Рішення № 96905982, 11.05.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.05.2021Справа № 910/21105/20

Суддя Господарського суду міста Києва ДЖАРТИ В. В., розглянувши без виклику (повідомлення) представників учасників справи в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Комунального підприємства «Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Голосіївського району» м. Києва

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова Рада»

про стягнення 42 527,01 грн,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2020 року Комунальне підприємство «Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Голосіївського району» м. Києва звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова Рада» про стягнення 42 527,01 грн, з яких: 20 699,12 грн боргу за надані послуги, 16 671,91 грн пеня, 1 759,27 грн три проценти річних та 3 396,71 грн інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором № 596 від 31.12.2015 в частині здійснення своєчасної та в повному обсязі оплати за надані послуги.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.01.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) представників сторін та визначено сторонам строки на вчинення процесуальних дій.

Позивач та відповідач належним чином були повідомлені про відкриття провадження у справі.

Відповідно до наявного в матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0105477090776 з відміткою про вручення ухвала суду від 04.01.2021 про відкриття провадження у справі отримана позивачем 13.01.2021.

Щодо повідомлення відповідача суд зазначає наступне.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статті 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини 4 статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 11 статті 242 ГПК України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

За приписами частин 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, з метою повідомлення відповідача про проведення підготовчого засідання у справі, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала від 04.01.202 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 01054, м. Київ, вул. Гоголівська, 11/39.

Однак, конверт, скерований на адресу відповідача був повернутий до суду відділеннями поштового зв`язку з відміткою "не знаходиться''.

Згідно з пунктом 5 частини 6 статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частин 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

За змістом частин 1, 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Отже, судом вчинені необхідні дії для належного повідомлення учасників судового процесу про відкриття провадження у справі.

Частиною 2 статті 178 ГПК України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 ГПК України та ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.01.2021, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 ГПК України.

Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін не надходило.

Згідно з частиною 4 статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Приписами статті 248 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

31.12.2015 між виконавцем - Комунальним підприємством «Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Голосіївського району» м. Києва (далі - позивач, виконавець) та замовником - Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгова Рада» (далі - відповідач, замовник) укладено Договір № 596 про надання технічного обслуговування та ремонту кабельних мереж, технологічних електричних мереж, засобів релейного захисту та автоматики, засобів технологічного управління електропостачанням (далі - Договір) за умовами якого виконавець зобов`язався своїми послугами забезпечити технічну можливість передачі (транзиту) електричної енергії технологічними електричними мережами в точки приєднання електроустановок Замовника, передачу електричної енергії, якою замовника забезпечує постачальник електроенергії (далі - Послуги), а замовник - своєчасно сплачувати вартість Послуг виконавця з технічного обслуговування та ремонту кабельних мереж, технологічних електричних мереж, засобів релейного захисту, засобів технологічного управління електропостачанням та інші послуги відповідно до умов договору за адресою: Київ, станція метро «Олімпійська».

Відповідно до розділу 2 Договору виконавець взяв на себе зобов`язання з надання Послуг замовнику, забезпечувати виконання графіка попереджувальних ремонтів та обсягів робіт, визначених технологічними картами ремонту елементів обладнання та умовами договору та щомісяця у період з 23 по 27 числа надавати замовнику рахунок на оплату наданих Послуг та два примірники Акта прийому-здачі наданих Послуг, оформлених виконавцем.

Обов`язок замовника щодо вчасного здійснення оплати за надані Послуги за розрахунковий період закріплено у пункті 4.1 Договору. Розрахунковим є період з 27 числа розрахункового місяця по останній календарний день того ж місяця (пункт 7.1 Договору).

Вартість послуг виконавця, згідно пункту 7.2 Договору, становить 2,95 грн з ПДВ за 1 квт/год фактично спожитої замовником електричної енергії та може бути змінена в залежності від змін середнього розрахованого тарифу за активну електроенергію (за 1 квт/год).

У пункті 7.3 Договору сторони погодили, що оплата замовником Послуг платіжним дорученням на підставі виставленого виконавцем рахунка та оформленого Акта прийому-здачі наданих послуг до останнього календарного дня кожного розрахункового місяця.

За внесення платежів, передбачених пунктом 4.1 Договору, з порушенням терміну, визначеного цим Договором, замовник, згідно пункту 8.2.1 Договору, сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної сплати.

Договір укладено на строк до 31.12.2016, набирає чинності з моменту його підписання та вважається продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення цього терміну не буде заявлено однією зі сторін про відмову від цього Договору або його перегляд.

На виконання умов Договору позивачем було надано відповідачу рахунок № 4 від 26.01.2018 на суму 20 699,12 грн.

Відповідач, за твердженням позивача, свій обов`язок щодо здійснення оплати та підписання Акту здачі наданих послуг не виконав.

В якості доказу використання відповідачем технологічними електричними мережами позивача до матеріалів справи долучено підписаний відповідачем Акт № 8/6 виконаних робіт (наданих послуг) за січень місяць 2018 року до Інвестиційного договору № 049-13/і/115 від 23.11.2011 «На здійснення заходів облаштування пішохідних підземних переходів у Голосіївському та Деснянському районах м. Києва (Лот 1)».

Зважаючи на викладене вище, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва за захистом свого порушеного права з вимогою про стягнення з відповідача 20 699,12 грн боргу за надані послуги, 16 671,91 грн пені, 1 759,27 грн трьох процентів річних та 3 396,71 грн інфляційних втрат.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Норми вказаної статті кореспондуються з положеннями статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Згідно статті 173 ГК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною 1 статті 175 ГК України встановлено, що майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 901 ЦК України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (частина 1 статті 903 ЦК України).

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

На підтвердження використання відповідачем технологічними електричними мережами позивача до матеріалів справи долучено належним чином засвідчену копію підписаного відповідачем Акт № 8/6 виконаних робіт (наданих послуг) за січень місяць 2018 року до Інвестиційного договору № 049-13/і/115 від 23.11.2011 «На здійснення заходів облаштування пішохідних підземних переходів у Голосіївському та Деснянському районах м. Києва (Лот 1)».

Як встановлено судом та не спростовано відповідачем, на виконання умов Договору позивачем на виконання умов Договору було виставлено відповідачу рахунок № 4 від 26.01.2018 на суму 20 699,12 грн, який станом на момент звернення позивача до суду відповідачем не оплачено.

Проте доказів належної своєчасної та в повному обсязі оплати відповідачем за надані позивачем Послуги сторонами не надано.

В матеріалах також наявний складений позивачем Акт звіряння взаємних розрахунків з відповідачем за період січень 2018 - листопад 2020 в якому також відображено, що станом на момент розгляду справи у відповідача перед позивачем наявна заборгованість в сумі 20 699, 12 грн.

Визначений пунктом 4.1 Договору строк оплати за надані позивачем Послуги є таким що настав 31.01.2018.

Враховуючи те, що загальна сума основного боргу відповідача в розмірі 20 699, 12 грн, підтверджена наявними у матеріалах справи належними доказами, відповідачем наявність заборгованості не оспорюється і відповідач на момент прийняття рішення не надав суду документів, які свідчать про повне погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача до відповідача про стягнення вказаної суми основного боргу, у зв`язку з чим позов в частині стягнення основної заборгованості в сумі 20 699, 12 грн підлягає задоволенню.

Окрім стягнення основної заборгованості позивачем також заявлено вимогу про стягнення 16 671,91 грн пені на підставі пункту 8.2.1. Договору за період з 01.02.2018 по 01.12.2020.

Судом встановлено, що відповідач обов`язку по сплаті грошових коштів у визначений Договором строк не виконав, допустивши прострочення виконання зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов`язань (стаття 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (стаття 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом або договором відповідальності.

Пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання зобов`язання.

Як встановлено судом вище, нарахування пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня визначено пунктом 8.2.1 Договору.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до приписів статті 1 Закону України "Про відповідальність за невиконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Тобто, законодавством визначено механізм нарахування та сплати пені, однак залишено на врегулювання сторін лише питання про встановлення такого обов`язку та розміру пені в договорі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 911/1189/19.

Відтак, за змістом наведених положень законодавства розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Відповідний правовий висновок був сформований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18.

З пункту 8.2.1. Договору вбачається, що сторонами було визначено розмір пені (подвійна облікова ставка НБУ) та визначено строк для її нарахування (за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної сплати), а відтак в силу приписів частини 6 статті 232 Господарського кодексу України період нарахування штрафних санкцій не обмежено піврічним терміном.

Відповідачем жодних заперечень щодо нарахованої позивачем пені до матеріалів справи не долучено.

Перевіривши розрахунок пені з урахуванням визначеного позивачем періоду нарахування та враховуючи здійснені відповідачем оплати, суд дійшов обґрунтованого висновку, що наданий позивачем розрахунок є вірним, а до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає пеня в розмірі 16 671,91 грн.

Щодо заявлених до стягнення з відповідача 1 759,27 грн трьох процентів річних та 3 396,71 грн інфляційних втрат за період з 01.02.2018 по 01.12.2020 суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перерахунок 3% річних з урахуванням визначеного позивачем періоду нарахування, суд дійшов висновку, що правомірним є стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 1 759,27 грн.

При здійсненні перевірки правильності нарахування інфляційних витрат суд керувався наступними приписами чинного законодавства України.

За змістом статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання та вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У зазначеній нормі закону визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Аналогічні висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц.

Здійснивши перевірку правильності нарахування інфляційних втрат, суд дійшов висновку що наданий позивачем розрахунок інфляційних витрат здійснених з урахуванням зазначених приписів та фактично нараховано інфляційні витрати за період з лютого 2018 року по листопад 2020 року включно.

Отже, зважаючи на викладене вище, суд дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 1 759,27 грн трьох процентів річних та 3 396,71 грн інфляційних втрат підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 статті 78 ГПК України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У зв`язку з наведеними обставинами суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в повному обсязі.

Відповідно пункту 3 частини 4 статті 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 910/13407/17.

З огляду на викладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Комунального підприємства «Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Голосіївського району» м. Києва до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова Рада» про стягнення 42 527,01 грн - задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова Рада» (01054, місто Київ, вулиця Гоголівська, 11/39; ідентифікаційний код 37269145) на користь Комунального підприємства «Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Голосіївського району» м. Києва (03083, місто Київ, проспект Науки, 53; ідентифікаційний код 03334894) 20 699,00 грн (двадцять тисяч шістсот дев`яносто дев`ять гривень 00 копійок) основної заборгованості, 16 671,91 грн (шістнадцять тисяч шістсот сімдесят одну гривню 91 копійку) пені, 1 759,27 грн (одну тисячу сімсот п`ятдесят дев`ять гривень 27 копійок) 3% річних, 3 396,71 грн (три тисячі триста дев`яносто шість гривень 71 копійку) інфляційних витрат та 2 102,00 грн (дві тисячі сто дві гривні 00 копійок) судового збору.

3. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

СУДДЯ В. В. ДЖАРТИ