази покладається на сторони процесу, а суд зобов`язаний розглядати справу виключно на підставі поданих сторонами доказів і в межах заявлених позовних вимог із застосуванням способу захисту прав, обраного позивачем.

Статтями 77, 78, 79 ЦПК України встановлені правила визначення належності, допустимості, достовірності та достатності доказів.

З урахуванням наведеного вище, встановивши фактичні обставини справи та дослідивши зібрані докази в повному обсязі, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Харківської регіональної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів в частині стягнення грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку у розмірі 10 162 грн. 20 коп. необхідно задовольнити у повному обсязі.

З урахуванням заявленого клопотання позивача про залишення без розгляду позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та вихідної допомоги суд дійшов висновку про необхідність залишити такі вимоги без розгляду.

Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката у розмірі 5000 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Розмір витрат на правничу допомогу адвоката визначається, в тому числі з розміру гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис (наданих послуг) виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження зазначених витрат позивачем надано договір про надання правової допомоги від 03.09.2019 разом з додатковою угодою від 03.09.2021 та акт прийому-передачі наданих послуг, підписаний позивачем та адвокатом, з яким укладено угоду.

Оцінюючи питання співмірності витрат на правничу правову допомогу, суд в тому числі повинен враховувати складність справи, наданих послуг, виконаних робіт та витраченого часу.

Суд вважає, що розмір витрат на правничу допомогу не є достатньо обгрунтованим, оскільки містить в собі витрати, пов`язані з складанням акту про надані послуги, що не відноситься до правничої допомоги, а є оформленням виконання укладеного договору між позивачем та адвокатом.

Крім того, зважаючи на сталену практику у даній категорії трудових спорів, пов`язаних із стягненням невиплачених при звільненні сум, вивчення судової практики та правових позицій Верховного суду з аналогічних відносин не є настільки необхідним у тому обсязі, який зазначений в акті прийому-передачі наданих послуг.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про зменшення розміру витрат на оплату вартості правничої допомоги, що підлягає стягненню з відповідача до 3000 грн.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір» з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 768,40 грн. (станом на день подачі позовної заяви), від якого позивач звільнений при зверненні з даним позовом.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 4, 11-13, 76-83, 137, 141, 229, 259, 263-265, 268 ЦПК України, ст. ст. 83, 94, 116, 233 КЗпП України, ст. 2 ЗУ «Про оплату праці», ст. 24 ЗУ «Про відпустки», Інструкцією зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5 , суд -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Харківської регіональної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів про стягнення суми при звільненні - задовольнити частково.

Стягнути з Харківської регіональної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку з 15 листопада 2016 року по 29 грудня 2018 року тривалістю 60 календарних днів у розмірі 10162 (десять тисяч сто шістдесят дві) грн. 20 коп.

Стягнути з Харківської регіональної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката у розмірі 3000 (три тисячі) грн. 00 коп.

Стягнути з Харківської регіональної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів в дохід держави судовий збір в сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.

Позовні вимоги в частині стягнення з Харківської регіональної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на користь ОСОБА_1 суми середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні за весь період непроведення такого розрахунку з 14 січня 2019 року по день постановлення рішення по справі та вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку - залишити без розгляду за заявою позивача.

В задоволенні іншої частини позову - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення складено 30.04.2021.

Суддя В.В. Щепіхіна